Господарсько-фінансова та кооперативна домінанта в історичній спадщині Другої Речі Посполитої 1918-1939 рр.: на прикладі східних воєводств

Размещено на http://allbest.ru

Національний університет «Львівська політехніка»

Господарсько-фінансова та кооперативна домінанта в історичній спадщині Другої Речі Посполитої 1918-1939 рр.: на прикладі східних воєводств

Савченко О.О.

Вступ

У розбудові незалежної демократичної держави вирішальну роль відіграє стратегія соціально-економічного зростання, яка формується на основі акумуляції попереднього досвіду в галузях суспільно-політичного та господарського життя України. Важливим елементом у даному комплексі проблем є вивчення історії української кооперації, яка розвивалася в контексті світових економічних трансформацій та стала не лише типом виробництва чи формою господарювання, а також економічно обумовленою ідеологією формування заможного, конкурентноспроможного й освіченого національного виробника.

Багатостороння кооперація в умовах сучасного науково-технічного прогресу, особливостей соціально-економічного розвитку стає ключовою передумовою підвищення ефективності окремих національних територій, зокрема й нашої держави.

Об'єктивне науково-критичне дослідження історії українського кооперативного руху в контексті особливостей суспільно-політичного життя краю у 1921-1939 рр. набуває вагомого науково-теоретичного значення в сучасних умовах з огляду на необхідність відтворення цілісної картини економічного, національно-культурного та політичного життя Західної України окресленого періоду. Ознайомлення та критичне переосмислення досвіду діяльності українських кооперативних організацій надасть можливість аргументовано прогнозувати перспективи розвитку соціально-економічного й духовного життя сучасної української спільноти. Отже, важливим є дослідження економічної сутності та умов розвитку економічної діяльності на прикладах та досвіді минулого.

У Галичині перші праці, що стосувалися проблем розвитку української кооперації з'явилися у 70-90-х рр. ХІХ ст. Їх авторами стали засновники і активні діячі кооперативного руху: К. Левицький В. Нагірний , Д. Танячкевич та ін. Основну увагу дослідники приділяли роз'ясненню кооперативної ідеї, популяризації кооперативного способу господарювання в середовищі галицьких українців. На даний час вийшло чимало досліджень з історії розвитку сільськогосподарської кооперації у Західній Україні Л. Дрогомирецької, В. Марочка, Л. Родіонової, В. Чайковського, В. Смолея та ін.

Виклад основного матеріалу

Стосовно організаційної та торговельної діяльності аналізувати економіку можливо на підставі статистичних даних. Джерелом таких відомостей були офіційні статистичні публікації Головного статистичного уряду у Варшаві. Але територіальний поділ держави на воєводства та повіти не притримувався етнографічних кордонів, а навпаки, подавався так, щоб затерти ці кордони, принаймі рахунково.

Дані подавалися з наміреним заменшенням відсотка непольського населення. За українську національну територію було взято Львівське, Станіславівське, Тернопільське та Волинське воєводства. Визначена українська територія на заході і на північному сході тільки приблизно відповідала етнографічним межам. Українська територія в Польщі займала 139 347 кв.км або (36,2%) простору з числом населення за даними перепису 1921 року 7 883 177 осіб або (29,3%), а за переписом 1931 року 9 651 832 або (30,2%) [6, с. 9-10].

Густота хліборобського населення у Східній Галичині була високою. Щоб дрібні господарства могли забезпечити життя родини, потрібно було дуже важко працювати. Там на 100 хліборобів випадало не 475 гектарів, як у західних воєводствах, а 571, що набагато більше. Господарсько-рільничі умови залежали не тільки від ґрунту, клімату і праці, а й від нагромадження власного капіталу. Відношення капіталу на сході показують такі числа: на Помор'ї та в Познанщині кількість сільських мурованих будинків була 71%, у Конгресівці - 11,5%, у Галичині - 5%, у східних воєводствах - 1,4%. Будинки з вогнетривким дахом у Познанщині та на Поморі становили 73% усіх сільських домівок, у східних воєводствах лише - 4,4%. 19% господарств у Станіславському воєводстві були без корів та 39,5% господарств без свиней. У західних воєводствах випадало на 1000 кв. км 82-111 км. залізниці, на південному сході - 53 км, а в східних воєводствах - лише 21 км залізниць на 1 000 кв. км. Коли в західних воєводствах було 2 % місцевостей, віддалених від залізничних станцій від 10 до 20 км, то в східних воєводствах - аж 30%. На 1 км битого шляху в західних воєводствах випадало 3 - 4% кв. км, в Конгресівці - 14 кв. км, а в східних воєводствах 72,3% кв. км. Якщо продукція пшениці й жита в 1927-34 роках на одного мешканця в Познанщині та на Поморі становила 414 кг, то та сама продукція жита та пшениці на мешканця в східних воєводствах лише 211,5 кг, отже, наполовину менше. Ця справа виглядала набагато гірше в Східній Галичині.

Кращі умови виготовлення зернової продукції в Польщі, замалі капітали на сході, нестача комунікацій, лихварська дорожнеча грошей та промислового товару - за найнижчих цінах на продукти східного села вбили можливість інтенсифікації східного хліборобства. Навіть цивільні та військові осадники на сході з більшими капіталами, яких не мав жоден селянин, не могли сплачувати борги та як слід господарювати.

Якщо взяти до уваги всі елементи рільничого господарства, то з'ясуємо, що східні воєводства мали 30% хліборобського перенаселення й були, власне, поза ринком збуту. Хліборобське перенаселення на сході теж зумовлювало ненормальні ціни на землю - вищі, ніж на заході. Увесь польський промисел зосередився на заході держави, і населення східних воєводств не могло його використовувати навіть як резерв під час сезонного безробіття. Міста на сході були малі і їх було мало, тип тутешнього купця був найгірший та найпримітивніший. Приблизний обіг торгівельного підприємства на цих землях був на 50% менший від обігу таких самих підприємств на заході.

Населення міст у 1921-1931 роках у Тернопільському воєводстві зросло на 0,6%, у Станіславському - впало на 0,2%. У таких обставинах неможливою була будь-яка суспільна диференціація. Зрозуміло, що для дрібного сільського населення найбільш відповідальною формою організації була господарська кооперація, і наслідки її діяльності є сильними, коли народ єдиний у своїх інтересах та переконаннях [9, с. 6-7].

Споживання нафти в Польщі на одного мешканця в 1929 році становило 4,4 кг, у 1933 році - 3,3 кг, у подальших роках - 3,5, 3,6, 3,7, а в 1937 році 3,9 кг. Споживання цукру на одного мешканця становило: 1929 рік - 11,9 кг, 1933 рік - 8,6 кг, у 1937 році - 8,4 кг., споживання спирту: у 1929 році - 1,6 л. на мешканця, у 1933 році - 0,8 л., у 1937 році - 1,1 літра. Споживання тютюну в 1929 році - на 23 зл. на мешканця, у 1933 - на 15 зл., у 1937 році на 15 зл. (у східних воєводствах - на 7 зл., у південних - на 16 зл. Споживання сірників: у 1929 році - 368 штук на мешканця, у 1933 - 560 штук, у 1937 - 456 штук. Як бачимо, були значні зміни в споживанні цукру та спирту. Споживання хлібного збіжжя на 1 мешканця становило у 1934 році 256 кг, у 1937 році - 219 кг. Тут помітне зменшення споживання, яке може бути наслідком зменшення врожаю зернових (у 1934 році 85 444 тис. т., у 1937 році всього 75 640 тис. тон) та підвищенням цін. Натомість зросло споживання м'яса: на 1 мешканця у 1929 - 1932 роках - 18,7 кг, у 1933 - 1937 роках - 19,6 кг [3, с. 9]. економічний господарський україна воєводство

Отже, як бачимо економічне становище українського населення в міжвоєнний період було практично та межі занепаду, аграрні відносини на українських землях у Польщі стали критичними, адже українське село налічувало 60% карликових господарств (менше 2 га) та близько 30% 2 - 5 гектарових, малоземельних, на яких мусило проживати 90% усього хліборобського населення. Правом на землю української національної території передусім мав володіти місцевий селянин, власник господарства. Представники зборів, виходячи з того, що аграрні справи українських земель вирішував Галицько-Волинський сейм автономної української території в Польщі, вимагав від уряду виконання закону від 28 грудня 1925 року на аграрно перенаселених територіях українських земель через сусідську парцеляцію на користь місцевого хліборобного населення; припинення інструкцій та наказів про заборону продажу земель українцям, які віддавали в руки колоністів; визнання концесії на Український Парцеляційний банк; припинення дотацій на військову й цивільну колонізацію з оборотного фонду земельної реформи; справедливого розподілу кредитів на купівлю, комасацію та меліорацію з оборотного фонду земельної реформи. Представники українського громадянства закликали увесь український загал до відсічі нових колонізаційних намагань та до боротьби за національне самозбереження, отже, за належну йому землю на його Батьківщині [4, с. 2].

Аналіз польської урядової статистики засвідчує, що переважна більшість українських селян, була безземельною та малоземельною, 88,1% усіх господарств у Львівському воєводстві мали ледве 34,8% усієї землі. Незначна частина, усього 9,5%, господарств мали по від 5-10 га та займали 12,9% усієї землі. Господарства поміщиків (площею понад 100 га), займали 44,3% усієї землі, тобто майже половинуугідь. Ще гіршим було становище у Станіславському воєводстві - там малоземельних і безземельних господарств було 91,6% і вони мали лише 27,4% землі. Поміщики володіли 56,3% усієї землі, отже, більше ніж половиною усієї площі. Тернопільське воєводство наближалося за розподілом землі до Львівського, бо 86,4% безземельних і малоземельних господарств володіли 30,7% землі, а на поміщицькі маєтки припадало 45,1% землі [1, с. 6-7].

Вагомим фактором у господарстві українського селянина були ціни на хліб та фабричні товари. Найгіршим показником для населення була велика розбіжність між низькими цінами на сільськогосподарські продукти, високими податками та цінами на фабричні товари. Для прикладу, розглянемо ціни з грудня 1934 року та січня 1935 року.

Такий аналіз показує, що ціни на сільськогосподарські продукти знизилися загалом тільки за один місяць на 2,7%, впала ціна на пшеницю та на деякі сорти пшеничного борошна, а також на молоко й особливо на масло та яйця. Також можна порівняти ціни на хліборобські продукти і з січня 1935 з їх станом перед господарською кризою, тобто з 1928 роком. Якщо позначимо ціну на рільничі продукти в 1928 році як 100, тоді побачимо, наскільки знизилися ціни в період від 1934 до 1935 року:

Ті сільськогосподарські продукти, які в 1928 році ще мали ціну 100, у січні 1935 року впали на молочні продукти на 40, на збіжжя - на 33, на худобу на 29. У грудні 1934 року ціни на промислові товари зросли загалом на 0,5% порівняно з 1933 роком. Коли позначимо ціни на промислові товари у 1928 році як 100, то побачимо, що на січень 1935 року, на грудень 1934 року ціни знизилися так:

Із цього порівняння бачимо, що ціни на монопольні товари, як тютюн та сіль, практично залишилися на рівні 1928 року, а ціни на промислові товари знизилися з 1928 року до 1935 зі 100 до 79 на залізо, на мило - 60, на домашній посуд та сільськогосподарські знаряддя - на 75, тобто не настільки, як впали в той самий час на хліборобські товари. Із січня 1934 року до січня 1935 року ціни позицій, які продавав селянин, знизилися на 13,2%, а ціни на артикули, які селянин купував, знизилися тільки на 5,4%. Різниця між цінами на сільськогосподарські продукти та цінами на промислові товари, а тим більше на монопольні товари протягом 1934 року ще далі поглибилася. Ці цифри виразно свідчать про погіршення економічного становища українського села у зазначений період, тому найвагомішою зброєю у боротьбі з цим лихом була кооперація. Це мало би зміст тоді, коли б окружні союзи та сільські кооперативи для загальної закупівлі та збуту боролися за справедливе зниження цін на всі товари, які продавали своїм членам, та за високу закупівельну ціну на хліборобські продукти, які отримували від своїх членів на реалізацію. Розумна політика цін стала дуже важливою справою в кооперації, за цим явищем мали стежити всі надзірні ради та окружні кооперативні інструктори.

Питання розбудови кооперативного промислу стояло дуже гостро. Кооператори прагнули розбудовувати його за англійськими, шведськими взірцями, у формі промислових відділів при українських союзах чи кооперативах, що відповідало б організаційній структурі української кооперації.

Але союзи не могли швидко створити промислові відділи, адже існували труднощі не тільки в матеріальних, а й в організаційних питаннях, бракувало відповідних приміщень під магазини, склади тощо. У міру поглиблення торговельно- збутових ділянок треба було збільшувати обігові засоби, у першу чергу банківськими кредитами. Розбудова кооперативного промислу, який перебував в тісному зв'язку з торговельними осередками, потребувала не тільки капіталів, а і фахово освічених людей. Як у ті часи твердили англійці, немає нерентабельних господарств, є тільки здібні або нездібні підприємці. Недостатній розвиток в промисловості української кооперації був зумовлений не тільки браком капіталів, а й з браком економічної ініціативи, підприємливості, та недостатнім знанням торговельно-промислових явищ. Тому українські кооператори спрямовували всі сили нації на розбудову власного промислу [8, с. 3].

Якщо розглянути особисті готівкові витрати селян Польщі у 1934/35 році на домашнє господарство та на інші споживчі потреби, то побачимо в розрахунку 1 гектар на одну особу:

на м'ясо - 4 зл. 45 гр.

на сало - 4 зл. 31 гр.

на печиво - 1зл. 17 гр.

на муку - 1 зл. 35 гр.

на цукор - 5 зл. 77 гр.

на кухонні приладдя - 1 зл. 61 гр.

на сіль - 2 зл . 41 гр.

на вугілля - 3 зл. 10 гр.

на інші види палива - 4 зл. 85 зл.

різне - 11 зл. 06 зл.

на світло - 2 зл. 26 зл.

Разом - 42 зл. 34 гр. на одну особу на рік або 11,6 гр. на 1 день.

У 1935/36 році витрати були дещо меншими - 40,04 зл. Загалом готівкові видатки на інші споживчі потреби родини становили 90 зл. 16 гр., а саме на одяг, білизну, взуття, меблі, лікування, освіту дітей, книги, подорожі та інше.

Разом споживчі та загальноготівкові видатки на одну дорослу особу у 1934/35 році становили 132 зл 50 гр., а у 1935/36 році - 127, 66 гр. Так виглядали видатки для 12 гектарного господарства в Польщі. Щоденні готівкові видатки у 1934/35 році на домашнє господарство становили 11,6 гроша щоденно в Польщі, а у Львівському воєводстві цей щоденний видаток становив лише 8 грошів, у Станіславському воєводстві - 8,2 гроша, у

Тернопільському - 7,5 гроша. Бачимо, що у 12 гектарному господарстві щоденні видатки на одну дорослу людину у 1934/35 році становили у Львівському воєводстві 70 зл. 39 гр., у Тернопільському - 70 зл. 46 гр., у Станіславському - тільки 64 зл. 06 гр., тимчасом як у Польщі вони становили 90 зл. 16 гр.

З усіх цих порівнянь виходить, що з готівкових прибутків землеробського господарства, селянська родина не могла покрити в 1934/35 та 1935/36 роках навіть найскромніших видатків на домашнє господарство та інші родинні споживчі потреби. Ці готівкові видатки треба було покривати з побічних заробітків (ремесло, робота на фільварку, у кооперативі та інше) [2, с. 2]. У 4 частині Господарсько-кооперативного часопису за 1938 рік за даними пулавського інституту сільського господарства показано як виживала сільська родина в 1930/33 роках. Там зібрано дані на основі докладних записок із 52 малоземельних господарств на українській території (2 - 5 гектарів) на всі продукти харчування, які споживали сільські родини (з власного господарства та докуплені), і таким чином показано, що навіть прохарчуватися селянинові було дуже важко.

Покликаючись на цей статистичний матеріал Пулавського інституту, можна побачити видатки селянських родин на їхні особисті потреби. Під «особистими потребами» розуміють одяг, взуття, білизну, постіль, хатнє приладдя, часописи, тютюн та горілку, освіту дітей, членські внески до товариства, подарунки, родинні свята. Ці особисті видатки селян на українській території (62 господарства в повітах: Перемишляни, Бучач, Теребовля, Збараж, Камінка Струмілова, Броди, Бережани, Скалат, Золочів, Городок, Рава Руська, Львів, Жовква, Сокаль, Рудки, Коломия, Городенка, Станіславів, Жидачів, Рогатин, Кременець) виглядали так: у 1930/31 році в господарствах, які мали 2 - 3,5 гектарів землі 49 зл, 96 гр., що мали 3,5 - 5,5 га землі, - 121 зл. 76 гр., у 1931/32 році відповідно 41,87 та 64,28, у 1932/33 році - 44,14 та 54,30.

Роки 1930-33 - це період глибшого зубожіння села, і з наведеного вище видно, як зменшуються видатки на особисті потреби селян. Навіть у 2 - 3,5 гектарних господарствах ці видатки становили на одну дорослу людину у 1930/31 році 49 зл. 96 гр., а вже в наступному році - лише 41 зл. 87 гр., а в 1932/33 році - 44 зл. 14 гр. Ще яскравіше це видно в 3,5 - 5,5- гектарних господарствах. Там ці видатки становили на одну особу в 1930/31 році 121 зл. 76 гр., у 1931/32 році - 64 зл. 28 гр. і в 1932/33 - тільки 54 зл. 30 гр. Високий відсоток цих видатків припадає на промислові товари. Коли за всі три роки в усіх господарствах (2 - 5,5 гектарів) всі видатки дорослого селянина на особисті потреби становили 56 зл 7 гр., то на промислові товари припадало з цього ж 50 зл. 79 гр. З-поміж видатків на промислові товари провідне місце займає одяг, взуття та білизна (65 - 70%). Видатки на культурні потреби селян, такі, як книги, часописи, пошта були дуже низькими [7].

Готівкові прибутки за збуту рослинну й тваринну продукцію, доходи з позичок та інших побічних джерел становили на 1 гектар ужиткової землі в 1927/28 роках - 481,28 зл., у 1928/29 роках - 505,95 зл., 1920/30 р - 469,1 зл., 1930/31 - 359,45 зл., 1931/32 р. - 233,9 зл., 1932/33 - 170,68 зл., 1933/34 - 146,9 зл., 1934/35 - 143,3 зл., 1935/36 - 161, 81 зл. і у 1936/37 році - 193,12 зл. Із цього бачимо, що готівковий дохід з землеробського господарства після катастрофічного спадку в 1930 р., у 1934/35 р. збільшився на майже 35%, а в 1936/37 господарському році збільшився на 19,3%. Зокрема, прибутки з рослинної продукції зросли в 1936/37 році порівняно з попереднім роком на 25,9%, і з тваринної продукції - на 11,9% (за винятком птиці та яєць, бо дохід із них продукти знизився на 6,7% та 10,9%). Зросли доходи з позичок на 36,6% (1935/36 р. на 1 гектар землі - 17,31 зл., 1936/37 році - 22,49 зл.). Усі готівкові доходи у 1936/37 році з рослинної продукції в пересічі на 1 гектар землі давали квоту 55,10 зл., а з тваринної продукції - 103,59 зл. (у попередньому році - 43,77 та 92,59 зл.).

Якщо готівкові прибутки з рослинної та годівельної продукції в роках 1926 - 1930 окреслити числом 100, готівковий прибуток з рослинної продукції в 1936/37 р. становитиме 51,9%, а з тваринної - 53,2%. З- поміж усіх цих доходів найбільшим був прибуток з молока (1926 - 1930 рр. - 100, 1936/37 р. - 62,4). Це сталося завдяки молочарській кооперації. У 1936 році урожай з 1 гектара землі зріс порівняно з 1935 роком на 5% (пшениця) і 4% (картопля), проте урожай жита зменшився на 3,8% та ячменю - на 5,3%. Дохід з рослинної та тваринної продукції у 1936/37 зріс роках тому, що зросли ціни на ці продукти. Розглянемо, господарства, протягом 1927 гектар ужиткової землі. Як виглядали готівкові видатки - 1937 років з розрахунку на 1 1927/28 рік - 344,0 зл. 1932/33 рік - 126,60 зл. 1933/34 рік - 100,11 зл. 1934/35 рік - 100,11 зл. 1935/36 рік - 107,37 зл. 1936/37 рік - 128,91 зл. 1928/29 рік - 373,66 зл. 1929/30 рік - 347, 79 зл. 1930/31 рік - 274,93 зл. 1931/32 рік - 181,13 зл.

Зі зростанням готівкових прибутків протягом 1936 - 1937 років приблизно на 35%, на 29% зросли готівкові витрати в рільничому господарстві. Передусім зросли витрати на насіння, погної, пашу, на будинки, інвентар та на сплату боргів. Це доводить, що сільські господарства задовольняли не тільки необхідні потреби, а й могли збільшити виробництво та покращити якість продукції [2, с. 17]. Отже, проаналізувавши соціально-економічне та суспільно-політичне становище Галичини в 1920-1939 рр. бачимо, що, економічна політика Польщі на українських землях переслідувала мету гальмування розвитку і перетворення їх на аграрно-сировинний придаток до корінних польських земель. Внаслідок такої політики економіка Західної України була доведена до катастрофічного стану. Штучне стримування промислового розвитку створювало величезні труднощі, що призводило до надлишку робочої сили. Резерв робочої сили давав підприємцям можливість до мінімуму знижувати заробітну плату, яка практично не забезпечувала необхідного прожиткового мінімуму.

Суспільний розвиток села створив своєрідний тип тогочасного селянина: особисто вільного невільника господарської дійсності - жертву нужди, темноти та відсталості села.

Порівняльна таблиця кількості господарств західноукраїнських воєводств та Польщі у 1931 році

Господарства Польщі, які володіли землями у 1921 році