Проблема дискографії в наукових дослідженнях: 20-50 роки ХХ століття і сучасність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема дискографії в наукових дослідженнях: 20-50 роки ХХ століття і сучасність

Кочержук Денис, заслужений артист естрадного мистецтва України, заступник завідувача кафедри музичного мистецтва, доцент кафедри музичного мистецтва Навчально-наукового інституту театрального та музичного мистецтва ПЗВО «Київський міжнародний університет»

Початок ХХІ століття ознаменувався системою відродження, накопичення, формування та продукування музичних творів, що становлять основу дискографічного надбання українського мистецтва. Зокрема, розвиток фонографічної культури став основним джерелом у видобутку нових напрямів в мистецтві та збереженні культурно-мистецького фонду країни.

Значна кількість творів українських діячів в культурі та мистецтві виокремлює свої традиції як спосіб виховного впливу на громадян, завдяки фіксації музикознавчих матеріалів на цифрових носіях, а також - активного поповнення та зберігання фонографії в реєстрових фондових сховищах. Останнім часом серед суспільства суттєво зростає інтерес до консолідованих архівних зібрань історично-музикознавчого контенту. Особливим сегментом архівних надбань є записи студійної музики, які мають як національне, так і патріотичне значення.

Фонографічне мистецтво - це унікальний феномен аудіовізуальної та музикознавчої культури, що містить у собі концептуальний підхід розвитку фонофондів, зокрема суб'єктів дискографічного характеру, що потребує особливих умов догляду, зберігання, експлуатації та використання. Роль музичних фондів України зростає через необхідність зближення національних культур світу в умовах глобального простору цивілізації. Професійні спілки, співтовариства та галузеві державні структури усвідомлюють важливість відродження та реставрації джерел надходження музичної культури, більшість з яких зберігається на архаїчних виразниках. Зокрема, це аудіоносії (механічні, аналогові, цифрові тощо), що не гарантують надійного захисту їх збереження, тому що з історичним процесом матеріал устаткування псується від згубних чинників, що використовуються засобами зовнішнього середовища (мультимедійними компонентами).

Перспективність і ґрунтовність концепції розвитку фонографічної культури України забезпечується послідовною опорою на формуванні та аналізі засобів, в яких використано методологічні принципи. Ґрунтовний внесок у розвиток історіографії 20-50-х рр. ХХ ст. щодо української музичної культури було здійснено багатьма музикознавцями. Найактуальнішими науковими розробками ХХІ ст. є праці таких вчених як: О. Евтушенко [1], І. Клименко [2], О. Мазур [3], С. Максимюк [4], О. Сердюк [5], Г. Скрипник [6], Т. Слюсаренко [5], О. Уманець [5] та ін. Їх теоретико-практичні ідеї та аналіз музикознавчої діяльності вивчає, описує, характеризує та відображує розвиток музики в процесі історичних подій ХХ ст. Зокрема: повстанські загони армії УНР на Правобережну Україну періоду 1920-х рр., голод українського населення в 1921-1923 рр., утворення СРСР та голодомор в суспільстві в межах 1932-1933 рр., перенесення столиці УРСР з Харкова до Києва у 1934 р., Друга Світова Війна етапу 1939-1945 рр., та повоєнний розвиток й епоха «розвиненого соціалізму» або - «застій», починаючи з 1947-х рр. Всі ці історіографічні фактори вплинули на концептуальний розріст культури та мистецтва серед населення, адже знаходилися під постійним наглядом більшовиків: РСДРП(б), РКП(б), ВКП(б), що згодом було перейменовано в КПРС. Звідси, були утиски, а також часткове або повне знищення культурно-мистецького фонду України. Проте, є один вагомий фактор, що був актуальним в період ХХ ст., та є вагомим чинником в розвитку українського музикознавства сьогодення, як активною фазою збереження дискографічного фонду країни. Звернімося до історичних фактів.

У 1922 році Українська республіканська капела під керівництвом О. Кошиця, яку вислав уряд УНР, щоб популяризувати красу українського мистецтва, за відданий патріотизм записали славнозвісну українську композицію під назвою «Ще не вмерла України». Студія звукозапису «Brunswick», що відповідала за створення музичного матеріалу, на жаль, не створила копії музичної продукції та не запустила у продаж записи платівки [4, 140; 5, 14]. Це свідчило про те, що на той час українська культура не мала вагомого впливу на інші музикознавчі течії світу та стримувала свій розвиток поза межами державного устрою.

Повторне створення запису Гімну української Незалежності та Волі, став основним здобутком коду нації та, вперше, заснував фондові накопичення основних джерелознавчих баз серед реєстрів звукозапису. Дослідник С. Максимюк детально зосередив увагу на дослідові, сконцентрувавшись на виникненні і виконавстві Гімну. Так, у 1926 році Зазуляк Михайло за допомогою електричного способу фіксації звуку створив фонографічний запис композиції, що став головним надбанням свідомості та незламності українського народу. Платівка була заснована в США, Нью-Йорк, фірмою Columbia [4, 140-141]. Проте з факторами, що відповідали частковій зацікавленості серед публіки та неможливості прискореного створення копій, концепт твору було загублено. На затертій платівці зберіглися окремі частини музичного матеріалу, що створюють етнологічні надбання щодо розвитку дискографічної системи в українському музикознавстві.

У 1930-х рр. в США назріла економічна криза, що тривала значний період. Наслідки кризового стану торкнулися і систем звукозаписних джерел, особливо в галузі народознавства. Під час військових дій 1939-1945 рр. діяльність звукозаписних структур припинилася, і тільки в 1946 році відбувається поступове відновлення баз звукозаписних та дискографічних джерел [3, 96]. Проте концепція етнічного національного мистецтва втрачає актуальність серед осередків звукозаписних студій. Вже першою післявоєнною дискографічною формою Гімну України став запис магнітофонної стрічки фірми «Сігрем» у м. Торонто, Канада. Є підтверджувальні факти того, що звукозапис твору було здійснено двома способами: процес накопичення звуку на магнітофонну стрічку та на платівку. Однак архівний фонофонд, не має можливості надати такі варіанти композиції через її архаїчність і часткове руйнування матеріалу.

Всі ці формотворчі записи стали основою для концептуального рішення у подальшій прагматичності популярного мистецтва в межах Незалежності сьогодення. Звернімо увагу на те, що популярні виконавці: народні та заслужені артисти України (зокрема Джамала, Камалія, Т. Кароль, Н. Матвієнко О. Пономарьов та ін.) продовжили процес еволюції та модифікації Українського Патріотичного Гімну на основі нового звукостилістичного оформлення. Головною умовою їх митецької думи - це зберегти основний цикл мелодії, форму, вид та ідею.

Отже, історичний процес формування дискографічного процесу в українському мистецтві пройшов тяжкий та тривалий період в історії музикознавчої культури. Всі утиски та знищення пісенності українського суспільства не стали запорукою до зникнення українознавчої культури. Зокрема, сьогочасне мистецтвознавство збагачує культурно-мистецький фонд архівів звукозапису, що в майбутньому стане вагомою концептуальною ідеєю творчих сполук і майстерності в епосі ХХ- ХХІ століть та ознаменує модифікований етап щодо поповнення музикознавчих ідей.

дискографічний мистецтво музичний гімн

Література

1. Євтушенко О. Історія журналу «Галас». 2015.

2. Клименко І. Дискографія української етномузики (автентичне виконання). 1908-2010 : ілюстрований хронологічний реєстр з анотаціями і покажчиками. Київ : ПНДЛ музичної етнографії. НМАУ ім. П. Чайковського, 2010. 360 с.

3. Мазур О.Л. Зарубіжні сховища музичних фонодокументів. Інформація, комунікація та управління знаннями в глобалізованому світі: матеріали ІІІ Міжнар. наук. конф. (Київ, 14-16 травня 2020 р.). Київ: КНУКіМ, 2020. С. 95-97.

4. Максимюк С. З історії українського звукозапису та дискографії. Львів-Вашингтон: Український католицький університет, 2003. 290 с. (Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича). (Історія української музики; кн. 12).

5. Сердюк О.В., Уманець О.В., Слюсаренко Т.О. Українська музична культура: від джерел до сьогодення: монографія. Харків: Основа. 2002. 32 с.

6. Скрипник Г.А. Історія української музики. Київ, Смолоскип. 2016. Т. 3 440 с.

Размещено на Allbest.ru