Галицький вимір волинського досвіду: українська народна самооборона як вияв розгортання військової складової національно-визвольного руху в регіоні (друга половина 1943 р.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Івано-Франківський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, кафедра теорії та методики навчання, м. Івано-Франківськ

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, кафедра історії Центральної та Східної Європи і спеціальних галузей історичної науки, Івано-Франківськ

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, кафедра етнології і археології, Івано-Франківськ

Галицький вимір волинського досвіду: українська народна самооборона як вияв розгортання військової складової національно-визвольного руху в регіоні (друга половина 1943 р.)

Ігор Дрогобицький

Юрій Довган

Оксана Дрогобицька

Анотація

Статтю присвячено аналізу еволюції концепції розбудови національних збройних сил у середовищі керівництва радикального націоналістичного крила вітчизняного руху Опору напередодні та упродовж нацистсько-радянського військового конфлікту 1941-1945 рр. Акцентується на взаємопов'язаності ідеї формування регулярного війська із втіленням ключових аспектів доктрини розвитку нації у трактуванні представників націоналістичного сегменту тодішнього вітчизняного політикуму.

Представлено етапність зміни ставлення до справи створення та діяльності великих військових формацій у колі центральної та регіональних керівних ланок Організації українських націоналістів (бандерівців). Загально окреслено процес протиборства між основними концепціями та векторами діяльності у означеній сфері, що презентувалися окремими особистостями та середовищами центрального рівня управління організацією.

Аналізується сукупність явищ окупаційної дійсності, що відіграли роль причин корегування проводом націоналістів радикального крила уявлень щодо розгортання збройної боротьби за державний суверенітет. При цьому акцентується на особливостях суспільно-політичного та соціально-економічного характеру, що характеризували не тільки регіональний, але й загальноукраїнський та світовий рівні.

Означено форми реалізації модернізованої воєнної доктрини представниками радикального націоналістичного крила вітчизняного руху Опору. При цьому окреслено регіональні особливості появи та функціонування збройних сил. Акцентується на причинах, що обумовили відсутність однотипного підходу до формування військових формацій у Галичині та Волині. Проаналізовано, в загальному, хід та хронологію процесу структурного реформування збройних структур націоналістичного сегменту руху

Опору з метою їхнього об'єднання у процесі боротьби за реалізацію визначальної складової національної ідеї у формі суверенної та соборної національної держави.

Ключові слова: державний суверенітет, збройні сили, рух Опору, Організація українських націоналістів, Українська повстанська армія, Українська народна самооборона, окупаційний режим.

The Galition's dimension of the Volyn's experience: Ukrainian people's self-defense as a manifestation of the deployment of the military component of the national liberation movement in the region (the second half of 1943)

Ihor Drohobytsky, Ivano-Frankivsk Regional Institute of Postgraduate Pedagogical Education, Department of Theory and Methods of Education, Ivano-Frankivsk

Yurii Dovhan, Vasyl Stefanyk Precarpathian National University, Department of History of Central and Eastern Europe and Special Branches of Historical Science Ivano-Frankivsk

Oksana Drohobytska, Vasyl Stefanyk Precarpathian National University, Department of Ethnology and Archeology of the Faculty of History, Political Science and International Relation, Ivano-Frankivsk

The article is devoted to the analysis of the evolution of the concept of building up the national armed forces among the leadership of the radical nationalist wing of the domestic national liberation movement on the eve and during the Nazi-Soviet military conflict of 1941-1945. Emphasis is placed on the interconnection of the idea of forming a national army with the implementation of key aspects of the doctrine of national development in interpretation of the representatives of the nationalist segment of the then domestic political system.

The stages of changing the attitude towards the creation and operation of large military formations in the circle of the central and regional leadership layers of the Organization of Ukrainian Nationalists (Banderiv residents) are presented. The process of confrontation between the main concepts and vectors of activity in the specified area, which were presented by individual personalities and environments of the central link of the organization's management, is generally outlined.

The totality of the phenomena of the occupation reality, which played the role of reasons for correcting ideas about the deployment of the armed struggle for state sovereignty, is analyzed. At the same time, emphasis is placed on the features of a socio-political and socio-economic nature, which characterized not only the regional, but also the All-Ukrainian and world levels.

The forms of implementation of the modernized military doctrine of the radical nationalist wing of the national Resistance movement are defined. At the same time, the regional features of the appearance and functioning of the armed forces are outlined. Emphasis is placed on the reasons that led to the lack of a uniform approach to the formation of military formations in Galicia and Volyn. In general, the course and chronology of the process of structural reform of the armed forces of the nationalist wing of the national Resistance movement with the aim of their unification in the process of struggle for the realization of the defining component of the national idea in the form of a sovereign and cathedral national state is analyzed.

Keywords: state sovereignty, armed forces, Organization of Ukrainian nationalists, Resistance movement, Ukrainian insurgent army, Ukrainian national self-defense, occupation regime.

Нагальність дослідження історії вітчизняних військових формувань обумовлюється обставинами дійсності, яку проживає суспільство у сьогоденні. Відзначимо, що належне розуміння процесів, які характеризували минуле національних мілітарних формацій, слід трактувати як один із вагомих чинників у протидії маніпуляціям в інформаційному полі, що ґрунтуються на спекуляціях із наративом періоду середини ХХ ст., а, зокрема, подіями пов'язаними із пере - бігом нацистсько-радянської війни (1941-1945 рр.) і еволюції національного руху Опору в протистоянні із гітлерівським та радянським окупаційними режимами.

Саме у цьому контексті особливої актуальності набуває належне висвітлення історії вітчизняних збройних формувань періоду Другої світової війни та післявоєнної дійсності. Означений блок знання минувшини слід розглядати як підвалину неупередженого та всебічного розуміння одного із визначальних етапів національної історії ХХ ст.

Важливою є актуалізація означеної проблематики у згаданому хронологічному періоді також і через намагання сфальсифікувати об'єктивне розуміння національно-визвольного руху Опору і, у наслідку, утвердити у суспільстві відверто неправдиві чи хибні наративи та ідеологічні кліше, які постали у надрах радянської пропаганди.

Метою представленого матеріалу є здійснення узагальнюючого дослідження комплексу причини та передумов, що ними було обумовлено розгортання та посилення саме збройної складової у боротьбі радикального націоналістичного крила вітчизняного визвольного руху за реалізацію національної ідеї. До завдань, вирішення яких передбачається окресленою метою, відноситься аналіз напрацьованого у середовищі керівництва радикального крила (революційного, бандерівського. - І. Д.) Організації Українських Націоналістів (ОУН (б)) теоретичного підґрунтя розбудови національних збройних сил напередодні гітлерівсько-радянського зіткнення у червні 1941 р., а також подальша видозміна уявлень про напрями та форми протистояння із нацистською та радянською окупаційними системами. Системний підхід до реалізації мети передбачає, окрім згаданого, вияснення особливостей розгортання активної збройної боротьби у формі Української Повстанської Армії (УПА) та Української Народної Самооборони (УНС) виходячи із регіональних умов і специфіки Волині та Галичини відповідно.

Проблематика постання та еволюції військових формувань, створених за активної участі представників ОУН (б) у часі Другої світової війни висвітлюється в працях академічного характеру. У окремих із них ґрунтовно простежено практичну площину процесів розбудови збройних структур під егідою ОУН (б), а також вектори протистояння із агресорами'. Зауважимо, що окремі з них мали за мету концептуально означити сутність та особливості явищ, пов'язаних із діяльністю націоналістичного крила національного руху Опору середини ХХ ст Патриляк І. “Встань і борись! Слухай і вір...“: українське націоналістичне підпілля та повстанський рух (1939-1960 рр.). Львів : Часопис. 2012. 592 с. Організація Українських Націоналістів і Українська Повстанська Армія: історичні нариси / ред. С.В. Кульчицький. Київ: Ін-т історії України НАН України, Наукова думка. 2005. 495 с..

Слід відзначити комплекс праць науково-популярного характеру, що постали, зокрема, у рамках функціонування проекту “LIKBE3. Історичний фронт”. Серед змістовних колективних монографій є такі, що присвячено проблематиці як національно-визвольного руху загалом, так і справі розгортання збройного опору нацистській та радянській репресивним системам зусиллями функціонерів ОУН (б) зокрема Патриляк І., В'ятрович В. Повернення на арену історії: український визвольний рух у роки Другої світової війни. Від рейхстагу до Іводзіми. У полум'ї війни. Україна та українці у Другій світовій / ред. Я. Примаченко. Харків: Клуб сімейного дозвілля, ПРАТ “Харківська книжкова фабрика “Глобус””. 2017. С. 118-199; Патриляк І., Руккас А. Заручниця геополітики: українські землі напередодні та на початку Другої світової війни (1939-1941 р.). Від рейхстагу до Іводзіми ... С. 5-40; Примаченко Я., Майоров М. (2016). Україна та українці у Другій світовій війні. Поле битви - Україна. Від “володарів степу" до “кіборгів”. Воєнна історія України від давнини до сьогодення / упоряд. К. Галушко. Харків : Клуб сімейного дозвілля, ПРАТ “Харківська книжкова фабрика “Глобус””. 2016. С. 290-335.. Проте варто зауважити узагальнюючий характер вказаних робіт. Головна мета авторських колективів полягала у формуванні серед читацької аудиторії належного розуміння історичного процесу в окресленому хронологічному періоді. Через це особливості та регіональна специфіка постання збройних структур, зокрема УНС, запишалися поза увагою.

Окремо слід окреслити особливості джерельної бази запропонованого матеріалу. У цьому контексті варто згадати опубліковані збірки документів, які мають як вітчизняне Літопис УПА. Нова серія / В. Мороз, О. Вовк. Київ, Торонто: Ін-т української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, вид-во “Літопис УПА”, Державний комітет архівів України, ЦДАГО України, ГДА СБУ, 2008. Т. 12: Воєнна Округа УПА “Буг” 1943-1952. Документи і матеріали. Кн. І. 797 с.; Українське державотворення. Акт 30 червня 1941. Збірник документів і матеріалів / за ред. Я. Дашкевич, В. Кук. Львів; Київ: Літературна агенція “Піраміда”, 2001. 556 с., так і діаспорне походження. В останньому випадку акцент здійснювався на використанні текстів офіційного видання ОУН (б) “Ідея і Чин”, велику частину яких присвячено проблематиці саме збройної боротьби у процесі осягнення складових національної мети Літопис УПА. Основна серія / ред. Ю. Маївський, Є. Штендера. Торонто : Вид-во “Літопис УПА”, 1995. Т. 24. Ідея і чин: Орган Проводу ОУН, 1942-1946. Передрук підпільного журналу. 596 с. Паньківський К. Роки німецької окупації 1941-1944. Вид. 2-ге. Нью-Йорк, Париж, Сідней, Торонто: НТШ ім. Шевченка, 1983. Бібліотека українознавства. Т. 42. 477 с.; Яшан В. Під брунатним чоботом. Німецька окупація Станиславівщини в Другій світовій війні, 1941-1944. Торонто: New Pathway Publishers Limited, 1989. 284 с..

Окремий блок джерельних матеріалів становлять опубліковані спогади сучасників. Використання згадок і свідчень, що вміщені на сторінках окремих із публікацій такого характеру уможливлює детальніше представлення суспільно-політичного та соціально-економічного тла визначених темою процесів.

Діяльність ОУН (б) у царині розбудови національних військових структур напередодні нацистсько-радянського зіткнення (червень 1941 р.) відбувалася у контексті рішень ІІ (Надзвичайного) Великого Збору (НВЗ) (квітень 1941 р., м. Краків). У розділі “Військові постанови” на загальнотеоретичних засадах констатується, що “для здійснення своїх цілей ОУН (ОУН (б) - І. Д.) організує й вишколює власну військову силу”, до завдань якої першочергово відноситься “зорганізувати й перевести збройну боротьбу ... за перемогу Української Національної Революції й здобуття Української держави” Із постанови II Великого збору ОУН у Кракові з програмою боротьби за незалежність України в умовах війни (квітень 1941 р, м. Краків). Українське державотворення. Акт 30 червня 1941. Збірник документів і матеріалів / за ред. Я. Дашкевич, В. Кук. Львів; Київ: Літературна агенція “Піраміда”, 2001. С. 11..

Придушення нацистськими структурами спроб розбудови національного війська у контексті державотворчих ініціатив ОУН (б) 30 червня 1941 р. змусило функціонерів радикального націоналістичного крила вдатися до зміни стратегії взаємодії із гітлерівською владою. Від - повідні заходи мали місце як у Галичині, що із 1 серпня 1941 р. у вигляді окремої адміністративної одиниці (дистрикту) увійшла до складу “Генерал-губернаторства для окупованих польських земель”, так і в межах більшої частини загарбаної нацистами території України, де з 1 вересня 1941 р. постав Райхскоміссаріат “Україна”.

Доречним буде констатувати, що саме реалії окупаційного режиму та перебіг гітлерівсько-радянської війни змусили керівництво ОУН (б) у 1942 р. визнати необхідність створення військових сил партизанського характеру, тобто Української Повстанської Армії (УПА), супроти існуючих у середовищі провідних діячів ОУН (б) поглядів.

У матеріалах пропагандистського характеру датованих 1944 роком, створення збройних сил відносилося до т. зв. третього етапу розвитку діяльності ОУН (б). Стверджувалося, що після періодів “творення ідей” та “конкретних актів” розпочався “перехід до . великого масштабу боротьби: організування УПА” “Ратай”. Етапи Української Національної революції 1920-1944 рр. (Відділ пропаганди ВШВО ІІ, 15 травня 1944 р.) Літопис УПА. Нова серія /В. Мороз, О. Вовк. Київ: Торонто: Ін-т української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, вид-во “Літопис УПА”, Державний комітет архівів України, ЦДАГО України, ГДА СБУ, 2008. Т. 12: Воєнна Округа УПА “Буг” 1943-1952. Документи і матеріали. Кн. І. С. 160.. Схожі тези вміщено у частині “Політичні постанови” рішень ІІІ НВЗ ОУН (б) (21-25 серпня 1943 р.). Констатувалося, зокрема, що “організована збройна й політична сила українського народу - це єдина гарантія успіхів на зовнішньому відтинку нашої боротьби” Постанови ІІІ-го Надзвичайного Великого Збору Організації Українських Націоналістів, що відбувся в днях 21-25 серпня 1943 р. (Неповний текст). Літопис УПА. Основна серія / ред. Ю. Маївського, Є. Штендери. Торонто: Вид-во “Літопис УПА”, 1995. Т. 24. Ідея і чин: Орган Проводу ОУН, 1942-1946. Передрук підпільного журналу. С. 236, 237..

Доречно вказати на існування в середовищі діячів Центрального Проводу (ЦП) ОУН (б) протилежних думок із приводу розгортання широкого фронту збройної протистояння. Так, Михайло Огепаняк у протоколі допиту стверджував, що нагальність потреби організації військових сил із об'єднанням для цього зусиль всіх течій національно-визвольної гілки українського руху Опору обумовлювалася перспективою оволодіння територією України військами Робітничо-Селянської Червоної Армії (РСЧА). У цьому контексті збройне повстання проти більшовиків розглядалося як один із чинників тиску на союзників СРСР по антигітлерівській коаліції у справі підтримки ними ідеї незалежності України. Власне для здійснення цього виступу і потрібна була армія. Із метою реалізації окресленого бачення М. Степаняком пропонувалося створити Український Військовий Комітет, головне завдання якого полягало б у керівництві військовою стороною повстання. Проте, “політика організації (ОУН (б) - І. Д.) в питаннях збройної боротьби пішла по лінії, яка вже практично здійснювалася на Волині “Климом Савуром” (Дмитро Клячківський - І. Д.), як командиром УПА” Витяг із протоколу допиту Степаняка М. Д. (від 25 серпня 1944 р.). Літопис УПА. Нова серія / упоряд. О. Іщук, С. Кокін. Київ; Торонто: Ін-т української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, вид-во “Літопис УПА”, Державний комітет архівів України, ЦДАГО України, ГДА СБУ, 2007. Т. 9: Боротьба проти УПА і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1944-1945. С. 86..

Зрештою трактування сформованих Д. Клячківським загонів УПА у представників ЦП ОУН (б) було достатньо критичним. Так, Олександр Луцький, даючи свідчення про здійснену ним інспекцію загонів УПА у межах Північно-Західних Українських Земель (ПЗУЗ) (Волинь та Полісся - І. Д. ), констатував вагомі недоліки згаданих новопосталих збройних формацій (відсутність належного озброєння та технічного забезпечення, невідповідний рівень пред - ставників старшинської ланки тощо), наголосивши, що “серйозною помилкою “Клима Савура” стала організація діяльності і боротьби УПА на три фронти, тобто проти німців, проти частин ЧА і радянських партизанських загонів і проти польського націоналістичного підпілля” Протокол допиту Луцького Олександра Андрійовича від 1-2 серпня 1945 р. Літопис УПА. Нова серія / упоряд. О. Іщук, С. Кокін. Київ; Торонто. 2007. Т. 9. С. 334-335. * 13 квітня 1943 р. Р. Шухевич очолив Бюро ЦП ОУН (б), ослабивши керівні позиції тодішнього голови ЦП Миколи Лебедя. ** Зокрема, М. Лебедя та М. Степаняка, які вважали, що активна протидія УПА РСЧА призведе до масо - вих людських втрат..

Отож варто підкреслити неоднозначне ставлення представників керівної ланки ОУН (б) до справи розгортання збройної боротьби партизанського характеру, а, також, об'єктивне трактування частиною з них викликів, що супроводжували процес виникнення та початків діяльності УПА. Проте зміцнення особистого впливу Романа Шухевича* на внутрішньо-організаційне становище дозволило йому подолати спротив противників** посилення військового протистояння та, як наслідок, продовжити заходи щодо розбудови збройних структур.

Кінцево означена лінія такої військової активності була визнана і закріплена в якості визначальної у ході проведення ІІІ-го НВЗ ОУН (б) (21-25 серпня 1943 р.; Козівський р-н, Тернопільська обл.). У його постановах констатувалося, окрім іншого, що “збройна сила українського народу - це основна передумова перемоги в його боротьбі за УССД” Постанови ІІІ-го Надзвичайного Великого Збору Організації Українських Націоналістів, що відбувся в днях 21-25 серпня 1943 р. (Неповний текст). Літопис УПА. Основна серія. 1995. Т. 24. С. 236.. До слова, саме серпнем 1943 р. датується і листівка із текстом постанови ІІІ -го НВЗ ОУН (б) “За що бореться Українська Повстанча Армія” де вміщено стислий виклад програмових цілей збройної боротьби Постанова ІІІ Надзвичайного Великого Збору ОУН (б) “За що бореться Українська Повстанча Армія (УПА)” (серпень 1943 р.). Літопис Нескореної України. Документи, матеріали, спогади: в 2-х кн. / ред. Я. Лялька. Львів: Просвіта, 1993. Кн. І. С. 198-200..

Одним із результатів реалізації обраної ЦП ОУН (б) стратегії розбудови військової складової національно-визвольного руху слід вважати намагання розповсюдити існуючу на ПЗУЗ практику функціонування УПА в інших регіонах. У межах Галичини цей процес хроно - логічно припав на першу половину та середину 1943 р. Слід визнати, що представники як центральної так і низових ланок керівництва ОУН (б), у ході реалізації напрямних згаданого курсу, зуміли належним чином використати регіональні особливості тогочасної суспільно-політичної ситуації.

Відзначимо, що у мемуаристиці, поряд із визнанням “безоглядності та брутальності” гітлерівців у ставленні до населення окупованих територій, стверджується, що “наше положення (у адміністративно-територіальних межах дистрикту Галичина - І. Д.) було таки привілейоване, зокрема у порівнянні з Східною Україною” Паньківський К. Роки німецької окупації 1941-1944. Вид. 2-ге. Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто: НТШ ім. Шевченка, 1983. Бібліотека українознавства. Т. 42. С. 12.. Водночас у 1943 р., із погіршенням суспільно-політичного становища нацистської держави загалом та військових невдач вермахту на східному театрі бойових дій, зокрема, розпочинається посилення тиску окупаційної влади на населення захоплених територій.

Одним із проявів цього процесу слід вважати збільшення розміру різноманітних стягнень із мирного населення. Для порівняння - у 1941 р. вимагалося 140 тис. т. збіжжя, а у 1942 р. - понад 400 тис. т. Рештки, які залишалися після здачі не можливо було реалізувати у вільному продажі - їх примусово заставляли збувати державним пунктам торгівлі тощо Там само. С. 194-195.. Супроти селян, які не виконували встановлені норми застосовувалися репресії (арешти, побиття тощо) Вісті (не раніше 17 жовтня 1943 р.). Літопис УПА. Нова серія /В. Мороз, О. Вовк. Київ, Торонто: Ін-т української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, вид-во “Літопис УПА”, Державний комітет архівів України, ЦДАГО України, ГДА СБУ, 2009. Т. 13. Воєнна Округа УПА “Буг” 1943-1952. Документи і матеріали. Кн. ІІ. С. 11..