Внутрішня політика царя Папа крізь призму міжнародного положення Вірменського царства у кінці 360-х – середині 370-х рр. н.е.

Строй Олександр Олександрович,

магістр історії, асистент вчителя

Із поновленням збройного протистояння між Римом та Іраншахром у кінці 330-х рр. Вірменське царство знову перетворилося на головну арену суперництва двох держав за гегемонію у Закавказзі. Після провалу перського походу Юліана Відступника 363 р. і досягнення римсько-сасанідського компромісу у Месопотамії головне вістря їхнього протистояння впродовж наступних більш ніж 20 років сфокусувалося саме на Вірменії, де поступово вимальовувалися обриси майбутнього розподілу до того єдиного царства на сфери впливу. Найбільш послідовним борцем за недопущення остаточної втрати Вірменією політичної суб'єктності виступав цар Пап. Його внутрішня політика багато в чому зумовлювалася тодішнім міжнародним положенням Вірменського царства і саме розгляд цієї взаємозалежності і є метою нашої роботи.

Наукова новизна дослідження полягає у спробі показати об'єктивну зумовленість політики царя Папа на централізацію влади у Вірменії інтересам політичного виживання Вірменського царства як повноцінного суб'єкта на тогочасній політичній мапі регіону Передньої Азії. Джерельна база дослідження представлена наративними матеріалами, серед яких варто виділити роботи АмміанаМарцелліна [1] та ФавстосаБузанда [2]. Історіографія досліджуваного питання представлена працями Л. Єльницького [3], А. Степаняна [4], І. Сівянне [5] та В. Дмитрієва [6].

Станом на рубіж 360-370-х рр. положення Вірменського царства на міжнародній арені серйозно похитнулося. Протягом тривалого часу територія держави була ареною запеклої збройної боротьби, у якій зійшлися Рим, Іран, вірменські правителі та їхні повсталі нахарари. Прихід до влади у Вірменії царя Папа був зумовлений прямою військовою підтримкою римського імператора Валента, який прагнув витіснити персів із Закавказзя, де їхні позиції за останні роки суттєво посилилися. Протягом першої половини 370-х рр. спільними зусиллями римсько-вірменська коаліція зуміла очистити територію царства від персів та їхніх кавказьких союзників [1; 2; 5].

Після відновлення територіальної цілісності держави перед Папом постало термінове завдання збереження політичного виживання Вірменії у майбутньому. Реалізація цієї задачі передбачала тісне поєднання заходів у сфері як зовнішньої, так і внутрішньої політики, що дозволяло одночасно забезпечити стабілізацію внутрішньополітичного положення царства, зміцнивши при цьому його позиції і на міжнародній арені. Зовнішня політика Папа, як справедливо відзначають дослідники, полягала у вмілому балансуванні між двома головними гравцями на політичній мапі Передньої Азії - Римом та Іраном, грою на їхніх протиріччях задля унеможливлення розподілу ними Вірменії та збереженням нею власної державності [3; 4].

Саме ця обставина, на нашу думку, і зумовила реалізацію Папом одного з ключових завдань його внутрішньої політики - боротьбу із непокірними нахарарами, які протягом буремних років смут та зовнішніх вторгнень поступово виходили з під влади свого монарха. Дослідники вже підкреслювали цілі, які переслідував Пап цією боротьбою, це і посилення власної влади, і створення надійної військово-економічної основи для успішного протистояння зовнішнім викликам у майбутньому і т.д. [4]. Однак, чи не найголовнішим фактором, існування якого загрожувало збереженню Вірменії як незалежної політичної одиниці, і з яким вів вперту боротьбу Пап, була політична орієнтація непокірних нахарарів, які у своїй боротьбі проти царської влади орієнтувалися на зовнішні сили: західні сатрапи на Рим, східні - на Іран, формуючи у такий спосіб об'єктивні передумови до остаточного поділу Вірменії між римлянами та персами, який було таки реалізовано вже у 387 р. І відповідно, борючись із нахарарською вольницею, Пап намагався уникнути цього сценарію.

Міжнародна обстановка на першу половину 370-х рр. об'єктивно сприяла курсу вірменського монарха. Рим, ослаблений поразкою у Месопотамії в 363 р., внутрішніми усобицями та наростанням тиску на своїх західних кордонах поступово втрачав свої позиції і у Закавказзі [5]. У той же самий час Іран вів напружену боротьбу із номадами у Центральній Азії [6]. Така слушна нагода давала Папу можливість спробувати підвищити рівень політичної суб'єктності Вірменії, що він і намагався реалізувати як у сфері зовнішньої, так і у сфері внутрішньої політики протягом першої половини 370-х рр., доки не був вбитий римлянами у 375 р., що стало остаточною точкою неповернення на шляху втрати Вірменією власної державності.

Отже, внутрішня політика царя Папа була тісно пов'язана із його діяльністю на міжнародній арені. Ставлячи своєю головною метою збереження Вірменією її державності, він реалізовував її у двох напрямках: підвищуючи вагу царства на міжнародній арені шляхом балансування між Римом та Іраном і гри на їхніх протиріччях, і борючись із внутрішньою опозицією, яка, у відповідності до своєї зовнішньополітичної орієнтації, перетворилася на головний каталізатор, що сприяв розколу країни та її поглиненню більш сильнішими сусідами. Вдала міжнародна обстановка протягом першої половини 370-х рр. дозволила Папу йти обраним курсом, однак його вбивство остаточно поклало край сподіванням аршакідської верхівки зберегти вірменську державність.

Список використаних джерел

[1] The Roman History of AmmianusMarcellinus, during the reigns of the emperors Constantius, Julian, Jovianus, Valentinian, and Valens. (1894). (C.D. Yonge, transl. by). London; New York: George Bell & Sons, York St., Covent Garden.

[2] P'awstosBuzand's. (1985). History of the Armenians (R. Bedrosian, transl. by). New York: Sources of the Armenian Tradition.

[3] Ельницкий, Л.А. (1965). К истории антицерковных и антихристианских тенденций в Армении в IV в. н.э. Вестник древней истории, (2), 122-130.

[4] Stepanyan, A.A. (2017). Westernization in Hellenistic and Early Medieval Armenia: History and Historical Writings. VEM Pan-Armenian Journal, (4), 71-118.

[5] Syvanne, I. (2018). The Military History of Late Rome, AD 361 -395. Barnsley: Pen & Sword Military.

[6] Дмитриев, В.А. (2020). К вопросу о геополитической ситуации на Среднем Востоке в 360-370-е гг. н.э. Древние и средневековые культуры Центральной Азии (становление, развитие и взаимодействие урбанизированных и скотоводческих обществ). Материалы Международной конференции, посвященной 100-летию со дня рождения д. и. н. А.М. Мандельштама и 90-летию со дня рождения д. и. н. И.Н. Хлопина (с. 179-180). 10-12 ноября, 2020, Санкт-Петербург, Россия: ИИМК РАН.

Размещено на Allbest.ru