Структурування греко-католицьких співаників

Размещено на http://www.allbest.ru/

Структурування греко-католицьких співаників

В українському унійному церковному середовищі, починаючи з 30-х рр. XVIII ст., набуває актуальності пісенник, призначений не лише для приватних молитовних практик та різного роду публічних молебнів, процесій та прощ, а й для використання на богослужінні (духовні пісні як доповнення канонічних літургічних піснеспівів) та різноманітних храмових відправах. Паралітургічне виконання духовних пісень сприяло формуванню співаника, що орієнтувався на європейські канціонали та пісенники з календарно-тематичною структурою.

Свідченням паралітургічного виконання пісень стали видозміни у структурі рукописних співаників. Ю. Медведик, проаналізувавши велику кількість українських рукописних пісенників, констатує, що у західноукраїнських пісенниках з 30-х рр. XVIII ст. структурування репертуару відбувається на основі календарно-тематичного принципу [145, с. 90]. Зазначимо ще один момент, показовий для західноукраїнської духовно-пісенної традиції, який є очевидним, проте не до кінця усвідомленим: після початку використання у пісенниках календарного принципу організації репертуару в них вже ніколи не використовувалися інші (у православній традиції від її початку дотепер ми постійно бачимо варіативність структурування пісенників, про що йшлося у попередньому параграфі), що є не лише свідченням оптимальності даного підходу при упорядкуванні пісенних творів, а й свідченням безпосереднього зв'язку між паралітургічним призначенням духовних пісень та використанням у співаниках календарно-тематичної структури. Останню тезу підтверджує і той факт, що на східних та центральних українських землях пісенники календарно-тематичного типу не були відомі, оскільки не було підстав для їх появи через відсутність у православному середовищі практики паралітургічного співу духовних пісень, принаймні у формах, культивованих Унійною Церквою.

Також звернемо увагу на той факт, що описаний в попередньому параграфі східноукраїнський пісенник З. Дзюбаревича (30-ті рр. XVIII ст.) з деякими елементами упорядкування (протокалендарний тип), був переписаний практично одночасно із першими західноукраїнськими збірками, у яких було використано календарно-тематичну структуру. І якщо протягом наступних п'ятдесяти років західноукраїнські пісенники календарно-тематичного типу невпинно еволюціонували, про ще детально йтиметься нижче, то ті зразки рукописних пісенників кінця XVIII ст., що дійшли до нас зі східноукраїнських земель (їх огляд було здійснено у попередньому параграфі), свідчать про відсутність еволюційної динаміки в пошуках більш оптимальної форми упорядкування духовно-пісенного репертуару. Це пояснюється тим, що співаники функціонували у православному середовищі і не були безпосередньо пов'язані з паралітургічними практиками.

Звернемо увагу і на такий момент: при формуванні у XVII ст. спочатку українського та білоруського, згодом російського православного духовно-пісенного репертуару авторам та переписувачам були відомі європейські (передусім католицькі) канціонали та пісенники, звідки вони черпали частину репертуару, проте жодного разу не було запозичено їхню структуру, навіть більше - в російській новоєрусалимській традиції було здійснено спробу виробити власний принцип організації духовно-пісенного репертуару. Лише у зв'язку з поширенням в унійній церковній практиці паралітургічного співу духовних пісень з'явилася потреба у наслідуванні не лише західних текстових і музичних форм пісенних творів, а й співацьких книг, у яких вони були записані.

Процес формування українського Ми говоримо саме про українські співаники, бо остаточне формування пісенника, в основі якого лежав календарний принцип організації репертуару (почаївський «Богогласник»), відбулося саме на українських землях - на Волині, проте вагому роль у його формуванні зіграла й білоруська духовно-пісенна традиція, про що буде сказано нижче. пісенника, в основу якого було покладено календарний принцип організації репертуару, йшов доволі повільно. Це було пов'язано з тим, що українська, як і білоруська унійна церковна практика базувалися на традиціях богослужіння візантійського обряду і мала інший історичний шлях. Було важливо органічно поєднати музично-літургічні форми східного обряду з традицією співу духовних пісень на богослужінні, що виникла в католицькій церковно-літургічній практиці. Саме тому процес формування пісенника на основі календарно-тематичної структури йшов не так швидко, як міг би, і на різних етапах виникали різноманітні форми упорядкування пісенних творів, у яких кристалізувався тип співаника з базовими календарним і тематичним принципами організації пісенного репертуару.

Уточнимо, що маємо на увазі під календарним і тематичним принципами. Тематичний принцип організації передбачав групування пісень спільної тематики (покаянні пісні, похоронні пісні та ін.), календарний - створення циклу пісень, організаційним компонентом якого був церковний календар (пісні на Різдво, Великий піст, великодній період та ін.). Останній найчастіше був представлений не в «чистому» вигляді, а у поєднанні з тематичним (календарно-тематичний тип співаника), тобто розташовував не окремі твори, а тематичні групи пісень за календарним принципом. Якщо тематичний принцип був представлений у пісенниках православної традиції, то календарний (у тому числі з календарнотематичною організацією репертуару) - лише в унійній, і лише згодом під впливом останньої використовувався в православних друках.

Серед рукописних пісенників 30-40-х рр. XVIII ст. з календарно-тематичною організацією репертуару, що дійшли до нас, є зразки західно-галицької (Тилицький пісенник [299], Кам'янський богогласник [277], пісенник Даміяна Левицького [302]), закарпатської (Нижньо-Тварозький пісенник [320]) та білоруської (Супрасльський богогласник [225]) традиції. Мала кількість джерел не дозволяє констатувати принципову відмінність регіональних традицій на початковому етапі формування паралітургічного пісенника, яка стала більш виразною пізніше. Розглянемо ці рукописні пісенники більш детально під кутом зору пошуків організації репертуару відповідно до церковного календаря.

Тилицький пісенник (1730-х рр.) із західної Галичини (с. Тилич Новосондецького повіту, нині Польща), який також в літературі відомий як пісенник Якуба Хованця [299], має такі групи пісень (зазначено фактичний зміст творів, що не завжди збігається із заголовками переписувача): псалтирні пісні; пісні на господські свята (Різдво, Богоявлення, Великий піст, Великдень); пісні різного змісту (розпочинаються піснями до Ісуса, далі йдуть покаянні, про смерть та Страшний суд), серед яких також є кілька пісень календарного циклу, зокрема пісні до Св. Євхаристії (Ad Sanctissimum Sacramentum) «Твоя честь, хвала» [299, арк. 57 - 57 зв.], до Св. Духа (Ad Sanctissimum ac Vivificum Spiritum) «Царю Небесный и Утешителю» [299, арк. 59 зв. - 60 зв.], на Хрестовоздвиження (Ad Sanctis- simam ac Vivificam Domini Jesu Christi Crucem) «О треблаженное древо» [299, арк. 65 зв. - 66 зв.], на Вербну неділю «Днесь благодать нас собирает» [299, арк. 74]; богородичні пісні молитовного, благального, прославного характеру, пісні до найбільш шанованих богородичних ікон, серед яких є й кілька календарних, зокрема пісня на Благовіщення (Pro Festo Annuntiationis) «Tam przy lce przy zieloney» [299, арк. 84 - 84 зв.], після якої йдуть кілька небогородичних пісень, на Успіння (Pro Festo Assumptionis ejus) «Архангели з неба пришли до Богородици» [299, арк. 93 - 94 зв.], на Різдво Богородиці (Pro Festo Nativitatis) «Радуйтеся, вси людіє, Діва ся раждает» [299, арк. 105 зв. - 107 зв.], на Благовіщення (Pro Festo Annuntiationis ejus) «Послан бысть Архангел Гаврїил» [299, арк. 108 - 109 зв.], на Успіння (Pro Festo Assumptionis) «O przedziwna Krolowa, Tys w slonce przybrana» [299, арк. 114 зв. - 115]; пісні до святих (до свята Різдва Івана Хрестителя (2 твори), Луки, Димитрія, Козьми та Даміана, архангела Михаїла, Варвари, Миколая (4 твори), апостолів Петра і Павла, Петра); наприкінці збірки записано кілька світських пісень.

У пісеннику є також твори, записані іншим почерком, які йдуть всупереч його структурі: наприклад, євхаристична пісня (Піснь о Святом Сакраменті) «Святый, святый, святый, наде вшистких святый» [299, арк. 23 зв.], розміщена між піснями різдвяного циклу і великопісними на колись порожній сторінці, після великопісних пісень йдуть два варіанти (польський та український) пісні про польську державу (O Koronie Polskiey, О Короні Полской) «Hej Polska Korona mila» та «Ей, Полска Корона мила» [299, арк. 35 зв. - 36], однак найчастіше такі пісні дописувалися до відповідних тематичних груп.

Таким чином, у збірці є чотири великі (господські, покаянні, богородичні, до святих) та дві невеликі (псалтирні, світські) тематичні групи. Календарний принцип найбільш послідовно виявлено у циклі господських пісень у період від Різдва до Великодня, інші пісні циклу господських свят (Св. Євхаристії, Св. Духа, Хрестовоздвиження, Вербна неділя) розкидано між піснями покаянної тематики; пісні до богородичних свят та пам'ятних днів святих розміщено поза хронологією: наприклад, пісень на богородичні свята усього 5, з них по 2 твори на Благовіщення та Успіння, які розкидано між богородичними піснями, не прив'язаними до конкретних свят. Також зазначимо розташування творів покаянного змісту між господськими та богородичними піснями, що є доволі нетиповим щодо загальної логіки упорядкування співаників. У Тилицькому рукописному пісеннику, який є одним із ранніх зразків використання календарно-тематичної структури, ми бачимо, що його було вжито цілком свідомо, хоча не послідовно і не у всіх тематичних групах. Однак навіть і в такому вигляді цілком очевидним є цілеспрямоване прагнення укладача наслідувати католицькі європейські зразки для упорядкування пісенника паралітургічного призначення.

Рукописний пісенник, відомий у науковій літературі як Кам'янський богогласник (с. Кам'яна Грибівського повіту, нині Польща, 1734 р.) [277] Опис пісень збірки див. у [204]., розпочинається великим циклом богородичних пісень Рукопис зберігся не повністю, стосовно дискусій щодо його структури див. монографію Ю. Медведика [145, с. 92-93].. На початку збірки йдуть пісні до богородичних свят, починаючи від свята Різдва Богородиці, яке відкриває літургічний рік за східним календарем, далі слідують пісні на свята Покрови, Введення у храм, Зачаття Богородиці, Благовіщення, Покладення Ризи Богородиці, Успіння, Покладення чесного Пояса Богородиці, що повністю відповідає хронології свят у східному церковному календарі. Після пісенних творів, приурочених до свят, йдуть пісні до Богородиці загального змісту, в тому числі й іконославильні.

Наступний розділ пісенника містить пісні до господських свят та пам'ятних днів святих, який також розпочинається від вересня (свято Воздвиження Чесного Хреста) і завершується святом Усічення голови Івана Хрестителя, що припадає на 29 серпня (цикл пісень, на жаль, є неповним, оскільки в рукописі відсутні сторінки). Якщо богородичний розділ має календарно-тематичну (міні-групи пісень до кожного свята) і тематичну структуру (богородичні пісні загального змісту), то другий - календарну, де на кожне свято є лише по одній (рідко 2, на найбільш популярні свята - до 4-х) пісні. Календарний принцип пізніше стане популярним у закарпатському регіоні.

Третій розділ збірки, визначений переписувачем як компендіум, містить пісенні твори на великопісний (чотиридесятниця) та великодній період (п'ятидесятниця). Ця частина збірки є типовим зразком календарно-тематичної структури пісенника.

Кам'янський богогласник переписаний одночасно з Тилицьким співаником, однак демонструє, на відміну від останнього, послідовне використання календарного та тематичного принципів укладання пісенників. Зазначимо, що перші два розділи Кам'янського богогласника за тематикою відповідають Proprium de sanctis (нерухомі свята) католицьких літургічних книг, в той час як третій - Proprium de tempore (рухомі свята). Відповідно до традиції укладання європейських канціоналів та пісенників у частині Proprium de sanctis, де відокремилися два розділи - до богородичних свят та пам'ятних днів святим, у Кам'янському богогласнику окремо йдуть пісні до Богородиці і до святих. Відмінність від структури традиційного католицького пісенника в українському рукописі полягає в а) інверсійному порядку розділів (традиційно спочатку має бути Proprium de tempore, потім - Proprium de sanctis); б) Proprium de tempore представлений лише передвеликодньо-великоднім періодом, тоді як він має включати і свята адвентово-різдвяного циклу; в) у пісеннику використано східний, а не західний церковний календар, при цьому до свят вже долучено суто католицькі - Св. Євхаристії (Божого Тіла), Співстраждання Богородиці.

Рукописний пісенник Даміана Левицького (с. Крампна Ясельсько- го повіту, нині Польща, 1739-1740 р.) [302] зберігся не повністю¹. З усіх ранніх унійних збірок він є найменш структурованим. Розпочинається пісенник циклом передвеликопісних пісень, наприкінці якого записано одну великодню пісню; далі йдуть два поспіль цикли великопісних пісень; потім - великодні пісні. Зазначимо, що цикл великодніх пісень є дуже невеликий, і після кількох творів йдуть пісні на господські свята (В'їзд Ісуса до Єрусалиму, Різдво), до святих (до Св. Іллі, Св. Івана Хрестителя тощо), богородичні (на свято Покрови і загального змісту), при цьому їх порядок запису є абсолютно вільним. Далі у рукопису розміщено невеликий цикл псалтирних пісень (3 твори), після яких записано кілька пісень різного змісту (з календарного циклу - пісня на Вознесіння). Наступний блок містить пісні на богородичні свята (Благовіщення, Різдво Богородиці, Зачаття Богородиці, Введення у храм, Покрова, Успіння) і пісні до Богородиці загального змісту. Подальше розташування пісень є безсистемним, де чергуються богородичні пісні (до свят і загального змісту), пісні до святих (Димитрію, Луці, Варварі, Миколаю), різдвяні пісні, твори морально-повчального та есхатологічного змісту; серед пісень навіть є російський віват. Однак, попри недостатню системність на рівні цілої збірки У пісеннику відсутні перші 90 сторінок, тому частину його змісту можна реконструювати лише гіпотетично. Ю. Медведик цілком слушно зауважує, що на початку збірки найімовірніше були записані пісні на Різдво, Богоявлення, Стрітення [145, с. 97], оскільки далі йдуть пісні великопісної тематики., пісенник має чітко виражені риси календарно-тематичної структури. Значна кількість пісенних творів групується циклами, іноді доволі розлогими, послідовність груп пісень часто йде за церковним календарем (великопісні та великодні пісні), є цикл пісень до богородичних свят, однак їх запис не вповні відповідає хронології. Це той приклад, який яскраво демонструє відмінність несистемності позалітургічного та паралітургічного пісенника. У першому випадку безсистемність є системою, а елементи системності є на рівні емпіричних знахідок, у другому - системність проглядає навіть у хаотичності упорядкування репертуару, бо вона є набором систем, а не елементів.

Нижньо-Тварозький співаник середини 30-х рр. XVIII ст. [320] Ми не згодні з думкою Ю. Медведика щодо того, що співаник Даміана Левицького своїми тематичними рубриками є найбільш подібний до почаївського «Богогласника» [145, с. 97]. Рубрики, представлені у дослідженні вченого [145, с. 96], дійсно демонструють подібність до богогласникових, але вони є вибіркови-ми і не відображають реальний зміст пісенника. репрезентує закарпатську традицію. Він має яскраві риси календарно-тематичної структури, витриманої, як і в більшості рукописів 30-х рр., не зовсім послідовно. На початку збірника (у рукопису відсутні початкові сторінки) йдуть богородичні пісні загального змісту, потім низка різдвяних, богоявленських та пасійних пісень. Подальша частина рукопису відходить від тематичної та календарно-тематичної структури і містить пісні до господських і богородичних свят, пісні до святих, записаних без жодної системи. Завершується збірка циклом пісень морально-повчального та есхатологічного змісту. Додатком виглядають пісні на Різдво, до Богородиці і святим.

Таким чином, усі чотири західноукраїнські пісенники репрезентують календарний та тематичний принципи упорядкування репертуару, однак лише один з них (Кам'янський богогласник) використовує їх послідовно. Духовно-пісенні твори у співаниках паралітургічного призначення за змістом поділялися на пісні до календарних свят (господських, богородичних, до святих) та загального змісту (до Христа, Богородиці, повчальні, покаянні, есхатологічні тощо). репертуар паралітургічний пісенник

Рукописний Супрасльський богогласник, переписаний у Супрасльському василіанському монастирі (Західна Білорусь, нині Польща) у середині XVIII ст. Опис пісень збірки див. у [139, с. 365-369]. Див. видання рукопису [225]. також репрезентує одну з пошукових форм організації паралітургічного пісенника на східнослов'янських землях. У Супрасльському богогласнику ми бачимо свідомо та послідовно використану календарно-тематичну структуру. Перша половина збірки - пісні на господські свята, що йдуть за церковним календарем (різдвяні, на Богоявлення, про Страшний суд (тематика пісень відображає зміст читань та співів передвеликопісних тижнів), великопісні, великодні, до Св. Духа, до Св. Трійці, на Преображення, на Хрестовоздвиження). У наступному блоці зібрано пісні богородичного циклу, яких удвічі менше, ніж пісень господського циклу: спочатку йдуть чотири твори до богородичних свят (Різдво Богородиці, Зачаття, Введення, Благовіщення), далі цикл богородичних пісень продовжується («П'Ьсни Пресвятий Богородиці из древних піснописцев...»), він включає міні-цикли пісень до богородичних свят (Різдво Богородиці, Покрова, Стрітення, Благовіщення, Успіння), а завершується богородичними піснями загального змісту та піснями до найбільш шанованих ікон. Третій великий блок містить пісні до святих, яких удвічі менше, ніж богородичних, їх розташування йде за церковним календарем, хоча й не зовсім послідовно. Завершується рукопис низкою невеликих за обсягом циклів пісенних творів різного змісту (псалтирні пісні, нові пісні до Богородиці та святих, пісні та молебні, перекладені з латинської мови).

У Супрасльському богогласнику відзначимо чітке виокремлення трьох груп пісень календарного циклу (до господських і богородичних свят та у дні пам'яті святих), а також запис у пісенниках творів, не пов'язаних з церковним календарем (покаянні, повчальні тощо). Серед специфічних рис пісенника - відсутність окремого розділу покаянних, молитовних, благальних, прославних пісень, які в католицьких канціоналах та пісенниках зазвичай містилися наприкінці видань (цю традицію згодом перейняв почаївський «Богогласник»), пісні різного змісту наприкінці Супрасльського богогласника є скоріше додатком, ніж спеціальним розділом. При цьому рукопис містить значний за обсягом корпус покаянних пісень («Гимн о страшном суді» та цикл з 28-ми творами «П'Ьсни духовныя о страшном судЬ»), однак його розташовано у календарній частині як передвеликопісні. Нагадаємо, що у почаївському «Богогласнику» є 6 передвеликопісних пісень, однак за тематикою вони належать до циклу великопісних творів. Зазначимо також малу кількість творів до суто специфічних католицьких свят (відсутні, наприклад, пісні на свята Св. Євхаристії та Співстраждання Богородиці), хоча католицький елемент у збірці представлений достатньо широко (переклад-переспів церковнослов'янською мовою католицького молебна «Officium parvum Conceptionis Immaculatae Beatae Mariae Virginis», а також низки латинських гімнів, у тому числі знаменитої секвенції «Dies irae»). Наразі важко відповісти на питання, чи структура Супрасльського богогласника є специфічною для білоруської рукописної традиції або ж традиції, що культивувалася в українсько-білоруських монастирях, бо для цього потрібно дослідити хоча б кілька білоруських пісенних збірок (парафіяльних та монастирських) Це питання є проблемним, оскільки власне білоруські джерела духовно- пісенної традиції XVIII ст., тобто такі, що переписані на білоруських теренах, на сьогодні не відомі науці. Чимало рукописів було знищено у ХІХ - ХХ ст. Втім, не виключено, що з часом можуть бути знайдені інші рукописні пісенники, які дозво-лять доповнити наші знання про білоруську духовно-пісенну традицію., однак він у будь-якому випадку є черговою віхою у становленні пісенника, який відображав актуальну практику паралітургічного співу і, як наслідок, орієнтувався на католицькі канціонали та пісенники.

У 50-80-ті рр. XVIII ст. продовжувався пошук оптимальної структури паралітургічного пісенника. До 50-х рр. пісенники календарнотематичного типу на рівні елементів (Тилицький пісенник, співаник Даміана Левицького) та у більш-менш цілісному вигляді (Кам'янський та Супрасльський богогласники) вже були сформовані. Як зазначає Ю. Медведик, починаючи з останньої третини XVIII ст. набуває популярності інший тип пісенника, де домінує календарний принцип Його елементи ми бачили в Кам'янському богогласнику 1734 р.. Такі пісенники були більш поширені на Закарпатті, ніж у Західній Галичині, і містили мінімальну кількість пісень тієї чи іншої тематики [145, с. 102]. Пояснимо, що в пісенниках календарного типу твори не поєднувалися в тематичні групи (наприклад, пісні на господські свята, богородичні свята тощо), а розміщувалися згідно з церковним календарем (на кшталт місяцеслова), при цьому кожне свято передбачало запис лише однієї (на найбільші свята - дві-три, іноді більше) пісні, які йшли строго хронологічно за числами й місяцями, починаючи від Різдва (за західним церковним календарем) або з вересня (за східним церковним календарем). На думку Ю. Медведика, календарний принцип є більш динамічним, оскільки кількість пісень на кожне свято є мінімальною [145, с. 102]. Зазначимо, що календарний тип пісенника не був оригінальним винаходом українських уніатів, його коріння також лежать у європейській католицькій традиції. Подібний тип укладу ми бачили, наприклад, в авторському чеському канціоналі Адама Вацлава Міхни «Svatorocrn muzika» (1661), в якому пісні на господські й богородичні свята та пам'ятні дні святих чергуються, але суворо хронологічно, більшості свят церковного календаря присвячено лише одну пісню.

Ю. Медведик вказує, що календарний тип пісенника остаточно сформувався наприкінці XVIII ст., тобто в той час, коли вийшов з друку почаївський «Богогласник», після чого рукописні пісенники наслідували почаївське видання. В Закарпатті однак календарний тип був популярний до початку ХХ ст. [145, с. 102]. Ймовірно, в практичній площині пісенники календарного типу були зручнішими, однак більш перспективним з точки зору церковної книги (саме так трактували пісенники ченці-василіани) був календарно-тематичний тип організації репертуару, оскільки він базувався на структурних принципах, апробованих протягом століть у європейській католицькій практиці. Також календарно-тематичний тип співаника ставав підґрунтям пісенника комплексного типу, де пісні до церковних свят сусідили з пісенними творами на усі випадки життя, тоді як «чистий» календарний тип цього не передбачав. Втім, пісенники календарного типу в «чистому» вигляді траплялися рідко, найчастіше вони доповнювалися групами пісень різної тематики.

Почаївський «Богогласник» (1790-1791) остаточно закріпив календарно-тематичну структуру паралітургічного пісенника. Видавці поділили репертуар на чотири великі групи пісень, де перші три (господські, богородичні, до святих) структуровано за церковним календарем, а четверта частина містила пісні покаянного або молитовно-благального змісту, що не відносяться до календарного циклу. У «Богогласнику» також було закріплено свята в кожній з груп, які до того могли варіюватися. Наприклад, христо-богородичне свято Стрітення у Супрасльскому богогласнику входило до циклу богородичних, у почаївському виданні воно остаточно закріпилося серед свят господського циклу.

Господський цикл «Богогласника» включає пісні на Різдво, Богоя- влення, Стрітення, передвеликопісні неділі (блудного сина, м'ясопусна, сиропусна), Великий піст, Великдень, Вознесіння, Зіслання Св. Духа, Св. Трійці, Св. Євхаристії, Преображення, Хрестовоздвиження. Завершують перший розділ пісні до найбільш шанованих образів Ісуса Христа, псалтирна пісня та пісня про Боже провидіння. Другий розділ містить пісні на богородичні свята: Різдво Богородиці, Покрова, Введення у храм, Непорочне Зачаття Богородиці, Благовіщення, Співстраждання Богородиці, Покладення Ризи Богородиці, Успіння, а завершують розділ пісні до богородичних чудотворних ікон. Третій розділ - пісні до святих - упорядковано за церковним календарем, починаючи від вересня (східно-християнська традиція). Більшість святих є у східному та західному церковному календарях, єдиним католицьким (унійним) святим, пісню до якого містив «Богогласник» - Св. Йосафат Кунцевич, день пам'яті якого припадає на 12 (25) листопада. Четвертий - некалендарний - розділ містить пісні покаянного, молитовного, благоговійного змісту. У цьому розділі пісні також згруповано тематично: пісні «о суєт'В міра» та «прелести міра», «покаянныя», «в различных потребах», «о смерти», «о прочих посл'Ьдных вещех», завершують збірку дві пісні «воздыхателная» (назви підрозділів відображено у колонтитулах видання) Тут подаємо лише церковнослов'янські назви, тоді як у «Богогласнику» в колонтитулах йде рубрикація мовою тієї пісні, яка записана на сторінці (польсь-кою, латинською). .

Стосовно структури почаївського «Богогласника», то вона є чіткою та продуманою, і спирається як на досвід укладання європейських католицьких канціоналів, так і на традицію укладання паралітургічних українських та білоруських пісенників. Від багатьох рукописних пісенників паралітургічного призначення «Богогласник» відрізняється включенням до відповідних розділів календарно-тематичної частини суто католицьких свят (розрізнення свят Зіслання Св. Духа (П'ятидесятниці) і Св. Трійці, включення до церковного календаря свят Св. Євхаристії, Співстраждання Богородиці, дня пам'яті Св. Йосафата Кунцевича). Щодо розташування пісень у кожній тематичній групі зазначимо, що хронологічний принцип у них витримано послідовно, при цьому однак у господських піснях в основу річного циклу покладено західний календар (від Різдва до Хрестовоздвиження), у богородичних піснях та піснях до святих - східний, який розпочинається з вересня Щодо рукописної традиції, то пісенники і календарного, і календарно-тематичного типу використовували два типи календарів - східний та західний. Принципи вибору календаря в регіональній та часовій проекції потребують спеціального дослідження..

Почаївський «Богогласник» цілком коректно вважати пісенником комплексного типу, подібно до барокових католицьких канціоналів та пісенників, хоча він не тотожний з ними. Знаменно однак, що це видання є унійним, тобто католицьким за своєю конфесійною приналежністю. У «Богогласнику» ченцями-василіанами було переосмислено на національній основі католицький досвід, що вдало поєднав у ньому західну та східну літургічні традиції.

Едиційна традиція, закладена «Богогласником», знайшла продовження у різних регіональних виданнях ХІХ - початку ХХ ст. Серед друкованих закарпатських ненотованих пісенників відзначимо «Пісенник или собраніе песней, поемых во дни праздников...» (Унгвар, 1913 [296]). Збірка має апробацію церковної влади і призначена для греко-католиків Мукачівської єпархії. За змістом пісень вона є близькою до «Богогласника», відрізняючись від нього способом групування пісень (календарний тип). На початку збірки вміщено доволі розлогу статтю, присвячену традиціям церковного співу. В ній ідеться також і про традицію використання пісень у літургії. Відкривають збірку пісні календарного циклу. Їх упорядкування є традиційним для закарпатського регіону з пріоритетним календарним принципом: пісні господського, богородичного циклів та пам'ятні дати святих йдуть за календарем без поділу на тематичні групи. Свята впорядковані не за західним календарем, що розпочинається Різдвом або Новим роком, а східним, у якому перше свято - Різдво Богородиці, що випадає на 8 (21) вересня. Серед свят також немає специфічно католицьких (свято Св. Євхаристії, Співстраждання Богородиці та ін.), тож зовні їх перелік нагадує скоріше православний, ніж католицький. Після циклу календарних пісень йдуть пісні до Ісуса (усього 2 твори), далі - значний за обсягом блок пісень до Богородиці молитовного характеру. Завершує збірку цикл похоронних пісень¹, а останній твір у співанику - пісня до Св. Трійці.

Близьким до попереднього видання є друкована ненотована збірка «ПЬснословец или новое собраніе церковных песней» (Львів, 1909) [297], видана Ставропігійським інститутом у Львові. У збірці, окрім пісень, записано тропарі та кондаки свят, а також інші піснеспіви, які розміщено на початку й наприкінці збірки. На поєднання текстів канонічних піснеспівів з церковними піснями ми натрапляли у виданнях «Бого- гласника» ХІХ ст., ця практика, як бачимо, перейшла і до інших пісенників. Збірка «ПЬснословец или новое собраніе церковных пЬсней» має деякі відмінності у структурі у порівнянні з закарпатським виданням: вона розпочинається різдвяними піснями, далі розташовано пісні календарного циклу за закарпатською традицією. У львівському виданні, на відміну від унгварського (ужгородського), взято католицький календарний цикл, і пісні розпочинаються від свята Св. Стефана, яке відзначається 26 грудня, у наступний день після Різдва. Таким чином, календарна частина є органічним продовженням циклу різдвяних пісень, які йому передують. Серед свят також є суто католицькі (окремо йдуть пісні до свята П'ятидесятниці та Св. Трійці, є свято Св. Євхаристії). У третій частині збірки вміщено пісні різного змісту: молитовні до Богородиці та до найбільш шанованих богородичних ікон, віронавчального та покаянного змісту, пісні про смерть та Страшний суд. У цілому збірка за змістом нагадує «Богогласник», принципово відрізняючись від неї розділом з піснями календарного циклу, а також друком наприкінці збірки текстів канонічних піснеспівів та молебнів на різні свята. У закарпатській традиції були популярні пісенники з похоронними пісня-ми, цей оригінальний тип співаника був невідомий в інших українських регіонах [189, с. 131].

Обидві збірки відзначені певною традиційністю репертуару та архаїчністю мови, проте у них ми бачимо спроби оновлення богогласникової структури, яка у даних виданнях виражалася у відході від класичної календарно-тематичної моделі до регіонально-специфічної календарної. Іншими видозмінами стали модифікація церковного календаря з католицького на православний, додання канонічних піснеспівів до пісенника тощо. Проте ці видозміни не були суттєвими, бо у той чи інший спосіб були представлені в рукописах та друках ХІХ ст., а оновлення й закріплення нової структури пісенників відбулося пізніше, у 20-ті рр. ХХ ст.

Новий етап розвитку української паралітургічної пісенності, як зазначає автор ґрунтовного дослідження з історії нововасиліянської пісенності І. Матійчин [130], розпочався наприкінці ХІХ ст. і був пов'язаний з діяльністю василіан в Галичині. Відповідаючи на духовні та культурні запити тогочасного суспільства, ченці Василіанського Чину не лише популяризували традиційний український духовно-пісенний репертуар, а й заохочували усіх віруючих до створення нових пісенних творів, які після редагування видавалися у численних збірках і поширювалися всією Галичиною. Подібно до того, як у свій час ченці-василіани стояли коло витоків друкованих нотних пісенників, створивши наприкінці XVIH ст. найбільшу антологію церковних пісень - почаївський «Богогласник», що став зразком для укладання пісенників протягом наступного століття, так само наприкінці ХІХ ст. вони спричинилися до оновлення української духовно-пісенної традиції, і не лише у літературній та музичній складовій пісенних творів, а й у структурній [130, с. 6-7].

І. Матійчин у роботі приділяє увагу як текстовим та музичним особливостям духовно-пісенних творів, так і структурі пісенних збірок. Дослідниця зокрема зазначає, що за основу авторських пісенників з новими творами, що почали активно друкувалися та пропагуватися василіанами, було взято перевірену часом рубрикацію «Богогласника», в яку вносилися відповідні зміни. Зокрема, було відокремлено в спеціальну збірку різдвяні пісні, створено нові тематичні розділи та підрозділи. Завершення першого етапу¹ розвитку нововасиліанської пісенності було ознаменовано друком нотованих збірок «Коляди» (Жовква, 1925) та «Церковні пісні» (Жовква, 1926), де було остаточно закріплено зміни у структурі пісенника. Різдвяні пісні друкувалися в окремій збірці «Коляди», у пісеннику «Церковні пісні» «з'являються нові розділи (Пісні під Другий етап розвитку нововасіланської пісенності не було завершено через початок Другої світової війна та радянську окупацію [130, с. 12-13]. час читаної Служби Божої та Пісні різні) і підрозділи (Пісні до Ісусового серця, Пісні до Сотворителя), а також змінюється кількісне співвідношення основних розділів: значно зріс корпус Пісень до Діви Марії та зменшився блок Пісень до Святих. Пісні покаяльно-моралізаторські, втративши окремий розділ, все ж присутні у збірках, розпорошившись по різних частинах, що, до речі, траплялося і в Богогласнику (підрозділ Великопостних пісень)» [130, с. 9--10].

Збірка «Церковні пісні» Аналізуємо пісенник за перевиданням 1996 р. [325]. репрезентує оновлений варіант пісенника комплексного типу. Охарактеризуємо її більш детально у контексті розвитку української паралітургічної та європейської пісенності. Виділення творів різдвяного циклу в окрему книгу є типовим для європейської католицької пісенності, про що свідчать польські видання ХІХ та ХХ ст., у яких зібрано церковні (kol^dy koscelne) та домашні (kol^dy domowe, pastoralki) різдвяні пісні Таким виданням є, наприклад, зібрання різдвяних пісень «Kantyczki z nutami» (Краків, 1911) [342]., однак при цьому в пісенниках комплексного типу завжди був цикл різдвяних пісень, хоча й менший за обсягом. У цьому контексті українська традиція є унікальною, бо відсутність у пісеннику комплексного типу такого важливого розділу є нетиповою для європейської церковної практики. Втім, у католицьких пісенниках відсутність різдвяних пісень є абсолютно неможливою, оскільки вони належать не до першої, а до другої групи календарного циклу, оскільки йдуть за адвентовими піснями.

Для більш детального аналізу збірки «Церковні пісні» наведемо її рубрикацію. Перший великий блок «Пісні на свята Господні» містить пісні на Новий рік, Богоявлення, Стрітення, передпісні тижні (неділя блудного сина, неділя м'ясопусна), Великий піст, Воскресіння, Вознесіння, до Св. Духа, Трійці, євхаристичні, до Серця Ісусового, на Преображення, на свято Хрестовоздвиження. Після пісень до календарних свят йдуть пісні до Ісуса прославного характеру і пісні до Сотворителя; останній цикл містить твори, що співаються у різних потребах (ранкові та вечірні молитви, молитва про погоду, молитва за Вітчизну тощо). Щодо циклу пісень до календарних свят, то відмітимо такі моменти: а) серед пісень є твори на свята східного церковного календаря, зокрема передпісні неділі (були представлені в «Богогласнику»), що відсутні у католицьких пісенниках, хоча аналогічний літургічний період був і в західному календарі, проте спеціальні піснеспіви на ці дати знаходилися лише у літургічних книгах - градуалах та антифонаріях). У збірці представлено також пісні на свята, які є у східному і західному календарях (Преображення, Хрестовоздвиження), але в католицьких пісенниках вони містяться не в календарному циклі, що охоплює зазвичай період від Адвента до Трійці (іноді туди входили твори до свят Св. Євхаристії та Серця Ісуса), а до принагідних пісень, оскільки ці два свята хронологічно віддалені від інших. Включення їх до пісень господського циклу йде від традицій, закладених укладачами «Богогласника». Стосовно пісень до Сотворителя, у якому вагоме місце посідають пісні на різні життєві потреби, то тут також бачимо відмінність від класичних католицьких пісенників, оскільки ці твори зазвичай ідуть після пісень, пов'язаних з календарним циклом, тобто після богородичних та до святих.

Наступні два блоки - богородичний та до святих - є аналогічним до почаївського «Богогласника». Богородичний цикл має два типи творів - до богородичних свят (Різдво, Покрова, Введення у храм, Непорочне Зачаття, Благовіщення, Співстраждання, Успіння) та молитовні до Богородиці, у тому числі іконославильні. Зазначимо, що порядок богородичних свят є подібний до богогласникового; він відображає традиції як східного, так і західного церковного календаря. Щодо пісень до святих, то у структурі новацій немає, проте варто зазначити, що уперше з'являються пісні до українських святих - Св. Володимира та Св. Ольги.

Далі у співанику йде розділ «Пісні під час Служби Божої», який фактично калькує польські «Piesni mszalne», що також йдуть після пісень календарного циклу. Як і в польських пісенниках, так і збірнику «Церковні пісні», назва розділу не вказує на те, що на літургії мають співатися лише ці пісні, а пісні календарного циклу виконуються деінде, але не на літургії. У римо-католицькій традиції, починаючи з середини XVIII ст. і до 20-х рр. ХІХ ст., під час літургії замість латинських співів ordinarium і proprium missae, співалися пісні (na Introit, na Gloria, na Gradual, na Credo тощо) [222, с. 23].

Під час кожної частини служби звучали 1-2 строфи на одну мелодію; окрім того, замість окремих частин могли співатися пісні з календарного циклу. Коли «piesni mszalne» вийшли з ужитку, на богослужінні звучали або твори до відповідних церковних свят, або до конкретних обрядів, і саме такий підхід до співу пісень у літургії було закріплено реформами II Ватиканського Собору (1962-1965). У греко-като- лицькій церковній практиці пісні на Службу Божу виконуються у зв'язку з піснеспівами з незмінними текстами (як правило, після них), а також під час деяких обрядів, передусім на причастя.

Подальший блок - «Пісні різні» - включає твори різноманітного змісту - хвалебні, молитовні, благальні, але найбільша кількість творів про останні речі та похоронні. Завершує збірку «Додаток новіших пісень» з 31-м пісенним твором, упорядкування яких у скороченому вигляді повторює попередню структуру. Пісні різного змісту наприкінці збірки та додаток з новими творами є також типовим явищем для європейських католицьких пісенників. Зазначимо також, що у кожній тематичній групі пісні записано за абеткою, що відрізняє його від «Богогласника», і вказує на модернізацію структури пісенників згідно з тогочасною католицькою практикою.

Отже, пісенник «Церковні пісні» у розвитку української паралітур- гічної пісенності є черговою віхою, що знаменує оновлення та закріплення структури пісенника комплексного типу, який є найпоширенішим у католицьких країнах Європи. З точки зору рубрикації він тяжіє до пісенників з деталізацією кожного структурного розділу та підрозділу (таким римо-католицьким пісенником є, наприклад, збірка Я. Седлецького). При цьому рубрикація відображає і специфіку східно-християнської лі- тургічної традиції, і особливості греко-католицького церковного співу, в тому числі паралітургічного, і українські національні традиції.

Традиція друку збірок духовних пісень у ХХ ст. була розвинута у західній діаспорі, яка стала особливо актуальною після окупації СРСР усіх українських земель. Детальне вивчення греко-католицьких пісенників діаспори може стати предметом окремого дослідження; наразі ми охарактеризуємо лише кілька видань. У невеликому ненотованому пісеннику «Коляды и другіи найбольше употребляемыи церковныи пЪсни» (Нью-Йорк, 1928) [279] не зазначено його конфесійну приналежність (у виданні відсутня апробація церковної влади), втім, дефініція у назві збірки («церковні пісні») відсилає до оновленої греко-католицької традиції. На початку пісенника містяться твори на Різдво (коляди), потім йдуть пісні на церковні свята, розташовані згідно з церковним календарем із чергуванням господських та богородичних свят (Богоявлення, Великий піст, Благовіщення Богородиці, Вхід до Єрусалиму, Воскресіння, Вознесіння, Трійця, Преображення, Успіння Богородиці, Воздвиження Св. Хреста), завершують збірку одна пісня до святих (до Св. Миколая) та чотири до Богородиці прославного змісту. Пісні в кожній тематичній групі розташовано не за абеткою. Поєднання в одній групі свята господського та богородичного циклів є типовим для пісенників календарного типу, очевидно, видавець І. Борух орієнтувався саме на них.

Більш детально зупинимося на нотованому пісеннику «Grekokatolicki Duchovni Pisni» (Пряшів, Чехословаччина, 1969) [345]. Особливістю цієї збірки є запис українських пісень латинкою, причому згідно зі словацькою орфографією, що є специфічною рисою закарпатського регіону. Щодо структури пісенника «Grekokatolicki Duchovni Pisni», то її рубрикація поєднує календарно-тематичний (нововасиліанської редакції) та календарний типи збірки: перший розділ містить пісні, що співаються під час літургії (нововасиліанська традиція); другий - твори на усі господські, богородичні свята та пам'ятні дні святих, починаючи від Нового року і до дня Св. Стефана (календарний принцип закарпатської традиції); наступні п'ять розділів містять твори до серця Ісусового, бого- родичні, великопісні, різдвяні та різні пісні (нововасиліанська традиція, що виявляється у т. ч. у виділенні різдвяних пісень в окрему групу, хоча і не в окрему збірку). У пісеннику «Grekokatolicki Duchovni Pisni», який є пісенником комплексного типу, здійснено спробу поєднати обидва типи структурування пісенного репертуару - класичну богогласникову і ново- василіанську із традиційною закарпатською, проте цей спосіб упорядкування пісень у подальшому так і не став загальнонаціональним. Зазначимо також, що, на відміну від нововасиліанської збірки «Церковні пісні», у пісеннику «Grekokatolicki Duchovni Pisni» у кожній підгрупі та групі, подібно до більшості рукописних і друкованих закарпатських видань, пісні розташовано не за абеткою, а у вільному порядку.

Відновлення друку греко-католицьких пісенників відбулося після отримання Україною Незалежності. Було перевидано пісенник «Церковні пісні» [325], почали виходити нові пісенники, що орієнтувалися на збереження репертуару класичного нововасиліанського видання, так і ті, що пропонували нові пісенні твори.

Передусім відзначимо авторські збірки духовних пісень, в яких створюється новий духовно-пісенний репертуар. Традиція авторських збірок набула актуальності в часи оновлення духовно-пісенного репертуару отцями-василіанами. І. Матійчин називає та описує авторські збірки, що виходили у період з кінця ХІХ до 30-х рр. ХХ ст. Так, отець В. Стех є автором низки збірок: «Вінець набожних пісней» (Жовква, 1900), «Народно-церковні пісні» у двох випусках (Жовква, 1902, 1904), «Ангельський хор» у двох випусках (Жовква, 1909, 1910), «Літургічні мелодії» (Жовква, 1928). Частина репертуару цих збірок, як зазначає дослідниця, не належать о. В. Стеху, а є гармонізаціями відомих пісень. Отець І. Дуцько є автором збірки «Півець. Збірник нових церковно-народних пісень», яка вийшла в складі «Книжечок місійних» (1906, ч. 34). Автором 22 збірок, що виходили протягом першої третини ХХ ст., є отець Й. Кишакевич [132, с. 136-138]. Робота багатьох піснетворців увінчалася виданням співаника «Церковні пісні» (1926), у якому було кодифіковано новостворений репертуар: з великої кількості пісень було обрано найкращі, і значна їх частина свого часу була надрукована в авторських збірках. В них також йшли пошуки щодо удосконалення структури пісенників [130, с. 10].

Після відновлення діяльності Греко-католицької Церкви у видавництвах починають активно виходити книги літургічного призначення, у тому числі авторські пісенні збірки. У видавництві «Місіонер» у 10-х рр. ХХІ ст. виходить низка музичних видань: «Припадаю до тебе, мій Христе» Галини Мартинюк, «Вічне в любові», «Йосафата», «Тебе, Спасителю, вітаєм», «Пісню слави заспіваймо» Мирона Дацка на вірші отця-василіанина Василя Богдана Мендруня. Збірка «Тебе, Спасителю, вітаєм» (Жовква, 2011) М. Дацка [266] продовжує греко-католицькі едиційні традиції, в яких пісенні твори поділялися на кілька великих тематичних груп, де одна чи більше були укладені згідно з церковним календарем. 25 творів збірки «Тебе, Спасителю, вітаєм», записаних у вигляді хорових партитур на 3-х нотоносцях, хоча й не поділено на окремі групи, однак розташовано згідно календарно-тематичної структури: спочатку йдуть пісні до господських свят, далі - богородичних, потім - пісні до святих. Збірка Г. Мартинюк «Припадаю до тебе, мій Христе» (2010) на тексти М. Бабінської, О. Кіс, І. Білінської, О. Мартинюк, Х. Чіпак [282] також продовжує едиційну практику василіан - у виданні твори згруповано у п'ять розділів: господські пісні, богородичні пісні, пісні до літургії, пісні на Господські свята, пісні до святих. Таким чином, у сучасних авторських греко-католицьких збірках, що представляють новий духовно-пісенний репертуар, збережено едиційні традиції, апробовані греко-католиками протягом століть.

Серед нових греко-католицьких видань назвемо два, у яких структура є відмінною від співаника «Церковні пісні». У невеликій ненотованій збірці «Церковні пісні (нові)» (Львів, 2012) [324] усі пісні зібрано у два великих розділи «Пісні до Ісуса Христа» та «Пісні до Діви Марії», після яких уміщено невеликий додаток. У пісеннику, окрім нових, є й класичні греко-католицькі церковні пісні з традиційною тематикою. Спрощення структури співаника пов'язано з тим, що головною метою укладачів було дати віруючим новий репертуар, який був би доповненням до класичного, тобто цей пісенник було задумано як свого роду додаток до збірки «Церковні пісні», а тому в ньому немає усіх структурних розділів.

Більш масштабною за обсягом є нотована збірка «Господь моя пісня» (Львів, 2003) [263], яка значною мірою базувалися на виданні «Церковні пісні», однак при цьому у структурі збірки є зміни, іноді суттєві. Зупинимося на цьому виданні більш детально. Пісенник має дві частини подібної структури, де у першій містяться класичні пісні, у другій - молодіжні. Зазначимо, що у пісенниках з літургічними піснями друк популярних серед молоді творів є поширеним явищем, зокрема в католицьких країнах. Публікація нових пісень як додаток разом зі старими також є традиційною для греко-католиків. Принципово новим у збірці «Господь моя пісня» є стиль нових пісенних творів, який різко відрізняє їх від традиційних, в той час як раніше і «старі», й «нові» пісні були близькими за стилем і різнилися лише часом написання. Також у пісеннику «Господь моя пісня» молодіжні пісні за обсягом посідають таке ж саме місце, як і традиційні, тобто вони не є додатком, а повноцінною частиною збірки, що трапляється нечасто.

Щодо видозмін у структурі, то на початку першої («традиційної») частини замість календарних пісень йдуть дві групи творів, які у збірці «Церковні пісні» були вміщені після календарного циклу господських свят. Це розділи «Пісні до Бога Отця» і «Пісні до Ісуса Христа». У першій групі переважає репертуар пісень до Сотворителя з видання «Церковні пісні», у якому вагоме місце посідають твори, що виконуються у різних потребах. Стосовно другої, то у ній містяться переважно пісні не з розділу «Пісні до Ісуса Христа» зі збірки «Церковні пісні», а євхаристичні пісні з того ж самого видання. У розділі «Пісні на свята Господські» у цілому збережено репертуар та структуру видання «Церковні пісні» (окрім євхаристичних пісень, які, як вже було зазначено, перемістилися до розділу «Пісні до Ісуса Христа»). Щодо циклу богородичних пісень, то у ньому також загалом збережено структуру та репертуар збірки «Церковні пісні». Однак при цьому було перейменовано підрозділ «На Непорочне Зачаття Пресвятої Діви Марії» (у збірці «Церковні пісні») «На Зачаття Пресвятої Богородиці», що суттєво під оглядом церковної догматики Католицької та Православної Церков. Також вилучено групу пісень «На Співстраждання Пресвятої Діви Марії», яка була у виданні «Церковні пісні», оскільки це свято є суто католицьким. Група пісень до святих була доповнена новими творами (долучено пісні пам'яті видатних церковних діячів ХХ ст. митрополита Андрея Шептицького та патріарха Йосипа Сліпого). Пісні до ангела-охоронця було винесено наперед, перед піснями до святих. Завершують перший розділ пісні на весілля та похорони. Групу пісень до Служби Божої, яка була у збірці «Церковні пісні», з видання «Господь моя пісня» вилучено. Щодо другої частини, то вже було зазначено, що там дублюється структура першої («Пісні до Бога Отця», «Пісні до Ісуса Христа», пісні календарного циклу, богородичні, до святих), однак останні розділи є новими - «Пісні біблійної тематики», «Пісні про покликання», «Пісні про спільноту», «Пісні-молитви», «Пісні для дітей».

Вилучення пісенних циклів та окремих творів не є новим явищем у церковній практиці - подібне ми бачили і у європейських виданнях, і в українських, зокрема у православних виданнях «Богогласника». У збірнику «Господь моя пісня» також послідовно вилучено весь специфічний католицький елемент, що має нівелювати відмінності між католицизмом та православ'ям і відкриває можливість користуватися пісенником православних віруючих, у яких, як ми вже пересвідчилися, була відсутня системна традиція видавництва духовно-пісенних творів. У збірці є також групи пісень, що є ближчими до протестантської традиції, особливо у другій частині збірки; вельми показовими є і перші два розділи пісень - «Пісні до Бога Отця» і «Пісні до Ісуса Христа», які ніколи не розпочинали католицькі збірники. Друга половина співаника, що містить пісні «полегшеного» стилю, популярного серед християнської молоді, наближає її до протестантських видань.

Зазначимо, що видозміни у структурі пісенника «Господь моя пісня» були зроблені свідомо, про що було зазначено у статусі видання (збірник не має апробації церковної влади, а пісні не є церковними, про що свідчить підзаголовок «Збірник релігійних пісень»). Формально цей співаник відповідає усім критеріям пісенника комплексного типу (усі відповідні розділи є у першій частині), при цьому у збірці свідомо нівельовано його конфесійну визначеність (мета видання співаника - зібрати в одній книзі духовні пісні, якими могли користуватися українські християни усіх конфесій), а тому у ньому є переплелися католицькі, православні і протестантські риси, при цьому основа є католицькою, бо структурною моделлю слугувала збірка «Церковні пісні». У цьому контексті можемо говорити не про католицький або протестантський, а міжконфесійний (екуменічний) пісенник комплексного типу, який, зберігаючи католицьку основу, заради більшої функціональності репрезентує й інші конфесії, що знайшло відображення у його структурі.