Українська тіловиховна традиція в історичному ракурсі

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

Українська тіловиховна традиція в історичному ракурсі

Корінчак Л.М., к.б.н., доцент

м. Умань



Анотація

У статті здійснено історичний огляд української тіловиховної традиції. З'ясовано, що вона має глибоке історичне коріння, яке бере свій початок з давніх часів.

Встановлено, що у народній педагогіці значення тіловиховання зумовлюється тим вагомим внеском, який воно здійснює у зміцненні підростаючого покоління, його фізичному розвитку, збільшенні тривалості життя, формуванні у молоді найважливіших морально-вольових якостей.

Проблема тіловиховання була актуальною ще в епоху Київської Русі.

Фізичне виховання молоді займало особливе місце у Запорізькій Січі, де склалася оригінальна система фізичного і психічного загартування юнаків і підлітків.

Як до освітнього і гігієнічного засобу підходив до тіловиховання К. Ушинський, намагаючись практично вирішити проблему кваліфікованих вчителів фізичного виховання.

Амбітну мету: використати фізкультуру як один із засобів до пробудження національної свідомості свого народу, поставив перед собою «батько тіловиховання» - Іван Боберський, започаткувавши в Україні широкий фізкультурний рух.

У виступах на Першому українському педагогічному конгресі 1935 року наголошувалось, що фізичні вправи сприяють вихованню духу, школа повинна була закладати основи всієї санітарної праці і оздоровлення побуту.

Цінний педагогічний спадок щодо тіловиховання залишив Г. Ващенко. Особливі роль у становленні особистості відводили фізичному вихованню педагоги-новатори А. Макаренко, В. Сухомлинський.

Проблема тіловиховання є актуальною у сьогоденні, коли в державі відбуваються складні процеси в освітній, виховній сфері. Працюючи над засадами фізичного виховання науковці і педагоги прагнуть довести до широкого загалу українців необхідність виховання сили духу і тіла з метою розв'язання глобальних завдань, які ставить перед українським народом історія. Залишена нам спадщина педагогів цікава з точки зору психолого-педагогічних надбань, принципів здорового способу життя, виховання здорового молодого покоління тощо.

Ключові слова: тіловиховання, традиція, історія, виховний ідеал, фізкультура, педагогічна думка, національна свідомість, здоров'я.



Abstract

Ukrainian body language tradition in historical perspective

Korinchak L.M., C. Biol. Sci., Ass. Professor, Pavlo Tychyna Uman State Pedagogical University, Uman

The article provides a historical overview of the Ukrainian body- education tradition. It is found that it has deep historical roots that date back to ancient times. It is established that in folk pedagogy, the importance of body education is determined by the significant contribution it makes to strengthening the younger generation, its physical development, increasing life expectancy, and forming the most important moral and volitional qualities in young people.

The problem of body education was relevant as far back as the era of Kievan Rus.Physical education of young people occupied a special place in the Zaporozhian Sich, which developed an original system of physical and mental hardening of young men and teenagers.

K. Ushynsky approached body education as an educational and hygienic tool, trying to solve the problem of qualified physical education teachers in practice.

Ivan Boberskyi, the "father of body education", set an ambitious goal to use physical education as a means of awakening the national consciousness of his people, and launched a broad physical education movement in Ukraine. Speeches at the First Ukrainian Pedagogical Congress in 1935 emphasized that physical exercises contribute to the education of the spirit, and that the school was to lay the foundations for all sanitary work and the improvement of everyday life.

H. Vashchenko left a valuable pedagogical legacy of body education. A special role was given to physical education by such innovative teachers as A. Makarenko and V. Sukhomlynskyi.

The problem of body education is relevant today, when the state is experiencing complex processes in the educational and upbringing sphere. By working on the principles of physical education, scientists and educators strive to bring to the general public of Ukrainians the need to cultivate the strength of mind and body in order to solve the global challenges that history has set for the Ukrainian people. The heritage of teachers left to us is interesting from the point of view of psychological and pedagogical achievements, principles of a healthy lifestyle, education of a healthy young generation, etc.

Keywords: body education, tradition, history, educational ideal, physical education, pedagogical thought, national consciousness, health.



Постановка проблеми

Необхідність формування сучасної системи фізичного виховання дітей та молоді спонукає до вивчення історичного досвіду у цій царині, що передбачає дослідження теоретичних і практичних аспектів реалізації завдання тіловиховання у минулому. Українською педагогікою було накопичено чималий досвід у справі фізичної культури і фізичного виховання молодого покоління. Нині одним з пріоритетних напрямків модернізації освітньої галузі є розроблення теоретико-методологічних аспектів національного виховання з урахуванням історичного досвіду українського народу, його наповнення культурними надбаннями та здобутками педагогічної спадщини.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Когорту видатних педагогів, які у своїх працях висвітлювали проблеми фізичного виховання, можна умовно поділити на педагогів загально-виховного напрямку (К. Ушинський, О. Духнович, А. Волошин, Х. Алчевська, С. Русова, І. Огієнко, І. Стешенко, І. Тимківський, І. Ставровський та багато інших), які у своїх працях питання фізичного виховання розробляли лише частково, і педагогів, які працювали переважно над створенням досконалої національної системи тіловиховання (І. Боберський, Я. Благітка, А. Будзиновський, С. Гайдучок, Р. Дашкевич, Е. Жарський, Д. Навроцька, П. Франк, Т. Франк, О. Суховерська, О. Тисовський, М. Тріль, І. Чмола). Українські педагоги-просвітителі досконало вивчали системи фізичного виховання розвинених європейських країн, і, розуміючи, що кожна з цих систем може мати як позитивні, так і негативні аспекти, радили критично і творчо використовувати європейські здобутки при розбудові української національної системи тіловиховання.

Проблему тіловиховання досліджують сучасні філософи, історики та педагоги. Так, зокрема, Р. Поліщук розглядає філософські аспекти тіловиховання від Відродження до Нового часу [13]; О. Гауряк - погляди Г. Ващенка на роль і місце тіловиховання у структурі українського виховного ідеалу [5]; В. Москаленко - погляди Григорія Ващенка на роль і місце тіловиховання у фізичному розвитку підростаючого покоління [10]; Л. Борисенко, О. Цвік - ідею фізичного виховання у педагогічній спадщині В. Сухомлинського [3]. Дослідник В. Довбня у праці «Соматичність буття» стверджує, що глибокий гуманістичний зміст містить знайдена Г. Ващенком конкретна триєдина форма органічного поєднання тіловиховання із самовихованням: тіло - тілесність, сома - соматичність, дух - духовність не дають можливості маніпулювати особистістю як гвинтиком державно-політичного механізму [6].

У 2022 р. побачив світ другий випуск наукового збірника «Українська тіловиховна традиція» за редакцією А. Сови (перший випуск з'явився у 2020р.), який містить оригінальні наукові студії дослідників, що стосуються важливих проблем у царині тіловиховання та містить праці українських фахівців, на які було накладено «табу» в радянський період, але які не втратили актуальності на сучасному етапі державотворення.

Отже, здійснений аналіз наукових джерел підтверджує, що бракує праць, у яких би системно було розглянуто українську тіловиховну традицію в історичному ракурсі.

Мета статті - здійснити теоретичне узагальнення здобутків української педагогічної спадщини й історичного досвіду національного тіловиховання.



Виклад основного матеріалу

Тіловиховна культура є важливим елементом історико-культурного розвитку, світовим суспільним явищем, яке тісно пов'язане з економікою, культурою, суспільно-політичним устроєм певного періоду та конкретного етносу.

Тіловиховання - це не окрема галузь формування людської особистості, а його органічна частина, яка міцно поєднана з вихованням розумовим, моральним, естетичним. Тільки комплексний підхід забезпечує цілісність фізичного, психічного, духовного розвитку, жодна сторона не виступає як самоціль, вони взаємодіють одна з одною, збагачуючи одна одну; всі вони разом слугують розв'язанню завдання гармонійного розвитку особистості. Не випадково стародавня медицина і культура пріоритетною визначали таку систему виховання, у якій поєдналися б фізичний і духовний розвиток людини, злилися б розумове, моральне та естетичне. Піфагор заснував школу, де гармонійно розвивалися тілесні та розумові здібності вихованців, а Гіппократ наголошував, що здоров'я людини безпосередньо пов'язане з його морально-етичним розвитком.

Формування дієвої національної системи фізичного виховання вимагає вивчення і творчого осмислення багатої спадщини народної педагогіки та праць видатних українських педагогів і організаторів тіловиховання в минулому. Педагогічна думка України має глибокі історичні коріння, які беруть свій початок з давніх часів.

Багато традицій тіловиховання та самовдосконалення існувало в українській народній педагогіці. Емпіричним шляхом народна педагогіка дійшла висновку, що успішне здійснення фізичного розвитку дитини сприяє виробленню таких важливих рис як наполегливість, відвага, рішучість, чесність, дисциплінованість, потяг до праці, впевненість у своїх можливостях, оптимізм, колективізм, здатність до переборення труднощів.

Фізична і розумова діяльність завжди перебувають у тісному зв'язку («Сила без голови шаліє, а розум без сили мліє»), однаково репрезентуючи позитивні ознаки особистості. Піднесення рівня фізичного розвитку поліпшує розумову діяльність людини («У здоровому тілі - здоровий дух»), її працездатність («Щоб працювати, треба силу мати»). Особливо чітко простежується зв'язок фізичного виховання з трудовим. Народна педагогіка високо підносить значення фізичного розвитку, тому що він створює сприятливі передумови для повноцінної й активної трудової діяльності.

Ідеали, цілі і завдання, шляхи й засоби виховання народної педагогіки відображені у фольклорі (казках, легендах, прислів'ях і приказках, піснях тощо), а також у рухливих іграх і танцях. У народі з покоління в покоління з величезною симпатією передаються оповідання про людей-богатирів. Їхня надзвичайна фізична сила поєднується з моральною довершеністю, на перше місце вони ставлять громадські справи, борються зі злом, відстоюючи інтереси народу (Ілля Муромець, Кирило Кожум'яка, Добриня Никитич, Микула Селянович, Івась Коновченко (Удовиченко), Федько Ґанжа Андибер, Котигорошко та ін). Цікавим є той факт, що в українському народному епосі богатирями були не тільки чоловіки, але й жінки (Настасія Микулична - дружина богатиря Добрині, Настасія-королівна - дружина богатиря Дуная, Маруся - козацька дочка). Це переконливо свідчить про однаковий підхід народної педагогіки до фізичного виховання юнаків і дівчат.

Народна педагогіка вимагає, щоб батьки, піклуючись про фізичний розвиток дитини, всіляко заохочували її до рухів. Чим більше дитина рухається, тим краще росте і розвивається («Як дитина бігає і грається, то їй здоров'я усміхається»). Велике значення має і правильне харчування. У сім'ї дорослі прищеплюють дітям елементарні гігієнічні навички, вимагаючи, щоб вони щодня умивалися, тримали в чистоті тіло, одяг і взуття, постіль, житло. Одне з доброзичливих народних побажань так і звучить: «Будь здоровий, як вода».

Ще в епоху Київської Русі починає створюватися досить ефективна система фізичного вишколу молоді: дітей з семи років навчали стріляти з лука, володіти списом і арканом, їздити верхи, а з дванадцяти років - мистецтву ведення бою. Побут дитини був пронизаний виконанням фізичних вправ та іграми. Народні рухливі ігри (біг, скакання вверх, через вогонь, через воду, метання списів, стрільба з лука, кулачні бої, гра в боротьбу родів), забави, розваги, танці позитивно впливали майже на всі системи й функції організму. Підліток мусив пізнати різні види зброї, різні способи боротьби, навчитися кидати списа, володіти мечем і шаблею, рубати сокирою, боротися врукопашну, плавати, пірнати, займатися веслуванням, ходьбою на лижах, швидкісним лазінням по деревах, перелізанням із дерева на дерево, небезпечними іграми з биками. Одним із видів змагань був біг на 20 і навіть 25 верств. Універсальну систему організації здорового способу життя подав Володимир Мономах («Повчання дітям»). Вона включала продуктивну трудову діяльність, психічне здоров'я, оптимальну рухову активність, загартування, раціональне харчування, особисту гігієну.

Фізичне загартування молоді займало особливе місце у Запорізькій Січі. Ведучи свій родовід від пращурів-богатирів антів, козаки прагнули розвивати в собі богатирську силу і дух, у чому досягали вражаючих успіхів. В умовах незгасаючих воєн, боротьба за збереження власного етносу, виживання в надзвичайно складних життєвих обставинах, у змаганнях із стихійними силами природи гартувалися дух і тіло козаків. Суворий час вимагав і жорсткої, нерідко залізної дисципліни у процесі бойової підготовки молоді, формування в неї готовності захищати рідну землю. Відтак складалася спеціальна система фізичного і психічного загартування підлітків і юнаків. У січових козацьких школах перехід з одного класу в інший супроводжувався народними дитячими забавами, іграми, іншими різноманітними фізичними вправами. Важливе місце відводилося також навчанню учнів плавати, веслувати, керувати човном, переховуватись від ворога під водою тощо. Все це підносило дух учнів, підвищувало віру у свої сили і можливості, оптимізм. Як і завзяте козацтво, молодь на свята народного календаря, у процесі народних ігор змагалася у силі, спритності і прудкості, винахідливості, точності попадання в ціль тощо. Традиційними були різноманітні змагання на конях. Отже, козацька молодь систематично розвивала свої природні задатки, вдосконалювала тіло і душу. Підлітки і юнаки охоче брали приклад з дорослих, які однаковою мірою піклувалися про своє інтелектуальне, моральне, духовне і фізичне удосконалення.

Істотно вплинули на теорію фізичного виховання загальнопедагогічні положення видатного українського педагога Костянтина Ушинського (18231870). Фізичне виховання, як виклав К. Ушинський у книзі «Дитячий світ» (розділ «Про людину») та в третьому томі «Педагогічної антропології» (розділ «Загальні зауваження про фізичне виховання»), має на меті зміцнення здоров'я, сили, досягнення правильного тілесного розвитку й утвердження здорового способу життя, вироблення навичок санітарно-гігієнічної культури учнів. Важливе значення К. Ушинський вбачав у впливі фізичних вправ на формування «корисних навичок», на уміння визначати і розподіляти свої сили, на пізнання навколишнього світу. К. Ушинський підходив до фізичного виховання як до освітнього і гігієнічного засобу, намагався практично вирішувати проблему кваліфікованих вчителів фізичного виховання. У навчальній програмі з педагогіки в розділі «Фізичне виховання» він визначив систему знань (загальні і спеціальні), необхідних вчителю тіловиховання:

I. Загальні теоретичні основи фізичного виховання:1) загальні поняття про фізичне виховання; 1) необхідність вивчення фізіологічних процесів в організмі; 2) особливості харчування; 3) діяльність м'язової та нервової систем; 4) дитячі рухливі ігри, 5) гімнастика і їх педагогічне значення; 6) значення способу життя дітей у їх розвитку.

II. Про м'язову діяльність: 1) значення м'язової системи в організмі; 2) будова м'язів і їхня діяльність; 3) вплив мускульної діяльності на розвиток людини; 4) співвідношення цієї діяльності та харчування; 5) шкідливі та сприятливі умови правильного розвитку м'язів; 6) рухи як джерело м'язових відчуттів, значення цих відчуттів у розвитку людини.

III. Про нервову систему: 1) будова і діяльність нервової системи; 2) значення нервової системи для ростових і м'язових процесів; 3) вплив засобів фізичного виховання (гімнастики, плавання, ігор), способу життя на нервову систему; 4) вплив розумового та фізичного навантаження на нервову систему [11].

На початку XX ст. в Галичині розгортається широкий фізкультурний рух, засновником якого був Іван Боберський (1873-1947). Відомий діяч спортивного і пластового руху Едвард Жарський казав: «Світлим постатям європейської фізичної культури шведові Лінгові, німцеві Яну, чеху Тиршові, великому творцеві новітньої олімпійської ідеї, французові П'єру де Кубертену можемо ми, українці, з повною гордістю протиставити не менш світлу, європейської величини постать, Івана Боберського» [7].

Іван Боберський - великий українець, громадський діяч, людина незламної волі й кипучої енергії та ініціативи. Вихований на європейських традиціях, Боберський не міг не бачити наскільки різниться становище українського народу від народів вільного світу. Він мав амбітну мету: використати фізичне культуру як один із засобів до пробудження національної свідомості свого народу, і, зрештою, вирвати свій народ із того аморфносонного стану, в якому він знаходився та покликати до нового життя. Професор Боберський наголошував: «Де сила, там воля витає», і наполегливо втілював в життя цей афоризм.

І. Боберський розумів, що український народ може звільнитися від чужинського ярма і здобути волю тільки шляхом наполегливої боротьби. Його сучасники зробити цього не могли, і тому всі свої надії він покладав на молоде покоління, поставивши за мету «виховати міцних духом і тілом українських патріотів, незламних борців за волю Батьківщини» [4, с.37]. Ідеалом Боберського був «сталевий вояк, крицевокриштальний характер, велике, повне любові до рідного краю серце, здорова душа - все це у здоровому тілі» [7].

За один із могутніх засобів для цього він, подібно до основника німецької системи Яна, визнавав фізкультуру [4, с.36-37]. Озброївшись потрібними знаннями і досвідом, він започатковує на Україні потужний фізкультурний рух. Едвард Жарський, аналізуючи діяльність професора, зазначав, що він активно взявся до «організації руханкових товариств, плекання патріотизму» [7]. За своє життя він написав чимало праць з історії, теорії та практики українського тіловиховання («Забави і гри рухові», «Лавчина і щеблівка», «Нові шляхи до тілесного виховання», «Прилюдні вправи» та ін.).

Ще за життя Івана Боберського називали «Батьком українського тіловиховання», вшановуючи та оцінюючи його внесок у формування нового не тільки фізично розвиненого, а й національно свідомого українського покоління. «Свідомі його великих заслуг перед українським народом, сучасники Боберського піднесли йому срібну булаву і вшанували його почесним званням «Батько української фізичної культури» [4, с.37].

«Виховання тіла - то виховання духу», - нагадував І. Боберський, сам того не помічаючи, що його висловлювання перетворюються на афоризми. Ці афоризми не втратили своєї актуальності і нині.

Велику увагу фізичному вихованню було приділено на Першому українському педагогічному конгресі 1935 року. Зокрема наголошувалось, що «Правильне фізичне виховання є одним із основних елементів загального гармонійного виховання» [12, с.232].

Як зауважував у своїй доповіді «Вплив фізичного виховання на вдачу нашої молоді» професор С. Гайдучок, «У нас навіть багато говориться і пишеться про тіловиховання, але забувають слова Боберського «Про хініну, як лікарство, не треба говорити, її треба заживати. Так само й про вправи тіла за мало говорити, їх треба вправляти» [12, с.172-173]. Він процитував С. Рудницького, що «хвилі фізичної тугости се найгарніші хвилі в історії нашого народа. З неї докладно знаємо, що тоді ми щось у світі значили, коли міг князь говорити: «А Куряни славні в мене: все під трубами сповите, під шоломами пещене і годоване кінцем копія, всі дороги перебули, яруги всі їм знані». З життя Святослава Ігоревича можемо зачерпнути своєрідний спартанізм, а з життя Володимира Мономаха приклад відваги, гарту духа і тіла» [12]. український історичний педагогічний фізичний тіловиховання

С. Гайдучок відзначав, посилаючись на заклик І. Боберського до українців, що фізичні вправи («руханка») випростовують поставу, зміцнюють організм, роблять обличчя свіжим, а око ясним; несміливі діти з їх допомогою осягають сміливість, відвагу і завзяття, здобувають перевагу над лінивими, відчувають самовпевненість. Фізичні вправи сприяють вихованню духу, бо постійна напруга веде до успіхів, а розслабленість - до занепаду [12, с.174]. На завершення свого виступу С. Гайдучок наголосив, що з нашої історії ми можемо почерпнути «засоби, якими виховувалася колишня наша молодь, що тугістю й силою тіла та духа до нині нам імпонує» [12, с.180].

Роль та місце тіловиховання у структурі виховного ідеалу розкриті у праці Григорія Ващенка (1878 - 1967) «Тіловиховання як виховання волі і характеру» (Мюнхен, 1956 р.). У цій праці чи не вперше у вітчизняній педагогічній думці всебічно, з української точки зору подано історію розвитку фізичного виховання як частину виховного процесу й на цьому тлі проаналізовано основи української системи тіловиховання» [4, с. 7].

Питання тіловиховання у Г. Ващенка трактується з трьох точок зору:

1) як сфера, що потребує постійного напруження волі самої людини;

2) тіло людини - предмет, від якого залежить сила і здоров'я духу;

3) тіловиховання він пов'язує з вихованням готовності людини до захисту своєї Вітчизни, розбудови її господарства, добробуту власної родини тощо. Вчений вбачав у фізичному вихованні засіб виховання фізично-здорової, національно-свідомої молоді. На думку педагога, вся діяльність, зокрема тіловиховання, повинна спрямовуватися на прагнення кожного українця служити Богові і Україні.

Спираючись на досвід минулих часів, в своїй праці «Тіловиховання, як виховання волі і характеру» Г. Ващенко розкриває засади творення української системи тіловиховання, до яких належать:

1. Тіловиховання - це не окремі галузь формування людської особистості, а його органічна частина, яка міцно поєднана з вихованням розумовим, моральним, естетичним.

2. Завдання тіловиховання - не тільки в тому, щоб зміцнити здоров'я, розвинути рухові якості, а й сприяти утвердженню духовних сил людини, зокрема зміцненню її волі, вихованню наполегливості, вмінню керувати своїм тілом як знаряддям духу.

3. Керівники тіловиховання української молоді мають знати завдання, які поставила перед народом історія: створення незалежної соборної України, розбудова її господарства, розвиток духовної культури. Виконання цих завдань вимагає певних якостей духу і тіла.

4. Керівникам тіловиховання необхідно ознайомитися з його історією у різних народів, бо вона повчальна з погляду і позитивного, і негативного.

5. Створена система фізичного виховання не може залишатися незмінною протягом багатьох років. Вона змінюється у зв'язку із новими завданнями, які ставить перед народом історія. Крім того, важливо брати до уваги невпинний розвиток науки, що пов'язана з питаннями тіловиховання. Керівники фізичного виховання мають ретельно стежити за досягненнями науковців і вміло використовувати їх практиці.

6. Тіловиховання треба поєднувати із самовихованням. Це означає: а) вихованець сам розуміє потребу і сенс фізичного виховання; б) розуміє завдання, які стоять перед українським народом і усвідомлює свої обов'язки перед ним; в) не тільки старанно і з бажанням виконує накази керівників під час походів і занять фізичними вправами, а й за певною системою сам займається тіловихованням [4, с. 39].

Яким чином і в який спосіб через тіловиховання формувати волю й характер людини? Як досягти, щоб тіло стало знаряддям людського духу? Для обґрунтування цієї філософсько-психологічної проблеми Г. Ващенко запропонував три теорії взаємовідношення душі й тіла: матеріалістичну, психофізичного паралелізму та взаємодії. Так, мета матеріалістичної теорії має бути спрямована на виховання здорової, гармонійно розвинутої людини, а зовсім не атлета, бо атлетизм, вважав педагог, личить рабові, а не вільній людині, яким є по духу український народ.

Теорія психофізичного паралелізму робить установку на те, що щоб душевні сили мали перевагу над тілесними, однак це означало, що тіло мало бути слабким. Будучи послідовником І. Боберського, педагог зазначав, що «Основним у людини - її дух. Отже, дітей треба виховувати так, щоб тіло у них було спритним і міцним знаряддям духа» [1, с.188]. Г. Ващенко зазначав: «Наше завдання полягає в тому, щоб виховати людину міцну духом і тілом, але таку, щоб у неї дух панував над тілом. У цьому основний сенс тіловиховання. Ця ідея мусить бути покладена в основу всіх ділянок тіловиховання. Таких основних ділянок дві: гігієнічне виховання і гімнастичні вправи. Перше ставить основним своїм завданням здоров'я, друге - фізичну силу і спритність. Зрозуміло, що ці дві ділянки мусять бути поєднані між собою і доповнювати одна одну» [4, с.41].

Г. Ващенко наголошував, що у всьому має бути гармонія, яка єднає всі природні задатки людини і максимально зважує природні потреби людини, зокрема біологічну потребу в русі. Професор вважав національні рухливі ігри, особливо ті, які супроводжуються танцями (козачок, гопак, аркан) і співами, сприятливими умовами для постійного вдосконалення фізичного і психічного розвитку молодого покоління і наголошував на «особливій користі» їх для виховання. При цьому застерігав, що потрібно кожного разу добирати найкращу пропорцію між прийомами, що роблять заняття приємними і навіть веселими, і прийомами, які привчають серйозно і наполегливо трудитися. Продумавши добір вправ, поступове їх удосконалення, дозування і методика їх проведення відповідно до вимог віку і статі, педагог радив добиватися виконання кожного завдання до кінця, з необхідною інтенсивністю, долаючи при цьому вікові вияви слабості волі. За глибоким переконаннями вченого, систематичні заняття фізичними вправами не тільки роблять тіло гнучким і красивим зовнішньо, але й привчають до зібраності, самоорганізації.

Видатний педагог підкреслював: «Фізичне виховання не можна розглядати без зв'язку з вихованням інтелектуальним і моральним» [1, с.188]. На його думку, «з моральним вихованням міцно пов'язане виховання волі й характеру» [1, с.186]. Він доводить, що найважливішою рисою вольової людини є принциповість і здатність ставити і досягти певну мету. Розумну впертість у досягненні мети педагог називає наполегливістю і вважає її неодмінною рисою людини з волею і характером. Поряд з цим він наголошує на необхідності стриманості, вмінні володіти собою, не піддаватися випадковим емоціям.

Не оминули теорію фізичного виховання видатні українські педагоги А. Макаренко та В. Сухомлинський. Антон Макаренко (1888-1939), вбачав можливість вирішення ряду суспільних проблем у формуванні фізично сильної, вольової, дисциплінованої особистості з допомогою фізичного виховання, над чим багато працював. Необхідно зазначити, що не зважаючи на те, що він не був фахівцем з фізичного виховання, його практична діяльність в цій галузі мала успіхи. Він прагнув виховати майбутніх громадян країни фізично здоровими, міцними, загартованими, оптимістичними, бадьорими особистостями, здатними долати фізичні і духовні труднощі.

У своїй педагогічній діяльності видатний педагог широко використовував різні форми фізичного виховання колоністів і комунарів: заняття з фізичної культури, позаурочна робота з фізичного виховання. Він підкреслював позитивний вплив на колоністів та комунарів правильної військової виправки, занять з фізичної культури. Зовнішній вигляд колоністів: стрункість, вміння впевнено і вільно себе тримати, впевнена пружна хода з піднятою головою - все це було першими результатами загальної військової підготовки та занять фізичною культурою.

На його думку, фізичне виховання і фізичний розвиток повинні насамперед сприяти загартуванню організму. Для характеристики здоров'я та загартування організму колоністів А. Макаренко знаходив такі піднесенно-літературні означення: «м'язи залізних рук», «броньовані коробки грудей», «монументально стійкі стегна» тощо. Але метою фізичного виховання педагог вважав гармонійний розвиток кожного вихованця [8, с.48].

Великого значення у своїй практичній роботі А. Макаренко надавав спортивним, гімнастичним іграм. Колоністи та комунари практикували біг на ковзанах, лижах, грі у футбол та теніс. «Біля парадного входу була ковзанка. Весь квітень комунари готували різні майданчики: волейбольні, футбольні, крокетні» [9, с.110]. «Головний вид спорту в комуні - лижі. Місцевість, яка нас оточувала, була зручною для бігу на лижах» [9, с.109], - згадував видатний педагог. Працювала також секція з акробатики, і вихованці дуже часто виступали з акробатичними вправами та пірамідами в інших школах та селищах

На думку Василя Сухомлинвького (1918-1970), гармонія здорового тіла і духу неможлива без радості. Тим більше, що здоров'я дитини - це не просто комплекс санітарно-гігієнічних норм і правил, не зведення вимог до режиму харчування, праці, відпочинку, а це, перш за все, - турбота про гармонійну повноту всіх фізичних і духовних сил, і вінцем цієї гармонії є радість творчості [1, с.53]. Видатний педагог фізичне виховання та збереження здоров'я підростаючого покоління розглядав як невід'ємну складову частину всебічного гармонійного розвитку особистості. Він пристрасно і переконливо стверджував: «Добре здоров'я, відчуття повноти, невичерпності, фізичних сил найважливіше джерело життєрадісного світосприймання, оптимізму, готовності подолати будь-які труднощі. Хвора, квола, схильна до захворювань дитина - джерело багатьох негод» [14, с.125].

Турбота про людське здоров'я, на думку В. Сухомлинського, а тим більше про здоров'я дитини, - це не просто комплекс санітарно-гігієнічних норм і правил, не перелік вимог до режиму харчування, праці, відпочинку, але й систематичне виконання фізичних вправ. Мета таких вправ - виховати почуття краси рухів, силу, гармонійність, спритність, витривалість. Під час розучування рухів на заняттях з фізкультури велика увага у Павлиській середній школі приділялась естетичній досконалості, красі, як одного із головних стимулів, що спонукають учнів щодня робити ранкову гімнастику: «Ми прагнемо привести вихованців до переконання, що завдяки регулярним вправам у них не тільки розвивається краса тіла, гармонія рухів, а й формується характер, гартується сила волі» [14, с.141].



Висновки

Дорогоцінним скарбом українського народу, значним внеском в історію фізичної культури і важливим джерелом збагачення змісту системи фізкультурної освіти та виховання молоді новими фактами, ідеями, концепціями є народна педагогіка та науково-педагогічна спадщина українських педагогів з тілесного виховання. Тому широке висвітлення в Україні культурних надбань вітчизняних вчених і використання їх наукових та методичних порад з теорії та практики тіловиховання сприятиме розвитку національної ідеї, формуванню національної свідомості підростаючого покоління, а отже, розбудові системи освіти України та боротьбі за збереження здоров'я нації.

Перспективи подальших досліджень у даному напряму вбачаємо у апробації методики фізичного самовиховання здобувачів вищої освіти педагогічних університетів.



Література

1. Ващенко Г. Виховний ідеал: підручник для педагогів, виховників, молоді та батьків. Полтава: Полтавський вісник, 1994. Т. І. 191 с.

2. Ващенко Г. Виховання волі і характеру: підручник для педагогів. Київ: Школяр, 1995. 385 с.

3. Борисенко Л., Цвік О. Ідея фізичного виховання у педагогічній спадщині В. Сухомлинського. Педагогічні вектори: В.О. Сухомлинський та сучасність: Матеріали регіональної наук.-практич. конф. Лисичанськ: ФОП Чернов О.Г., 2018. С. 32-37.

4. Ващенко Г. Тіловиховання як засіб виховання волі і характеру. Львів: Українські технології, 2001. 56 с.

5. Гауряк О. Погляди Г. Ващенка на роль і місце тіловиховання у структурі українського виховного ідеалу.

6. Довбня В. Соматичність буття. Філософія освіти. 2010. №1-2 (9). С. 220-235.

7. Жарський Е. Проф. Іван Боберський, його роль і значення для української фізичної культури.

8. Крук М.З. Шкільна фізична культура в Україні (20-30-ті рр. ХХ ст.): навч.-метод. пос. Житомир: ЖДУ ім. І. Франка, 2011. 218 с.

9. Макаренко А.С. Педагогічні твори. У 8 т. 1983. Т. 2. 562 с.

10. Москаленко В. Погляди Григорія Ващенка на роль і місце тіловиховання у фізичному розвитку підростаючого покоління.

11. Окопний А.М. Фізичне виховання в спадщині українських педагогів (друга пол.ХІХ - перша пол. XX ст). Дис... канд. наук з фізичного виховання і спорту: 24.00.02. Львів, 2001.199с.

12. Перший Український Педагогічний Конгрес, 1935: перевид. матеріалів 1938р. 2-е вид., допов. Львів: Сполом, 2008. 246 с.

13. Поліщук Р. Філософські аспекти тіловиховання від Відродження до Нового часу. Молодий вчений. 2020. №5(81). С.273-277.

14. Сухомлинський В. Павлиська середня школа. Вибрані твори: У 5 т. Київ: Радянська школа, 1976. Т. 4. С.7-390.



References

1. Vashchenko, H. (1994). Vykhovnyi ideal: pidruchnyk dlia pedahohiv, vykhovnykiv, molodi ta batkiv [The educational ideal: a textbook for teachers, educators, youth and parents]. Poltava: Poltavskyi visnyk. Vol. I [in Ukrainian].

2. Vashchenko, H. (1995). Vykhovannia voli i kharakteru: pidruchnyk dlia pedahohiv [Education of will and character: a textbook for teachers]. Kyiv: Shkoliar [in Ukrainian].

3. Borysenko, L. & Tsvik, O. (2018). Ideia fizychnoho vykhovannia u pedahohichnii spadshchyni V. Sukhomlynskoho [The idea of physical education in the pedagogical heritage of V. Sukhomlynskyi]. Rehionalna nauk.-praktych. konf.: Pedahohichni vektory: V. O. Sukhomlynskyi ta suchasnist - Regional scientific and practical conference: Pedagogical vectors: V.O. Sukhomlynskyi and modernity. (pp. 32-37). Lysychansk: FOP Chernov, O. H. [in Ukrainian].

4. Vashchenko, H. (2001). Tilovykhovannia yak zasib vykhovannia voli i kharakteru [Physical education as a means of education of will and character]. Lviv: Ukrainski tekhnolohii [in Ukrainian].

5. Hauriak, O. Pohliady H. Vashchenka na rol i mistse tilovykhovannia u strukturi ukrainskoho vykhovnoho idealu [G. Vashchenko's views on the role and place of physical education in the structure of the Ukrainian educational ideal].

6. Dovbnia, V. (2010). Somatychnist buttia [Somaticity of being]. Filosofiia osvity- Philosophy of education, 1-2 (9), 220-235.

7. Zharskyi, E. Prof. Ivan Boberskyi, yoho rolia i znachennia dlia ukrainskoi fizychnoi kultury [Prof. Ivan Bobersky, his role and significance for Ukrainian physical culture].

8. Kruk, M.Z. (2011). Shkilna fizychna kultura v Ukraini (20-30-ti rr. ХХst.): navch.-metod. pos. [School physical education in Ukraine (20-30s of the 20th century): teaching method. Village]. Zhytomyr: ZhDU im. I. Franka [in Ukrfinian].

9. Makarenko, A.S. (1983). Pedahohichni tvory [Pedagogical works]. (Vols. 1-8). Vols. 2. [in Ukrainian].

10. Moskalenko, V. Pohliady Hryhoriia Vashchenka na rol i mistse tilovykhovannia u fizychnomu rozvytku pidrostaiuchoho pokolinnia [Hryhori Vashchenko's views on the role and place of physical education in the physical development of the younger generation].

11. Okopnyi, A.M. (2001). Fizychne vykhovannia v spadshchyni ukrainskykh pedahohiv (druha pol.XIX - persha pol. XX st) [Physical education in the heritage of Ukrainian teachers (second half of the XIX - first half of the XX century)]. Candidate's thesis. Lviv [in Ukrainian].

12. Pershyi Ukrainskyi Pedahohichnyi Konhres,1935: perevyd. materialiv 1938r. (2008). [First Ukrainian Pedagogical Congress, 1935: revision. materials of 1938]. Lviv: Spolom [in Ukrainian].

13. Polishchuk, R. (2020). Filosofski aspekty tilovykhovannia vid Vidrodzhennia do Novoho chasu [Philosophical aspects of physical education from the Renaissance to the New Age]. Molodyi vchenyi - A young scientist, 5(81),273-277 [in Ukrainian].

14. Sukhomlynskyi, V. (1976). Pavlyska serednia shkola [Pavlysh secondary school]. Vybrani tvory - Selected works (Vols. 1-5). Vols. 4, pp. 7-390 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.Ru