Військова історія міжвоєнної Литви (1918-1940) у світлі наукових досліджень вчених Клайпедського університету

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Інститут історії та археології Балтійського регіону

Клайпедський університет (Литовська Республіка)

Петрик А.М., к.і.н., с.н.с.

Анотація

У статті висвітлюється стан і перспективи подальшої наукової розробки військово-історичної проблематики, дотичної до періоду існування міжвоєнної Литовської держави, вченими Інституту історії та археології Балтійського регіону Клайпедського університету (КУ). Дана публікація не минає загально-литовського контексту, включаючи ретроспективу попередніх військово-історичних студій у Литві від зародження до сьогодення. Визначаються основні етапи становлення військової складової історичних досліджень у КУ. Аналізується доробок науково-дослідницької групи «Війна і суспільство XX століття» через призму реалізації проектної діяльності та поза нею. Загалом підкреслюється, що перелік складових композиту військово-історичних студій міжвоєнного періоду вельми широкий: історія окремих родів і видів військ, парамілітарні формування, організація, структура та озброєння регулярної армії, доктринальна складова, теорія військовоісторичних досліджень і т.д.

Вченими КУ керує прагнення атомізувати цільову тему, продемонструвати найдрібніші моменти кожного з фрагментів загальної мозаїки. Так, зокрема, серед піднятих питань внутрішній уклад життя військового підрозділу міжвоєнної доби (побутові стосунки військовослужбовців, повсякденна діяльність, свята і будні, традиції литовського вояцького побратимства, середовище існування, гігієна). Систематизація та актуалізація досвіду тієї епохи створює необхідні умови для його задіяння у формуванні сучасних збройних сил Литви, оновлення системи національної безпеки. У той же час залучення компаративістського підходу дає можливість фіксувати субрегіональний та регіональний контексти і створює додаткові вектори майбутніх досліджень.

Ключові слова: Військова історія, міжвоєнна Литва, історіографія, Інститут історії та археології Балтійського регіону (Клайпедський університет), «Війна і суспільство XX ст.».

Annotation

The article highlights the state and prospects of further scientific development of military-historical issues related to the period of the interwar Lithuanian state, by scientists of the Institute of History and Archeology of the Baltic Region of Klaipeda University (KU). This publication does not bypass the all-Lithuanian context, including a retrospective of previous military-historical studies in Lithuania from the beginning to the present.

The main stages of the formation of the military component of historical research in KU are determined. The work of the research group "War and Society of the 20th Century" is analyzed through the prism of the implementation of project activities and beyond it. In general, it is determined that the list of components of the composite of military-historical studies of the interwar period is very wide: the history of diferent branches and types of troops, paramilitary formations, organization, structure and armament of the regular army, doctrinal component, theory of military-historical studies, etc. KU researchers are guided by the aspiration to atomize the target topic, highlight the smallest moments of each of the fragments of the overall mosaic.

So, in particular, among the issues raised was the internal structure of the life of a military unit in the interwar period (domestic relations of servicemen, daily activities, holidays and weekdays, traditions of Lithuanian military fraternity, living environment, hygiene). The systematization and actualization of the experience of the interwar period creates the necessary conditions for its use in the formation of the modern armed forces of Lithuania, renewal of the national security system. At the same time, the involvement of a comparativist approach makes it possible to capture subregional and regional contexts and creates additional vectors for future research.

Keywords: Military history, interwar Lithuania, historiography, Institute of History and Archeology of the Baltic Region (Klaipeda University), «War and society in the 20th century».

Постановка проблеми та її актуальність

Зародки воєнних наук у Литві відносяться до XVII ст. У розпал того буремного століття, знакового для народів східної Європи, кризового для двоєдиної Польсько-Литовської Речі Посполитої та епохального для України, світ побачили праця литовського шляхтича Казімєраса Сімонавічюса (Казимира Семеновича) з основ артилерійської справи (1650 р.) і книга інженера та математика, який служив у Великому князівстві Литовському, Адама Фрайтага про мистецтво фортифікації (1665 р.) (Jokubauskas, 2021:12).

Початки систематичних досліджень з військової історії Литви дотичні до ще однієї кризової епохи для регіону. Доба визвольних змагань на руїнах колишніх імперій, у протистоянні вчорашніх поневолених народів новим імперським проектам, дала життя національним державам, як у випадку з Литвою та іншими країнами Балтії, або ж завершилася безжальним фіаско, самостійна Україна (1917-1920 рр.) тому сумний приклад.

Війни за незалежність (1919-1923 рр.) народили «Епоху великих надій» 1920-1930-х рр., що явилася часом багатогранного литовського культурного ренесансу, за розповсюдженим тоді висловом «Литва поверталася литовцям» (Петрик, 2020: 40). Не минули процеси духовної реституції повз історичну науку у її військовій складовій. Протягом більш ніж двох десятиліть свободи завдяки активності ентузіастів, а пізніше, і державній підтримці розпочалася кропітка робота з вивчення бойового шляху литовського війська. Поряд з наголосом на добі Великого князівства Литовського, не менш важливою була розробка спектру питань, пов'язаних з історією армії Литовської Республіки, бойових операцій молодих національних збройних сил, що своїми багнетами подарували країні право на свободу (детальніше про дослідження з військової історії Литви у міжвоєнну добу див.: Vaicenonis, 2003; Jokubauskas, 2018).

З поміж 20 наукових товариств і осередків, що функціонували у незалежній Литві (Juzefovicius, 2002: 181), виділялися об'єднання воєнно-наукової направленості, які існували у різний час, такі як створене у 1921 р. «Товариство розробників воєнних наук» (тут і далі по тексту назви організацій, установ, навчальних закладів, дослідницьких напрямів, тематики проектів, найменувань видань подаються у перекладі з литовської мови), або засноване у 1923 р. «Товариство воєнних наук» (Jokubauskas, 2019a: 132). У 1935 р. започатковано Секцію історії в структурі Генерального штабу збройних сил Литви. В її роботі пріоритет надавався аналізу досвіду повномасштабних бойових дій 1919-1920 рр. з подальшою імплементацію результатів для підготовки офіцерства, а також здійснення освітньої функції кадрового складу армії та популяризаторської роботи (Jokubauskas, 2019a: 147). Військова історія вважалася головною частиною воєнної науки в литовському війську того періоду. Це був важливий предмет у кваліфікаційному вишколі командирів, що викладався у військових школах і на курсах. Також вітався самостійний або колективний аналіз досвіду минулих воєнних кампаній у військових частинах. Складались окремі іспити з литовської та загальної військової історії, без успішної здачі яких не можливо було претендувати на вищі посади або навчатися в іноземних академіях (Jokubauskas, 2017a: 216). Нажаль, інвазія Червоної Армії влітку 1940 р., зруйнувавши Литовську державу, зупинила подальшу дослідницьку та освітню діяльність.

За радянської окупації період незалежності розглядався заангажовано у негативній конотації, відповідно до тодішньої комуністичної ідеології. Нечасті згадки щодо історії Війська Литовського так званої «буржуазної доби» все ж мали місце, але не являли комплексного дослідження, скоріше поставали у фрагментарному вигляді. Водночас вчені з кола політичної еміграції (яка стала масовою після трагедії 1940 р. і втрати незалежності) дали життя серйозним працям «Литовські збройні сили 19181940 рр.» і «Литовська війна за незалежність» (Rakutis, 2000: 9), попри неможливість отримати доступ до литовських архівів історики екзилу створили ряд робіт, які і сьогодні одні з базових при дослідженні періоду визвольних змагань (Alisauskas, 1972; Ruksa, 1981; Ruksa' 1982; Statkus, 1986).

Важливе значення у проведенні процесу повернення литовському народу пам'яті про військову історію доби міжвоєнної самостійності, переможні традиції часів Війни за незалежність, відіграла активна позиція працівників музейних установ. Серед них особливе місце належить Військовому Музею Вітаутаса Великого у Каунасі. Ще за радянських часів, на межі 1980-1990-х рр., всупереч тодішній політичній кон'юнктурі, тут відбувалися перші виставки, присвячені національній армії, почалися процеси, направлені на відновлення знань про структуру, екіпірування, озброєння міжвоєнного литовського війська. З відродженням незалежності ці процеси незрівнянно динамізувалися, перетворивши музейні установи на важливі наукові осередки військово-історичних студій (Pociunas, 2022: 368-369).

Одночасно ожило видання литовської воєнної періодики на батьківщині після більш ніж 50 років вимушеної перерви, спочатку з ініціативи невеликих груп активістів. Згодом рух підтримали офіційні установи відбудованої Литви, зокрема Міністерство охорони краю (Міноборони). Більшість періодичних видань мілітарного спрямування містили історичну складову. Міжвоєнний період став у ній провідною темою. Як і у численних наукових та науково-популярних працях, що стали масово виходити у 1990-х рр., міжвоєнна військова проблематика запанувала і в якості тематики доповідей наукових форумів (Про відродження військової періодики, видання книг та проведення конференцій з військової історії у Литві в період 1990-1999 рр. детальніше див.: Surgailis, 2022 ).

Головним осередком і провідником наукової роботи став Інститут історії Литви. Протягом першого десятиліття суверенності все більшого значення набували дослідні структури, що утворилися на базі вищих навчальних закладів країни. Серед них одне з провідних місць належить Клайпедському університету (КУ). У даній статті буде здійснено наразі найбільш детальний огляд досліджень військово-історичної проблематики міжвоєнного періоду, які проводилися науковими інституціями КУ, а також визначено подальші перспективні напрями наукової розробки, включно з дотичністю до питання українсько-литовських відносин у XX ст. Дана робота претендує на роль сегменту, вмонтованого в архітектуру літуаністичних та балтійських студій в Україні, що і визначає її актуальність.

Аналіз попередніх досліджень і публікацій. Попри те, що у литовській історіографії існує ряд досліджень, які містять огляд напрацювань військово-історичних студій, вважаємо, що дане питання потребує подальшого розширення та поглиблення. Адже доробок містить або загальний огляд широкої хронології (Vaicenonis, 2009) з побіжною фіксацією на досліджуваному нами періоді, або фокусується на локалізованій проблематиці, наприклад, парамілітарній складовій (Jokubauskas, 2019b) чи актуалізує доробок дотичний до початкового етапу творення литовських збройних сил та Війні за незалежність (Lescius, 2002). У деяких публікаціях виконується нетривіальна задача критичного аналізу історіографічного надбання провідних дослідників теми, з точки зору закриття «білих плям», у сегменті проблеми підготовки та внутрішньої організації литовських збройних сил в 1938-1940 рр., напередодні агресії сусідніх великих держав проти суверенної Литви (Papeckys, 2010). Наявні також роботи оглядового характеру з аналітикою досліджень щодо участі литовців у війнах XX ст. в арміях іноземних держав, в період від Другої світової війни до локальних конфліктів «Холодної війни», та особливих збройних формуваннях на кшталт Французького іноземного легіону (Jureviciute, 2003: 372).

В іншому випадку дослідження, тримаючи наголос на міжвоєнній добі, все ж не віддають пріоритету зацікавленості клайпедському науковому осередку, фокусуючись на загальному огляді напрацювань литовських науковців (Vareikis&Jokubauskas, 2014). Роботи, в яких аналізується доробок істориків КУ, відрізняються фіксацією на ранньому етапі існування дослідницького осередку (Vareikis, 2022) або ж не акцентують на міжвоєнному періоді і військово-історичній складовій (Istorijos mokslas Klaipedos universitete, 2007), тим самим не закриваючи остаточно цільової прогалини.

Історіографія широко представлена й в дисертаційних дослі дженнях. Загалом за період з моменту відновлення незалежності Литви було захищено 51 докторську дисертацію з військово-історичної тематики та воєнних наук (відмітимо, що з загальної кількості дисертацій 6 було захищено у спеціалізованих вчених радах на базі Клайпедського університету). З цього переліку 13 дисертаційних досліджень присвячені міжвоєнному періоду (1918-1940 рр.). За тематикою серед даних робіт виділяються:

1. Акцентовані на різних аспектах історії парамілітарної структури Союзу стрільців Литви (ССЛ): військово-політична діяльність Союзу стрільців на етапі визвольних змагань литовського народу 1919-1923 рр. (Vygantas Vareikis, 1999 р.) та формування ідеології Союзу протягом 1919-1940 рр. (Mindaugas Nefas, 2017 р.).

2. Сконцентровані на проблемі ролі та місця армії у житті міжвоєнної Литви: дослідження, що прослідковують еволюцію політичного значення збройних сил у країні від державного перевороту (1926 р.) та встановленням влади Антанаса Сметони до втрати Литвою незалежності у 1940 р. (Jonas Vaicenonis, 2003 р.); відображають специфіку взаємодії військової та цивільної влади у Литві (Kestutis Kilinskas, 2018 р.); висвітлюють особливості функціонування режиму воєнного положення у Литві, що діяв практично увесь період незалежності, між двома світовими війнами (Modestas Kuodys, 2009 р.). Вплив організації колишніх військовослужбовців литовської армії на внутрішню політики Литви у хронології 1923-1940 рр. також не минув уваги науковців (Ausra Jureviciute, 2009 р.).

3. Роботи, які виокремлюють елементи внутрішньої структури армії, підготовки та побуту литовських збройних сил міжвоєнної доби. Серед них дослідження з історії військового судочинства (Andriejus Stoliarovas, 2012 р.); системи бойової підготовки збройних сил Литви (у 1924-1940 рр.) (Lina Kasparaite-Balaise, 2020 р.); повсякденності литовської армії в умовах війни за незалежність та мирних років (Gintautas Jakstys, 2021 р.); компаративістське дослідження з порівнянням підходів до громадянського виховання солдат офіцерським складом у міжвоєнному литовському війську та армії відновленої Литовської Республіки за період 1992-2009 рр. (Rolanda Kazlauskaite-Markeliene, 2010 р.).

4. Праці, що торкаються зовнішньополітичного контексту. Зокрема, діяльності іноземних військових місій у перші роки незалежності 1919-1920 рр. (Estela Gruzdiene, 2011 р.); проблеми біженців Другої світової війни у останній рік існування незалежної Литви 1939-1940 рр. (Simonas Strelcovas, 2007 р.); реалізації литовської воєнної доктрини у 1923-1940 рр., в контексті тогочасних геополітичних реалій північно-східної частини Балтій ського регіону (Vytautas Jokubauskas, 2013 р.).

Повний перелік дисертаційних досліджень з військово-історичної тематики був укладений і опублікований Вітуатасом Йокубаускасом (Jokubauskas, 2021: 266-269). Подана вище тематична класифікація зроблена нами.

Мета та задання дослідження. У статі нашою основною задачею є висвітлення доробку науковців Інституту історії та археології Балтійського регіону Клайпедського університету з проблематики військової історії Литовської держави міжвоєнного періоду. Подібна тематично-хронологічна акцентація є першою в українській історичній літуаністиці.

Виклад основного матеріалу дослідження. Початки військово-історичних студій у клайпедському науковому осередку пов'язані з заснуванням Центру історії Західної Литви та Прусії при Клайпедському університеті (далі по тексту Центр, А.П.). Центр розпочав свою роботу у січні 1992 р., являючись майже ровесником самого вишу. Адже КУ відкрився лише на рік раніше (1991 р.). Перше десятиліття історії Центру (у 2003 р. трансформованого на Інститут історії та археології Балтійського регіону, далі Інститут, А.П.) нерозривно пов'язане з енергійною діяльністю натхненника початку наукових досліджень та першого керівника установи, знаного історика-медієвіста Альвідаса Нікжентайтіса. До сфери його дослідницьких інтересів і до одного з магістральних напрямів наукових розробок Центру відносилася історія литовсько-германських зав'язків, від доби середньовіччя до XX ст. У фокусі дослідження перебувала, в тому числі, військова складова: боротьба балтських племен проти германських завойовників, а також більш пізнє збройне протистояння між Великим князівством Литовським та німецьким Тевтонським Орденом. Протягом 1993-1996 рр. з'являється ряд публікацій науковців Центру, які розробляли питання Грюнвальдської битви (1410 р., у литовській традиції Битва при Жальгірісі) у литовському та регіональному геополітичному контекстах (Vareikis, 2022: 374-375). Саме такою була тема першого тому збірника історичних наукових праць КУ, що вийшов у 1993 р. (Acta Historica Universitatis Klaipedensis, 1993).

Перша половина 1990-х рр. стала знаковою і для початку досліджень новітньої доби. Піонером у розробці цього напряму у КУ можна вважати Вігантаса Варейкіса, нині відомого як спеціаліста з широкого поля питань (регіональна історія, дослідження у сфері історичної пам'яті, історії міжетнічних відносин у Литві та ін.). Ми ж, в контексті нашої розвідки, зазначимо його досягнення у проблематиці історії парамілітарних структур. Значна частина спадку вченого дотична до історії Союзу литовських стрільців та Клайпедського повстання 1923 р. Його перші напрацювання були оприлюднені у січні 1991 р. (Vareikis, 1991). За два роки вийшла важлива робота, що відкривала роль Союзу стрільців у польсько-литовському конфлікті (1920-1923 рр.) (Vareikis, 1993). Далі розпочався великий цикл праць вченого з міжвоєнної тематики, що триває і по сьогодні. Він став своєрідним прологом до подальшої розробки проблеми колегами та учнями В. Варейкіса, які значно розширили поле дослідження.

Розквіт напряму припадає на третє тисячоліття, з під пера нової генерації науковців виходить чисельний і якісний доробок з десятків праць. Окремо хочемо відмітити вражаюче своєю деталізацією дослідження з історії артилерії збройних сил Литви (Jokubauskas & Papeckys, 2012), серію публікацій з воєнного планування литовського командування напередодні Другої світової війни (Jokubauskas, 2010; Jokubauskas, 2011; Йокубаускас, 2011; Jokubauskas 2014a; Jokubauskas & ZuberniUte, 2019) та особливостей мобілізаційних заходів у Литві в 1939 р. (Jokubauskas, 2012).

Наразі в Інституті сформувалася та ефективно функціонує дослідницька група, яка займається розробкою напряму «Війна і суспільство XX століття». При тому військово-історичні студії періоду 1918-1940 рр. є одними з базових. Протягом останніх десяти років вчені реалізували ряд проектів, що висвітлювали різнопланову проблематику, дотичну до даної хронології. У рамках дослідження під керівництвом В. Варейкіса «Значення парамілітарних організацій в системі державної оборони: приклад Союзу стрільців Литви» (2013-2015 рр.) ставилося за мету проаналізувати витоки ССЛ та обставини утворення організації, ідеологію і систему підготовки стрільців, роль в архітектурі національної оборони Литви міжвоєнної доби. Крім того, досліджувалася участь членів Союзу у подальшому розгортанні збройного анти радянського руху опору 1940-1950-х рр. (детальніше про проект див.: Jokubauskas & Vareikis, 2014; Vareikis, 2015). Результатами дворічної роботи колективу науковців стали численні публікації. Частина з них відображала регіональний контекст і торкалася історії парамілітарних воєнізованих організацій у сусідніх Латвії та Естонії. Із задіянням компаративістського принципу порівнювалася ідеологічна складова формувань всіх трьох країн, зокрема у питанні ставлення до національних меншин (Vitkus, 2014; Vitkus).

Клайпедські науковці уклали біографічний довідник членів Союзу стрільців за 1919-1940 рр. (Jokubauskas & Vitkus, 2015). Втім, апогеєм роботи були дві монографії, кожна мала значний вплив на подальші міжвоєнні студії у Литві й дослідження інкорпорації парамілітарної складової до безпекової мозаїки країни. Перша з них (Jokubauskas, 2014b) давала відповідь на цілий ряд запитань. На литовському прикладі, з врахуванням регіональної кон'юнктури, розглядалася ґенеза воєнної доктрини так званих «малих країн» і пояснювалися фактори, що призвели до осмисленого вибору військовим командуванням міжвоєнної армії Литви нетрадиційної стратегії ведення війни. Друга монографія мала ширше хронологічне та аналітичне поле. Автори досліджували розвиток парамілітаризму, розглядали досвід партизанського руху у Литві І пол. XX ст. через призму методів та ідеологічних принципів. Визначалися можливості і умови його застосування для підтримання військової безпеки Литовської держави в XXI столітті. Дослідники називали і можливі сценарії майбутньої трансформації збройних сил, а також джерела появи загроз для суверенітету Литви. (Jokubauskas, Vaicenonis, Vareikis, Vitkus, 2015). Тематика парамілітаризму у балтійському регіоні 19181940 рр. на базисі порівняння та практичних прикладів, також відобразилася у спеціалізованому томі журналу Інституту « Acta Historica Universitatis Klaipedensis» (AHUK) (Acta Historica Universitatis Klaipedensis..., 2014). В тому числі тут були розміщені деякі розвідки проектної групи.

(Принагідно наголосимо, що період 1918-1940 рр. у розрізі військово-політичної складової не раз виступав генеральною лінією окремих випусків журналу. Так окремі томи AHUK відображали передумови, хід та результати Клайпедського повстання 1923 р. (Acta Historica Universitatis Klaipedensis,1995; Acta Historica Universitatis Klaipedensis..., 2003); військові та ідеологічні аспекти анексії Клайпедського краю нацистським Третім Рейхом у 1939 р. (Acta Historica Universitatis Klaipedensis..., 2010); питання трансферу влади в Польщі та Литві й ролі і місця збройних сил у цьому процесі (Acta Historica Universitatis Klaipedensis..., 2016); збройній боротьбі народів Балтії за реалізацію власних національно державних проектів на руїнах імперій, повалених Першою світовою війною (Acta Historica Universitatis Klaipedensis..., 2018; Acta Historica Universitatis Klaipedensis..., 2019).

Протягом 2015-2018 рр. реалізовувався проект направлений на здійснення порівняльного аналізу пам'яті про Першу світову війну у Литві та Східній Пруссії в міжвоєнній хронології (керівник Васіліюс Сафроновас). Аналіз проводився на трьох рівнях дискурсивному, соціальному та практичному. По суті дане дослідження найбільш повне і різновекторне з тих, що здійснювалося литовськими дослідниками з подібного спектру питань (Детальніше про проект див.: Safronovas, 2015). Хоча заявлена проблематика не є безпосередньо дотичною до тієї, що є для нас цільовою, втім, зазначимо, що у ході реалізації вищеназваного проекту його учасники опублікували розвідки, що торкаються ряду важливих аспектів військової історії міжвоєнної Литви. Мова йде, в тому числі, про перші литовські національні воєнні формування, які утворилися на території Росії в 1917-1918 рр., але так і не влилися до рядів новоорганізованого Війська Литовського, яке розпочало боротьбу за незалежність молодої Литовської держави. Втім, учасники цих підрозділів зуміли репатріюватися на батьківщину і пізніше включилися до ветеранського руху (Детальніше з даного питання див.: Jokubauskas, 2017b). Окремо маємо відзначити результативність проектної групи, світ побачили загалом 15 робіт у форматі статей, в тому числі вкрай важлива публікація з повною бібліографією робіт (за 1914-1945 рр.) з тематикою Литви та литовців у Першій світовій війні (Safronovas, 2017) і колективна монографія (Safronovas, Jokubauskas, Vareikis, Vitkus, 2018).

Протягом наступних п'яти років науковці Інституту розширили свою проектну діяльність, розробляючи ще більш різноаспектну військово-історичну проблематику. Була завершена робота над дослідженням реалізації стратегії непрямих дій на прикладі між воєнної Литви. Проект мав на меті перевірити гіпотезу про те, що Литовська держава зіткнулася з широким переліком загроз суверенності, які потенційні вороги комплексно спрямовували проти Литви. Зі свого боку Литва також застосовувала заходи стратегії непрямих дій для захисту суверенітету та стратегічних інтересів. Дослідження доводило подальші територіальні втрати та окупація СРСР були результатом не військових поразок чи поганої підготовки армії до збройної оборони, а вдалого застосування стратегії непрямих дій агресорами (Детальніше див.: Jokubauskas, 2019c). Іншим питанням, на якому сконцентрували увагу науковці КУ, стали смерті та смертність у литовських збройних силах і їхній вплив на армію та суспільство. Як і у випадку з попереднім зазначеним проектом керував і реалізовував дослідницьку складову В. Йокубаускас. В якості результату можна навести публікації, які торкаються історіографічного аспекту проблеми (Jokubauskas, 2022a) та фактичної складової напрацювань (Jokubauskas, 2022b; Jokubauskas & Vasiliauskas, 2022). Заплановано вихід монографії, що узагальнить проведену працю. литовський міжвоєнний військовий історія

Триває робота групи очолюваної Сільвою Поцітє. В рамках трирічного проекту (2021-2024 рр.), який має на меті проаналізувати різні аспекти служби німецької національної меншини в литовській армії в 1918-1940 роках. Дослідники прагнуть виявити позицію литовських військових кіл щодо служби представників німецької меншини, проаналізувати позицію Німеччини з цього питання, дослідити досвід служби німців у литовській армії та його можливий вплив на формування (не)лояльності до Литовської держави, а також висвітлити ставлення німецького суспільства до збройних сил Литви та служби етнічних німців у ній. Відмітимо, що розробка даної проблематики науковцями Інституту мала місце ще до старту проекту. Перші публікації з теми побачили світ наприкінці 2000-х рр. (Jokubauskas, 2009). Відзначимо, що вчені проектної групи, в цілому, не минають опрацюванню досвіду служби у литовських збройних силах представ ників також й інших національних громад, в тому числі єврейської (Jokubauskas & Vitkus, 2021), з акцентом на участі солдат єврейського походження у боротьбі за незалежність Литви (19191923) (Vitkus, 2019).

Як і попередні проекти дослідницького напряму даний здійснюється при підтримці державної Ради науки Литви.

Цьогоріч Литва святкувала знакову дату 100-річчя приєднання Клайпедського краю. Операція 1923 р., відома також як «Клайпедський похід», є фінальним акордом визвольних змагань литовського народу (1919-1923 рр.). Природньо, що саме клайпедським вченим довелося підготувати найбільш повне видання з історії цієї епохальної події. Протягом 2022 р. колектив з семи науковців у партнерстві з Музеєм історії Малої Литви реалізовував проект, підтриманий Міністерством культури Литви та самоуправлінням міста Клайпеди. Книга, яка вийшла на початку ювілейного року, включала, з поміж іншого, 269 унікальних документів, систематизовані дані більш ніж 2 000 учасників литовських військових формувань під час проведення бойової операції (1923-ieji: Klaipedos prijungimas prie Lietuvos..., 2023). Подібне видання не лише закриває деякі прогалини у дослідженні завершального періоду Війни за незалежність Литви, але і відображає багато зовнішньополітичних складових початку 1920-х рр., які зробили можливим успіх литовських військ.

Втім, науковці інституції не обмежуються лише дослідженнями в канві тематики зазначених проектних рамок. До сфери інтересів вчених належить методика військово-історичного дослідження, а також синтез військової історії та теорії війни і ведення бойових дій як практичної діяльності. В цьому ключі важливою подією для військово-історичних студій Балтії став вихід книги В. Йокубаускаса «Військова історія. Компендіум дослідницьких інструментів і методів: їх вплив і сфери застосування» (Jokubauskas, 2021).

В останні декілька років все більш актуальним напрямом розробки стає український вектор. Виходять перші публікації українською мовою, що стосуються тематики вивчення досвіду територіальної оборони Литви у 1930-х рр. (Йокубаускас, 2020) та відображеності українського питання у провідній профільній воєнній періодиці міжвоєнної Литовської Республіки (Йокубаускас & Петрик, 2021). Окремі роботи окреслюють стосунки між українською військовою еміграцією та Литовською державою при посередництві Союзу стрільців (Petryk, 2019). Крім цього на базі Інституту підготовано синтетичну наукову працю з історії Литви українською мовою, що значною мірою відображає історію зародження, становлення та розвитку збройних сил Литви (19181940 рр.) (Петрик, 2020).

Висновки

Дослідження військової історії займає одне з провідних місць протягом всього більш ніж 30-річного періоду існування науково-дослідних інституцій Клайпедського університету. Епохальні і визначальні для литовського народу 22 роки незалежності між світовими війнами є виключно-важливим напрямом розробки вчених Інституту історії та археології Балтійського регіону КУ. Перелік складових композиту військово-історичних студій міжвоєнного періоду вельми широкий. Парамілітарні формування, організація, структура та озброєння регулярної армії, доктринальна складова, теорія військово-історичних досліджень і т.д. Дослідниками наразі керує прагнення атомізувати цільову тему, висвітлити найдрібніші моменти кожного з фрагментів загальної мозаїки. Так, зокрема, серед піднятих перспективних питань внутрішній уклад життя військового підрозділу міжвоєнної доби (побутові стосунки військовослужбовців, повсякденна діяльність, свята і будні, традиції литовського вояцького побратимства, середовищі існування, гігієна тощо) (Rachmanovaite, 2022: 382). У подальшому не ризикує залишитися поза увагою історія окремих видів та родів військ. Актуальною для установи є робота з військово-морської проблематики (Krasauskiene, 2022). Практично брендовою ознакою стала глибока аналітична складова досліджень науковців Інституту. Систематизація та актуалізація досвіду міжвоєнної доби створює необхідні умови для його задіяння у формуванні сучасних збройних сил Литви, оновлення системи національної безпеки. На сьогодні показником результативності підходу є ґрунтовні дослідження трансформації обороноздатності Литви від моменту відновлення незалежності до вступу в Північно-Атлантичний альянс (Papeckys, 2021).

Задіяння компаративістського підходу дає можливість фіксувати субрегіональний та регіональний контексти і створює вектори майбутніх досліджень. Порівняння досвіду визвольних змагань XX ст. всіх трьох держав Балтії серед них. Однак сьогоднішні реалії диктують необхідність дій на більш широкому дослідницькому просторі, розглядаючи минуле Литви та її збройних сил як історичної частини не лише Північної але і Східної Європи. Україна та її традиція визвольної боротьби і протистояння агресивному реваншизму імперіалістичних загарбників у даному ключі постає як один з чільних та очевидних перспективних векторів роботи науковців, особливо у розрізі взаємовідносин між Литовською та Українською державами в революційні 1917-1920 рр. і міжвоєнної співпраці української еміграції з Литвою. Дана проблематика гармонічно поєднується з дослідницьким напрямом Інституту з вивчення війн та суспільства в XX ст.

Використані посилання

1. Йокубаускас В. & Петрик А. (2021). У пошуках союзників: українська тематика у військовій періодиці Литви 1920-1940 років. Військово-науковий вісник, №35. C. 142-169.

2. Йокубаускас В. (2011). Военная доктрина и оборонительные планы Литвы в конце 30-ых годов XX века. Исследования Балтийского региона: вестник Социально-гуманитарного парка БФУ им. И. Канта, №2 (8). С. 27-49.

3. Йокубаускас В. (2020). Територіальна оборона у Литві в кінці 30-х років XX століття. Військово-науковий вісник, № 33. C. 140-159.

4. Петрик А. (2020). Епоха великих надій: нариси історії міжвоєнної Литви (1918-1940). Одеса-Рига-Торунь: Видавничий дім “Гельветика”, Izdevnieciba “Baltija Publishing”, Wydawnictwo Adam Marszalek. 382 c.

5. 1923-ieji: Klaipedos prijungimas prie Lietuvos. Dalyviai ir щ liudijimai: dokumentq rinkinys. Sud. Safronovas V.; Parenge Safronovas V., Geniene Z., Vareikis V., Kupriene L., Pocyte S., Jokubauskas V., Rachmanovaite R. (2023). Klaipeda Klaipedos universiteto leidykla. 592 p.

6. Acta Historica Universitatis Klaipedensis. 1923 metц sausio jvykiai Klaipedoje, Vol. I Sud. Nikzentaitis A. (1995). Klaipeda: Klaipedos universiteto leidykla. 96 p.

7. Acta Historica Universitatis Klaipedensis. Creating Modern Nation-States in the Eastern Baltic - Siuolaikiniq tautiniq valstybiq kurimas rytiniame Baltijos juros regione, Volume XXXVIII. Ed. by Vareikis V., Pocyte S. (2019). Klaipeda: Klaipeda University Press. 256 p.

8. Acta Historica Universitatis Klaipedensis. Klaipedos krastas 1920-1924 m. archyviniuose dokumentuose, Vol. IX. Sud. Pocyte S. (2003). Klaipeda: Klaipedos universiteto leidykla. 160 p.

9. Acta Historica Universitatis Klaipedensis. Klaipedos krasto aneksija 1939 m.: politiniai, ideologiniai, socialiniai ir kariniai aspektai = The 1939 Annexation of Klaipeda Region: Political, Ideological, Social and Military Issues, Vol. XXI. Sud. Pocyte S. (2010). Klaipeda: Klaipedos universiteto leidykla. 246 p.

10. Acta Historica Universitatis Klaipedensis. Paramilitarism in the Eastern Baltics, 1918-1940: Cases Studies and Comparisons = Paramilitarizmas R Baltijos regione 1940: atvejo studijos ir lyginimai, Vol. XXVIII. Ed. by Jokubauskas V., Safronovas V., Vareikis V. (2014). Klaipeda. 319 p.

11. Acta Historica Universitatis Klaipedensis. The Unending War? Baltic States after 1918 = Nesibaigiantis karas? Baltijos salys po 1918 metц, Vol. XXXVI. Ed. by Jokubauskas V., Safronovas V. (2018). Klaipeda: Klaipeda University Press. 288 p.

12. Acta Historica Universitatis Klaipedensis. Transfers of Power and the Armed Forces in Poland and Lithuania, 1919-1941 = Valdzios transferai ir ginkluotosios pajegos: Lenkija ir Lietuva 1919-1941 metais, Vol. XXXII. Ed. by Jokubauskas V., Safronovas V. (2016). Klaipeda: Klaipeda University Press. 212 p.

13. Acta Historica Universitatis Klaipedensis. Zalgirio lai1щ Lietuva ir jos kaimynai, Vol. I. Capaite R., Nikzentaitis A. (1993). Vilnius: Academia. 252 p.

14. Alisauskas K. (1972). Kovos del Lietuvos nepriklausomybes 1918-1920. T. 1. Cikaga. 490 p.

15. Istorijos mokslas Klaipedos universitete: Baltijos regiono istorijos ir archeologijos institutas 1992-2007. Sud. Pocyte S. (2007). Klaipeda.

16. Jokubauskas V. & Papeckys E. (2012). Lietuvos kariuomenes artilerijos pabuklai 1940 m. Karo archyvas, T. XXVII. P. 163-231.

17. Jokubauskas V. & Vareikis V. (2014). Surasykim jq vardus, kad neisnyktq: apie Klaipedos universitete vykdomq moksliniq tyrimq projektq „Paramilitariniq organizacijq reiksme valstybiq gynybos sistemoje: Lietuvos sauliq sqjungos atvejis“. Karo archyvas, T. XXIX. P. 386-396.

18. Jokubauskas V. & Vasiliauskas E. (2022). Karo medikq ekspedicijos po Vilniaus krastq (1920 ir 1939 m.). Acta Historica Universitatis Klaipedensis, Vol. XLIII. Klaipeda. P. 149-203.

19. Jokubauskas V. & Vitkus H. (2015). Lietuvos saulvq sqjungos nariai (1919-1940 m.): informacinis zinynas. Klaipeda: Druka. [DVD].

20. Jokubauskas V. & Vitkus H. (2021). Jews as Lithuanian Army Soldiers in 19181940 (a quantitative analysis). Lithuanian Historical Studies, Vol. 25. P. 99-133.

21. Jokubauskas V. & Zuberniute S. (2019). Vokietijos pavojus ir karo dviem frontais katastrofa (Lietuvos kariuomenes 1936-1937 m. operacijq planai nr. 1 „V“ ir nr. 2 „V+L“). Acta Historica Universitatis Klaipedensis, Vol. XXXVIII. Klaipeda. P. 189-234.

22. Jokubauskas V. (2009). Deutsche und Deutschstammige in der litauischen Armee 1918-1940. Annaberger Annalen, №. 17. S. 285-300.

23. Jokubauskas V. (2010). David gegen Goliath: Perspektiven eines militarischen Konflikts zwischen Litauen und Deutschland in den Jahren 1938-1940. Annaberger Annalen, №. 18. S. 245-286.

24. Jokubauskas V. (2011). Lietuvos kariuomenes kariniai planai ir istekliai eventualaus karo su Lenkija atveju 1938-1939 m. Karo archyvas, T. XXVI. P. 272-320.

25. Jokubauskas V. (2012). Lietuva ant karo slenkscio: 1939 m. kariuomenes mobilizacija. Karo archyvas, T. XXVII. P. 276-332.

26. Jokubauskas V. (2014a). Lietuvos kariuomenes „R“ planas (1939-1940 m.). Istorija, T. XCIII, №. 1. P. 5-47.

27. Jokubauskas V. (2014b). ,,Mazц)'ц kariuomeniq" galia ir paramilitarizmas. Tarpukario Lietuvos atvejis. Klaipeda: Klaipedos universiteto leidykla. 588 p.

28. Jokubauskas V. (2017a). Karo istorija ir jos svarba Lietuvos kariuomenei tarpukariu. Karo archyvas, T. XXXII. P. 161-217.

29. Jokubauskas V. (2017b). An Army never Created: Lithuanian National Units in Russia and their Veterans Organisation in Lithuania in the Interwar Period. Acta Historica Universitatis Klaipedensis, Vol. XXXIV. Klaipeda. P.101-122.

30. Jokubauskas V. (2018). Karo istorija tarpukariu Lietuvoje ir dvi Karo moksl draugijos (1921-1933 m.). Istorija, T. CXII, №. 4. P. 33-66.

31. Jokubauskas V. (2019a). Section of military history in Lithuanian Army Staff (1935-1940). Latvijas Universitates Zurnals. Vesture = Journal of the University of Latvia. History, № 7-8. P. 131-148.

32. Jokubauskas V. (2019b). Nauja knyga Lietuvos sauli sqjungos simtmeciui istoriografijos kontekste [Nefas, Mindaugas. Dvasios aristokratai: Lietuvos sauli sjungos siekiai ir realybe 1919-1940 m. Vilnius: Versus, 2019 b, 495 p., ISBN 978-9955-829-22-5]. Acta Historica Universitatis Klaipedensis, Vol. XXXVIII. Klaipeda. P. 243-253.

33. Jokubauskas V. (2019c). Netiesioginis poveikis ir Lietuvos karinis saugumas 1919-1940 m. Klaipeda: Druka. 368 p.

34. Jokubauskas V. (2021). Karo istorija: tyrimai, metodai, poveikis, taikymas. Klaipeda: Klaipedos universiteto leidykla. 311 p.

35. Jokubauskas V. (2022a). Casualties of the Lithuanian Wars of Independence: an aspect of Lithuanian historiography. Vesture: avoti un cilveki = History: Sources and People, Vol. XXV. P. 125-137.

36. Jokubauskas V. (2022b). Causes of Death in the Lithuanian Armed Forces, 19191940. Acta Historica Universitatis Klaipedensis, Vol. XLIII. Klaipeda. P. 99-130.

37. Jokubauskas V., Vaicenonis J., Vareikis V., Vitkus H. (2015). Valia priesintis. Paramilitarizmas ir Lietuvos karinio saugumo problemos: kolektyvine monografija. Klaipeda: Druka. 320 p.

38. Jureviciute A. (2003). Lietuvi kari dalyvavimo uzsienio kariuomenese tyrimi} problemos. Karo archyvas, T. XVIII. P. 372-384.

39. Juzefovicius R. (2002). Istorine svietejiska karo moksl draugijos veikla 19231933. Karo archyvas, T. XVII. P. 181-194.

40. Krasauskiene R. (2022). Lietuvos karinio laivyno ir Lietuvos kariuomenes karini jurq pajegi} kontingentai, veikla ir tradicijos: lyginamasis aspektas. Karo archyvas, T. XXXVII. P. 158-261.

41. Lescius V. (2002). Del Lietuvos kariuomenes kurimo ir nepriklausomybes kov istoriografijos. Lietuvos istorijos studijos, T. X. P. 34-51.

42. Papeckys E. (2010). Neatsakyti ir diskutuotini tarpukario Lietuvos kariuomenes (1938-1940) istoriografijos klausimai. Karo archyvas, T. XXV. P. 366-390.

43. Papeckys E. (2021). Lietuvos Respublikos gynybines galios transformacija 19002004 m.: tarp individualios link kolektyvines gynybos: disertacija. Klaipeda: Klaipedos universiteto leidykla. 185 p.

44. Petryk A. (2019). The Lithuanian Riflemen's Union and the Ukrainian Radical Liberation Movement in the Mirror of Ukrainian Historiography. Istorija. T. CXVI, №4. P.109-125.

45. Pociunas A. (2022). Lietuvos kariuomenes istorijos tyrimai 1990-1999 m.: III. Muziejininko veikla dalyvaujant Lietuvos karybos istorijos tyrimuose 1990-1999 m. Karo archyvas, T. XXXVII. P. 346-370.

46. Rachmanovaite R. (2022). Klaipedos universitete apginta disertacija Lietuvos kariuomenes kari kasdienybes tematika. Karo archyvas, T. XXXVII. P. 381-384.

47. Rakutis V. (2000). Lietuvos karybos istorija: tarp tradicijos ir naujovi. Darbai ir dienos, T. XXI. P.7-17.

48. Ruksa A. (1981). Kovos del Lietuvos Nepriklausomybes, Lietuviq-lenkq santykiai ir kovqpradzia. T. 2. Cleveland. 619 p.

49. Ruksa A. (1982). Kovos su lenkais 1920-1923. T. 3. Cleveland. 523 p.

50. Safronovas V. (2015). Pirmojo pasaulinio karo atminimas Lietuvoje ir Ryt Prusijoje: nauji} tyrim pradzia. Lituanistica, T. 61, №. 3 (101). P. 149-159.

51. Safronovas V. (2017). Lithuania and the Lithuanians in the First World War. Bibliography, 1914-1945 = Lietuva ir lietuviai Pirmajame pasauliniame kare. Bibliografija (1914-1945). Acta Historica Universitatis Klaipedensis, Vol. XXXIV. Klaipeda. P. 189238.

52. Safronovas V., Jokubauskas V., Vareikis V., Vitkus H. (2018). Didysis karas visuomeneje ir kulturoje: Lietuva ir Ryty Prusija. Klaipeda: Klaipedos universiteto leidykla. 456 p.

53. Statkus V. (1986). Lietuvos ginkluotos pajegos 1918-1940 m. Chicago. 1040 p.

54. Surgailis G. (2022). Lietuvos kariuomenes istorijos tyrimai 1990-1999 m.: II. Lietuvos kariuomenes istorijos tyrimai Vilniuje. Karo archyvas, T. XXXVII. P. 334-345.

55. Vaicenonis J. (2003). 1921-1940 m. laikotarpio Lietuvos kariuomenes tyrimai. Karo archyvas, T. XvIII. P. 339-354.

56. Vaicenonis J. (2009). Lietuvos karo istorijos tyrim organizavimas 1918-2008 metais. Istorija, T. LXXIII. P. 59-67.

57. Vareikis V. & Jokubauskas V. (2014). Research into Military History: Its Status and Prospects in Lithuania. Acta Historica Universitatis Klaipedensis, Vol. XXVIII. Klaipeda. P. 309-319.

58. Vareikis V. (1991). Lietuvos sauli sqjunga ir Klaipedos sukilimas. Klaipedos krastas: istorija ir zmones: mokslines konferencijos tezes. Klaipeda, 1991.01.15. Klaipeda. P. 24-25.

59. Vareikis V. (1993). Lietuvos Sauli sjnga Lietuvos ir Lenkijos konflikto metu (1920-1923 m.). Sauliskumas, tautiskumas ir Lietuvos nepriklausomybe. Vilnius. P. 51-69.

60. Vareikis V. (2015). Paramilitarism and opportunities for its application: research by historians at Klaipeda University. Acta historica universitatis Klaipedensis, Vol. XXXI. Klaipeda. P. 220-223.

61. Vareikis V. (2022). Lietuvos kariuomenes istorijos tyrimai 1990-1999 m.: IV. Keletas pastab apie karo istorijos tyrim pradziq Klaipedoje. Karo archyvas, T. XXXVII. P. 371-380.

62. Vitkus H. (2014). Sqjungininkai ir (ar) priesai: tautini mazum jvaizdziai Lietuvos sauli sjngos, Latvijos Aizsargi} ir Estijos Kaitseliity ideologijose. Acta Historica Universitatis Klaipedensis, Vol. XXVIII. Klaipeda. P. 223-259.

63. Vitkus H. (2015). Lietuvos sauliai, Latvijos aizsargai ir Estijos kaitseliitai Holokausto akistatoje: lyginamoji analize. Lituanistica. T. 61, №. 3 (101). P. 166-184.

64. Vitkus H. (2019). Zyd kariai Lietuvos (lietuvi) Nepriklausomybes (1919-1923 m.) kovose: k§ zinome apie j motyvus? Acta Historica Universitatis Klaipedensis, Vol. XXXVIII. Klaipeda. P. 163-185.

References

1. 1923-ieji: Klaipedos prijungimas prie Lietuvos. Dalyviai irliudijimai: dokumentq rinkinys. Sud. Safronovas V.; Parenge Safronovas V., Geniene Z., Vareikis V., Kupriene L., Pocyte S., Jokubauskas V., Rachmanovaite R. (2023). Klaipeda:Klaipedos universiteto leidykla. 592 p. (lit.).

2. Acta Historica Universitatis Klaipedensis. 1923 meЩ sausio jvykiai Klaipedoje, Vol. IV. Sud. Nikzentaitis A. (1995). Klaipeda: Klaipedos universiteto leidykla. 96 p. (lit.).

3. Acta Historica Universitatis Klaipedensis. Creating Modern Nation-States in the Eastern Baltic = Siuolaikiniq tautinіц valstybіц kurimas rytiniame Baltijos juros regione, Volume XXXVIII. Ed. by Vareikis V., Pocyte S. (2019). Klaipeda: Klaipeda University Press. 256 p. (eng., lit.).

4. Acta Historica Universitatis Klaipedensis. Klaipedos krastas 1920-1924 m. archyviniuose dokumentuose, Vol. IX. Sud. Pocyte S. (2003). Klaipeda: Klaipedos universiteto leidykla. 160 p. (lit.).

5. Acta Historica Universitatis Klaipedensis. Klaipedos krasto aneksija 1939 m.: politiniai, ideologiniai, socialiniai ir kariniai aspektai = The 1939 Annexation of Klaipeda Region: Political, Ideological, Social and Military Issues, Vol. XXI. Sud. Pocyte S. (2010). Klaipeda: Klaipedos universiteto leidykla. 246 p. (lit., eng.).

6. Acta Historica Universitatis Klaipedensis. Paramilitarism in the Eastern Baltics, 1918-1940: Cases Studies and Comparisons = Paramilitarizmas Ry Baltijos regione 1940: atvejo studijos ir lyginimai, Vol. XXVIII. Ed. by Jokubauskas V., Safronovas V., Vareikis V. (2014). Klaipeda. 319 p. (eng., lit.).

7. Acta Historica Universitatis Klaipedensis. The Unending War? Baltic States after 1918 = Nesibaigiantis karas? Baltijos salys po 1918 metц, Vol. XXXVI. Ed. by Jokubauskas V., Safronovas V. (2018). Klaipeda: Klaipeda University Press. 288 p. (eng., lit.).

8. Acta Historica Universitatis Klaipedensis. Transfers of Power and the Armed Forces in Poland and Lithuania, 1919-1941 = Valdzios transferai ir ginkluotosios pajegos: Lenkija ir Lietuva 1919-1941 metais, Vol. XXXII. Ed. by Jokubauskas V., Safronovas V. (2016). Klaipeda: Klaipeda University Press. 212 p. (eng., lit.).

9. Acta Historica Universitatis Klaipedensis. Zalgirio ЫИщ Lietuva ir jos kaimynai, Vol. I. Sud. Capaite R., Nikzentaitis A. (1993). Vilnius: Academia. 252 p. (lit.).

10. Alisauskas K. (1972). Kovos del Lietuvos nepriklausomybes 1918-1920. T. 1. Cikaga. 490 p. (lit.).

11. Istorijos mokslas Klaipedos universitete: Baltijos regiono istorijos ir archeologijos institutas 1992-2007. Sud. Pocyte S. (2007). Klaipeda. (lit.).

12. Jokubauskas V. & Papeckys E. (2012). Lietuvos kariuomenes artilerijos pabuklai 1940 m. Karo archyvas, T. XXVII. P. 163-231. (lit.).

13. Jokubauskas V. & Petryk A. (2021). In Search of Allies: Ukrainian Topics in Lithuanian Military Periodicals of 1920-1940. Military Scientific Bulletin, No 35. P. 142-169. (ukr.).

14. Jokubauskas V. & Vareikis V. (2014). Surasykim jq vardus, kad neisnyktq: apie Klaipedos universitete vykdomq moksliniq tyrimq projektq „Paramilitariniq organizacijq reiksme valstybiq gynybos sistemoje: Lietuvos sauliq sqjungos atvejis. Karo archyvas, T. XXIX. P. 386-396. (lit.).

15. Jokubauskas V. & Vasiliauskas E. (2022). Karo medikq ekspedicijos po Vilniaus krastq (1920 ir 1939 m.). Acta Historica Universitatis Klaipedensis, Vol. XLIII. Klaipeda. P. 149-203. (lit.).

16. Jokubauskas V. & Vitkus H. (2015). Lietuvos sauliq sqjungos nariai (1919-1940 m.): informacinis zinynas. Klaipeda: Druka. [DVD]. (lit.).

17. Jokubauskas V. & Vitkus H. (2021). Jews as Lithuanian Army Soldiers in 1918-1940 (a quantitative analysis). Lithuanian Historical Studies, Vol. 25. P. 99-133. (eng.).

18. Jokubauskas V. & Zuberniute S. (2019). Vokietijos pavojus ir karo dviem frontais katastrofa (Lietuvos kariuomenes 1936-1937 m. operacijq planai nr. 1 „V“ ir nr. 2 „V+L“). Acta Historica Universitatis Klaipedensis, Vol. XXXVIII. Klaipeda. P. 189-234. (lit.). Jokubauskas V. (2009). Deutsche und Deutschstammige in der litauischen Armee 1940. Annaberger Annalen, №. 17. S. 285-300. (germ.).

19. Jokubauskas V. (2010). David gegen Goliath: Perspektiven eines militarischen Konflikts zwischen Litauen und Deutschland in den Jahren 1938-1940. Annaberger Annalen, №. 18. S. 245-286. (germ.).

20. Jokubauskas V. (2011). Lietuvos kariuomenes kariniai planai ir istekliai eventualaus karo su Lenkija atveju 1938-1939 m. Karo archyvas, T. XXVI. P. 272-320. (lit.).

21. Jokubauskas V. (2011). Military doctrine and defensive plans of Lithuania in the late 30s of the XX century. Studies of the Baltic Region: Bulletin of the Social and Humanitarian Park of the Immanuel Kant Baltic Federal University, №. 2 (8). P. 2749. (rus.).

22. Jokubauskas V. (2012). Lietuva ant karo slenkscio: 1939 m. kariuomenes mobilizacija. Karo archyvas, T. XXVII. P. 276-332. (lit.).

23. Jokubauskas V. (2014a). Lietuvos kariuomenes „R“ planas (1939-1940 m.). Istorija, T. XCIII, №. 1. P. 5-47. (lit.).

24. Jokubauskas V. (2014b). „Mazqjq kariuomeniq " galia ir paramilitarizmas. Tarpukario Lietuvos atvejis. Klaipeda: Klaipedos universiteto leidykla. 588 p. (lit.).

25. Jokubauskas V. (2017a). Karo istorija ir jos svarba Lietuvos kariuomenei tarpukariu. Karo archyvas, T. XXXII. P. 161-217. (lit.).

26. Jokubauskas V. (2017b). An Army never Created: Lithuanian National Units in Russia and their Veterans Organisation in Lithuania in the Interwar Period. Acta Historica Universitatis Klaipedensis, Vol. XXXIV. Klaipeda. P.101-122. (eng.).

27. Jokubauskas V. (2018). Karo istorija tarpukariu Lietuvoje ir dvi Karo mokslq draugijos (1921-1933 m.). Istorija, T. CXII, №. 4. P. 33-66. (lit.).

28. Jokubauskas V. (2019a). Section of military history in Lithuanian Army Staff (1935-1940). Latvijas Universitates Zurnals. Vesture = Journal of the University of Latvia. History, № 7-8. P. 131-148. (eng.).

29. Jokubauskas V. (2019b). Nauja knyga Lietuvos sauli q sqjungos simtmeciui istoriografijos kontekste [Nefas, Mindaugas. Dvasios aristokratai: Lietuvos sauli q sqjungos siekiai ir realybe 1919-1940 m. Vilnius: Versus, 2019 b, 495 p., ISBN 978-9955-829-22-5]. Acta Historica Universitatis Klaipedensis, Vol. XXXVIII. Klaipeda. P. 243-253. (lit.).