Трансформація повноважень місцевих рад УСРР упродовж 1920-х років

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історичний факультет

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Трансформація повноважень місцевих рад УСРР упродовж 1920-х років

Юр'єв Олексій Олегович



Анотація

У статті розглянуто зміни у статусі та повноваженнях сільських, селищних та міських рад у системі органів державної влади в УСРР в умовах утвердження більшовицького тоталітарного режиму.

Визначено, що на початку 1920-х рр. компартійне керівництво вирішило відновити мережу рад в УСРР, що мало поряд із проголошенням НЕПу зменшити соціальну напругу в країні. Однак це рішення насамперед мало пропагандистське значення.

Сільські ради на практиці ділили свої повноваження з комітетами незаможних селян і земельними громадами, а у містах справжня влада належала виконавчим комітетам з'їздів рад.

Проте у середині 1920-х рр. у зв'язку з підвищенням політичної активності населення та бажанням розширити свою опору у суспільстві більшовики проголосили курс на «пожвавлення рад». Він передбачав наповнення декларованих повноважень місцевих рад реальним змістом та залучення до їх роботи простих громадян, що мало зробити їх причетними до радянського державотворення.

У рамках цієї політики міські ради отримали право формувати власні бюджети та розпоряджатися ними. Згодом їх наділили і виконавчими функціями у сфері комунального господарства. На селі ж ради поступово позбулися своїх основних конкурентів. Спочатку було суттєво обмежено повноваження комнезамів, а потім і земельних громад, які врешті із переходом до суцільної колективізації взагалі ліквідували.

Проте, попри розширення повноважень, за умов існування однопартійної системи та щільного контролю з боку партійних осередків місцеві ради так і не перетворилися на повноправні органи влади. Як на початку, так і наприкінці 1920-х років їхнє головне завдання полягало у створенні ілюзії існування в Україні влади простого трудового населення.

Ключові слова: місцеві ради, УСРР, КП(б)У, більшовики, державне будівництво, комітети незаможних селян, земельні громади.



Yuriev Oleksii Olegovich Student, Faculty of History, Department of Contemporary History of Ukraine, Taras Shevchenko National University of Kyiv

TRANSFORMATION OF LOCAL COUNCILS' POWERS OF THE UKRAINIAN SSR DURING THE 1920S

Abstract

The article examines the changes in the status and powers of village, town and city councils in the system of state authorities in the Ukrainian SSR in the context of the establishment of the Bolshevik totalitarian regime.

It is determined that in the early 1920s, the Communist Party leadership decided to restore the network of soviets in the Ukrainian SSR, which, along with the proclamation of the NEP, was to reduce social tensions in the country. However, this decision was primarily of propaganda value.

In practice, village councils shared their powers with committees of poor peasants and land communities, while in cities the real power belonged to the executive committees of council congresses.

However, in the mid-1920s, due to the growing political activity of the population and the desire to expand their support in society, the Bolsheviks proclaimed a course of "revitalization of the soviets." It envisaged filling the declared powers of local councils with real content and involving ordinary citizens in their work, which was supposed to make them involved in Soviet state-building.

As part of this policy, city councils were granted the right to form and manage their own budgets. Later, they were also given executive functions in the field of public utilities. In rural areas, however, councils gradually lost their main competitors. First, the powers of communes were significantly limited, and then those of land communities, which were eventually eliminated with the transition to continuous collectivization.

However, despite the expansion of their powers, under the conditions of a one-party system and tight control by party branches, local councils never became full-fledged authorities. Both in the early and late 1920s, their main task was to create the illusion of the existence of the government of ordinary working people in Ukraine.

Keywords: local councils, Ukrainian SSR, CP(B)U, Bolsheviks, state building, committees of poor peasants, land communities.



Вступ

Постановка проблеми. У 1920-х роках більшовики після окупації України проводили різнопланові заходи з метою утвердження своєї влади, які супроводжувалися активною агітаційною роботою. Одна з основних тез комуністичної пропаганди полягала у твердженні про всенародний характер радянської влади. У зв'язку з цим доцільно проаналізувати, які насправді повноваження мали місцеві ради та як вони змінювалися в залежності від коливань у внутрішній політиці КП(б)У

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У радянський період, повторюючи штампи державної пропаганди, дослідники зображували місцеві ради як ефективно діючі органи народовладдя. Переосмислення цих хибних висновків вже у незалежній Україні розпочав С. Кульчицький, який довів, що реальна влада належала партійним установам, а радам відводилася роль прикриття більшовицької диктатури. Згодом ці висновки були підтверджені й доповнені іншими науковцями.

Так, питанню ролі місцевих рад у системі органів державної влади упродовж 1920-х років у своїх роботах торкалися В. Бурда, С. Редька, М. Фролов та інші.

Мета статті полягає у тому, щоби визначити статус місцевих рад у системі органів державної влади в УСРР в умовах більшовицького тоталітарного режиму та простежити трансформацію їх владних повноважень упродовж 1920-х років.



Виклад основного матеріалу

Більшовики прийшли до влади під гаслом «Уся влада радам». Проте на практиці вони швидко відійшли від цього принципу. Під час захоплення України, на підконтрольних їм територіях, виборні ради масово замінювалися створюваними у наказному порядку ревкомами.

Лише у 1921 році керівництвом КП(б)У було ухвалено рішення про відновлення мережі рад. Разом із проголошеним переходом до Нової економічної політики ці заходи мали посилити авторитет партії та створити ілюзію існування справжньої «радянської» влади.

Проте насправді на початку 1920-х років місцеві ради попри декларативні заяви більшовиків так і не отримали фактичних владних повноважень навіть у питаннях господарського життя.

У містах таке становище насамперед було викликано тим фактом, що ради не мали власних виконавчих органів. У липні 1922 року Всеукраїнський центральний виконавчий комітет (далі -- ВУЦВК) всупереч Конституції УСРР видав постанову щодо ліквідації міських виконавчих комітетів та передачі їхніх функцій до губернських і повітових виконавчих комітетів [2, с. 8].

На офіційному рівні таке рішення пояснювали недоцільністю розпорошення обмежених матеріальних засобів і кадрів. Проте насправді мова йшла про недостатність на місцях членів комуністичної партії, яким би вище керівництво могло дозволити займати керівні посади, особливо у тих населених пунктах, де пролетаризоване населення перебувало у меншості.

Відтак у першій половині 1920-х рр. ради не були створені взагалі у багатьох містах із малим прошарком робітничого населення. Так само і в УСРР до 1925 р. селища не мали власних виборних органів. У таких населених пунктах повітові виконкоми повністю замінювали ради низового рівня.

Відзначимо, що склад виконавчих комітетів з'їздів рад здебільшого збігався із керівництвом партійних комітетів відповідного рівня або принаймні ним попередньо затверджувався. Як аргументовано довели С. Кульчицький та М. Фролов, реальна влада концентрувалася в тандемі: більшовицькі партійні комітети -- виконавчі органи рад, які відповідно до адміністративно-територіального устрою формували ієрархію у вигляді піраміди, на піку якої знаходився головний центр -- керівні органи КП(б)У-РКП(б) [26, с. 190; 27, с. 194].

Крім того, на початку 20-х років минулого століття міські ради не мали власних джерел доходу [25, с. 179]. Також вони мали виключно номінальний вплив на роботу місцевих підприємств та державних установ, зокрема і комунального значення, які напряму підпорядковувалися відповідним відділам виконкомів.

Засідання міських рад у першій половині 1920-х рр. мали переважно інформативний чи урочистий характері і приурочувалися до різних політичних подій: відзначення радянських визначних дат, висловлення підтримки рішенням вищих органів влади, з нагоди приїзду представників компартійно-радянської еліти тощо.

Наприклад, весною 1921 р. міськради УСРР одностайно підтримали запровадження нової економічної політики, а у січні 1923 р. -- рішення І Всесоюзного з'їзду рад про утворення СРСР. Аналогічно у 1924 році усі міські ради провели траурні пленуми задля висловлення співчуття з приводу смерті В. Леніна [5, с. 59-60].

Відтак у першій половині 1920-х років міськради не мали реальних повноважень, проте активно використовувались у пропагандистських цілях задля створення ілюзії, що більшовицька влада має «робітничо-селянський» характер.

Зокрема, з цією метою рішенням V Всеукраїнського з'їзду рад міськрадам рекомендувалося запрошувати на засідання виборців або ж взагалі проводити їх на підприємствах [24, с. 90]. Також Інструкція ВУЦВК «Про права і обов'язки члена Міськради» від 30 березня 1921 року зобов'язувала депутатів не лише обговорювати питання порядку денного пленумів із виборцями, але й протягом трьох днів після засідань звітувати перед ними про результатами роботи. Ще один пункт Інструкції встановлював обов'язок для членів міськрад запобігати різним невдоволенням, хвилюванням, «контрреволюційним виступам» та здійснювати усі необхідні засоби для їх ліквідації [9, с. 145].

Подібний стан справ спостерігався і у сільській місцевості. Через відсутність широкої підтримки серед селян, пам'ятаючи поширене у попередні роки гасло «ради без комуністів», більшовики не планували створювати у селах повновладні виборні органи. Відповідно повноваження сільських рад дублювалися комітетами незаможних селян (далі -- КНС, комнезами) та земельними громадами.

Так, комнезами через відсутність достатньої кількості партійних осередків на початку 1920-х років здійснювали функції політичного контролю за роботою сільрад. Вони представляли інтереси прошарку сільського населення, який демонстрував найвищу підтримку більшовиків. Зокрема, це було зумовлено тим, що значна частина незаможників отримувала від радянської влади державну допомогу, а також кошти і майно, які вилучалися під час розкуркулення більш заможного сільського населення.

Перші такі комнезами більшовики утворили в Україні у березні 1920 року і з того часу вони займали важливе місце у політиці радянської влади, хоча перелік їхніх головних завдань змінювався у залежності від зміни існуючого курсу партії.

Упродовж 1920-1921 рр. діяльність комнезамів зосереджувалася на адміністративній роботі, реалізації більшовицької продовольчої політики та допомозі Червоній армії. З переходом до НЕПу у 1921 р. влада спрямовувала діяльність комнезамів на посилення активності у виробничо-господарській сфері [15, с. 119]. Проте вони зберігали і функції політичного нагляду.

Згідно із законом «Про комітети незаможних селян» від 27 травня 1922 р. члени комнезамів на засіданнях сільрад мали право дорадчого голосу. Також вони мали стежити, щоб до виборних органів не потрапляли «куркулі та їхні посібники», а також отримали можливість оскаржувати рішення низових органів радянської влади перед установами вищого рівня [7, с. 418-419]. Крім того, за відсутності партійних осередків на селі чи можливості прикомандирувати комуністів із сусідніх населених пунктів саме представники комнезамів здебільшого очолювали сільради. Наприклад, у 1926 р. 59% усіх голів сільрад були членами КНС [19, с. 28].

Водночас, як зазначають сучасні дослідники, на практиці активність комітетів незаможних селян часто була дуже низькою й територіально нерівномірною [15, с. 119]. Зокрема, поширення набули випадки, коли представники комнезамів пасивно ставилися до реалізації партійних настанов чи навіть на виборах виступали на підтримку середняків чи заможних селян, хоча, за задумом компартійного керівництва, мали навпаки нівелювати їхній вплив на селі [16, с. 162].

У господарських питаннях головним конкурентом сільських рад стали земельні громади, діяльність яких регламентувалася Земельним кодексом УСРР, прийнятим у 1922 році [8, с. 43]. Відповідно до статті 43 земельна громада визначалася як сукупність дворів, які спільно використовують польові землі. Її керівним органом виступало правління або рада уповноважених. Ці органи обиралася на загальних зборах усіма селянами, які досягли 18-річного віку та займалися сільським господарством. До земельних громад не включалася тільки сільська інтелігенція, наймити та інші жителі села, котрі не мали власного господарства. Водночас важливу роль у діяльності громади відігравали заможні верстви села, які на виборах до рад позбавлялися права голосу [8, с. 43-44].

Комуністична партія планувала, що земельні громади стануть провідником колективізації сільського господарства. При цьому їхні функції мали обмежуватися в основному земельними справами [11, с. 298]. Проте сфера діяльності та повноваження земельних громад у реальному житті виявилися ширшими. Так, оскільки із землекористуванням були пов'язані суміжні організаційно-господарські заходи (зокрема, отримання кредитів під землеустрій та облаштування польових доріг) вони ставали самостійним суб'єктом господарювання. Також земельні громади відповідали перед державою за раціональне та господарсько-доцільне використання земельних наділів своїми членами і тому отримували право застосування до них заходів впливу до спонукання виконання обов'язків. У зв'язку з цим земгромада набувала і деяких адміністративних функції [11, с. 300]. Крім того, згідно із Земельним кодексом УСРР (1922 р.) сільські ради мали виконувати роль виконавчого органу, підконтрольного земельним громадам, коли їхні територіальні межі збігалися [8, с. 51].

Як наслідок сільради, позбавлені власних бюджетів і відповідно коштів, займалися переважно адміністративними та фіскальними функціями. Натомість земгромади, маючи більшу фінансову спроможність, здійснювали функції господарської організації і посилювали свій вплив під час вирішення інших питань [18, с. 321].

Отже, на початку 1920-х років місцеві ради, як міські, так і сільські, мали обмаль впливу на реальне життя своїх громад. Насамперед це було пов'язано із обмеженістю кадрових ресурсів більшовицької партії. Цієї кількості вистачало лише для того, щоб повністю здійснювати контроль за діяльністю виконавчих органів влади на губернському та повітовому рівнях (з 1923 р. -- округів), а також у меншій мірі -- на рівні волостей (з 1923 р. -- районів).

У зв'язку з цим для убезпечення своєї влади керівництво КП(б)У воліло позбавити ради низового рівня реальних владних повноважень. Цим пояснюється дублювання повноважень рад у містах повітовими та губернськими виконкомами, а на селі -- земельними громадами й комітетами незаможних селян. У такий спосіб їхня роль у системі владних координат зводилася до мінімуму, хоча саме їх існування активно пропагувалося як підтвердження робітничо-селянського характеру радянської влади та її підзвітності простому населенню.

Ситуація почала змінюватися у середині 1920-х років, коли більшовики оголосили курс на «пожвавлення рад» у межах заходів щодо створення масового безпартійного прорадянського активу, що мав стати опорою партії.

Так, у жовтні 1924 року Й. Сталін наголошував, що варто направити зростаючу в умовах НЕПу політичну активність селянства у русло радянського будівництва. Зокрема, планувалося, що відповідні заходи з «пожвавлення рад» дозволять долучити селян до управління державою [18, с. 309].

Офіційно початок нового курсу затвердили у жовтні 1924 року. Тоді на Пленумі ЦК РКП(б), скликаному для обговорення політики партії на селі, було поставлено завдання покращити роботу рад. Таким чином планувалося сформувати широкий безпартійний актив у сільській місцевості, через який партія могла б здійснювати керівництво селянськими масами [13, с. 301].

Услід за союзним центром в УСРР це ж питання розглянули на Пленумі КП(б)У у січні 1925 року. За результатами обговорення доповіді «Політика на селі» було констатовано, що у практиці роботи багатьох місцевих партійних організацій і рад ще досі зберігалися пережитки часів «воєнного комунізму». На підтвердження цього наводилися приклади неправильного зарахування партійцями частини середняків до куркулів, недопуску їх до виборів рад, нав'язування селянам невідомих їм кандидатур. Для виправлення цієї ситуації Пленум доручив партійно-радянським органам вжити заходів для перетворення сільських рад на «політичні та господарські організації основної маси незаможників та середняків» [18, с. 345].

Практичним наслідок цієї партійної настанови стало прийняття ВУЦВК 28 жовтня 1925 року нового положення «Про сільські ради». Відтепер вони отримали право штрафувати або призначати примусові роботи за невиконання розпоряджень вищих виконавчих органів, повинні були здійснювати контроль за дотриманням громадськими організаціями своїх статутів та нагляд за роботою підприємств місцевого значення.

З метою розширення фінансової спроможності сільради отримали можливість складати прибутково-видатковий кошторис, який затверджувався райвиконкомом. В окремих випадках допускалося і формування окремого сільського бюджету [18, с. 1099-1102].

Посилити зв'язок сільських рад зі звичайними мешканцями мав інститут уповноважених сільради. Вони обиралися з числа депутатів і мали працювати у відокремлених від центру сільради частинах великого села чи в окремих населених пунктах з населенням не менше 100 осіб. Уповноважені могли видавати довідки та посвідчення жителям підпорядкованої їм території, скликати наради мешканців для обговорення поточних проблем і видавати з цих питань постанови, що вступали в силу після їх затвердження головою сільради [23, с. 1108]. Це мало пришвидшити реагування на запити громади та виправити ситуацію, коли селянам у разу необхідності звернення до сільради треба було подолати велику відстань.

Водночас радянським керівництво вживалися заходи щодо послаблення конкурентів рад у сільські місцевості. Пленум ЦК КП(б)У у липні 1925 р. вирішив позбавити комнезами адміністративно- господарських функцій та перетворити їх на організації суто громадського характеру. Тепер вони мали зосередитися на залученні бідноти до комун, артілей, товариств спільного обробітку землі та інших виробничих об'єднань (машинні товариства, артілі кустарів тощо). У такий спосіб КНС виключалися із системи владних взаємовідносин на селі і мали поступитися своїми позиціями на користь сільрад, які відтепер разом із кооперацією проголошувалися «основними центрами по здійсненню змички бідноти і середняцтва навколо робітничого класу» [23, с. 343-345].

Ці настанови були реалізовані на практиці після затвердження у листопаді 1925 року нового положення «Про комітети незаможних селян УСРР» та прийняття нового статуту комнезамів [4, с. 119].

Згодом політика «пожвавлення рад» торкнулася міст і селищ. У жовні 1925 року ВУЦВК також затвердив «Положення про міські та селищні ради» [20, с. 1115]. Раніше подібного документа взагалі не існувало. У цьому Положенні були систематизовані усі попередні законодавчі та нормативні акти. Окрім того, вперше на законодавчому рівні передбачалося утворення рад у селищах.

Згідно із документом міськради мали працювати в усіх окружних центрах, а також у населених пунктах з не менш ніж 10 тисячами мешканців. У селищах міського типу, фабрично-заводських, рудних та дачних поселеннях, де кількість населення становила більше 1 тисячі жителів, обиралися селищні ради [20, с. 1116].

Також передбачалося обрання радами власних президій, щоправда зберігалася заборона на утворення виконкомів[20, с. 1112; с. 1124-1125]. Усі рішення міських та селищних рад повинні були проводитися через відповідні відділи окружних чи районних виконкомів.

Для посилення фінансової самостійності міські ради отримали бюджети, а селищні -- прибутково-видаткові кошториси. Проте розпорядниками цих коштів визначалися виконкоми, а ради тільки контролювати цей процес [20, с. 1120; с. 1123].

Для депутатів встановлювалося обов'язкове членство хоча б в одній із секцій ради. Також до їх складу мали включатися делегати від фабрично-заводських комітетів, делегатських зборів робітниць, організацій молоді, представники Червоної армії та флоту. Секції повинні були розглядати і обговорювати усі питання життя міста відповідно до свого профілю [20, с. 1125-1127]. Отже, мешканці міст та селищ формально долучалися до роботи органів влади.

Однак у реальному житті влада у містах продовжувала і далі перебувати у руках виконкомів. Так, обстеження Дніпропетровської ради Народним комісаріатом Робітничо-селянської інспекції СРСР показало, що з 304 питань, розглянутих на об'єднаних засіданнях президій окружного виконкому і міськради, 166 стосувалися суто питань міста, але попри це були підготовлені виконкомом без попереднього погодження у секціях міської ради [5, с. 26].

Подальше розширення повноважень міських рад відбулося із проголошення курсу на індустріалізацію. У липні 1927 року ЦК ВКП(б) ухвалив постанову «Про пожвавлення роботи міських рад» з метою подальшого підвищення їхньої ролі у господарському будівництві [5, с. 29].

Невдовзі у жовтні 1927 року ВУЦВК затвердив нове положення «Про міські ради УСРР»[21, с. 909-1019]. Документ розширював фінансові та адміністративні повноваження міськрад. Стаття 15 надавала їм право розпоряджатися коштами міського бюджету. Відтепер районні та окружні виконкоми могли тільки рекомендувати вносити до нього зміни. Крім того, ради повинні були здійснювати загальне керівництво всіма установами та підприємствами, що отримували гроші з міського бюджету [21, с. 1001-1003].

Щоправда, утворення власних виконкомів і надалі не передбачалося. Міськради як і раніше мали проводити свої рішення через відділи районних чи окружних виконкомів. Проте було здійснено і перші кроки для вирішення цього питання. Положення дозволяло утворення у великих містах, перелік яких визначав ВУЦВК, окремих відділів комунального господарства, які мали перебувати безпосередньо у підпорядкуванні міської ради. Також постанови її пленумів та президії визначалися обов'язковими для виконання відповідними структурними підрозділами районних та окружних виконкомів [21, с. 1011-1012].

Отже, більшовицьке керівництво хотіло перекласти вирішення питань місцевого значення, насамперед пов'язаних із комунальним господарством, на низові органи влади.

Ці заходи невдовзі дали перші результати. Вже у травні 1929 року голова Раднаркому УСРР В. Чубар на ХІ Всеукраїнському з'їзді рад заявив, що розширення прав міських рад, насамперед великих міст з міцним комунальним господарством та великими джерелами прибутку, суттєво покращило їхню практичну роботу і зробило «справжньою владою на місцях» [6, с. 206].

Поряд із посиленням дієвості рад здійснювалися заходи щодо посилення залучення населення до їхньої роботи. Прикладом цього стало широке поширення практики прикріплення робітників до структурних підрозділів рад та депутатів до підприємств. Так, у секціях міськради Харкова у 1927-1928 рр. разом із 2 тис. депутатів працювали 2,2 тис. прикріплених активістів [17, с. 47] У 1928 р. члени президії міськради та окружного виконкому провели 149 приймальних днів на 50 підприємствах міста, під час яких прийняли 2,4 тис. робітників [17, с. 49].

Менш відчутні зміни були у містах зі слабко розвиненою промисловістю і малою чисельністю робітничого населення. Наприклад, у Миргороді та Хоролі усі питання міського життя як і раніше вирішували виконкоми. Мало змінилося і становище селищних рад. У них реальними господарями були рудо- і заводоуправління [3, с. 7].

У жовтні 1927 р. в УСРР вперше затвердили окреме «Положення про селищні ради» [21, с. 968-992], аналогічне за своїм змістом «Положенню про міські ради». Однак у червні 1928 р. Політбюро ЦК КП(б)У зазначало, що документ на практиці майже не виконується [29, арк. 10].

Наприкінці 1920-х років більшовики почали вживати заходів і для розширення повноважень сільських рад. Зокрема, це вилилося в обмеження прав земельних громад, які у попередні роки набули рис напівдержавної представницької селянської організації і перетворювалися на реальну альтернативу сільрадам [16, с. 176-179].

Офіційний старт цьому процесу дала ухвалена у квітні 1927 року постанова Х Всеукраїнського з'їзду рад «Про роботу рад». Вона визначала сільські ради як єдиний повноправний орган державної влади на селі, якому мають підпорядковуватися земельні громади. Окремо наголошувалося на неприпустимості випадків, коли постанови сільрад підмінялися рішеннями сільських сходів [28, с. 40].

Вже у липні 1927 р. ВУЦВК та РНК УСРР затвердили зміни до Земельного кодексу УСРР, відповідно до яких право голосу у громадах отримали тільки ті її члени, які мали й виборчі права [12, с. 64]. Крім того, сільрада відтепер мала затверджувати або відхиляти ухвали земельної громади.

Ці норми деталізували у новому положенні «Про сільські ради» від 12 жовтня 1927 року. Відповідно до положення сільради повинні були затверджувати усі рішення загальних зборів і правління земельних громад та могли скасовувати їх у випадках, якщо вони «суперечать завданням кооперування та інтересам бідноти» [22, с. 948]. Так, земельні громади опинилися у підлеглому становищі до сільрад.

Наступного року повноваження земгромад обмежили і у господарській сфері. Затверджена 17 липня 1928 р. Інструкція про біжучу земельну реєстрацію передавала до компетенції сільрад реєстрацію орендних договорів, розділ та злиття дворів, обмін земельними ділянками, перенесення будівель, оголошення недробимості дворів, опіки, судових вироків у справі землекористування. У віданні земгромад фактично залишалося тільки вирішення питань про порядок землекористування [14, с. 160].

З початком суцільної колективізації більшовицьке керівництво взагалі вирішило ліквідувати земельні громади. Відповідну постанову 3 лютого 1930 року ухвалила Президія ЦВК СРСР, а 25 лютого її продублювали ВУЦВК і РНК УСРР. За місяць народний комісаріат земельних справ УСРР розіслав на місці обіжник «Про порядок ліквідації земельних громад у районах суцільної колективізації». Відповідно до нього майно земгромад передавалося колгоспам, а виборні органи розпускалися [12, с. 65].



Висновки

повноваження місцева рада більшовицький

Отже, у другій половині 1920-х років більшовицька політика у галузі державного будівництва передбачала розширення повноважень та покращення дієвості рад низового рівня. Реалізовані заходи мали на меті перетворити їх на установи, які могли б самостійно вирішувати питання життєдіяльності своїх громад у межах визначеного партійним керівництвом курсу. Водночас вони мали залучати до своєї роботи найактивніших представників селян та робітників та акумулювати їхню енергію у потрібних для партії напрямах.

Проте це «пожвавлення рад» не передбачало зміни їхнього місця у системі владних взаємовідносин. В умовах існування однопартійної системи місцеві ради як і раніше мали виконувати роль декоративного фасаду існуючого режиму, за якого реальна влада належала комуністичній партії.



Література

1. Бурда В. Більшовицька політика «пожвавлення рад» в 1920-х роках. Етнічна історія народів Європи: збірник наукових праць. 2014. Вип. 44. С. 151-157.

2. Бурда В. Формування місцевих органів влади в УСРР (1919-1922 рр.): Законодавчий аспект. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. 2014. № 2. С. 8-11.

3. Власенко С. Чергові завдання радянського будівництва. Радянська Україна. 1928. № 5-6. С. 7-12.

4. Ганжа О. Українське селянство в період становлення тоталітарного режиму (1917-1927 рр.). Київ, 2000. 207 с.

5. Гонтар А. Городские Советы Украины: история становления и развития (20-30-е годы). Київ-Одесса, 1990. 204 с.

6. Два роки роботи уряду УСРР. 1926/1927 - 1927/1928. Матеріяли до звіту уряду ХІ з'їздові Рад. Х.: Секретаріат ВУЦВК та Упр. справами РНК УСРР, 1928. 228 с.

7. Закон про комітети незаможних селян, ухвалений 2-ою сесією VI Всеукраїнського Центрального Виконавчого Вомітету 27-го травня 1922 року. Збірник узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України. 1922. № 22. С. 418-419.

8. Земельний Кодекс УСРР. Харків, 1922. 90 с.

9. Інструкція Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету «Про секції Рад Робітничих та Червоноармійських депутатів (міськрад)». Збірник узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України. 1921 № 5. С. 141-143.

10. Інструкція Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету «Про права і обов'язки члена Міськради». Збірник узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України. 1921. № 5. С. 144-145.

11. Калініченко В. На зламі епох: земельна громада в Наддніпрянській Україні (1917-1920 рр.): моногр. Харків, 2013. 656 с.

12. Калініченко В. Інститут громади в доколгоспному селі Наддніпрянської України (1917-1930 рр.). Вісник Харківської державної академії культури. 2011. Вип. 32. С. 58-67.

13. Коммунистическая партия Советского Союза в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. Изд. 9-е доп. и испр. Т. 3 (1922-1925). М., 1984. 494 с.

14. Кривко І. Земельні громади Південної України (1922-1930 рр.). Записки науково-дослідної лабораторії Південної України Запорізького державного університету: Південна УкраїнаХХстоліття. 1998. Вип.1(4). С. 151-163.

15. Левандовська Е. Роль комітетів незаможних селян у впровадженні радянської політики на селі (1920-1933 рр.). Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. 2013. Вип. 37. С. 118-123.

16. Лях С. Селянин як політик. Нариси повсякденного життя радянської України в добу непу (1921-1928.): колективна монографія. Відп. ред. С. Кульчицький: в 2 ч. Ч. 1. Київ, 2009. С. 159-182.

17. Мацина З. К вопросу о мероприятиях Компартии Украины по оживлению советов и вовлечению в их работу женщин республики (1926-1929 гг.). Из истории местных организаций Коммунистической партии Украины. 1964. Вып. 3. С. 4252.

18. Михайлюк О. Селянство України в перші десятиліття ХХ ст.: Соціокультурні процеси: Монографія. Дніпропетровськ. 456 с.

19. Перевибори рад України та Молдавської авт. соц. рад. республіки 1925-1926 р. Харків, 1926. ХХХ+54 с.

20. Положення «Про міські й селищні ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів». Збірник узаконень та розпоряджень робітничо- селянського уряду України. 1925. № 86. С. 1115-1129.

21. Постанова 2-ої сесії Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету Х скликання «Про міські ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів». Збірник узаконень та розпоряджень робітничо- селянського уряду України. № 51-52. С. 995-1019.

22. Постанова 2-ої сесії Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету Х скликання «Про затвердження положення про сільські ради». Збірник узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України. 1927. № 47-48. С. 937-965.

23. Постанова ІІ сесії Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету ІХ-го скликання «Про затвердження положення про сільські ради». Збірник узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України. 1925. № 85. С. 1095-1113.

24. Постанова П'ятого Всеукраїнського з'їзду рад «Про радянське будівництво». Збірник узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України. № 3. С. 88-91.

25. Редька С. Стан місцевого самоврядування на Харківщині в 20 роки ХХ сторіччя. Молодий вчений. Науковий журнал. Херсон, 2016. №2 (29). С.178-181.

26. Суспільство і влада в радянській Україні років НЕПу (1921-1928): колект. монографія, відп. ред. С. В. Кульчицький. Київ, 2015. Т. 1. 2015. 655 с.

27. Фролов М. Політична система УСРР 1920-12930-х рр.: взаємодія та ієрархія елементів. Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. 2009. Вип. XXVII. С. 1942-197.

28. Х-ый Всеукраинский съезд советов. 6-13 апреля 1927 г. Постановления и резолюции. Х.: Оргинстр ВУЦИК, 1927. 51 с.

29. ЦДАГО України. Ф.1. Оп. 6. Спр. 143. Арк. 10.



References

1. Burda V. Bilshovytska polityka «pozhvavlennia rad» v 1920-kh rokakh. Etnichna istoriia narodiv Yevropy: zbirnyk naukovykh prats. 2014. Vyp. 44. S. 151-157.

2. Burda V. Formuvannia mistsevykh orhaniv vlady v USRR (1919-1922 rr.): Zakonodavchyi aspekt. Visnyk Kyivskoho natsionalnoho universytetu imeni Tarasa Shevchenka. Istoriia. 2014. № 2. S. 8-11.

3. Vlasenko S. Cherhovi zavdannia radianskoho budivnytstva. Radianska Ukraina. 1928. № 5-6. S. 7-12.

4. Hanzha O. Ukrainske selianstvo v period stanovlennia totalitarnoho rezhymu (1917-1927 rr.). Kyiv, 2000. 207 s.

5. Hontar A. Horodskye Sovetbi Ukraynbi: ystoryia stanovlenyia y razvytyia (20- 30-e hodbi). Kyiv-Odessa, 1990. 204 s.

6. Dva roky roboty uriadu USRR. 1926/1927 - 1927/1928. Materiialy do zvitu uriadu Khl zizdovi Rad. Kh.: Sekretariat VUTsVK ta Upr. spravamy RNK USRR, 1928. 228 s.

7. Zakon pro komitety nezamozhnykh selian, ukhvalenyi 2-oiu sesiieiu VI Vseukrainskoho Tsentralnoho Vykonavchoho Vomitetu 27-ho travnia 1922 roku. Zbirnyk uzakonen ta rozporiadzhen robitnycho-selianskoho uriadu Ukrainy. 1922. № 22. S. 418-419.

8. Zemelnyi Kodeks USRR. Kharkiv, 1922. 90 s.

9. Instruktsiia Vseukrainskoho Tsentralnoho Vykonavchoho Komitetu «Pro sektsii Rad Robitnychykh ta Chervonoarmiiskykh deputativ (miskrad)». Zbirnyk uzakonen ta rozporiadzhen robitnycho-selianskoho uriadu Ukrainy. 1921 № 5. S. 141-143.

10. Instruktsiia Vseukrainskoho Tsentralnoho Vykonavchoho Komitetu «Pro prava

1 oboviazky chlena Miskrady». Zbirnyk uzakonen ta rozporiadzhen robitnycho-selianskoho uriadu Ukrainy. 1921. № 5. S. 144-145.

11. Kalinichenko V. Na zlami epokh: zemelna hromada v Naddniprianskii Ukraini (1917-1920 rr.): monohr. Kharkiv, 2013. 656 s.

12. Kalinichenko V. Instytut hromady v dokolhospnomu seli Naddniprianskoi Ukrainy (1917-1930 rr.). Visnyk Kharkivskoi derzhavnoi akademii kultury. 2011. Vyp. 32. S. 58-67.

13. Kommunystycheskaia partyia Sovetskoho Soiuza v rezoliutsyiakh y reshenyiakh suezdov, konferentsyi y plenumov TsK. Yzd. 9-e dop. y yspr. T. 3 (1922-1925). M., 1984. 494 s.

14. Kryvko I. Zemelni hromady Pivdennoi Ukrainy (1922-1930 rr.). Zapysky naukovo-doslidnoi laboratorii Pivdennoi Ukrainy Zaporizkoho derzhavnoho universytetu: Pivdenna Ukraina KhKh stolittia. 1998. Vyp.1(4). S. 151-163.

15. Levandovska E. Rol komitetiv nezamozhnykh selian u vprovadzhenni radianskoi polityky na seli (1920-1933 rr.). Naukovi pratsi istorychnoho fakultetu Zaporizkoho natsionalnoho universytetu. 2013. Vyp. 37. S. 118-123.

16. Liakh S. Selianyn yak polityk. Narysy povsiakdennoho zhyttia radianskoi Ukrainy v dobu nepu (1921-1928.): kolektyvna monohrafiia. Vidp. red. S. Kulchytskyi: v

2 ch. Ch. 1. Kyiv, 2009. S. 159-182.

17. Matsyna Z. K voprosu o meropryiatyiakh Kompartyy Ukraynbi po ozhyvlenyiu sovetov y vovlechenyiu v ykh rabotu zhenshchyn respublyky (1926-1929 hh.). Yz ystoryy mestnbikh orhanyzatsyi Kommunystycheskoi partyy Ukraynbi.1964. Vbip. 3. S. 4252.

18. Mykhailiuk O. Selianstvo Ukrainy v pershi desiatylittia KhKh st.: Sotsiokulturni protsesy: Monohrafiia. Dnipropetrovsk. 456 s.

19. Perevybory rad Ukrainy ta Moldavskoi avt. sots. rad. respubliky 1925-1926 r. Kharkiv, 1926. KhKhKh+54 s.

20. Polozhennia «Pro miski y selyshchni rady robitnychykh, selianskykh i chervonoarmiiskykh deputativ». Zbirnyk uzakonen ta rozporiadzhen robitnycho- selianskoho uriadu Ukrainy. 1925. № 86. S. 1115-1129.

21. Postanova 2-oi sesii Vseukrainskoho Tsentralnoho Vykonavchoho Komitetu Kh sklykannia «Pro miski rady robitnychykh, selianskykh i chervonoarmiiskykh deputativ». Zbirnyk uzakonen ta rozporiadzhen robitnycho-selianskoho uriadu Ukrainy. № 51-52. S. 995-1019.

22. Postanova 2-oi sesii Vseukrainskoho Tsentralnoho Vykonavchoho Komitetu Kh sklykannia «Pro zatverdzhennia polozhennia pro silski rady». Zbirnyk uzakonen ta rozporiadzhen robitnycho-selianskoho uriadu Ukrainy. 1927. № 47-48. S. 937-965.

23. Postanova II sesii Vseukrainskoho Tsentralnoho Vykonavchoho Komitetu IKh- ho sklykannia «Pro zatverdzhennia polozhennia pro silski rady». Zbirnyk uzakonen ta rozporiadzhen robitnycho-selianskoho uriadu Ukrainy. 1925. № 85. S. 1095-1113.

24. Postanova Piatoho Vseukrainskoho zizdu rad «Pro radianske budivnytstvo». Zbirnyk uzakonen ta rozporiadzhen robitnycho-selianskoho uriadu Ukrainy. № 3. S. 88-91.

25. Redka S. Stan mistsevoho samovriaduvannia na Kharkivshchyni v 20 roky KhKh storichchia. Molodyi vchenyi. Naukovyi zhurnal. Kherson, 2016. №2 (29). S.178-181.

26. Suspilstvo i vlada v radianskii Ukraini rokiv NEPu (1921-1928): kolekt. monohrafiia, vidp. red. S. V. Kulchytskyi. Kyiv, 2015. T. 1. 2015. 655 s.

27. Frolov M. Politychna systema USRR 1920-12930-kh rr.: vzaiemodiia ta iierarkhiia elementiv. Naukovi pratsi istorychnoho fakultetu Zaporizkoho natsionalnoho universytetu. 2009. Vyp. XXVII. S. 1942-197.

28. Kh-wi Vseukraynskyi sbezd sovetov. 6-13 aprelia 1927 h. Postanovlenyia y rezoliutsyy. Kh.: Orhynstr VUTsYK, 1927. 51 s.

29. TsDAHO Ukrainy. F.1. Op. 6. Spr. 143. Ark. 10.

Размещено на Allbest.ru