Історія українського шкільництва і стислих наук в Галичині у ХІХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ШКІЛЬНИЦТВА І СТИСЛИХ НАУК В ГАЛИЧИНІ У ХІХ СТ.

Швець Маркіян Володимирович, аспірант кафедри новітньої історії України імені Михайла Грушевського, Львівський національний університет імені Івана Франка

Анотація

Розкрито діяльність вчених Наукового товариства ім. Шевченка як дослідників шкільництва в Галичині у ХІХ ст. Проведено аналіз досліджень праць І. Кревецького, І. Свєнціцького, Ю. Кміта, і С. Томашівського з проблематики історії освіти. Стверджено, що здебільшого ці праці ґрунтуються на архівних матеріалах присвяченим рішенням владних і церковних органів щодо стану шкільництва у початкових освітніх закладах Галичини. Виокремлено найбільш вагомі праці вчених щодо розвитку українського шкільництва в Г аличині у ХІХ ст.

Доведено, що джерельний матеріал достатньо широко розкриває історичне тло в організації шкільництва на території Галичини, зокрема українською мовою викладання, а також методичні питання тогочасного освітнього процесу. Відзначено, що дослідники активно послуговувалися архівними матеріалами шкільного нагляду зі сторони світської та церковної влади.

Встановлено особливості аналізованих праць кожного із авторів та їх значимість для дослідження історії українського шкільництва, загалом та стислих наук зокрема. Виявлено, що найбільш системно до розвитку українського шкільництва підійшов І. Кревецький, який здійснив розподіл історичних документів на три тематичні групи: характеристика народних шкіл у Львівській єпархії; історія українізації народної школи; українські шкільні підручники. На його думку, головними чинниками розвитку шкільництва були світська і церковна влада, громади та діячі освіти. З'ясовано, що І. Свєнціцький основну увагу в дослідженні приділив оцінюванню рівня освіти духовних осіб, які згодом впливали на розвиток українського шкільництва в Галичині.

Доведено, що С. Томашівський основну увагу в дослідженні приділив протоколам перевірок церковно-приходських шкіл, розкрив кількісні та якісні параметри освітнього процесу на прикладі конкретних парафій, а Ю. Кміт Ю. виклав зміст підручника з методики навчання Івана Лаврівського. Наведена структура навчальних дисциплін показує місце і зміст стислих наук в початкових школах Галичини. Констатовано, що у працям учених особлива увага приділена освіті рідною українською мовою.

Зазначено, що для ефективного розвитку стислих наук в Україні необхідним є використання досвіду історичного поступу для формування національних патріотичних цінностей в учнів і студентів, а також насичення розвитку стислих наук історичними традиціями започаткованими в Галичині у ХІХ ст.

Ключові слова: історія, українське шкільництво, освіта, стислі науки, Галичина, І. Кревецький, І. Свєнціцький, Ю. Кміт, С. Томашівський.

Abstract

The history of Ukrainian schooling and concise sciences in Galicia in the 19th century

Shvets Markiyan Volodymyrovych Postgraduate Student of the Department of Modern History of Ukraine named after Mykhailo Hrushevsky, Ivan Franko National University of Lviv

The activities of scholars of the Shevchenko Scientific Society as researchers of schooling in Galicia in the 19th century are revealed. An analysis of the research works of I. Krevetsky, I. Sventsitsky, Y. Kmit, and S. Tomashivsky on the issues of educational history is conducted. It is asserted that these works are largely based on archival materials dedicated to the decisions of governmental and ecclesiastical authorities regarding the state of schooling in primary educational institutions in Galicia. The most significant works of scholars on the development of Ukrainian schooling in Galicia in the 19th century are highlighted.

It has been proven that the source material extensively reveals the historical background in the organization of schooling in Galicia, particularly in Ukrainian as the language of instruction, as well as the methodological issues of the educational process at that time. It is noted that researchers actively used archival materials of school supervision by secular and ecclesiastical authorities.

The peculiarities of the analyzed works of each author and their significance for the study of the history of Ukrainian schooling, in general, and concise sciences, in particular, have been established. It was discovered that I. Krevetsky approached the development of Ukrainian schooling most systematically, dividing historical documents into three thematic groups: characteristics of folk schools in the Lviv diocese; history of Ukrainization of the folk school; Ukrainian school textbooks. In his opinion, the main factors in the development of schooling were secular and ecclesiastical authorities, communities, and educational figures. It was found that I. Sventsitsky's main focus in the study was on evaluating the education level of spiritual persons, who later influenced the development of Ukrainian schooling in Galicia.

It has been demonstrated that S. Tomashivsky mainly focused on the protocols of inspections of church-parish schools, revealing quantitative and qualitative parameters of the educational process using specific parishes as examples, and Y. Kmit detailed the content of Ivan Lavrivsky's textbook on teaching methodology. The presented structure of academic disciplines shows the place and content of concise sciences in primary schools of Galicia. It has been noted that the works of scholars pay special attention to education in the native Ukrainian language.

It is mentioned that for the effective development of concise sciences in Ukraine, it is necessary to use the experience of historical progress to form national patriotic values in students and to enrich the development of concise sciences with historical traditions initiated in Galicia in the 19th century.

Keywords: history, Ukrainian schooling, education, concise sciences, Galicia, I. Krevetsky, I. Sventsitsky, Y. Kmit, S. Tomashivsky.

шкільництво єпархія українізація

Постановка проблеми

Упродовж тривалого часу в Україні широко обговорюються проблеми реформування системи освіти. Приєднання України до Болонського процесу стало значною подією для освітян. Особливо цей процес наблизив українську освіту до країн Європи, з'явилися нові можливості для викладачів і студентів у сфері академічної мобільності. Однак, разом із загальноєвропейськими цінностями важливо не забувати свого власного історичного досвіду розвитку системи освіти, який замовчувався і спотворювався радянською історіографією і якому тільки недавно почали присвячувати увагу науковці в Україні. За тридцять років відновленої незалежності в Україні вже розпочато дослідження цілих пластів історичного досвіду розвитку науки і освіти у різних регіонах держави. Реанімовано ім'я Михайла Грушевського та його наукової школи, відновлено імена багатьох науковців і діячів, заклеймованих тавром “українські буржуазні націоналісти”.

У відкритому доступі стали доступні для всього світу інтернет-ресурси рідкісних і заборонених більшовиками книг та періодичних видань. Особливої актуальності ці дослідження набувають під час загостренням інформаційно війни проти України у зв'язку із російською агресією. Однак не достатнє фінансування наукових досліджень в Україні, низька оплата праці науково-педагогічного персоналу і війна гальмують продовження цих досліджень. Щодо досліджень історії розвитку українського шкільництва і стислих наук надзвичайно важливим є досвід Галичини, де у ХІХ ст. зростає динаміка цього поступу у зв'язку з національним відродженням і автономією.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Важливі дослідження у сфері розвитку науки і освіти в Галичині висвітлено вченими Львівського університету імені Івана Франка, які упродовж 2001-2011 рр. реалізували проект із підготовки історії університету у двох томах [1-2]. Випущена енциклопедія дала поштовх вченим продовжувати і поглиблювати ці дослідження у різних наукових напрямках [3-5]. Зокрема це стосується історії природничих і стислих наук, де найбільшою активністю відзначились такі вчені, як В. Качмар, Я. Притула, О. Сухий, Р. Тарнавський та ін. Однак для більш системного і комплексного висвітлення розвитку природничих і стислих наук важливо прослідкувати засади і чинники їх поступу в контексті розвитку українського шкільництва, тому ці питання ще потребують систематизації у більш повному обсязі.

Мета статті - дослідження особливостей і основних тенденцій розвитку українського шкільництва і стислих наук в Галичині у ХІХ ст.

Виклад основного матеріалу

Розвиток українського шкільництва був особливо інтенсивний у ХІХ ст. Особливих здобутків у цей період досягли галицькі українці. Наукова проблематика досліджень українського шкільництва висвітлена у багатьох наукових публікаціях [6-7, 10, 12-14]. У контексті цих досліджень можемо побачити ті проблеми, які першочергово вимагали розв'язку в українській історії ХІХ століття. Доцільно виокремити перші системні дослідження Івана Кревецького (1883-1940), який з 1903 р. студіював історію на філософському факультеті Львівського університету і належить до когорти найбільш відомих учнів професора Михайла Грушевського [8]. На його солідність у праці звернув увагу М. Грушевський і подбав про його призначення бібліотекарем у Бібліотеці Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові (1905). Загалом Іван Кревецький 25 років керував цією бібліотекою, а в 1909 р. став секретарем історико-філософської секції бібліотеки НТШ.

Він один із перших почав досліджувати суспільно-політичні явища у житті українців в Австрії. Одне із перших досліджень І. Кревецького присвячено аналізу розвитку українського шкільництва у 1830-1850 рр. [7]. Стаття висвітлює історію розвитку українського шкільництва у Галичині протягом XIX століття, підкреслюючи значний прогрес та зусилля галицьких українців у цьому напрямку. Зокрема, ним було проведено поділ історичних документів на три тематичні групи: характеристика народних шкіл у Львівській єпархії; історія українізації народної школи; українські шкільні підручники. У першу тематичну групу увійшли документи сформовані за результатами перевірок народних шкіл Галичини узагальненої статистичної інформації (табл. 1). І. Кревецький у цій групі матеріалів вписав сім позицій звітності щодо матеріального стану народних шкіл, їх кількості та заходів направлених на заповнення нестачі шкіл курсами. Як видно за даними табл. 1, між терміном проведених перевірок та оформленням відповідних документів є розбіжність (два роки). Це може свідчити очевидно про те, що результати їх документального оформлення зволікали з висвітленням реального стану, можливо через бюрократичну систему освіти до Весни народів.

Таблиця 1. Документи для характеристики народних шкіл у Львівській єпархії (1830-1850 рр).

Друга тематична група документів - історія українізації народної школи - охоплює документи які стосувалися організаційних заходів щодо впровадження в освітній процес української мови (табл. 2).

Як видно за даними табл. 2, процес українізації народних шкіл розпочався у 1847 р. Причому вже за пів року з'явився наказ про запровадження освітнього процесу у тривіальних школах мовою більшості населення Галичина, тобто польською та українською мовами.

Таблиця 2. Документи з історії українізації народних шкіл (1830-1850 рр).

Важливим кроком стало звернення Коломийського староства до окружного інспектора М. Воєвідки з вимогою про запровадження шкільних викладів у мові населення, а також закликали перейменовувати церковні школи на тривіальні. Варто зауважити, що процес відокремлення навчальних закладів від церкви тривав ще з другої половини ХУШ ст. Яскравим прикладом такого переходу, від впливу ордена єзуїтів до підпорядкування міністерству був Львівський університет.

Третю тематичну групу документів, які описав Іван Кревецький становили українські шкільні підручники (табл. 3).

Таблиця 3. Документи щодо випуску українських шкільних підручників (1830-1850 рр).

Спочатку це були конкурси: на написання нової Біблії; українсько-німецького підручника для народних шкіл; на український переклад шкільного підручника “Anleitung zum Rechnen” (Посібник з арифметики) у трьох книжках. Видавництво нового шкільного підручника “Наставленіє к умочислєнію” - ч. І здійснювалось доволі оперативно (1849 навчального року). Як видно зі змісту документів [7, C. 191], до кінця квітня 1850 р. друга частина підручника “Наставленіє к умочислєнію” вже мала бути видрукувана. Цей підручник призначався для 2 і 3 класу народних шкіл. Отже, через розвиток шкільництва галицькі українці виявили сильний дух боротьби за свою національну ідентичність, який проявлявся у поступовому розвитку від початкової грамотності до університетської освіти.

І. Кревецькому також належить значний внесок у розвиток української бібліографії, каталогізацію фондів бібліотеки Наукового Товариства ім. Шевченка, а також вивчення історії книгодрукування в Україні.

Заслуговує уваги хрестоматійний доробок в історію шкільництва в Галичині Іларіона Свєнціцького, який через архівні джерела - свідоцтва про освіту духовних кандидатів віднайдених в актах консисторії (74 за 1756-1788 рр.), розкрив кількісні та якісні параметри підготовленості організаторів освітнього процесу [9, C.1-9]. З цих відомостей проявилась географія навчальних закладів, які закінчила тогочасна молодь: єзуїтські школи у Львові, Барі, Винниці, Камянцю-Подільському, Самборі, Станіславові. Школи інших орденів закінчили у: Бучачі, Гошові, Дрогобичі, Збаражі, Золочеві, Кременці, Любарі, Острозі, а один в універсистеті Кракова. Навчались у цих школах таких дисциплін: латинської граматики - 2; синтакси - 2; поетики-риторики - 39; філософії - 20. І семеро навчались таких стислих предметів: логіки-метафізики, математики і фізики.

Юрій Кміт (1872-1946), у вище згаданому віснику НТШ виклав зміст підручника з методики навчання Івана Лаврівського (1773-1846), випускника Львівського університету - греко-католицького священика, історика і професора [10]. І. Лаврівський вже з четвертого курсу Львівського університету був помічником професора Кафедри історії Церкви, а в 1815 р. призначений ректором Львівської генеральної духовної семінарії [11]. Вагомий внесок І. Лаврівського у розвиток українського шкільництва полягає у підготовці декількох підручників, зокрема, у 1837 р. написав один із перших посібників з методики навчання у парафіяльних школах.

Таблиця 4. Навчальні дисципліни в німецьких і українських народних школах Галичини у 1830-х роках.

Як видно за даними табл. 4, німецькі (тривіальні) школи містили більшу частку стислих наук, порівняно з українськими парафіяльними школами. Поступово, упродовж ХІХ ст. відбувався процес переходу до тривіальних шкіл. Юрій Кміт опублікував у віснику НТШ також Народна сільська школа в Галичині [12]. У цих матеріалах автор розкрив внутрішнє тло школи аналізованого періоду на прикладі Жовтанців які входили до Куликівського деканату Перемиської єпархії. Зокрема, в опублікованих матеріалах подано документи про збільшення фінансування будівництва шкіл на території деканату.

Стефан Томашівський (1875-1930) розмістив у матеріалах НТШ дві розвідки: Стан парохіальних шкіл в Кізлівському та Бережанському деканатах Львівської єпархії [13-14]. На основі протоколів перевірок парафіяльних шкіл, розкрив кількісні та якісні параметри освітнього процесу на конкретних парафіях. Наприклад, з протоколу шкільного візиту від 2.03.1817 р. у селі Городище дізнаємось, що школа невеличка, як для проживання дяка. Діти місцевої парафії почали ходити до цієї школи на навчання. Навчає їх дяк Василь Пашкевич українською і польською мовами. Частина дітей навчились читати українською і вивчають напам'ять катехизм. У цей час навчалось 13 хлопців і одна дівчина. У шкільному віці нараховується 25 хлопців і 32 дівчини, а в Слобідці: хлопців - 13; дівчат - 13. Дяк за дяківські послуги отримує від ґрунтових чвертці збіжжя різного виду; на рік виходить 16 корців і святкових дехто шість дає, дехто по два (бідні зовсім не платять). Загалом оплата дяка може становити 30 флоринів. Шкільний нагляд і надалі залишається на Яна Дубового, який себе проявив досить пильним в заохочуванні дітей до навчання. З протоколу від 28.02.1827 р. дізнаємося про школу в селі Будилів, яка визнана також скромною для проживання дяка. Перевіркою охоплювали знання учнів, а на їхній основі приймали рішення щодо освітніх рекомендацій. Наприклад, рекомендували навчати рахунків так, щоб вони могли їх застосовувати для використання різних мір і ваг.

Упродовж ХІХ ст., як вже згадувалось вище, найбільш важливий вплив на розвиток українського шкільництва здійснювала влада, церква і окремі діячі освіти. Звісно, що мовне питання в освітньому процесі вирішувалось австрійською владою, а потім у змаганні поляків і українців у Крайовому сеймі Галичини. Найбільше змагань відбувалось щодо введення польської мови до викладів і врядування у Львівському університеті. І хоч українська (руська) мова була допущеною на відділі права від 1802 р., але в реальності її застосування почало ширше реалізовуватися. У другій половині ХІХ ст. за участі студентської молоді. До сенату університету, і навіть до сейму, внесли студенти петицію про введення польської мови у 1866 р. Аналогічно подали контрпетицію на руки посла о. Шашкевича про введення української мови українці. І якщо від 1866 р. польські кафедри на відділі права почали збільшуватись, то українських кафедр не було утворено зовсім, незважаючи на розпорядження від 4 липня 1871 p. [2], яке надавало рівні можливості для обидвох народів Галичини. Це ж стосувалось габілітації доцентів, які могли відбуватися без обмеження польською чи українською мовою.

Внутрішньою урядовою мовою, на основі розпорядження від 4.07.1871 р. у Львівському університеті стала польська мова, але із застереженням, що на подання, внесені українською мовою канцелярія має відповідати цією ж мовою. Одними із перших у Львівському університеті викладачами, які викладали українською мовою були брати Огоновські, Омелян і Олександр. Розпорядженням від 1871 р. міністерство призначило доктора Олександра Огоновського звичайним професором цивільного права. Від цього часу у Львівському університеті розпочались змагання за відкриття української кафедри. Цей процес завершився успіхом у 1894 р., коли було створено першу кафедру історії Руси і Східної Європи, яку очолив Михайло Грушевський.

Висновки

Упродовж усієї історії розвитку українського шкільництва відчувається дух постійної боротьби галичан за свою національну ідентичність. Поступовість розвитку шкільництва, від початкової грамотності і до вершин університетської освіти, є свідченням досягнень української громадськості та науковців Львівського університету, і, насамперед під керівництвом Михайла Грушевського, які проявляли самовідданість, любов до науки та вірили у перспективне майбутнє України. Іван Кревецький, Юрій Кміт і Стефан Томашівський - учні Михайла Грушевського, зробили значний внесок у дослідження українського шкільництва, зокрема аналізуючи його розвиток у період 1830-1850 років. Їх робота охоплює нагромадження, публікацію і аналіз документів, що висвітлюють характеристику народних шкіл, історію українізації шкільництва, та українські шкільні підручники, демонструючи поступовий перехід від церковного контролю до більш світської та національно-орієнтованої системи освіти. Окрім історичних досліджень, наприклад Іван Кревецький зробив значний внесок у каталогізацію фондів бібліотеки Наукового Товариства ім. Шевченка, він був також ідеологом українського державництва, підтримуючи ідеї національного відродження та самостійності. Його вклад в українську науку та культуру не можна переоцінити, а його спадщина продовжує впливати на наступні покоління українських науковців та інтелектуалів.

Отже, розвиток українського шкільництва і стислих наук в Галичині у ХІХ ст. сприяло створенню основ подальшого розвитку системи науки і освіти в Україні, як невід'ємної складової спільного освітнього простору Європи.

Література

1. Вакарчук І.О., Лозинський М.В., Шуст Р.М., Качмар В.М. (2011). Енциклопедія. Львівський національний університет імені Івана Франка: в 2 т. Т. І: А-К. Львів: ЛНУ імені Івана Франка.

2. Вакарчук І.О., Лозинський М.В., Шуст Р.М., Качмар В.М. (2014). Енциклопедія. Львівський національний університет імені Івана Франка: в 2 т. Т. ІІ: Л-Я. Львів: ЛНУ імені Івана Франка.

3. Качмар В., Тарнавський Р. (2021). Природничі та фізичні науки в Львівському університеті у другій половині XIX - на початку XX століття: структурна та кадрова трансформація. East European Historical Bulletin, (20).

4. Сухий О. (2013). Природничі та стислі науки у Львівському університеті на межі ХІХ - ХХ ст. Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: історія. Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2013. Вип.2, ч. І. С.34-42.

5. Качмар В., Швець М. (2020). Актуалізація досліджень з історії розвитку природничих і стислих наук у Львівському університеті в умовах глобалізації. III Міжнародна науково-практична конференція “Theory, science and practice”, 05-09 жовтня 2020 р., Токіо, Японія. С. 141-146.

6. Свенціцький І., Кміт Ю., Томашівський С., Кревецький І. (1909). Українсько-руський архів. Наукове товариство імені Шевченка, Історично-фільософічна секція. Львів, Т. 4:Матеріали до історії галицько-руського шкільництва XVIII і ХІХ вв. Під ред. С. Томашівського. 1909. 207 с.

7. Кревецький І. (1909). Матеріяли до історії українського народнього шкільництва в Галичині в 1830-50 р.р. Українсько-Руський Архів IV С. 175-191.

8. Краківські вісті. (1942, 27 липня). Пам'яті Івана Кревецького. Краківські вісті.

9. Свєнціцький І. Шкільна освіта духовних кандидатів / І. Свенціцкий, Ю. Кміт, С. Томашівський, І. Кревецький; під ред. С. Томашівського. - 1909. - C. 1-9.

10. Кміт Ю. Підручник методики Івана Лаврівського / Українсько-Руський Архів IV, Л. С. 111-150.

11. Лаврівський Іван (Іоанн) Васильович.

12. Кміт Ю. Народна сільська школа в Галичині / І. Свенціцкий, Ю. Кміт, С. Томашівський, І. Кревецький; під ред. С. Томашівського. - 1909. - C. 10-101.

13. Томашівський С. Стан парохіальних шкіл в кізлівськім деканаті Львівської єпархії / І. Свенціцкий, Ю. Кміт, С. Томашівський, І. Кревецький; під ред. С. Томашівського. - 1909. - C. 102-110.

14. Томашівський С. Стан парохіальних шкіл в Бережанськім деканаті Львівської єпархії в рр. 1843-1849 / І. Свенціцкий, Ю. Кміт, С. Томашівський, І. Кревецький; під ред. С. Томашівського. - 1909. - C. 151-174.

References

1. Vakarchuk I.O., Lozynskyi M.V., Shust R.M., Kachmar V.M. (Eds.). (2011). Entsyklopediia. Lvivskyi natsionalnyi universytet imeni Ivana Franka: v 2 t. T. I: A-K [Encyclopedia. Ivan Franko National University of Lviv: in 2 vols. Vol. I: A-K]. Lviv: Ivan Franko National University of Lviv.

2. Vakarchuk I.O., Lozynskyi M.V., Shust R.M., Kachmar V.M. (Eds.). (2014). Entsyklopediia. Lvivskyi natsionalnyi universytet imeni Ivana Franka: v 2 t. T. II: L-Ya [Encyclopedia. Ivan Franko National University of Lviv: in 2 vols. Vol. II: L-Ya]. Lviv: Ivan Franko National University of Lviv.

3. Kachmar, V., & Tarnavskyi, R. (2021). Pryrodnychi ta fizychni nauky v Lvivskomu universyteti u druhii polovyni XIX - na pochatku XX stolittia: strukturna ta kadrova transformatsiia [Natural and Physical Sciences at Lviv University in the Second Half of the 19th - Early 20th Century: Structural and Staff Transformation]. East European Historical Bulletin, (20).

4. Sukhyi O. (2013). Pryrodnychi ta styisli nauky u Lvivskomu universyteti na mezhi XIX - XX st. [Natural and Concise Sciences at Lviv University at the Turn of the 19th and 20th Centuries]. In I. S. Zuliak (Ed.), Naukovi zapysky Ternopilskoho natsionalnoho pedahohichnoho universytetu imeni Volodymyra Hnatyuka. Seriia: istoriia [Scientific Notes of the Ternopil National Pedagogical University named after Volodymyr Hnatyuk. Series: History] (Vol. 2, Part I, pp. 34-42). Ternopil: Ternopil National Pedagogical University named after Volodymyr Hnatyuk.

5. Kachmar V., Shvets M. (2020). Aktualizatsiia doslidzhen z istorii rozvytku pryrodnychi i styislykh nauk u Lvivskomu universyteti v umovakh hlobalizatsii [Updating Research on the History of the Development of Natural and Concise Sciences at Lviv University in the Context of Globalization]. In Proceedings of the III International Scientific and Practical Conference "Theory, Science and Practice" (pp. 141-146), October 5-9, 2020, Tokyo, Japan.

6. Sventsitskyi I., Kmit Yu., Tomashivskyi S., Krevetskyi I. (Eds.). (1909). Ukrainsko-ruskyi arkhiv [Ukrainian-Rus Archive] (Vol. 4). Lviv: Shevchenko Scientific Society, Historical-Philosophical Section.

7. Krevetskyi I. (1909). Materialy do istorii ukrainskoho narodnoho shkilnytstva v Halychyni v 1830-50 rr. [Materials on the History of Ukrainian National Schooling in Galicia in 1830-50]. In Ukrainsko-Rus Arkhiv IV (pp. 175-191). Lviv.

8. Krakivs'ki visti. (1942, July 27). Pamiatii Ivana Kreveckoho. Krakivs'ki visti.

9. Sventsitskyi I., Kmit Yu., Tomashivskyi S., Krevetskyi I. (Eds.). (1909). Shkilna osvita dukhovnykh kandydativ [School Education of Clerical Candidates] (pp. 1-9). In Ukrainsko-Ruskyi Arkhiv IV. Lviv.

10. Kmit Yu. (1909). Pidruchnyk metodyky Ivana Lavrivskoho [Ivan Lavrivskyi's Textbook Methodology]. In Ukrainsko-Ruskyi Arkhiv IV (pp. 111-150). Lviv.

11. Lavrivskyi I.V. (n.d.). In Electronic Encyclopedia of Ukraine.

12. Kmit Yu. (1909). Narodna silska shkola v Halychni [The National Rural School in Galicia]. In I. Sventsitskyi, Yu. Kmit, S. Tomashivskyi, I. Krevetskyi (Eds.), Ukrainsko-Ruskyi Arkhiv IV (pp. 10-101). Lviv.

13. Tomashivskyi S. (1909). Stan parokhialnykh shkil v Kizlivskim dekanati Lvivskoi eparkhii [The State of Parochial Schools in the Kizliv Deanery of the Lviv Diocese]. In I. Sventsitskyi, Yu. Kmit, S. Tomashivskyi, I. Krevetskyi (Eds.), Ukrainsko-Ruskyi Arkhiv IV (pp. 102-110). Lviv.

14. Tomashivskyi S. (1909). Stan parokhialnykh shkil v Berezhanskim dekanati Lvivskoi eparkhii v rr. 1843-1849 [The State of Parochial Schools in the Berezhany Deanery of the Lviv Diocese in 1843-1849]. In I. Sventsitskyi, Yu. Kmit, S. Tomashivskyi, I. Krevetskyi (Eds.), Ukrainsko-Ruskyi Arkhiv IV (pp. 151-174). Lviv.

Размещено на Allbest.ru