До питання про участь німецьких найманців в Хотинській війні 1621 р.

Размещено на http://www.allbest.ru/

До питання про участь німецьких найманців в Хотинській війні 1621 р.

Яценюк Галина Миколаївна

канд. іст. наук, доцент, доцент кафедри історії України

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Україна

Ключові слова: німецькі найманці, армія, битва, козаки, Хотин, Річ Посполита.

В 1620-1621 рр. відбулась війна між річчю Посполитою та Османською імперією. Війна складалась з двох етапів: серпень - вересень 1620 р. битва під Цецорою; вересень-жовтень 1621 р. - битва під Хотином.

Передумовою першого етапу війни стало прагнення уряду Речі Посполитої отримати контроль над землями Молдавії і Валахії. З цією метою король Сигізмунд ІІІ вирішив розпочати так звану «зачіпну війну» з Османською імперією. На думку уряду Речі Посполитої час був вдалий, оскільки Османська імперії в кінці XVI ст. ст. вела війну на два фронти: з Австрією на Заході і Іраном на Сході, а значить, була виснажена, як у військовому, так і в соціально - економічному плані: «В 1620 р. Туреччина до війни з Польщею була не готова» [19. С. 19-20]. Однак, сподівання на швидку перемогу уряду Речі Посполитої не справдились. Армія Речі Посполитої була розбита, а під час відступу загинув її командувач Станіслав Жолкевський [16. С. 4-19]. Отже, під час першого етапу уряд Речі Посполитої зазнав поразки. Однією з причин було те, що польський король Сигізмунд ІІІ та командувач польської армії Станіслав Жолкевський недооцінили сили противника і не підготували свою армію належним чином.

Готуючись до другої великої битви уряд Речі Посполитої, врахував попередній досвід і зрозумів, що власної армії може не вистачити, тому потрібно звернутись по допомогу до іноземних держав-союзниць з різних європейських країн, зокрема до Німеччини. Уряд Речі Посполитої усвідомлював важливість залучення максимальної кількості німецьких найманців, оскільки вони відрізнялись від інших воїнів вірністю та чітким дотриманням правил честі [11. С. 113].

Серед німецьких найманців існував суворий принцип підпорядкування, якому беззастережно підпорядковувалися всі військові, і який дозволяв зробити армію тактичною та боєздатною. Певною системою заохочення, яка сприяла дотриманню принципу підпорядкування слугувала система численних військових звань. Ці посади присвоювалися відповідно до заслуг, а не за класовою приналежністю, це означало, що теоретично вони були доступними для кожної людини. Однак, перш за все, вони забезпечували стабільну основу для адміністрування та дисципліни [17. С. 60].

Також важливим був той факт, як набирали найманців німецькі командири.

Зокрема, відомо, що отримавши пропозицію від іншої держави, воєначальник розраховував відповідну потребу в людях. Після цього набір доручався командиру, призначеному воєначальником, за що він отримував від воєначальника необхідні кошти у вигляді так-званих «рекламних грошей», тобто, суму, яка виплачувалися відповідній людині під час рекрутського набору і яка мала забезпечити появу людей у визначеному місці [18. С. 14].

Після збору обраним найманцям зачитували статут і приводили до присяги. Цей ритуал знаменував собою завершення переходу їхнього правового статусу в підпорядкування командира і забезпечував гарантії виконання всіх наказів воєначальника. Юридичне значення присяги полягало, насамперед, у тому, що всі правопорушення, скоєні найманцем після складання присяги, становили не тільки просте порушення закону, але й порушення присяги, а тому вважалися ще більш серйозними. Навіть правопорушення, які не були прямо врегульовані відповідною статтею, могли трактуватися як військові проступки і каратися на розсуд головнокомандувача [18. С. 40].

Порівняно з польською піхотою, яка використовувалась переважно для оборони таборів та підтримки дій кінноти, наймана німецька піхота діяла як самостійна бойова одиниця. Німецькі піхотні підрозділи мали значно розвиненішу управлінську структуру. Основною її тактичною одиницею був реґіментар, тобто порівняно великий військовий підрозділ, який поділявся на менші підрозділи, які називали «компанія», «фрей-компанія» або «корогва»: вони налічували 100-200 солдатів. Німецька піхота поділялася на мушкетерів та пікінерів, у пропорції 3-5 мушкетерів на 1 пікінера [10].

На озброєнні у мушкетерів були важкі мушкети, оснащені гнотовим або колісцевим механізмом для запалювання пороху, скорострільність яких давала можливість зробити один постріл приблизно за 1-2 хвилини. Для зручності стрільби використовували форкети - амортизаційні підставки. Аби захистити голову, мушкетери одягали металеві шоломи. Для оборони в ближньому бою використовувалися шпаги та подовжені кинджали для лівої руки - даги. Через плече мушкетери носили бандольєрку з невеликими футлярами для пороху.

Запас пороху та куль носили на поясі. Пікінери мали на озброєнні піку для захисту від кавалерії. Також носили металеві шоломи і кіраси [10].

Всі ці особливості внутрішніх правил, які діяли серед німецьких військових були відомі уряду Речі Посполитої, тому він покладав на них великі сподівання [7. С. 25-29]. Адже після поразки під Цецорою в 1620 р. командування польської армії розуміло, що в першу чергу потрібно заручитись підтримкою досвідчених та відданих воїнів.

На початку весни 1621 р. до Польщі прибув досить великий загін німецьких найманців, в основному це були піхотинці. Вони налічували, як вказує в свої праці В.Вольський, 8 тисяч чоловік. Командувачами були Герард і Ернест Денгоф, та хелмський воєвода Ян Венгер [23. С. 169]. Однак, щодо кількості німецьких піхотинців в Хотинській війні маємо й інші цифри, так, наприклад, М.Нагельський зазначає, що німців було 6550 чоловік [19. С. 11].

7 червня німецька піхота вийшла з Варшави, а 10 липня прибула до Львова. У Львові армія деякий час перепочила і вирушила в сторону Хотина. 29 серпня добрались до Кам'янця-Подільського, а вже наступного дня стали табором у Жванці навпроти Хотина [5. С. 108-109. Німецькі піхотинці складали кістяк оборони польсько-литовських укріплень [1. С. 74].

2 вересня 1621 р. відбулась перша велика битва. Султан Осман ІІ, з'явившись під Хотином одразу ж розпочав наступ, основним об'єктом наступу став козацький табір. Я.Ходкевич направив підмогу козакам, зокрема лісовчиків, а також окремі підрозділи польської та німецької піхоти [1. С. 94; 8. С. 100-101].

Таким чином бачимо, що німецька піхота брала участь в битвах з першого дня і в першому ж бою проявила себе досить добре, саме злагоджені дії козаків і німецької піхоти відбили першу атаку армії султана.

4 вересня султан здійснив свій четвертий напад на табір козаків, яких вважав найбільшою загрозою. На допомогу козакам прийшли 360 лісовчиків: «за ними пішли верхньонімецька кіннота і піхота, які, коли дійшло до сутички, мужньо і сміливо захищали козаків проти ворога» [4. С. 171 -175; 9. С. 308-309].

12 вересня німецькі піхотинці взяли участь у досить серйозній вилазці до турецького табору: спільно з основними силами козаків та підрозділами польської армії мали здійснити напад на турецький табір [1. С. 98].

Німецькі підрозділи спільно з козацькою армією часто брали участь в спільних нічних вилазках, чим позбавили спокою турків і в день і вночі. Також вони активно воювали як під час оборонних операцій так і під час наступальних, що підтверджує в своєму щоденнику Якуб Собеський [21. С. 128].

Загалом, аналізуючи наявну історіографію, можна сказати, що під час Хотинської війни німецькі піхотинці неодноразово проявляли високі бойові якості: зокрема, вони часто переходили в контратаки проти переважаючих сил османів.

Разом з тим, керівництво Речі Посполитої ставилось до найманців не дуже добре, особливо що стосувалось побуту, який впливав на військову боєздатність солдат.

Як відомо, через два тижні активних бойових дій в армії Речі Посполитої почались досить суттєві проблеми з харчуванням, оскільки армія султана перекрила дороги, через які підвозився провіант. «Не було ніякої можливості привезти провіант, виснажені від голоду та спраги солдати змушені пити вапнякову воду, через що в багатьох почалась кровава дизентерія». «... від 8 до 14 днів не бачили ні хліба, ні пива», через що вони змушені були «... жарити і їсти кінську печінку замість хліба, та їсти варене кінське м'ясо» [2. С. 145-146].

Неймовірно важке становище підтверджує в своїй праці і Є.Подгородецький. Як доказ, він наводить лист Яна Чаплинського до Єжи Радзімінського від 1 жовтня: «Великий голод, настав у таборі.... у нас нічого не залишилося. Була до не давна група військових, яка домовилася не покидати один одного, чекати короля і битися з ворогом, але сили їхні зменшуються, я б сказав, до десятків тисяч. Німці дуже страждають: хвороби, голод, пронос є дуже поширеним явищем. Ми продовжуємо стояти на милості Божій. Бо гетьмани хворі, а військо у відчаї....» [20. С. 122-123].

«їсти нічого, а за кварту того прохолодного пива, яке ми з тобою пили у Варшаві, я б дав червоний злотий за банку. Буханець хліба тут коштує 20 злотих, і то, якщо дістанеш, а дістанеш теж погано, бо хліб як глина. Я, з Божої ласки, поки що здоровий... Вчора Бог благословив нас, що прийшло кілька турчинів і ми забрали в них трохи здобичі, шаблі, коні, їжу. Мені теж трохи дісталося, але я віддав частину пану гетьману. Треба буде ще спробувати щастя» [20. С. 122 - 123].

Одним з найцінніших джерел, в якому описуються неймовірно складні умови життя німецький найманців є щоденник одного з німецьких офіцерів, який був безпосереднім учасником Хотинської війни 1621 р. Згідно з щоденника масовий голод в таборі почався 22 вересня. Особливо емоційно автор описує два приклади смерті німецьких військових від голоду: «Страшно змучений голодом мушкетер перед смертю попросив у Бога кусочок хліба. Коли лейтенант, який проходив поруч, подав йому шматочок сухаря, він навіть не зміг його з'їсти через сильне виснаження. Він тільки відкусив шматочок, тримаючи інший в руці, помер». Інший приклад, який подає автор, підтверджує смерть від вапнякової води: «Одного разу я йшов по табору і один солдат поросив в мене води. Я дав йому вапнякову воду, але не відійшов від нього й двадцять кроків, як він помер» [2. С. 146-147].

Частина німецьких військових, щоб отримати хоча б якісь продукти намагались пробратись в табір противника, і вкрасти провіант, але багато з них потрапили в полон. Всіх їх, згідно запису в щоденнику, а це 500 чоловік, турецький султан наказав вивести на високу скалу, роздягнути і відрубати голову [2. С. 148].

Складні побутові умови, різке погіршення погодних умов та виснажливі військові дії змусили уряди розпочати переговори між урядом Речі Посполитої та урядом султана Османа ІІ. В результаті даних перемовин 9 жовтня 1621 р. було підписано Хотинський мир. Після підписання миру військові сподівались на швидкий відхід з Хотина на Поділля, щоб нарешті отримати доступ до провіанту та покращити своє матеріальне становище. Згідно записів в щоденнику, відхід армії Речі Посполитої та її союзників розпочався 17 жовтня 1621 р. Описуючи похід армії, офіцер звертає нашу увагу на зневажливе ставлення польського військового керівництва до найманців: «Більшість командирів не мали коней (вони також загинули від голоду) змушені були йти пішком, а поруч їхали красиві вози та польські коляски. Тепер «Проше пани» статно їхали верхи, а німці йшли пішки» [2. С. 148-149].

На жаль, сподівання німецьких солдат на полегшення, яке вони сподівались отримати на Поділлі, не справдились. В Кам'янці-Подільському їх зустріли дуже вороже: «хворих офіцерів викидали на вулицю, як, наприклад, Фенріка Вільгельма фон Лобена, а солдат залишали на купах гною, де їх могли з'їсти свині». Факти високої смертності німців в Кам'янці та непривітне ставлення до них з боку місцевого населення підтверджено також в Кам'янецькій хроніці: «У місті, за 20 днів, поляків і німців померло близько 1700 людей. їх зібрали і поховали за міською стіною» [3. С. 96-97].

Ті військові, які вижили і дійшли до Львова, отримали грошову виплату за свою службу, однак, виплата була досить мізерною та не рівносильною всім тим випробуванням, яких вони зазнали. Окрім того, виплата була в злотих, які не приймали ні в Мазовії, ні Пруссії, ні Померанії.

Таким чином, можна зробити висновок, що уряд Речі Посполитої, ідучи на війну не потурбувався про належний запас провіантів та фуражу. Військові, особливо найманці опинились в надскладних умовах. Починаючи з другого тижня бойових дій вони зіштовхнулись з голодом та хворобами, а тому втратили свою боєздатність. В результаті більша половина німецького підрозділу загинула не на полі бою, а через складні умови проживання та голод.

Список використаних джерел

хотинська війна німецькі найманці

[1] Брехуненко В. (2013) «Дивна то і несказанна мужність...». Козаки у Хотинській війні 1621 р .: науково-популярне видання. Київ: Темпора.

[2] Вести из Валахии. Записки немецкого офицера о Хотинской войне 1621 г. как исторический источник /Переклад Ю.Мицика (2011). Русин, 2011. № 2 (24). C. 139151.

[3] Гаркавець О. (1981) Кам'янецька Хроніка, складена Агопом, доповнена і продовжена його рідним братом Аксентом Жовтень, № 3. С. 95-106.

[4] Карпо В., Масан О. (2005). «Коротка реляція» - маловідоме джерело з історії Хотинської війни 1621 року. Зелена Буковина, №1. С.171 -185.

[5] Лах В., Хойнецький С. (2005). Хотинська битва 2 вересня - 9 жовтня 1621 р.: роздуми науковців. Зелена Буковина, №1. С.108-125.

[6] Мицик Ю. (2011) О двух немецких «Летучих листках» XVII в. Проблеми країн Центральної та Східної Європи: збірник наукових праць. Вип. 2. С. 203-212.

[7] Пилипенко В. (2013). Передчуття війни: польська антитурецька публіцистика напередодні Хотинської війни 1621 р. Сіверянський літопис, №2. С. 24-34.

[8] Сас П. (2011). Хотинська битва 1621 - битва за Центральну Європу /П.Сас, Генуте Кіржене, Анфредас Бумблаускас. Київ: Балтія-Друк.

[9] Сас П. (2011). Хотинська війна 1621 р. Київ: Інститут історії України НАН України.

[10] Хоптяр А. (2021). Німецька піхота в коронному війську на почату ХУІІ ст. Вилучено з:

https:/hashtag //озброєнняітактикавхотинськійвійні/?gid=665019440833119.

[11] Baumann R. (1994). Landsknechte: ihre Geschichte und Kultur vom spaten Mittelalter bis zum DreiBigjahrigen Krieg. Munchen.

[12] Duthel H. (2013). SOldner gesetzlos und gefurchtet: Die Hunde des Krieges. Norderstedt. Books on Demand.

[13] Duthel H. (2014). Soldner gesetzlos und gefurchtet II. Norderstedt. Books on Demand

[14] Frauenholz E. (1938). Das Heereswesen in der Zeit des DreiBigjahrigen Krieges, 1. Teil, Munchen.

[15] Gotthard A. (2016). Der DreiBigjahrige Krieg. Eine Einfuhrung. Koln.

[16] Hahn, K. (1928). Pospolite ruszenie wedle uchwai sejmikowych ruskich od XIV do XVIII wieku. Pamiptnik Historyczno-Prawny, S. 4-19.

[17] Langer H. (1978). Kulturgeschichte des 30-jahrigen Krieges, Leipzig 1978.

[18] Moller M. (1976). Das Regiment der Landsknechte. Untersuchung zu Verfassung, Recht und Selbstverstandnis in den deutschen Soldnerheeren des 16. Jahrhunderts. Wiesbaden Regiment.

[19] Nagielski М. (2021). Kampania chocimska 1621 roku. Wshodni Rocznik Humanistyczny. T. XVIII, № 3. S. 7-25.

[20] Podhorodecki L. (1988). Chotin 1621. Wydawnictwo Ministerstwa Obrony Narodowej Warszawa.

[21] Sobieski J. (1853). Diariusz wojny tureckiej pod Chocimem r. 1621. Pamiptniki o wyprawie chocimskiej r. 1621 /Zebr. Z.Pauli. Krakow.

[22] Witte F.W. (1971). Soldatenwerbung, in: ERLER, Adelabert - KAUFMANN, Ekkehard - WERKMOLLER, Dieter u.a. (Hrsg.): Handworterbuch der deutschen Rechtsgeschichte, 1. Aufl., Halle (Saale) /Frankfurt a.M. / Berlin, Bd. 4, Sp. 1693-1695. Soldatenwerbung, in: HRG1, Bd. 4, Sp. 1693-1695.

[23] Wolski W. (1860). Dzieje Panowania Zygmunta III, krola Polskiega, wielkiega ksipcia litewskiega. T.III. Wydanie Kazimierza Jozefa Turowskiego. Krakow.

Размещено на Allbest.ru