"... Меч у руках безумця": використання освіти дорослих як інструменту радянської пропаганди в Україні 20-х років ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, м. Чернівці

«... Меч у руках безумця»: використання освіти дорослих як інструменту радянської пропаганди в Україні 20-х років ХХ століття

Тимчук Людмила Іванівна

доктор педагогічних наук, професор

завідувач кафедри педагогіки та соціальної роботи

Анотація

освіта дорослий політичний ідея

У статті розкривається роль освіти дорослих як складного соціокультурного явища, що в кризових і трансформаційних умовах не тільки чуттєво реагує на зміни, які відбуваються у суспільстві, але виступає одним із основних елементів створення і репродукування культурних і ідеологічних цінностей суспільства, формування громадської думки. Аргументи трансформаційного потенціалу освіти дорослих автор статті знаходить шляхом здійснення ретроспективного аналізу розвитку освіти дорослих в Україні в 20-ті роки ХХ століття, представленої широким різноманіттям організаційних форм. На основі історичних фактів встановлено, що освіта дорослих була як основним засобом підвищення рівня освіченості українського народу, так і домінуючим шляхом поширення політичних ідей серед народу. Розглядається неоднозначність впливу радянської масової освіти на національне самовизначення та ідентифікацію українського народу. Простежуються еволюційні зміни в змісті та формах освіти дорослих у напрямку її уніфікації і перетворення на політосвіту, засобу формування громадян радянської комуністичної спільноти, а не української нації. Посилення партійного впливу в освіті з утвердженням тоталітарного режиму у державі значно погіршило освітні чинники націотворення, і призупинило процес формування української модерної нації. Тенденції перетворень змістовного наповнення освіти дорослих були досить суперечливими, бо одночасно поєднувалися цінності української громади і пролетарської радянської влади з перспективою формування громадян радянської комуністичної спільноти, а не української нації. Поступово відбувалась адаптація освіти дорослих до нової радянської дійсності, що в перспективі мала впливати на процес трансформції українського народу в радянську спільність.

Ключові слова: освіта дорослих, ліквідація неписьменності, політосвіта.

Tymchuk Liudmyla Ivanivna Doctor of Pedagogical Sciences; Professor, Head of the Department of Pedagogy and Social Work Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University, Chernivtsi

"...A sword in the hands of a madman”: the use of adult education as a tool of Soviet propaganda in Ukraine in the 1920s

Abstract

The article is on the torn role of adult education, as a complex sociocultural phenomena, that in terms of crisis and transformation not only responds to changes which are taking place in society, but became one of the key elements of the creation and reproduction of cultural and ideological values of society and public opinion. Arguments as for the transformational potential of adult education, the author of the article finds through a retrospective analysis of adult education in Ukraine in the 20's of the XX-th century, that is represented by a wide variety of organizational forms (schools of literacy, libraries, academic lectures, popular reading, People's University, cinema, etc.). Based on historical facts it is established that adult education was as a primary means of raising awareness of the Ukrainian people, and it was distributing the dominant political ideas among the people. We consider that it was a great influence of the Soviet public education on national selfdetermination and identification of Ukrainian people. Evolutionary changes are observed in the content and form of adult education in the direction of unification and transformation in political education, in the means of citizens of the Soviet Communist community, but they were not observed within Ukrainian nation. Strengthening of party influence in education and institute a totalitarian regime worsened in the state educational factors nation-building, and even to a certain extent has suspended the process of formation of the modern Ukrainian nation. The trends of change content of adult education were quite controversial, because both values combined Ukrainian community and the proletarian Soviet regime with the prospect of forming citizens of the Soviet Communist community, not the Ukrainian nation. Gradually, the adapting of adult education took a great place in the new Soviet reality that in the future has to influence the transformation of the Ukrainian people in Soviet community.

Keywords: adult education, elimination of illiteracy, political education.

Знання без людяності - меч у руках безумця

Народна мудрість

Постановка проблеми

Освіта дорослих визнана ключовим ресурсом гармонійного розвитку сучасного суспільства, важливим і дієвим засобом внесення змін у всі сфери життя. Добре налагоджена система освіти дорослих, як підтверджує світовий досвід, забезпечує високий соціальний стандарт і якість життя населення, необхідні умови для життєдіяльності кожного громадянина, його політичного розвитку, оновлення кваліфікації, креативної саморефлексії в суспільстві.

Історія розвитку людської цивілізації засвідчує, що освіта дорослих має визначальний вплив на її життєздатність і стратегічний розвиток. Сутнісне наповнення феномену навчання людини в дорослому віці детермінує духовну-ціннісну сферу, національну свідомість і мораль окремої особистості і суспільства загалом.

Визнання значущості освіти дорослих детермінувало процеси творення Україною власної моделі розвитку освіти дорослих, в основу якої покладено як кращі традиції міжнародного досвіду, так і специфіку українського менталітету, що є даністю, сформованою упродовж тривалого розвитку вітчизняної історії і культури. У зв'язку з цим актуальним є звернення до історії освіти дорослих в Україні, вивчення перевірених часом ініціатив і відшліфованих традицій, критичний аналіз і осмислення яких спроможні впливати на розбудову стратегії і методології освіти дорослих в нинішньому часі й на перспективу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Історіографічний аналіз заявленого питання виявляє значну кількість наукових праць відповідної тематики. Так, історії освіти дорослих в Україні присвячені дисертаційні дослідження Л. Вовк, І. Воробець, Н. Коляди, О. Мартіросян, Н. Побірченко, Є. Поточни, Л. Сігаєвої, Л. Шинкаренко; окремі її аспекти висвітлюються в наукових публікаціях О. Аніщенко, О. Барабаш, Л. Березівської, Д. Герцюка, З. Гіптерс, В. Гололобова, С. Дмитренко, Т. Завгородньої, В. Звоздецької, О. Ковальчук, Л. Лук'янової, Г. Лях, З. Нагачевської, І. Руснака, Б. Ступарика, О. Сухомлинської, Н. Чепурної, С. Черкасової та ін.

Узагальнення матеріалів історико-педагогічних розвідок, осмислення їх наукових результатів окреслює багатогранність освіти дорослих як складного соціокультурного явища, що в кризових і трансформаційних умовах не тільки чуттєво реагує на зміни, які відбуваються у суспільстві, але виступає одним із основних елементів створення і репродукування культурних і ідеологічних цінностей суспільства, формування громадської думки.

Мета статті - через історичну ретроспективу 20-их років ХХ століття обґрунтувати трансформаційний потенціал освіти дорослих - її здатність впливати на формування суспільної свідомості в умовах змін.

Виклад основного матеріалу статті

Період 20-Ьх років ХХ століття в Україні, як і на всій території тодішнього Союзу РСР, позначився практичними кроками втілення в життя амбітних планів більшовицької влади розбудовувати всі сфери суспільного життя на нових, накреслених правлячою комуністичною партією і радянською владою соціалістичних засадах. Значне місце в стратегічній програмі розвитку соціально-економічної, духовної культурної сфер посідало питання освітніх реформ, створення принципово нової організаційно і за змістом системи освіти, здатної забезпечити освіту широких верств населення, а відтак, нарощувати виробничий потенціал держави, зміцнювати її могутність. Так, Кодексом законів про народну освіту УРСР (від 25 листопада 1922 р.) визначалось: «Мета радянського виховання і освіти - розкріпачення трудящих мас від духовного рабства, розвиток їх самосвідомості, створення нового покоління людей комуністичного суспільства з психологією колективу, з твердою волею, суспільно необхідною кваліфікацією і з матеріалістичним світоглядом, основаним на ясному розумінні законів розвитку природи й суспільства» [1, с.155]. Органи виховання і освіти проголошувалися «знаряддям диктатури пролетаріату по знищенню класового суспільства», «провідником принципів комунізму та ідейно-організуючого впливу» на дітей і дорослих [1, с. 155-156].

Реалізація намічених планів ускладнювалася проблемою масової неписьменності народу, що породжувалася не тільки відсутністю обов'язкового навчання для дітей, але й загострилася внаслідок складної військово-політичної та соціально-економічної ситуації. Розуміючи ризики масової неписьменності й декларуючи курс на підвищення освітнього рівня населення, більшовицька партія розгорнула масштабну культурно- просвітницьку кампанію лікнепу або ліквідації неписьменності. Так, постановою «Про боротьбу з неписьменністю», прийнятою у травні 1920 р. на IV-му Всеукраїнському з'їзді рад, все неписьменне населення віком від 8 до 50 років зобов'язувалося навчатися грамоті [2]. Загальне керівництво кампанією покладалося на Головполітосвіту - Головний політико-освітній комітет, створений у листопаді 1920 р. за російським зразком як державний орган керівництва агітаційно-пропагандистською і політико-освітньою роботою серед молоді й дорослого населення, спрямованої «на боротьбу з пережитками анархізму, петлюрівщини, бандитизму, на пропаганду законів і заходів радянської влади» [3, с.65]. Ставилися чіткі завдання - не лише навчити робітників і селян читати, писати й лічити, а й прищепити їм комуністичну ідею.

Зазначимо, що вирішення проблеми освіченості українського народу було не лише завданням більшовицької кампанії лікнепу. Історія підтверджує, що цілеспрямовані й координовані заходи з подолання неграмотності не є власне «винаходом» радянської влади. Попри певну асоційованість назви «лікнеп» з більшовицькою освітньою політикою, цей феномен присутній в історії соціокультурної еволюції практично кожного європейського народу. Логічно, що розв'язання проблеми неписьменності населення залежало від особливостей розвитку конкретної держави, водночас загальноєвропейською тенденцією було те, що розвиток освіти розглядався у тісному зв'язку з проблемами становлення нації і створення самостійної держави.

Що стосується власне українців, то відомо, що станом на досліджуваний період - 1920-1930-ті роки - етнічні українські землі були розділені між чотирма державами - Союзом РСР, Польщею, Румунією, Чехословаччиною. Обіцяний більшовицькою владою статус окремої республіки в складі Радянського Союзу створював оптимістичні сподівання української інтелігенції на національне державотворення.

Обнадійливі перспективи окреслювала політика коренізації, відомої в УСРР під назвою «українізація». ЦК КП(б)У та уряд УСРР запроваджував українську мову в школах, пресі й інших ділянках культурного, адміністративного і господарського життя. Вона стала державною мовою республіки. Власне, цей термін широко використовувався й у період революції 1917-1920 рр. як в офіційно-діловому, так і розмовно-побутовому стилях мови. Ним користувались, коли мова йшла про необхідність впровадження української мови в органах державної влади і управління, в установах освіти, культури, в періодичних виданнях, тощо. З процесом українізації були пов'язані зміни, що відбувалися у різних сферах життя суспільства, а саме: соціальній, культурній, військовій, духовній та інших. Українське національне відродження дало поштовх значній частині населення повніше усвідомити себе національною спільністю, відчути роль і значення своєї історії, культури, мови і традицій.

Важливу роль у досліджуваний період виконувала освіта дорослих. Треба зазначити, що стосовно усієї сукупності діяльності в галузі просвіти і виховання дорослого населення ще з 90-х років ХІХ ст. вживали поняття «позашкільна освіта» [4, с. 13]. Така діяльність у дореволюційній Україні здійснювалася через мережу закладів (форм) освіти дорослих, до яких належали: недільні школи, народні читання (читальні), бібліотеки, курси для неписьменних і малограмотних, вечірні та повторні школи, науково-популярні лекції для народу, ремісничі курси народні університети [5, с. 64].

Різні типи закладів для освіти дорослих функціонували й у 20-30-ті роки ХХ століття. На найпростішому рівні, який трактувався як «ліквідація неписьменності», відкривалися такі заклади, як школа грамоти або пункт лікнепу, школа для малописьменних; гурток індивідуально-групового навчання, недільна школи, гурток самоосвіти. У статусі закладів підвищеного типу, що відповідали рівневі загальноосвітньої школи, створювалися вечірні курси або робітничі / селянські школи; школи робітничої молоді або школи для працюючих підлітків; заочні школи [6, c. 74].

Як бачимо, у цей період фактично збереглася дореволюційна мережа освітніх закладів для дорослих, але з новими назвами і змістом. Водночас, щоб підкреслити їх відповідність пануючій ідеології, радянська влада зосередила увагу на відкритті закладів партійної освіти дорослих, таких як марксистський гурток, школа політграмоти, радпартшкола (радянсько-партійна школа), робітничий факультет, робітничий (пролетарський) університет. Ці заклади стали осередками масштабного розгортання партійно-державними структурами ідеологічно-пропагандистської роботи серед населення.

Значного поширення мали також громадські ініціативи, які зводились до таких форм освіти дорослих, як: вечірні класи або недільні школи, вечірні та додаткові заняття, курси; бібліотеки, продаж книжок, наукові лекції, читання / читальні, народний університет, клуби для молоді, спеціалізовані мистецькі структури (кіно, театр, хор, народний оркестр), музеї, організація екскурсій.

З одного боку, освіта дорослих за умов масової неписьменності була засобом підвищення рівня грамотності українців, а з іншого - активно використовувалася як дієвий канал і механізм поширення політичних ідей серед народу.

Освіта дорослих як процес передбачала поєднання ліквідації неписьменності і політичної безграмотності. Після встановлення влади більшовиків, ще деякий час продовжували активно працювати просвітницькі товариства, засновані ще в дореволюційний період. Однак характер роботи змінювався: освіта дорослих, як стверджує Л.Вовк, із сфери педагогічної поступово трансформувалась у сферу політичну, із форм громадсько-педагогічного сподвижництва перетворилась на єдиний законодавчо утверджений напрям - політосвіту [7]. Це відображено у формулюванні цілей новоствореного Народного комісаріату освіти - політична освіта й виховання «громадян радянської республіки у дусі комунізму, у всебічній самоосвіті й втягненні в активне радянське будівництво» [8].

Цікавим у цьому ракурсі є позиція правлячої комуністичної партії щодо «Просвіт», які історично стали флагманом української освіти дорослих. Так, у зверненні до всіх організацій визнавалося, що потрібно рахуватися з впливом «Просвіт» на українців, основна маса яких селяни. «Просвіта» оцінювалася більшовицькою владою як впливова культурно-побутова форма українського села, яка «у руках ворогів буде небезпечною зброєю проти нас, а у наших власних руках буде ... могутнім засобом комуністичного просвітництва» [9, с. 70].

Влада спочатку не забороняє Просвіти, які ще деякий час працювали в багатьох селах республіки. Але Головполітосвіта запустила незворотній механізм поступово реорганізації Просвіт у сільбуди (сільські будинки) і хати-читальні, які перетворювалися в організаційні центри політосвітньої роботи на селі в дусі комунізму [10, с. 126].

Акценти з національної спрямованості трансформуються у політичні. Зберігаючи право навчання рідною мовою (а це забезпечувало довіру дорослого населення), в змісті освіти дорослих починають домінувати політичні теми, імплементується радянщина і комуністичний атеїзм.

Бачимо, що більшовицька влада мудро використала освіту дорослих як дієвий засіб впливу на населення. Станом на 20-ті роки ХХ століття, українські селяни довіряли різним формам / закладам освіти дорослих, бо в подоланні неписьменності чи анальфабетизму побачили реальний шлях до економічного добробуту, почали розумітися на питаннях українського національного руху, активізувалися в особистісному розвитку. Такою довірою якраз і скористалися більшовики, які процес ліквідації неписьменності заповнили пропагандою комунізму, інтернаціонального й пролетарського руху. Осередки Просвіти й інші просвітницькі інституції, яким довіряли українські селяни, ліквідовувалися. Натомість, фактично в тих же стінах, створювалися лікнепи, сільбуди, хати-читальні, а у містах - робітничі клуби; червоні кутки на підприємствах, у радгоспах та колгоспах.

У 1922 р. більшовики розгорнули активну кампанію щодо популяризації сільбудів як єдиного центру просвітницької роботи. Сюди було перенесено майно Просвіт, бібліотеки, хати-читальні [10, с. 125]. На місцях вони стали майданчиком для політичного впливу на селян, але ще мали місію виявляти «куркульську ідеологію» [11, с. 4].

Варто, на наш погляд, тут звернути увагу на ще один приклад підступності більшовицької влади. Маючи тверді наміри політизувати в потрібному напрямі населення, все це робилося із застосуванням механізмів формування національного свідомості, і політосвіту вибудовували, «стартуючи» з національних питань. Так, у 1923 р. на одній із нарад Політосвіти України розглядались питання діяльності освітніх закладів для дорослих. Доповідачі наголошували на пріоритетності політосвітньої роботи на селі, водночас зазначали, що не варто послаблювати роботу з пролетаріатом [9, с.72]. На практиці означало враховувати інтереси і бажання селян, а одним із таких для переважної кількості було бажання вчитися «на нашій, на українській мові».

Такі прагнення громадян були легітимізовані проголошеною політикою українізації. Природньо, що українці радо вітали такі кроки нової влади. Однак, як зазначив В.Затонський, українізацію більшовики використали як витончений спосіб «залізати в душу» українському селянинові. Українізація службовців проводилася, щоб апарат комуністичної влади міг,«не заглядаючи у словник», розмовляти з «мужиком» [12, с. 6].

Рідною, українською мовою українці стали об'єктами політичної пропаганди й зміцнення чужої, і як показав час, навіть ворожої ідеології.

Технічно процес залучення дорослої людини до освітніх заходів виглядав так: організовувалась комісія з питань організації ліквідації неписьменності в складі чотирьох осіб (голова сільради, представник від Комітету незалежних селян («комнезаму»), комсомолу і районного відділу народної освіти) та завідуючого пункту лікнепу, а ним був місцевий учитель. За рекомендаціями комісії, акцент у роботі вчителя ставився на антирелігійній пропаганді й обговоренні політичних відомостей. Це означало, що вчитель зобов'язувався розповідати селянам про склад партійно-радянських керівних органів і загалом бесідувати з ними на політичні теми в строго визначеному ідеологічному напрямі.

Обіцяючи українським селянам рідну мову навчання, в процесі вивчення грамоти все ж використовували російськомовні видання (бо ж такі прислали, а інших немає). Селяни вчилися за підручником «Букварь для неграмотних Елькиной». Навчання тривало три місяці й передбачало опанування навичками читання, письма, лічби [13]. Основна мета звучала: стати політично грамотними. Так, у «Пораднику політосвітньої роботи на селі» підкреслювалося, що освітня робота має щільно пов'язуватися із завданнями «політичного, господарського та радянського будівництва», а зміцнити її варто книжкою й газетою, що «найкраще відбивають та пояснюють радянську сучасність [11].

Відповідно, будь-яка бібліотека, як бачимо з «Порадника бібліотечної роботи на селі», мала бути укомплектованою так званою «ленінською літературою», тобто про життя й діяльність В.Ульянова-Леніна, його творами щодо селянства, про кооперацію, про робітницю й селянку, про бюрократизм, статті й промови про інші основні питання практики радянського будівництва. У переліку необхідних значились й книжки з ленінізму інших авторів, як-от М. Попова та О. Яковлева «Життя Леніна і ленінізм» або П. Керженцева «Введення у вивчення ленінізму», Й. Сталіна «Про Леніна та ленінізм». Бажано було мати у бібліотеці книги з історії партії, а також «профрух, батрацтво, ... радянське будівництво на селі» [14].

З художньої літератури, яка кількісно найбільше акумулювалася у бібліотеках, рекомендували твори на соціальні теми, наприклад: книжками, які відтворювали картину революційної боротьби в минулому - М.Горького «9 січня», «Мати»; М. Коцюбинського «Фата Моргана»; життя в колоніях і боротьбу колоніальних народів за своє визволення - Бибика «К широкой дороге», «На чорной полосе», В. Винниченка «Біля машини», «Кузь та Грицунь», О.Серафімовича «Рабочие рассказы», Сінклера «Нетра», С.Васильченка «Мужицька арифметика», І. Франка «Ліси та пасовиська», про боротьбу людини на фронті праці - Келермана «Тунель», Джека Лондона «Залізна п'ята» [14].

Варто зазначити, що в бібліотеці мали бути також твори М. Коцюбинського, І. Франка, В. Винниченка, А. Тесленка, О. Досвітнього, М. Хвильового, О. Вишні та інших. Навіть створена була спеціальна серія художньої літератури («красного письменства») під назвою «Бібліотечка селянина», яка складалась із 19 книжечок, у які ввійшли твори П. Панча, О. Копиленка, М. Хвильового, С. Пилипенка, М. Поліщука, Г. Коцюби, П. Темченка, І. Сенченка, М. Івченка, В. Вражливого, А. Головка, В. Ярошенка. Попри українських авторів і українську мову, майже 40% тих творів присвячені громадянській війні, далі - оповідання на антирелігійну тематику («Бій преподобний», «Поза життям» П. Панча, «Божа дитина», «Єрусалимська благодать» П. Темченка) [14]. Знову ж таки, виразно бачимо присутність контролю більшовицької влади за друкованим словом, до якого залучається український люд з благородними цілями подолання неписьменності й культурного розвитку.

Особливою була увага до творчості Т. Шевченка. Більшовикам імпонувала порушена в поезіях Кобзаря тема «боротьби проти національного й усякого іншого поневолення». Якщо до 1925 р. Шевченкових творів майже не було на ринку, то у 1927 р. спільними зусиллями усіх видавництв країни видрукувано 32000 примірників поезій Т.Шевченка [9]. Так, це стало доказом проголошеної політики українізації, водночас, з іншого боку, виразно ілюструвало її сутність - через довіру українців насадити неукраїнську ідеологію. Це підтверджують й інші факти. Наприклад, добре відома практика влаштування свят і відзначення ювілеїв видатних діячів української культури і мистецтва, таких як Т.Шевченко, І.Франко. Фактично всі роки радянської влади це були одні із колосальних і ефективних заходів, які створювали можливість політосвітнім установам реалізовувати поставлені партією завдання.

Спрямованість на політичну освіту й ідеологічно-пропагандистську роботу чітко відображена в переліку газет і журналів, які в обов'язковому порядку рекомендувалися для передплати у сільбудинки й хати-читальні: московські газети «Правда» та «Известия», харківські «Вісті», «Комуніст», «Радянське село»; журнали україномовні й російськомовні також харківського й московського видань - «Агітація і пропаганда», «Безвірник», «Більшовик України», «Кіно», «Кінотиждень», «Комунарка України», «Вестник физкультуры», «Вестник профдвижения Украины», «Знання», «Червоний перець», «Всесвіт», «Сільськогосподарський пролетар»,«Изба-читальня», «Красний библиотекарь»,«Помощь самообразованию», «Сам себе агроном», «Сельський театр», «Шлях до здоров'я», «Червоний клич», «Життя й революція», «Антирелігійник», «Крокодил», «Прожектор» та ін. [14].

Отже, через вирішення життєво важливих проблем писемності й культурного розвитку українського народу більшовицька влада використала механізм освіти широких верств населення для реалізації політичних цілей, масової політичної агітації та пропаганди.

Крім друкованого слова (бібліотеки, хати-читальні, сільбуди), чіткі політосвітні завдання покладалися і на радіо - нове й цікаве явище для сільського населення, яке стало могутнім засобом агітації і пропаганди. У селах установлювалися гучномовці, які транслювали тематичні радіопередачі, а відповідні працівники організовували колективні слухання. Серед інших матеріалів і заходів політосвіти, поширених в українських селах, активно використовувалися концерти, комсомольська радіогазета, лекції. Існувало суттєве застереження щодо того, які передачі слухати - санкціонованими були з Москви або Харкова, лише зрідка можна було вмикати закордонні радіостанції [9, с. 81].

Поруч із радіофікацією, одним із завдань і планів радянської влади ставився розвиток мережі кінотеатрів. Відповідно, важлива місія в ідейно-політичному вихованні народу й формуванні класової свідомості покладалася на кінематограф. 60% усіх фільмів, які демонструвалися у 1925 р., були радянського виробництва (наприклад, «Поміщик», «Остап Бандура», «Укразія», «Степан Халтурин», «Комбриг Іванов» та ін.).

Значного поширення набули також українізаційні тенденції і свідоме використання елементів радянського пролетарського фольклору на різних святах, урочистостях, маніфестаціях.

Отже, тоталітаризація усіх сфер суспільного життя, в тому числі й освіти, ставала дедалі послідовнішою і планомірною, більш контрольованою. Й сама освіта, а особливо освіта дорослого населення, стала дієвим механізмом імплементації радянсько-комуністичних наративів. Увесь зміст і форми діяльності освітніх інституцій для дорослих наскрізно були пронизані завданнями виховання «грамотного, пролетарсько-радянсько свідомого громадянина», а далі - ідеологізація й цілеспрямоване формування радянської ідентичності. Метою всього ставилося виховання людини, здатної будувати соціалізм. Так, це властиво радянській системі, коли інтереси особисті мають безальтернативно підпорядковуватись суспільним інтересам. Природно, що такій ідеології ворожими є історично закладені принципи національної школи, спрямовані на виховання вільної людини, здатної здобути й будувати незалежну українську державу, в основі якої - гармонія особистісного й суспільного.

Навіть якщо тогочасне доросле населення усвідомлювало небезпеку такої політизації освіти, у будь-якому разі майже всі проходили такий освітній курс. Адже більшовицька влада вдалася до чітко виписаних заходів, через які люди змушені були навчатися. На рівні районних з'їздів, з ініціативи делегатів - представників народу, до резолюції вносилися пункти, якими, наприклад, райвиконкоми зобов'язувались не видавати необхідних довідок неписьменним хлопцям та дівчатам, які бажали взяти до шлюб, до того часу поки вони не навчаться грамоті; передбачалися навіть каральні заходи у формі примусових громадських робіт за ухиляння від відвідування лікнепу. Стояло завдання усіма шляхами й засобами перетягти сільську молодь з досвіток та вечорниць на ліквідаційні пункти та ін.

Отже, на офіційному державному рівні діяльність в сфері освіти дорослих оцінювалась як «боротьба за будівництво соціалізму». На практиці це зводилося до такого: насамперед, до ліквідації неписьменності й озброєння широких мас загальною грамотністю і елементарними технічними уміннями; а по-друге, через елементарну освіту як основу поступу перейти до реалізації ідей культурної революції, що в розумінні більшовиків означала перебудову всього життя людства в напрямі колективізації, побудови комунізму, нетерпимості й рішучої боротьби з пережитками старого побуту, трактування індивідуалізму як ворожої патології. Тобто, з одного боку, перед освітою дорослих ставилися її об'єктивні завдання (грамотність загальна, функціональна). Але з іншого, діяльність тодішніх робітників освіти дорослих об'єднувалась завданням: зробити освітню працю справжнім державним знаряддям пропаганди й побудови комунізму.

Висновки

Отже, на фоні політики українізації, здавалося б, освіта дорослих мала б розвиватися позитивно з точки зору критеріїв націотворення. Однак, із установленням і утвердженням радянської влади відбулися зміни в освіті дорослих у напрямку її уніфікації і перетворення на політосвіту. Як позитивні моменти потрібно оцінювати намагання забезпечити навчання національною мовою, легалізувати цей принцип дозволила проголошена політика українізації. Водночас, якщо оцінювати змістовні зміни освітнього процесу, то тут ситуація виглядала не так оптимістично. Підходи до комплектування бібліотечних фондів, запровадження систематичних пролетарських святкувань, відверте ігнорування національних традицій і міфів або ж адаптація їх до нової радянської дійсності, - все це в процесі навчання широких верств населення сприяло не консолідації української національної спільноти, а навпаки, до певної міри гальмувало й на певний час ускладнило / унеможливило формування української модерної нації.

Тотальний партійний вплив, політосвітній характер навчання, трансформація змістовного наповнення освіти дорослих з цінностей української нації на формування громадян радянської комуністичної спільноти - все це варто оцінити як негативні тенденції у соціокультурному розвитку українського народу як повноцінної нації.

Отже, хроніка 20-х років ХХ століття ілюструє, як радянська влада використала потенціал освіти дорослих у цілях кардинальної зміни народної свідомості, національної і громадянської позиції українців. Перефразовуючи відоме народне прислів'я, освіта стала «мечем у руках безумця» - поступово відбувалась адаптація освіти дорослих до нової радянської дійсності, що в перспективі сприяло трансформації українського народу в радянську спільність.

Література

1. Культурне будівництво в Українській РСР. Важливі рішення Комуністичної партії і Радянського уряду: Збірник документів в 2-х т. Т. 1 (1917 - червень 1941) / Упор.

2. З. Зобінна, Г. Кравченко, Ю. Медведев та ін. - К.: Держполітвидав УРСР, 1959. - 883 с.

3. Мовчан О.М. Ліквідація неписьменності (лікнеп), кампанії лікнепу в УСРР-УРСР // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во «Наукова думка», 2009. - 790 с.

4. Народное образование в СССР / Под ред. И.А. Каирова, Н.К. Гончарова, Н.А. Константинова и др. - М.: Изд-во АПН, 1957. - 783 с.

5. Горностаев П.В. О теории общего образования взрослых до Октября и в первые годы после революции / П.В. Горностаев .- М., 1974. - 85 с.

6. Тимчук Л. Обґрунтування організаційно-педагогічних засад діяльності закладів освіти дорослих у вітчизняній педагогіці другої половини ХІХ - початку ХХ ст. // Педагогічні науки : теорія, історія, інноваційні технології: наук. журнал / гол. ред. А.А. Сбруєва. - Суми: Вид-во Сум ДПУ імені А.С. Макаренка, 2013. - № 4 (30). - С. 64-75.

7. Тимчук Л. Освіта дорослих у навчальних закладах системи ліквідації неписьменності в Україні (20-30-і роки ХХ століття) // Science and Education a New Dimension. Pedagogy and Psychology. - Budapest, 2015. - Ш (24), Issue 48. - Р. 73-76.

8. Вовк Л.П. Історія освіти дорослих в Україні: Нариси / Укр. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова. - Київ, 1994. - 226 с.

9. Українізація 1920 - 30-х років: передумови, здобутки, уроки. Колективна монографія / За ред. В.А. Смолія. - К.: Інститут історії НАН України, 2003. - 392 с.

10. Борисенко В.Й., Телегуз І.О. Національна освіта і формування української модерної нації у 1921-1934 роках: європейські тенденції та радянські реалії. Навчальний посібник. - К.: Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2012. - 156 с.

11. Ладига Л.І. Діяльність сільбудів в Україні у 20-х рр. XX ст. // Вісн. Луган. нац. ун-ту ім. Т. Шевченка. Іст. науки. - 2012. - № 6. - С. 125-131.

12. Порадник політосвітроботи на селі / За ред. М.С. Волобуєва. - Х.: ДВУ, 1929. - 580 с.

13. Затонський В. До радянського вчителя // Радянська освіта. - 1923. - Ч. 1. - С. 6-14.

14. Гололобов В.М. Ліквідація неписьменності серед дорослого населення України у 20-х роках: Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Запорізький держ. ун-т. - Запоріжжя, 1998. - 19 с.

15. Порадник бібліотечної роботи на селі. - Х.: ДВУ, 1929. - 156 с.

References

1. Kul'turne budivnytstvo v Ukrayins'kiy RSR. Vazhlyvi rishennya Komunistychnoyi partiyi i Radyans'koho uryadu: Zbirnyk dokumentiv v 2-kh t. T. 1 (1917 - cherven' 1941) / Upor. Z. Zobinna, H. Kravchenko, YU. Medvedev ta in. - K.: Derzhpolitvydav URSR, 1959. - 883 s.

2. Movchan O.M. Likvidatsiya nepys'mennosti (liknep), kampaniyi liknepu v USRR-URSR // Entsyklopediya istoriyi Ukrayiny: T. 6: La-Mi / Redkol.: V.A. Smoliy (holova) ta in. NAN Ukrayiny. Instytut istoriyi Ukrayiny. - K.: V-vo «Naukova dumka», 2009. - 790 s.

3. Narodnoe obrazovanye v SSSR / Pod red. Y.A. Kayrova, N.K. Honcharova, N.A. Konstantynova y dr. - M.: Yzd-vo APN, 1957. - 783 s.

4. Hornostaev P.V. O teoryy obshcheho obrazovanyya vzroslykh do Oktyabrya y v pervye hody posle revolyutsyy / P.V. Hornostaev .- M., 1974. - 85 s.

5. Tymchuk L. Obgruntuvannya orhanizatsiyno-pedahohichnykh zasad diyal'nosti zakladiv osvity doroslykh u vitchyznyaniy pedahohitsi druhoyi polovyny KHIKH - pochatku KHKH st. // Pedahohichni nauky: teoriya, istoriya, innovatsiyni tekhnolohiyi: nauk. zhurnal / hol. red. A.A. Sbruyeva. - Sumy: Vyd-vo Sum DPU imeni A.S. Makarenka, 2013. - № 4 (30). - S. 64-75.

6. Tymchuk L. Osvita doroslykh u navchal'nykh zakladakh systemy likvidatsiyi nepys'mennosti v Ukrayini (20-30-i roky KHKH stolittya) // Science and Education a New Dimension. Pedagogy and Psychology. - Budapest, 2015. - III (24), Issue 48. - R. 73-76.

7. Vovk L.P. Istoriya osvity doroslykh v Ukrayini: Narysy / Ukr. ped. un-t im. M.P. Drahomanova. - Kyyiv, 1994. - 226 s.

8. Ukrayinizatsiya 1920 - 30-kh rokiv: peredumovy, zdobutky, uroky. Kolektyvna monohrafiya / Za red. V.A. Smoliya. - K.: Instytut istoriyi NAN Ukrayiny, 2003. - 392 s.

9. Borysenko V.Y., Telehuz I.O. Natsional'na osvita i formuvannya ukrayins'koyi modernoyi natsiyi u1921-1934 rokakh: yevropeys'ki tendentsiyi ta radyans'ki realiyi. Navchal'nyy posibnyk. - K.: Vyd-vo NPU im. M.P. Drahomanova,2012. - 156 s.

10. Ladyha L.I. Diyal'nist' sil'budiv v Ukrayini u 20-kh rr. XX st. // Visn. Luhan. nats. un-tu im. T. Shevchenka. Ist. nauky. - 2012. - № 6. - S. 125-131.

11. Poradnyk politosvitroboty na seli / Za red. M.S. Volobuyeva. - KH.: DVU,1929. - 580s.

12. Zatons'kyy V. Do radyans'koho vchytelya // Radyans'ka osvita. - 1923. № 1. - S. 6-14.

13. Hololobov V.M. Likvidatsiya nepys'mennosti sered dorosloho naselennyaUkrayiny u 20-kh rokakh: Avtoref. dys... kand. ist. nauk: 07.00.01 / Zaporiz'kyy derzh. un-t. - Zaporizhzhya, 1998. - 19 s.

14. Poradnyk bibliotechnoyi roboty na seli. - KH.: DVU, 1929. - 156 s.

Размещено на Allbest.ru