Початок масових політичних репресій: справа "Спілки визволення України"

Размещено на http://www.allbest.ru

Початок масових політичних репресій: справа «Спілки визволення України»

Марків Юлія Русланівна,

студентка Ужгородського національного університету Науковий керівник: доцент Росул Т. І., кандидат мистецтвознавства

Наприкінці 1920-х рр. відбувалося остаточне утвердження Й. Сталіна при владі, що спричинило повернення до методів «воєнного комунізму» та масового революційного терору. Першою жертвою цілеспрямованих атак більшовицького режиму стала стара інтелігенція. Так, 9 березня 1930 р. в Харкові розпочався великий судовий процес проти 45 визначних українських учених, культурних і громадських діячів, обвинувачених у приналежності до «контрреволюційної» організації Спілки визволення України [3, 2].

У наш час розкриття цієї теми має неабияку суспільну актуальність, адже відбувається висвітлення тих сторінок історії, які тривалий час замовчували та були забороненими. Розширюється дослідницька тематика політичних репресій, здійснених владою, зокрема вивчають ідеологічні аспекти репресій, висвітлюють тоталітарні методи боротьби влади щодо наукової інтелігенції та головне - реабілітують імена тих, кого тривалий час намагалися виставити як зрадників держави та противників режиму.

Сама назва «Спілка визволення України» - вигадана ДПУ (Державним політичним управлінням) СРСР для судового процесу з дискредитації української наукової інтелігенції [1, 212]. Хоча Спілки як такої сформованої не було, оскільки жоден з учасників процесу так себе не ідентифікував, все ж учасники належали до наукової еліти, яка своєю чергою займалася культурно-просвітницькою та громадською діяльністю і мала проукраїнські погляди, що не могло не привертати увагу радянської влади. Навіть тогочасний нарком освіти М. Скрипник майже відразу відреагував у журналі «Більшовик України», написавши про існування двох ворожих центрів СВУ - внутрішнього і закордонного. Де на чолі першого, за словами Скрипника, стояла замкнута, строго законспірована група представників колишніх соціалістів-федералістів і соціал-демократів: Єфремов, колишній міністр закордонних справ петлюрівського уряду Ніковський, письменниця Старицька-Черняхівська, соціал-демократ Гермайзе, педагог Дурдуківський, колишній професор Чехівський - колишній голова петлюрівського уряду і член Центрального комітету української соціал-демократії, а далі керівник української православної автокефальної церкви й ін. Також М. Скрипник відзначив, що СВУ організовує разом з тим цілу низку філіалів - груп у багатьох містах: в Одесі, Харкові, Дніпропетровську, Полтаві, Вінниці [8, 39]. політичний репресія сталін інтелігенція

Розслідування цієї справи владою відбувалося швидкими темпами із залученням своїх прихильників. Зокрема в газеті «Комуніст» вміщено публікацію про СВУ під назвою: «Зухвалий замах відщепенців і української

контрреволюції з допомогою імперіалістів знищити Радянську Україну викликає хвилю обурення трудящих УРСР», де оприлюднили вимоги харківського і київського пролетаріату про розправу над членами СВУ [2, 186 ].

З 9 березня до 19 квітня 1930 р. Найвищий Суд УРСР розглядав справу української організації «Спілка визволення України». Судовий процес відбувався у великій залі державної опери в Харкові. Для радянської влади це була чудова змога провести політичну агітацію проти української інтелігенції. Хід процесу був трансмітований через радіо, делегації різних комуністичних організацій переповнювали залу, а в коридорах театру влаштували виставку документів, що ілюструвала український рух, так як було вигідно більшовикам. Склад суду був затверджений Всеукраїнським центральним виконавчим комітетом, головою суду був Антон Приходько [10, 3].

На лаві підсудних опинилися 45 осіб, серед яких були 2 академіки ВУАН, 15 професорів вузів, 2 студенти, 1 директор середньої школи, 10 учителів, 1 теолог, 1 священик УАПЦ, 3 письменники, 5 редакторів, 2 кооператори, 2 правники, 1 бібліотекар. 15 підсудних працювали в системі ВУАН. 31 чоловік колись входили до різних українських політичних партій [5, 81]. Осередками дії «СВУ» було оголошено Всеукраїнську Академію наук (ВУАН) і Українську автокефальну православну церкву (УАПЦ). Багато представників СВУ були визнані судом винними в створенні та керівництві «контрреволюційною» організацією «Братство Української державності (БУД)», яка мала за мету продовження збройної боротьби проти більшовицької влади після розгрому петлюрівського руху [6, 13]. Показовими були і самі покарання, мета яких була перш за все просто залякати всіх противників політики влади. Так усіх учасників судового процесу було покарано суворою ізоляцією на термін від 3 до 10 років [10, 3].

Після завершення судового процесу відразу в газеті «Більшовик України» на першій сторінці було опубліковано статтю під назвою «Українська контрреволюція перед пролетарським судом», у якій наголошували про справедливі покарання щодо зрадників і критикували національну культурно- просвітницьку діяльність [4, 1].

Одним із перших висвітлив судовий процес, зокрема його показовість Гелій Снєгірьов. Користуючись тільки газетними публікаціями 30-х рр., спогадами деяких учасників справи СВУ, він написав книгу «Набої для розстрілу», у якій переконливо доведено, що процес було сфабриковано від початку й до кінця [9, 450]. Цікавими є спогади щодо процесу залишені пересічною особою Тетяною Ільченко, яка з дитинства знала С. Єфремова. Так в листі до газети «Рада» вона зазначає: «вже під час фашистської окупації ми з мамою зайшли до Онисії Дурдуківської (дружина Єфремова) і вона розповіла, що Сергію Єфремову пригрозили: якщо не підпише тих фальсифікованих паперів, необхідних слідству, то її заарештують. Знаючи, що тортури зведуть її в могилу, Єфремов, рятуючи кохану, підписав все, що від нього вимагали...» [11, 195].

Отже, майже весь радянський період діяльність старої інтелігенції суворо критикували, а Спілку Визволення України подавали як організацію, кінцевою метою якої було повалення радянської влади. Уже в сучасних дослідженнях стверджують, що самої організації по факту не існувало, а справа була цілком фальсифікованою та показовою. Насправді, судовий процес над Спілкою Визволення України був лише підготовкою влади до більш масових репресій, які розгорнулися в 30-х рр.

Література

Даниленко В. Сталінізм на Україні. Київ : Либідь, 1991. 342 с.

Історія міста Харкова XX століття. Харків : Фоліо ; Золоті сторінки, 2004. С. 197.

Кравець Д. Процес Спілки Визволення України (СВУ) В УСРР у західноукраїнській громадсько-політичній думці. Львів : Наук. зошити іст. фак-ту, 2013. 15 с.

Перша сторінка у статті журналу про процес СВУ. Харків : Більшовик України № 5-6. С. 1-2.

Плющ В. Боротьба за українську державу під совєцькою владою. Лондон : Укр. видав. спілка, 1973. 127 с.

Плющ В. Спілка визволення України : зб. 1. Мюнхен : вид. Спілки визволення України, 1953. 65 с.

Пристайко В. Шаповал Ю. Справа «Спілки визволення України». Київ : Інтел, 1995. 452 с.

Скрипник М. Спілка Визволення України. Харків : «Більшовик України». 1930.

Ч. 8. С. 38-47. ~

Снегірьов Г. Набої для розстрілу. Нью-Йорк : вид-ня громад. ком-ту, 1983. 492 с.

Туркало К. Сорок п'ять. Спогади з судового процесу СВУ 9.3. 20.4.1930. Торонто : Нові дні, 1952 21 с.

Шаповал Ю. Фарс з трагічним фіналом. З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ, 1995. № 1/2. С. 190-198.

Размещено на Allbest.ru