Нові відомості про грамоту князя Андрія Юрійовича до торунських городян із 1320 р.
Висвітлення історичної долі грамоти володимирського князя Андрія Юрійовича до городян м. Торунь від 27 серпня 1320 р., оприлюднено нові відомості про її зовнішні ознаки. Реконструкцію джерела проведено за допомогою загальноісторичних методів дослідження.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.02.2024 |
| Размер файла | 554,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Нові відомості про грамоту князя Андрія Юрійовича до торунських городян із 1320 р.
Тимур Горбач
кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу джерелознавства, Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (Київ, Україна)
Мета полягає у висвітленні історичної долі грамоти володимирського князя Андрія Юрійовича до городян м. Торунь від 27 серпня 1320 р., та в оприлюдненні нових відомостей про її зовнішні ознаки. Методологія. Реконструкцію «одіссеї» джерела проведено за допомогою загальноісторичних методів дослідження, передусім хронологічного, історико-системного та верифікації. Під час роботи з документами використано методологічний інструментарій для вивчення дипломатичних пам'яток, що полягає у застосуванні палеографічного, сфрагістичного, філігранологічного методів, а також методу дескрипції. Наукова новизна. Встановлено теперішнє місце зберігання грамоти, яке довгий час залишалося невідомим для наукової спільноти. Вперше подано докладний опис її звороту із зазначенням особливостей згортання пергаменного аркуша та способу засвідчення документа. Представлено сучасні фото лицевого та зворотного боків грамоти. Висновки. Оригінал, що в різний час належав до зібрань державних установ, приватних осіб і громадських організацій, нині зберігається у фондах відділу рукописів Російської національної бібліотеки (Санкт-Петербурґ). Обстеження документа дозволило з'ясувати, що в минулому він був скріплений прикладною печаткою, після якої залишився слід, і був згорнутий у вигляді незамкненого «конверта».
Ключові слова: грамота, печатка, князь Андрій Юрійович, Торунь, городяни.
Tymur HORBACH
Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History),
Senior Research Fellow at the Department of Source Studies,
Institute of Manuscripts V.I. Vernadskyi National Library of Ukraine (Kyiv, Ukraine)
NEW INFORMATION ABOUT THE CHARTER OF PRINCE ANDRII YURIIOVYCH FOR THE TOWNSPEOPLE OF TORUN FROM 1320
The objective is to shed light on the historical fate of the charter of Prince of Volodymyr Andrii Yuriiovych for townspeople of Torun dated August 27, 1320, and to make public new information about its external features. Methodology. Reconstruction of the “odyssey” of the letter was carried out using the general historical research method, first of all chronological, historical-systemic, and method of verification. While working with documents, a methodological toolkit was used for the study of diplomatic monuments, which consists of the application of paleographic, sphragistic, and watermark research methods, as well as the description method. Scientific novelty. The current location of the charter, which remained unknown to the scientific community for a long time, was established. For the first time, a detailed description of the back of the charter is provided, indicating the features of the composition of the parchment sheet and the method of certifying the document. Modern photos of the front and back of the charter are presented. Conclusions. The original, which at various times belonged to the collections of state institutions, private individuals, and public organizations, is now kept in the funds of the manuscripts department of the Russian National Library (St. Petersburg). Examination of the document revealed that in the past, it had been sealed with an impression seal, which left a mark, and had been rolled up in the form of an unsealed “envelope”.
Keywords: charter, seal, prince Andrii Yuriiovych, Torun, townspeople.
У день мученика Руфа (27 серпня за латинським календарем) 1320 р. володимирський князь і володар Русі Андрій Юрійович видав грамоту -- радникам, лавникам та всім городянам у Торуні, в якій надав дозвіл тамтешнім купцям на безмитну торгівлю у його землі, а також право на відшкодування в разі заподіяння їм кривд. Цей документ (див. іл. 1--2) є цінним джерелом, що проливає світло на торговельні зв'язки Русі з Пруссією в першій чверті ХІУ ст. На противагу значному інтересу дослідників до тексту грамоти, її зовнішні ознаки залишаються недостатньо вивченими. Пропонована замітка має на меті заповнити цю прогалину.
Від часу першої публікації в «Доповненні до історичних актів Русі» (1848 р.) [1, С. 126] на основі списку, створеного 1844 р. членом Археографічної комісії Яковом Рейхелем [2, С. 9--10], документ перевидавався щонайменше сім разів, проте жодна з публікацій не містила повного опису палеографічних ознак пам'ятки. Причиною цього було, зокрема, часте переміщення оригіналу документа, що ускладнювало його дослідження.
Вважається, що до середини ХІХ ст. грамота зберігалася в архіві Торунського магістрату 1, звідки зникла за нез'ясованих обставин. Щонайпізніше з 1852 р. вона входила до складу колекції відомого збирача середньовічних старожитностей, дослідника прусської нумізматики та сфрагістики Фрідріха А. Фосберґа [6, С. 30--31, прим. 1], де перебувала до його смерті в 1870 р. Того ж року грамота з'явилася в каталозі Мабуть, єдиним свідченням того, що грамота в першій половині 1840-х рр. зберігалася в Торуні, слугує список Я. Рейхеля, виготовлений ним у місцевому архіві. Проте ані у про-токолі засідання Археографічної комісії від 12 вересня 1844 р., ані в надісланому нею 14 листопада того ж року листі до головного редактора О. Востокова, в якому повідомля-лося про передачу йому списку грамоти для подальшого вміщення в підготовлюваному ним до видання «Доповненні до Тургенєвського зібрання іноземних документів», немає жодного слова про те, що цей список зроблений з оригіналу (див.: Санкт-Петербургский филиал Архива Российской академии наук. Ф. 133. Оп. 1. Д. 435. Л. 1--2). Ба більше, в інвентарі документів Торунського архіву, складеному 1836 р., відсутні згадки про грамо-ту Андрія Юрійовича. Не значиться вона й у розділі інвентаря під назвою: «Consignatio documentorum qi.i<ie desiderantur», де перераховано втрати (на підставі офіційного листа- відповіді Державного архіву в Торуні від 22 лютого 2023 р. на мій запит -- Т. Г). Це пояснює відсутність на грамоті руського князя старих шифрів, якими позначалися до-кументи під час заходів з упорядкування архіву (докл. див.: [3, С. 80, 84, 96]). Слід також зазначити, що видавці «Збірника прусських грамот» («PreuEisches Urkundenbuch») у коментарі до реґесту нашого документа вказали на наявність у Міському архіві Торуня його копії [4, № 293]. З огляду на вищесказане, постають поважні сумніви з приводу того, що в основі списку Я. Рейхеля лежав оригінал. Іншої думки О. Купчинський, який безза-стережно вважає, що список Я. Рейхеля (помилково називає його «Райхен») створений на підставі оригіналу грамоти [5, С. 155]. [7, С. 12, № 154]: «(An)dreas Herzog v. Ladimirien (Lodomerien) u. Herr v. Reussen (Roth- russland) verkundet d. Rathmannen, Schoffen, u. d. Burgerschaft in Thoren, dass er sein Land ver- bessern u. den Nutzen der dasselbe mit Tuch u. Kaufmannsgutern besuchenden Fremden fordern wolle -- gegeben in Ladimir, am Tage d. Martyrers Rufus i. J. 1320. -- Lat. Urk. Original»., надрукованому антикварною фірмою Йозефа А. Старґардта для розпродажу колекції покійного на аукціоні в Берліні. Після цього сліди документа губляться. Укладач «Збірника ганзейських грамот» («Hansisches Urkundenbuch») Константин Гельбаум, публікуючи його текст у 2-му томі видання (1879 р.), зазначив, що оригіналу документа «більше немає в наявності» [8, № 371]. Дослідник не міг знати, що грамота була вивезена до Росії, де поповнила зібрання рукописів новоствореного Товариства шанувальників давньої писемності (Общество любителей древней письменности) у Санкт-Петербурзі. Покупцем грамоти на берлінському аукціоні, ймовірно, був засновник товариства -- князь Павло Вяземський [9, С. 215, прим. 2]. У першій частині (1892 р.) опублікованого Хрисанфом Лопаревим опису рукописів товариства документ значився у збірнику «Колекції грамот і листів» [10, С. 3, № ІІ] поряд із німецькомовним його «перекладом» Насправді німецькомовний текст є радше детальним переказом документа, ніж його пе-рекладом, оскільки оповідь у ньому ведеться від третьої особи.. Завдяки цьому виданню про місце зберігання грамоти дізнався Олександр Лаппо-Данилевський, ад'юнкт Імператорської академії наук, який із 1900 р. за дорученням Історико-філологічного відділення академії займався підготовкою до друку збірника історичних матеріалів, присвячених часам князя Юрія Тройденовича (Юрія ІІ). У квітні 1901 р., доповідаючи відділенню про свою знахідку, дослідник запропонував долучити знімок грамоти Андрія Юрійовича разом зі знімками інших документів до підготовлюваного ним видання Протоколы заседаний Историко-филологического отделения Императорской академии наук. Заседание 18 апреля 1901 г., § 94.. Вже невдовзі учений отримав фото документа, про що відомо з його звіту, виголошеного на засіданні відділення на початку вересня того ж року Там же. Заседание 5 сентября 1901 г., § 142. Там же. Заседание 22 сентября 1901 г., § 163.. Однак дуже скоро О. Лаппо-Данилевський зрозумів, що йому недостатньо одного лише фотографічного відбитка грамоти, тому він звернувся до Історико-філологічного відділення з проханням домовитися з Товариством шанувальників давньої писемності про передачу академії на двотижневий строк збірника грамот і листів, описаних у каталозі Х. Лопарева, необхідного йому для «ученых занятий по изготовлению сборника статей о “Юрии ІІ, последнем князе всей Малыя Руси”» 6.
Видання вийшло друком у 1907 р. і мало велике значення для дослідження дипломатарію останніх Романовичів та мазовецького П'яста на руському престолі. Особлива цінність збірника полягала в тому, що на його сторінках були розміщені факсиміле (у вигляді фототипій) оригіналів князівських грамот, серед яких і грамота Андрія Юрійовича до торунських городян. Водночас укладене О. Лаппо-Данилевським видання мало і свої вади, зумовлені, зокрема, доволі поверховим палеографічним описом, а також відсутністю зображень зворотних сторін документів, що суттєво обмежувало вивчення зовнішніх рис цих пам'яток. Через це подальші дослідження [5, С. 152--158; 11, C. 66--67; 12, С. 17] грамоти, що здійснювалися винятково на підставі опублікованого О. Лаппо-Данилевським факсиміле, обмежувалися переважно виданням тексту документа, характеристикою будови формуляра, типу письма та історичним коментарем. Для повноцінного аналізу джерела слід було звернутися до його оригіналу, проте таких спроб не було, вочевидь через втрату інформації про місце зберігання пам'ятки 7. грамота князь андрій юрійович
Чи не єдиним з українських науковців, хто намагався простежити долю грамоти, був О. Купчинський, який уважав, що наприкінці ХІХ ст. грамота належала до фондів Кенігсберзького державного архіву, де перебувала до Другої світової війни -- він навіть указував нібито шифр документа (Staatsarchiv. Konigsberg, № 464). О. Купчинський зазначав, що від 1944 р. місце зберігання грамоти невідоме [5, С. 155]. Подані автором відомості, однак, не знаходять підтвердження у джерелах і з'явилися, напевно, внаслідок якоїсь плутанини На це вказує відсутність прізвищ дослідників на аркуші використання оригіналу, а також брак посилань на нього у фаховій літературі. Указаний шифр дійсно нагадує старі сиґнатури, під якими в першій третині ХІХ ст. зна-чилися документи орденського часу, що зберігалися в Кенігсберзькому архіві, зокрема і грамоти руських князів: Андрія та Льва Юрійовичів від 1316 р. (№ 462); Юрія Тройдено- вича від 1325 (№ 684), 1327 (№ 228), 1334 (№ 645), 1335 (№ 131) рр. Із такими номерами ці документи згадуються у працях А. Коцебу [13, С. 397--398], М. Карамзіна [14, C. 280, прим. 268; С. 282, прим. 276], К. Наперського [15, № 276, 309, 316, 330, 334]. Однак у 2-му томі «Дипломатичного кодексу Пруссії» («Codex diplomaticus Prussicus») Й. Фойґта, що вийшов друком 1842 р., зазначені документи вже мають нові сиґнатури [16, № 75, 116, 119, 145], за якими вони відомі й сьогодні. На грамоті ж Андрія Юрійовича від 1320 р. немає ані старої, ані нової сиґнатур. Окрім того, якби ця грамота з кінця ХІХ ст. до 1944 р. перебувала в Кенігсберзькому державному архіві, як це стверджує О. Купчинський, то на її звороті мав би стояти відповідний штемпель, як це видно на прикладі інших документів, що зберігалися у фондах цієї установи. Утім на грамоті князя Андрія він відсутній.. Правильніше вважати, що до початку 1930-х рр. грамота Андрія Юрійовича продовжувала зберігатися в колекції Товариства шанувальників давньої писемності. У 1932 р. у приміщенні організації сталася пожежа, після чого її керівництво ухвалило рішення про передачу вцілілих від вогню рукописів до Державної публічної бібліотеки ім. М.Є. Салтикова-Щедріна (нині -- Російська національна бібліотека, РНБ) [17, С. 42].
Зараз грамота разом із німецькомовним її переказом знаходиться у фондах відділу рукописів РНБ під шифром: Ф. 536 (ОЛДП), оп. 1, F. 2/2 (инв. № 3), лл. 2--3.
Опис документів
Арк. 2--3 зв. -- паперовий біфолій (21 х 29 см) світло-сірого кольору. Філіграні: 1) літери J W E, висота букв 22 мм, відстань між понтюзо 25 мм (арк. 2). Літери були ініціалами імені Йоганна Вільгельма Ебарта (1781--1822 рр.), власника паперової мануфактури Шпехтгаузен, розташованої поблизу м. Еберсвальде в Німеччині. Папір із такими водяними знаками міг виготовлятися між 1833 і 1841 рр. [18, С. 68--73; 19, С. 4; 20, C. 208--226]; 2) кінь Пегас, який скаче з опущеним крилом і хвостом, що розвівається, висота 72 мм, ширина 116 мм (арк. 3). Аналог не знайдений.
An(dreas) Herzog von Ladimirien (Lodomerien) und Herr von ReuSen (RothruSland) verkundet den Rathmannen, Schoffen und gesammten Burgerschaft in Thoren, daS er sein Land verbeSern und den Nutzen der dasselbe mit Tuch und Kaufmannsgutern besuchenden Fremden fordern wolle, und deshalb nach reiflicher Berathung mit seinen Baronen und Edlen allen Fremden hiermit solches Recht zugestehen wolle, daS kein Zollbeamter oder Dienstmann Tuch oder Kaufguter von ihnen erpressen oder sie uberhaupt drucken durfe. Alle Fremde und Kaufleute sollen kunftig dieselben Rechte genieSen, welche sie zur Zeit seines Vaters genossen haben; und wenn einem solchen in seinem Land von einem der Seinigen Gewalt oder Unrecht angethan werden mochte, so sollen ihm fur jeden abgepreSten Dinar zwei wiedergegeben werden.
Gegeben in Ladimir am Tage des Martyrers Rufus i. J. 1320.
(Pergament; Original, mit ruckwarts aufgedruckt gewesenen abgefallenen Siegel)
У нижній частині аркуша, ближче до лівого краю, помітка графітовим олівцем: «20^».
На арк. 3. наклеєний (верхнім краєм зворотного боку) оригінал грамоти, писаний латинською мовою Публікується зі збереженням авторської орфографії. Про особливості письма документа див.: [5, С. 153; 21, С.111--112]. Перелік більшості видань грамоти наведений у праці О. Купчинського [5, C. 156]. До нього варто додати лише публікацію М. Ждана [11, C. 66--67]. на пергамені (22,5--22,8 х 12,1--11,5 см). Нижній край його ушкоджений червоточинами, одна з яких (на останньому рядку після слова «m(arti)ris») містить сліди зашивання. Унизу у правому куті помітка графітовим олівцем, що нагадує літеру «п». На пергаменному аркуші видніються три чіткі вертикальні згини, починаючи зліва по верхньому краю: 5,4 + 10,5 + 6,6 см і один малопомітний (видимий лише зі зворотного боку) -- на відстані приблизно 12,4 см від лівого краю. Примітно, що лінія згину проходить через місце прикріплення печатки, ділячи аркуш майже навпіл, отже цей згин, найімовірніше, зроблений уже після її деструкції. У середньому «квадраті», утвореному лініями згинів, -- слід від відтисненої печатки круглої форми з ледь помітними вкрапленнями, що нагадують залишки червоного воску, D = 8 см. При цьому виглядає так, що її нижній лівий «кут» ніби зрізаний. Зворотний бік аркуша дещо забруднений. Жодних записів чи поміток на ньому не видно.
З огляду на те, що текст документа неодноразово публікувався 11, немає потреби наводити його ще раз.
* * *
Анонімний німецькомовний переказ грамоти виконаний, як можна судити з філіграні, не пізніше середини ХІХ ст. Його автором міг бути Ф.А. Фосберґ, у колекції якого документ довгий час зберігався. Німецький текст, окрім власне переказу, містить коротку характеристику оригіналу, де відзначено одну важливу деталь -- наявність на звороті грамоти сліду від печатки, яка відпала. Про це свого часу згадував також Карл Ф. Кледен наприкінці опублікованого ним списку грамоти: «Пергамен зі слідом від відтисненої на зворотному боці печатки» («Pergament mit der Spur eines auswarts ausgedruckten Siegels») [6, С. 31]. Зважаючи на це, дивною виглядає нота перших видавців документа, котрі описують його як: «Оригінал, написаний на пергамені, підвісна печатка якого відірвана» («Originale scriptum in pergameno, cui sigillum pensile avulsum») [1, С. 126], що ніяк не відповідало дійсності, адже грамота була скріплена прикладною (відтисненою), а не вислою печаткою. Не мав рації й О. Купчинський, коли писав, що документ «не засвідчено печаткою» [5, С. 154]. Це можна пояснити тим, що дослідник мав перед собою лише фото лицевої сторони грамоти, а тому не знав, що міститься на її звороті.
Іл. 1. Переказ німецькою мовою грамоти князя Андрія Юрійовича до торунських городян із 1320 р. (середина ХІХ ст.)
Іл. 2. Грамота князя Андрія Юрійовича до торунських городян від 27 серпня 1320 р. та її зворот (праворуч)
Присутність у минулому відтиску печатки на грамоті Андрія Юрійовича уподібнює її до листа радників і громади міста Володимира -- радникам і громаді міста Штральзунда (1324 р.) [22, С. 5--9], що був засвідчений таким самим чином. Водночас зовнішнє оформлення обох документів відрізняється способом 'їх замикання: аркуші обох грамот складалися втроє (бічними «крилами» до середини), утворюючи «конверти» прямокутної форми, але з тією відмінністю, що лист із Володимира, задля збереження непорушності його змісту, зав'язувався пергаменною стрічкою, пропущеною крізь спеціальні прорізи в аркуші [22, С. 6]. На грамоті ж Андрія Юрійовича таких отворів немає, з чого випливає, що конфіденційність документа забезпечувалася якось інакше.
Можна припустити, що привілей князя Андрія для краківських купців [5, С. 158--161], виданий того самого дня, що й грамота для торунців, -- мав схоже з нею оформлення. У зв'язку з цим варто також згадати і про «litterae clausae» князя Юрія Тройденовича до свого родича хрестоносця Зіґгарда зі Шварцбурґа [23, № 536], який за способом замикання та опечатування міг нагадувати лист володимирської громади до Штральзунда. Все це дає підстави говорити про практикування князівською канцелярією відповідного стилю оформлення документації для зовнішніх зносин.
Діаметр печатки на документі Андрія Юрійовича відрізняється від усіх інших відомих нам сфрагісів, що вживалися руськими володарями у цей час. За своїм розміром вона була наближена до тогочасних маєстатичних печаток. Відомо, що послання Андрія та Льва Юрійовичів до верховного магістра Німецького ордену Карла Трірського від 9 серпня 1316 р. було засвідчене двома печатками, що раніше належали 'їхнім дідові (?) та батьку. Яка з них прикріплена від імені Андрія Юрійовича, можна лише гадати. Втім, за розміром Діаметр печатки Льва Даниловича -- бл. 7 см, Юрія Львовича -- бл. 9 см [9, С. 222, 245]. обидві вони відрізняються від тієї, що була на грамоті 1320 р. Це означає, що Андрій Юрійович на той час послуговувався вже іншою, ймовірно своєю власною печаткою. Отже нові відомості про оформлення та засвідчення грамоти Андрія Юрійовича до торунських городян, «тіло» якої з різних причин у минулому не стало предметом належного вивчення, суттєво розширюють наші знання про дипломатичну практику, що існувала в канцелярії володимирського князя на початку 1320-х рр. Водночас установлення місця, де зараз зберігається оригінал документа, відкриває шлях для його подальших досліджень.
REFERENCES / СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Supplementum ad Historica Russiae Monumenta. Petropoli, 1848 [in Russian, Latin].
2. Vypiska iz protokolov zasedanii Arkheograficheskoi komissii. Zhurnal Ministerstva narodnogo prosveshcheniia. 1844. 44: 1-12 [in Russian].
[Выписка из протоколов заседаний Археографической комиссии. Журнал Министерства народного просвещения. 1844. Ч. 44. С. 1 --12].
3. Ciesielska, K. Dawne inwentarze Archiwum Miasta Torunia. Archeion. 1990, 87: 71-99 [in Polish].
4. Hein, M., Maschke, E. (Hrsg.). Preufiisches Urkundenbuch. Konigsberg, 1932. Bd. 2. Lfg. 1: 1320-1324 [in German, Latin].
5. Kupchynskyi, O. Akty ta dokumenty Halytsko-Volynskoho kniazivstva XIII -- pershoi polovyny XIV st.: Doslidzhennia. Teksty. Lviv, 2004 [in Ukrainian, Latin].
[Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII -- першої половини XIV ст.: Дослідження. Тексти. Львів, 2004. 1285 с.].
6. Kloden, K.F. Beitrage zur Geschichte des Oderhandels. Berlin, 1852. St. 8 [in German].
7. Manuscripte, Adels-Diplome, Wappen-Briefe, Urkunden, Autographen aus dem Nachlasse des Kanzlei-Raths Vossberg (Verfasser vieler Munzund Wappenbucher) zu verkaufen durch J.A. Stargardt. No. XCV. Berlin, 1870 [in German].
8. Hohlbaum, K. (Hrsg.). Hansisches Urkundenbuch. Halle, 1879. Bd. 2: 1300-1342 [in German, Latin].
9. Lappo-Danilevskii, A.S. Pechati poslednikh galichsko-vladimirskikh kniazei i ikh sovetnikov. In: Boleslav-Yurii II, kniaz vsei Maloi Rusi: sbornik materialov i issledovanii. Saint Petersburg, 1907. 211-308 [in Russian].
[Лаппо-Данилевский А.С. Печати последних галичско-владимирских князей и их советников. В: Болеслав-Юрий II, князь всей Малой Руси: сборник материалов и исследований. Санкт-Петербург, 1907. С. 211--308].
10. Loparev, Kh. Opisanie rukopisei Imperatorskogo Obshchestva liubitelei drevnei pismennosti. Saint Petersburg, 1892. Vol. 1 [in Russian].
[Лопарев X. Описание рукописей Императорского Общества любителей древней письменности. Санкт-Петербург, 1892. Ч. 1. 413 с.].
11. Zhdan, M. Romanovychi i Nimetskyi khrestonosnyi orden. Ukrainskyi istoryk. 1973. 3/4: 54-68 [in Ukrainian].
[Ждан М. Романовичі і Німецький хрестоносний орден. Український історик. 1973. № 3/4. С. 54--68].
12. Kravchenko, V.M., Yakovenko, N.M. (Comps.). Torhivlia na Ukraini, XIV -- seredyna XVII st.: Volyn i Naddniprianshchyna. Kyiv, 1990 [in Ukrainian, Latin].
[Торгівля на Україні, XIV -- середина XVII ст.: Волинь і Наддніпрянщина. Упор.: В.М. Кравченко, Н.М. Яковенко. Київ, 1990. 408 с.].
13. Kotzebue, A. Preufiens altere Geschichte. Riga, 1808. Bd. 2 [in German].
14. Karamzin, N.M. Istoriia gosudarstva Rossiiskogo v 12 tomakh. Moscow, 1991. Vol. 4 [in Russian].
[Карамзин, Н.М. История государства Российского в 12 томах. Под. ред. А.Н. Сахарова. Москва, 1991. Т. 4. 480 с.].
15. Napiersky, C.E. (Ed.). Index corporis historico-diplomatici Livoniae, Esthoniae, Curoniae. Riga; Dorpat, 1833. T. 1: 1198-1449 [in German].
16. Voigt, J. (Hrsg.). Codex diplomaticus Prussicus. Konigsberg, 1842. Bd. 2 [in German, Latin].
17. Ukhmylova, T.K., Geiman, V.G. (Ed.). Kratkii otchet Rukopisnogo otdela za 1914-- 1938 gg. so vstupitelnym istoricheskim ocherkom. Leningrad, 1940 [in Russian].
[Краткий отчет Рукописного отдела за 1914--1938 гг. со вступительным историческим очерком. Под. ред. Т.К. Ухмыловой и В.Г. Геймана. Ленинград, 1940. 302 с.].
18. Friese, G., Friese, K. Wasserzeichen aus der Papiermanufaktur Spechthausen. Heimatkalender fur den Kreis Eberswalde. Eberswalde, 1989. 66-73 [in German].
19. Friese, K. Papierherstellung im Barnim. BrandenburgischeArchive. 1996. 8: 2-5 [in German].
20. Friese, K., Friese, M. Papierfabriken im Finowtal: die Geschichte der Papiermuhlen und Papierfabriken vom 16. bis zum 20. Jahrhundert mit einem Katalog ihrer Wasserzeichen. Eberswalde, 2000 [in German].
21. Ilkiv-Svidnitskii, N.M. Paleograficheskie osobennosti latinskikh dokumentov Galichsko- Volynskogo gosudarstva pervoi poloviny XIV v. Paleografiia, kodikologiia, diplomatika: Sovre- mennyi opytissledovaniiagrecheskikh, latinskikh islavianskikh rukopisei i dokumentov: Materialy Mezhdunar. nauch. konf Moscow, 27--28 fevr. 2013 g. Moscow, 2013. 101-118 [in Russian]. [Илькив-Свидницкий Н.М. Палеографические особенности латинских документов Галичско-Волынского государства первой половины XIV в. Палеография, кодикология, дипломатика: Современный опыт исследования греческих, латинских и славянских рукописей и документов: Материалы Международ. науч. конф. Москва, 27--28 февр. 2013 г. Москва, 2013. С. 101 -- 118].
22. Hrushevskyi, M. Lyst Volodymyrskoi hromady z 1324 r. (faksimilie lystu i pechatky). Za- pysky Naukovoho tovarystva imeni Shevchenka. 1906. 72: 5-9 [in Ukrainian].
[Грушевський М. Лист Володимирської громади з 1324 р. (факсімілє листу й печатки). Записки Наукового товариства імені Шевченка. 1906. Т. 72. С. 5--9.].
23. Hein, M. (Hrsg.). Preufiisches Urkundenbuch. Konigsberg, 1935. Bd. 2. Lfg. 2: 1324-1331 [in German, Latin].
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Біографічні відомості про народження та дитинство, сім'ю руського державного і політичного діяча з варязької династії Рюриковичів, князя новгородського. Завоювання Володимиром київського престолу, його походи. Увічнення пам'яті князя Володимира.
презентация [1,2 M], добавлен 12.11.2013Дитинство, шкільні та студентські роки Андрія Кузьменко - українського співака, письменника, телеведучого, продюсера. Створення та розвиток гурту "Скрябін". Смертельна автокатастрофа 2 лютого 2015 року та вшанування пам'яті А. Кузьменка після загибелі.
презентация [1,6 M], добавлен 16.10.2016Рождение и молодые годы князя Тверского. Поездка в Орду, ее историческое значение. Рост значимости князя. Великое княжение Михаила Ярославича. Ухудшение отношений с Новгородом и Москвой. Перелом в их соперничестве. Трагическая гибель тверского князя.
презентация [636,5 K], добавлен 22.11.2011Процедура избрания князя: выдвижение кандидатуры, решение веча. Посольство с предложением занять престол. "Укрепление" призванного князя на столе. Выбор князей: призвание варягов, Мстислав Удалой, Мстислав Изяславич. Новгородские князья XII-XIV вв.
курсовая работа [43,5 K], добавлен 06.03.2010Биография князя Владимира Мономаха. Новое перенесение мощей Бориса и Глеба. "Русская правда". Победы во многих битвах. Мономахова шапка. Усмирение Минского князя и Новгородцев. Изгнание и бедствие князя Владимирского. "Поучение" Владимира Мономаха.
контрольная работа [36,8 K], добавлен 16.01.2008Исторический портрет киевского князя Аскольда. Характеристика его военной деятельности. Загадка христианского имени князя. Князь Аскольд как выдающийся государственный деятель раннесредневековой Европы. Обзор его походов против Византийской империи.
реферат [21,6 K], добавлен 13.11.2011Общая характеристика личности Витовта, сына жрицы Бируты и Великого князя литовского Кейстута Гедиминовича, племянник Ольгерда, двоюродный брат, ближайший друг и соперник Ягайлы. Обстоятельства восшествия князя на трон, его политика и роль в истории.
курсовая работа [49,6 K], добавлен 20.05.2014Події початку Другої світової війни та визначення долі України в ній. Основні причини поразок Червоної армії на початку війни. Стратегічне і політичне значення оборони Одеси. Входження західноукраїнських земель до складу СРСР. Діяльність Андрія Мельника.
контрольная работа [21,8 K], добавлен 14.12.2010Рождение и крещение киевского великого князя, при котором произошло крещение Руси. Правление после смерти отца Князя Владимира I Святого (Красное солнышко). Насильственная христианизация Руси. Начало чеканки собственной монеты. Смерть Князя Владимира.
презентация [442,1 K], добавлен 14.05.2013Родоначальник князей Суздальских. Род бежавшего в Литву при Грозном, князя Ивана Дмитриевича Губки. Князья Шуйские и их права на великокняжеский титул. Выступления за ограничение царской власти. Повесть о смерти и погребении князя М.В. Скопина-Шуйского.
реферат [45,7 K], добавлен 06.05.2009
