Розвиток неоунії у Рівненському повіті Волинського воєводства в 1930-х роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток неоунії у Рівненському повіті Волинського воєводства в 1930-х роках

Олександр Федчук (м. Луцьк) протоієрей, кандидат історичних наук, проректор з наукової роботи Волинської духовної семінарії

Мета дослідження - аналіз розвитку неоунії у Волинському воєводстві міжвоєнної Польщі на прикладі Рівненського повіту. Задля досягнення цієї мети зосереджено увагу на всіх трьох неоунійних парафіях повіту, що виникли у 1930-х рр. - у селах Застав 'я та М'ятин, а також у місті Рівне. Крім цього, розглянуто невдалі спроби поширити неоунійнийрух на інші місця Рівненського повіту. Раніше дослідники не акцентувалися на розвитку неоунійного руху в Рівненському повіті, що зумовлює новизну дослідження. Його оригінальність забезпечує також використання архівних джерел з архівосховищ Луцька та Тернополя, які ще не лягали в основу наукових розвідок. Виявлено, що перші спроби неоунійноїагітації у Рівненському повіті зафіксовано наприкінці 1920-хрр., але вони виявилися невдалими. Основні успіхи неоунії на теренах повіту пов 'язані з майновими конфліктами та проігнорованими консисторією бажаннями мешканців Застав 'я і М'ятина виділитися в окремі парафії. Цивільна влада воєводства та повіту відмовила неоунійним громадам цих сіл у сприянні, через що вони не змогли претендувати на діючий храм і мали труднощі з будівництвом власних каплиць, хоча й змогли це зробити. Натомість, за рідкісним для Волині сценарієм виникла й розвивалася не- оунійна парафія в Рівному, оскільки її утворення не стало наслідком конфліктів на діючій православній парафії. Водночас, неоунійний осередок у Рівному не оминули внутрішні негаразди, пов 'язані з непорозуміннями між місцевими конвертитами та вихідцями з Галичини. Ряд спроб насадити унію в окремих селах Рівненського повіту завершився у 1930-х рр. невдачею. Доволі швидко після 1939р. всі неоунійні парафії на Рівненщині були ліквідовані, що доводить відсутність серед місцевого населення ідейних корнів для їх існування.

Ключові слова: неоунія, православ 'я, Рівненський повіт, Рівне, Застав 'я, М'ятин. неоунія православ'я рівненський повіт

Alexander Fedchuk (Lutsk)

Candidate of Historical Science,

Volyn Orthodox Theological Seminary,

Scientific Division Vice-Rector

The Development of Neo-Union in the Rivne district of the Volyn Voivodeship in the 1930s

The aim of the study is to analyse the development of neo-Union in the Volyn Voivodeship of interwar Poland on the example of the Rivne district. In order to achieve this goal, attention is focused on all three neo-Union parishes of the district that emerged in the 1930s - in the villages of Zastavia and Myatyn, as well as in the city of Rivne. In addition, unsuccessful attempts to spread the neo-Union movement to other places in the Rivne district are considered. Previously, researchers have not focused on the development of the neo-Union movement in the Rivne district, which makes the research novel. Its originality is also ensured by the use of archival sources from the archives of Lutsk and Ternopil, which have not yet been the basis of scientific research.

It has been found that the first attempts of neo-Union agitation in the Rivne district were documented in the late 1920s, but they were unsuccessful. The main successes of the neo-Union in the district were related to property conflicts and the desire of the residents of Zastavia and Myatyn to be separated into separate parishes, which were ignored by the consistory. The civil authorities of the voivodeship and county refused to assist the neo-Union communities of these villages, which meant that they could not claim an existing church and had difficulties building their own chapels, although they were able to do so. Instead, in a rare scenario for Volyn, a neo-Union parish emerged and developed in Rivne, as its formation was not a result of conflicts in the existing Orthodox parish. At the same time, the neo-Union centre in Rivne was not spared internal troubles related to misunderstandings between local envelopes and immigrants from Galicia. A number of attempts to impose the union in some villages of the Rivne district failed in the 1930s. Quite soon after 1939, all neo-Union parishes in the Rivne region were liquidated, which proves that the local population had no ideological roots for their existence.

Key words: neo-Union, Orthodoxy, Rivne district, Rivne, Zastavia, Myatyn.

Постановка проблеми

Підпорядкований Католицькій церкві неоунійний рух розгортався у міжвоєнній Польщі з 1924 р. Його впровадження мало на меті підпорядкувати Ватикану українське та білоруське православне населення за умови збереження ним східного (православного) богослужбового обряду. Попри значні сподівання, які плекали організатори, успіхи неоунії були доволі скромні: напередодні Другої світової війни в усій Польщі діяло лише 43 неоунійні парафії (чотирнадцять - у Волинському воєводстві, одинадцять - у Люблінському, дев'ять - у Поліському, п'ять - у Новогрудському, три - у Білостоцькому та одна - у Віденському воєводстві). Загальна кількість усіх навернених у не- оунію складала 16444 осіб Archiwum Akt Nowych w Warszawie (AAN), Ministerstwo Wyznan Religijnych i Oswiecenia Publicznego w Warszawie (MWR i OP). 416: Ogolne sprawy wyznania katolickiego - obrz^dek wschodnio-slowianski (bizan- tyjski) - normatywy, ogolne informacje, odpisy wazniejszych spraw. k. 310-313.. Майже всі неоу- нійні осередки, за незначними винятками, виникли на базі православних парафій, у яких існували невирішені конфлікти між паствою та духовенством. Як бачимо, найбільшого поширення неоунія набула на Волині, але навіть і там її осередки з' явилися не в усіх повітах. Порівняно пізно, тільки у 1931 р., перша неоунійна парафія виникла у Рівненському повіті.

Джерела та література

Вітчизняні дослідники проблемам неоунії приділяли порівняно небагато уваги. Серед них такі автори як В.-Й. Ковалів Ковалів В.Й. Ліквідація неоунії в Луцькій дієцезії // Наукові записки Національного університету «Ос-трозька академія». Серія: Історичні науки. 2007. Вип. 8. С. 271-288., Ю. Крамар Крамар Ю. Проблема неоунії на Волині у міжвоєнний період // Науковий вісник ВДУ. Історичні науки. 1998. Вип. 1. С. 68-73; Його ж. Неоунійний рух на Західній Волині у міжвоєнну добу (1921-1939) // Студії і матеріали з історії Волині. 2015. С. 206-215, М. Кучерепа Кучерепа М. Неоунія на Волині // «Да всі єдино будуть». Міжнародна наукова конференція, присвячена історії Греко-Католицької Церкви на Волині. Луцьк - Володимир-Волинський. 2010. С. 134-141., Р Лагіш Лагіш Р Місійна діяльність Миколая Чарнецького та отців Редемптористів на Волині (1926-1938 рр.) // Гілея: науковий вісник. 2014. Вип. 80. С. 81-86., О. Лупій Лупій О. Місії греко-католицьких священиків на Волині в міжвоєнний період // Наукові записки На-ціонального університету «Острозька академія». Серія: Історичне релігієзнавство. 2012. Вип. 6. С. 214-223., Скакун Скакун Р «Нова унія» у Другій Речі Посполитій (1924-1939) // Ковчег. Науковий збірник із церковної історії. Т. 5. 2007. С. 204-247; Його ж. «Сторож братові своєму»: агентура органів безпеки СРСР у середовищі греко-католицького духовенства в 1939-1941 роках // Ковчег. Науковий збірник із церковної історії. Число 8. Львів, 2018. С. 72-189., Н. Стоколос Стоколос Н. Неоунія як експеримент східної політики Ватикану в Польщі (1923-1939 рр.) // Україн-ський історичний журнал. 1999. № 4. С. 74-89.. Однак, регіональні аспекти розвитку неоунії вивчав тільки О. Федчук Федчук О. Жабченська трагедія (з історії неоунії на Волині). Луцьк, 2015. 80 с.; Його ж. Неоунія на Во-лині: на прикладі села Дубечне Ковельського повіту // Краєзнавство. 2023. № 3-4. С. 68-76.. При цьому ще ніхто окремо не розглядав неоунійний рух у Рівненському повіті Волинського воєводства. Саме таку мету покладено в основу цього дослідження, джерельною базою для якого стали, переважно, документи Волинського і Тернопільського обласних архівів.

Виклад основного матеріалу

Неоунія з'явилася на Волині у квітні 1925 р., коли про підпорядкування Луцькому католицькому біскупу заявив православний священник с. Озеро Євсевій Сльозко. До кінця 1920-х рр. неоунійні осередки з'явилися також у Горохівському, Ковельському, Кременецькому, Дубенському повітах.

Першу спробу організувати неоунійну парафію в Рівненському повіті було зафіксовано в с. Країв, де священик продав частину церковної землі з наміром відремонтувати церковне житло, але гроші присвоїв і ремонту не зробив. Знаючи про конфлікт між місцевим церковним кліром та парафіянами, двічі сюди приїздив один із найактивніших агітаторів за неоунію Олексій Пелипенко, котрий до кінця 1924 р. був православним священиком, а тоді прийняв унію. Проте, порозумітися з місцевими селянами цей місіонер не зміг, позаяк не користувався жодним авторитетом серед волинян. Однак, конфлікт у селі продовжувався, 5 червня 1928 р. у Країв приїхав католицький ксьондз із с. Оженин, котрий заявив, що його запросило місцеве населення. Пройшовшись селом, він зумів знайти трьох осіб, які погодилися поїхати до декана в Острог задля написання заяви про перехід парафії в неоунію. Як стало відомо в Краєві, на 10 червня сюди знову мав приїхати католицький ксьондз для вирішення організаційних питань. Однак, новий православний священик Федір Гайденко та його псаломщик Євтихій Ковальчук напередодні зуміли добре організувати своїх прихильників, тож ксьондзу порадили тут не з'являтися¹⁰.

Але до заспокоєння в селі було далеко. 20 липня у Країв знову приїздив католицький священнослужитель задля пропагування унії. Цього разу йому на поміч прийшла поліція, співробітник якої зранку попередив впливових селян, що має приїхати ксьондз для переговорів про унію. Невдовзі той дійсно прибув на конях, що належали гмінному управлінню, і почав агітувати селян, обіцяючи, що буде безкоштовно виконувати треби і за власний кошт проведе капітальний ремонт священицького житла. Одночасно ксьондз почав навчати, як правильно відібрати у православного священника церковні ключі і яким чином впровадити у храм та священницький дім його самого, щоб не підпасти під арешт.

Однак, про це зібрання вчасно дізнався парафіяльний настоятель Гайденко. Скориставшись приходом іншого поліцейського, який мав справу зі священиком, отець Федір змусив його скласти протокол на ксьондза та супроводжуючого поліцейського за підстрікання народу до нападу на священика, а зібраним ксьондзом повідомив, що ключі в нього зможуть забрати тільки тоді, як вони спливуть на його крові, і через його труп внесуть ксьондза у його приміщення, а тому перша служба може стати заупокійною. Дізнавшись про протокол, селяни почали хутко розходитися. Важливо, що на захист православного священника згуртувалися місцеві чехи, які нагадали, що церква й священницькі будівлі стоять на їхній землі¹¹.

В підсумку на боці ксьондза залишилося всього четверо осіб на чолі з місцевим солтисом. Католицький священнослужитель сподівався, що їм все ж вдасться знайти в громаді більше співчуваючих унії осіб, тому порадив скласти селянський приговор, який підпише не менше за дві третини місцевого населення. За словами ксьондза, тоді все вдасться повернути на свій бік, і православний священик буде вигнаний із Краєва.

Хоча прихильників переходу в неоунію на парафії, здавалося б, було небагато, католицька агітація не пройшла безслідно. При цьому селян сколихнули не догматичні чи канонічні, а матеріальні питання - про безкоштовне виконання треб та ремонт церковного житла. А тому священик Федір Гайденко повідомляв у духовну консисторію, що тепер мусить сам відмовитися від платні за треби. Враховуючи ще й те, що минулого року його пограбували, парафіяльний настоятель просив надати його з консисторських місіонерських сум матеріальну допомогу. «Якщо це неможливо, то я понесу свій хрест до кінця один, лише з одним сердечним проханням підтримати мене морально в той час, коли єзуїти почнуть добиватися мого переміщення», - писав у рапорті священник¹². Водночас, він просив у консисторії позичити на два роки хоча б 500 злотих для негайного ремонту священницького будинку, що також позбавило б ксьондза важливого аргументу для переведення парафії в унію.

Згодом о. Федір скаже благочинному: «В мене творилося таке, що думав, що зійду з розуму;

тижнями не було ні сну, ні апетиту. Черствість, озлобленість натовпу, недовіра до священника» Там само, арк. 38.. Проте католицьке духовенство ще намагалося провести у Краєві плебісцит для виявлення громадської думки, настали жнива і люди зайнялися господарськими клопотами, а про не- уонію вже не говорили. Однією з причин цього стало й те, що співробітник поліцейського постерунку, на якого 20 липня було складено протокол, особисто приїздив до священика Федора Гайденка з вибаченнями і проханнями знищити протокол. Священик погодився, адже досягнув головного: серед населення пішла мова, що «поліція приїздила перепрошувати батюшку», а отже - наміри ксьондза були незаконними Там само. 40..

Зазнавши у Краєві невдачі, католицьке духовенство вже довго не поверталося сюди знову. Новий шанс закріпитися на Рівненщині з'явився у розповсюджувачів неоунії вже в 1931 р. І слід визнати, що цього разу вони скористалися ним краще.

Як і в Краєві, агітації на користь неоунії в с. Застав'я передував побутовий конфлікт між священиком та частиною його парафіян. Необхідно підкреслити, що Застав'я хоч і мало храм, але не було окремою парафією, а входило до Межирицької парафії. При цьому благоустроєна садиба парафіяльного священика з городом розташовувалася у Застав' ї, тут же знаходилася й майже вся парафіяльна земля. Тривалий час мешканці вказаного села, а також сусіднього с. Дивень, змушені були миритися з тим, що парафіяльний священик служив здебільшого в Межиричах, а Свято-Миколаївську церкву в Застав'ї відвідував лиш іноді. Проте з часом на парафії почали виникати непорозуміння між відвідувачами храмів у Межиричах та Застав'ї, і останні зажадали розділення парафії та призначення їм окремого настоятеля. Однак, у Ме- жиричах не могли погодитися на це, оскільки нова парафія безумовно претендувала б на свя- щенницьке житло та церковну землю допоки спільної парафії. Відтак, у консисторії вирішили прийняти «соломонове» рішення, призначивши у Межирицьку парафію вікарного священника, який постійно служив би у Застав- ненській церкві.

Втім, такий розклад лише частково задовольнив бажання мешканців Застав' я і Дивня. Невдовзі вони знову почали вимагати розділення парафії та її майна, але численні клопотання у консисторію з цього приводу ігнорувалися духовним начальством. Врешті, в середині 1931 р. це вилилося в пропозицію тодішнього вікарія Межирицької парафії ігумена Нифонта (Ведмедя) перейти на унію східного обряду, що підтримало, як стверджував Рівненський повітовий староста, 80% мешканців Застав'я та 30% мешканців Дивня. Тут зауважимо, що о. Нифонт уже побував в неоунії у другій половині 1920-х рр., але згодом повернувся до православ'я і знову отримав право служіння у Волинській єпархії. Але, як видно, він залишився хитким у своїх канонічних переконаннях, а тому не спонукав парафіян до покори православній консисторії, на що там сподівалися при його призначенні, а, навпаки, почав підбурювати їх до прийняття неоунії.

Дізнавшись про таку поведінку священика, єпархіальна влада призначила замість нього в Застав'я отця Йосипа Кундеуса. Водночас, у це село почали їздити єпархіальні та окружні місіонери, представники консисторії. Зі свого боку, заходи для зміцнення неоунійних настроїв вжила і Луцька католицька дієцезія. Зокрема, оскільки ігумен Нифонт ще формально залишався у православ'ї, погодившись на переведення у монастир, Луцька біскупська курія прислала в Застав'я ієромонаха Серафима (Яросевича) - орного з небагатьох «перельотів» (як називали колишніх православних священиків, що перейшли на неоунію), котрий не ославив себе аморальною поведінкою. Саме цей священик 23 серпня 1931 р. провів у Застав'ї перше уніатське богослужіння, участь у якому взяло близько вісімдесяти осіб.

Не знаємо, з яких причин, але друге богослужіння для новоявлених місцевих уніатів, згідно документів, цей же священик провів лише у грудні 1931 р.. Найвірогідніше, в Луцького католицького біскупа просто не було необхідної кількості кадрів для заміщення всіх неоунійних осередків, тож йому доводилося призначати сумісників (ієромонах Серафим у цей час служив у с. Дубечне Ковельського повіту). Наступного місяця сюди приїздив для богослужінь ректор Дубенської семінарії східного обряду ксьондз Антоній Дабровський. Але це не означає, що прихильники неоунії в Застав'ї з серпня по грудень 1931 р. не проявляли ніякої активності. Відомо, що в цей час вони намагалися зайняти місцевий Свято-Миколаївський храм, але це їм не вдалося.

Однією з причин невдачі із зайняттям храму була позиція воєводської влади, яка врахувала наслідки сприяння уніатам у таких діях наприкінці 1920-х рр. Тоді у селах Дубечне, Краска, Цегів та Жабче неоунійні осередки перетворилися на вогнища гучних конфліктів між прихильниками неоунії та православ'я за церкву та її майно. Органи місцевої влади цілком слушно визнали це чинниками, що дестабілізували обстановку в регіоні. Саме через намагання адептів неоунії зайняти православний храм, що загрожувало черговою ескалацією міжконфесійних взаємин на Волині, Рівненський повітовий на початку 1932 р. заявляв про шкідливість та небажаність подальшої уніатської агітації в Застав'ї Там само, арк. 11..

Проте в Луцькій курії відступати не збиралися й 25 березня 1932 р. відкрили у Застав'ї неоунійну парафію, призначивши в неї все того ж Нифонта (Ведмедя), котрий до цього часу вже вдруге офіційно перейшов на неоунію. Той зумів активізувати місцевих прихильників не- оунії, котрі вже на початку квітня звернулися до повітового старости з проханням передати їм ключі від Свято-Миколаївської церкви. Водночас ігумен Нифонт почав переконувати своїх прихильників, що уніатській парафії буде надано владою 36 га землі, частину якої він передасть на потреби місцевої «Просвіти» ДАВО, ф. 46, оп. 9, спр. 1853, арк. 20..

Хоча насправді землі ігумену ніхто не обіцяв, він, вірогідно, вирішив, що впливовому Луцькому біскупу Адольфу Шельонжеку не відмовлять. А той дійсно звертався у воєводське управління з клопотанням про наділення неоунійної парафії у Застав' ї земельною діяльною. Але в задоволенні клопотання йому було відмовлено з мотивів відсутності вільної землі.

Не чекаючи на будь-які кроки влади, а можливо й передбачаючи їх, 17 квітня заставненські

уніати спробували зайняти храм самочинно, але це не мало успіху й закінчилося складанням поліцейських протоколів. У наступні декілька місяців біля православного храму було організовано ще ряд провокацій. Для захисту своїх прав православне населення звернулося в Українську парламентську репрезентацію, яка прислала в Застав'я сенатора Інокентія Гловацького. Той на місці виявив, що за унію в селі вболіває не так багато людей, але серед її прихильників - колишній церковний староста та сільський солтис ДАВО, ф. 60, оп. 1, спр. 1, арк. 68-69..

У підсумку уніатам довелося відмовитися від спроб забрати православний храм, тим більше, що підтримка в Застав'ї унії виявилася не такою значною, як це намагалися довести перед органами цивільної влади. Одним із чинників певної кризи неоунії на цій парафії стало впорядкування майнових взаємин на Межирицько- Заставненській парафії, до чого додався ще й конфлікт всередині уніатського кліру, внаслідок якого ігумен Нифонт (Ведмідь) і псаломщик залишили Застав'я. Не розібравшись у ситуації, деякі православні видання почали повідомляти, що унії тут настав кінець. Однак, насправді на парафії залишалося близько 150 прихильників неоунії, до яких час від часу курія присилала священиків східного обряду. І тільки влітку 1934 р. у Застав'я знову було призначено окремого не- оунійного священика - Івана Герматюка Wiadomosci i notatki // Oriens. 1935. № 1. S. 30..

Саме в цей час неоунійний осередок з'явився у ще одному селі Рівненського повіту - М'яти- ні. Якоюсь мірою передумови виникнення тут уніатського руху були такими ж, як і в Застав' ї. У М' ятині також існувала приписна церква, що належала до парафії у с. Посягва, тут же знаходилося 17,5 га церковної землі. Оскільки парафіяльний священик рідко служив у М'ятині, місцеве населення захотіло мати в себе окрему парафію. Побоюючись, що приписним парафіянам вдасться цей задум, настоятель почав дії з переоформлення церковної землі на церкву у Посягві, що й спричинило заколот у М'ятині, який закінчився зверненням селян у Луцьку курію за уніатським священиком ДАВО, ф. 46, оп. 9, спр. 1853, арк. 37..

Біскуп делегував сюди колишнього православного ієромонаха Іліана (Гука), якому 29 липня 1934 р. вдалося відслужити своє перше

богослужіння в місцевому православному храмі. Однак, закріпитися тут «перельоту» та його прихильникам не вдалося, оскільки 18 серпня поліція, за наказом повітового старости, запечатала храм. Восени, коли стало зрозумілим, що влада не дозволить уніатам користуватися наявною церквою, отець Іліан почав виклопотувати у влади дозвіл на будівництво в М'ятині уніатської церкви. Одночасно почалося будівництво священицького житла, яке уніати сподівалися тимчасово використовувати у якості домової церкви. Однак, у листопаді поліція заборонила зводити цей дім, оскільки селянин, який надав для цього свою земельну ділянку, не володів правом вільного розпорядження нею через проведення комасації, а до того ж у влади виникли сумніви у кінцевому призначенні приміщення, яке декларувалося як житло цього самого селянина Там само, арк. 41..

Таким чином, Заставненська і М'ятинська неоунійні парафії на середину 1930-х рр. постали перед проблемою відсутності власного церковного приміщення, отриманню якого в той чи інший спосіб заважала цивільна влада. Втім, у першій половині 1935 р., попри відсутність дозволів, м'ятинські парафіяни все ж побудували дерев' яний храм, відкрити який знову ж почала забороняти влада, пояснюючи це відсутністю дозволу на будівництво. Проте, 2 червня 1935 р. апостольський візитатор уніатів східного обряду на Волині єпископ Миколай Чарнецький все ж освятив цей храм Wiadomosci i notatki // Oriens. 1935. № 4. S. 128., в якому продовжив своє служіння на М' ятинській парафії ієромонах Іліан (Гук). За якийсь час Луцький біскуп нагородив його за активність на парафії подячною грамотою Podzi^kowanie dla o. Iljana Huka// Oriens. 1935. № 6. S. 188..

Тим часом православний храм у М'ятині залишався зачиненим, але влітку 1937 р. у селі розпочався рух до повернення у православ'я. Оскільки несподіваним для католицької влади агітатором за це був і сам ієромонах Іліан (Гук), біскуп поспішив замінити його на іншого священика. Згодом «перельот» почав каятися і стверджувати, що оступився, бо розраховував на землю православної парафії у Посягві. В підсумку біскуп прибрав його з Рівненського повіту.

Надалі в М'ятині ще декілька разів змінювалися настоятель уніатської парафії. Один із них, Маркел Височинський, влітку 1938 р. викликав невдоволення влади проведенням панахиди за вбитого 23 травня засновника ОУН Євгена Коновальця. Повітовий староста повідомив воєводі, що Височинський проводить у М' ятині націоналістичну роботу, прохаючи вчинити розпорядження про усунення його з теренів повіту ДАВО, ф. 46. Оп. 9. Спр. 4129. Арк. 17..

Загалом, згідно урядової статистики, на

1938 р. неоунійна парафія у М'ятині вважалася однією з найбільших на Волині, нараховуючи 1095 парафіян. Натомість, парафія у Застав'ї мала тоді ж лише 150 вірних AAN. MWR i OP. 416, k. 312.. На ній із 1934 р. ще декілька разів помінялися священики, якими ставали випускники Дубенської семінарії східного обряду. Але й тут із часом змогли реалізувати плани будівництва церкви, яку 23 травня

1939 р. освятив все той же єпископ Миколай Чарнецький Wiadomosci i notatki // Oriens. 1939. № 4. S. 126.. Саме цей храм став останнім із усіх побудованих неоуніатами на Волині.

Отже, у Рівненському повіті не лише було побудовано останній неоунійний храм, але й виникла остання у Волинському воєводстві неоунійна парафія. Вона була відкрита в Рівному, вірогідно, 21 липня 1936 р., коли тут побував апостольський візитатор Чарнецький. Служити сюди було призначено доволі відомого «пере- льота» Василя Гроша ДАВО, ф. 46, оп. 9, спр. 1853, арк. 100., який покинув православ'я у 1927 р., після чого доволі довго очолював неоунійну парафію у с. Дубечне.

Рівненська парафія, яка розташовувалася у наданій католиками каплиці, була невеликою, нараховуючи близько сто осіб. її утворенню не передував конфлікт всередині православної парафії, як то було у Застав'ї чи М'ятині. Ще однією відмінністю Рівненського осередку стале те, що його парафіянами стали як нечисленні конвертити із православ'я, так і греко-католики - вихідці з Г аличини. Порозумітися між собою вони не могли, про що свідчить декілька конфліктів всередині парафії, внаслідок яких галичани перестали ходити в неоунійну каплицю. Причинами суперечок була відмова настоятеля перейти на українську мову богослужіння, як то практикувалося в греко-католицьких храмах Галичини, а також прибрати ікони, які галичани вважали православними.

Коротко також зауважимо, що у 1930-х рр. у Рівненському повіті могло зародитися ще декілька неоунійних парафій, але спроби їх організації виявилися невдалими. Так, влітку 1932 р. ігумен Нифонт (Ведмідь) приїздив із Застав'я у с. Мнишин, де знайшов підтримку серед деяких представників молоді. Як стверджувалося в львівській газеті «Діло», місцеві адепти неоунії, яким також було заборонено претендувати на православний храм, влаштували молитовний будинок у приміщенні магазину, але оскільки влада не дозволила молитися й там, то уніати почали звершувати богослужіння у приватних будинках. За даними цієї ж газети, на 1 вересня 1934 р. в Мнишині нараховувалося 1200 уніатів. Однак, якщо це так, то незрозуміло, де вони поділися пізніше, адже в усіх пізніших статистичних даних про уніатів Волині Мнишин жодного разу не згадувався.

Наприкінці 1932 р. мешканці Великої і Малої Городниць скаржилися у духовну консисторію, що агітацію на користь неоунії проводить їх парафіяльний священик Феодосій Муссієвич, який часто контактував із католицьким ксьондзом. Консисторське розслідування виявило, що священик був недбалим до виконання своїх пастирських обов' язків, а також зловживав церковними грішми, а тому, можливо, й тяжів до зміни юрисдикції, щоб уникнути покарання. Після почислення його за штат проблеми з унією на парафії зникли.

Нарешті, влітку 1934 р. Рівненський повітовий староста рапортував Волинському воєводі про те, що прохання у Луцьку курію подавали мешканці с. Велика Омеляна. Оскільки ніяких практичних наслідків воно не мало, можна припустити, що там були лише поодинокі адепти неоунії. Також відомо, що в середині 1930-х рр. повторилися спроби розповсюдження неоунії у с. Країв, де її знову пропагував римо-католиць- кий священик із Оженина. У відповідь право славне духовенство влаштувало у Краєві місіонерський захід, після якого питання неоунії тут уже не піднімалося.

Після встановлення наприкінці 1939 р. на Волині радянської влади, неоунійний рух почав тут поступово згортатися. Проте частина парафій чи невеликих місіонерських станиць все ж продовжували діяти. За словами згадуваного єпископа Миколая Чарнецького, на момент початку німецько-радянської війни у межах колишнього Волинського воєводства існувало близько п' ятнадцяти таких центрів, серед яких він назвав М'ятин та Застав'я, хоча каплиці у цих селах і було перетворено на магазини. Однак, якихось даних про розвиток цих парафій під час Другої світової війни не маємо, а в 1944 р. вказані села не згадані в переліку тих, в яких ще продовжувала функціонувати уніатська парафія.

Висновки

В 1930-х рр. Рівненський повіт виділявся у Волинському воєводстві динамікою розвитку неоунії, адже у цей час тут виникли три неоунійні парафії з чотирнадцяти наявних на Волині на початок Другої світової війни, а також існував цілий ряд сіл, де було зафіксовано невдалі спроби розповсюдити неоунію. Парафії у Застав'ї та М'ятині з'явилися внаслідок наростаючого конфлікту між селянами та парафіяльними настоятелями, котрі не приділяли достатньої пастирської уваги приписним селам із власними храмами та церковною землею. Саме її селяни не хотіли віддавати на користь настоятеля, якого не вважали своїм. З огляду на це, першопричини виникнення неоунійних осередків у Застав'ї та М'ятині слід визнати характерними для всіх сільських неоунійних центрів Волині. Цивільна влада не підтримувала неоу- нійний рух у названих селах, оскільки вважала його шкідливим із міркувань безпеки у повіті. Щоб не розпалювати міжконфесійні пристрасті, влада не лише заборонила уніатам претендувати на місцеві православні храми, але й обмежувала їх у розвитку. Якщо виникнення цих двох неоу- нійних парафій стало винятково наслідком образи на духовну владу та пошуків варіантів збереження церковної землі, то Рівненська не- оунійна парафія мала зовсім інші корні, об'єднавши в собі вже існуючих уніатів повітового центру, які не претендували на майно жодної православної парафії. Нетривалий розвиток цієї парафії супроводжували внутрішні конфлікти, які красномовно засвідчили ідейні розбіжності між місцевими вихідцями з православ'я та греко- католиками з Г аличини. Швидкий занепад неоу- нійного руху в колишньому Рівненському повіті після початку Другої світової війни переконує в тому, що він не мав тут твердої основи, а тому зникнення всіх трьох парафій слід визнати закономірним явищем.

References

1. Kovaliv, V.-Yu. (2007). Likvidatsiia neounii v Lutskii diietsezii [Liquidation of the Neo-Union in the Lutsk Diocese]. Naukovi zapysky Natsionalnoho universytetu «Ostrozka akademiia». Seriia: Istorychni nauky. 8, 271-288. [in Ukrainian].

2. Kramar, Yu. (2013). Neouniinyi rukh na Zakhidnii Volyni u mizhvoiennu dobu (1921-1939) [The Neo-Union movement in Western Volyn in the interwar period (1921-1939)]. Studii i materialy z istorii Volyni, 206-215. [in Ukrainian].

3. Kramar, Yu. (1998). Problema neounii na Volyni u mizhvoiennyi period [The problem of NeoUnion in Volyn in the interwar period]. Naukovyi visnyk Volynskoho derzhavnoho universytetu. Seriia: Istorychni nauky, Vyp. 1, 68-73. [in Ukrainian].

4. Kucherepa, M. (2010). Neouniia na Volyni [Neo-Union in Volyn]. «Da vsi yedyno budut». Mizhnarodna naukova konferentsiia, prysviachena istorii' Hreko-Katolytskoi Tserkvy na Volyni. Lutsk - Volodymyr-Volynskyi, 134-141. [in Ukrainian].

5. Lahish, R. (2014). Misijna diial'nist' Mykolaia Charnets'koho ta ottsiv Redem- ptorystiv na Volyni (1926-1938 rr.) [Missionary activity of Mykola Charnetsky and the Redemptorist Fathers in Volhynia (1926-1938)]. Hileia: naukovyj visnyk. 80, 81-86. [in Ukrainian].

6. Lupij, O. (2012). Misii hreko-katolyts'kykh sviaschenykiv na Volyni v mizhvoiennyj period [Missions of Greek-Catholic priests in Volyn in the interwar period]. Naukovi zapysky Natsional' noho universytetu «Ostroz'ka akademiia». Seriia: Istorychne relihiieznavstvo. 6, 214-223. [in Ukrainian].

7. Skakun, R. (2007). «Nova uniia» u Druhii Rechi Pospolytii (1924-1939) [«New Union» in the Second Polish-Lithuanian Commonwealth (1924-1939)]. Kovcheh. Naukovyi zbirnyk z tserkovnoi istorii. 5, 204-247. [in Ukrainian].

8. Skakun, R. (2018) «Storozh bratovi svoiemu»: ahentura orhaniv bezpeky SRSR u seredovyschi hreko-katolyts'koho dukhovenstva v 1939-1941 rokakh [«Watch over your brother»: the agency of the security agencies of the USSR among the Greek

9. Catholic clergy in 1939-1941]. Kovcheh. Naukovyi zbirnykz tserkovnoi istorii. 8, 72-189. [in Ukrainian]. Stokolos, N. (1999). Neouniia yak eksperyment skhidnoi polityky Vatykanu v Polshchi (19231939 rr.) [Neo-Union as an experiment of the Eastern policy of the Vatican in Poland (1923-1939)]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal. 4, 74-89. [in Ukrainian].

10. Fedchuk, O. (2015). Zhabchens'ka tragedija (z istorii` neounii` na Volyni). Lutsk [in Ukrainian].

11. Fedchuk, O. (2023). Neouniia na Volyni: na prykladi sela Dubechne Kovel's'koho povitu [Neo-union in Volyn: an example of Dubechne village in the Kovel district]. Kraieznavstvo. 3-4, 68-76. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru