Політична програма Кирило-Мефодіївського товариства

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Одеський національний університету імені І.І. Мечникова

Економіко-правовий факультет

Кафедра загальноправових дисциплін та міжнародного права

Політична програма Кирило-Мефодіївського товариства

Донченко О.І., к.ю.н., доцент

м. Одеса

Анотація

Метою статті є проведення історико-правового аналізу політичної програми Кирило-Мефодіївського товариства та визначення характерних особливостей вітчизняної політико-правової думки у ХІХ столітті з урахуванням розходження поглядів всередині товариства на ліберально-буржуазний і революційно-демократичний.

Доведено, що складові державницької формули Кирило-Мефодіївського товариства склалися в результаті самовідданої праці всіх членів товариства через статті, книги, листи, літературні твори та програмні документи Кирило-Мефодіївського товариства.

Виявлено, що в політичній конструкції товариства присутня слов'янська ідеологія, яка відобразилася у формі постулатів про національне визволення слов'янських народів, об'єднання їх у республіканську федерацію на засадах рівності й суверенності та досягнення політичних цілей через реформи на християнських принципах.

Підкреслено, що проголошений принцип федералізму мав базуватися на демократичних засадах, коли у взаємостосунках між самостійними культурно- політичними утвореннями мало бути враховано політичну самоорганізацію українців, колегіальність у системі органів влади, самоврядність територіальність одиниць в межах єдиного політичного організму.

Зауважено, що серед вимог включено і постулат про встановлення демократично-республіканської моделі правління з виборними президентом та парламентом як представницького законодавчого органу, а отже передбачалася відмова від монархічної форми правління. В основі демократичних засадах закладено принципи забезпечення права кожної нації на державну самостійність, ведення кожною нацією власної незалежної внутрішньої та зовнішньої політики, існування в кожній державі конституційного законодавства та системи демократичних виборів.

Виявлено, що в державницьку формулу Кирило-Мефодіївського товариства включено також розвиток освіти, науки та формування інтелектуального потенціалу, оскільки в основі слов'янського федералізму мав бути мовно-культурний чинник, що передбачало повну політичну автономію кожному слов'янському народові в системі внутрішнього управління. Зауважено, що пріоритет надавався не тільки політичним, а й релігійно-етичним нормам. що у перспективі мало підвищити рівень національної свідомості населення та сприяти формуванню націєцентричного світогляду. Вперше в українській модерній історії кирило-мефодіївцями була здійснена спроба перейти від культурно-просвітницької діяльності до національно-політичної боротьби.

Обґрунтовано необхідність подальшого дослідження особливостей вітчизняної політико-правової думки у ХІХ столітті та виявлення динаміки державницьких концепцій даного періоду.

Ключові слова: Кирило-Мефодіївське товариство, політико-правові ідеї.

Abstract

Political program of the Cyril and Methodius brotherhood

Donchenko O.I., C. Jurid. Sci., ass. professor, Odessa I.I. Mechnikov National University, the Department of general legal disciplines and international law, Odesa

The purpose of the article is to conduct a historical and legal analysis of the political program of the Cyril and Methodius Brotherhood and to determine the characteristic features of the domestic political and legal thought in the 19th century, considering the differences of opinion within the society into liberal-bourgeois and revolutionary-democratic.

The author claims that the components of the statesmanship formula of the Cyril and Methodius Brotherhood were formed as a result of the selfless work of all members of the society through articles, books, letters, literary works, and program documents.

It was revealed that the political structure of the society contains a Slavic ideology, reflected in the postulates of the national liberation of the Slavic peoples, their unification into a republican federation based on equality and sovereignty, and the pursuit of political goals through reforms based on Christian principles.

The study emphasizes that the proclaimed principle of federalism had to be grounded in democratic principles. This involved considering the political self-organization of Ukrainians, collegiality in the system of authorities, self-government, and territoriality of units within a single political organism in the relations between independent cultural and political entities.

It is underscored that the postulate of establishing a democratic-republican model of government with an elected president and parliament as a representative legislative body was included among the requirements. Therefore, the rejection of the monarchical form of government was foreseen. The principles of ensuring each nation's right to state independence, each nation's independent domestic and foreign policy, the existence of constitutional legislation, and a democratic election system in each state form the basis of democratic principles.

The author argues that the statesmanship formula of the Cyril and Methodius Brotherhood encompassed the development of education, science, and the cultivation of intellectual potential. This inclusion stemmed from the understanding that the foundation of Slavic federalism rested on a linguistic and cultural factor, ensuring complete political autonomy for each Slavic people within the framework of internal governance. It was noted that emphasis was not only placed on political norms but also on religious and ethical principles. This approach was anticipated to elevate the level of national consciousness among the population and foster the formation of a nation-centric worldview. Markedly, the Cyril-Methodists ventured into a ground-breaking endeavor in Ukrainian modern history, transitioning from cultural and educational activities to active participation in national-political struggles.

The call for additional research on the intricacies of domestic political and legal thought in the 19th century is substantiated, emphasizing the necessity to identify and understand the dynamics of state concepts prevalent during this period.

Keywords: Cyril and Methodius Brotherhood, political and legal ideas.

Постановка проблеми

Розвиток політико-правової думки в Україні у ХІХ ст. відбувався під впливом соціально-економічних відносин, пов'язаних із занепадом феодалізму і становленням буржуазного устрою та тривав у непростих умовах втрати національної політичної еліти, що інтегрувала у російське дворянство, та відсутності власної державності [1, c. 264], оскільки з кінця VIII до початку XX століття українські терени були під владою двох імперій - Російської та Австрійської. Ні про яку державно-політичну самостійність і окремішність не могло бути й мови. Проте вже на початку XIX століття спостерігається поширення ідей національно-державного відродження, індивідуальної свободи, рівноправності у суспільному житті, тобто своєрідного українського лібералізму.

Погоджуємося, що «політична наука розвивалася переважно на теоретичному ґрунті, в межах історичних і етнографічних досліджень» [1, c. 264], і центральною була ідея національно-державного відродження українського народу, а також пошук оптимальних форм його державності [1, c. 264].

Серед існуючих соціально-економічних проблем перед освіченим прошарком суспільства постало питання поширення ідей європейського лібералізму і просвітництва і, попри складні геополітичні умови, громадсько- політичні діячі та науковці Галичини та Наддніпрянської України підтримували тісні культурно-інтелектуальні зв'язки та продовжували спільно працювати «на ідею української державності, виховання політичної і правової культури, пробудження політичної та правової самосвідомості» [2, с. 3].

Із своєрідного теоретичного рівня національно-державницькі ідеї невеликої групи інтелектуалів і представників творчості через вірші, поеми, фольклор, літературу та освіту поступово перетворюються, трансформуються на якісно новий, практичний рівень реалізації, коли зростають і набирають сили національно-патріотичні рухи, об'єднання та організації. Такі об'єднання формулюють спочатку питання соціальної рівності, а потім вже висувають і політичні вимоги, в яких простежується неприховане бажання боротися за створення власної незалежної держави.

Найбільш відомим українським політичним об'єднанням в цей час стало Кирило-Мефодіївське товариство (далі - КМТ), яке було створено у 1846 році, і є «унікальним духовним феноменом становлення інтелектуального осереддя національної філософії, культури, світогляду і державності» [3, с. 73]. Дійсно, його члени були представниками літератури, науки, мистецтва, але всіх об'єднувало «вироблення філософсько-політичної та культурологічної концепції, яка б сприяла отриманню Україною державної незалежності» [3, с. 73]. За оцінками істориків КМТ проіснувало не більше п'ятнадцяти місяців, тому не встигло розгорнути активну діяльність, але було напрацьовано ряд змістовних програмних документів, чим зроблено вагомий внесок у розвиток ідеї окремого розвитку України, її національно-державної самобутності, вітчизняного конституціоналізму, теорії прав людини і громадянина та загалом української політико-правової думки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед останніх досліджень політичної програми Кирило-Мефодіївського товариства є праці наступних науковців: М. Бойко, В. Мовчанюк, О. Сліпушко, Ю. Фігурний. Дослідженням державницьких та суспільно-політичних поглядів окремих членів Кирило- Мефодіївського товариства присвячено наукові праці таких авторів, як Т. Зінкевич, О. Левицька, Л. Чикур, О. Богдашина, О. Поцюрко, П. Радько, В. Половець та інших.

Історико-правовий аналіз даного питання залишається фрагментарним, оскільки наукові розвідки проходять в історичному аспекті і знаходяться на межі кількох наукових галузей: політології, філософії, юриспруденції тощо.

Мета статті:

1. Провести історико-правовий аналіз політичної програми Кирило-Мефодіївського товариства.

2. Визначити характерні особливості вітчизняної політико-правової думки у ХІХ столітті з урахуванням розходження поглядів всередині Кирило- Мефодіївського товариства на ліберально-буржуазний і революційно- демократичний.

Виклад основного матеріалу

Ідейним та організаційним предтечею Кирило-Мефодіївського товариства став зорганізований студентами таємний гурток "Київська молодь", на засіданнях якого обговорювалися питання духовних сил української нації, звільнення селян із кріпацтва та майбутнього України. На своїх засіданнях гуртківці обговорювали праці європейських просвітників, вивчали ідеї європейського відродження та порівнювали, як ці ідеї втілювалися в життя в сусідніх державах [4].

До складу КМТ входили М. Гулак, М. Костомаров, М. Білозерський, Т. Шевченко, П. Куліш, Д. Пильчиков, О. Навроцький, О. Маркович, І. Посяда, Г. Андрузький, О. Тулуб, М. Савич, і ще близько сотні осіб підтримували зв'язки з КМТ. За своїми політичними поглядами вони розділилися на два напрями: більш помірковане політичне крило сповідувало реформізм, християнську смиренність, мирну пропаганду політико- правових ідей КМТ (М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш) та революційно-радикальне крило (М. Гулак, О. Навроцький, І. Посяда).

Політичні ідеї КМТ викладено в таких програмних документах, як «Статут слов'янського товариства святих Кирила та Мефодія», відозви «Брати українці» та «Братья великороссияне и поляки», «Книга буття українського народу», а також у наукових розвідках, літературних творах та в інших, підготовчих до програмних документів, роботах [4].

«Книгу буття українського народу» називають маніфестом української політичної думки [5, с. 6], своєрідним кодексом та зверненням до народу, який написаний у біблійно-пророчому стилі [6, с. 200].

КМТ як політична організація, розробляло ідеологію слов'янського федералізму на демократичних засадах, в основі яких закладено принципи забезпечення права кожної нації на державну самостійність, ведення кожною нацією власної незалежної внутрішньої та зовнішньої політики, існування в кожній державі конституційного законодавства, системи демократичних виборів, а також розвиток освіти, науки та формування інтелектуального потенціалу [7, с. 103]. Розберемо складові цієї державницької формули, яка склалася в результаті самовідданої праці всіх членів КМТ через статті, книги, листи, літературні твори та програмні документи КМТ.

По-перше, в цій політичній конструкції присутня слов'янська ідеологія. Кирило-мефодіївці жили в період, коли актуальною була слов'янська ідеологія, яка набула популярності в першій половині ХІХ століття і перетворилася на окремий напрям політичної думки у багатьох слов'янських народів, проте в кожного народу ці ідеї набували специфічного змісту. В загальному вигляді слов'янофільство можна охарактеризувати як ідеї подібності історичного розвитку слов'янських народів, де община являє собою оптимальну форму самоорганізації населення, а православ'я є справжнім втіленням християнства. Не заперечуючи необхідності запозичення найкращих надбань країн Західної Європи, не проповідуючи ворожнечі до інших народів, слов'янофіли вбачали в західному світі культ індивідуалізму під ширмою загальнолюдських цінностей, домінування матеріального над духовним, і ставили на перше місце духовні цінності православної цивілізації. Щодо моделей державного устрою слов'янофіли підтримували монархічну форму правління і централізм, де політичні свободи є відносними і взагалі негативним явищем, а народу слід надати право тільки на вирішення місцевих питань, зокрема господарських, культурних тощо.

Слов'янська ідеологія у програмних документах КМТ відобразилася у формі постулатів про національне визволення слов'янських народів таких країн як Росія, Україна, Польща, Чехія, Сербія, Болгарія, об'єднання їх у республіканську федерацію на засадах рівності й суверенності та «досягнення політичних ідеалів реформами, відповідно до євангельських принципів любові й терпіння» [1, с. 265]. Нижче ще будемо повертатися до проявів слов'янофільства в КМТ, оскільки всі інші вимоги нерозривно пов'язані з цим.

По-друге, це федералізм на демократичних засадах. Один з організаторів і головних ідеологів КМТ, відомий український історик, фундатор української політології та автор правових теорій - М. Костомаров (1817-1885) у своїх наукових розвідках сформулював «федеративний принцип взаємостосунків між самостійними культурно-політичними утвореннями» [8, с. 42-43], виходячи з того, що характерними рисами політичної самоорганізації українців є народоправство, колегіальність у системі органів влади, самоврядність територіальність одиниць в межах єдиного політичного організму. Він підкреслює, що така схильність українців до федеративних стосунків простежується протягом всього історичного життя, починаючи з Київської Русі, яка являла собою конгломерат земель-князівств, потім взаємини Київського князівства з Литвою, Польсько-Литовською державою, Гетьманщини з Московією, згодом з Росією.

Видатна постать Кирило-Мефодіївського братства - громадсько- політичний і культурний діяч В. Білозерський (1825-1899) написав працю «Записки», яка стала своєрідним поясненням статуту КМТ. Так, в «Записці» йшлося про те, що «усі суб'єкти федерації повинні мати однакові основні закони, систему мір, єдину грошову одиницю, свободу торгівлі та ліквідацію внутрішніх митниць, єдину центральну владу, якій належить управління збройними силами та зовнішніми зносинами» [9, с. 197].

Концепція М. Костомарова включала також встановлення демократично- республіканську модель правління з виборними президентом та парламентом як представницького законодавчого органу, а отже передбачалася відмова від монархічної форми правління [8, с. 43]. Таким чином, М. Костомаров веде мову про Україну як «незалежну окрему республіку з власним президентсько- парламентським правлінням» [8, с. 43].

У документі «Начерки Конституції Республіки», розроблений Г. Андрузьким і В. Білозерським міститься модель слов'янської федеративної республіки, в якій поєднано досвід Північноамериканських штатів і традицій Російської імперії і передбачалося створення таких автономних штатів: Україна з Галичиною, Крим і Чорномор'я, Сербія, Болгарія, Бессарабія, Польща [9, с. 197]. історичний правовий політичний кирило мефодіївський

Цікаво, що М. Костомаров в концепції федеративного союзу провідну роль надавав Києву, де мав би знаходитися загальний, консультативний, регулюючий орган - або собор, або рада, або сейм. Така ідея «києвоцентризму та українського месіанізму була домінантною в костомарівській концепції у 40-х рр. ХІХ ст.» [8, с. 43], і пояснювалось це через феномен козацтва в нашій історії, як виразника волі, свободи, демократичних та республіканських принципів. За М. Костомаровим, «український народ, з огляду на те, що він зберіг властиві колись усім слов'янам демократичні риси, покликаний стати провідником у справі їх соціального та національного визволення й основною ланкою майбутньої слов'янської держави» [1, с. 266].

До речі, це також прояв вище згаданої слов'янофільської доктрини, зокрема постулат про особливу месіанську роль слов'ян у світовій історії. Месіанська ідея історичного призначення України чітко виражена у "Книзі буття українського народу".

Як зазначено в науковому дослідженні творчості М. Костомарова вітчизняною вченою О. Богдашиною, при висвітленні таких тем, як козацтво, народні рухи, українофільство, месіанство українського народу, помітним є вплив на М. Костомарова просвітницького раціоналізму і позитивізму [5, с. 6]. Хоча М. Костомаров говорив не про повернення гетьманської системи управління, а утвердження нової сучасної модерної форми правління, все одно така риторика виводила український народ із орбіти загальноросійської етнополітичної історії та оголошувала українців державною нацією.

Царським урядом така українська концепція федеративного загальнослов'янського союзу сприймалась як небезпечний прояв політичного сепаратизму та удар по доктрині народності як фундаментальній цінності імперії - а це самодержавство, православ'є і народність. Тому було вирішено знищити прояви федералістичних настроїв і припинити діяльність кирило-мефодіївців [8, с. 44]. Як зазначає вітчизняний дослідник В. Мовчанюк, патріотична у своїй суті ідея слов'янської федерації була відображенням усвідомленої потреби українського культурного і політичного самозбереження [10, с. 17].

Треба сказати, що пізніше М. Костомаров змінив свою доктрину слов'янської федерації, зокрема виключив Київ та Україну як об'єднавчий центр федерації самостійних слов'янських республік і визнав Росію, але у разі переходу імперії до конституційної монархії, а потім і до республіканської системи правління [8, с. 44].

Не полишаючи надію на відновлення української політичної самоорганізації, М. Костомаров прагнув переконати російських інтелектуалів, науковців і еліту, що настала новітня епоха формування європейських модерних націй і держав, де єдинодержавність, централізм та деспотія є руйнівними, а майбутнє за республіканським, демократично-федеративним варіантом устрою. Російська держава як федерація слов'янських народів мала б включати різні народи і нації, які в державному розумінні складали б один політичний організм, а у внутрішній сфері такі національні регіони залишалися б самостійною одиницею із своєю власною національною ідентичністю, мовою, культурою, традиціями тощо.

У М. Костомарова з'явилося багато шанувальників і прихильників серед російських інтелектуалів, але наголос на національних рисах історії українців викликав роздратування буквально у всіх: прибічників монархії, слов'янофілів, західників, і навіть демократів, які зауважували на перевазі соціально- класових інтересів та боротьби з абсолютизмом перед національними питаннями. Отже, царизм і в цьому побачив загрозу консервативній та реакційній самодержавній ідеології.

З часом М. Костомаров став обережним у висловлюваннях і науково- публіцистичних працях щодо ідей політичної самостійності українського народу від імперії та державницького відродження України. В приватних листах до громадівців він закликав «до стриманості й обережності у висловлюванні своїх поглядів, не вдаватися до радикальних заходів, щоб не дратувати російський уряд» [8, с. 46]. На думку М. Костомарова, треба зберегти сили та згуртуватися навколо української освітньої справи.

По-третє, в державницьку формулу КМТ включено розвиток освіти, науки та формування інтелектуального потенціалу. Так, за М. Костомаровим, в основі слов'янського федералізму має бути мовно-культурний чинник, що передбачало повну політичну автономію кожному слов'янському народові в системі внутрішнього управління, включаючи судочинство, освіту тощо.

Як зазначено в дослідженні ідейно-гуманістичних позицій Кирило- Мефодіївського товариства вітчизняного вченого М. Бойко, «концептуальною домінантою Кирило-Мефодіївського товариства є створення союзу християнських народів на основі норм співжиття та взаємодії народів майбутньої слов'янської федерації, де пріоритет надавався не тільки політичним, але, насамперед, релігійно-етичним нормам» [3, с. 73].

Варто відзначити і вплив поглядів визначного літератора, талановитого громадського та політичного діяча П. Куліша (1819-1897) на формування української національної ідеї КМТ. Погоджуємося, що маркерами української національної ідеї в творчості П. Куліша є історія, козацьке волелюбство, відчуття власної гідності, особливий спосіб врядування через віче, релігія у православному варіанті та українська мова. Крім того, він «здійснив надзвичайно великий внесок для розвитку української мови переклавши нею Біблію та створивши так звану «кулішівку» [11, с. 74].

Слід зауважити, що П. Куліш був постаттю неоднозначною і суперечливою, у пошуках істини він постійно змінював свою політичну орієнтацію і позицію, а в українському суспільстві є найменш популярним, найменш оціненим [12, с. 121]. Попри суперечливість, «він сповідував ідею державності України, яку, на його думку, вона могла отримати тільки під владою сильної імперії» [6, с. 201], але відродження нації в кривавий спосіб - не кращий варіант, і тому він закликає до сили слова, збереження національних здобутків - мови, культури, самобутності. Дійсно, «кирило-мефодіївці дотримувалися чітких позицій у необхідності поширювати освіту серед українців, де б вона визначала свій пріоритет над політикою, бо низький рівень свідомості населення, у перспективі, веде до зростаючих соціальних суперечностей та конфліктів» [3, с. 74].

У філософсько-релігієзнавчому аналізі головного документа КМТ - «Книги буття українського народу» вітчизняний вчений Т. Зінкевич звертає увагу на своєрідність ідеї громадянської релігії в цьому творі. Як зауважено Т. Зінкевичем, «громадянська релігія - це такий суспільно-культурний феномен, у якому крізь призму своєрідної релігійної мови і специфічних практик обґрунтовується доконечність постання і ствердження національної держави, що бере свій початок у потребі спільноти знаходити сакральне у трансцендентній одвічно-лінійний дії, яка вкорінена в історію територій» [13, с. 84-85]. Далі автором підсумовано, що основними положеннями української національної віри М. Костомарова є такі: Бог один; віра в Бога є запорукою панування в суспільстві свободи, рівності, братерства; соціальні ідеали українства і соціальні ідеали християнства збігаються. І це також прояв вище згаданої слов'янофільської доктрини, зокрема постулат про примат духовного над матеріальним та домінування духовних цінностей православної цивілізації.

Найбільш рішучу й безкомпромісну позицію в КМТ займав Т. Шевченко (1814-1861) - мислитель революційно-демократичного напряму, в творчості якого спостерігається баланс національного, соціального і загальнолюдського [6, с. 206]. Через закорінені в народну культуру та світогляд твори, художні сюжети та живі образи знаходять своє магічне вираження і втілення. Читачу передаються судження, оцінки, міркування, переживання, обурення, гнів та надія видатного Т. Шевченка. Він не писав наукових трактатів, не запропонував наукові дефініції, але вся його літературна творчість - це погляд на історію, дослідження і оцінка помилок, формування загальнолюдського світогляду, спонукання до мислення, піднесення національної гордості, підвищення національної свідомості та формування націєцентричного світогляду тощо.

Отже, теоретичні погляди Т. Шевченка не мають політико-правовій цілісності й систематичності, але спираються на такі чітко виражені ідеї, як національне звільнення українського народу від російського абсолютизму пов'язане з революційними перетвореннями та відродженням слов'янського братерства; суспільно-політичним ідеалом є демократія та справедливі закони; людина від природи є вільною та наділена природними правами [1, с. 266].

Як зазначено в науковому дослідженні історіософських поглядів М. Костомарова, П. Куліша і Т. Шевченка вітчизняної вченої Л. Чикур, їх пов'язувало членство в КМТ та спільна месіанська ідея, а розходження у поглядах стосувалися пріоритетності завдань: «для Костомарова головною була єдність і братерство слов'ян, для Шевченка - соціальне та національне звільнення, а для Куліша - культурологічний аспект - важливість розвитку української культури» [6, с. 199]. Такої ж думки дотримуються і інші дослідники. Так, В. Половець пише, що всі члени КМТ, погоджуючись засадничо, розходилися в питаннях пріоритетності вирішення завдань: М. Костомаров і В. Білозерський зауважували на проблемі федералізації, слов'янської єдності і братерства, Т. Шевченко у своїх віршах закликав до боротьби за соціальне і національне визволення українського народу, а П. Куліш та О. Маркевич наголошували на важливості розвитку української культури [9, с. 197-198].

Отже, можемо підсумувати, що слов'янська доктрина КМТ мала реалізуватися через консолідацію слов'ян у федерацію на демократичних засадах. Погоджуємося з автором О. Сліпушко, що ідеї кирило-мефодіївців кардинально відрізнялись від ідей російських слов'янофілів. Так, автором зауважено, що кирило-мефодіївцям «були притаманні такі риси, як демократизм, соціальна рівність, політична свобода, засудження самодержавства, експлуатації, кріпацтва як ганебного явища, критика російських царів як поневолювачів України, підтримка декабристів, федералізм, уславлення козацьких звичаїв і традицій, національна і політична суверенність України, рівність усіх слов'янських народів» [14, с. 70].

Вперше в українській модерній історії кирило-мефодіївцями була здійснена спроба перейти від культурно-просвітницької діяльності до національно-політичної боротьби, вперше після знищення Гетьманщини кирило-мефодіївцями відзначено необхідність перетворення безправної Малоросії у самодостатню Україну, а також потребу збереження української національної ідентичності [15, с. 145].

Як слушно зауважено М. Бойко, «програмні положення Кирило- Мефодіївського товариства були не вузьконаціональними ідеями, а включали в себе пропозиції у перебудові існуючої системи відносин та створення нових міжслов'янських відносин на принципово демократичних засадах» [3, с. 74]. У березні 1847 р. за доносом студента юридичного факультету університету В. Петрова діяльність братства була викрита, всіх членів заарештовано і покарано, і після відбуття терміну ув'язнення їх розіслали у віддалені губернії імперії під нагляд поліції [9, с. 198].

Кирило-Мефодіївське товариство як тимчасове політичне об'єднання, як невелика група інтелектуалів і представників творчості через вірші, фольклор, літературу та освіту та через свої програмні документи дало поштовх до трансформації національно-державницьких ідей із своєрідного теоретичного рівня на якісно новий, практичний рівень реалізації, коли почали з'являтися національно-патріотичні рухи, об'єднання та організації, а отже і політична думка другої половини ХІХ століття збагачується новими національними ідеями, державницькими концепціями та демократичними проектами. Цим обґрунтовано подальше дослідження особливостей вітчизняної політико-правової думки даного періоду.

Висновки

Таким чином проведений аналіз історико-правових досліджень вітчизняних вчених щодо змісту і сутності політико-правових ідей діячів Кирило-Мефодіївського товариства, дозволяє зробити певні висновки та узагальнення.

1. КМТ як політична організація, розробляло ідеологію слов'янського федералізму на демократичних засадах, в основі яких закладено принципи забезпечення права кожної нації на державну самостійність, ведення кожною нацією власної незалежної внутрішньої та зовнішньої політики, існування в кожній державі конституційного законодавства, системи демократичних виборів, а також розвиток освіти, науки та формування інтелектуального потенціалу.

2. Всередині Кирило-Мефодіївського товариства існувало два політичних крила: ліберально-буржуазне (М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш) і революційно-демократичне (М. Гулак, О. Навроцький, І. Посяда), які об'єднувались в ідейному сенсі та в засадничих ключових питаннях, але розходилися вони в питаннях пріоритетності вирішення завдань.

Література

1. Історія вчень про державу і право: навч. посіб / Є.В. Зозуля, О.С. Туренко, І.В. Іванов. Херсон: «Олді-Плюс», 2018. 308 с.

2. Донченко О.І. Особливості поширення європейських ліберальних ідей в Україні у другій половині ХІХ століття. Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. 2016. №6. С. 3-6.

3. Бойко М.П. Ідейно-гуманістичні позиції Кирило-Мефодіївського товариства та суспільні реалії сучасної України. Грані. 2016. №140. С. 72-75.

4. Салтовський О. Концепції української державності в історії вітчизняної політичної думки (від витоків до початку ХХ сторіччя). К.: Вид. ПАРАПАН. 2002. 396.

5. Богдашина О.М. Пізній романтизм vs ранній позитивізм: особливості сприйняття новітніх ідей М.І. Костомаровим (1860-1880-ті рр.). Харківський історіографічний збірник. 2017. Вип. 16. С. 4-15.

6. Чикур Л. Історіософські мотиви лірики М. Костомарова, П. Куліша та Т. Шевченка. Проблеми сучасного літературознавства. 2015. Вип. 21. С. 199-208.

7. Бойко М. Філософсько-правові погляди Кирило-Мефодіївського товариства в загальному аспекті. Versus. 2014. №2. С. 99-104.

8. Іванова Л.Г. Концепція слов'янського федералізму М. Костомарова і російська демократія. Гілея: науковий вісник. 2019. Вип. 144 (1). С. 41-48.

9. Половець В. Василь Михайлович Білозерський (1.01.1816 - 4.03.1899) (до 190-х роковин від дня народження). Сіверянський літопис. 2016. №4. С. 196-202.

10. Мовчанюк В. Шевченкова ідея України і месіанська логіка "Книг буття українського народу" Миколи Костомарова. Шевченків світ. 2017. Вип. 10. С. 14-31.

11. Поцюрко О.Ю. Ключові маркери української національної ідеї в творчості П. Куліша. Соціально-гуманітарний вісник. 2019. Вип. 25. С. 73-74.

12. Радько П. Трагічні традиції українського державотворення в контексті роману П. Куліша "Чорна рада”. Рідний край. 2009. №1. С. 121-125.

13. Зінкевич Т. Ідеї громадянської релігії у творчому спадку Миколи Костомарова . Українське релігієзнавство. 2016. №79. С. 79-85.

14. Сліпушко О. Суспільно-політичні ідеї Кирило-Мефодіївського братства у художньому просторі поезій Тараса Шевченка. Шевченкознавчі студії. 2013. Вип. 16. С. 66-74.

15. Фігурний Ю. Націєтворчий аспект діяльності Кирило-Мефодіївського товариства. Українознавство. 2016. №4. С. 162-173.

References

1. YE.V. Zozulya, O.S. Turenko, I.V. Ivanov. (2018) Istoriya vchen'pro derzhavu i pravo [History of teachings about the state and law]. Kherson: «Oldi-Plyus» [in Ukrainian].

2. Donchenko O.I. (2016) Osoblyvosti poshyrennia yevropeiskykh liberalnykh idei v Ukraini u druhii polovyni ХІХ stolittia. [Peculiarities of the spread of European liberal ideas in Ukraine in the second half of the 19th century]. Aktualniproblemy vitchyznianoi yurysprudentsii. No. 6. Р. 3-6. [in Ukrainian].

3. Boiko M.P. (2016) Ideino-humanistychni pozytsii Kyrylo-Mefodiivskoho tovarystva ta suspilni realii suchasnoi Ukrainy. [Ideological and humanist positions of the Cyril and Methodius Society and social realities of modern Ukraine]. Hrani. No. 140. Р. 75-76. [in Ukrainian].

4. Saltovs'kyy O. (2002) Kontseptsiyi ukrayins'koyi derzhavnosti v istoriyi vitchyznyanoyi politychnoyi dumky (vid vytokiv do pochatku ХХ storichchya). [Concepts of Ukrainian statehood in the history of national political thought (from the origins to the beginning of the 20th century)]. K.: Vyd. PARAPAN [in Ukrainian].

5. Bohdashyna O.M. (2017) Pizniy romantyzm vs ranniy pozytyvizm:osoblyvosti spryynyattya novitnikh idey M.I. Kostomarovym (1860-1880-ti rr.). [Late romanticism vs early positivism: peculiarities of perception of the latest ideas by M.I. Kostomarov (1860-1880s)]. Kharkivs'kyy istoriohrafichnyy zbirnyk. No. 16. Р. 4-15. [in Ukrainian].

6. Chykur L. (2015) Istoriosofs'ki motyvy liryky M. Kostomarova, P. Kulisha ta T. Shevchenka. [Historiosophical motives of the lyrics of M. Kostomarov, P. Kulish and T. Shevchenko]. Problemy suchasnoho literaturoznavstva. No. 21. Р. 199-208. [in Ukrainian].

7. Boyko M. (2014) Filosofs'ko-pravovi pohlyady Kyrylo-Mefodiyivs'koho tovarystva v zahal'nomu aspekti. [Philosophical and legal views of the Cyril and Methodius Society in a general aspect]. Versus. No. 2. Р. 99-104. [in Ukrainian].

8. Ivanova L.H. (2019) Kontseptsiya slov"yans'koho federalizmu M. Kostomarova i rosiys'ka demokratiya. [Kostomarov's concept of Slavic federalism and Russian democracy]. Hileya: naukovyy visnyk. No. 144 (1). Р. 41-48. [in Ukrainian].

9. Polovets' V. (2016) Vasyl' Mykhaylovych Bilozers'kyy (1.01.1816-4.03.1899) (do 190-kh rokovyn vid dnya narodzhennya). [Vasyl Mykhailovych Bilozerskyi (January 1, 1816 - March 4, 1899) (until the 190th anniversary of his birth)]. Siveryans'kyy litopys. No. 4. Р. 196-202. [in Ukrainian].

10. Movchanyuk V. (2017) Shevchenkova ideya Ukrayiny i mesians'ka lohika "Knyh buttya ukrayins'koho narodu" Mykoly Kostomarova. [Shevchenko's idea of Ukraine and the messianic logic of Mykola Kostomarov's "Books of the Life of the Ukrainian People"]. Shevchenkiv svit. No. 10. Р.14-31. [in Ukrainian].

11. Potsyurko O.YU. (2019) Klyuchovi markery ukrayins'koyi natsional'noyi ideyi v tvorchosti P. Kulisha. [Key markers of the Ukrainian national idea in the works of P. Kulish]. Sotsial'no-humanitarnyy visnyk. No. 25. Р.73-74.

12. Rad'ko P. (2009) Trahichni tradytsiyi ukrayins'koho derzhavotvorennya v konteksti romanu P. Kulisha "Chorna rada”. [Tragic traditions of Ukrainian state-building in the context of P. Kulish's novel "The Black Council"]. Ridnyy kray. No. 1. Р. 121-125. [in Ukrainian].

13. Zinkevych T. (2016) Ideyi hromadyans'koyi relihiyi u tvorchomu spadku Mykoly Kostomarova. [Ideas of civil religion in the creative heritage of Mykola Kostomarov]. Ukrayins'ke relihiyeznavstvo. No. 79. Р. 79-85. [in Ukrainian].

14. Slipushko O. (2013) Suspil'no-politychni ideyi Kyrylo-Mefodiyivs'koho brat-stva u khudozhn'omu prostori poeziy Tarasa Shevchenka. [Socio-political ideas of the Cyril-Methodiev brotherhood in the artistic space of Taras Shevchenko's poetry]. Shevchenkoznavchi studiyi.No. 16. Р. 66-74. [in Ukrainian].

15. Fihurnyy Y.U. (2016) Natsiyetvorchyy aspekt diyal'nosti Kyrylo-Mefodiyivs'koho tovarystva. [The nation-building aspect of the activity of the Cyril and Methodius Society]. Ukrayinoznavstvo. No. 4. Р. 162-173.

Размещено на Allbest.Ru