Причини та наслідки трансформації художнього мислення українських мистців кінця 80-х - початку 90-х рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Причини та наслідки трансформації художнього мислення українських мистців кінця 80-х - початку 90-х рр.

Солярська-Комарчук Ірина Олегівна

кандидат філософських наук, доцент

доцент кафедри мистецтвознавчої експертизи

Національної академії керівних кадрів

культури і мистецтв

Вглядаючись у мистецтво ХХ ст., можемо знайти багато нерозкритих подій, історій, котрі на той час, ще в умовах радянської цензури, були могутніми проявами боротьби людей духу з лицемірством, формалізмом, антигуманністю. Особливо цікавий та малодосліджений період у художньому житті України кінця 80-х років та початку 90-х. Чорнобильська катастрофа надзвичайно сильно потрясла наших співвітчизників, осмислення цієї трагедії відобразилося у творчості поетів, письменників, і, звичайно ж, художників. Хвилювало все - халатність і цинізм радянської системи, страшна екологічна катастрофа, загибель людей та вплив «мирної» радіації на живий організм. Ця подія спонукала до роздумів про місце та місію людини у світі, оцінку технологічного «панування» людини на планеті. «Чорнобильська катастрофа 26 квітня 1986 року лишила страшні опіки в душах, тілах та в долях українців (навіть в Європі). Апокаліпсис, що відбувся вдома, унаочнив трухлявість «брежнєвщини». Життя вимагало перебудови» [1, 30]. Ця катастрофа в середовищі митців здійснила революційний переворот - відбулася кардинальна трансформація художнього мислення, котра прагнула до свободи творчості, а, отже, до свободи мислення. «З репресивного соцреалізму останній покров було зірвано чорнобильським виром» [1, 30]. Неофіційна художня культура, врешті, виходить на перше місце.

Зокрема, тема Чорнобильської катастрофи як знегуманення сучасної цивілізації прозвучала в роботах І. Марчука, М. Приймаченко, Г. Сенченко, В. Бистрякова. В кінці 80-х років мистець Федір Тетянич розробляє вчення Фріпулья і, щоб ділитися ним, одягнувшись у знаменитий блискучий костюм, виходить на вулиці Києва. Популяризує своє вчення шляхом здійснення перформансів та гепенінгів, що стало новаторством в історії українського мистецтва. У контексті ідеї «Фріпулья» мистець розробляє «біотехносферу», остання мала вигляд сферичної конструкції, всередині знаходилось все, що необхідно для виживання людини, якщо раптом станеться фатальна катастрофа. Такі інсталяції були поставлені у м. Попасна (Луганщина), м. Смоленськ (російська федерація) та на зупинці с. Перемога (Київщина). Їх мета полягала у нагадуванні людям бути обережними щодо планети та Всесвіту. На жаль, через те, що вони нагадувало НЛО, роботи були демонтовані. Федір Тетянич у 1989 році бере участь у спектаклі «О-О-И» (Чорнобиль) відомого сучасного українського театрального режисера Андрія Жолдака. На афіші, окрім назви вистави, було вказано, що прем'єра відбулася 26 квітня 1986 року. Наступні прем'єри - 1990 р. Режисер - Андрій Жолдак, живий живопис - Федір Тетянич.

Федір Тетянич пропагує «ресайклінг» як засіб естетичного вдосконалення середовища. Він збирає сміття, використовує його як матеріал в мистецтві, адже вважав, що так врятує планету. Це був варіант українського Arte Povera (бідне мистецтво), постмодерністичної течії, спорідненої з мінімалізмом, концептуалізмом та поп-артом. Метою західних художників було намагання досягнути поетичного ефекту найпростішими засобами, пробитися до серцевини естетичного переживання, звільнити відчуття глядача від вже відомих концепцій та ідеологій. Використання такого прийому в роботах українського мистця було спрямоване до пробудження відповідальності людини, нагадування про зв'язок мікро- та макросвітів, словом, це нагадування про всеєдинство існуючого. Окрім того, Ф. Тетянич причетний до створення «Академії диваків», ціль якої полягала у боротьбі проти сірості в житті й мистецтві, проти песимізму, байдужості і грубощів.

Серед представників українського мистецтва 80-х - початку 90-х років слід виділити Вудона Баклицького, творчість якого є зразком українського трансавангарду, зокрема - неоекспресіонізму, напрямку, котрий проявився в різних варіантах в усіх країнах, котрі мали власний досвід авангардного мистецтва. Вудона завжди хвилювала тема наступу техногенності та сучасного міста, як її носія, на природу. Його роботи це втілення досвіду споглядання та «бачення» світу. Улюблені об'єкти мистця - зникаюча стара забудова Подолу, Куренівки. Він був максималістом у відчуттях, тому його захоплювала експресія кольору і форми. Тема Чорнобильської катастрофи яскраво прозвучала у його художньому осмисленні через створену у 80-х роках «Чорнобильську Мадонну».

Важливим фактом життя та творчості В. Баклицького була активна участь в 1990-1992 роках у групі незалежних художників «Стронцій-90». Увага митців була спрямована на збереження чи навіть відстоювання чистоти екології Землі. Вудон надихав своєю неординарною творчістю молодших колег, котрі належали до цієї групи, зокрема сучасного художника Валерія Голейка. Після смерті В. Баклицького група не розпалася і продовжувала організовувати спільні артпроєкти, що закликають людей до збереження природи, до миру та взаємодії. До артгрупи «Стронцій-90» належать також колишній оператор четвертого блоку ЧАЕС Олексій Бреус та відома українська художниця Тетяна Чеброва. Зокрема, у квітні 2011 року група організувала акцію «ЗАХИСНІ КВІТИ» в межах міжнародного артпроєкту «SIP: Укриття - Уявна Точка» (SIP: Shelter Imaginary Point). Мистецька акція була покликана привернути увагу до проблем Чорнобиля. Художники виготовили з паперових квітів інсталяцію, що мала 75 м. Квіти були надіслані з понад 30 країн світу. Так створювалось імітування об'єкта «Укриття», який будувався на той час над четвертим реактором. Проєкт розпочався у 2010 році і перші 5 м артукриття були презентовані 26 квітня 2010 року. Презентація третьої частини «Захисних квітів» відбулася 26 квітня 2016 року. Артгрупа «Стронцій-90» намагалась відтворити реальні розміри укриття. У задумі мистців кожна квітка - то конкретна людина, бо квітка - символ людської душі. Маленькі квіти насправді дуже сильні, адже здатні пробивати асфальт, дивуючи величезною силою життя. Цікаво, що вік учасників дуже різний: наймолодшій учасниці з України було два роки, а найстаршій, з Великобританії, було 94 [2].

До групи «Стронцій-90» долучилися також і молоді митці - Олексій Глазунов та Яна Глазунова, котрі у квітні 2021 року разом з Олексієм Бреусом, Валерієм Голейко представили роботу «Ліквідатор» (холст, масло, 150 х 305 см, 2020 р.). Картина присвячена подвигу тих, хто ціною свого життя та здоров'я забезпечив безпеку більшості українців. Цікаво, що праобразом Ліквідатора став Олексій Бреус. На разі, це остання робота групи «Стронцій-90».

Отже, Чорнобильська катастрофа стала каталізатором невідворотності трансформації художнього мислення українських митців у другій половині 80-х років ХХ ст. Мистці неофіційного мистецтва, демонструючи експресію своїх відчуттів та переживань, активно використовують нові прийоми, впроваджують сучасні артпрактики руху. Працю піонерів продовжили композитори другої генерації - А. Вахнянин, В. Матюк, які не обмежувалися творчістю й стали організаторами музичного життя. До них примикає С. Воробкевич, який спричинився до його пожвавлення в Буковині, дещо осторонь від них стоїть праця Бажанського.

Прикметно, що в цій статті Витвицький вже зазначив про «сильний вплив Лисенкової музики» на творчість О. Нижанківського, Г. Топольницького та Ф. Колесси, згадав і про Я. Лопатинського. Поруч із Лисенковим впливом, культ поезії Шевченка, німецький хоровий рух, а також поява людей з ґрунтовною музичною освітою, побудили до глибоких змін, унаслідок чого на культурно-суспільний терен виступила професія музиканта, представником якої «на пограниччі двох генерацій» став Д. Січинський [1, с. 36]. Такими були особливості початкового етапу музичного професіоналізму Г аличини, на зміну якому прийшла нова доба його розвитку.

Примітки

1. Ідеться про консерваторію Галицького музичного товариства у Львові.

Література

трансформація художній мислення митець

1. Витвицький В. Музикознавчі праці. Публіцистика / упор. Л. Лехник. Львів, 2003. 400 с.

2. Витвицький В. Старогалицька сольна пісня ХІХ століття / вступ та упор. В. Пилиповича. Перемишль, 2004. 158 с.

Размещено на Allbest.ru