Дискусійні питання хронології київського та переяславського періодів життя Григорія Сковороди

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ізмаїльський державний гуманітарний університет, Україна

Дискусійні питання хронології київського та переяславського періодів життя Григорія Сковороди

Тетяна Шевчук

доктор філологічних наук, професор

Controversial issues of the chronology of the Kyiv and Pereyaslav periods of Hryhorii Skovoroda's life

Tetyana Shevchuk, Doctor of Philology (Dr.habil), Professor, Izmail State University of Humanities, Ukraine

Abstract

The article critically reconsiders the biography of H. Skovoroda, limited to the end of1730 - beginning of 1750, when he studied at the Kyiv-Mohyla Academy and was employed at the Pereyaslav Collegium. There are serious imperfections in the truthful analysis of the details of Skovoroda's life during this period. Incorrect dates, which were revised three times during the twentieth century, occasionally appear as reliable in the works of contemporary researchers who have been confused by the calculations of scientists. In addition, some literary myths are actively functioning, and scientific objectivity requires their destruction. Thus, it seems quite relevant to focus on the lack of knowledge of the artist's biography, to review critically all existing calculations regarding the least studied periods of his life and to reinterpret them, indicating the ways and vectors of further necessary research. It is traditionally considered that Skovoroda began studying at the Kyiv-Mohyla Academy in 1734 (Makhnovets) or 1738 (Borodiy). At the same time, researchers cannot explain many of the contradictoryfacts presented in the study. The author substantiates the supposition that, contrary to the reputable ideas of Skovoroda's biographers, he was enrolled in the first class of the academy in 1739/40 or 1740/41 immediately in the second class of the infima, as happened in many cases with students who were sufficiently prepared for study. These dates clarify a number of controversies and have indirect confirmation, which are set out in the publication. The author proposes a new scheme of Hryhorii Skovoroda's studies at the Kyiv-Mohyla Academy, indicating the potential teachers of the courses. The author also deals with the controversial issue of Hryhorii Skovoroda's years of work at the Pereyaslav Collegium. According to M. Petrov-D. Bahalii, H. Skovoroda worked at the Pereyaslav College during the time of Bishop J. Kozlovych (1703-1758) in 1753, and, according to L. Makhnovets, in 1750/51 under N. Srebnytskyi (late seventeenth century - 1751), known for his disagreeable and intriguing nature, who expelled the philosopher for his unconventional views in teaching poetry no later than 11 June 1751. The author's hypothesis about Hryhorii Skovoroda's stay at the Pereiaslav Collegium during the academic year 1748/49 is based on the case of the dismissal of the poetry teacher at the beginning of this academic year, which was discovered in the Central State Historical Archive.

Key words: biography, hypothesis, Kyiv-Mohyla Academy, Pereyaslav Collegium.

Анотація

життєвий біографія сковорода

В статті критично переосмислюється біографія Г. Сковороди, обмежена рамками кінця 1730 - початку 1750 років, коли відбувалося його навчання у Києво-Могилянській академії та працевлаштування у Переяславський колегіум. В правдивому висвітленні подробиць життєвого шляху Г. Сковороди саме цього періоду існують серйозні лакуни. Помилкові датування, які впродовж ХХ ст. тричі підлягали ґрунтовному перегляду, час од часу з'являються як достовірні в роботах сучасних дослідників, котрі заплуталися у розрахунках учених. Крім того, активно функціонують деякі літературознавчі міфи, руйнування котрих вимагає наукова об'єктивність. Таким чином, бачиться цілком актуальним зосередження на «білих плямах» біографії митця, критичний перегляд усіх існуючих розрахунків відносно найменш вивчених періодів його життя та погляд на їх новітню інтерпретацію з позначенням шляхів і векторів подальших необхідних розшуків. Автор обґрунтовує припущення, що на відміну від усталених уявлень біографів Сковороди, він був зарахований у перший клас академії 1739/40 навчального року або 1740/41 року відразу у другий клас інфіми, як відбувалося у багатьох випадках із достатньо підготовленими до навчання учнями. Пропонується нова схема навчання Григорія Сковороди в Києво-Могилянський академії із зазначенням імовірних викладачів курсів. Автор торкається і дискусійного питання щодо років роботи Г. Сковороди у Переяславському колегіумі. За версією М. Петрова - Д. Багалія вважалося, що Г. Сковорода працював у Переяславському колегіумі в 1753 р. за часів єпископа Іоанна Козловича (1703-1758), а за версією Л. Махновця - в 1750 р. за часів Никодима Сребницького (кінець XVII ст. - 1751), відомого незгідливою та інтриганською вдачею, який і прогнав філософа за нетрадиційні погляди у викладанні поетики не пізніше 11 червня 1751 р. Підставою для припущення автора статті про перебування Григорія Сковороди в Переяславському колегіумі впродовж 1748/49 н. р. стала виявлена ним в Центральному державному історичному архіві справа про звільнення міста викладача поетики на початку цього навчального року.

Ключові слова: біографія, «білі плями», Києво-Могилянська академія, Переяславський колегіум.

Постановка проблеми

В історії української літератури важко знайти представника, біографія якого впродовж двох останніх століть була б предметом стійкого наукового інтересу і про якого, водночас, було б знайдено мізерну кількість реальних архівних свідчень... Такою надзвичайною постаттю є Г. Сковорода, який, за влучним виразом видатного письменника сучасності В. Шевчука, є «пізнаним і непізнаним сфінксом». Цей вислів може бути використаний не тільки для характеристики таємниць світоглядних засад староукраїнського мислителя, але й спроектований на оцінку існуючого стану вивчення його біографії, особливо найбільш яскравого раннього періоду. Так, незважаючи на бурхливий розквіт сковородинознавства у другій половині ХХ століття, точне датування окремих деталей життя Г. Сковороди залишилося до кінця невстановленим як відлуння загадкової і пророчої фрази, відбитої на надгробку його могили «Світ ловив мене, та не впіймав».

Мета статті передбачає критичне переосмислення біографії Г. Сковороди, обмеженої рамками кінця 1730 - початку 1750 років, коли відбувалося його навчання у Києво-Могилянській академії та працевлаштування у Переяславський колегіум. В правдивому висвітленні подробиць життєвого шляху Г. Сковороди саме цього періоду існують серйозні лакуни. Помилкові датування, які впродовж ХХ ст. тричі підлягали ґрунтовному перегляду, час од часу з'являються як достовірні в роботах сучасних дослідників, котрі заплуталися у розрахунках учених. Крім того, активно функціонують деякі літературознавчі міфи, руйнування котрих вимагає наукова об'єктивність.

Аналіз біографічних досліджень і публікацій

Фактичні дані другої половини життя Г. Сковороди майже повністю встановлені й підкріплені документальними свідченнями в процесі кропіткої дослідницької роботи Л. Махновця (Махновець, 1972) та А. Ніженець (Ніженець, 1970). Таким чином, бачиться цілком актуальним зосередження на «білих плямах» біографії митця, критичний перегляд усіх існуючих розрахунків відносно найменш вивчених періодів його життя та погляд на їх новітню інтерпретацію з позначенням шляхів і векторів подальших необхідних розшуків. Першоджерелом сучасних відомостей про життєпис Григорія Сковороди залишається біографічний нарис його учня і друга М. Ковалинського «Жизнь Григорія Сковороды» (1795).

Як відомо, обставини життя і творчості Г. Сковороди стали предметом наукового інтересу майже століття по його смерті. Вони стали надбанням суспільної думки після передачі онукою М. Ковалинського Московському Публічному і Румянцевському музеям дідової колекції автографів і листів Г. Сковороди. За життя твори мислителя знало обмежене коло близьких людей, а його філософські діалоги, вірші та байки розповсюджувалися у списках по Слобожанській Україні. Частково зібрання праць Г. Сковороди побачило світ 1861 року (Сковорода, 1861), яке вийшло з невеликою передмовою без жодних коментарів. До того ж з'являлися друком лише окремі твори та розрізнені й суперечливі відомості біографічного характеру в періодичних наукових виданнях. Вибірково з ними знайомилися у Санкт-Петербурзьких салонах через посередництво М. Ковалинського. Нарис останнього «Жизнь Григорія Сковороды» вперше був опублікований 1886 року в № 9 «Київської старовини» та передрукований в ювілейному випуску зібрання праць мислителя у «Збірнику Харківського історико-філологічного товариства» (1894, т. VII) включно із листуванням під загальним редагуванням і коментарями проф. Д. Багалія. На основі викладених у ньому свідчень ученими-сковородинознавцями кінця ХІХ - сер. ХХ ст. (М. Петров, Д. Багалій, Л. Махновець, А. Ніженець) та дослідниками його біографії останніх років (М. Бородій) було виявлено низку архівних матеріалів, що підтвердили такі яскраві факти з життя Г. Сковороди, як навчання у Києво-Могилянській академії, перебування в півчій капелі при дворі імператриці Єлизавети та у складі Токайської комісії в Угорщині. Але, на жаль, багато з цих матеріалів мають не прямий, а опосередкований зв'язок з обставинами життя Г. Сковороди і не можуть вказати достеменно на хронологічні рамки тих чи тих біографічних фактів.

Одним із найменш з'ясованих питань життя Г. Сковороди є встановлення років навчання в академії та визначення його наставників у ній. Вільне оперування філософсько-естетичним категоріальним апаратом греко-римської та патристичної спадщини, досконале володіння латинською і грецькою мовами свідчить про ґрунтовну освітню базу мислителя. В українській культурній традиції XVII-XVIII ст. знання латини було нормою, на відміну від рідкісного для тих часів знання грецької мови, яку Г. Сковорода викладав у Харківському колегіумі. Її студіювання було вперше запроваджене у стінах Києво-Могилянської академії 1738 року зусиллями учня Християна Вольфа Симона Тодорського і продовжене його найкращими послідовниками після від'їзду останнього до Москви як законовчителя Карла Петера Гольштейн-Готторпського (майбутнього Петра ІІІ) і Софії Фредерики Ангальт Цербстської (майбутньої Катерини ІІ).

Безумовно, що ґрунтовну підготовчу базу зі знання античної культури та «класичних» іноземних мов на українських землях тих часів можна було здобути передусім у Києво-Могилянській академії. Головними умовами навчання було дотримання суворих правил закладу, талант і здібності, без чого неможливо було перейти в наступний клас. Але непробивною стіною для дослідників біографії Г. Сковороди стає факт відсутності в архівних документах Києво-Могилянської академії 30-40-х років XVIII ст. документальних відомостей про студента Григорія Сковороду... Через його відсутність у списках студентів усіх реєстрів, що укладалися упродовж 1736/37 та 1737/38 навчальних років, академіки М. Петров і Д. Багалій вважали, що майбутній філософ приступив до навчання у вересні 1738 навчального року, у шістнадцятирічному віці. Попередні списки студентів академії, на жаль, не збереглися. З 1738/39 навчального року, за наказом Св. Синоду, в такі списки потрапляли лише діти духовенства.

Л. Махновець наполягав на тому, що Г. Сковорода почав навчатися в академії з 1734 року (і зараз ця дата є загальноприйнятою та енциклопедично зафіксованою), виходячи з того, що змінилися уявлення про факт його перебування у Токайській комісії із закупівлі вина в Угорщині під керівництвом генерал-майора Федора Вишневського. Ця закордонна подорож, як нині визнається, для Г. Сковороди тривала з серпня 1745 по жовтень 1750 років. Перші біографи Г. Сковороди вважали, що він знаходився в Угорщині упродовж 1750-1753 років у складі Токайської комісії під керівництвом сина Ф. Вишневського полковника Гаврила Вишневського, ігноруючи свідчення М. Ковалинського, в біографії якого йдеться про «генерал-майора Вишневського». Тож, щоб «подовжити» час навчання Г. Сковороди в академії, Л. Махновець «зарахував» його до неї аж у дванадцятирічному віці. Факт відсутності Г. Сковороди у щорічних синодальних списках 1736-1738 років, де зафіксовано імена учнів і студентів усіх реєстрів, дослідник пояснив не дуже переконливо - мовляв, як багато інших бідних студентів, він «тікав» з академії додому взимку, а повертався навесні (Махновець, 1972: 75-78).

Л. Махновець установив, що наказ укласти списки студентів за 1736/37 навчальний рік був зареєстрований 23 березня 1737 року, а створений 23 квітня того ж року. Список студентів усіх реєстрів за 1737/38 рік був укладений у січні 1738 року, а відправлений до Св. Синоду 21 лютого того ж року. Але ж у тих випадках, коли студент був відсутній, робилися відповідні записи, як-от: «на ваканцеях», «не повернувся з ваканцій» тощо. Якщо й припустити, що ім'я Г. Сковороди якимсь чином двічі не потрапило до списків, важко пояснити, як можна залишатися найкращим учнем за таких умов навчання?

Ще одна дивна річ - імені Г. Сковороди немає і в особистих списках викладачів, у яких він мав би слухати той чи інший курс. Так, упродовж 1738-1742 років німецьку, єврейську та грецьку мови в академії викладав Симон Тодорський в екстраординарних класах, куди набиралися всі бажаючі їх вивчати, починаючи з класу синтаксими. За Л. Махновцем виходить, що Г. Сковорода мав слухати класичні іноземні мови саме тоді - 1738 року йшов би четвертий рік його навчання. У зведеній відомості Симона Тодорського за 1741-1742 роки, укладеній перед його відкликанням до Москви, фігурують імена всіх студентів всіх реєстрів, що відвідували його заняття впродовж цього періоду з відповідними оцінками та рекомендаціями. Без жодного натяку на присутність у них Г. Сковороди.

Л. Махновець пояснив цей факт тим, що весною 1742 року Г. Сковороди вже не було у Києві, адже, як уявлялося, той був у складі півчої капели цариці Єлизавети, набраної у грудні 1741 року і негайно відправленої до Санкт-Петербурга (Махновець, 1972: 60). Але ж, як переконливо довів М. Бородій, альтист Г. Сковорода був успішно зарахований до капели російської імператриці лише у жовтні 1742 року, а на відбір співаків до Глухова прибув саме на початку наступного, 1742/43 навчального року. У кого ж тоді він слухав курс грецької мови, яку пізніше буде з успіхом викладати у Харківському колегіумі?

М. Бородій у публікації «“Білі плями” біографії Г. Сковороди (З нововиявлених архівних документів)» (2003) обережно натякає на те, що версія Л. Махновця про час вступу Г. Сковороди до Київської академії 1734 року «не вкладається ні в яку схему», адже згідно з нею у вересні 1742 року (перед від'їздом до Москви у складі півчої капели) майбутній філософ уже повинен був навчатися у класі богослов'я... Особливо, якщо врахувати факт його епізодичного перебування у закладі упродовж 1736-1738 років через відсутність у синодальних списках як такого. «Згадаємо, - пише дослідник, - що на Україні була страшна епідемія чуми в 1735-1739 рр. Широка мережа карантинів на шляхах, в тому числі і до Києва, унеможливлювала нормальне пересування людей, особливо цивільних. Люди гинули не тільки від чумної моровиці, а і від голоду і холоду в жорстоких карантинах, де контактні особи ізолювались на 40 днів. Утікачів з карантину карали шибеницею» (Бородій, 2003: 530).

Чи можна собі уявити підлітка з сім'ї малоґрунтовного козака, який пересувається маршрутом Київ - Чорнухи - Київ за умов посилених карантинів як і коли йому забажається і при цьому примудряється бути кращим студентом славетної академії? М. Бородій припускає, що Г. Сковорода міг прибути до Київської академії таки у вересні 1738 року, разом із своїм двоюрідним братом та односельчанином Іустином Звірякою, котрий, як документально відомо, того року у двадцятиоднорічному віці числиться у класі риторики. На той момент Григорію було повних шістнадцять - оптимальний вік для того, щоб «по охоті его отец отдал его в Кіевское училище» (Сковорода, 1973, Т. 2: 440).

Основний виклад матеріалу

Ми ж висловимо припущення, що Г. Сковорода був зарахований у перший клас академії наступного, 1739/40 навчального року або 1740/41 року відразу у другий клас інфіми, як відбувалося у багатьох випадках із достатньо підготовленими до навчання учнями, зокрема, з його студентським знайомим і другом, сином священика Олексієм Ка(о)наровським. Для розуміння специфіки подальших стосунків цієї маловідомої особи з Г. Сковородою зробимо невеликий відступ для з'ясування деякої інформації. У збережених відомостях наставників академії кінця 1730-х - початку 1740-х років, в яких, як зазначалося, за наказом Св. Синоду з 1738 навчального року фігурували лише діти духовних осіб, знаходимо двох учнів за прізвищем Канаровський: однолітків Олексія і Пилипа (Філіпа), що мають однакові записи «Полку малороссійского Переяславскаго села Красного церкви Рождества пресвятыя Богородицы попа Григорія сынъ» (Акты и документы, 1904, Ч. ІІ: 133; 156):

Зважаючи на однаковий вік братів Канаровських, цілком очевидно, що вони були близнюками і саме тому за одним з них (Олексієм) закріпилося прізвище «Соха», що й фігурує в єдиному збереженому листі від нього до Г. Сковороди від 25 січня 1754 року, з Москви, за підписом «А. Каноровскій-Соха», наведеним у виданні праць мислителя 1973 року. З цього листа дізнаємося про призначену на травень 1754 року зустріч друзів у Переяславі, де, за свідченням М. Ковалинського, після вигнання з Каврая, певний час Г. Сковорода перебував у досі не встановленої особи переяславського сотника. Різночитання прізвища Канаровських існують ще у відомостях викладачів Києво-Могилянської академії: ієродіакон Тит Русичевський, який був викладачем класу інфіми 1740 року, вписав його як «Каноровський», він же ж у відомості наступного року, як і решта наставників (ієродіакон Варлаам Іванецький, ієромонах Діонісій Мужиловський), вписує братів як Канаровських. Згадка про загадкового Олексія Канаровского-Соху міститься й у діалозі Г. Сковороди «Кольцо», що був написаний на початку 1770-х років: «Старинный друг мой Алексій Соха в собраніи дружеском по теченіи річи стал хвалиться, что общій наш пріятель Севастіан, сын Іакинфов, лікарь, возвратил ему очи, в опаснейшем состояніи находящіеся...» (Сковорода, 1973, Т.1: 376).

Якщо взяти до уваги припущення про можливість вступу Г. Сковороди до Києво-Могилянської академії 1739 або 1740 навчального року, то виходить, що на певному етапі Г. Сковорода й О. Канаровський були однокурсниками, між якими скоріше могли зав'язатися дружні стосунки, ніж між студентами з певною різницею у класах, а за концепцією Л. Махновця, - п'ятирічною. Тим більше, що Олексій Канаровський провчився в Київській академії лише два роки, адже значиться у списках як такий, що не повернувся з ваканцій на початку 1740/41 навчального року, а його брат Филип продовжив своє навчання в Києві, як-то видно із відомостей наставників закладу за відповідні роки. У січні 1754 року Г. Сковорода відправив листа до О. Канаровського, котрий, як припускають дослідники, продовжував своє навчання у Троїце-Сергієвій лаврі з 1741 року (Бородій, 2003: 535). Як знаємо, вже через рік після запланованої друзями зустрічі у Переяславі, на початку 1755 року, Г. Сковорода відвідає Троїце-Сергієву лавру, але побуде там недовго, адже відомо, що навесні того ж року він буде примусово повернений у Каврай.

Таким чином, навчання Г. Сковороди в академії могло відбуватися за такою схемою:

1739/40 н. р. - аналогія (ієродіакон Сільвестр Добрина У списку рекомендованих наставників класу аналогії 1739 року значаться монах Іоіль Врубліовскій та «заслуговующій на монашество» Василій Лащевский (ф. 160, № 172, л. 39); у списку затверджених наставників на викладання протягом 1739/40 навчального року значиться Василій Лащевский (ф. 160, № 172, л. 41), але відомість учнів класу аналогії того року була укладена і підписана ієродіаконом Сильвестром Добриною, затвердженим спочатку як наставник класу інфіми. Цілком імовірно, що майбутній відомий еллініст і гебраїст монах Василій-Варлаам Лащевський не зміг-таки приступити до викладання в академії з 1739 року скоріше за все через відсутність студентів, яких поменшало внаслідок лютування епідемії чуми в Україні тих років і досягло мізерної кількості саме 1739/40 навчального року.)

1740/41 н. р. - інфіма (ієродіакон Тит Русичевський)

1741/42 н. р. - граматика (ієромонах Тит Русичевський)

Упродовж 1739-1742 років Г. Сковорода міг пройти повний курс освіти у перших трьох класах Києво-Могилянської академії. У вересні 1742 року, як свідчать архівні матеріали, нещодавно виявлені й оприлюднені М. Бородієм, альтист Г. Сковорода прибув у Глухів на додатковий відбірковий конкурс до півчої капели цариці Єлизавети, успішно його пройшов і до літа 1744 року перебував у її складі. За фактами пересування імператриці знаємо, де був тоді Г. Сковорода: царський двір повертається з Москви (грудень 1742 р.) до Петербурга (січень 1743 - січень 1744 р.) і знову до Москви на святкування дворіччя інтронізації Єлизавети, коронацію майбутнього Петра ІІІ та Катерини ІІ (січень - червень 1744 р.), і звідти царським потягом (імовірно, у складі малої капели імператриці) їде до Києва.

Згідно з цією схемою вересень 1744/45 навчального року буде часом вступу Г. Сковороди до наступного класу синтаксими:

1744/45 н. р. - синтаксима (ієромонах Афанасій Ясниковський)

Тільки з цього року, за правилами закладу, студент міг почати студіювати в екстраординарних класах німецьку, грецьку та давньоєврейську мови, які в Київській академії після від'їзду Симона Тодорського викладав Варлаам Лащевський (1742-1747) і Гедеон Сломинський (з 1747) (Булгаков, 1843: 154). Тепер стає зрозумілим, чому його імені немає у списках студентів Симона Тодорського, у відомості якого значаться студенти усіх реєстрів та різних класів, що входили до його групи, з оцінками від найгірших до рекомендацій на подальше викладання цих мов.

Далі навчання Г. Сковороди знову переривається: наприкінці серпня 1745 року він їде в Токай у складі комісії генерал-майора Федора Вишневського. Усталені уявлення про довготривале перебування Г. Сковороди за кордоном (1745-1750 роки) та його навчання в єзуїтських коледжах та університетах Європи упродовж цього часу викликають багато запитань і сумнівів, у першу чергу практичного характеру: з чим пов'язані такі привілеї, звідки кошти на поїздки і життя, з якими документами він пересувається Європою... Не забуваймо, що на період офіційного навчання в єзуїтському закладі, треба було прийняти як мінімум греко-католицьку віру.

Відповідно до припущення М. Бородія, найбільш імовірною причиною присутності київського студента у складі комісії є його приставляння до сина голови як наставника і супутника під час відвідання європейських навчальних закладів, адже дослідник установив, що полковник Гаврило Вишневський також виїхав улітку 1745 року у складі Токайської комісії, очолюваної його батьком (генерал-майором Федором Вишневським), але повернувся вже через рік, улітку 1746 року. Якщо взяти до уваги цю версію, то Г. Сковорода міг повернутися з-за кордону до Києва вже через рік, разом із Гаврилом Вишневським:

літо 1745/ літо 1746 - закордонна подорож у складі Токайської комісії.

Тоді впродовж найближчих навчальних років він міг прослухати такі курси:

1746/47 н. р. - поетика (ієродіакон Георгій Кониський)

1747/48 н. р. - риторика (ієромонах Діонісій Ралтаховський)

Єдина документована зачіпка про перебування Г. Сковороди в Києво-Могилянській академії - запис Gregorius Skovroda на копії латинського трактату Адама Зерникава, який «порціями» переписували студенти з каліграфічним почерком, датована Л. Махновцем 1744/45 або 1746/47 навчальними роками (Махновець, 1972: 23) (через встановлення імен копіїстів зі списками «з'явившихся по ваканцеях» студентів упродовж 1744-1750 років), - не суперечить факту перебування Г. Сковороди в цьому закладі за такою схемою його навчання. За нею ж виходить, що майбутній філософ слухав курс німецької, грецької та давньоєврейської мов у Варлаама Лащевського упродовж 1744/45 навчального року, а курс поетики, відповідно, у блискучого знавця античної і візантійської спадщини, шанувальника Е. Роттердамського, Я.А. Каменського, Р. Декарта, Г. Галілея, М. Коперніка - проф. Києво-Могилянської академії Георгія Кониського, який упродовж 1745-1747 навчальних років викладав цей курс в академії. В нього ж, за цією схемою, Г. Сковорода прослухає курс філософії та богослов'я. Як студент класу піїтики, майбутній філософ мав прослухати латиномовний курс «Правила поетичного мистецтва», та узяти участь у постановці однієї з найкращих драм-мораліте українського шкільного театру «Воскресеніе мертвых» (у деяких списках - «Комедія, яже трактует о обидах»), написаній Георгієм Кониським і поставленій студентами класу піїтики 1746 року. Домінантні в цій драмі образи зерна-соломи-колоса як символи життя вічного й тлінного не раз відгукнуться у філософсько-релігійних міркуваннях Г. Сковороди Див.: Сковорода Г.С. Повне зібрання творів: У 2 т. ... Т. І. С. 180-182 (діалог «Наркісс...»); С. 378, 399 (діалог «Кольцо»)....

Коли Г. Сковорода працював у Переяславському колегіумі? Знову не можемо оперувати чіткими фактичними даними про перебування Г. Сковороди у Переяславському колегіумі як викладача курсу поетики за запрошенням «тамошняго епископа», що знаємо з біографічного нарису, укладеного М. Ковалинським. За версією М. Петрова - Д. Багалія вважалося, що Г. Сковорода працював там за часів Іоанна Козловича, єпископа переяславського та бориспільського, котрий був призначений на «престолоправленіе» духовною консисторією цього регіону 7 березня 1753 року (Махновець, 1972: 13), і прибув туди на початку літа 1753 р. Як відомо, Г. Сковорода щиро вітав приїзд цієї людини у вірші, який становив 26-ту пісню «Саду.»:

Поспішай гостю, поспішай,

Наши желанія увінчай!

Как мусикійскій сличный слух,

Сладостю тіло и движет дух, Так всежеланный твой приход Цільїй подвигл град и весь народ (Сковорода, 1973, Т.1: 83-84).

Наведений уривок свідчить, що автор ставиться з великою пошаною до героя-адресата свого твору (який відрізняється неабиякою щирістю для традиційної етикетної лірики того часу) й підкреслює позитивний резонанс від очікування змін на краще за правління нового єпископа. Очевидно, Г. Сковорода багато чув про нього або знав особисто ще з часів перебування в академії, в якій майбутній голова переяславської і бориспільської духовної консисторії був наставником у класі синтаксими впродовж 1739/40 навчального року та поетики й риторики впродовж 1740/41 навчального року (ф. 160, № 172, л. 41-51). Г. Сковорода визнає призначення та приїзд Іоанна Козловича рідкісною вдачею, не приховуючи при цьому того гіркого осаду, що залишився у нього від власного досвіду перебування у місті, яке через невдале керівництво в класичних традиціях античної лірики порівнюється ним з кораблем, що потрапив у негоду:

Граде печальный Переяслав!

Часто сиротство твое дознав,

Изміну вышняго смотри.

Се світльй день тебе озари,

По волнам твой корабль шаліл,

Се в корабль паки твой кормчій сіл (Сковорода, 1973, Т.1: 84).

Д. Багалій і Л. Махновець справедливо вважали, що така освічена людина, як єпископ Козлович, не міг брутально повестися з Г. Сковородою, аргументом на користь чого слугують і теплі слова вітальної пісні останнього. Л. Махновець був переконаний, що Г. Сковорода відразу після повернення з Токаю у жовтні 1750 року потрапив до Переяслава за запрошенням єпископа Никодима Сребницького (відомого незгідливою та інтриганською вдачею), який і прогнав його за нетрадиційні погляди у викладанні не пізніше 11 червня 1751 року, адже 12 червня 1751 року Сребницький помер. Додатковим аргументом на користь цієї версії Л. Махновець визнав той факт, що впродовж наступних двох років у Переяславі не було єпископа, а лише виконувач обов'язків, а більш ранішній період знаходження там майбутнього філософа вчений відкидав, оскільки був глибоко переконаним у тому, що з 1745 по 1750 роки Г. Сковорода перебував у складі Токайської комісії в Угорщині. Щодо вищенаведеного вірша, то можна цілком погодитися з версією Л. Махновця про звуження діапазону його написання Г. Сковородою до квітня-червня 1753 року (незважаючи на хибні дати у списках твору - 1750 та 1758 роки). Найвірогідніше, Г. Сковорода написав його знаходячись у Кавраї (у 36 верстах від Переяслава) та згадуючи свій печальний досвід перебування у Переяславському колегіумі (за часів-таки єпископа Никодима Сребницького).

З весни-літа 1753 року Г. Сковорода стає домашнім учителем сина каврайського поміщика Степана Томари. Зі спогадів І. Мартоса (близького друга учня Г. Сковороди Василя Томари), опублікованих у «Киевской старине» (1894) українським істориком А. Лазаревським, було встановлено, що старий дідич, переяславський полковник, також Степан Томара, звернувся з проханням надіслати йому «найкращого інспектора» до київського митрополита Тимофія Щербацького, з яким він приятелював. Таким чином, протягом 1752/53 навчального року майбутній філософ скоріше за все знову перебував в академії, звідки його відрекомендували у Каврай.

Повертаючись до питання перебування Г. Сковороди у Переяславському колегіумі, мусимо констатувати, що теоретично він міг потрапити туди і, відповідно, втратити один рік навчання в академії, починаючи з 1747/48 до 1750/51 навчальних років, відразу по закінченні курсу поетики. Згадаймо, що пише М. Ковалинський про переяславський період життя Г. Сковороди: «Возвратясь из чужих краев, наполнен ученостію, свідініями, знаніями, но с пустым карманом, в крайнем недостаткі всего нужнійшаго, проживал он у своих прежних приятелей и знакомых. Как и сих состояніе не весьма зажиточно было, то искали они случая, как бы употребиться ему с пользою его и общественною. Скоро открылось місто учителя поезіи в Переяславлі, куда он и отправился по приглашенію тамошняго епископа» (Сковорода, 1973, Т.2: 441).

Остання фраза дає право припустити, що, повернувшись наприкінці літа 1746 року, Г. Сковорода продовжив своє навчання в академії, але вже «скоро», тобто найближчим часом (через рік - два), скористався нагодою працевлаштуватися в Переяславському колегіумі. Вивчення фонду Переяславської і Бориспільської консисторії означеного періоду (1746-1751 років), на жаль, не дозволило виявити прямих документів, пов'язаних із діяльністю Г. Сковороди у семінарії та з'ясувати обставини судової тяганини з єпископом. Єдиною зачіпкою, яка може мати безпосереднє відношення до уточнення біографічних відомостей про мислителя, став запис № 28, зареєстрований у журналі судових справ Реєстру справ Гадяцького, Полтавського і Миргородського Полків від 6 червня 1748 року як прохання від учителя школи піїтики Переяславського колегіуму ієродіакона Іакинфа Карпітного «об отбытии ему в Епархій Его Преосвященства Кіевской» із дозволом на від'їзд у відповідному стовпчику реєстраційного журналу (ЦДІА. Ф. 990, оп. 2, спр. 10).

Логічно припустити, що «місто учителя поезіи в Переяславлі, куда он и отправился по приглашенію тамошняго епископа» (М. Ковалинський), для Г. Сковороди відкрилося саме 1748/49 навчального року, який і став часом його випробувань як викладача поетики у колегіумі. Відтак подальша схема навчання Г. Сковороди у КМА набуває такого вигляду:

1746/47 н. р. - поетика

1747/48 н. р. - риторика

1748/49 н. р. - працевлаштування у Переяславський колегіум

Важливою зачіпкою для встановлення дат перебування Г. Сковороди в академії є вказівка у життєписі М. Ковалинського на те, що якийсь час «соучеником» майбутнього мислителя був Самуїл (Семеон) Миславський і що між ними склалося певне суперництво і змагання у знаннях. Документально відомо, що Симеон Миславський поступив в академію у вересні 1744 року відразу у клас граматики. Впродовж 1746/47 навчального року він прослухав курс поетики і наступного року, відповідно, курс риторики, що збігається з передбачуваним часом перебування у відповідних класах і Г. Сковороди. Очевидно, що наприкінці 1740-х курс риторики в академії слухався впродовж двох років або пролонгувався для бажаючих, що видно з відповідних списків студентів. Так, Семеон Миславський значиться як студент класу риторики у відомостях ієромонаха Діонісія Ралтаховського за 1747/48 та 1748/49 навчальні роки з помітками «преизряден» та «всех превосходит». Дворічним студентом класу риторики був і Филип Канаровський, який фігурує у відомостях класу риторики за 1745/46 та 1746/47. Тож, не можемо сказати напевне, в якому класі поновив своє навчання в академії Г. Сковорода після невдалої спроби викладання поетики у Переяславі. Цілком можливо, що роки слухання курсу філософії і богослов'я у Симеона Миславського і Г. Сковороди збігатимуться і надалі за умов відновлення останнього в академії відразу у класі філософії:

1749/50 н. р. - (риторика, 2 рік?) філософія, 1 рік

(Георгій Щербацький) Георгій Кониський

1750/51 н. р. - філософія, (1?) 2 рік

Георгій Кониський

1751/52 н. р. - (філософія, 2-й рік?) богослов'я, 1 рік

(Георгій Щербацький) Георгій Кониський

1752/53 н. р. - богослов'я (1-й?), 2 рік

Георгій Кониський

Висновки

Зазначимо, що викладена нами версія перебування Г. Сковороди в alma mater потребує додаткового документального підтвердження. Змушує замислитися фраза зі згаданого листа О. Канаровського до Г. Сковороди: «Немало радуюсь о вашем прибыли в Малую Россію; много паче печален о неудачи Вашей в вашем странствованіи» (Сковорода, 1973, Т.2: 482). Якщо Г. Сковорода прибув 1746 року з Угорщини, то дивною видається радість друга, висловлена з приводу його повернення дев'ять років по тому... Але якщо взяти до уваги той факт, що О. Канаровський залишив академію ще 1741 року і, ймовірно, продовжив своє навчання у Троїце-Сергієвій лаврі, де він напевне перебував у 1750-х роках, то лист шкільного приятеля з Малоросії міг бути першою звісткою після років розлучення, що опосередковано підтверджується й характером приписки до листа: «Хотя не сатрапа персидській, однако ж не тот, что был; толко ты узнаеш протчих. Отдален живу и умру отдален же» (Сковорода, 1973, Т.2: 483). Можна припустити, що під невдачею розумілася нереалізована Г. Сковородою повною мірою перспектива навчатися у закордонних університетах, як то робило багато визначних представників Київської академії (Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Симон Тодорський, Варлаам Лащевський, Давид Нащинський, Іван Фальковський та ін.).

Сподіваємося, що наступні дослідники зможуть достеменно встановити хронологію київського та переяславського періодів життя Григорія Сковороди - золотого фонду скарбниці українського письменства.

Джерела і література

1. Акты и документы, относящиеся к истории Киевской академии. Отд. ІІ (1721-1795 гг.) [С введением и прим. Н.И. Петрова]. К.: Тип. И.И. Чоколова, 1904. Т. І (1721-1750), Ч. ІІ: Приложения. 508 с.

2. Бородий М.К. «Білі плями» біографії Г. Сковороди (з новознайдених архівних документів). Сковорода Григорій: ідейна спадщина і сучасність [Збірник статей]. К.: Вид-во Ін-ту філософії НАНУ, 2003. С. 530-553.

3. Булгаков Макарий. История Киевской Академии. СПб.: В типогр. К. Жернакова, 1843. 226 с.

4. Махновець Л.Є. Григорій Сковорода. Біографія. К.: Наукова думка, 1972. 254 с.

5. Ніженець А.М. На зламі двох світів: Розвідка про Г.С. Сковороду і Харківський колегіум. Х.: Прапор, 1970. 208 с.

6. Сковорода Г.C. Зібрання творів у 2-х т. К.: Наукова думка, 1973. Т. I. 532 с.

7. Сковорода Г.C. Зібрання творів у 2-х т. К.: Наукова думка, 1973. Т. ІІ. 574 с.

8. Сковорода, Г.С. Сочиненія в стихах и прозі Григория Саввича Сковороды. СПб.: В Типографии корпуса отд. Внутренннй стражи, 1861. 312 с.

9. ЦДІА. Ф. 160, № 172, л. 41-51.

10. ЦДІА. Ф. 990, оп. 2, спр. 10.

References

1. Akty y dokumenty, otnosyashchyesya k ystoryy Kyevskoy akademyy (1904). Otd. II (17211795 hh.) [S vvedenyem y prym. N.Y. Petrova]. K.: Typ. Y.Y. Chokolova. T. I (1721-1750), CH. II: Prylozhenyya. 508 p. [in Ukrainian].

2. Borodyy, M.K. (2003). «Bili plyamy» biohrafiyi H. Skovorody (z novoznaydenykh arkhivnykh dokumentiv). Skovoroda Hryhoriy: ideyna spadshchyna i suchasnist ' [Zbirnyk statey]. K.: Vyd-vo In-tu filosofiyi NANU. Р. 530-553. [in Ukrainian].

3. Bulhakov, Makaryy (1843). Ystoryya Kyevskoy Akademyy. SPb.: V typohr. K. Zhernakova. 226 р. [in Ukrainian].

4. Makhnovets', L.Ye. (1972). Hryhoriy Skovoroda. Biohrafiya. K.: Naukova dumka. 254 р. [in Ukrainian].

5. Nizhenets', A.M. (1970). Na zlami dvokh svitiv: Rozvidka pro H.S. Skovorodu i Kharkivs'kyy kolehium. KH.: Prapor. 208 р. [in Ukrainian].

6. Skovoroda, H.C. (1973). Zibrannya tvoriv u 2-kh t. K.: Naukova dumka. T. I. 532 р. [in Ukrainian].

7. Skovoroda, H.C. (1973). Zibrannya tvoriv u 2-kh t. K.: Naukova dumka. T. II. 574 р. [in Ukrainian].

8. Skovoroda, H.S. (1861). Sochyneniya v stykhakh y prozе Hryhoryya Savvycha Skovorody. SPb.: V Typohrafyy korpusa otd. Vnutrennny strazhy. 312 р. [in Ukrainian].

9. TSDIA. F. 160, № 172, l. 41-51. [in Ukrainian].

10. TSDIA. F. 990, op. 2, spr. 10. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru