Угорська "гра престолів". Від Анжу до Хуньяді

1387 р. Сигізмунд Люксембург вимагав від селян та містян седмицю, щоб покрити видатки по війні з Хорватами. У 1397 р. селянські господарство були повинні платити 1 флорин та 21 пфенінг кожне, що мало б дати 400 тис. флоринів. У 1435 р. був прийнятий податок п'ятидесятниця, який би мав фінансувати війну проти гуситів. Під час гуситських війн Сигізмунд Люксембург вимагав з королівських міст і надзвичайних податків. У 1426 р. він заклав замок Шинтава родині Палоці за 10 тис. флоринів. Пізніше він перепродав той сам замок Розгоні за 7,4 тис. флоринів. У 1388 р. Сигізмунд Люксембург заклав володіння Бранденбург за 565 тис. флоринів. У 1402 р. він продав Ноймарк Тевтонському Ордену за 63,2 тис. флоринів. У 1412 р. Сигізмунд Люксембург позичив 100 тис. флоринів у польського короля Владислава ІІ - Йогайла для війни проти венеційців. За це він дав заставу частину територію Спіша. Ці володіння були повернуті Угорщині тільки у 1772 р. Марією-Терезією. Найбільшими статями видатків були війни проти гуситів та Османів. У 1410 р. Руперт Пфальцьський був позбавлений титулу кайзера і його передали Сигізмунду Люксембургу. Ворог угорського короля Йодок помер у 1411 р. Сигізмунд Люксембург був коронований кайзером в сеймі в Аахені у 1414 р. У 1414-1418 рр. він як новий кайзер був присутній на церковному соборі у Констанці. У 1413 р. Сигізмунд Люксембург вів перемовини з папою римським Іоанном ХХІІІ у Лоді. Сигізмунд Люксембург був Констанці, коли Яна Гуса засудили на смерть як єретика. Того ж року він зустрівся у Парижі з французьким королем Карлом VI. У 1416 р. він зустрівся з Генрі V у Англії. Результатом візиту був Кентерберійський договір, який передбачав альянс Англії та Священної Римської імперії німецької нації. У 1417 р. Сигізмунд відвідав свій спадковий лен Люксембург у Нідерландах. Також Сигізмунд Люксембург зустрівся у Пассау з єпископом Гогенлое. Король повернувся до Угорщини не раніше січня 1419 р. У серпні 1419 р. помер король Вацлав, який правив Чехією. Владу у Чехії захопили гусити. У березні 1420 р. в Силезії Сигізмунд Люксембург проголосив буллу римського папи Мартина V про хрестовий похід. Влітку 1420 р. кайзер прорвався до Праги, де коронувався як новий чеський король. Проте невдовзі він зазнав поразки під Вишеградом від гуситів. З усього спадку чеських Люксембургів він правив тільки у Силезії та Моравії. Восени 1422 р. у Нюрнберзі він почав збирати нові війська для хрестового походу. Проте Сигізмунд Люксембург у 1426 р. був переможений гуситами у битві під Устьєм над Лабою. Ще один хрестовий похід проголосив папський легат Джуліано Чезаріні. Сигізмунд Люксембург у 1430 р. у Німеччині керував підготовкою походу. У серпні 1431 р. похід Сигізмунда Люксембурга проти чехів закінчився катастрофою у битві під Домауліце поблизу Пльзеня. У листопаді 1431 р. Сигізмунд Люксембург був коронований італійським королем. З липня 1432 р. по квітень 1433 р. він перебував у Сієні. Лише у травні 1433 р. Сигізмунд Люксембург відвідав Рим і папу Євгена IV. У червні 1433 р. він підписав мирний договір за яким Далмація мала відійти до Венеційської республіки. Після того як Османи зазнали поразки від чагатаїв Тимура у битві під Анкарою у 1402 р. позиції турок в Європі похитнулись. Завойовницьку політику Османів відновив лише султан Мурад ІІ. У 1403 р. сербський князь Стефан Лазаревич визнав себе васалом Угорщини. У 1408 р. він став першим серед лицарів Ордену Дракона. У 1411 р. Сигізмунд Люксембург зробив Стефана Лазаревича одним із найбільших землевласників в Угорщині. Разом з Белградом йому віддали

Сремську Митровицу, Сланкамен, Бечей, Бечкерек, Вршац, Межотур, Дебрецен, Хайдубосормень, Сату Маре, Бая Маре, Бая Спріє, Мункач, Берегсас, Таллья, Токай, Болдогкьо, Регец. Стефан Лазаревич разом з Сигізмундом Люксембургом прибув до Кракова у 1423 р. До смерті Стефана Лазаревича у 1427 р. південні околиці Угорського королівства страждали від турецьких набігів. З 1413 р. сербський деспот платив данину османському султану. Волоський кнез Мірча за свій союз з угорцями у 1396 р. був нагороджений маєтками у Південній Трансильванії. У 1399 р. йому було пожаловано у лен замок Болога, який потім він обміняв на замок Бран. У 1411 р. Мірча уклав таємний союз з польським королем Владиславом ІІ - Йогайла що мав захистити Волощину у випадку нападу з боку угорців. Найбільша активність угорців спостерігалась у напрямку Боснії. У 1434 р. Сигізмунд Люксембург направив Матко з Таловаца до Боснії. Угорські гарнізони зайняли замки Яйце, Врандук, Бочац, Комотін. Після смерті Мірчі Старого у 1418 р. протягом кількох наступних років у Волощині точилась боротьба за престол. Перші проблеми з османами почались ще у 1417 р., коли Мехмед І зайняв Турну-Северин та примусив волохів платити данину. У 1419 р. угорці відбили Турну-Северин за допомогою сина Мірчі Міхая. Проте вже влітку 1420 р. Міхай помирає під час зіткнення з турками. Раду ІІ посів престол у Волощині, який вступив у союз з Османами. Турки з Волощини робили набіги на Трансильванію. У вересні 1420 р. поблизу Хацега турки перемогли воєводу Міклоша Чакі. У 1422 р. владу у Волощині захопив Дан ІІ, який був ставлеником Угорщини. Щороку у період з 1423 по 1426 рр. Піпо з Озори та Чакі здійснювали набіги до Волощини підтримуючи Дана ІІ проти Раду ІІ. Наприкінці 1426 р. угорське військо у кампанії 1426-1427 рр. очолив сам Сигізмунд Люксембург. Взимку 1426-1427 рр. один із угорських полководців принц Педро Португальський завдав рішучої поразки Раду ІІ. Дан ІІ зміг прийняти Сигізмунда Люксембурга у своїй ставці у Кимпулунзі. Відносний спокій зберігався до 1432 р., коли турки змусили Александру Алдю стати османським васалом. Рушивши на північ турки спустошили околиці Брашова та Сібіу. Ситуація була критичною поки угорці не поставили у 1436 р. на чолі Волощини князя Влада ІІ Дракула. Він виховувався при угорському дворі та входив до Ордена Дракона. На момент смерті Сигізмунда Люксембурга безпосередньою небезпеки не було з Волощини чи Боснії, проте з Сербії здійснювали набіги османськи акинджи. У 1426 р. Стефан Лазаревич уклав у Таті договір з Сигізмундом Люксембургом договір за яким заповідав деспотовину і свої маєтки в Угорщині свойому кузену Джураджу Бранковичу. Сербський деспот помер у 1427 р. та Сигізмунд Люксембург у тому році зайняв Белград, проте замок Голубац сербський каштелян передав Османам. Угорці спробували відбити Голубац, але підхід військ султана Мурада ІІ до Голубаца у 1428 р. змусив угорців зняти облогу. У червні 1428 р. відступаючі через Дунай війська Сигізмунда Люксембурга зазнали втрат. Угорщина стала безпосереднім сусідом Османської імперії. У період 1419-1429 рр. угорці спорудили 14 нових фортець на південному кордоні. Після 1419 р. прикордонні регіони очолювались Піпо з Озори. У 1428 р. була споруджена фортеця Пескарі навпроти Голубаца. У 1429 р. Сигізмунд Люксембург звернувся до гросмейстера Тевтонського Ордена з проханням взяти під свою владу сербську частину угорського кордону з Османами. Ніколас фон Редвіц у тому ж році заволодів Северином і отримав титул бана. Проте тевтонці у 1432 р. зазнали настільки значної поразки від турок, що були вимушені повернути замки угорському королю. Оборона південних кордонів вимагала значних витрат коштів. Також Угорщині загрожували гусити. У 1428 р. вони зайняли Скаліцу на кордоні Моравії, а у 1431 р. спустошили долину річки Ваг, у 1432 р. гусити взяли Трнаву. У 1433 р. вони увійшли до Спіша і здобули Кремніцу. У 1433 р. Сигізмунд Люксембург був змушений підписати з гуситами Празький договір, який дозволяв їхні релігійні практики. У 1434 р. радикали-таборити були переможені більш поміркованими гуситами-чашниками у битві під Ліпанами, на чому закінчились гуситські війні. Угорщині були повернуті Трнава та Скаліца. Останні свої роки Сигізмунд Люксембург провів на Базельському соборі, де вів мову про реформу церкви. У 1436 р. він перебував у Секешфехерварі. У грудні 1437 р. Сигізмунд Люксембург помер у Зноймо повертаючись з Праги. Сигізмунд Люксембург не залишив доброї памяті по собі в Угорщині, проте був доброю людиною та великим правителем. З 1408 р. столиця Угорщини перебувала у Буді. У 10-х рр. XV ст. він провів масштабні будівельні роботи у місті. Найбільш відомим його палацом був Фріц. У 1424 р. був споруджений костел присвячений Святому Сигізмунду. Ще однією резиденцією короля стала Тата. Близько 1430 р. Сигізмунд Люксембург розглядав перспективу перенесення резиденції до Пожоні і у 30-х рр. XV ст. провів реконструкцію місцевого замку. Приклад короля наслдували барони. Каніжа спорудили замок у Айзенштадті, Міклош Гараї у Папі, Герман Ціллі у Вараждіні, Янош Мароті у Дьюлі, Сцібор у Бецкові. Крім баронів хотіли собі замки спорудити богаті дворяни. Стібор заснував новий костьол для августинців у Нове Мєсто над Вагом, Міклош Гараї заснував костел Богоматері у Буді, Піпо з Озори базиліку у Секешфехерварі. Барони проводили більшу частину свого життя при дворі короля. У 1412 р. Сигізмунд Люксембург примирився з Владислава-Йогайла. У 1424 р. угорський король прийняв у себе датського короля Еріка та візантійського імператора Іоанна VIII Палеолога. У 1429 р. він провів імперський сейм у Пожоні. У 1433 р. угорське баронство було присутнє на коронації Сигізмунда Люксембурга у Римі. З 1414 р. герби отримали більш дрібні ніж барони дворяни. Лоренц Талі у 1409-1411 рр. здійснив паломництво до Сантьяго-де-Компостела в Іспанії і Чистилища Святого Патрика в Ірландії. Міклош Шальго Сеченьї у 1438 р. помер у вигнанні в Венеції. Стосовно Піпо з Озори, то його замок будував Манетто Аманнатіні. Цей вельможа слідував угорській звичці носити бороду. У 1395 р. Сигізмунд Люксембург спробував заснувати університет в Обуді під керівництвом Люка Сантої. Проте у 1403 р. цей феодал взяв участь у повстанні проти короля і тоді університет був закритий. У 1410 р. угорський король з дозволу папи римського відновив діяльність університету. Проте угорських студентів куди більше приваблювали університети у Відні та Празі [Исламов, Пушкаш, Шушарин 1971, с. 176-182, 186, 188-192; Богданова 2003, с. 107114; Волощук, Федорук 2019, с. 119-132; Грушевський 1993, с. 119-124; Волощук 2012, с. 269-279; Войтович 2019, с. 256-276; Контлер 2002, с. 126-141; Barany 2012, p. 366-369; МргиЙ 2008, c. 85-123; Engel 2001, p. 195-277; Molnar 2017, p. 55-60; Чиркович 2009, с. 106-132; Carledge 2011, p. 42-51; Fine 1994, p. 453-478; Поп, Болован 2005, с. 244-249].

Єдиною дитиною Сигізмунда Люксембурга була його донька Ержебет від шлюбу з Барбарою Ціллі. У 1421 р. вона одружилась з Альбрехтом V Габсбургом. 18 грудня 1437 р. австрійський герцог Альбрехт був обраний угорським королем. Право Ержебет на престол було відкинуто і на Новий Рік 1438 р. Альбрехт був коронований угорською короною. Щоб забезпечити собі прихильність угорського дворянства він пообіцяв скасувати усі реформи Сигізмунда Люксембурга, проте не дотримав своїх обіцянок. Окрім Угорщини він правив Німеччиною та Чехією (був титулярним, а не справжнім правителем). У квітні 1438 р. Альбрехт Габсбург доручив правити Угорщиною своїй дружині Ержебет Люксембург. У 1439 р. угорська знать зібралась на сейм у Буді. Альбрехт Габсбург був вимушений піти на ряд поступок. Королям було заборонено призначати на посади іноземців, також військо мало фінансуватись за кошти з мита, королівським донькам дозволялося мати маєтки та карбувати монети. Король вільно обирав собі радників. Було заборонено оподаткування маєтностей прелатів і призначення керувати ними світськими феодалами. У 1438 р. османський султан у одному зі своїх набігів спустошив Трансильванію. Навесні 1439 р. турки вдерлись до Сербської Деспотовини і здобули її столицю Смедерево після двомісячної облоги. Внутрішня феодальна анархія в Угорщині зробила короля лише найбільшим землевласником у королівстві та першим серед рівних. Альбрехт помер у жовтні 1439 р. від дезинтерії. Хоча угорські дворяни зібрали ополчення, але воно простояло в Тітелі. Навесні 1440 р. Мурад ІІ взяв у облогу Белград. Тільки завдяки вдалому командуванню Йована з Таловаца угорці змогли утримати місто. У цій скрутній ситуації угорські придворні знаходились у конфлікті з провінційною аристократію. Подолати політичну кризу було покликано запрошення на угорський престол сина Владислава ІІ-Йогайло Владислава ІІІ короля Польщі. Прийнявши умови угорського дворянства Владислав увійшов у травні 1440 р. до Буди. Він коронувався як король Ласло V. Коронацію здійснив архієпископ Денеш Сечі. Проте з його коронацією не погоджувалась королева Ержебет. Коронацію Ласло V було скасовано у червні 1440 р. Королю довелось знову коронуватись у Секешфехерварі у липні 1440 р. Ласло V був законим спадкоємцем влади Альбрехта Габсбурга. Проте друга коронація викликала боротьбу між прибічниками польського Владислава III Варненчика та чеського Ладислава V Постума. Вони фігурували у угорській традиції як Уласло І та Ласло V. Громадянська війна тривала в Угорщині з літа 1440 до 1445 р. Ладислав V Чеський отримав підтримку більшості баронів, проте Владислав III Польський мав підтримку Ласло Гараї, графа Ціллі, сербського деспота Джордже Бранковіча, архієпископа Денеша Сечі та Яноша Переньї. Владислав ІІІ Польський спирався на допомогу поляків та литовців, у той час як партія королеви, яка підтримувала Ладислава V Чеського, отримала допомогу від чехів та німців. Вона призначила Фридриха ІІІ Габсбурга опікуном свойого сина. За це вона віддала австрійцям комітат Шопрон. Громадянська війна у 1440-1442 рр. полягала в облогах замків та взаємних набігах. Чеський кондотьєр Йіскра з Брандиса за дорученням Ержебет охороняв замок Кошице. Чех домігся поширення влади Владислава Чеського на Спіш та Зволен. Основу його війська стали чеські гусити загартовані у війнах. Йіскра з Брандиса переміг усі війська направлені проти нього. Проте у іншій частині королівства Міклош Уйлакі (Ніколе Ілацкі) бан Мачви та Янош Хуньяді бан Северина перемогли у битві при Баташеці у 1441 р. прибічників Ладислава V Чеського. На початку 1442 р. здавалось, що перевага на боці Ладислава V Чеського, проте після невдачі під час облоги Нітри сили знаходились у рівновазі. Більшість північних комітатів від Тренчина до Шариша підкорялись Йіскрі з Брандиса, тоді як більшість земель на заході знаходились під владою прихильників Ержебет. У їхніх руках знаходились Комарно, Дьор, Нітра, Шопрон, Пожонь. Естергом у 1441 р. захищав Денеш Сечі від сил Ладислава V Чеського. Мирні перемовини у 1442 р. були перервані раптовою смертю королеви Ержебет. На стороні Ладислава Чеського опинився Фридрих Ш. Значну роль в країні грав Янош Хуньяді. Його батьком був Войк з Хунедоари. К. Мурешану вважає, що батьком Яноша Хуньяді був волох. Також поширена гіпотеза про сербське походження Хуньяді. Сам Янош Хуньяді народився у 1405 р. У 1430 р. він супроводжував Сигізмунда Люксембурга в його подорожі на Захід. У 1434 р. Янош Хуньяді захищав південні кордони Угорщини разом з Франком з Таловаца баном Северина. У 1439 р. Альбрехт Габсбург доручив йому оборону південних рубежів і призначив баном Северина. Після перемоги під Баташеком Владислав ІІІ Польський надав надзвичайні повноваження Міклошу Уйлакі та Яношу Хуньяді. Вони керували Трансильванією, секеями, Тімішоарою, Белградом і усьома замками на Дунаї. Міклош Уйлакі був каштеляном Секешфехервару та баном Мачви, у той час як Янош Хуньяді був баном Северина. Половина Угорщини від Секешфехервара до Східний Карпат влада зосередилась у руках цих двох баронів. Міклош Уйлакі боровся з ворогом в районі Печа та за річкою Дравою. Джурадж Бранкович увійшов у Клуж у квітні 1441 р. Того ж року Янош Хуньяді перебрав командування Белградом від братів Таловаців. Після цього він увійшов у Сербію і у 1442 р. завдав двох поразок санджакбею Смедерево. В березні 1442 р. османський бей Мезід вторгнувся до Трансильванії. У листопаді долина річки Яломіца була спустошена військами румелійського бейлербея Шіхаб ад-Діна. Навесні 1442 р. кардинал Джуліано Чезаріні прибув до Угорщини з Італії. У 1443 р. велике угорське військо на чолі з Владиславом ІІІ Польським та Яношем Хуньяді вирушило з Угорщини до Балкан. У січні 1444 р. це військо здобуло Софію. До антиосманської коаліції приєднався герцог Бургундії Філіпп ІІІ Добрий, Венеційська та Генуезька республіки. Венеційці та генуезці повинні були перерізати транспортування османських військ з Анатолії та Румелії. Під час квітневого сейму 1444 р. у Буді Джуліано Чезаріні примусив угорського короля Владислава Польського продовжити війну з Османами. У липні 1444 р. він залишив Буду. До угорців приєднався князь Волощини. Албанці Георгія Кастріоті та король Боснії Стефан Томаш також обіцяли допомогу. Мурад ІІ взимку 1443-1444 рр. звернувся до Джураджа Бранковича з проханням розладнати європейську антиосманську коаліцію. Сербський деспот пообіцяв Яношу Хуньяді значні маєтності в Угорщини за відмову від хрестового походу. Коли Владислав ІІІ Польський готувався до війни у червні 1444 р. у Адріанополі був укладений мир. Цей мир підписав Джордже Бранкович. За ним турки звільняли від своїх військ Сербію, а султан мав заплатити королю данину у 100 тис. золотих флоринів. У серпні 1444 р. емісари Мурада ІІ зустріли Владислава ІІІ Польського у Сегеді. Янош Хуньяді наполягав на укладені мирного договору. Проте цьому завадив Джуліано Чезаріні, який змусив Владислава ІІІ Польського 4 серпня 1444 р. визнати договір з турками юридично нікчемним. Не підозрюючи про це Мурад ІІ у серпні звільнив від османських гарнізонів Смедерево та інші фортеці в Сербії. Джурадж Бранкович ж передав Яношу Хуньяді свої велетенські маєтки в Угорщині. Наприкінці вересня 1444 р. угорсько-польське військо форсувало Дунай і перетнуло кордон з Османською імперією. 10 листопада 1444 р. османи в битві при Варні знищило військо Владислава ІІІ Польського. Сам польський та угорський король Владислав ІІІ Польський та Джуліано Чезаріні загинули у битві. Наслідком цієї поразки було те, що тепер фактично права на престол мав тільки Ладислав V Чеський. Він був титулярним королем Угорщини у 1445 - 1457 рр., проте реально Угорщиною керував Янош Хуньяді. Владу чеського короля визнали Хуньяді, Уйлакі, Дьордь Розгоньї, Імре Бебек, Міхай Орсаг, Панкрац Ліптов, Йіскра з Брандиса на сеймі у квітні 1445 р. Проте влітку 1445 р. Фридрих ІІІ Габсбург зайняв Кьосег та Айзенштадт. В Славонії графи Ціллі діяли проти Таловаців. Замки єпископа загребського та пріора Врани були захоплені прибічниками Габсбургів. В червні 1446 р. було досягнуто мирного договору в Ракоші за яким був призначений регент Угорського королівства. Ним став Янош Хуньяді. Восени 1446 р. він здійснив кампанію проти австрійців і спустошив округу навколо Відня. У березні 1447 р. був проведений сейм. Комісія капітанів, яка керувала країною з 1445 р. була розпущено. Було постановлено, шо у разі смерті Ладіслава V Постума, який фігурує у угорській традиції як Ласло V, представники провінційної знаті та барони мали обрати нового правителя. У вересні 1447 р. Ласло Гараї було обрано палатином. Влада регента практично поширювалась на все королівство, проте Йіскра з Брандиса та графи Ціллі не корилися йому. У червні 1447 р. було підписано перемир'я з Фридрихом ІІІ Габсбургом за яким в його руках залишилися Шопрон, Кьосог, Айзенштадт. Німці поступилися угорцям Дьйором. Ладислав V Постум залишився під опікою Фридриха ІІІ. Війна з Габсбургами припинилась до 1459 р. У володінні Ульріха Ціллі сина Германа Ціллі залишились землі Славонії. Він був проголошений славонським баном. У його володіннях знаходилось понад 20 замків. Також його землі були в Хорватії та Західній Угорщині аж до володінь Габсбургів у Штірії. У 1446 р. Янош Хуньяді спробував перемогти баронів Ціллі, але не досяг успіхів у цьому. У 1448 р. регент здійснив новий похід проти своїх ворогів, але війна закінчилась перемир'ям. Графи Ціллі підкорились владі угорських станів, проте мали володіння навіть у словацьких землях поблизу Тренчина. Щоб перемир'я було міцним Янош Хуньяді уклав династичний союз свого сина Ласло з донькою бана Ульриха. Йіскра з Брандиса ж отримав титул генерального капітана і був прихильником Ласло V. Його володіння поширювались від шахтарських поселень поблизу Кремниці до Кошице та Шариша. Він перебував у конфлікті з угорськими станами, оскільки зосередив у своїх руках золоті та срібні копальні. Йіскра з Брандиса відмовився віддати землі захоплені ним під час боротьби за владу в Угорщині. У 1446 р. йому було дозволено залишити собі захоплені маєтки та замки. Проте у 1447 р. знову почалась війна, яка протривала до 1452 р. Його супротивником був Янош Хуньяді. Протягом цього часу регент здійснив не менше чотирьох походів у словацькі землі. Під час облоги монастиря поблизу Лученця у 1451 р. війська Яноша Хуньяді зазнали поразки від Йіскри з Брандиса. У битві загинуло кілька баронів. У серпні 1452 р. був підписаний мирний договір за яким Йіскра утримав всі свої володіння. Йому давали 10 тис. флоринів за те що він мав зрити свої замки, а також 15 тис. флоринів за звільнення знатних вязнів. Папа Римський Микола V надіслав до Угорщини кардинала Карвахаля, щоб спонукати Яноша Хуньяді виступити проти турок. Регент королівства почав кампанію проти Османів у грудні

1447 р. Угорське військо посилене контингентами волохів у 1448 р. здійснило кампанію у напрямку Албанії з метою об'єднатись з військами Георгія Кастріоті. На території Косового поля 17-19 жовтня 1448 р. відбулась битва у якій військо Яноша Хуньяді, волоського князя Владислава ІІ, союзних польських та молдавських загонів зазнало поразки. Наслідком поразки було те, що проти Яноша Хуньяді виступив Джурадж Бранкович, який був васалом султана Мурада ІІ. Регент угорського королівства опинився у руках сербського деспота. Янош Хуньяді був вимушений повернути Джордже Бранковичу частину маєтків втрачених останнім у 1444 р. Коли Янош Хуньяді у 1450 р. повернувся до Угорщини він вимусив сейм конфіскувати у Джураджа Бранковича усі маєтки. Янош Хуньяді почав проти сербського деспота війну, проте у 1451 р. барони примусили регента укласти перемир'я. Джурадж Бранкович зберіг за собою маєтки. У 1450 р. Янош Хуньяді, Уйлакі та палатин Ласло Гараї створили лігу проти своїх ворогів. Регент змусив Дьордя Розгоня здати Пожонь, Трнаву, Скаліцу. У 1454 р. він конфіскував у графів Ціллі Тренчин та Поважьську Бистрицю. Кінець регенства Яноша Хуньяді закінчився повстанням чеських та австрійських станів, які повстали під час перебування Фридриха ІІІ Габсбурга у Римі. Повстанці підтримані угорськими станами та графами Ціллі взяли в облогу місто Вінер Нойштадт у Австрії і кайзер повернувшись з Риму був вимушений їм поступитися. У вересні 1454 р. Ласло V був переданий у руки графа Ульриха Ціллі, який був троюродним братом молодого короля. Стосовно ж угорських володінь загарбаних Габсбургами у 1445 р., то вони залишились за кайзером. Звільнення Ласло V сприяла внутрішній консолідації Угорщини. У січні 1453 р. Ласло V прийняв рішення на сеймі у Пожоні амністувати усіх, хто підняв зброю проти нього воюючи на боці Уласло І. Пожалування королівни Ержебет та Уласло І були анульовані. Більшість короних земель була передана у приватні руки. Архіканцлером став Денеш Сечі, таємним канцлером став Янош Вітез з Арада. Янош Хуньяді залишив посаду регента, проте був проголошений генерал-капітаном королівства, він керував королівськими замками. За це колишній регент мав сплачувати 24 тис. флоринів. Ласло V віддав Яношу Хуньяді як пожалування комітат Бистриця і дав йому титул вічного графа. Спадкові титули були чимось новим для Угорщини. Тільки провінція Загорья, яка була віддана графам Ціллі Сигізмундом Люксембургом мала аналогічний статус. На боці Яноша Хуньяді залишались Міхай Орсаг та Себастьян Розгонь. Проти від нього віддалилися Уйлакі. Уйлакі разом з Ціллі та Гараї уклали союз з Ласло Палоці бажаючи відновити в Угорщині владу короля. У вересні 1453 р. була сформована ліга спрямована проти Яноша Хуньяді. На боці останнього ж виступив Янош Вітез, який був вихователем Матьяша ''Корвіна'' Хуньяді. У січні 1454 р. придворні на чолі з королем Ласло V спробували позбавити Яноша Хуньяді королівських прибутків. Ситуація змінилась у лютому 1456 р. коли король прибув до Буди. Янощ Хуньяді зберіг посади генерал-капітана, але був змушений відмовитись від частини королівських прибутків, зокрема королівських фотрець Буди, Трнави, Дьошдьєра. Відносини з Османами залишались складними. У 1450 р. Янош Хуньяді підписав мирний договір. Мехмед ІІ Фатіх прийшов на зміну свойому батьку Мураду ІІ у 1451 р. У 1453 р. новий султан здобув Костянтинополь і переніс туди столицю Османської імперії. Коли скінчився строк Арадського миру 1450 р. він здобув у 1454 р. місто Смедерево в Сербії, яка була столицею Джордже Бранковича. У 1455 р. турки зайняли всю Сербію. Сербська державність була ліквідована Османами. Упродовж 1454 - 1455 рр. на імперських сеймах в Німеччині велись розмови щодо організації хрестового походу проти турок. Угорщина також готувалась до війни. Створювались приватні армії угорських баронів. Кожні 100 селянських наділів мали спорядити 4 кавалериста та 2 лучника. У 1454 р. Янош Хуньяді здійснив похід до Сербії і вибив з Крушеваца турецький загін. Угорський сейм у 1455 р. санкціонував надзвичайний податок. Папа римський Калікст ІІІ розгорнув через францисканців пропаганду хрестового походу проти Османської імперії. Влітку 1456 р. військо з чехів та німців зібралось поблизу Відня. Проте це військо так і не допомогло угорцям. У липні 1456 р. Мехмед ІІ Фатіх взяв у облогу місто Белград. Угорський гарнізон місто відбивав штурми ворога. На допомогу обложеним вийшло угорське військо на чолі з Яношем Хуньяді та Джіованні Капістрано. Воно нараховувало 25 - 30 тис. 21 липня 1456 р. угорський гарнізон зміг відстояти Белград під час самого сильного штурма турок, а 22 липня 1456 р. угорське військо на чолі з Яношем Хуньяді деблокувало місто. Турки були вимушені відступити. 6 серпня 1456 р. було днем коли папа римський отримав звістку про угорську перемогу і цей день став святом у християнському світі. 11 серпня 1456 р. Янош Хуньяді захворів на чуму, а 23 жовтня 1456 р. помер. Спадкоємець Яноша Ласло Хуньяді відразу після смерті батька опинився в конфлікті з королем Ласло V та графами Цельє. Ульрих Ціллі призначив сам себе генерал-капітаном королівства. На зїзді знаті у Футозі Ласло Хуньяді удавав покору, а потім заманив своїх опонентів у Белград. 9 листопада 1456 р. Ульрих Ціллі був убитий у Белграді. Ласло Хуньяді захопив у полон короля і відвіз його до Тімішоари. Перед тим як звільнити короля з полону Ласло Хуньяді взяв з нього обіцянку, що той не буде мститись за смерть Ульриха Ціллі. Вбивство останнього налаштувало проти Ласло Хуньяді баронів Гараї, Уйлакі та Орсаги. У березні 1457 р. Ласло Хуньяді разом зі своїм сином Матьяшом був захоплений у полон у місті Буда. 16 березня 1457 р. Ласло Хуньяді був страчений, а Матьяш Хуньяді втік з Угорщини до Чехії. Прихильники Хуньяді відреагували на події березня 1457 р. повстанням. Його очолила мати Матьяша Хуньяді Ержебет Сіладьї, її брат Міхай Сіладьї. Королівські війська очолили барони Уйлакі та Йіскра з Брандиса. Ласло V несподівано помер у Празі 23 листопада 1457 р. Оскільки він залишив спадкоємців, то Угорщина опинилась без короля. Також без короля опинився і чеський трон. Законними спадкоємцями були шурини Ласло V король Польщі та великий князь литовський Казимир IV і Вільгельм герцог Саксонії. Проте Вільгельм відмовився від успадкування угорського престолу, а Казимир IV був зайнятий Тринадцятирічною війною з Тевтонським Орденом, яка тривала у 14531466 рр. [Исламов, Пушкаш, Шушарин 1971, с. 205-215, 230-232; Богданова 2003, с. 114-121; Контлер 2002, с. 141-149; Barany 2012, p. 369-371; МргиЙ 2008, c. 123-134; Malcolm 1994, p. 40-42; Engel 2001, p. 278-297; Molnar 2017, p. 60-67; Чиркович 2009, с. 132-141; Carledge 2011, p. 53-61; Muresanu 2021, p. 61-228; Fine 1994, p. 548-556; Поп, Болован 2005, с. 253-259]

Єдиним виходом було обрання королем Матьяша Хуньяді. У іншому б випадку королівство очікувала б громадянська війна. Кандидатуру Матьяша Хуньяді підтримав папський легат кардинал Карвахаль, а також кардинал Сечі. Палатин Ласло Гараї пообіцяв прийняти владу претендента на престол за умови якщо Матьяш одружиться на його доньці. Барони Сіладьї привели на допомогу Матьяшу 15 тис. своїх васалів. Вони добились від Матьяша Хуньяді обіцянки, що той не буде мститись за смерть Ласло Хуньяді. 24 січня 1458 р. Матьяш Хуньяді був проголошений королем Угорщини. Чеський регент Іржі Подебрад був задоволений таким підсумком. Він одружив свою доньку з угорським королем. 14 лютого 1458 р.

Матьяш Хуньяді увійшов до Буди, де його у віці 15 років посадили на престол. Угорська корона ще знаходилась в руках Фридриха ІІІ Габсбурга. У червні 1458 р. Матьяш Хуньяді усунув Ласло Гараї з посади палатина і призначив на цю посаду Міхая Орсага. У жовтні 1458 р. він заарештував Міхая Сіладьї і тримав його під вартою рік. На початку 1459 р. Ласло Гараї разом із іншими магнатами Західної Угорщини виступили за те, щоб визнати Фридриха ІІІ Габсбурга угорським королем. Вони присягнули йому на вірність у замку Гюссінг у лютому 1459 р. Проте Матьяш Хуньяді переміг повстанців вже у квітні 1459 р. Незабаром Ласло Гараї помер. Папа Пій ІІ бажаючи організувати хрестовий похід проти турок намагався примирити Габсбургів та Хуньяді. Мирний договір був укладений у Вінері Нойштадті 19 липня 1463 р. Кайзер повертав Матьяшу Хуньяді корону угорських королів, яку він викоав ще у 40-х рр. XV ст. За це угорський король дав кайзеру 80 тис. флоринів. Кайзер ж повернув угорцям Шопрон. У словацьких землях Угорщини владу мав Йіскра з Брандиса. Останній не бажав визнавати своїм королем Матьяша Хуньяді і відстоював право Казимира IV на угорську корону. Але правитель Литви та Польщі не збирався допомагати чеському кондотьєру. Тоді Йіскра з Брандиса виступив на стороні Фрідриха ІІІ. Король Матьяш почав проти Йіскри бойові дії у 1458 р. До кінця 1461 р. король відвоював Спіш, Зволен, Кошице. Лише коли Матьяш Хуньяді підписав угоду з Фрідрихом Габсбургом Йіскра припинив опір. У травні 1462 р. він передав королю свої замки, натомість отримавши 25 тис. флоринів з замками Ліпова та Шоймош на річці Муреш. Після цього Йіскра з Брандиса був вірним королеві до самої своєї смерті у 1471 р. Колишні ж прихильники Йіскри ж продовжали опір. Матьяш переміг загін Яна Швегли у битві при Костолянах на річці Ваг у 1467 р. Також під контроль короля була повернута Славонія. Після страти Ульриха Ціллі Славонія перейшла у руки кондотьєра Яна Вітовця. Він був призначений баном королем Ласло V. У 1463 р. Ян Вітовець був призначений на посаду бана Славонії Матьяшем Хуньяді. З кінця 1465 р. влада короля була твердою над Славонією. Влітку 1458 р. турки зайняли Голубац, а 29 червня того ж року впало Смедерево. Це було кінцем Сербської деспотовини. У 1462 р. турки вдерлись до Волощини і вигнали з Волощини князя Влада ІІІ Дракулу. Волоський володар був змушений втекти до Трансильванії. Там його ув'язнив Матьяш Хуньяді. Влад ІІІ Дракула пробив багато років як в'язень у Вишеграді. У 1463 р. Османи атакували Боснії. Мехмед ІІ обезголовив боснійського короля Стефана Томашевича і перетворив його королівство на боснійський пашалик. У 1466 р. турки заволоділи Герцоговиною, якою правив Сандаль Граніч. Османська експансія знищила систему буферних держав, яка захищала Угорщину від Османської імперії. Восени 1463 р. угорці зайняли боснійську фортецю Яйце. Влітку 1464 р. Мехмед ІІ спробував відвоювати цю територію, але Матьяш Хуньяді на чолі угорського війська вчасно підійшов до цього міста. 29 березня 1464 р. Матьяш Хуньяді був коронований ''Короною Святого Іштвана''. На сеймі який відбувся того ж року він підтвердився привілей Лайоша від 1351 р., а також Великий наказ Сигізмунда Люксембурга від 1435 р. Стосовно ж пожалувань за часів Ласло V, то король примусив власників ленів підтвердити володіння ними печаткою самого Матьяша Хуньяді. Королівська печатка разом з таємною печаткою була призначена Іштвана Вардаї та Яношу Вітезу. Обидва вони носили титули архіканцлерів та таємних канцлерів. Іштван Вардаї ще був архієпископом Калоча. Замість суддів королівської присутності був створений єдиний державний суд компетенція якого поширювалась на все королівство. У серпні 1467 р. проти Матьяша Хуньяді у Клужі-Манаштурі об'єднались волохи, секеї та німці у союз трьох націй Трансильванії. На чолі ворогів Матьяша Хуньяді стояли Янош Сентдьордь, його брат Жігмонд та Бертольд Еллербах. Матьяш швидко рушив у район Трансильванії і придушив повстання протягом кількох тижднів. У жовтні 1467 р. відбувся суд на повстанцями. Лідери повстання були покаранні зі зразковою жорстокістю. Після цього Матьяш Хуньяді здійснив вторгнення до Молдови, проте зазнав поразки поблизу Баї 15 грудня 1467 р. Війська Іштвана Баторі були переможені поступавшимися їм у кількості молдаванами Штефана ІІІ Великого. Матьяш замислився про війну з чехами після смерті Катерини Подебрад, яка пов'язувала його з чеським регентом родинними зв'язками. Іржі Подебрад підтримував союзні відносини з Фридрихом ІІІ Габсбургом. Джерелом напруженості між угорцями та чехами була присутність чеських найманців у словацьких землях Угорського королівства. Наприкінці 1464 р. папа римський проголосив Іржі Подебрада єретиком. Магнати Чехії також були проти регента, оскільки він бажав посилити свою владу. Казимир IV на прохання Іржі Подебрада призначив свойого сина Владислава спадкоємцем чеського престолу. Чеські магнати звернулися по допомогу до маркграфа Бранденбурга за допомогою, але той відмовився. Тоді вони звернулись до угорського короля. Матьяш Хуньяді у 1465 р. повідомоляв папу римського, що заради християнства хоче воювати проти чехів та турок. У 1468 р. коли спадкоємець Іржі Подебрада чеський регент Вікторін Подебрад напав на Австрію кайзер Фридрих ІІІ звернувся за допомогою до угорців. 31 березня 1468 р. Матьяш Хуньяді оголосив війну чехам. Протягом 1468 р. угорські війська завоювали Моравію. В лютому 1469 р. Вікторін Подебрад зміг завдати поразки угорцям, проте чеські магнати у травні 1469 р. у Оломоулі проголосили Матьяша Хуньяді чеським королем. У червні 1469 р. Вікторін Подебрад потрапив до полону. Після цього побоюючись посилення Угорщини Фридріх уклав союз з чеськими магнатами та Казимиром IV. Кайзер звинуватив угорського короля що той умисно пропустив через свої землі турок і надав допомогу бунтівним штирійцям. Того ж року угорці відвоювали у венеційців Сень та Вінодол у Хорватії. У лютому 1470 р. Фридрих ІІІ Габсбург та Матьяш Хуньяді вели перемовини в Відні. У березні 1471 р. Вікторін Подебрад помер і згідно з його останньою волею королем Чехії став Владислав Ягеллон син Казимира IV. Тим часом проти Матьяша Хуньяді угорські барони організували змову. На чолі бунтівників стали Янош Вітез та Янус Панонський. Вони увійшли у контакт з Казимиром IV і пообіцяли угорську корону одному з його синів. Поляки вдерлись у Угорщину, проте Матьяш миттєво відреагував на змову. Більшість баронів та прелатів підтримали його. Вже у грудні 1471 р. польські війська повернулись до своєї країни. Янош Вітез підкорився угорському королю, а Янус Панонський втік з держави. У 1474 р. був підписаний мирний договір з Польщею. Проте в союзі між собою проти Матьяша Хуньяді знаходились чеський король Владислав Ягеллон та кайзер Фридрих ІІІ Габсбург. Казимир IV приєднався до цієї коаліції. У жовтні 1474 р. Матьяш Хуньяді вступив в Силезію і підкорив її своїй владі. Поляки, німці та чехи взяли в облогу Вроцлав, у якому знаходився угорський король. Проте не спромігшись здобути місто вони пішли на перемовини. Згідно з підписали перемир'я. У Брно у березні 1478 р. Владислав Ягеллон та Матьяш Хуньяді підписали договір. Він був ратифікований у 1479 р. За ним Владиславу належала власть у безпосередньо Чехії, у той час як Матьяш отримав Лаузіц, Силезію та Моравію. Владислав Ягеллон мав право викупити ці землі за 400 тис. флоринів після смерті Матьяша Хуньяді. Відносини з Австрією у Яноша Хуньяді були напружені. Один зі змовників архієпископ Естергома Йохан Бекенслоєр втік у володіння Габсбургів. У червні 1477 р. Фридрих ІІІ Габсбург оголосив Владислава Ягеллона законним королем Чехії та курфюрстом Священної Римської імперії німецької нації. У відповідь на це Матьяш Хуньяді напав на Австрію. У грудні 1477 р. кайзер був примушений прийняти умови угорського короля. Він визнав Матьяша Хуньяді королем Чехії і сплатив 100 тис. флоринів. Проте мир протривав недовго. У 1480 р. угорські війська зайняли Штирію. Йохан Бекенслоєр за підтримки угорців став архієпископом Зальцбурга. У січні 1482 р. Матьяш Хуньяді взяв у облогу Гайнбург. Це було фактичним оголошенням війни Священній Римській імперії німецької нації. У вересні 1482 р. угорці здобули Гайнбург, у грудні 1482 р. Кьосег. Брук та Конойбург впали у 1484 р. Відень був оточений угорцями у січні 1485 р. Місто було здобуто 1 червня того ж року. У серпні 1487 р. впала резиденція кайзера Вінер Нойштадт. Фридрих III Габсбург був вимушений піти на мир с Матьяшем Хуньяді за яким передавав Угорщині Нижню Австрію та Штирію. Проте головним фронтом для угорців був південний на якому вони воювали проти турок. У 1469 р. османські війська наступаючи з Боснії атакували Крайну та Каринтію. Османські акинджі зявлялись у Фріулі та Істрії. У 1465 та 1468 рр. до Угорщини прибували османські посли. Було досягнуто миру з турками, який продовжувався до 1473 р. Мехмед ІІ Фатіх отримавши перемогу над вождем Ак-Коюнлу Узун-Хасаном несподівано порушив перемиря. Алі-бей з Смедерево у 1474 р. атакував угорське прикордоння. Турки увірвались у серце Угорщини і у лютому 1474 р. спалили Арад. З собою вони увели 16 тис. людей в ясир. Матьяш Хуньяді відповів на це союзом з князем Молдови Штефаном ІІІ до якого послав на допомогу загін Балажа Мадьяра. У 1475 р. союзне християнське військо завдало поразки бейлербею Румелії у битві під Васлуєм. Розвиваючи успіх угорці перетнули Дунай та здобули замок Сабац у лютому 1476 р. Матьяш Хуньяді розглядав можливість здобути Смедерево. Тим часом, у 1476 р. турки вдерлись до Молдови, але Штефан ІІІ уникнув зіткнення. Сторони були вимушені укласти мир. У 1479 р. турки атакували Трансильванію та Задунав'я. 13 жовтня 1479 р. у битві під Ораштіє Іштван Баторі та Пал Кініжі отримали перемогу над османським військом, яке спустошило Трансильванію. У 1480 р. турки атакували Хорватію. Матьяш у відповідь відправив військо Пала Кініжі спустошувати Сербію. Сам Матьяш Хуньяді вдерся до Боснії і спустошив її аж до Сараєво. Мехмед ІІ Фатіх помер у 1481 р. Його наступник Байазід ІІ Велі був менш войовничим. У жовтні 1483 р. турки уклали перемиря з угорцями. У 1488 р. перемиря було продовжено ще на два роки. У 1484 р. турки вели війну проти Молдови і завоювали Кілію та Четатя-Альбе, позбавивши молдаван виходу до моря. Сам Матьяш Хуньяді користуючись перемир'ям спорудив на південних кордонах лінію замків. Канцелярію ішпана секеїв було обєднано з двором воєводи Трансильванії. У 1476 р. були обєднані банати Славонії та Хорватії. У 1478 р. було ліквідовано Мачванський банат. Графу Темеша Палу Кініжі було присвоєно титул генерал-капітана нижніх земель у 1479 р. Він був уповноважений збирати податки з південно-східних комітатів для підтримання обороноздатності прикордоних регіонів. Він сплачував жалування гарнізонам замків, а також загонам легкої мобільної кінноти - гусарам. Тисячі сербських селян були звільненні від податку. Вони отримали статус войніків і служили в угорському війську. Ключовими замками в системі оборони королівства були Турну-Северін, Белград, Сабац, Яйце, Сребренік. Їхні каштеляни отримали статус банів, але не були рівними баронам і підкорювались Палу Кініжу. Янош Хуньяді створив регулярне війське яке називалось Чорною армією. Вона складалась з угорців, чехів, німців. Її командувачами були Чернагора, Хаугвітц, Францишек Хаг, Ян Зелени. Військо мало достатньо артилерії. Жалування кавалериста складало 3 флорина на місць, а для піхотинця 2 флорина на місяць. Утримання на рік 10 тис. воїнів коштувало 200-300 тис. флоринів. Також до цього варто приплюсувати витрати на утримання замків. У 1467 р. Матьяш Хуньяді доручив реформу фінансів німцю Йохану Ернусту з Відня. Був введений новий пфенінг. 100 пфенінгів складали золотий флорин. Було введено податок порта, за яким селяни сплачували як податок флорин за рік. Цей податок міг стягуватися і два раза за рік і селяни мали часто платити два флорина за рік. Королівські прибутки були значними і складали у середньому 250 тис. флоринів. Від соляної монополії король отримав 80 тис. флоринів, 60 тис. флоринів від карбування монет, 50 тис. флоринів від тридцятини, 47 тис. флоринів податку з міст. Загальна сума податків складала 400 тис. флоринів. Податок порта складав 300 тис. флоринів. Занальний річний прибуток складав 650 тис. флоринів. Для порівняння прибуток Османської імперії складав 1 млн. 800 тис. флоринів. Підскарбієм Матьяша Хуньяді у період 1460-1464 р. був Імре Запольяї. Король призначив його баном Хорватії та Боснії у 1464 р. Після цьрого Імре Запольяї був призначений палатіном. На цій посаді він знаходився до самої своєї смерті у 1487 р. Його молодший брат Іштван Запольяї став генерал-капітаном королівства. У 1464 р. Іштван Запольяї отримав у володіння провінцію Спіш за виключенням місто Левоча, яке належало королю. Високе положення при королі займали Міхай Сіладьї, Ян Вітовець, Міклош Уйлакі. Іштван Запольяї також керував Австрією і був найбільшим землевласником у королівстві. Високий статус мали кузени короля брати Понграк та Гереби. Янош Туз став воєводою Трансильванії. Петер Соколі став ішпаном Темеша. Також високі посади обіймали Балаж Мадьяр та Міклош Чупор. Також варто відзначити високий статус сербів Вука Бранковича, братів Якшічів, Пала Кініжі, Ласло Егерварі. Йохан Ернуст був призначений баном Славонії. Наближеними короля був Себастьян Розгонь та Іштван Баторі. Іштван Баторі був на посаді королівського судді з 1471 р., а у 1479 р. зайняв посаду воєводи Трансильванії. Він був третім за багатством у королівстві. Міклош Уйлакі був баном Мачви до самої своєї смерті. Також він був титулярним королем Боснії та володарем замку Теочак у цьому регіоні. Міхай Орсаг був палатином протягом 25 років до самої своєї смерті. Потім цю посаду зайняв Ласло Палоці, який був королівським суддею з 1446 р. Кардинал Сечі був архіканцлером до 1464 р. Янош Розгоньї ж був королівським суддею у 1471 р. Радником короля та керівником таємної канцлерії був Іштван Вардаї, котрий був архієпіскопом Калоча за правління Ласло V. У 1486 р. проти призначання Матьяшом Хуньяді свойого малолітнього племінника Іполіто д'Есте на посаду єпископа виступив римський папа Інокентія VIII. При більш пізніх королях Іполіто д Есте став кардиналом. У королівстві важливі посади займали іноземці - силезець Йохан Бекенслоєр, Янош Філіпек з Моравії, італієць Габріеле Рангоні. Архієпископом Калоча був Петер Вараді, Урбан Надьлуцей був єпископом Дьору. Наступником останнього став Тамаш Бакоч. Матьяш Корвін призначав людей на посади єпископів та архієпіскопів по своїй волі, не рахуючись з Римом. На користь короля відійшли володіння баронів Сеченьї, Бебеків, Кудар, Кородьї, Мароті, Марчалі. Також Матьяш Хуньяді отримав спадок Мартина Франкопана. У 1481 р. загинув Йов Гараї, син Ласло Гараї. Його володіння також були реквізовані короною. До королівського домену були включені і володіння самої родини Хуньяді. У 1467 р. були конфісковані на користь корони володіння родини Лосонці. Комітати Орава та Ліптов також увійшли до королівського домену. Між 1458 та 1476 рр. Матьяш Хуньяді провів 15 сеймів, а 1476 по 1490 рр. усього 5 сеймів. Угорські стани представляли барони, провінційне дворянство, прелати, представники міського патриціату.У 1484 р. Матьяш Хуньяді увязнив свойого канцлера Петера Вараді і відмовлялся дати йому свободи незважаючи на умовляння папи. У 1487 р. в опалу попав ішпан Пожоні Міклош Банфі. У 1486 р. Матьяш Хуньяді схвалив великий кодекс законів. Регулювалась діяльність палатіна та віце-ішпанів у комітатах. Матьяш Хуньяді не мав дітей від першої дружини. Фридрих ІІІ Габсбург та Казимир IV ж відповіли відмовою на його спроби породичатись з ними. У грудні 1476 р. він одружився на Беатріче доньці неаполітанського короля Ферранте з арагонської династії. Проте ця його дружина була бездітна. У 1473 р. у Матьяша Хуньяді народився бастард від сексу з донькою австрійського бюргера. Цей син був Яношем Корвіном Хуньяді. Його батько хотів зробити єпископом. У 1482 р. Янош Хуньяді став ішпаном Ліптови. У 1483 р. йому було подарований замок Шариш. У 1484 р. Янош Хуньяді успадкував статки Ержебет Сіладьї. У 1487 р. Яношу Хуньяді були передані маєтки Міклоша Банфі та Яна Вітовця. Матьяш Хуньяді у 1487 р. сватався до Бьянки Сфорца, щоб вона одружилась на Яноші Хуньяді. У 1489 р. угорський король взяв обіцянку з баронів що вони будуть коритися його сину. На початку квітня 1490 р. Матьяш Хуньяді раптово захворів. 6 квітня 1490 р. Матьяш Хуньяді помер. За правління цього угорського короля у 1467 р. був заснований університет у Пожоні. Одним із видатних угорських гуманістів був Янош Панонський. Матьяш Хуньяді сприяв освіті і обмінювався книгами з італійськими володарями, наприклад тосканськими Медічі. «Бібліотека Корвіана» складала понад 2 тис. томів. В його бібліотеці окрім латиномовних були і грекомовні книги. В Угорщині писали свої історичні опуси Антоніо Бонфіні та Янош Туроці. Останній опублікував «Угорську хроніку» у 1488 р. Угорські дворяни та прелати отримували освіту у європейських університетах [Исламов, Пушкаш, Шушарин 1971, с. 195-198, 215-221, 232-235; Контлер 2002, с. 149-161; Barany 2012, p. 371-377; МргиЙ 2008, c. 135-153; Malcolm 1994, p. 43-44; Engel 2001, p. 298-244; Molnar 2017, p. 67-80; Carledge 2011, p. 61-66; Поп, Болован 2005, с. 259-265].

Висновки

Карл Роберт прийняв королівство коли воно було у стані феодальної анархії. Коли Карл Роберт був у 1308 р. проголошений королем його владу не визнавало багато олігархів. Практично до середини 20-х рр. XIV ст. цей король вів боротьбу з баронами. Сильна влада короля в Угорського Королівстві була встановлена у 1326 р. Бабонічі та Кьосогі у 30-х рр. XIV ст. спробували кинути виклик королеві, користуючись допомогою Габсбургів, проте їхні повстання були швидко придушені. У внутрішній політиці король спирався на роди Сеченьї, Акош, Другет, Ратот. Зовнішня політика за умови складного внутрішньополітичного становища була лише частково вдалою. Накинути свій сюзеренитет угорцям вдалося тільки у північній частині Боснії, а волохи Мунтенії та серби фактично стали незалежними від угорських Анжу. Утвердження гегемонії угорських Анжу відбулось вже за правління наступного короля - Лайоша І. Він брав активну участь у війні за галицько-волинський спадок і накинув свою зверхність Галичині та частині Волині. Частина Гедиміновичів визнали себе васалами Лайоша І Анжу. Хорватія була змушена скоритись, як і більша частина венеційської Далмації. Васалом Угорського королівства став Дубровнік, який грав значну роль в торгівлі на Середземному морі. Також угорськими васалами стали волоські князі та відінські болгарські деспоти. Угорщина вела активний наступ проти татар завдавши їм поразки у 1345 р., а також втручалась у справи Італії, головним чином стосовно Неаполітанського королівства, яким також правили Анжу. У внутрішній справах Угорського королівства значну роль грали Другети, Лакцфі, Сеченьї, Гараї, Кудари. Лайош І Анжу створив значний королівський домен, а фінансова система була стабільною. Після смерті Лайоша І розгорнулась боротьба за престол між Карлом Малим Дураццо та Ласло Неаполітанського з неаполітанських Анжу, яких підтримали барони Гараї, Чакі, Марчалі, Хорваті, та Сигізмундом Люксембургом, якого підтримали Лакцфі, Бебеки, Ціллі. Необхідно зауважити, що Сигізмунд Люксембург був першим із угорських королів, який зіткнувся з османською експансією. Він воював проти боснійців, але коли турки почали загрожувати Боснії, то став союзником боснійців та сербів. Під протекторатом Сигізмунда Люксембурга існувала Сербська деспотовина. За владу над Галичиною та Молдовою угорський король конкурував з польським королем Владиславом ІІ - Йогайла. Провальним був тільки чеський напрямок зовнішньої політики. Сигізмунд Люксембург роздавав землі королівського домену і запрошував до Угорського королівства німців та італійців. Після Сигізмунда Люксембурга відбулась династична криза, коли владу над Угорським королівством виборювали династії Габсбургів та Ягеллонів. За умови кризи Угорського королівства у середині XV ст. утворились дві коаліції угорських баронів - одну очолювали Сечі, Гараї, Ціллі, а іншу очолювали Уйлакі та Хуньяді. Янош Хуньяді за часів формального правління в Угорщині Ласло V Постума (Ладіслава Чеського) фактично був регентом королівства. Він не сміг завадити анексії Османами Сербської деспотовини, проте здобув перемогу над турками під Белградом у 1456 р. Угорщина надавала допомогу Волощині та Боснії у протистоянні з Османами. Спадкоємець Яноша Хуньяді Ласло Хуньяді мав підтримку лише баронів Сіладьї, а проти нього утворилась коаліція з Йіскри з Брандиса, баронів Уйлакі, Орсагів, Гараїв. Ласло Хуньяді загинув, а прийшовший йому на зміну Матьяш Хуньяді був вимушений вести війну проти баронів у 50 - 60-х рр. XV ст. Ліквідація Османами Боснійського королівства та те, що турки зробили волоських князів своїми васалами обумовила те, що угорці та турки мали зіткнення на значних теренах. Для того щоб ефективно протистояти Османам Матьяш Хуньяді централізував владу в державі і створив регулярну армію. Угорці за його правління ефективно воювали проти чеських Ягеллонів та австрійських Габсбургів. Матьяш Хуньяді створив центральноєвропейську імперії з Угорського королівства, Чехії, Австрії, Штирії. Змови та виступи знаті проти королівської влади не мали успіхів. При управлінні державою Матьяш Хуньяді спирався на роди Баторі, Запольяї, Сечі, Палоці. За часів правління Матьяша Хуньяді Угорське королівства сягнуло зеніту своєї могутності.

Список використаних джерел та літератури

Богданова, Ю. В., 2003. История Словакии. М.: Институт славяноведения Российской академии наук.

Войтович, Л., 2019. Угорщина та Польща у боротьбі за спадщину Романовичів, Українсько- угорські етюди, 3, 181-276.