Радянсько-американські договори з обмеження стратегічних озброєнь у 70-ті р. ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru

Радянсько-американські договори з обмеження стратегічних озброєнь у 70-ті р. ХХ століття

Катерина Діденко кандидат історичних наук,

доцент кафедри всесвітньої історії та методик навчання Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

Анотація

У статті проаналізовано особливості підписанням радянсько- американських договорів з обмеження стратегічних озброєнь у 70-ті р. ХХ ст.

Розкрито значення термінів міжконтинентальні балістичні ракети (МБР) та системи протиракетної оборони (ПРО).

Охарактеризовано амбіції та прагнення керівників держав, які призвели до поділу світу на два ворогуючі табори та до «холодної війни» між державами, яка в кожну хвилину могла перетворитись у «гарячу».

Розглянуто перебіг радянсько-американських зустрічей на найвищому рівні та проаналізувано основний хід переговорного процесу з обмеження стратегічних озброєнь. радянський американський договір

Підкреслено, що радянсько-американські відносини - це складне й багатогранне явище у світовій політичній історії.

Ключові слова: Радянсько-американські договори, стратегічне озброєння, міжконтинентальні балістичні ракети (МБР), системи протиракетної оборони (ПРО), Радянський Союз, США.

Kateryna Didenko

PhD (History), Associate Professor of the Department of World History and Teaching Methods,

Pavlo Tychyna Uman State Pedagogical University,

Uman, Ukraine

SOVIET-AMERICAN STRATEGIC ARMS LIMITATION TREATIES IN THE 70S OF THE 20TH CENTURY

Abstract

The article analyzes the peculiarities of the signing of the Soviet- American strategic arms limitation treaties in the 1970s.

The meaning of the terms intercontinental ballistic missiles (ICBMs) and antimissile defense systems (ABS) is revealed.

The ambitions and aspirations of the heads of states are characterized, which led to the division of the world into two warring camps and to a "cold war" between states, which could turn into a "hot war" at any minute.

The course of the Soviet-American meetings at the highest level was considered and the main course of the negotiation process on the limitation of strategic arms was analyzed.

It is emphasized that Soviet-American relations are a complex and multifaceted phenomenon in world political history.

Keywords: Soviet-American treaties, strategic weapons, intercontinental ballistic missiles (ICBMs), anti-missile defense systems (ABM), Soviet Union, USA.

Постановка проблеми. Радянсько-американські відносини - це складне й багатогранне явище у світовій політичній історії. Зацікавлення радянсько- американським співробітництвом не згасає й у наш час. Причини не лише у науковому інтересі взаємовідносин капіталістичної держави з державою соціалістичного ладу. Зацікавленість проблемою можна пояснити ще й тим, що сучасні російсько-американські відносини витікають із відносин між цими державами радянського періоду. Якщо уважно простежити відносини між СРСР та США, то стає цілком зрозуміло, що відносини між цими державами є яскравим прикладом боротьби за лідерство на світовій арені.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Історіографія радянсько- американських переговорів протягом 1970-х років є обширною і різноманітною, так як дана тема і її окремі аспекти привертали увагу багатьох дослідників. Особливий внесок у вивчення радянсько-американських відносин внесли такі дослідники, як: Т.В. Коширіна [11], В.А. Матвеєв [12], А.А. Громико [7], Дж. Ноджи і Р. Дональдсона [8] та чимало інших.

Монографія Т.В. Коширіної «Радянсько-американські відносини в галузі роззброєння: політико-правові основи в 1969 - 1980 роках» [11], в якій на основі широкого кола архівних документів радянської і американської зовнішньої політики, в тому числі нових, розглянуто переговорний процес за Договором ОСО-1 та Владивостоцькі домовленості 1974 р. Неоціненний внесок у вивчення радянсько-американських відносин зробили і зарубіжні дослідники, такі як Дж. Ноджи і Р. Дональдсона. Робота Дж. Ноджи і Р. Дональдсона «Радянська зовнішня політика починаючи з Другої Світової війни» [8] розглядає процес розрядки виключно через призму американської війни у В'єтнамі. На думку авторів, президент Р.Ніксон і помічник з національної безпеки і держсекретар Г.Кіссінджер були готові йти на будь-які поступки Кремлю з метою сприяння радянської сторони виходу Сполучених Штатів з в'єтнамської війни без видимості очевидної поразки. При цьому інші причини розрядки, такі як досягнення військово-стратегічного паритету між СРСР і США, на думку американських дослідників, були вторинними.

Мета статті. Метою статті є вивчення особливостей підписання радянсько-американських договорів з обмеження стратегічних озброєнь у 70-ті р. ХХ ст.

Виклад основного матеріалу. Важливе місце в ряді домовленостей, спрямованих на стримування гонки озброєнь, належить радянсько- американським угодам про обмеження стратегічних озброєнь, укладених в період з 1972 по 1974 рік. Дані угоди носять справді безпрецедентний характер, накладаючи конкретні обмеження на те, що складає серцевину бойової могутності сторін - оборонні і наступальні озброєння стратегічного призначення.

Слід особливо підкреслити важливість того факту, що дані обмеження поширювались не тільки на стратегічні наступальні озброєння, наприклад міжконтинентальні балістичні ракети (МБР), але і на стратегічні оборонні озброєння, тобто системи протиракетної оборони (ПРО).

Між оборонними і наступальними озброєннями спостерігається гостре змагання. Така одна з закономірностей розвитку військової техніки. І якщо б інтенсивне нарощування в області протиракетної оборони не було зупинене, це неминуче призвело б до додаткових витрат на стратегічні наступальні озброєння з метою підвищення їх здатності долати протиракетну оборону іншого боку.

Крім того, створення більш-менш досконалої системи ПРО в США могло б породити ілюзію, ніби їх дії у разі виникнення конфліктної ситуації могли б виявитися безкарними. Видатний радянський фізик П. Капіца ще в 1956 році зазначав, що, якщо б у країни з агресивними намірами з'явився надійний захист протиядерної зброї, така країна, «будучи сама прикрита від прямого впливу ядерної зброї, могла б набагато легше прийняти рішення про початок атомної війни» [1, с. 132]. Хоча на той момент таких засобів ПРО не існувало, з точки зору інтересів міжнародної стабільності важливо, щоб у агресора не з'явилося навіть помилкового відчуття безпеки від відплати. Звідси також виникає необхідність обмеження систем ПРО.

Переговори між делегаціями СРСР і США про обмеження стратегічних озброєнь почалися в листопаді 1969 року і до травня 1972 року велися почергово у Гельсінкі й у Відні. Потім місце переговорів було перенесено в Женеву.

Виняткову користь для роботи делегацій принесла домовленість досягнута у травні 1971 року між урядами Радянського Союзу і Сполучених Штатів. Радянський і американський уряди погодилися зосередити зусилля на підготовці угоди по обмеженню розгортання систем протиракетної оборони.

Була також досягнута домовленість, що при укладанні угоди ПРО будуть узгоджені деякі заходи в галузі обмеження стратегічних наступальних озброєнь. Тодішній державний секретар США У. Роджерс зазначав: «Домовленості від 20 травня дали новий імпульс процесу переговорів» [6, с. 32].

В ході переговорів з обмеження стратегічних озброєнь були підготовлені й підписані у вересні 1971 року у Вашингтоні «Угода про заходи щодо зменшення небезпеки випадкового виникнення ядерної війни між СРСР і США» та «Угода про вдосконалення лінії прямого зв'язку СРСР-США, призначеної для використання в надзвичайних обставинах».

Першим великим кроком на цьому шляху були угоди Радянського Союзу і Сполучених Штатів з обмеження стратегічних озброєнь. Ці домовленості, як писав радянський учений Іноземцев М.Н., «наочно продемонстрували перед усім світом реальність, практичну можливість поставити межі гонки стратегічних озброєнь, загальмувати цей небезпечний процес, повернути його назад, - і значення цього важко переоцінити» [14, с. 236]. На думку Г.А. Трофименко, сама суть радянсько-американських домовленостей по ОСО-1 - це офіційна згода США на паритет з СРСР, що на той час було важливим кроком у системі міжнародних відносин [14, с.87].

В результаті першої зустрічі на вищому рівні, яка відбулася в Москві в травні 1972 року, керівники СРСР і США підписали «Договір про обмеження систем протиракетної оборони» і «Тимчасову угоду про деякі заходи в галузі обмеження стратегічних наступальних озброєнь».

26 травня 1972 р. СРСР і США підписали безстроковий Договір про обмеження систем протиракетної оборони, за яким відмовилися від розгортання систем ПРО для прикриття американської та радянської територій, крім двох комплексів, питання про які сторони обговорили спеціально. Крім того, Договір забороняв деякі напрямки якісного вдосконалення систем ПРО.

За дотриманням Договору передбачався контроль за допомогою національних засобів спостереження. Більшість сучасних істориків сходяться на думці, що Договір по ПРО 1972 року став найважливішим досягненням процесу ОСО на першому етапі. Спільна відмова сторін від систем ПРО в національному масштабі сприяла призупиненню гонки озброєнь й стримувала обидві сторони від застосування ядерної зброї у вирішенні спірних питань. Т.В. Коширіна оцінює договір по ПРО як базовий для подальших переговорів з роззброєння, а також сучасної системи стратегічної стабільності [11, с. 23].

Договір від 26 травня 1972 р. надав необхідного стабілізуючого впливу на радянсько-американський військовий баланс.

За Договором про обмеження систем ПРО Радянський Союз і Сполучені Штати взяли зобов'язання не розгортати системи ПРО на території своєї країни. Іншими словами, СРСР і США зобов'язалися не прикривати свою територію додатковими засобами ПРО. Кожна зі сторін одержувала право мати лише по два комплексу ПРО: один - навколо своєї столиці й інший - в районі розташування шахтних пускових установок міжконтинентальних балістичних ракет. Радіус кожного з цих районів не повинен перевищувати 150 км і в його межах може бути розгорнуто не більше 100 пускових установок протиракет.

Договір дозволяв модернізацію і заміну систем ПРО та їх компонентів, але зобов'язував сторони не створювати, не випробовувати й не розгортати системи або компоненти ПРО морського, повітряного, космічного та мобільно- наземного базування. Сторонам було заборонено створення і випробування протиракет для пуску з кожної установки більше однієї протиракети одночасно.

Виступаючи в серпні 1972 року на засіданні комісії у закордонних справах палати представників конгресмен Ф. Швенгель наголосив, що укладення між двома найбільшими світовими державами Тимчасової угоди «знаменує собою історичний момент у процесі тривалих і важких зусиль щодо досягнення контролю над ядерною зброєю» [3, с. 256].

При укладенні Договору по ПРО і Тимчасової угоди було успішно вирішене питання, яке раніше нерідко служило каменем спотикання на переговорах з проблем роззброєння, - питання про контроль. Сторони дійшли взаємної згоди про те, що контроль за дотриманням положень обох угод буде здійснюватися за допомогою національних технічних засобів, що знаходяться в їх розпорядженні. При цьому сторони зобов'язалися не чинити перешкод і не застосовувати навмисні заходів маскування, які могли б ускладнити виконання національними технічними засобами контролю їх контрольних функцій.

«Договір по ПРО і Тимчасову угоду», - пишуть співробітники інституту Брукінгса, А.Куонбек і Б.Блехман, - «в поєднанні один з одним, хоча і не припиняючи повністю американо-радянського ядерного змагання, являють собою найбільші кроки в напрямку контролю за гонкою стратегічних озброєнь» [1, с. 56]. А співробітник американського Армійського військового коледжу полковник М. Сломински підкреслює: «Угоди, підписані у верхах Сполученими Штатами та Радянським Союзом у травні 1972 року, є початком процесу, який може привести до поліпшення світової ситуації... Переговори про обмеження стратегічних озброєнь, а також угоди з інших питань свідчать про те, що уряди, які дотримуються різних філософій, можуть просуватися в напрямку цілей, що мають життєво важливе значення для людства» [2, с. 162].

Укладення Договору по ПРО і Тимчасової угоди стало важливим заходом, який сприяв ослабленню загрози ядерної війни, стримуванню гонки озброєнь і відкривав перспективи подальшого процесу загального роззброєння.

Як відзначали радянські журналісти, Договір про обмеження систем ПРО і Тимчасова угода в своїй сукупності поставили дієву перешкоду на шляху чергового витка гонки стратегічних озброєнь, який, по суті, був би неминучий у разі відсутності такої домовленості.

Як відомо, набуття чинності Договору ПРО призупинив розгортання системи протиракетної оборони «Сейфгард», про яку в США було офіційно оголошено навесні 1969 року. Програма «Охоронець», призначена для прикриття пускових установок МБР, заміняла вже існуючу у США програму «Сентінел», головна мета якої полягала у забезпеченні протиракетної оборони американських міст.

Угоди про обмеження стратегічних озброєнь представляють собою конкретний прояв політики мирного співіснування, який утвердився до середини 1970-х років у відносинах між Радянським Союзом і Сполученими Штатами. Будучи спрямовані на те, щоб звузити матеріальну основу гонки ракетно-ядерної зброї, ці угоди знаходилися в повній відповідності з принципом стриманості, про прояв якої у своїх взаєминах сторони також домовилися в Москві в травні 1972 року.

Рішучість сторін продовжити справу співробітництва, розпочату в 19721973 роках, була підтверджена в ході третьої зустрічі керівників СРСР і США влітку 1974 року. У спільному радянсько-американському комюніке від 3 липня 1974 р. йшлося, що сторони будуть продовжувати докладати спільних зусиль, спрямованих на усунення небезпеки війни, застосування ядерної та інших видів зброї масового знищення. Було досягнуто домовленості домагатися обмеження і в кінцевому підсумку припинення гонки озброєнь.

Слід сказати, що рівність у питаннях забезпечення безпеки являла собою єдино можливу основу відносин між СРСР і США в настільки відповідальній сфері, якою були стратегічні озброєння. Суворе дотримання цього принципу було необхідне для успішного вирішення завдання подальшого обмеження стратегічних озброєнь. Зрозуміло, конкретне втілення цього принципу в положеннях угоди про обмеження стратегічних наступальних озброєнь, проблема - сама по собі непроста й вимагала врахування цілого ряду дуже складних військово-стратегічних аспектів. Адже на переговорах про обмеження військово-стратегічних наступальних озброєнь неминуче поставало питання про потреби сторін в забезпеченні своєї безпеки. Складним був і сам предмет ведення переговорів - комплекс стратегічних засобів, створених на основі новітніх досягнень науки і техніки. Наприклад, при виробленні умов обмежень на стратегічні наступальні озброєння неможливо ігнорувати такий суттєвий елемент стратегічної ситуації, якими є ядерні засоби передового базування і відповідні бази США й СРСР на територіях інших держав. Адже ні для кого не секрет, що за певних обставин ці засоби могли б стати джерелом безпосередньої ядерної небезпеки для другої сторони.

Відмінною особливістю всіх документів, підписаних між СРСР і США з питань обмеження стратегічних озброєнь, було те, що вони не лише відповідали корінним інтересам радянської і американської держав, але і служили справі зміцнення міжнародної стабільності і добросусідства у всьому світі. У них знаходило своє яскраве втілення утвердження на міжнародній арені принципів мирного співіснування держав з різним суспільно-політичним ладом.

Завдяки спільним зусиллям сторін щодо пошуків взаємоприйнятних рішень, прагнення стримати нарощування стратегічних озброєнь були досягнуті важливі результати в цій області.

Актуальність прийняття кардинальних заходів у галузі роззброєння була породжена тим, що, незважаючи на численні конструктивні зміни на міжнародній арені, що відбулися протягом 1960-х років, гонка озброєнь не була зупинена. З кожним роком витрати на озброєння продовжували зростати й охоплювати значну частину бюджетних коштів країн.

Досвід взаємовідносин між СРСР та США показав, що вирішити проблему роззброєння разом, одним махом дуже важко і практично неможливо. Але це аж ніяк не виключає можливості вирішення даної проблеми шляхом переговорів та міжнародних консультацій. У цьому руслі були підписані такі важливі угоди, як: «Московський договір про заборону випробувань ядерної зброї в трьох сферах: в атмосфері, в космічному просторі і під водою», «Договір про нерозповсюдження ядерної зброї», низка угод, що виключали розміщення ядерної зброї на дні морів і океанів, у космосі, на небесних тілах.

Всі ці угоди були покликані стримувати гонку озброєнь з цілого ряду напрямів і тим самим зробили істотний внесок у пом'якшення міжнародної напруженості та зміцнення засад загального миру. Угоди стали можливими завдяки розумінню світових наддержав того, що силовими методами на даному історичному етапі неможливо вирішити глобальні проблеми людства й стали можливі завдяки наполегливим та цілеспрямованим зусиллям дипломатії обох країн. Хоча й лідери Радянського Союзу постійно акцентували, що всі зусилля у справі мирного співробітництва направлені зі сторони СРСР. Зокрема, у промові на XXIX сесії Генеральної Асамблеї ООН міністр закордонних справ СРСР А.А. Громико підкреслив: «якби все залежало від соціалістичних країн, то з гонкою озброєнь давно було б покінчено. Ніхто більше за них не вніс конкретних пропозицій в галузі роззброєння» [7, с. 145].

Угоди з питань роззброєння допомагали розрядці міжнародної напруженості, і в свою чергу оздоровленню міжнародної атмосфери й створили об'єктивні передумови для знаходження реальних шляхів руху вперед у сфері роззброєння.

Фундаментальне значення цих документів було підтверджено під час третьої радянсько-американської зустрічі на вищому рівні, що відбулася влітку 1974 року в Москві. У спільному комюніке за підсумками проведених тоді переговорів сторони наголосили, що укладені між ними основоположні угоди у сфері запобігання ядерної війни і обмеження стратегічних озброєнь продовжують бути дієвими інструментами загального поліпшення радянсько- американських відносин і міжнародної обстановки в цілому. У комюніке наголошувалось, що СРСР та США будуть і надалі суворо виконувати зобов'язання, прийняті за цими угодами.

У підписаних керівниками Радянського Союзу і США в червні 1973 року «Основних засадах переговорів про подальше обмеження стратегічних наступальних озброєнь» підкреслюється, що сторони при виробленні нових угод з цих питань «будуть керуватися визнанням інтересів рівної безпеки один одного і визнанням того, що спроби отримання односторонніх переваг, прямо або побічно, були б несумісні з зміцненням відносин миру між СРСР і США» [13, с. 26].

На радянсько-американських переговорах на вищому рівні в червні-липні 1974 року в Москві питанням ослаблення загрози ядерної війни і в тому числі обмеження стратегічних озброєнь було приділено особливу увагу. У результаті переговорів у Москві Радянський Союз і Сполучені Штати, на основі домовленостей, досягнутих у травні 1972 року, дійшли згоди щодо подальшого істотного обмеження систем протиракетної оборони. До Договору про обмеження систем ПРО, укладеного в травні 1972 року, був підписаний Протокол до Договору про обмеження систем ПРО, згідно з яким кожна з сторін замість двох районів розміщення систем ПРО матиме лише один. Сторони домовилися, що Радянський Союз не буде розгортати систему або її компоненти в районі розміщення шахтних пускових установок МБР, а Сполучені Штати не будуть розгортати подібні засоби навколо своєї столиці. Однак питання про те, де в кінцевому рахунку буде розташовуватися район розміщення систем ПРО, може бути вирішене кожної із сторін і по-іншому. Згідно з домовленістю, сторони можуть, демонтувавши або знищивши свою систему ПРО в районі, де вона в даний час є, розгорнути її в іншому районі, передбаченому за договором 1972 року. Наприклад, США могли б замість того, щоб мати систему ПРО на базі МБР Гранд-Форкс (штат Північна Дакота), створити систему навколо Вашингтона. Що стосується Радянського Союзу, то замість системи навколо столиці він міг би розгорнути її в районі розташування шахтних пускових установок МБР. Також відзначено, що цим правом сторони можуть скористатися лише один раз.

Підписання нового документу про системи протиракетної оборони являло собою великий конструктивний крок вперед у галузі обмеження стратегічних озброєнь. Він, безсумнівно, свідчив про зростання довіри між СРСР і США і ніс в собі пряму матеріальну користь, скорочуючи рівно вдвічі - з 200 до 100 - кількість пускових установок протиракет, які може розташовувати кожна з сторін. Про вагомість цього документа в сенсі його внеску в розрядку міжнародної напруженості добре сказав президент США Дж. Форд. Передаючи протокол до Договору щодо ПРО на ратифікацію в американський сенат, Форд підкреслив, що протокол являє собою подальший крок у стабілізації відносин між США і Радянським Союзом. Цей документ, заявив президент, посилює

Договір про обмеження систем протиракетної оборони і, як складова частина договору, буде сприяти скороченню міжнародної напруженості і створенню більш безпечного світу [14, с. 31].

Серйозним досягненням у галузі обмеження стратегічних озброєнь стало підписання в Москві двох протоколів, що регулювали заміну, демонтаж або знищення (і повідомлення про них) систем протиракетної оборони та стратегічних наступальних озброєнь. Підписані протоколи були підготовлені радянсько-американською постійною консультативною комісією, створеною для сприяння здійсненню зазначених угод, і конструктивно доповнювали деякі положення попередніх договорів.

Важливу роль у плані забезпечення плідного розвитку переговорів між СРСР та США з питань подальшого обмеження стратегічних озброєнь відіграла домовленість, зафіксована в спільному радянсько-американському комюніке від 3 липня 1974 р. Вона передбачала, що за діючою Тимчасовою угодою має слідувати нова угода між Радянським Союзом і Сполученими Штатами, яка має охопити період до 1985 року і стосуватися як кількісних, так і якісних обмежень на стратегічні наступальні озброєння обох сторін. Було домовлено, що розробка такої угоди повинна бути завершена в найближчий час, до закінчення терміну дії (жовтень 1977 р.) Тимчасової угоди [2, с. 124].

У вересні 1974 року в Женеві поновилися переговори між делегаціями СРСР і США, які тривали, аж до початку листопада 1974 року, коли їх учасники роз'їхалися на коротку перерву в свої столиці для консультацій.

Велику увагу приділили проблемі подальшого обмеження стратегічних наступальних озброєнь, під час переговорів був проведений корисний обмін думками з конкретними деталями проекту нової довготривалої угоди про обмеження стратегічних наступальних озброєнь, яку потрібно було підписати на заміну чинній Тимчасовій угоді від 26 травня 1972 р. Міністр закордонних справ СРСР А. А. Громико у своїй доповіді 6 листопада 1974 р., зупинившись на проблемах радянсько-американської співпраці з питань небезпеки ядерної війни, відзначив: «Головна область, в якій збігаються інтереси радянського, американського і всіх інших народів, - це збереження і зміцнення миру. Саме на цьому фундаменті будуються наші відносини і домовленості з Сполученими Штатами. Це відноситься насамперед до угоди про заходи щодо запобігання ядерної війни і до основ взаємовідносин між СРСР і США. У тому ж напрямку йдуть узгоджені кроки двох держав щодо обмеження стратегічних наступальних і оборонних озброєнь. Радянсько-американські переговори з цього важливого питання тривають. Радянський Союз домагається, щоб обидві сторони домовилися проявляти максимальну стриманість у розгортанні своєї стратегічної зброї. Ми за досягнення такої домовленості, яка запобігла б додаткову гонку цих озброєнь як у кількісному, так і якісному відношенні. Але, звичайно, будь-яка угода має відповідати принципам взаємності і не повинно завдавати шкоди нашій безпеці» [7, с. 79].

Велике значення для подальшого розвитку радянсько-американських відносин на основі принципу мирного співіснування і зміцнення загального миру мали результати зустрічі Генерального секретаря ЦК КПРС Л. Брежнєва з президентом США Дж. Фордом у Владивостоці в листопаді 1974 року, в ході якої була досягнута домовленість завершити підготовку та підписати у 1975 році нову угоду про обмеження стратегічних наступальних озброєнь.

Під час цієї зустрічі було обговорено широке коло питань, що стосувалися відносин між СРСР і США та сучасного міжнародного становища. У спільному радянсько-американському комюніке сторони заявили, що «вони мають намір продовжувати, не втрачаючи темпу, нарощувати масштаби та інтенсивність спільних зусиль за всіма напрямами, визначеними у раніше підписаних документах, з тим щоб процес поліпшення відносин між СРСР і США розвивався і далі безперервно і щоб він став незворотнім» [9, с. 132].

Особливо пильну увагу в ході владивостоцької зустрічі було приділено стрижневому напрямку радянсько-американських відносин - заходам щодо усунення загрози війни і припиненню гонки озброєнь. Виступаючи з промовою на обіді в честь президента Дж. Форда 24 листопада 1974 р., К. І. Брежнєв зазначив: «Зараз настав час спільно намітити нові кроки, які дозволять нам рухатися вперед, спираючись на створену основу. Саме в цьому, як я розумію, ми обидва бачимо головну задачу нашої зустрічі, пане Президенте. І, звичайно, в першу чергу нашу увагу привернула така життєво важлива проблема, як досягнення домовленості про подальше обмеження, а потім і скорочення озброєнь, особливо таких озброєнь, які тепер прийнято називати стратегічними. Це необхідно, якщо ми дійсно хочемо сприяти усуненню загрози виникнення ракетно-ядерної війни з усіма її згубними для народів наслідками» [8, с. 214].

Підсумки переговорів у Владивостоці з питання про подальше обмеження стратегічних наступальних озброєнь зафіксовані у спільній радянсько- американській заяві на цей рахунок від 24 листопада 1974 р.

Головний зміст досягнутої у Владивостоці домовленості полягав в тому, що було зроблено новий великий крок по створенню політичних та матеріальних передумов подальшого ослаблення небезпеки ракетно-ядерної війни. У цьому сенсі владивостоцька домовленість продовжувала і розвивала лінію, закладену в радянсько-американських угодах, спрямованих на приборкання гонки найбільш небезпечних видів озброєнь, на те, щоб підкріпити і доповнити політичну розрядку розрядкою у військовій області.

Радянською стороною схвально були зустрінуті рішення, прийняті за результатами зустрічі глав держав у Владивостоці, відзначалась значна роль СРСР у справі миру й кроки на шляху мирної співпраці з США, даній зустрічі надавалось великого історичного значення. Важливі політичні результати переговорів на найвищому рівні у Владивостоці були цілком і повністю схвалені керівними органами Радянської держави. Політбюро ЦК КПРС,

Президія Верховної Ради СРСР, Рада Міністрів дійшли до висновків, що склалися сприятливі перспективи для більш конкретних, більш інтенсивних переговорів по найважливішій проблемі обмеження гонки стратегічних озброєнь.

Владивостоцька домовленість була побудована на принципах рівності та однакової безпеки, які будуть покладені в основу подальших угод про обмеження стратегічних наступальних озброєнь.

Керівники СРСР і США прийшли до висновку, що є сприятливі перспективи завершити вироблення нової угоди в 1975 році. У зв'язку з цим було вирішено відновити в січні 1975 року переговори між радянською та американської делегації в Женеві.

Висновки

Отже, логічний перехід провідних країн світу від конфронтації і гонки озброєнь до політики партнерства і пошуку розумних рішень призвів до зниження загрози виникнення великомасштабних війн із застосуванням як ядерної, так і звичайної зброї і, як наслідок, до підвищення військової безпеки і стратегічної стабільності. В загальному вигляді такий перехід від конфронтації до політики партнерства знайшов своє відображення не лише в покращенні політичної атмосфери, але й в напрацюванні декількох десятків конкретних договорів й домовленостей, які охоплювали ключові сфери взаємовідносин між двома країнами, починаючи від заходів по попередженню ядерної війни й до розвитку науково-технічної й культурної співпраці.

Література

Взаимная безопасность: новый подход к советско-амерканским отношениям / А. Кортунов, Р. Стоук и др. М.: Международные отношения, 1991. 424 с.

Внешняя политика Советского Союза: Актуальные проблемы / Под ред. проф. Лебедева Н.И. и проф. Никольського Н.М. М.: Международные отношения, 1976. 304 с.

Вощенков К.П. СССР в борьбе за мир. Международные конфликты 1944-1974 гг./ К.П. Вощенков / Общая ред. и предисловие чл.-кор. АН СССР В.Г. Трухановского. М.: Международные отношения, 1975. 255 с.

Временное соглашение о некоторых мерах в области ограничения стратегических наступательных вооружений от 20 мая 1972 года // Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных СССР с инностранными государствами. Вып. 28. Действующие договоры, соглашения и конвенции, вступивши в силу сежду 1 января и 31 декабря 1972 года. (1975). М.: Международные отношения, 1975. 298 с. С. 35-36.

Гейвандов Н. Деловая обстановка, позитивные результаты / Н. Гейвандов, Ю. Макеев, В. Некрасов // Правда. 25 ноября 1974 года. С. 2.

Герасимов Г.И. Путь к безьядерному миру. М.: Международные отношения, 1986.

64 с.

Громыко А. Внешняя политика США: уроки и дествительность, 1960-1970-е годы/ А. Громыко. М.: Международные отношения, 1978. 302 с.

Дж. Ноджи і Р. Дональдсона. Радянська зовнішня політика починаючи з Другої Світової війни / Дж. Ноджи, Р. Дональдсон. Нью-Йорк, 1988. 425 с.

Документы и материалы советско-американской встречи на висшем уровне 27 июня- 3 июля 1974 г. М.: Политиздат, 1974. 86 с.

Евгеньев В. А. Образы США и СССР в концепции мировой политики Збигнева Бжезинского / В. А. Евгеньев // Полис: Политические исследования: Научный и культурнопросветительский. 01/2003. № 1. С.179-186.

Коширина Т.В. Советско-американские отношения в области разоружения: политико-правовые основы в 1969-1980 годах / Т.В. Коширіна М.: ВГНА Минфина РФ, 2010. 230 с.

Матвеев В.А. В интересах всего человечества. СССР-США: поворот от конфронтации к разрядке и деловому сотрудничеству / В.А. Матвеев. М.: Политиздат, 1974. 112 с.

Основные принципы переговоров о дальнейшем ограничении стратегических наступальних вооружений от 21 июня 1973 года // Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных СССР с инностранными государствами. Вып. 28. Действующие договоры, соглашения и конвенции, вступивши в силу сежду 1 января и 31 декабря 1972 года. М.: Международные отношения, 1975. 298 с. С. 26-27.

Советско-американские отношения в современном мире / Под ред. Подлесного П.Т., Трофименко Г.А. М.: «Наука», 1987. 304 с.

References

Kortunov A., & Stouk R. (1991). Vzaimnaya bezopasnost: novyj podhod k sovetsko- amerkanskim otnosheniyam [Mutual Security: A New Approach to Soviet-American Relations]. M.: Mezhdunarodnye otnosheniya, 424 s. [in Russian].

Lebedeva N. I. (prof.), & Nikolskogo N.M (prof.) (1976). Vneshnyaya politika Sovetskogo Soyuza: Aktualnye problemy [Foreign Policy of the Soviet Union: Current Issues]. M.: Mezhdunarodnye otnosheniya. 304 s. [in Russian].

Voshenkov K.P. (1974). SSSR v borbe za mir. Mezhdunarodnye konflikty 1944. [USSR in the struggle for peace. International conflicts 1944-1974]. M.: Mezhdunarodnye otnosheniya, 255 s. [in Russian].

Vremennoe soglashenie o nekotoryh merah v oblasti ogranicheniya strategicheskih nastupatelnyh vooruzhenij ot 20 maya 1972 goda // Sbornik dejstvuyushih dogovorov, soglashenij i konvencij, zaklyuchennyh SSSR s innostrannymi gosudarstvami. Vyp. 28. Dejstvuyushie dogovory, soglasheniya i konvencii, vstupivshi v silu sezhdu 1 yanvarya i 31 dekabrya 1972 goda. (1975). [Temporary Agreement on Certain Measures in the Field of Limitation of Strategic Offensive Arms dated May 20, 1972 // Collection of current treaties, agreements and conventions concluded by the USSR with foreign states. Vol. 28. Existing treaties, agreements and conventions that entered into force between January 1 and December 31, 1972] M.: Mezhdunarodnye otnosheniya. 298 s. S. 35-36. [in Russian].

Gejvandov N. (1974). Delovaya obstanovka, pozitivnye rezultaty [Business environment, positive results]. Pravda - Truth, 25 noyabrya. S. 2. [in Russian].

Gerasimov G.I. (1986). Put k bezyadernomu miru [The path to a nuclear-free world]. M.: Mezhdunarodnye otnosheniya. 64 s. [in Russian].

Gromyko A.(1978). Vneshnyaya politika SShA: uroki i destvitelnost, 1960-1970-e gody [US foreign policy: lessons and reality, 1960-1970s.] M.: Mezhdunarodnye otnosheniya. 302 s. [in Russian].

Dzh. Nodzhi i R. Donaldsona (1988). Radyanska zovnishnya politika pochinayuchi z Drugoyi Svitovoyi vijni [Soviet foreign policy since the Second World War]. Nyu-Jork. 425 s. [in Nyu-Jork].

Dokumenty i materialy sovetsko-amerikanskoj vstrechi na visshem urovne 27 iyunya- 3 iyulya 1974 g. (1974). [Documents and materials of the Soviet-American meeting at the highest level June 27-July 3, 1974]. M.: Politizdat. 86 s. [in Russian].

Evgenev V. A. (2003) Obrazy SShA i SSSR v koncepcii mirovoj politiki Zbigneva Bzhezinskogo [Images of the USA and the USSR in the concept of world politics of Zbigniew Brzezinski]. Polis: Politicheskie issledovaniya: Nauchnyj i kulturno-prosvetitelskij - Polis: Political studies: Scientific and cultural-educational. 1. 179-186. [in Russian].

Koshirina T.V. (2010). Sovetsko-amerikanskie otnosheniya v oblasti razoruzheniya: politiko-pravovye osnovy v 1969-1980 godah [Soviet-American relations in the field of disarmament: political and legal foundations in 1969-1980]. M.: VGNA Minfina RF. 230 s. [in Russian].

Matveev V.A. (1974) V interesah vsego chelovechestva. SSSR-SShA: povorot ot konfrontacii k razryadke i delovomu sotrudnichestvu [In the interests of all humanity. USSR-USA: turn from confrontation to detente and business cooperation]. M.: Politizdat. 112 s. [in Russian].

Osnovnye principy peregovorov o dalnejshem ogranichenii strategicheskih nastupalnih vooruzhenij ot 21 iyunya 1973 goda // Sbornik dejstvuyushih dogovorov, soglashenij i konvencij, zaklyuchennyh SSSR s innostrannymi gosudarstvami. Vyp. 28. Dejstvuyushie dogovory, soglasheniya i konvencii, vstupivshi v silu sezhdu 1 yanvarya i 31 dekabrya 1972 goda. (1975). [ Basic principles of negotiations on further limitation of strategic offensive weapons from June 21, 1973 // Collection of existing treaties, agreements and conventions concluded by the USSR with foreign states. Vol. 28. Existing treaties, agreements and conventions that entered into force between January 1 and December 31, 1972]. M.: Mezhdunarodnye otnosheniya. 298 s. S. 26-27.

Podlesnogo P.T., & Trofimenko G.A. (1987). Sovetsko-amerikanskie otnosheniya v sovremennom mire [Soviet-American relations in the modern world] M.: «Nauka». 304 s. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru