Василь Кирилович Авраменко - видатна постать Шевченкового краю

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Державний архів Черкаської області

Василь Кирилович Авраменко - видатна постать Шевченкового краю

Клименко Т.А., к.і.н., доцент

Черкащина - один із найбагатших регіонів України за своєю історією. Здається, усе зійшлося на цій благодатній землі: могутні ліси, просторі степи і широкий розлив Дніпра. Але для дослідників, яких цікавить його історія, вкрай важливо дізнатися не тільки про документи, але й найбільший його скарб - видатних особистостей, доля яких подарувала їм щастя походити з цього благословенного краю.

Далеко за межами Черкащини розвинулася помітна особистість в історії українського мистецтва XX ст., ім'я якого - Василь Кирилович Авраменко. Ця унікально талановита людина 1925 р. була вимушена емігрувати в Канаду і на чужині прославитися як балетмейстер, хореограф, актор, режисер і педагог. Він був одним із тих, хто перетворив народні танці у форму професійного мистецтва, якого називали «батьком українського танцю». Організувавши при товаристві «Просвіта» школу народного українського танцю та 50 танцювальних груп по всій Америці, він подорожував по США, Аргентині, Бразилії та інших країнах, підготував тисячі танцюристів, скрізь дбаючи про велич і невмирущість українського танку.

Крім досконало схореографованих гопаків, козачків та арканів він створив декілька українських художньо-музичних фільмів: «Наталка Полтавка», «Запорожець за Дунаєм», «Трагедія Карпатської України» й ін.

Проте, яке б не було різнопланове його творче життя, однак він сумував за рідним краєм і в заповіті, напередодні своєї смерті 24 березня 1981 р., зазначив: «Я вирішив, щоб мене кремували і мій прах захоронили на вільній Україні в рідному Стеблеві... Мої архіви разом з прахом повинні бути повернуті на вільну Україну». Помер Василь Авраменко 6 травня 1981 р., і лише 1993 р. був перепохований у рідному с. Стеблеві Корсунь-Шевченківського району Черкаської області.

Десятиліттями його ім'я не було відомим широкому загалу українців і тільки завдяки старанням голови Національної комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей, доктора мистецтвознавця, члена-кореспондента Академії мистецтв України Олександра Касьяновича Федорука та мецената Мар'яна Коця спадщину Василя Авраменка 1993 р. повернули на батьківщину. Цим самим було виконано заповіт Майстра.

У Корсунь-Шевченківському державному історико-культурному заповіднику зберігаються сотні документів та експонатів зі значної культурної спадщини Василя Авраменка.

Переважна більшість документів характеризує його хореографічну діяльність. Це афіші, листівки, програми, проспекти, грамоти, газети, присвячені організації шкіл українського національного танку та виступам його українського народного балету, а також спільним виступам з українським хором Олександра Кошиця - видатного диригента, композитора, етнографа та письменника- мемуариста. У березні 1942 р. вони виступили з великою програмою в концерті з нагоди 100-річчя Миколи Лисенка. Низка документів свідчить про їх перебування в Польщі, Чехословаччині, Німеччині, Канаді, США, Ізраїлі тощо.

Досить численними є матеріали про виступи вихованців Василя Авраменка у Світовій виставі в Торонто, що відбулася у серпні 1926 р., у якій взяло участь 100 учнів його школи; участь у Світовій Жіночій виставі в Чикаго, що відбулася 25 травня 1928 р.; виступи в Нью-Йорку на сцені Метрополітен- опери 1931 р.; проведення понад 30 концертів з нагоди 200-річчя Джорджа Вашингтона. В одній із листівок його вшанування написано: «Ми, українські емігранти в Америці, винні також довгою вдячністю цьому великому мужеву, бо серед великого світового перевороту багато з нас знайшло захист у краю Вашингтона». Так, 1935 р. у Білому Домі у Вашингтоні перед Президентом Рузвельтом виступили близько 700 танцюристів зі школи В. Авраменка.

Завдяки його ініціативності, любові до улюбленої справи та наполегливості ним було організовано Нью-Йоркський фестиваль (16 квітня 1935 р.), свято «Слава Канаді» (1946 р.), грандіозний аргентино-український фестиваль у Буенос-Айресі (27 липня 1949 р.), Різдвяний фестиваль у Торонто (14 січня 1951 р.), Святочний фестиваль українського народного танку, пісні й музики у Лондоні (5 червня 1960 р.).

Особливий інтерес представляють оригінали та копії світлин, на яких зображено учасників танцювальних колективів В. Авраменка (Чикаго, 1930-і рр.; Нью-Йорк, США, 1929 р., 1932 р.; Бостон, США, 1930 р.); група делегатів ІІІ Світового конгресу українців (Нью-Йорк, 1978 р.); представників української діаспори за кордоном біля пам'ятника Т. Г. Шевченку в Римі (1979 р.) тощо.

Значний комплекс документів характеризує його, як кінорежисера. Листівки, афіші з ім'ям В. Авраменка свідчать про його фільми «Наталка Полтавка», «Маруся», «Запорожець за Дунаєм», «Трагедія Карпатської України», «Забутий рідний край», «Український робітничий союз», «Патріарх Йосиф», «Тріумф українського танку» й ін. та його участь у фестивалях кіно, пісні й музики (20 жовтня 1967 р., Мельбурн) та історико-документальних фільмах (липень, 1975 р., Мюнхен). Серед документальних матеріалів на традиційних паперових носіях зберігаються і декілька фільмів Василя Авраменка. балетмейстер художній музичний кінорежисер авраменко

Серед масиву документів важливими для історичної пам'яті нащадків є Грамота про нагородження Василя Авраменка «Хрестом Українського козацтва» за участь у боротьбі за волю України (23 грудня 1954 р.), Грамота про обрання Українською католицькою парафією св. Йосифа в м. Чикаго «Українцем року» (29 серпня 1976 р.), Почесна Грамота Українського Народного Союзу за 50 років членства в Українському народному союзі (24 листопада 1979 р.).

Цікавими є матеріали про участь Василя Авраменка в Другій Сесії Ватиканського Вселенського Собору (Рим, 1963 р.), під час якого Папа Римський Павло VI дав благословення Великому Майстру, участі в Другому (1973 р.) і Третьому (1978 р.) Світових конгресах українців і Євхаристійському конгресі (Філадельфія, 1975 р.).

Раритетними є особисті речі Василя Авраменка: нагороди, які він отримав, зокрема, орден «Карпатська Січ. 1938-1939» і хрест Симона Петлюри, кишеньковий календар-довідник на 1974 р., книжка для запису телефонних номерів, паспорти громадянина США, посвідчення водія, ощадна книжка (дублікат), профспілкова книжка №2852; вишиті сорочки, чумарки, шапки тощо.

Колекцію предметів доповнюють книги: «Лібрето комічної опери на 4 дії «Запорожець за Дунаєм» Семена Артемовського (Нью-Йорк, 1937 р.) з автографом В. Авраменка; «Український народний танок і балет» Василя Авраменка (Нью-Йорк, 1931 р.), «Божественна літургія св. Іоана Золотоустого» (Торонто, 1970 р.); «Господу помолімося. Молитвеник для шкільної молоді» (Торонто, 1971 р.); підручник «Українські народні танки. Музика. Стрій», написаний В. Авраменком 1947 р. і перевиданий в Україні 1995 р.

Досить цінною є епістолярна спадщина В. Авраменка. Це, зокрема, його листи до письменниці І. Книш, доктора Я. Славутича, професорів І. Токарика, М. Коця; листи до В. Авраменка від секретаря Центральної Ради 1917-1918 рр. Михайла Єреміїва, педагога, заслуженого організатора сокільсько-січового руху та тіловиховання в Західній Україні Івана Боберського; листування Мар'яна Коця з Сергієм Хаврусем стосовно перепоховання та створення Фонду Василя Авраменка й українськими діячами культури - Леонідом Череватенком, Зоряною Сокольською, Мироном Куропасем, Юрієм Станішевським та ін.

Значна частина документів фонду Василя Авраменка чекають на своїх дослідників для того , щоб найповніше розкрити талант цієї багатогранної та унікальної людини творчістю якої захоплюються і донині видатні митці світової культури.

Размещено на Allbest.Ru