Товариство "Волинь" у культурному просторі української діаспори Вінніпега

Размещено на http://www.allbest.ru/

Товариство «Волинь» у культурному просторі української діаспори Вінніпега

Прокопчук Віктор Степанович

доктор історичних наук, професор

заслужений працівник народної освіти України

У силу різних обставин за межами України за понад століття опинилося більше десяти мільйонів українців. У нових і нелегких умовах вони намагалися консолідуватись, підтримувати одне одного, міцнити дух українства, створювали для цього наукові, громадські, просвітницькі, культурно-освітні осередки. Відповідно до часу, завдань та особливостей їх реалізації життєдіяльність західної української діаспори можна поділити на кілька етапів: І - трудова еміграція (кінець ХІХ - 1914 рр.); ІІ - міжвоєнна (1920 - середина 1940-х рр.); ІІІ - повоєнна (середина 40-х - початок 90-х рр.); IV - доби незалежності України. Об'єктом нашого дослідження є життя і патріотична діяльність українців у західній діаспорі в основному третього повоєнного періоду, предметом - культуротворча та наукова праця волинян у Вінніпезі (Канада), зокрема створених ними Товариство «Волинь» (ТВ) та Інститут дослідів Волині (ІДВ).

На період Другої світової війни і перших повоєнних років припала третя потужна хвиля української еміграції, викликана репресивною політикою як німецьких окупантів, так і радянських каральних органів, що унеможливлювало проживання мільйонів людей на своїй Батьківщині. Спочатку осіли вони на європейському континенті, а коли намітився поділ Німеччини на дві протилежні за економічним і політичним устроєм держави, відчули подих «холодної війни», вдались до «великого ісходу» - масового переселення в Сполучені Штати Америки, Канаду, Австралію та інші країни. Почався процес адаптації до нових умов, земляцької консолідації з метою подолання побутових труднощів, взаємопідтримки. Спирались вони на створену попередниками громадсько-політичну та культурно-освітню інфраструктуру. Водночас створювали свої релігійні, громадські, науково-просвітницькі осередки, які сприяли гуртуванню розсіяних сил, протистоянню асиміляційним процесам, навчанню і національно-патріотичному вихованню дітей, а також підтримці братів-українців у радянській Україні. Головними інструментами боротьби обрали рідну мову, історію, культуру, обряди і традиції свого народу.

Зразок земляцького єднання, патріотизму, звернення до національних джерел демонстрували волиняни. 1949 р. створили ініціативну групу (Максим Бойко, Гнат Душинський, Володимир Мельник, Тиміш Мельник, Степан Миколайчук, Антон Молитовник, Каленик Щерблюк), оприлюднили заяву, закликали волинян збирати і направляти на адресу М. Бойка документи та матеріали, які мали скласти збірник «Волинь у боротьбі за волю України», цим окресливши один із напрямів своєї діяльності - науково-краєзнавчий. Пошук форм, методів і масштабу діяльності знаходив відображення і в назвах гуртка: спочатку - «Союз Західних земель України», через рік з'явилася пропозиція назвати його «Дослідно-видавничим товариством Волинь», потім - «Братством волинян», 1950 р. - «Товариство волиняків». Чітко простежувалося два напрями діяльності новоствореної інституції - культурно-просвітницький, підтримки повсякденного життя волинян у Вінніпезі та науково-видавничий. У результаті 21 липня 1951 р. з ініціативи членів Товариства було створено ще й Інститут дослідів Волині. Ці дві структури від заснування та до останніх днів діяли і разом, і паралельно, розходячись у своїй праці на більшу відстань, а інколи зближуючись настільки, що відмінність ця, особливо в 90-х, ставала й малопомітною [6, 458].

Діяльність Товариства набула кращої динаміки, коли його 1958 р. очолив Ілля Федорович Онуфрійчук. Він - волинянин, 17 вересня 1911 р. народився в м. Ковелі. Незважаючи на матеріальні труднощі, батьки намагалися дати дітям освіту і спеціальність. Ілля після закінчення української гімназії імені Лесі Українки в Луцьку здобував її в Люблінській середній агрономічній школі, а згодом, працюючи агрономом у Луцькому повіті, заочно здобував вищу освіту в Українському технічно-господарському інституті в Подебрадах, з 1940 р. - на агрономічному відділенні Львівського політехнічного інституту. З приходом на територію колишнього Волинського воєводства радянських військ розпочалися репресії, які не обминули і сім'ю Онуфрійчуків. Це була головна причина того, що Ілля та його брат Федір опинилися в еміграції [5, 27].

З переїздом до Вінніпегу долучився до громадського життя, став членом собору св. Покрови, понад 20 років очолював бібліотеку місцевої «Просвіти». З його призначенням на посаду голови Товариство востаннє змінило назву - з «Товариства волиняків» на Товариство «Волинь». Окрім видавничої діяльності його члени займалися питаннями побуту волинян у Вінніпезі, підтримкою бідних і хворих, проблемами поведінки та моралі земляків, навіть мали свій товариський суд, відправляли панахиди по померлих, організовували зустрічі зі знаменитими земляками, відзначення ювілеїв, святкові гостини. Вони створили імпрезовий комітет, у якому брали активну участь дружина голови Галина та доньки, збирали кошти на пам'ятники видатним українцям, підтримку видавничих та інших проєктів. Іван Дубилко так визначив роль і місце Іллі Федоровича в житті вінніпезьких волинян: «Коли Товариство «Волинь» у Вінніпезі й Інститут дослідів Волині проіснували сорок років і за ті літа згадані організації не розсварилися, що часто буває між нами, але проіснували в згоді і змогли за ті сорок років видати стільки корисних наукових праць, то найбільше це сталося завдяки невсипучій і мозольній праці довголітнього Голови Т-ва «Волинь» панові Іллі Онуфрійчукові» [1, 6]. Успішна діяльність вінніпезького Товариства надихнула волинян інших міст Канади та країн на створення та розгортання роботи подібних осередків, зокрема - у Торонто, Нью-Йорку, Буффало, Клівленді, Нюрнберзі, Мюнхені, Сіднеї (Австралія), Англії.

Найбільшим досягненням Товариства стало створення Інституту дослідів Волині. 21 липня 1951 р. на установчих зборах обрали раду Інституту, дирекцію, контрольну та видавничу комісії, згодом - дійсних і почесних членів, членів-наукових співробітників. Було сформовано й мережу членів-кореспондентів з волинян, які проживали в різних країнах [6, 458]. За твердженням останнього голови Сергія Радчука, за 45 років діяльності ІДВ в його рядах працювало 147 дійсних членів, серед яких - видатні науковці: почесний голова митрополит Іларіон (проф. Іван Огієнко), доктор Ю. Мулик-Луцик, професори: Я. Рудницький, М. Боровський, С. Радчук, а також М. Бойко, С. Ярмусь, М. Подворняк, Федір та Ілля Онуфрійчуки й ін. [3, 16]. Спільними зусиллями ТВ та ІДВ видали 90 волинознавчих праць, серед яких 17 книг професора І. Огієнка та 20 випусків наукового збірника «Літопис Волині» [3, 17]. В Інституті Ілля Федорович був заступником голови, очолював видавничу комісію, концентруючи зусилля на формуванні видавничого фонду за рахунок пожертв волиняків і земляцьких фундацій, проведенні добродійних заходів, поширенні надрукованих книг. За підрахунками бухгалтера - скарбника Н. Лугової, тільки за 19881991 рр. надходження становили 47700 дол. [2, 204-206]. Високо оцінював внесок І. І. Онуфрійчука в діяльність ТВ - ІДВ Сергій Радчук: «Ілля Федорович - це людина скромної вдачі та трудолюбивого характеру. Він наполегливо працює, не рекламуючи свого «Я», але наслідки його праць свідчать самі за себе не тільки в діаспорі , але і на Батьківщині» [3, 31]. Відзначив його заслуги у видавничій справі і митрополит Іларіон, який у передмові до своєї монографії «Дохристиянські вірування українського народу» зазначив: «Особливо щиро дякую Достойному Голові Видавничої комісії п. агрономові І. Онуфрійчукові» [4, 10]. З незалежністю України він поширив свою діяльність і на її терени, перш за все на Волинь, зокрема Житомирщину, Рівненщину, Луцьк, незважаючи на поважний вік і стан здоров'я, вів листування, надсилав видання Інституту. У його щирості та пунктуальності мав нагоду пересвідчитись і автор цього дослідження. «Дякую за листа та прошу вибачте, що із запізненням відповідаю. Був у лікарні, дещо видужав і найперше відповідаю Вам», - писав 20 жовтня 1997 р. А навздогін надіслав посилку книг, потім - другу.

З незалежністю України з'явилася можливість відкритого спілкування, взаємовідвідин, користування архівами та бібліотеками обох сторін. Один за одним відходили в пам'ять фундатори ТВ - ІДВ, їхні нащадки дещо по-іншому розуміли свою роль у країні проживання, змінився вектор діяльності - від боротьби з владою в Україні до її підтримки в розбудові незалежності. Приклад показав екзильний уряд, передавши Україні багатий архів, а останній президент Микола Плав'юк перебрався до Києва й розпочав різносторонню діяльність на Батьківщині. Почали пошук контактів з Україною і керівники ТВ - ІДВ з метою передачі естафети в Україну. 1992 р. в Брусилові на відкритті пам'ятного знака І. Огієнкові побував член ІДВ професор О. Герус, 1994 р. на Волинь приїжджав професор-богослов Степан Ярмусь. 1996 р. - офіційний представник влади Сергій Шевчук, заст. голови Волинської облради, у Вінніпезі знайомився з архівом і книжковим фондом, який планувалося передати до Луцька.

Того самого року з приїздом до Луцька голови управи ІДВ доктора Сергія Радчука справу передачі естафети було завершено підписанням 12 червня угоди про створення у Волинському державному університеті відділення ІДВ, яке відповідно до наказу ректора професора Івана Олексіюка очолила Мар'яна Миць, а згодом - професор Геннадій Боднаренко. Університет на визнання заслуг І. Онуфрійчука, С. Геруса та С. Ярмуся перед наукою обрав їх Почесними професорами ВДУ [6, 477]. Так завершилася майже півстолітня високорезультативна діяльність ТВ - ІДВ у Вінніпезі. В останньому 20-му випуску «Літопису Волині, з'явилася заява: «У зв'язку з відходом у Вічність п'ятьох дотеперішніх редакторів «ЛВ» (бл.п. А. Шумовський, М. Боровський, Ю. Мулик-Луцик, М. Подворняк, Ф. Онуфрійчук) і поважний вік багатьох співробітників збірника, дирекція Інституту дослідів Волині й управа Товариства «Волинь», рішили з цим числом (19-20-им) закінчити видання тут у Канаді, і сподіваємось, що воно буде продовжене вже тепер у незалежній Україні, на нашій рідній Волині»» [3, 8]. Відділення вже 1998 р. під час мого особистого знайомства з його роботою базувалося в трьох кімнатах, мало понад 500 діаспорних видань, видавало науковий збірник «Літопис Волині».

Формат тез не дає змогу панорамно розкрити плідну діяльність творців ТВ - ІДВ, однак навіть із цієї інформації можна зробити висновок про її масштабність, яка, на наш погляд, заслуговує окремого монографічного, а то й дисертаційного дослідження.

Література

патріотичний діаспора повоєнний волинь

1. Літопис Волині: наук.-попул. зб. волинознавства / гол. ред. М. Подворняк. Вінніпег, 1990. Ч. 16. 160 с.: іл.

2. Літопис Волині: наук.-попул. зб. волинознавства / ред. П. Данилюк, адмін. І. Онуфрійчук. Вінніпег, 1992. Ч. 17-18. 208 с.: іл.

3. Літопис Волині: наук.-попул. зб. волинознавства / відп. ред. С. Радчук, ред. П. Данилюк, адміністр. І. Онуфрійчук. Вінніпег, 1999. Ч. 19-20. 351 с.: іл.

4. Огієнко І.І. Дохристиянські вірування українського народу / митрополит Іларіон. Вінніпег, 1965. С. 10.

5. Прокопчук В.С. Ілля Федорович Онуфрійчук - організатор волинських краєзнавчих студій в діаспорі // Літопис Волині: наук.-попул. зб. волинознавства. Вінніпег, 1999. Ч. 19-20. С. 26-31.

6. Прокопчук В.С. Історичне краєзнавство Правобережної України 30-х років ХХ - початку ХХІ століття: від репресій, занепаду - до відродження, розквіту. Кам'янець-Подільський: Абетка-Нова, 2005. 600 с.

Размещено на Allbest.ru