Розвиток та становлення освіти та науки України ХІХ ст. На уроках історії у середній школі на прикладі Імператорського університету св. Володимира

Размещено на http://allbest.ru

Університет Григорія Сковороди в Переяславі

Розвиток та становлення освіти й науки України ХІХ ст. На уроках історії у середній школі на прикладі Імператорського університету св. Володимира

Оксана Костенко кандидат історичних наук, доцент

Володимир Сіропол кандидат історичних наук, доцент

Переяслав, Україна



Анотація

У статті на основі аналізу низки джерел автори показують зародження та історію становлення університетської освіти України ХІХ століття на прикладі Університету Св. Володимира, що є складовою по темі історії культури України в 9-калсі середньої школи.

Зокрема, у ході висвітлення питання було встановлено, що університетська освіта України відіграла роль культурного центру у Східної Європи. Чільне місце тут посів згаданий вже Університет, витоки створення якого беруть свій початок з Кременецького ліцею.

Окрім цього з'ясовано, що університети Російської імперії створювались на зразок німецьких та австрійських. Копіювалось фактично все. Разом із внутрішньою структурою закладу, організацією навчального процесу, званнями професорсько-викладацького складу на російський ґрунт було перенесено західноєвропейські університетські традиції та звичаї. Утім на відміну від західноєвропейських - вони створювалися державою.

Наголошено, що русифікаторська політика, яка отримала розвиток в українських землях в першій половині ХІХ ст., мала свої негативні наслідки, які позначалися також і на стані освіти, і на загальному рівні грамотності, яку намагалися поліпшити вже на регіональному рівні генерал-губернатори Київської, Подільської та Волинської губерній.

Створені на території України університети були не тільки центрами загальноосвітнього процесу в певних шкільних округах, вони виконували роль науково-методичних центрів, забезпечували наукове обґрунтування подальшого розвитку тих галузей народного-господарського комплексу, що були обумовлені природно-історичними умовами регіону.

Показано, що Загальний стан освіти в Наддніпрянській Україні визначався академічною політикою царської Росії, яка була спрямована, з одного боку, на використання культурно-історичного, соціально-економічного потенціалу України, а з іншого - на реалізацію політико-ідеологічних цілей у провінції з «іноплемінним» населенням: повна русифікація, ліквідація опозиційності, створення висококваліфікованих кадрів, лояльних уряду.

Ключові слова: Університетська освіта, наука, культура, Київ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, історія України.



Abstract

Development and formation of education and science in Ukraine in the 19th century at history lessons in secondary school based on the example of the imperial university of st. Volodymyr

Oksana Kostenko

PhD of Historical Science, Associate Professor Hryhorii Skovoroda University in Pereiaslav, Ukraine

Volodymyr Siropol

PhD of Historical Science, Associate Professor Hryhorii Skovoroda University in Pereiaslav, Ukraine

In the article, the authors, based on the analysis of a number of sources, show the origin and history of the emergence of university education in Ukraine in the 19th century, using the example of St. Volodymyr University, which is a part of the cultural history of Ukraine in the 9th grade of secondary school.

In particular, during the coverage of the issue, it was established that the university education of Ukraine played the role of a cultural center in Eastern Europe. A prominent place here was occupied by the aforementioned university, the origins of which go back to the Kremenets Lyceum.

In addition, it was found that the universities of the Russian Empire were created on the model of German and Austrian universities. Virtually everything was copied.

Along with the internal structure of the institution, the organization of the educational process, and the titles of the teaching staff, Western European university traditions and customs were transferred to Russian soil.

However, unlike Western European ones, they were created by the state. It is emphasized that the Russification policy, which was developed in the Ukrainian territories in the first half of the 19th century, had its negative consequences, which also affected the state of education and the general level of literacy, which the governor generals of Kyiv, Podilsk and Volyn provinces tried to improve already at the regional level. Universities founded on the territory of Ukraine were not only the centers of the general education process in certain school districts, they also fulfilled the role of scientific and methodological centers, provided the scientific rationale for the further development of those branches of the national economic complex determined by the natural and historical conditions of the region.

It is shown that the general state of education in Transdnieper Ukraine was determined by the academic policy of tsarist Russia, which aimed, on the one hand, to use the cultural-historical, socio-economic potential of Ukraine, and, on the other hand, to achieve political and ideological goals in the province with " foreign tribal» population: complete Russification, elimination of opposition, creation of highly qualified personnel loyal to the government.

Key words: University education, science, culture, Kyiv, Taras Shevchenko Kyiv National University, history of Ukraine.



Вступ

Актуальність теми та постановка проблеми. Питання культури, зокрема освіти й науки у середній школі завжди є актуальним, особливо в умовах російської агресії, коли загарбник хоче переіначити нашу історію видаючи її за свою. Саме вивчення історії становлення освітнього та культурного простору України позбавить можливості діяти ворога впливати на гуманітарному рівні на українське суспільство. Осередком у цьому плані є університетська освіта, яка зароджувалася в таких центрах як Одеса, Харків, Київ історія яких тягнеться з давніх-давен. Тому, на нашу думку, розкриваючи зміст теми уроку у 9-му класі середньої школи з історії культури та освіти України в ХІХ ст. в нагоді стануть джерела та матеріали по становленню таких центрів, де Київ з Університетом Св. Володимира (Київський національний університет імені Тараса Шевченка) займає одне з панівних місць.

Аналіз останніх досліджень. Серед сучасних діячів науки вперше поставив питання про роль Київського університету у становленні агрономічної освіти та науки на Київщині доктор сільськогосподарських наук, професор В.А. Вергунов (Вергунов, 2004: 68-69; Вергунов, 2003: 25-28). Ювілейні видання, які вийшли друком на честь 170-річчя з дня заснування університету (1834), відображають історію становлення його кафедр і відділень, науково-освітню діяльність відомих того часу вчених різних галузей (Київський національний..., 2004: 183; Київський національний..., 2004: 287; Київський національний..., 2004: 220; Філософський факультет, 2004: 319).



Виклад основного матеріалу

Дослідження з історії Києва періоду Київської Русі засвідчують високий рівень розвитку слов'янської культури того часу і відносно високий рівень розвитку освіти (Коржов, 1996: 1).

Традиції вітчизняної освіти беруть свій початок ще за часів Володимира Мономаха, який саме в Києві заснував «нижчі» (для навчання служителів культу) і «вищі» (для знаті) школи, де викладалися європейські науки: антична філософія й література, граматика, географія, природознавство.

Ще з 1086 р. при Андріївському монастирі було відкрито школу для дівчат. І коли в Болоньї (Італія) у 1119 р. розпочав свою діяльність перший європейський університет, Київ уже мав певний прообраз вищої освіти, хоч і далекий від тієї, що впроваджувалася у ХІІ-ХІІІ ст. у новостворених університетах Західної Європи. На Київщині того часу існувало 3 типи шкіл: родинні, державні та церковні (Київський національний., 2004: 7). Крім того професійна освіта здобувалася в школах волхвів й ремісничих цехах.

Після розпаду Київської Русі на поодинокі землі осередком виховання та освіти залишилася православна церква, зросла кількість парафіяльних шкіл. Вони створювалися в Києві (1563 р.), Заблудові (1567 р.), Острозі, Володимирі (1572 р.) та в інших містах, а також на Запоріжжі, де вчителями були ченці київських монастирів (Эварницкий, 1892: 135). Приблизно до середини XVI ст. українські школи зберігали в основних рисах традиції шкіл Київської Русі.

Створення католицьких, єзуїтських і протестантських шкіл дало освітнім діячам певний взірець тогочасної європейської освіти. Так в Україні з'явилися нові школи, засновані на традиційній вітчизняній основі, які враховували потреби свого часу. Поступово організація шкіл переходить до братств. Українські братські школи вигідно відрізнялися від західноєвропейських тим, що в них навчалися діти різних станів.

Варто акцентувати увагу учнів на тому, що історія вищої освіти в Україні бере початок саме від заснування Києво-Могилянської академії, яка була створена на базі Київської братської школи (1615 р.). Важливим аспектом тут буде також той факт, що з часу свого заснування Академія відіграла роль культурного центру не тільки на території України, а й загалом Східної Європи. Освітянські традиції Київської духовної академії мають найглибші корені в Європі. За стандартами тодішньої європейської освіти Академія була вищою загальноосвітньою школою гуманітарного спрямування, мала 8 класів та курс навчання - 12 років (Хижняк, 1981: 3-4). Випускників Академії запрошували переважно для керівної та викладацької роботи в міста Російської імперії, перш за все в столичні - до Москви та Петербурга (Хижняк, 1981: 179).

Діяльність наступників Петра І, особливо Катерини ІІ, мала катастрофічні наслідки для української культури й освіти. Російська імперія в найкращих для неї традиціях для університетів Москви і Петербурга, Академії наук систематично відбиралися кращі педагоги і студенти Києво-Могилянської академії та українських колегіумів. Протягом XVIII ст. відбувався поступовий занепад освіти в Україні, чимало навчальних закладів були закриті або перетворилися на звичайні духовні з обмеженою кількістю дисциплін і низьким рівнем викладання. І хоча згодом Могилянська академія втратила характер загальноосвітньої школи і перетворилася на Духовну академію, керівна сутність вищих навчальних закладів у галузі освіти, у тому числі й сільськогосподарської, залишилася як спадок для наступних поколінь. росія україна імперія університет педагогічний

На початку ХІХ ст. створення освітніх закладів на теренах теперішньої України, більшість земель якої входила до складу Російської імперії, було наслідком загальнодержавної російської політики. Так, у 1802 р. створюється Міністерство народної освіти. 24 січня 1803 р. приймається документ, що мав першочергове значення для подальшого розвитку освіти «Предварительные правила народного просвещения». Згідно з цим циркуляром, у межах держави утворювалося шість шкільних округів, кожен з яких повинен був мати університет: у Москві, Петербурзі, Казані, Харкові, Дерпоті та Вільно.

Загалом університети Російської імперії створювали на зразок німецьких та австрійських. Разом із внутрішньою структурою закладу, організацією навчального процесу, званнями професорсько-викладацького складу на російський ґрунт було перенесено західноєвропейські університетські традиції та звичаї.

Від часу виникнення у XII ст. перших європейських університетів вони формувалися як новий тип навчального закладу, спрямований на задоволення нагальних потреб суспільства. Спочатку університети являли собою автономні організації, що на підтвердження своїх повноважень отримували установчі грамоти від держави або церкви, за якими їм надавалася майнова й земельна власність. Упродовж століть університети реорганізовували, реформували, закривали і відновлювали. Поступово вони втрачали середньовічні риси й перетворювалися на науково-освітні заклади Нового часу, які готували кадри науковців та фахівців для різних сфер державного управління. Університети залишалися перш за все автономними науковими установами зі сформованими впродовж століть традиціями.

На відміну від більшості європейських закладів університети Російської імперії були засновані виключно з ініціативи держави в ХІХ ст. Тільки Московський університет було відкрито в 1755 р. Державна ініціатива відчутно вплинула на їхній подальший розвиток. Університетські ради були несамостійні у вирішенні багатьох внутрішніх питань, професори й викладачі прирівнювалися до державних чиновників і отримували відповідний клас цивільної служби. Як науково-освітні інституції російські університети реагували на постійний процес розвитку знань і зростання освітніх потреб суспільства, змінюючи або коригуючи свої навчальні програми, реорганізовуючи факультети, створюючи навчально- допоміжні заклади.

Аналіз змін університетських статутів свідчить, що історія університетів Російської імперії - це історія боротьби за розширення академічних прав та університетської автономії. Як у достатній мірі автономна, але державна структура, університет не міг залишатися осторонь внутрішньополітичних та міжнародних подій, окреслюючи свої позиції відповідними заявами й діями.

Університети як науково-методичні центри очолювали шкільні (навчальні) округи. На сучасному етапі особливого значення набувають слова ректора В.В. Скопенка з приводу відкриття університету: «Упродовж усієї історії людства різні інституції виникають і зникають, але є й такі, що одвічні - це церкви та університети» (Київський національний..., 2004: 6). Для керівництва округом призначався попечитель. Місцеве управління навчальними закладами, у тому числі й університетом, належало попечителям шкільних округів, якій на початковому етапі розвитку освіти в Російській імперії відігравали важливішу роль у справах університету, ніж обраний ректор (Ферлюдин, 1893: 97).

Два поляки з близького оточення імператора Олександра І очолили округи, до складу яких входили українські губернії. Графа Адама Чарторийського було призначено опікуном (попечителем) Віленського, Северина Потоцького - Харківського шкільного округу. Візитатором (куратором) шкіл Віленського округу у Волинській, Подільській та Київській губерніях з 1803 р. було обрано почесного члена Віленського університету, новогрудського старосту графа Тадеуша Чацького (Василенко, б.р.: 4).

Тут необхідно зазначити, що ці три особи, польського походження, стояли біля витоків державної освіти на теренах України. Ці обставини наклали певний відбиток на стан, розвиток та особливо - на зміст загальної освіти. Також під час вивчення даного питання варто наголосити, що крім того, русифікаторська політика, яка отримала розвиток в українських землях в першій половині ХІХ ст., мала свої негативні наслідки, які позначалися також і на стані освіти, і на загальному рівні грамотності.

Будучи однією з найбільш освічених країн Європи, надбання вчених і культурних діячів якої ввійшли до скарбниці світової науки і мистецтва, Україна згодом була перетворена на провінцію не тільки в соціально-економічному значенні, а й в освітньо-культурному.

У 1805 р. відкрився перший у Наддніпрянській Україні університет у Харкові. Згодом, у 1820 р. в Ніжині була відкрита Гімназія вищих наук, яку в 1875 р. було перетворено на Історико-філологічний інститут - перший педагогічний ЗВО в Україні. У 1834 р. в Києві було відкрито Імператорський університет Св. Володимира.

Обрана нами тема дослідження обумовлює звернути нашу увагу на необхідності детального аналізу історичних подій, що призвели до створення Кременецького ліцею (нині - Тернопільська область), а згодом - до заснування Університету в Києві аби показати аудиторії витоки української освіти.

Відомий своєю вченістю й причетністю до заснування шкільних закладів граф Тадеуш Чацький обирався на посаду візитатора Віленського округу, до складу якого входила й Київщина, упродовж десяти років, до самої його смерті. Завдяки благодійній діяльності Чацького по збиранню коштів серед дворянства і громадянства та за безпосередньою його участю було засновано Волинську гімназію в Кремінці, перейменовану згодом (1819 р.) у ліцей.

Статут гімназії, який було затверджено 29 липня 1805 р., відрізнявся від статутів звичайних шкіл. Аналіз статуту свідчить, що гімназія була прирівняна до закладів вищої школи (Ферлюдин, 1893: 93). Про відмінність статуту Волинської гімназії від інших свідчать і відомості з листування між особами, що стояли біля її витоків. Так, у листі Г. Коллонтая до Осипа Чеха, якому пропонувалося місце директора Кременецької гімназії, заклад невипадково називають «малим університетом», бо проектувалося відкриття дванадцяти окремих кафедр (Василенко, б.р.: 19). У власність гімназії передавався поієзуїтський колегіум у Кремінці, усі його будівлі, а також сади, що належали школі. Гімназія в Кремінці була заснована з польською мовою викладання.

Російську мову як державну вчили для практичної потреби, серед навчальних предметів вона займала незначне місце.

Т. Чацький не обмежувався загальним керівництвом шкіл, а ставив перед собою завдання збільшити їх кількість у країні. Наполегливий пропагандист освіти мав власний план упорядкування діяльності гімназій. «Мій намір, - писав він до Гуго Коллонтая, - завести всі необхідні науки по гімназіях всіх трьох губерній, тобто: мови, літературу, історію і географію, право, математику, фізику, практичну механіку, природничі науки, ботаніку, городництво, хліборобство, хімію, хірургію, акушерство, ветеринарію. Щодо ботаніки, то я маю намір розповсюдити ту науку так далеко, щоб по всіх школах, починаючи од парафіяльних, у повітових і при гімназіях існували сади; у Вінниці повинен бути найкращий центральний ботанічний сад, доглядач якого повинен доглядати одночасно й усі інші сади...» (Василенко, б.р: 17-18).

Як і планував Т. Чацький, при гімназії в Кременці планувалося відкриття трьох вищевказаних супутніх закладів: конвікту (бурси), школи для дівчат та школи для навчання будівництва і практичної механіки, хліборобства, садівництва, хірургії, акушерства і лікування худоби (тобто сільськогосподарського спрямування). Через нестачу коштів відкриття конвікту і школи для дівчат не відбулося. Проте не існує посилання, що не була відкрита практична сільськогосподарська школа. Крім того, з 1807 р. при Кременецькій гімназії була заснована школа землемірів, яка діяла згідно зі статутом і правилами гімназії. Випускників школи землемірів призначали на державну службу, переважно у Волинську, Литовську, Київську, Подільську та Мінську губернії.

З 1818 р. Київську губернію було вилучено з підпорядкування Віленського університету і кураторства попечителя Віленського та передано до Харківського шкільного округу. За основну причину було висунуто територіальну віддаленість і труднощі управління. На початку 1831 р. до Харківського округу було включено Волинську і Подільську губернії. При такому розподілі Харківський округ став занадто великим. 13 грудня 1832 р. з нього було виділено окремий Київський шкільний округ у складі Київської, Подільської, Волинської та Чернігівської губерній. Таким чином, аналіз змін розподілу українських земель відносно освітянської політики російського уряду свідчить, що, коли було прийнято урядове рішення про заснування Київського університету, ці губернії входили до складу Харківського шкільного округу.

Створення Київського університету набуло актуальності, власне кажучи, після потужного польського повстання 1830-1831 рр., яке змусило царських урядовців переглянути свою політику щодо Правобережної України. Взявши курс на русифікацію краю, російські чиновники насамперед закрили два найбільші польські навчальні заклади - Кременецький ліцей і Віленський університет, перевівши їхніх викладачів і матеріальну базу до Києва.

Під час «польської смути», а також у зв'язку з епідемією холери Волинський ліцей за розпорядженням Волинського губернатора було закрито, про що було складено докладне повідомлення до Шкільного комітету Харківського університету. Коли вже після повстання постало питання про політичну благонадійність викладачів Волинського ліцею, то за працівників ліцею перед Київським генерал-губернатором та Міністром народної освіти заступився куратор Харківського округу генерал В.І. Філатьєв, який відвідував ліцей восени 1831 р. Таким чином, рішення про перевід ліцею з Кремінця до Києва (12 квітня 1832 р.) приймалося саме за участю чиновників Харківського шкільного округу.

Окремий Київський округ засновано 14 грудня 1832 р., її першим попечителем був призначений Єгор Федорович фон-Брадке. Організація Київського шкільного округу збіглася з призначенням міністром народної освіти графа Сергія Семеновича Уварова (1786-1855). Ці дві особи з призначенням їх на урядові посади відіграли важливу роль у відкритті Київського університету. Пізніше обидва були обрані почесними членами Київського університету. С.С. Уварова обрано почесним членом 7 січня 1844 р., «имея в виду постоянные труды по распространению народного просвещения в Отечестве и научные занятия, снискавшие ему европейскую известность» (Почесні члени., 2005: 67). Є.Ф. Брадке був обраний почесним членом 25 листопада 1849 р. за заслуги на посаді попечителя Київського шкільного округу, коли «при его ближайших заботах исполнились все распоряжения начальства учреждения Университета Св. Владимира и что его же попечением положены основания к нынешнему его процветанию» (Почесні члени ..., 2005: 74).

Південно-Західний край у той період визнавався винятково польським. «Язык русский едва был слышен на этом огромном пространстве» - сказав, затверджуючи тимчасовий Статут університету 1833 р., С.С. Уваров. Діяльність навчальних закладів у межах

Російської імперії на той час регулювалася статутними правилами, що мали затверджуватися в Міністерстві народної освіти. Університетський статут, Правила для студентів і сторонніх слухачів визначали соціально-правовий статус та регулювали відносини в усіх університетах Російської імперії. Діяльність викладачів і студентів регулювалася відомчим регламентом. Вважалося, що, викладачі перебували на державній службі, мали відповідні класному чину і ступеню права. Випускники також отримували право на класний чин та місце на державній службі. Тому затвердження статуту Імператорського університету Св. Володимира, хай і тимчасового, мало вирішальне значення при відкритті університету. При підготовці статуту Університету св. Володимира було використано досвід перших російських університетів. Але на відміну них перший статут Київського університету від 25 грудня 1933 р. був надзвичайно лаконічний (стислий).

Основну мету політики царизму в галузі освіти визначив ще 5 березня 1858 р. міністр народної освіти А.С. Норов у доповіді «Злиття всіх місцевих та провінційних патріотизмів та потягів». Вона передавалася висловом «наближення умов, племен і станів єдністю внутрішніх начал, які залежать від одного загального плану виховання та від єдиної системи управління в галузі народної освіти» (Норов, 1878: 3). Ця мета в галузі освіти не змінювалася і в подальшому існуванні Російської імперії. Саме на цій позиції царської влади Російської імперії щодо української освіти варто зосередитися і показати учням, що місцеве керівництво регіону розуміло необхідність поліпшення стану освіти. Так, Київський, Подільський та Волинський генерал-губернатор у звіті за 1901 р. наголошував на тому, що «різноплемінний склад населення краю потребує ретельної постановки народної школи, яка має тут величезне політичне значення як потужний засіб введення російських основ в іноплемінній частині населення» (Всеподданейший отчет ..., б.г.: 6).

15 (28) липня 1834 р. в Києві було відкрито Імператорський університет Св. Володимира на основі двох польських установ: Кременецького ліцею і Віленського університету (Записка и речи ., 1840: 1). Переїзд ліцею до Києва організовував новий попечитель округу Е.Ф. фон-Брадке. Ліцей з Кремінця в Київ переводився з усіма своїми інституціями: зі школою для навчання практичної механіки, землемірною школою, конвінтом (бурсою) для бідних і друкарнею. Новопризначений попечитель округу оголосив, що в разі потреби відкриє університет «на вулиці». Відкриття університету відбулося при наявності трьох, а згодом - семи найманих будинків. З Кремінця були перевезені всі колекції кафедр із природознавчих наук. Для бібліотеки і колекцій були окремо найняті сараї та комори (Науменко, 1890: 350-351).

8 березня 1834 р. усіх викладачів Волинського ліцею було запрошено на засідання ради університету св. Володимира. На цьому першому засіданні попечитель Є.Ф. фон- Брадке оголосив Сенатський наказ від 8-го листопада 1833 р. про те, що в Києві закладається університет, оповістив присутніх, що 25-го грудня того ж року затверджено Статут університету (тимчасовий), оголосив учителів Волинського ліцею професорами університету св. Володимира. За таких обставин склад викладачів університету майже до 1839 р. був переважно німецько-польським. 28 серпня (9 вересня) 1834 р. в університеті розпочалися заняття. На посаду ректора було обрано 29-річного професора ботаніки Московського університету, українця за походженням, Михайла Олександровича Максимовича (Милорадович, 1884: 530).

Взагалі аналіз постанов, розпоряджень, циркулярів МНП, звітів попечителів шкільних округів, доповідей міністрів ХІХ - початку ХХ ст. дає підстави твердити, що сановники Російської імперії добре розуміли необхідність розвитку загальної вищої освіти (як і сільськогосподарської) для своєї держави. Ставилася мета повної русифікації, згуртування, централізації. Реалізація політичних цілей, практичні потреби, необхідність у спеціалістах, розуміння зв'язку між добробутом держави та загальним культурним рівнем примушували уряд збільшувати витрати на освіту, йти на відкриття нових навчальних закладів, турбуватися про вдосконалення системи освіти. На початку 80-х рр. ХІХ ст. в Україні існувало вже 6 навчальних закладів вищого типу: Духовна академія, Історико-філологічний інститут, університети в Києві, Одесі, Харкові; Харківський ветеринарний інститут, а також Вищі жіночі курси при Київському університеті. Кількість ВНЗ, хоч і повільно, але зростала: на 1905 р. їх було 13. За даними перепису 1880 р., з університетів, які діяли на території Російської імперії (Санкт-Петербурзький, Московський, Харківський, Новоросійський, Казанський, Київський, Дерптський, Варшавський), в Україні функціонувало три (38%), у яких навчалося 2049 студентів. Усього студентів російських університетів на 20 березня 1880 р. було 8193 особи (Университеты, 1902: 345). З самого заснування й до сьогодення Київський університет був найбільшим науково-освітнім центром України.

Проте об'єктивним є аналіз рівня освіти в українських землях, зроблений сучасниками того періоду. Наприклад Л. Когут, вважав, що хоч і бюджет для народної освіти зростав, але «Росії далеко ще до тої ролі, яку відіграє народна освіта по культурних краях в державному бюджеті» (Когут, 1916: 179). Стан народної освіти на українських землях, які входили до складу Російської імперії навіть на початку ХХ ст. бажав бути кращим. Так, у 1907 р. на території Полтавської, Подільської, Харківської, Київської, Волинської, Катеринославської, Чернігівської, Херсонської, Таврійської, Бессарабської губерній та землі Війська Донського грамотність була низькою порівняно з населенням інших губерній тодішньої Російської імперії. На Півдні відсоток грамотних становив 19,3%, загальний по Європейській Росії - 22,9%. У містах письменних було 41,4%, у селах - 15,6%, тоді як по Європейській Росії відповідно 48,9% та 18,6 (Статистический справочник ..., 1910: 7).

На противагу низькому рівню письменності населення України, ступінь освіченості тут був вищим, ніж у Європейській Росії. Серед усіх письменних в Україні учнів та випускників вищих навчальних закладів було 0,6%, середніх навчальних закладів - 5,1%, тоді як у середньому по Європейській Росії ці показники становили 0,5% та 4,6%.

За відомостями аналітичної збірки з'ясовано, що рівень освіченості українців був нижчим, ніж у росіян України (Статистический справочник ..., 1910: 8). Це свідчить про те, що серед студентів вищих та середніх навчальних закладів переважали особи російської національності. Порівняно високий рівень освіченості в Україні був пов'язаний, з одного боку, з давніми культурними традиціями в галузі освіти, а з іншого - існуванням досить розгалуженої на той час мережі середніх навчальних закладів на теренах України.

Поступово на місцевому рівні з'являлося розуміння необхідності подальшого посилення вищої освіти для загального науково-методичного керівництва економічним розвитком регіону. Наприклад, у циркулярі від 9 липня 1904 р. за № 6412 генерал-губернатор Н.В. Клейгельс так обґрунтував необхідність заходів для загальнокультурного розвитку населення Південно-Західного краю: «Благоустрій на такому великому просторі й добробут багатомільйонного населення можливі тільки тоді, коли будуть прийняті заходи до загального культурного розвитку цього населення у зв'язку з його промисловою діяльністю, при існуванні різноманітних побутових, природно-історичних та економічних умов губернії» (Сборник циркуляров ., 1905: 36).

Створені на території України університети були не тільки центрами загальноосвітнього процесу в певних шкільних округах, вони виконували роль науково-методичних центрів, забезпечували наукове обґрунтування подальшого розвитку тих галузей народного-господарського комплексу, що були обумовлені природно-історичними умовами регіону. До завдань вищої школи входило забезпечення виробництв регіону спеціалістами, наголошувалося, в першу чергу, на підготовці кадрів якнайвищої кваліфікації. Студентами ЗВО були в основному, люди, які готували себе до чиновницької кар'єри. Випускникам університетів надавалися значні службові права.

Поставленим цілям найбільше відповідала система університетської освіти. Визначення мети університетів було відображено в першому статуті. Згодом у проекті статуту 1905 р. було відновлено параграф І статуту 1804 р. в такій редакції «Ст.2. Університети як науково-навчальні заклади мають своєю ціллю сприяти розвитку науки у Російській державі й повідомляти особам, належно до того підготовленим, як загальну, так й спеціальну (фахову) вищу освіту» (Кауфман, б.г.: 5). Про наукову спрямованість університетів свідчить і бачення ради Київського університету стосовно влаштування ЗВО, де, зокрема, вказувалося, що «університети повинні слугувати науці як чистому ідеальному знанню» (Доклады комиссии..., 1901: 54). У пояснювальній записці до проекту загального статуту 1905 р. вказувалось ще й на такі функції університету, як поширення науки в суспільстві, розвиток інтелектуального рівня населення (Проект общего устава ., 1905: 30).



Висновки

Таким чином, важливо підкреслити, що університети були центрами наукової роботи. Університетський диплом давав можливість зробити перспективну кар'єру в науці, на державній службі, на виробництві, у тому числі і в аграрній галузі.

Необхідно констатувати, що Імператорський університет Св. Володимира, як і інші університети Російської імперії, протягом ХІХ - початку ХХ ст. був складовою розгалуженої освітньої системи, на чолі якої стояв імператор як вища єдина законодавча влада, підлягав керівництву з боку урядових інстанцій та місцевих органів, побудованих за принципом централізму.

Територіально університет був розміщений в адміністративному та культурному центрі економічного району з розвинутою промисловістю, торгівлею, сільським господарством, що, у свою чергу, ставило перед ним завдання виконання певних науково-освітніх функцій.

Київський університет, по-перше, виконував функції загально-методичного центру Київського шкільного округу, по-друге, отримав завдання наукового забезпечення економічно розвинутого Південно-Західного краю.

Як висновок треба ще сказати, що загальний стан освіти в Наддніпрянській Україні визначався академічною політикою царської Росії, яка була спрямована, з одного боку, на використання культурно-історичного, соціально-економічного потенціалу України, а з іншого - на реалізацію політико-ідеологічних цілей у провінції з «іноплемінним» населенням: повна русифікація, ліквідація опозиційності, створення висококваліфікованих кадрів, лояльних уряду.

Перед Університетом Св. Володимира в ХІХ - на початку ХХ ст. ставилися завдання підготовки висококваліфікованих спеціалістів, поширення загальної освіченості в суспільстві.

Крім того, Київський університет ніс ідеологічне навантаження як засіб впровадження російських, самодержавних основ серед українського населення. Із самого заснування, як і в наші дні, Київський університет був одним із найбільших науково-освітніх центрів України.



Джерела і література

Василенко Н. Кремінецький ліцей і університет св. Володимира: історично-юридична розвідка. Київ [Б.м., б.р.]. 49 с.

Вергунов В. Агрономічна думка в Київському університеті: започаткування, становлення та розвиток. Київський Національний університет у ХХІ столітті: Тези ювіл. наук.-теорет. конф., присвяч. 170-річчю Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка. 2004. Київ: ВПЦ «Київ. ун-т», 2004. С. 68-69.

Вергунов В. Київський нац.. університет ім. Т. Шевченка - один із фундаторів вітчизняної сільськогоспо. справи. Історія укр..науки на межі тисячоліть: Зб. наук. праць / Відп. ред. О.Я. Пилипчук. Київ, 2003. Вип.13. С. 25-28.

Всеподданейший отчет Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора за 1901 год. Б.м., б.г. 27 с.

Доклады комиссии, избр. Советом Император. унив ер. св. Владимира для разработки ответов на вопросы, предложенные гос. министром народного просвещения относит. устройства универ-в. Киев: Тип. ун-та, 1901. 116 с.

Записка и речи, читанные при открытии Императорского университета Св. Владимира, 15 июля 1834 г. Киев, 1840. 119 с.

Кауфман П.М. Проект устава Императорских Российских Университетов. Санкт-Петербург, Б.г. 74 с.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка. 1834-2004: [Ілюстративно-інформаційне видання] / Ред. кол.: В.Литвин, Д. Табачник, В. Кремень, В.Скопенко. Київ: ВПЦ «Київський університет», 2004. 183 с.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Імена славних сучасників. (Довідково-біографічне видання) / Автори-упоряд. О. Матвійчук, Н. Струк Київ: Вид-во ТОВ «Світ Успіху», 2004. 287 с.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка: [фотоальбом] / Ред. кол.: Скопенко В.В., Третяк О.В., Губерський Л.В. та ін. Київ: Видавець А. Арутюнян, 2004. 220 с.

Когут Л. Укр. і моск-кий імперіалізм. Львів: Політ. бібліотека, 1916. 211 с.

Коржов Д.Ю. Розвиток системи вищої освіти в Україні (кінець ХІХ - початок ХХ століть). Вінниця, 1996. 16 с.

Милорадович. Приглашение к открытию университета Св. Владимира и правила поступления в оный. Киевская старина. 1884. №7. С. 529-537.

Науменко В. Всеподданнейший рапорт о состоянии Университета Св. Владимира в 1835 году. Киевская старина. 1890. №2. С. 349-355.

Норов А.С. Слияние всех местных и провинциальных патриотизмов и влечений. Сборник постановлений по Министерству народного просвещения. EVI. Санкт-Петербург: Тип. В.С. Балашова, 1878. С. 1-58.

Почесні члени і доктори Університету Св. Володимира / Упор. і вст. ст. В.А. Короткого, Т.В. Табенської, Ю.В. Цимбала. Київ: Либідь, 2005. 328 с.

Проект общего устава Император-х Россий-х Универ-тов. Одесса, 1905. 71 с.

Сборник циркуляров по Юго-Западному краю Киевского, Подольского, Волынского генерал-губернатора Н.В. Клейгельса с февраля 1904 по февраль 1905 года. Киев, 1905. 102 с.

Статистический справочник по Югу России / Статистическое бюро Полтавского губернского земства. Полтава: Тип. И.А. Дохман, 1910. 76 с.

Университеты. Энциклопедический словарь / Сост. Ф.А. Брокгауз, И.А. Ефрон. Санкт- Петербург, 1902. Т. ХХХІУа. С. 343-349.

Ферлюдин П. Историческое обозрение мер по высшему образованию в России. Академия наук и университеты. Вып. 1. Саратов,1893. 184 с.

Філософський факультет (документи та матеріали) / За ред. д -ра філос. наук, проф. Конверського А.Є. Київ: Центр навчальної літератури, 2004. 319 с.

Хижняк З.І. Києво-Могилянська академія. 2-ге вид. перероб. і доп. Київ: Вища шк., 1981. 235 с.

Эварницкий Д. История запорожских казаков. Санкт-Петербург, 1892. Т.1-9, 542 с.



References

Vasylenko, N. (N.d., n.p.). Kreminetskyi litsei i universytet sv. Volodymyra: istorychno- yurydychna rozvidka. [Kremenets Lyceum and University of St. Volodymyr: historical and legal research]. Kyiv. [in Ukrainian].

Verhunov, V. (2004). Ahronomichna dumka v Kyivskomu universyteti: zapochatkuvannia, stanovlennia ta rozvytok. [Agronomic thought at Kyiv University: initiation, establishment and development]. Kyivskyi Natsionalnyi universytet u XXI stolitti: Tezy yuvil. nauk.-teoret. konf., prysviach. 170-richchiu Kyiv. nats. un-tu im. Tarasa Shevchenka. [Kyiv National University in the 21st century: Jubilee theses. science and theory conf., dedicate. 170th anniversary of Kyiv. national University named after Taras Shevchenko]. Kyiv: VPTs «Kyiv. un-t». P. 68-69. [in Ukrainian].

Verhunov, V. (2003). Kyivskyi natsionalnyi universytet imeni Tarasa Shevchenka - odyn iz fundatoriv vitchyznianoi silskohospodarskoi spravy. [Kyiv National University named after Taras Shevchenko is one of the founders of the national agricultural business]. Istoriia ukrainskoi nauky na mezhi tysiacholit: Zb. nauk. prats. [The history of Ukrainian science on the threshold of millennia: Collection. of science works]. (O.Ia. Pylypchuk, Ed.). Kyiv. №13. P. 25-28. [in Ukrainian].

Vsepoddaneishii otchet Kievskogo, Podolskogo i Volinskogo general-gubernatora za 1901 god. [The most submissive report of the Kyiv, Podolsk and Volyn Governor-General for 1901]. (N.d., n.p.). [in Russian].

Dokladi komissii, izbrannoi Sovetom Imperatorskogo universiteta sv. Vladimira dlya razrabotki otvetov na voprosi, predlozhennie gosudarstvennim ministrom narodnogo prosveshcheniya otnositelno ustroistva universitetov. [Reports of the commission elected by the Council of the Imperial University of St. Vladimir to develop answers to questions proposed by the State Minister of Public Education regarding the structure of universities]. (1901). Kiev: Tip. un-ta. [in Russian].

Zapiska i rechi, chitannie pri otkritii Imperatorskogo universiteta Sv. Vladimira, 15 iyulya

1834 g. [Note and speeches read at the opening of the Imperial University of St. Vladimir, July 15, 1834]. (1840). Kiev. [in Russian].

Kaufman, P.M. (N.d., n.p.). Proekt ustava Imperatorskikh Rossiiskikh Universitetov. [Draft Charter of the Imperial Russian Universities]. Sankt-Peterburg. [in Russian].

Lytvyn, V., Tabachnyk, D., Kremen, V., Skopenko, V. (Eds.). (2004). Kyivskyi natsionalnyi universytet imeni Tarasa Shevchenka. 1834-2004: [Iliustratyvno-informatsiine vydannia]. Kyiv: VPTs «Kyivskyi universytet». [in Ukrainian].

Matviichuk, O. & Struk, N. (Eds.). (2004). Kyivskyi natsionalnyi universytet imeni Tarasa Shevchenka. Imena slavnykh suchasnykiv. [Kyiv National University named after Taras Shevchenko. Names of famous contemporaries]. (Dovidkovo-biohrafichne vydannia). [Reference and biographical edition]. Kyiv: Vyd-vo TOV «Svit Uspikhu». [in Ukrainian].

Skopenko, V.V., Tretiak, O.V., Huberskyi, L.V. (Eds.). (2004). Kyivskyi natsionalnyi universytet imeni Tarasa Shevchenka: [fotoalbom]. [Taras Shevchenko Kyiv National University: [photo album]]. Kyiv: Vydavets A. Arutiunian. [in Ukrainian].

Kohut, L. (1916). Ukraina i moskovskyi imperialism. [Ukraine and Moscow imperialism]. Lviv: Politychna biblioteka. [in Ukrainian].

Korzhov, D.Iu. (1996). Rozvytok systemy vyshchoi osvity v Ukraini (kinets XIX - pochatok XX stolit). [Development of the system of higher education in Ukraine (late 19th - early 20th centuries)]. Vinnytsia. [in Ukrainian].

Miloradovich. (1884). Priglashenie k otkritiyu universiteta Sv. Vladimira i pravila postupleniya v onii. [Invitation to the opening of the University of St. Vladimir and rules for admission to it]. Kievskaya starina. [Kyiv antiquity]. №7. Р. 529-537. [in Russian].

Naumenko, V. (1890). Vsepoddanneishii raport o sostoyanii Universiteta Sv. Vladimira v

1835 godu. [The most humble report on the state of the University of St. Vladimir in 1835]. Kievskaya starina. [Kyiv antiquity]. №2. Р. 349-355. [in Russian].

Norov, A.S. (1878). Sliyanie vsekh mestnikh i provintsialnikh patriotizmov i vlechenii. [A fusion of all local and provincial patriotisms and inclinations]. Sbornik postanovlenii po Ministerstvu narodnogo prosveshcheniya. [Collection of resolutions of the Ministry of Public Education]. (Vol.VI). Sankt-Peterburg: Tip. V.S. Balashova. Р. 1-58. [in Russian].

Korotkoho, V.A., Tabenskoi, T.V., Tsymbala, Yu.V. (Eds.). (2005). Pochesni chleny i doktory Universytetu Sv. Volodymyra. [Honorary members and doctors of St. Volodymyr University]. Kyiv: Lybid. [in Ukrainian].

(1905). Proekt obshchego ustava Imperatorskikh Rossiiskikh Universitetov. [Draft General Charter of the Imperial Russian Universities]. Odessa. [in Russian].

(1905). Sbornik tsirkulyarov po Yugo-Zapadnomu krayu Kievskogo, Podolskogo, Volinskogo general-gubernatora N.V. Kleigelsa s fevralya 1904 po fevral 1905 goda. [Collection of circulars on the South-Western region of Kyiv, Podolsk, Volyn Governor-General N.V. Kleigels from February 1904 to February 1905]. Kiev. [in Russian].

(1910). Statisticheskii spravochnik po Yugu Rossii / Statisticheskoe byuro Poltavskogo gubernskogo zemstva. [Statistical reference book for the South of Russia / Statistical Bureau of the Poltava Provincial Zemstvo]. Poltava: Tip. I.A. Dokhman. [in Russian].

Brokgauz, F.A., Yefron, I.A. (Eds). (1902). Universiteti. [Universities]. Entsiklopedicheskii slovar. [Encyclopedic Dictionary]. Sankt-Peterburg, (Vol. XXXIVa). Р. 343-349. [in Russian].

Ferlyudin, P. (1893). Istoricheskoe obozrenie mer po visshemu obrazovaniyu v Rossii. [Historical review of measures for higher education in Russia.]. Akademiya nauk i universiteti. [Academy of Sciences and Universities.]. 1. Saratov. [in Russian].

Konverskyi, A.Ie. (Ed.). (2004). Filosofskyi fakultet (dokumenty ta materialy). [Faculty of Philosophy (documents and materials)]. Kyiv: Tsentr navchalnoi literatury. [in Ukrainian].

Khyzhniak, Z.I. (1981). Kyievo-Mohylianska akademiia. [Kyiv-Mohyla Academy]. Kyiv: Vyshcha shk. [in Ukrainian].

Evarnitskii, D. (1892). Istoriya zaporozhskikh kazakov. [History of the Zaporozhye Cossacks]. Sankt-Peterburg. (Vol.1-9). [in Russian].

Размещено на Allbest.ru