Розвиток сільського господарства Підкарпатської Русі у 1920-1930-х рр.

Размещено на http://www.allbest.ru

Розвиток сільського господарства Підкарпатської Русі у 1920-1930-х рр.

Богдан Глінка,

аспірант кафедри історії Центральної та Східної Європи і спеціальних історичних дисциплін Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника

В запропонованій статті досліджено особливості розвитку сільського господарства на території Підкарпатської Русі під владою Чехословаччини у міжвоєнний період. На час входження Підкарпатської Русі до складу Чехословаччини у 1919 р. сільське господарство краю знаходилось у вкрай жалюгідному стані. Адже Угорське королівство не було зацікавлене в розвитку краю, а використовувало його як сировинний придаток і як місце збуту власної продукції.

Основними видами сільськогосподарських культур, які вирощувало населення Підкарпатської Русі були зернові, кукурудза, технічні культури як цукровий буряк. Майже вся продукція йшла на потреби регіону, тільки великі землевласники отримували стільки продукції, що її було достатньо, щоб відправляти на експорт. Це ж стосувалось і тваринництва, де на потреби краю та на експорт вирощували овець, коней, свиней. Також досить швидко розвивалось садівництво та городництво.

Розвиток сільського господарства проходив вкрай повільно адже довгий час цей край залишався найбільш відсталим регіоном спочатку Австро-Угорщини, а потім і Чехословаччини. Тому урядом країни було прийняте рішення про початок економічного розвитку Підкарпатської Русі та всіх галузей економіки, культури, самоуправління тощо.

На території краю найбільше було значних лісових масивів та гірських масивів, що робило територію Підкарпатської Русі трохи бідною на орні землі, однак з іншого боку значні масиви необробленої землі дозволяли значно прискорити розведення овець, буйволів, кіз, корів, птиці.

Для більш детального і розуміння особливостей розвитку регіону в зазначений період використано статистичний матеріал, який наочно показує в якому стані було сільське господарство на початку 1920-х рр. та в 1930-х рр. особливо на позитивні зміни в розвитку сільського господарства вплинула земельна реформа 1927 р. Під час якої значні родючі землі були розподілені між населенням краю, що дозволило значній кількості селян, які до того мали незначні присадибні ділянки, значно збільшити розміри свого господарства, що у свою чергу стимулювало розвиток економічних зв'язків як всередині регіону так і ззовні.

Ключові слова: Чехословаччина, Підкарпатська Русі, Край, сільське господарство, тваринництво, економіка, земельна реформа.

сільський господарство підкарпатський

Bohdan HLINKA,

Postgraduate student at the Departments of the History of Central and Eastern Europe and Special Historical Disciplines Vasyl Stefanyk Precarpathian National University (Ivano-Frankivsk, Ukraine)

DEVELOPMENT OF AGRICULTURE IN SUBCARPATHIAN RUSSIA

IN THE 1920-1930

The proposed article examines the peculiarities of the development of agriculture in the territory of Subcarpathian Rus under the rule of Czechoslovakia in the interwar period. At the time of the entry of Subcarpathian Rus into Czechoslovakia in 1919, the region's agriculture was in an extremely deplorable state. After all, the Hungarian kingdom was not interested in the development of the region, but used it as a raw material appendage and as a place to sell its own products.

The main types of agricultural crops grown by the population of Subcarpathian Rus were cereals, corn, technical crops such as sugar beet. Almost all production went to the needs of the region, only large landowners received so much production that it was enough to send for export. The same applied to animal husbandry, where sheep, horses, and pigs were raised for the needs of the region and for export. Gardening and horticulture also developed quite quickly.

The development of agriculture was extremely slow, because for a long time this region remained the most backward region, first of Austria-Hungary, and then of Czechoslovakia. Therefore, the country's government decided to start the economic development of Subcarpathian Rus and all branches of economy, culture, self-government, etc.

On the territory of the region there were mostly large forest areas and mountain areas, which made the territory of Subcarpathian Rus a little poor in terms of arable land, but on the other hand, large areas of uncultivated land made it possible to significantly accelerate the breeding of sheep, buffalo, goats, cows, and poultry.

For a more detailed and understanding of the peculiarities of the development of the region in the specified period, statistical material was used, which clearly shows the state of agriculture in the early 1920s and in the 1930s. The land reform of1927 especially affected positive changes in the development ofagriculture. during which significantfertile lands were distributed among the population of the region, which allowed a significant number ofpeasants, who previously had small homesteads, to significantly increase the size of their farms, which in turn stimulated the development of economic ties both within the region and abroad.

Key words: Czechoslovakia, Subcarpathian Rus, Territory, agriculture, animal husbandry, economy, land reform.

Постановка проблеми. Сільське господарство Підкарпатської Русі коли вона ввійшла до складу Чехословаччини було у вкрай жалюгідному стані. Слабко розвинені економічні зв'язки як всередині регіону так із іншими регіонами, що призвело до повільного розвитку сільського господарства і всіх його напрямків. Однак із входженням регіону до складу новоутвореної країни дало можливість населенню Підкарпатської Русі розвиватись, що відповідно пришвидшило розвиток таких галузей як землеробство, тваринництво. Починає розвиватись виноградарство, садівництво тощо.

Аналіз досліджень. Розвиток сільського господарства було досліджено такими дослідниками як Юрій Жаданський, який розкрив у своїй монографії такі теми як тема промислового розвитку, домашнього виробництва, ринкових відносин, сільського та лісового господарства та пов'язаного з цим розвитку суспільних відносин він поміщає в контексті зусиль створити єдину чехословацьку ринкову економіку на Підкарпатській Русі тощо. Ян Рихлік, Магдалена Рихлікова у своїй колективній монографії досліджують розвиток Підкарпатської Русі у міжвоєнний період у політичні, економічній, культурній сферах. Зокрема вони детально дослідили розвиток сільського господарства, промисловості, кооперативного руху, фінансової та податкової систем, торгівлі та інших. Л. Мачачек у своїй монографії досліджує стан сільського господарства Підкарпатської Русі у складі Чехословаччини. Детально досліджуючи особливості та специфіку розвитку різних сфер сільського господарства населенням регіону.

Метою статті є дослідити особливості розвитку сільського господарства Підкарпатської Русі у 1920-1930-х рр.

Виклад основного матеріалу. У міжвоєнний період сільське господарство разом із лісовим було однією з головних галузей за розподілом населення за професіями. Частка зайнятих у сільському та лісовому господарстві становила в 1910 р. 71,29%, у 1921 р. - 67,63%, у 1930 р. - 66,29% від загальної чисельності населення, яке у згадані роки становило відповідно 596 тис. (1910 р.) осіб. 604 тис. (1921) і 725 тис. (1930). У 1930 році сільське господарство становило 58%, а лісове господарство - приблизно 8%. В абсолютних цифрах із 725 357 осіб 424 048 осіб займалися сільським господарством (Mach- acek, 1939: 575).

Відносно найбільше ріллі в Моравії (52% всієї площі Моравії), найменше в Підкарпатській Русі (18% площі). Чехословаччина - одна з найбільш лісистих країн в Європі. Цілу третину площі (33%) республіки займають ліси; в Підкарпатській Русі майже половина території (49%) вкрита лісами, а в Моравії лише 29%.

Порівняно найбільше на Підкарпатській Русі було постійних лук (14% площі), потім у Чехії (11%), найменше в Сілезії (7%). Найбільше пасовищ було у Краї (15%) і Словаччині (12%), тоді як у Чехії лише 5%.

На сільське господарство Підкарпатської Русі, як і всюди, впливають природні умови. Земля переважно гориста. Північ і схід утворюють лісисту дугу Карпатського хребта, де густі ліси. Лише на південному заході, на середній течії Тиси, Потиська низовина, якою протікає Тиса, тягнеться до Підкарпатської Русі. У нього впадають великі річки, що течуть з півночі на південь - відповідно Тересва, Теребла, Ріка, Боржава. також Латориця та Уг, які зливаються і впадають у річку Бодрог у Тису на території сучасної Угорщини біля міста Токай (Уж є притокою Лаборца на території Словаччини, яка також впадає в Латорицю. Бодрог є утворений злиттям Латориці та Ондави). Завдяки цим умовам Підкарпатська Русь є аграрною країною, але без розвиненого сільського господарства (Statisticky prehled republiky Ceskoslovenske, 1930: 64).

В рамках угорської держави не було жодних підстав для розвитку підкарпатського сільського господарства, оскільки родюча угорська низовина виробляла достатньо продуктів за значно менші витрати. Тому сільськогосподарська продукція Підкарпатської Русі передусім призначалася для місцевого ринку.

Населення гірських сіл виїжджало на сезонні роботи в Угорську низовину, звідки також часто завозило кукурудзяне борошно (Chmelar, Klima, Necas, 1923: 30).

В низинах ситуація була трохи краща. Під озимі двічі орали або сіяли картоплю і кукурудзу, тобто після удобрених коренеплодів. Але ситуація тут була далекою від ідеальної. У долинах, де не вистачало придатного ґрунту, сіяли червону конюшину, яку потім обробляли 3-4 роки.

У гірських селах спалювали, тобто залишали частину рослин під паром. На початку 1920-х років перелоги разом із пасовищами займали майже 300 тис. га землі (Zadansky, 2022: 25). Їх разом із пасовищами використовували як випас худоби. Згоріле поле потім засівали озимими (Zadansky, 2022: 64).

За висотою та кліматичними умовами Підкарпатська Русь поділялася на два продуктивних сільськогосподарських райони: зерновий, включно з Потиською низовиною (тодішні райони Ужгорода, Мукачево, Берегово, Севлюс та Ірсава) і кормовий, що охоплював Карпати з їх луги (тоді райони Великий Березний, Свалява, Перечин, Волове, Чуст, Тацево і Рахsв).

Перелоги займали близько 1/4 орних земель, що означало, що землеробство було досить екстенсивним (Zadansky, 2022: 66).

Як бачимо, відповідно до таблиці в Підкарпатській Русі значну територію займали луки, пасовища та ліси відповідно до загальної площі регіону. Однак порівнюючи з іншими частинами країни вони займали меншу частку від загальної площі регіону.

З посівних культур 50 тис. га (близько 20%) займала кукурудза, близько 40 тис. га (15-17%) - овес, 39 тис. га (15-17%) - пшениця, 30 тис. га (10-14%) - картопля. На Пфедевсинській рівнині на півдні вирощували пшеницю і кукурудзу, хоча там також з'явилися овес і картопля. В горах вирощували тільки овес і картоплю. Дещо розширили посіви останніх: озиму пшеницю вирощували на 5,2% посівних площ, конюшину - 5,1%, вику - 1,8%, коноплі - 1%.

Частка сільськогосподарських угідь на 1 жителя в Підкарпатській Русі була приблизно такою ж, як і в Чехії - 0,4 га. 405 Урожайність була значно нижчою (Drahny, 1923: 48).

У Підкарпатській Русі врожайність з гектара всіх продуктів була нижчою, ніж в інших частинах республіки. З іншого боку, ціни реалізації були нижчими, що звичайно, означало менший дохід для підкарпатського фермера. Виробництво продовольства було недостатнім через екстенсивне землеробство та невеликі площі орних земель. У результаті Підкарпатська Русь була змушена імпортувати продовольство, оскільки місцевого виробництва не вистачало, щоб покрити витрати (Dostal, 1923: 115).

Таблиця 1

Земельні ділянки відповідно до їх цільового призначення в га

Таблиця 2

Основні сільськогосподарські культури станом на 1928 р. в га

Як бачимо, попри незначні сільськогосподарські території Підкарпатської Русі на відміну від інших регіонів все ж спостерігалось значний врожай пшениці, жита, овесу, пікнінів й кормового буряка. Однак, все ж цього було замало, щоб покрити потреби краю в сільськогосподарській продукції.

У 1927 р. уряд Чехословаччини провів земельну реформу для впорядкування всіх сільськогосподарських та інших земель (луги, пасовиська тощо) угідь в країні. До кінця 1927 р. для проведення земельної реформи було вилучено 1230 тис. га сільськогосподарських угідь. З них 303 тис. га залишилося запервісними власниками, 735 тис. га передано новим власникам, переважно через процедуру паювання. Для державного управління залишилося лише 192 тис. га, а це означає, що основні моменти земельної реформи щодо земель сільськогосподарського призначення майже завершені (Kopie zpravy Zasobovaci uradu pro Civilni spravu ze dne 6. 1920: 148).

Таблиця 3

Врожай основних сільськогосподарських культур станом на 1928 р. в тонах

Таблиця 4

Земельна реформа станом на кінець 1927 р.

Вилучених несільськогосподарських угідь було (на кінець 1927 р.) 2733 тис. га, з яких 385 тис. га залишилося у власників, а 415 тис. га придбали нові власники. Залишається 1933 тис. га земель, більшість з яких лісові; правове регулювання цього величезного майна буде завданням найближчих років (так звана лісова реформа) (Statisticky prehled republiky Ceskoslovenske, 1930: 85).

Можна відзначити, що найбільше сільськогосподарської території залишилось у власників в Словаччині, найменше в Підкарпатській Русі. Як бачимо в Чехословаччині за земельною реформою було поширено чотири види практики отримання землі новими власниками: надання земельної ділянки у власність, виділена управлінням, продаж та націоналізація. В Краї на відміну від інших частин країни не було викуплено жодного га землі. Найбільше така практика була поширена в Чехії. Щодо інших видів практик, то в Підкарпатській Русі була найбільш поширеною практика виділення землі управлінням.

Щодо інших земель, то на території Краю були поширені всі види передачі землі новим власникам, які до того ж майже порівну поширені і активно використовувались.

Щодо технічних культур, то на території Підкарпатської Русі було поширене вирощування тютюну. Воно було суворо регламентованим, оскільки виробництво тютюнових виробів та їх продаж були державною монополією. Кожен, хто хотів вирощувати тютюн, мав подати до Державної контори довідку (так звана заява) на закупівлю тютюну в Берегові. Він, як єдиний, мав право купувати тютюн у виробника безпосередньо або через уповноважені компанії. З 1924 року дозволено тільки вирощування тютюну власникам землі площею не менше 0,5 кв. км (1\4 га), або муніципалітетам і кооперативам, які мають землю площею не менше 2 1\2 га (Dostal, 1933: 118).

Що стосується врожайності з гектара, то вона все ще відставала від середньої по країні, до якої тепер була включена Словаччина, тому Підкарпатська Русь також відставала в урожайності кукурудзи. З іншого боку, треба сказати, що врожайність з гектара на Підкарпатській Русі зростала лише поступово (Zadansky, 2022: 67).

У Підкарпатській Русі низовини мали сприятливі умови для вирощування винограду. Хоча у 1920 році виноградники займали лише 3492 га, на Підкарпатську Русь того року припадало майже 20% виробництва вина в цілій Чехословаччині, оскільки був високий урожай з гектара як винограду, так і перш за все винного мосту: середній 15-20 га на гектар. Середнє річне виробництво вина в 1920-х роках становило 70 000 гл. (Zadansky, 2022: 70).

У 1928 році в Чехословаччині було 16 988 га виноградників, з них 14 758 га були необроблені. Вихід сусла склав 354 917 гл, з яких після бродіння одержано 323 217 гл вина (21,9 гл на 1 га). Переважна більшість вина надходить зі Словаччини (164 490 гл) і Підкарпатської Русі (81 296 гл). 4340 гл надходить з Богемії та 73 091 га з Моравії (Statisticky prehled republiky Ceskoslovenska, 1930: 74).

Ще однією придатною галуззю сільського господарства вздовж Тиси було плодівництво. Більшість фруктів споживали виробники, сушили або використовували для виробництва дистиляту. Наприклад тільки сливовиця офіційно вироблялася щорічно близько 4000 гектолітрів. Збуту фруктів, особливо яблук, не було, бо відстань до ринків у Чехії була надто великою (Drahny, 1923: 54).

Підкарпатська Русь мала відносно сприятливі умови для тваринництва, особливо для скотарства. В першу чергу це було скотарство, особливо м'ясне. Досить поширеним було й розведення коней, особливо витривалої гуцульської породи, яка добре зарекомендувала себе під час Першої світової війни. Вівчарство поширювалося також у східних областях, де Підкарпатська Русь перевищувала середні показники по країні (подібно до Словаччини). Натомість у свинарстві Підкарпатська Русь відставала від Чехії та Словаччини. У гірських районах розводили переважно кіз.

Впродовж п'яти років на території Краю значно зросла кількість коней, овець та свиней, що зумовлено значним врожаєм кормових культур, а також використанням коней для господарських справ. В цей же час значно скоротилась кількість великої рогатої худоби, кількість кіз майже не змінилась. Це може свідчити про те, що в регіоні знизилось виробництво молочних продуктів, а також зменшилось використання худоби для господарських справ, де їх замінили коні.

У двох східних країнах республіки коней розводять порівняно більше, ніж у Богемії, Моравії та Сілезії, оскільки в них переважає клімат внутрішнього типу, де корисні властивості великої рогатої худоби нижчі, ніж у приморських районах (низькі надої, неможливість використання великої рогатої худоби в жарку погоду як прикриття) і там, де степовий клімат викликає біль у вухах росла худа, міцна і здорова порода коней. У трьох західних країнах вирощують велику рогату худобу відносно більше, ніж у Словаччині, тоді як худоби в Підкарпатській Русі досить багато, оскільки більшість сільськогосподарських господарств є дрібними та карликовими. Козівництво здебільшого зосереджено в західних країнах республіки, оскільки молочної продуктивності корів тут недостатньо для промислового виробництва.

Вівчарство ж зосереджено майже виключно в Словаччині та Підкарпатській Русі; оскільки немає місця для прямого споживання молока, головним чином випасають овець на великих пасовищах, які, крім вовни та м'яса, забезпечують молоко, яке можна транспортувати на віддалені ринки у вигляді сиру. У західних країнах свинарство трохи сильніше, ніж у східних. Свійські тварини були виснажені війною; після війни її статус швидко зріс і в 1925 році вже значно перевищив довоєнні показники. Проте по деяких позиціях виявилося менше поголів'я не лише порівняно з 1910 роком, а й порівняно з 1920 роком. Наприклад, тепер уся велика рогата худоба приблизно на 100 000 шт. більше, ніж у 1910 р., у 1925 р. ще не досягла довоєнного рівня (Statisticky prehled republiky Ceskoslovenske, 1930: 79).

Отже, як можна побачити на території Підкарпатської Русі було надзвичайно мало ослів та мулів. Це було зумовлено тим, що в регіоні населення використовувало більше коней та буйволів як основну тяглову силу в господарствах. Відповідно найбільше буйволів в республіці було в Підкарпатській Русі.

Також в силу природніх умов та ландшафту в краї було дуже розвинене вівчарство, яке було поширеним загалом в гірських районах Краю. Також в регіоні найменше в республіці було поширеним кролівництво, яке порівняно з іншими регіонами як Словаччина чи Чехія, було розповсюдженим.

Таблиця 5

Перепис худоби за 1920 і 1925 рр. У Підкарпатській Русі

Таблиця 6

Загальна кількість свійських тварин в Чехословаччині станом на 1925 р.

У 1933 році, тобто через десять років, ситуація виглядала так: у районі вирощування зернових більше половини землі було заболочено і використовувалося під пасовища (Rychlik, 2016: 113).

Отже, на початок 1930-х рр. відбувся приріст орних земель, виноградників і пасовищ, що зумовлено збільшенням вирощування технічних культур, а також розвитком виноградарства, яке в 1930-х рр. стало помітно успішним заняттям серед населення регіону, збільшенням кількості худоби, зокрема коней та овець для м'яса, молока і коней як основну тяглову силу в селі. Однак, все цього було замало, щоб покрити весь дефіцит серед населення Підкарпатської Русі.

Щодо зернові, кормових та технічних культур то вони вирощувалися на 67,71% площі ріллі, кукурудза - 20,12%, озима пшениця - 14,71%, овес - 12,69%, озима пшениця м 10,7%, ячмінь - 1,81%. У згаданому році коренеплоди займали 18,73% ріллі, 16,66% осоки становила картопля і 0,94% буряки кормові. На решті площ вирощували кормові рослини (9,04%), овочі (0,71%) та бобові (бобові) (1,27%). Тютюн і коноплі становили 2,22%. 2,87% було перелогом (Scitani zemedelskych zavodu v republice Ceskoslovenske podle stavu dne 27. kvetna 1930. Dil I, 1935: 17).

Таблиця 7

Порівняння площі посівів 1928 та 1930 рр. з площами посівів виявлених під час перепису сільськогосподарських угідь 1930 р. в га

Таблиця 8

Найважливіші сільськогосподарські культури щодо площі сільськогосподарських угідь, станом на 1930 р.

Отже, найчастіше населення засівало кормовим насінням сільськогосподарські угіддя від 1 до 50 га. На цих угіддях населення засівало від 15 до 40-50% території виключно кормовими коренеплодами, овочами й технічними культурами для худоби або для виробництва інших готових продуктів чи товарів для продажу.

Щодо амбарних культур або таких, що використовуються в приготуванні їжі то ними засівали дані території тільки на 30-40%. Тільки злаковими культурами засівали значні території незалежно від їх площі, хоча угіддя передані під засів кормовими злаками теж були значними і в деяких випадках як площі угідь від 1 до 50 га, то тут засівалось приблизно від 35-50% від всієї площі.

Однак, площі сільськогосподарських угідь від 50 га і більше засівались переважно амбарними культурами незалежно від того яка це культура: злаки, технічні культури, коренеплоди чи овочі. Це може свідчити про те, що великі землевласники більшість зібраного врожаю амбарних культур відправляли на експорт, а також заповнювали ним внутрішній ринок.

Основою скотарства було випасання худоби на луках, що простягалися в лісосмузі. Вони починалися на висоті 1150-1300 м у букових лісах і 1250-1500 м у хвойних (смерекових) лісах. Колись високогірні луки належали здебільшого державі (у 1930 р. загалом 35 022 га), яка орендувала їх під випас (Machacek, 2022: 546). Худобу можна було випасати на луках протягом усього вегетаційного періоду, тому не було необхідності виганяти її вночі в нижні села (Rychlik, 2016: 115).

На території Підкарпатської Русі загалом були найбільш поширеним розведення великої рогатої худоби, свиней та овець, а також птиця (кури, гуси, качки, індики та інші). Загалом основна кількість всіх свійських тварин розводилась в невеликих господарствах до 20 га. Це було обумовлено тим, що значна кількість населення володіли дрібними та малими господарствами і намагалась таким чином компенсувати недостатню кількість сільського-господарських угідь для вирощування різноманітних культур, а також на продаж для забезпечення себе засобами для існування. Великі ж господарства від 50 га і більше мало розводили худобу, коней чи птицю. Однак вони досить широко і успішно розводили овець заради вовни, яка йшла на продаж як сировина.

У середині 1930-х років на луках випасалося 89% овець і корів, тоді як на лісових пасовищах і перелогах відповідно лише 4,7% і 6,6%. Велику рогату худобу вивозили з Підкарпатської Русі в західні райони держави, однак у порівнянні з сіль- ськогосподарськими тваринами там підкарпатські забійні тварини мали меншу вагу. Причиною стала нестача якісних кормів. Можливість експорту за кордон була обмежена через заходи захисту Угорщини та Румунії (Scitani zemedelskych zavodu v republice Ceskoslovenske podle stavu dne 27. kvetna 1930. Dil I, 1935: 121).

Таблиця 9

Тваринництво відповідно до сільськогосподарських угідь станом на 1930 р.

Висновки

Отже, на розвиток сільського господарства, тваринництва, садівництва та інших видів городництва впливали особливі природньо- кліматичні умови Підкарпатської Русі, які дозволили їй значно пожвавити та розширити розвиток цих галузей. Загалом населення регіону, зокрема невеликі господарства засівали орні угіддя кормовими культурами (злакові, кукурудза, овочі, коренеплоди) і тільки приблизно 20-35% їстівними культурами. Це може бути зумовлено специфікою регіону, де загалом розвивалось більше тваринництво. Зокрема розведення коней, буйволів як тяглової сили, велику рогату худобу та кіз для виготовлення м'ясо-молочної продукції, птицю та овець, особливо в гірських районах для виробництва вовни та молочної продукції, яка в більшості відправлялась на ринок, як зовнішній так і внутрішній. Більш великі господарства від 20 га і більше сіяли в основному їстівні культури, яким наповнювали внутрішній ринок. Однак все ж цього було замало, щоб задовольнити всі потреби населення, тому значна частина сільськогосподарської продукції завозилась із Словаччини чи інших регіонів.

Також позитивний вплив на розвиток сільського господарства Підкарпатської Русі вплинула земельна реформа 1927 р., яка впорядкувала всі сільськогосподарські землі. Незначна частина земель залишилась за колишніми власниками, а більша частина як орних так і земель на кшталт пасовиськ, лугів була розподілена між новими власниками на основі паїв. Це дало поштовх розвитку населенню Краю. Адже, до цього часу більшість населення мала вкрай мало землі для ведення господарства, але завдяки реформі вони змогли почати розвиватись і давати перші плоди своєї праці у вигляді врожаю та грошей за вироблену продукцію. Частину з якої вони віддавали орендарям в якості плати за користування землею.

Однак, попри це Підкарпатська Русь відставала від більш розвинених регіонів як Чехія чи Сілезія, навіть Словаччина в багатьох випадках була більш успішною ніж Підкарпатська Русь, яка тільки почала ставати на рейки економічного розвитку.

Список використаних джерел

Chmelar J., Klima S., Necas J. Podkarpatska Rus: Obraz pomeru prirodnich, hospodarskych, politickych, cirkevnich, jazykovych a osvetovych. Praha: Orbis. 1923. 215 s.

Drahny V. Zemedelstvi na Podkarpatske Rusi. Praha. 1923. 110 s.

Dostal J. Podkarpatska Rus. 2. Vyd. Praha 1936. 280 s.

Kopie zpravy Zasobovaci uradu pro Civilni spravu ze dne 6. 1920. 256 s.

Machacek L. Podkarpatoruske zemedelstvi v ramci byvale Ceskoslovenske republiky. Praha. 1939. 700 s.

Rychlik J., Rychlikova M. Podkarpatska Rus v dejinah Ceskoslovenska 1918-1946. Vyshehrad. 2016. 239 s.

Statisticky prehled republiky Ceskoslovenske. Praha: statnl urad statisticky. 1930. 154 s.

Scitanl zemedelskych zavodu v republice Ceskoslovenske podle stavu dne 27. kvetna 1930. Dil IV. 1935. 148 s.

Scltanl zemedelskych zavodu v republice Ceskoslovenske podle stavu dne 27. kvetna 1930. Dil I. 1935. 152 s.

Zadansky J. Hospodarsky a socialny vyvoj Podkarpatskej Rusi. Bratislava: Zdruzenie inteligencie Rusinov Slovenska. 2022. 192 s.

REFERENSES

Chmelar J., Klima S., Necas J. 1923. Podkarpatska Rus: Obraz pomeru prirodnich, hospodarskych, politickych, cirkevnlch, jazykovych a osvetovych. [Subcarpathian Rus: A picture of natural, economic, political, ecclesiastical, linguistic and educational conditions]. Praha: Orbis. 215 s. [in Czech].

Drahny V. 1923. Zemedelstvi na Podkarpatske Rusi. [Agriculture in Subcarpathian Rus]. Praha: Orbis. 110 s. [in Czech].

Dostal J. 1936. Podkarpatska Rus. [Subcarpathian Rus]. 2. Vyd. Praha: Ceskoslovensky klub turistu. 280 s. [in Czech].

Kopie zpravy Zasobovaci uradu pro Civilni spravu ze dne 6. 1920. 1921. [Copy of the report of the Supply Office for Civil Administration dated 6. 1920]. Praha: Narodnilisty. 256 s. [in Czech].

Machacek L. 1939. Podkarpatoruske zemedelstvi v ramci byvale Ceskoslovenske republiky. [Subcarpathian agriculture within the former Czechoslovak Republic]. Praha: Orbis.700 s. [in Czech].

Rychlik J., Rychlikova M. 2016. Podkarpatska Rus v dejinah Ceskoslovenska 1918-1946. [Subcarpathian Rus in the history of Czechoslovakia 1918-1946]. Praha: Vyshehrad. 239 s. [in Czech].

Statisticky prehled republiky Ceskoslovenske. 1930. [Statistics overview of the Republic of Czechoslovakia]. Praha: statnl urad statisticky. 154 s. [in Czech].

Scitanl zemedelskych zavodu v republice Ceskoslovenske podle stavu dne 27. kvetna 1930. 1935. [Census of agricultural plants in the Czechoslovak Republic as of May 27, 1930.] Dil IV. Praha: Statnl urad statisticky. 148 s. [in Czech].

Scitanl zemedelskych zavodu v republice Ceskoslovenske podle stavu dne 27. kvetna 1930. 1935. [Census of agricultural plants in the Czechoslovak Republic as of May 27, 1930]. Dil I. Praha: Statnl urad statisticky. 152 s. [in Czech].

Zadansky J. 2022. Hospodarsky a socialny vyvoj Podkarpatskej Rusi.. [Economic and social development of Subcarpathian Rus. Association of the Rusyn Intelligence of Slovakia]. Bratislava: Zdruzenie inteligencie Rusinov Slovenska. 192 s. [in Czech].

Размещено на Allbest.ru