Тенденції розвитку архівної справи на Київщині в 1920-1930-х рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Університет Григорія Сковороди в Переяславі

Тенденції розвитку архівної справи на Київщині в 1920-1930-х рр.

Гончаренко Олексій Миколайович доктор історичних наук,

професор кафедри теорії і методики технологічної освіти та комп'ютерної графіки, декан факультету технологічної і математичної освіти

Молоткіна Валентина Костянтинівна доктор історичних наук,

професор, завідувач кафедри історії і культури України та

спеціальних історичних дисциплін

Хмельницька Людмила Василівна кандидат історичних наук, доцент

кафедри історії і культури України та спеціальних історичних дисциплін

Анотація

У статті розглянуто тенденції розвитку архівної справи на Київщині в 1920-1930-х роках. Мета публікації - висвітлити та проаналізувати виявлені базові тенденції розвитку архівної справи на Київщині у 1920-1930 - х рр. Інформацію про розвиток архівної справи на Київщині було отримано у результаті аналізу спогадів провідних діячів архівної справи того часу. Авторами простежено, що на період 1920-1930-х років припадає час створення нових архівних установ, зокрема, у публікації згадуються: Київський центральний історичний архів та Центральний державний архів у Черкасах. У період 20-30-х рр. XX ст. спостерігається формування законодавчої бази, яка регулювала розвиток архівної справи. Так, у зазначений період в Україні, у тому числі на Київщині, відбулася архівна реформа, яка передбачала: здійснення централізації архівних установ, формування Єдиного державного архівного фонду, проведення початкових організаційних заходів у сфері професійної підготовки майбутніх архівістів та започаткування розроблення нормативно-методичного забезпечення основних напрямків роботи архівів. Простежено, що від початку 1920-х р. спостерігається активізація роботи, яка була присвячена збереженню історико-культурної спадщини винятково на науково-теоретичному рівні. В той же час надзвичайно складна політична ситуація 1920-1930-х років не дозволила впровадити в життя архівну реформу. Протягом 1920-х років в українській архівній справі радянським урядом було впроваджено принцип централізації, закладено підвалини джерелознавчої бази, що визначило вектор подальших історико-краєзнавчих досліджень. Проте, з кінця 1920-х - початку 1930-х рр., відповідно до партійних вказівок, виокремлюються нові напрями архівних досліджень, які полягали у: виявленні та концентрації архівних матеріалів, присвячених подіям історії жовтневого перевороту 1917 р. у Росії, громадянської війни, колективізації та індустріалізації. Ці напрями стають пріоритетними в архівних установах та сприяють початку занепаду краєзнавчих досліджень, загалом згортання історичного краєзнавства.

Ключові слова: архівні установи, Черкащина, архівне будівництво, окружні архіви, архівні управління, архівна справа, Київщина.

Honcharenko Oleksiy Mykolayovych Doctor of Historical Sciences, Professor Department of Theory and Methods of Technological Education and Computer Graphics, Dean of the Faculty of Technological and Mathematical Education, Hryhorii Skovoroda University in Pereiaslav, Pereyaslav

Molotkina Valentyna Kostyantynivna Doctor of Historical Sciences, professor, Head of the Department of History and Culture of Ukraine and Special Historical Disciplines, Hryhorii Skovoroda University in Pereiaslav, Pereyaslav

Khmelnytska Liudmyla Vasylivna Ph.D. in Historical Sciences, Lecturer of the Department of History and Culture of Ukraine and Special Historical Disciplines, Hryhorii Skovoroda University in Pereiaslav, Pereyaslav

TREND IN THE DEVELOPMENT OF ARCHIVAL AFFAIRS IN KYIV IN THE 1920s AND 1930s

Abstract

The article deals with trends in the development of archival affairs in the Kyiv region in the 1920s and 1930s. The purpose of the publication is to highlight and analyze the trends in the development of archival affairs in Kyiv region in the 1920s and 1930s. Information about the development of archival affairs in Kyiv region is found from the archival figures of that time. The authors traced that the 1920s and 1930s saw the creation of new archival institutions, and the article mentions: Kyiv Central Historical Archive, Central State Archive in Cherkasy. The period of the 20-30s of the XX century saw the creation of a legislative framework that would regulate the development of archival affairs. During this period, an archival reform took place in Ukraine, including in Kyiv region, which included: centralization of archival affairs, formation of the Unified State Archival Fond, first steps in training archivists and the beginning of development of regulatory and methodological support for the main areas of archives' work. It is traced that since the early 1920s, there has been an intensification of work devoted to the preservation of historical and cultural heritage only at the theoretical level. At the same time, the extremely difficult political situation of the 1920s and 1930s did not allow for the implementation of archival reform. During the 20 s of the twentieth century, the Soviet government introduced the principle of centralization in Ukrainian archival affairs. A source base was also created during these years, which led to the further development of historical and local history research. However, from the late 1920s to the early 1930s, according to party instructions, new areas of archival research were identified, which consisted of identifying and concentrating archival materials on the events of the October Revolution, the Civil War, collectivization, and industrialization. These areas became a priority in archival institutions and the decline of local history research and the curtailment of historical local history began.

Keywords: archival institutions, Cherkasy region, archival construction, district archives, archival departments, archival affairs, Kyiv region.

Вступ

Постановка проблеми. Архіви є одними із важливих осередків науково-дослідної роботи з історичного краєзнавства, адже концентрують цінну інформацію з вітчизняної історії, численний обсяг документів з регіональної історії в тому числі. Пріоритетним напрямом у дослідженні історичного документознавства виступає висвітлення ролі та значення архівних установ у процесах становлення та розвитку історичного краєзнавства періоду 1920 - 1930-х років. Для цього періоду розвитку архівної справи характерними є значні зміни: запровадження архівної реформи; створення нормативно-правової бази діяльності архівної галузі; проведення централізації архівної справи; формування Єдиного державного архівного фонду; розроблення теоретико-методичних засад обліку, описування, зберігання архівних документів та використання архівної інформації; започаткування архівної періодики. У контексті зазначеного цінним є напрацювання традиції даного періоду української архівістики, яка заклала підвалини розвитку українського архівознавства на сучасному етапі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Науковий доробок І. Матяттт [1-4], Я. Калакури [5-6], Г. Папакіна [7], Л. Приходько [8-9], З. Сендик [10], І. Симоненко [11], Н. Московченко [12], А. Желєзко [13-14], О. Бєлая [15] дає можливість прослідкувати державну політику, діяльність архівних установ, комісій протягом 1920-1930-х років. Але, на сьогодні всі тенденції розвитку архівної справи у 20-30-х роках XX ст. не є висвітленими та потребують проведення досліджень в подальшому.

Мета статті - комплексно та неупереджено висвітлити та проаналізувати тенденції розвитку архівної справи на Київщині у період 1920-1930-х рр.

Завдання - прослідкувати процес створення архівів; проаналізувати законодавчу базу, на основі якої була проведена архівна реформа в Україні; виокремити основні чинники впливу на розвиток архівної справи; дослідити краєзнавчу діяльність архівних установ Київщини.

Хронологічні межі: із 1920-х років для яких характерним є політика «українізації», піднесення краєзнавчого руху, створення нових архівів по 1930-ті роки, на які припадає згортання процесу «українізації», краєзнавчого руху та засекречення архівних матеріалів.

Виклад основного матеріалу

1920-1931-ті роки є першим періодом становлення українського архівознавства, періодом підготовки концепції та стандарту архівної справи, специфіки обліку, опису, зберігання архівних документів, створення перших науково-дослідних і навчальних закладів, налагодження співпраці з зарубіжними фахівцями. Цю добу прийнято вважати «золотою добою» української архівної науки, тому що було досягнуто значних результатів. Архівна справа стала важливою ланкою культурного будівництва, архіви слугували скарбницею історичної пам'яті. Першочерговим завданням стала проблема систематизації музейної, бібліотечної та архівної справи, а також підготовка фахівців для архівних установ [1, С. 347].

Бібліотечно-архівний відділ - перший державний орган управління архівною справою в Україні, який було створено у вересні 1917 р. при департаменті мистецтв Генерального секретарства справ Центральної Ради, а від 9 січня 1918 р. - Народного міністерства освіти УНР. Створення Бібліотечно-архівного відділу свідчить про усвідомлення українським урядом важливої ролі та значення архівів для молодої країни, підкреслювало турботу про збереження безцінної скарбниці пам'яті народу - архівів, розуміння важливості наукового опрацювання архівних документів. До складу відділу входили дві секції: архівна та бібліотечна. Розміщувався Бібліотечно-архівний відділ на Бібіковському бульварі (нині - це бульвар Т. Шевченка). О. Грушевський був відомим вченим-істориком, джерелознавцем, етнографом, літературознавцем. Ним було очолено архівну та бібліотечну секції, він керував педагогічним музеєм. Завдання даного відділу полягали у створенні Національного архіву; підтримці діючих районних архівів та створенні нових; координації наукових археографічних робіт, які здійснювали архівні комісії; утворення реєстру українських документів, які знаходилися у російських архівах з метою повернення їх в Україну; видання археографічного часопису. Бібліотечно-архівний відділ проіснував близько 8 місяців, його співробітники намагались реформувати систему архівних установ України, але через брак часу їм не вдалося реалізувати всі задуми [2, С. 14-15]. О. Грушевський працював як в архівах Києва, Москви, Петербурга, так і за кордоном - в Австрії та Німеччині, де він не тільки знаходив цінні документи з української історії, а й вивчав систему роботи архівних установ. Упродовж багатолітніх наукових досліджень йому вдалося залучити до наукового обігу джерела з історії Великого князівства Литовського, соціально-економічного життя українців XVI-XVIII ст., громадсько-політичних рухів в житті українського суспільства ХІХ ст., доповнюючи новими історичними фактами історію України [8, С. 9]. Після приходу до влади гетьмана П. Скоропадського, В. Модзалевський, який був відомим знавцем архівів, істориком, очолив Бібліотечно-архівний відділ. Спрямування діяльності відділу переходить із площини теоретичної до практичної, із загальноісторичної до архівознавчої. Проведення архівної реформи стало найголовнішим завданням відділу. Нагальність впровадження архівної реформи була продиктована необхідністю зберегти від псування і знищення тих документів, які були розпорошені по різних установах та відомствах. Але плани уряду щодо створення Бібліотечно- архівного відділу не здійснилися. Пов'язано це було із тим, що його нетривале існування не залишило часу для реалізації задумів, але, водночас, розроблення теоретичних питань архівістики сприяло подальшому розвитку архівної справи [13, С. 104].

Розпочинаючи із 1917 р. архівне будівництво Київщини, як і України загалом, пройшло складний етап становлення і розвитку. Воно здійснювалося на основі радянського законодавства. Архівна галузь за період радянської влади діяла відповідно до декрету РНК РРФР «Про організацію і централізацію архівної справи», виданий у червені 1918 р. З січня 1919 р. в Харкові почала діяльність архівно-бібліотечна секція під керівництвом В. Барвінського, яка була всеукраїнською установою в складі Всеукраїнського комітету охорони пам'яток мистецтва і старовини (ВУКОПМИС) Наркомосвіти УСРР. Відповідно до рішення Наркомосвіти УСРР у липні 1919 р. архівна секція ВУКОПМИС була перейменована в Головне управління архівною справою, яке перебувало під керівництвом позашкільного відділу Наркомосвіти УРСР. В. Модзалевський подав на розгляд Наркомосу УСРР доповідну записку про створення Всеукраїнського центрального архіву, в якому б розміщувалися і були в доступі для наукової розробки архівні документи України. Загалом В. Модзалевський подав керівним органам влади п'ять проектів і доповідних записок щодо здійснення архівної реформи [16, С. 101].

У 1920 р. починається діяльність державної охорони архівних документів в УСРР після ухвалення Раднаркомом «Тимчасового положення про архівну справу» від 20 квітня 1920 р. Народним комісаріатом освіти на основі постанови було ухвалено рішення про виділення зі складу комітету Головного архівного управління (далі Головархів) [17, арк. 24]. Того ж року архівною секцією Київського губКОПМіСу приймається законопроєкт про заснування Українського головного архіву у Києві. Пояснювальна записка до законопроєкту зазначає, що найбільша кількість архівів, порівнюючи з іншими регіонами України, знаходиться у Києві, тому Український головний архів має бути заснований саме у цьому місті. За два роки існування Київського архівного управління було зосереджено дев'ять архівних фондів, що увійшли до складу Головархіву разом з центральним архівом давніх актових книг та центральним військовим архівом, а також всі українські архівні збірки, які знаходилися поза межами України [13, С. 105].

Постановою Ради народних комісарів (РНК) УСРР від 9 березня 1920 р. було присвоєно нову назву Особливій комісії по вилученню та утилізації для державних потреб зайвих архівних матеріалів: Особлива всеукраїнська архівна комісія (далі ОВАК). Широкі повноваження надані їй урядом республіки, фактично перетворили дану інституцію на загальнореспубліканську головним завданням якої були перш за все реєстрація, концентрація і охорона архівних матеріалів. Для розгортання своєї діяльності у всеукраїнському масштабі ОВАК порушила перед урядом республіки питання про організацію місцевих органів. Так, 24 квітня 1920 р. РНК УСРР було прийнято постанову під назвою «Про організацію губернських комісій по вилученню та утилізації непотрібних архівних матеріалів», а також обіжник до всіх губернських прокурорів «Про прийняття заходів з охорони архівів». Губернські комісії мали виконувати наступні завдання: спостерігати за своєчасним та точним виділенням з архівів документів історичної та іншої цінності, які потрібно зберігати; відбирати з секцій губернських КОПМИСів при губернських відділах народної освіти документи, які мали наукове значення; відбирати та відсилати на переробку архівні матеріали, які не мали наукової цінності. До складу комісій входили: голова за призначенням губернського виконавчого комітету та три члени: представник архівної секції губернського КОПМИСу, представник паперової промисловості та представник робітничо-селянської інспекції [14, С. 116]

Із 6 по 10 грудня 1924 року відбулась перша нарада архівних робітників України в Харкові. У колах українських архівістів тривалий час назрівала нагальна потреба у її проведенні. Протягом 1922-1924 рр. вдалося налагодити зв'язок із місцевими архівними установами, важливо було через обіжники та відношення детально ознайомити їх працівників із поглядами та намірами центральної влади щодо організації архівної справи, а центру через звіти потрібно було ознайомитись із роботою на місцях і з можливостями в кожному окремому місці щодо втілення в життя планів центру. Проте, як з'ясувалось, Укрцентрархів у своїх штатних розписах не мав інструкторського апарату, а у місцевих архівістів були відсутні кошти для відряджень. Оскільки кошти були обмежені, то влада змогла лише зібрати нараду завідуючих Губерніальними Архівними Управліннями та Центральними Архівами. Завідувач Укрцентрархівом тов. Тетін, після об'їзду губернських архівних управлінь, переконавшись в тому, що існує необхідність організації проведення хоча б наради представників місцевих архівних організацій, що є викликом часу, запропонував не відкладати її та призначив на грудень місяць; скликання широкого з'їзду архівних робітників, на який мали бути запрошені працівники архівних установ інших республік ССРР та представники наукових установ, що цікавилися архівною справою. Але цей захід довелось перенести надалі через нехватку фінансування [18, С. 144].

Попри всі складнощі, нараду було проведено. У ній брало участь 17 осіб із числа найбільш відомих архівістів. Нарадою було вирішено: поширити програми видання, поповнювати склад редакційної колегії, запрошувати робітників з певним марксистським світоглядом, утворити на місцях при Губархаху редакційні осередки, що мали допомагати редколегії в її роботі [18, С. 144].

І Всеукраїнський з'їзд працівників архівних установ, що відбувся у травні 1926 р. в Харкові відіграв важливу роль в архівному будівництві. На зібранні було зазначено, що організація Окружних Архівних Управлінь буде сприяти глибшому охопленню архівних фондів місцевих установ і дозволяла сподіватися, що при відповідному зміцненню існуючої мережі архівних установ і організації Краєзнавчих Історичних Архівів, буде виявлено, сконцентровано й впорядковано архівні фонди УСРР. Також на з'їзді було вирішено організувати в колишніх губернських центрах крайові історичні архіви, на фінансування яких мали виділятися кошти з державного бюджету та підпорядковуватися ЦАУ УСРР [19, С. 13].

У доповіді про «Розподіл та концентрація архівних матеріалів і схема архівосховищ» піднімалися важливі питання щодо концентрації архівних матеріалів у відповідних за профілем архівах. Архівні матеріали колишніх губернських установ України поділялись на основні групи: перша - архівні фонди установ XVIII ст., друга - фонди установ з ХІХ до початку ХХ ст. і третя - архівні фонди установ з 1917 по 1925 роки. Архівні фонди першої групи, що становили невелику частину матеріалів, зберігалися в Центральному історичному архіві у Києві. В. Міяковським було очолене Київське відділення Центрального історичного архіву. Архівні матеріали другої групи зберігалися в крайових історичних архівах. Д. Зайченко завідував Київським крайовим історичним архівом. Матеріали третьої групи були на збереженні в центральному архіві революції та в історико-революційних відділах крайових історичних архівів [13, С. 106].

На території Київщини у квітні 1919 р. в Черкасах, які входили на той час до Київської губернії, із 1923 р. до створеної Шевченківської округи Київської губернії, була створена перша державна архівна установа під назвою Центральний державний архів, а із 1925 р. - Черкаський окружний архів. В зв'язку з ліквідацією округів у вересні 1930 р. на базі Черкаського окрарху було створене Черкаське місцеве архівне управління, яке у 1932 р. реорганізовується в Черкаський державний історичний архів (архівні установи України). Головне завдання архіву в Черкасах полягало у концентрації архівних документів ліквідованих установ ще царського уряду [20, С. 478].

У травні 1922 р. у Києві на базі Всеукраїнського головного архіву було організовано центральний історичний архів до складу якого увійшли чотири відділи: давніх актових книг, обласний архів, архів релігійних культів та військовий архів. Протягом року Головархом було розроблено інструкції з основних напрямів діяльності архівних установ, проведено облік архівних документів, що перебували у відомствах, і було передано їх у відання губархіву. 31 жовтня 1922 р. РНК УСРР було прийнято постанову «Про охорону архівів» та створено Єдиний державний архівний фонду (далі ЄДАФ). До складу ЄДАФ було передбачено включити документи із усіх ліквідованих установ, а також справи урядових і громадських організацій [14]. 3 січня 1923 р. ВУЦВК було затверджено «Положення про Центральне архівне управління» (далі ЦАУ), згідно якого Головарх було реорганізовано в Українське центральне архівне управління (далі Укрцентрархів). 1 жовтня 1924 р. до складу Укрцентрархіву був включений Київський центральний архів давніх актів. [13, С. 107].

Станом на 1 січня 1925 р. у Києві при губарху замість губістархіву було організовано архів-регістратуру для прийому документів від діючих установ і організацій після трирічного строку. Напрями праці губархів та губістархівів визначалися завданнями, які стояли перед архівними органами республіки в цілому. Так, на першому етапі їхньої діяльності особливого значення набувала реєстрація архівів. Реєстраційні заходи розглядались як першочергове завдання і проводилася двома шляхами: за допомогою спеціальних анкет, які розсилалися всім установам губернії, та через безпосереднє обстеження архівних установ своїми працівниками. У 1924 р. в Україні було зареєстровано 4249 архівів, а у Київській губернії - 700 архівів 44. 16 грудня 1925 р. ВУЦВК і РНК УСРР прийняли Постанову «Про Єдиний державний архівний фонд УСРР». У ній вказувалося, що документи всіх ліквідованих і діючих державних та громадських установ й організацій, які перебувають в архівосховищах або поза ними, складають Єдиний державний архівний фонд УСРР. Керівництво ним покладалося на Укрцентрархів та його місцеві органи [14, С. 118].

Державний архів Київської області (на момент створення називався Київський центральний історичний архів - КЦІА) було відкрито згідно постанови колегії Головного архівного управління (Головарху) від 29 травня 1922 р. До його складу увійшло 4 відділи: архів давніх актових книг; обласний архів; архів релігійних культів та військовий архів. Тривалий час дата 29 травня 1922 р. донедавна вважалася днем створення Державного архіву Київської області. Проте архів Київщини існував набагато раніше. Так, згідно даних анкети, завідувача Київського губернського архіву Мизецького та архіваріуса Гутовського від 25 січня 1874 р. на вимогу Міністерства народної освіти з метою обговорення питання облаштування архівів і зберігання в них документів зберігалася інформація, що станом на січень 1874 року в губернському архіві нараховувалося 20 мільйонів документів, варто зазначити, що у ХІХ ст. облік архівних матеріалів рахувався не за кількістю архівних фондів та справ, а за кількістю документів. Сховища губернського архіву поповнювалися на 30 тисяч документів щорічно. Правила роботи в губернському архіві регламентувалися та були викладені в спеціальному оголошенні. Сховища губернського архіву займали 35 кімнат у будинку Присутніх місць по вулиці Володимирській, 15 [21, арк. 5-10].

Після жовтневого перевороту 1917 р. частина установ Київської губернії, зокрема Київське губернське правління, припинили своє існування. Документи, які в них зберігалися, вже були переданими до губернського архіву та продовжували перебувати у сховищах по вулиці Володимирській, 15 під опікою архівної секції товариства охорони мистецтва та старовини. Також дана секція займалася і документами 24 установ що ліквідувалися, які, за ініціативи першого більшовицького коменданта Києва М. Щорса, були звезені у приміщення, яке розміщувалися на території сучасного Національного історико-культурного заповідника «Софія Київська». В основу новоствореної документальної колекції було покладено документи Київського губернського архіву та матеріали установ, які були ліквідовані в Києві та Київської губернії до 1917 р., а також окремих радянських установ, які були ліквідовані на час організації архіву. У 20-х рр. ХХ століття, тобто на початку діяльності КЦІА складався з 2 секторів: організаційно-технічного та агітації і пропаганди. Документальна база архіву розширювалася, а тематика та профіль фондів визначали назви нових відділів. Архів декілька разів змінював підпорядкування та назву. До прикладу, із 1922 р. архів був під підпорядкуванням Головного архівного управління з історії архівів та архівних зібрань Наркомату освіти УРСР,а із січня 1923 р. - Центрального архівного управління при ВУЦВК, а вже із жовтня 1925 р. - Окружного архівного управлінню [15, С. 83].

У 1932 р. була створена Київська область і відповідно КЦІА змінює назву на Київський обласний історичний архів (КОІА) і переходить в підпорядкування Київському обласному архівному управлінню при Київському облвиконкомі. На цей час КОІА багато разів змінює місце розташування. Так, з 1931 по 1935 рр. архів переїжджає по Києву 12 разів. Через ці постійні переїзди значна кількість документів пошкоджується, а фонди змішуються. Станом на 1936 р. всі матеріали КОІА були розміщені в 11 приміщеннях у різних районах Києва: 6 церквах, 4 підвалах та 1 житловому будинку [22, арк. 2]. Про те, що архівні матеріали перебували в неналежному стані свідчить, що в основному приміщенні архіву, документи були звалені до купи, фонди змішані з розсипом та сміттям, військові матеріали теж були в незадовільному стані. У сховищах, розташованих у Покровській церкві, були ліквідовані навіть стелажі, оскільки дані будівлі передбачалось знести. Читальний зал при КОІА було організовано лише 1936 року після обстеження архівних установ Київської області, що відбулося із 2 по 21 серпня та під час якого були виявлені численні недоліки. Зрозуміло, те, що ці недоліки були спричинені недолугою державною політикою стосовно архівів, але в акті перевірки, безумовно, не зазначалось [15, С. 84].

У Білій Церкві 1926 р. був відкритий відділ крайового історичного архіву, очолений С. Дроздовим-Мишковським [13, С. 106]. У листопаді-грудні 1926 р. під час свого відрядження по окрузі, він відвідав вісім районів та тридцять сіл. Ним було виявлено, що стан архівної справи в установах райцентрів і сіл перебуває в незадовільному стані, було обстежено і проінспектовано 94 установи та виявлено той факт, що в райвиконкомах Київщини архівні матеріали збереглися тільки з 1921-1922 років [23, арк. 24].

По сільрадах ведення архівів було започатковане лише із 1922-1923 рр. Всі шкільні архіви дореволюційного часу були знищені, архівні матеріали сільських кредитних товариств дореволюційного часу вціліли тільки в Узинському ощадно-позичковому товаристві. Сільські лікарні мали архіви, починаючи з 1923 р., а за попередні роки документацію було використано не за призначенням, тому вона втратилася. Серйозною перешкодою постала проблема, яка полягала у відсутності у селах та районах кваліфікованих спеціалістів архівної справи, з огляду на те, що керівники багатьох установ не розуміли важливої ролі архівної справи і майже не цікавилися в яких умовах зберігається архівна документація. У зв'язку із цим, виникла нагальна потреба у створенні мережі архівних кореспондентів, які будуть пропагувати і популяризувати архівну справу серед громадськості, здійснювати контроль за виконанням архівного законодавства [23, арк. 24].

Організаційні та методичні заходи, здійснені ЦАУ УСРР щодо впорядкування документів ЄДАФу УСРР, дали змогу архівним установам впродовж 1927 - 1930 рр. розібрати понад 20 тис. лін. м. та описати близько 7 тис. лін. м. архівних матеріалів. У 1930 р. розпочинається адміністративно- територіальна реформа, що передбачала скасування округів, замість яких на території республіки створено 484 райони, 18 міст, виділених в окремі адміністративно-господарські одиниці. Проведення даної реформи вимагало перебудови мережі архівних установ. Свою діяльність місцеві архівні управління розпочали із 1 жовтня 1930 р., зокрема у Києві та філії Київського місцеварху в Білій Церкві. Київський обласний історичний архів, був створений на базі колишнього Київського центрального історичного архіву та Київського окружного архівного управління. Київський історичний обласний архів був найбільшим в УСРР і одним з найбільших у всьому СРСР. Матеріали архіву становлять величезну науково-історичну цінність. Хронологічний діапазон документів, починаючи від кінця XVIII ст. до сьогодення, територіально вони охоплюють не тільки сучасну Київську область, а майже всю Правобережну Україну [13, С. 107].

Висновки

архівна справа

Отже, архівні установи відігравали значну роль у становленні та розвитку історичного краєзнавства на Київщині в 1920-1930-х роках. Про розвиток архівної справи дізнаємося із праць архівістів того часу. На добу 20-30-х років XX ст. припадає створення нових архівних установ. У статті згадуються: Київський центральний історичний архів, Центральний державний архів в Черкасах. У зазначений період спостерігається створення законодавчої бази, яка б регулювала розвиток архівної справи. У зазначений період в Україні, у тому числі на Київщині, відбулася архівна реформа, яка передбачала: здійснення централізації архівної справи, формування Єдиного державного архівного фонду, здійснення перших кроків щодо підготовки архівістів та закладення початку розроблення нормативно-методичного забезпечення основних напрямків роботи архівів. Всі ці заходи сприяли формуванню нового етапу в історії архівної справи, в українському радянському законодавстві були остаточно закріплені провідні принципи організації архівної справи, проголошені в Декреті від 1 червня 1918 р. «Про реорганізацію і централізацію архівної справи в РСФРР»

Від початку 1920-х р. спостерігається активізація роботи, присвячена збереженню історико-культурної спадщини тільки на теоретичному рівні. В той же час надзвичайно складна політична ситуація 1920-1930-х років не дозволила втілити та запровадити в життя архівну реформу. У 20-х роках ХХ ст. в українській архівістиці радянським урядом було введено принцип централізації архівної справи. Створена у ці роки джерельна база зумовлювала подальше розгортання історико-краєзнавчих досліджень. В той же час надзвичайно складна політична ситуація 1920-1930-х років не дозволила втілити та запровадити в життя архівну реформу. Протягом 20-х роках ХХ ст. в українській архівній справі радянським урядом вводиться принцип централізації. Також, створена у ці роки джерельна база, обумовила подальше розгортання історико-краєзнавчих досліджень. Але вже з кінця 1920-х - початку 1930-х рр., згідно партійній вказівці, виокремлюються нові напрями архівних досліджень, які полягали у: виявленні і концентрації архівних матеріалів, присвячених подіям історії жовтневої революції, громадянської війни, колективізації та індустріалізації. Ці напрями стають пріоритетними в архівних установах та розпочинається занепад краєзнавчих досліджень, згортання історичного краєзнавства.

Література

1. Матяш І. Архівознавство: методологічні засади та історія розвитку / Нац. акад. наук України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського. К.: Видавн. дім «Києво-Могилянська академія», 2012. 515 с.

2. Матяш І. Основні проблеми архівного будівництва доби визвольних змагань. Архівна та бібліотечна справа в Україні доби визвольних змагань (1917-1921 рр.): зб. наук. пр. / Національна Парламентська бібліотека України [редкол.: В.С. Лозицький (відп. ред.) та ін.]. Київ, 1998. С. 11-25.

3. Матяш І. Українське архівознавство: основні періоди та етапи розвитку. Архіви України. 2008. № 5/6. С. 56-65.

4. Матяш І. Використання архівної інформації в 1920 - 1930-х рр.: еволюція форм та основні тенденції. Український історичний журнал. 2001. № 1. С. 84 - 92.

5. Калакура Я. Архівознавство: наука чи система наукових знань? Студії з архівної справи та документознавства. 1996. Т.1. С. 43 - 49.

6. Архівознавство: підр. для студентів вищих навчальних закладів України /Авт.: Я. С. Калакура, Г. В. Боряк, Л. А. Дубровіна, К. І. Климова, В. П. Ляхоцький, І. Б. Матяш, К. Є. Новохатський, Г. В. Папакін, Р. Я. Пиріг, К. Т. Селіверстова, З. О. Сендик, А. К. Шурубура, М. Г. Шербак; редкол.: Я. С. Калакура (гол. рел.), В. П. Ляхоцький, Г. В. Боряк, Л. А. Дубровіна,

І. Б. Матяш, Р. Я. Пиріг. К., 1998. 316 с.

7. Папакін Г. Розробка теоретичних питань української археографії в діяльності Археографічної комісії ЦАУ УСРР (1929 - 1930) Студії з архівної справи та документо- знавства. 1996. Т. 1. С. 53 - 61.

8. Приходько Л. Формування поняття «архівний фонд» в українському архівознавстві 1920-х - початку 1930-х рр. Архіви України. 2012. № 1(277). С. 5-40.

9. Приходько Л. Національний архівний фонд»: поняття, склад, структура. Архіви України. 2017. № 1. С. 62-87.

10. Сендик З. Діяльність органів влади щодо охорони, обліку і концентрації архівних матеріалів (1917-1920 рр.). Архівна та бібліотечна справа в Україні доби визвольних змагань (1917-1921 рр.): зб. наук. пр. Київ, 1998. С. 26-38.

11. Симоненко І. Губернські вчені архівні комісії в Україні: Історіографічний огляд і бібліографічний покажчик / Держкомархів України. УНДІАСД; Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК. К., 2003. 132 с. (Архівні та бібліографічні джерела української історичної думки; Вип. 8).

12. Московченко Н. Правові засади архівної справи в Україні (1919 - 1932 рр.) Студії з архівної справи та документознавства. 2004. Т. 11. С. 5 - 13

13. Желєзко А. Роль архівних установ Київщини у становленні і розвитку історичного краєзнавства в 1917 - 1930-х рр. 2016. Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 6: Історичні науки. 14. С. 102-112.

14. Желєзко А. Діяльність архівних установ на Київщині у 1917-1925 рр. 2007. Студії з архівної справи та документознавства. Т. 15. С. 114-119.

15. Бєлая О. Новий погляд на історію Державного архіву Київської області. 2011. Архіви України. № 4. С. 82-99.

16. Олійник С.В. Архівознавство. Конспект лекцій для студентів історичних факультетів вищих навчальних закладів України. Кам'янець-Подільський: 1111 «Медобори- 2006», 2014. 144 с.

17. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі - ЦДАВО України). - Ф. 14. - Оп. 1. - Спр.12. - Арк. 24.

18. Водолажченко О. Перша нарада архівних робітників України. Архівна справа. 1925. Кн. 1. С. 144-154.

19. Рубач М. 1-й Всеукраїнський з'їзд архівних робітників у Харкові (8-13 травня 1926). Архівна справа. 1927. Кн. 2-4. С. 13-31.

20. Боряк Г., Матяш І., Папакін Г. Архівні установи України: Довідник. К., 2005. 692 с.

21. Державний архів Київської області, Ф-1, оп. 319, спр. 987, арк. 5-10

22. Державний архів Київської області, Ф Р-907, оп. 6, спр. 34, арк. 2.

23. ЦДАВО України. - Ф. 14. - Оп. 1. - Спр. 182. - Арк. 24.

References

1. Matiash I. (2001). Vykorystannia arkhivnoi informatsii v 1920 - 1930-kh rr.: evoliutsiia form ta osnovni tendentsii [Use of Archival Information in the 1920s and 1930s: Evolution of Forms and Main Trends.] Ukrainian Historical Journal. 2001. № 1. С. 84 - 92. [in Ukrainian].

2. Matyash, I. (2012). Arkhivoznavstvo: metodolohichni zasady ta istoriya rozvytku. / Nats. akad. nauk Ukrayiny, In-t ukr. arkheohrafiyi ta dzhereloznavstva im. M.S. Hrushevs'koho. K.: Vydavn. dim «Kyyevo-Mohylyans'ka akademiya». 515 [in Ukrainian].

3. Matyash, I. (1998). Osnovni problemy arkhivnoho budivnytstva doby vyzvol'nykh zmahan'. Arkhivna ta bibliotechna sprava v Ukrayini doby vyzvol'nykh zmahan' (1917-1921 rr.): zb. nauk. pr. / Natsional'na Parlaments'ka biblioteka Ukrayiny [redkol.: V.S. Lozyts'kyy (vidp. red.) ta in.]. Kyyiv. 11-25 [in Ukrainian].

4. Matyash, I. (2008). Ukrayins'ke arkhivoznavstvo: osnovni periody ta etapy rozvytku. Arkhivy Ukrayiny. № 5/6. 56-65 [in Ukrainian].

5. Kalakura Ya. (1996). Arkhivoznavstvo: nauka chy systema naukovykh znan? [Archival Studies: a Science or a System of Scientific Knowledge?] Studies in Archival Affairs and Documentation. Т.1. С. 43 - 49. [in Ukrainian].

6. Arkhivoznavstvo: Pidr. dlya studentiv vyshchykh navchal'nykh zakladiv Ukrayiny (1998) /Avt.: Ya.S. Kalakura, H.V. Boryak, L.A. Dubrovina, K.I. Klymova, V.P. Lyakhots'kyy, I.B. Matyash, K.Ye. Novokhats'kyy, H.V. Papakin, R.Ya. Pyrih, K.T. Seliverstova, Z.O. Sendyk, A.K. Shurubura, M.H. Sherbak; redkol.: Ya.S. Kalakura (hol. rel.), V.P. Lyakhots'kyy, H.V. Boryak, L.A. Dubrovina, I.B. Matyash, R.Ya. Pyrih. K. 316 [in Ukrainian].

7. Papakin H. Rozrobka teoretychnykh pytan ukrainskoi arkheohrafii v diialnosti Arkheohrafichnoi komisii TsAU USRR (1929-1930) [Development of theoretical issues of Ukrainian archaeology in the activities of the Archaeographic Commission of the Central Archives of the USSR (1929-1930)] Studies in Archival Affairs and Documentation. VOL. 1. PP. 53 - 61. [in Ukrainian].

8. Prykhod'ko, L. (2012). Formuvannya ponyattya «arkhivnyy fond» v ukrayins'komu arkhivoznavstvi 1920-kh - pochatku 1930-kh rr. Arkhivy Ukrayiny. № 1(277). 5-40 [in Ukrainian].

9. Prykhod'ko, L. (2017). Natsionalnyi arkhivnyi fond»: poniattia, sklad, struktura. Arkhivy Ukrainy. 2017. № 1. S. 62-87. [in Ukrainian].

10. Sendyk, Z. O. (1998). Diyal'nist' orhaniv vlady shchodo okhorony, obliku i kontsentratsiyi arkhivnykh materialiv (1917- 1920 rr.). Arkhivna ta bibliotechna sprava v Ukrayini doby vyzvol'nykh zmahan' (1917-1921 rr.): zb. nauk. pr. / Natsional'na Parlaments'ka biblioteka Ukrayiny [redkol.: V.S. Lozyts'kyy (vidp. red.) ta in.]. Kyyiv. 26-38 [in Ukrainian].

11. Symonenko, I.M. (2003). Huberns'ki vcheni arkhivni komisiyi v Ukrayini: Istoriohrafichnyy ohlyad i bibliohrafichnyy pokazhchyk / Derzhkomarkhiv Ukrayiny. UNDIASD; Tsentr pam'yatkoznavstva NAN Ukrayiny i UTOPIK. K. 132. (Arkhivni ta bibliohrafichni dzherela ukrayins'koyi istorychnoyi dumky; Vyp. 8) [in Ukrainian].

12. Moskovchenko N. (2004) Pravovi zasady arkhivnoi spravy v Ukraini (1919 - 1932 rr.). [Legal Principles of Archival Affairs in Ukraine (1919-1932)] Studies in Archival Affairs and Documentation. Т. 11. С. 5 - 13. [in Ukrainian].

13. Zheliezko A. (2016). Rol arkhivnykh ustanov Kyivshchyny u stanovlenni i rozvytku istorychnoho kraieznavstva v 1917 - 1930-kh rr. [The Role of Archival Institutions of Kyiv Region in the Formation and Development of Historical Local History in 1917-1930s.] Scientific journal of the Drahomanov National Pedagogical University. Series 6: Historical Sciences. 14. С. 102-112. [in Ukrainian].

14. Zheliezko A. (2007) Diialnist arkhivnykh ustanov na Kyivshchyni u 1917-1925 rr. [Activities of Archival Institutions in the Kyiv Region in 1917-1925.] Studies in archival affairs and documentary studies. Т. 15. С. 114-119. [in Ukrainian].

15. Bielaia O.(2011) Novyi pohliad na istoriiu Derzhavnoho arkhivu Kyivskoi oblasti. [A New Look at the History of the State Archives of Kyiv Region.]. Archives of Ukraine. № 4. С. 82-99. [in Ukrainian].

16. Oliynyk, S.V. (2014). Arkhivoznavstvo. Konspekt lektsiy dlya studentiv istorychnykh fakul'tetiv vyshchykh navchal'nykh zakladiv Ukrayiny. Kam'yanets'-Podil's'kyy: PP «Medobory2006». 144 [in Ukrainian].

17. Arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnia Ukrainy (dali - TsDAVO Ukrainy). - F. 14. - Op. 1. - Spr.12. - Ark. 24. [Central State Archives of Higher Authorities and Governments of Ukraine (hereinafter - CSAGO of Ukraine). - F. 14. - Op. 1. - Dkt. 12. - Art. 24.]. [in Ukrainian].

18. Vodolazhchenko O. (1925) Persha narada arkhivnykh robitnykiv Ukrainy (1925). [The first meeting of archival workers in Ukraine.] Archival Affairs. Book 1. С. 144-154. [in Ukrainian].

19. Rubach M. (1927) 1-y Vseukrainskyi zizd arkhivnykh robitnykiv u Kharkovi (8-13 travnia 1926). [The 1st All-Ukrainian Congress of Archival Workers in Kharkiv (May 8-13, 1926).] Archival Affairs. Books 2-4. С. 13-31. [in Ukrainian].

20. Boriak H., Matiash I., Papakin H. Arkhivni ustanovy Ukrainy: Dovidnyk. [Archival institutions of Ukraine: Handbook.] К., 2005. 692 с.

21. Derzhavnyi arkhiv Kyivskoi oblasti, F-1, op. 319, spr. 987, ark. 5-10

22. Derzhavnyi arkhiv Kyivskoi oblasti, F R-907, op. 6, spr. 34, ark. 2.

23. TsDAVO Ukrainy. - F. 14. - Op. 1. - Spr. 182. - Ark. 24.

Размещено на Allbest.ru