Економічна модернізація в Галичині та створення кредитно-фінансової системи (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru

Економічна модернізація в Галичині та створення кредитно-фінансової системи (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.)

Сергій Мошенський

доктор економічних наук,

Професор кафедри національної безпеки, публічного управління та адміністрування Державного університету «Житомирська політехніка», м. Житомир, Україна



Анотація

Економічна модернізація в Галичині розпочалася в середині ХІХ столітті після австрійської революції 1848 року, яка стала поштовхом для оновлення економіки і суспільства. На той час населення Галичини працювало переважно в сфері сільського господарства. Щоб вийти із замкненого кола аграрної економіки потрібно було створювати нові промислові підприємства. А це було неможливо без кредитів, взяти які в той час було непросто. Для цього була потрібна кредитно-фінансова система, в основі якої були б акціонерні комерційні банки.

Після скасування панщини поміщики Галичини отримали компенсацію у формі індемнізаційних облігацій, після чого в них з'явилися значні вільні капітали. Однак відсутність повноцінної банківської системи гальмувала можливості використання цих капталів. Одними з перших спроб стали заснування в 1867 р. Банку Рустикального і в 1872 р. Банку Крилошанського, які надавали іпотечні кредити під заставу земельної нерухомості. Отримані капітали банки використовували для ризикованих операцій, до того ж вони видали велику кількість ненадійних кредитів. Тому ці два банки довелося ліквідувати на початку 1880-х років. Ефективнішим виявився Банк крайовий, створений у 1883 році для фінансування промисловості.

Справжній бум заснування банківських і небанківських кредитно- фінансових установ розпочався в 1890-і роки. Кількість небанківських ощадних кас і кредитних товариств усіх типів швидко збільшувалася - з 119 в 1880 році до 730 в 1901 році. На початку ХХ століття у Львові працювало 84 кредитно-фінансових установи, і хоча більшість із них були невеликими, фінансова інфраструктура міста стала краще розвиненою, ніж у Києві. У цей час в Галичині було створено розгалужено кредитно-фінансову систему, яка складалась із численних банків і небанківських кредитних організацій (ощадних кас і кредитних кооперативів, які охоплювали велику кількість дрібних індивідуальних інвесторів).

Ключові слова: економічна модернізація, австрійська революція 1848 року, кредитно-фінансова система нового типу, Банк Рустикальний, Банк Крилошанський, Банк крайовий.



Serhii Moshensky

Doctor of Economics, Professor of the Department of National Security,

Public Management and Administration,

«Zhytomyr Polytechnic» State University,

Zhytomyr, Ukraine,

ECONOMIC MODERNIZATION IN HALICHINA

AND THE CREATION OF THE CREDIT AND FINANCIAL SYSTEM (SECOND HALF OF THE 19TH - EARLY 20TH CENTURY)

Abstract

Economic modernization in Halychyna began in the middle of the 19th century after the Austrian revolution of 1848, which became an impetus for the renewal of the economy and society. At that time, the population of Halychyna worked mainly in the field of agriculture. In order to break out of the closed circle of the agrarian economy, it was necessary to create new industrial enterprises. And this was impossible without loans, which were not easy to get at that time. This required a credit and financial system based on joint-stock commercial banks.

After the abolition of the lordship, the landowners of Halychyna received compensation in the form of compensation bonds, after which they had significant free capital. However, the lack of a full-fledged banking system inhibited the possibility of using these capitals. One of the first attempts was the establishment of the Rustical Bank in 1867 and the Kryloshan Bank in 1872, which provided mortgage loans secured by real estate. Banks used the received capital for risky operations, besides, they issued a large number of unreliable loans. Therefore, these two banks had to be liquidated in the early 1880s. Krajovii Bank, created in 1883 to finance industry, became more effective.

The real boom in the establishment of banking and non-banking credit and financial institutions began in the 1890s. The number of non-bank savings and credit societies of all types increased rapidly - from 119 in 1880 to 730 in 1901. At the beginning of the 20th century, 84 credit and financial institutions worked in Lviv, and although most of them were small, the city's financial infrastructure became better developed than in Kyiv. At that time, an extensive credit and financial system was created in Galicia, which consisted of numerous banks and non-bank credit organizations (savings and credit cooperatives, which worked with a large number of small individual investors).

Keywords: economic modernization, Austrian revolution of 1848, credit and financial system of a new type, Rustical Bank, Kryloshansky Bank, Krajovii Bank.



Постановка проблеми. Дані щодо створення в Галичині кредитно- фінансової системи нового типу за умов загальної економічної модернізації розпорошені в періодичній пресі тих років, а також у публікаціях галицких економістів і публіцистів. Автору невідомий системний аналіз історії створення кредитно-фінансової системи та вплив на це економічної модернізації другої половини XIX століття, і це визначає актуальність описаного дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Історії становлення в Галичині кредитно-фінансової системи нового типу присвячено численні публікації тогочасних галицьких економістів (таких як Станіслав Щепановський) і публіцистів (зокрема економічні статті Івана Франка), а також розрізнені статті в періодичних виданнях тих років. Згадують про це сучасні автори праць з економічної історії (М. Бен-Джозеф, В. Вернер, З. Ландау, Я. Хонігсман та ін.), однак у більшості праць ці дані фрагментовані та не систематизовані, що і визначає мету дослідження.

Мета статті (постановка завдання) - дати системний аналіз історії формування в Галичині кредитно-фінансової системи нового типу за умов загальної економічної модернізації у другій половині XIX століття.

Виклад основного матеріалу. Для виходу із замкненого кола сировинної аграрної економіки, у якій в середині працювало близько 80% населення Галичини, необхідно створювати конкурентоспроможні промислові підприємства, але це потребувало великого кредиту, а його якраз і не було. Навіть на початку ХХ століття в меморандумах Львівської торгово- промислової палати відзначалося, що австрійські банки неохоче дають кредити підприємствам у Галичині та навмисно створюють для них штучні труднощі, доводячи іноді до банкрутства [1, s. 57].

Так до середини ХІХ століття назріла потреба в кредитно-фінансовій системі нового типу. До того ж, в ті роки вона вже стала з'являтися в багатьох сусідніх країнах, де архаїчні банкірські контори заміняли акціонерні комерційні банки, прикладом для створення яких став французький банк Credit Mobilier братів Перейра.

Почасти поштовхом до цього стали європейські революції 1848 року, які недарма назвали «весною народів». Вони створили хвилю загальної лібералізації, яка стимулювала економічне зростання, більше того - хвилю загального відновлення. З а часом австрійська революція збігалася із цілою епохою моди на лібералізм, яка починалася в Європі, хоча в імперії Габсбургів лібералізм мав дещо інші форми, ніж у Франції чи Англії. Перші фінансисти й підприємці були тісно пов'язані із правлячою аристократією. Тому революційні перетворення існуючого порядку їм взагалі не були потрібні. А от проти прискорення економічного розвитку еліти не заперечували, тому що воно було вигідним для всіх.

Ці революції стали відображенням фінансової кризи 1847-1848 року. Спершу криза почалася у Великобританії - вона стала наслідком залізничного буму й спекулятивного пузиря, який виник під час цього буму. Потім криза поширилася на інші країни Європи, дестабілізуючи їх фінансові системи. В Австрії вона почасти підштовхнула «березневу революцію» 1848 року. Після неї в австрійському суспільстві, яке любило й цінувало традиції, почалася соціальна модернізація, яку за своїм значенням для економічної лібералізації можна порівняти з реформою 1861 року в Російській імперії. Під час кризи в Австрійській імперії почався масовий відтік капіталів і зріс дефіцит державного бюджету, після чого уряд вирішив продати приватним інвесторам усі побудовані та не закінчені державні залізниці, зокрема Північну залізницю, яка мала зв'язати Відень із Галичиною. Так недобудована дорога перейшла у власність віденського консорціуму Соломона Ротшильда.

Революція 1848 року раптово змінила весь настрій у суспільстві. Весна народів торкнулася також львівських українців, хоча «тоді лише небагато було русинів з ясною свідомістю своєї народності» [2, с. 133]. Ще 19 квітня вони від імені всіх українців Галичини подали на ім'я імператора петицію з демократичними вимогами. А 2 травня 1848 року представники української інтелігенції на чолі з перемишльским єпископом Григорієм Яхимовичем створили у Львові «Головну руську раду», першу українську організацію, яка мала відстоювати економічні інтереси галицьких українців перед віденським урядом.

В Галичині помітним для всіх наслідком лібералізації стало скасування панщини імператорським указом від 16 квітня 1848 року. Саме кріпосне право скасував ще наприкінці XVIII століття імператор Йосиф, після чого селяни одержали особисту свободу, однак працювати на землевласника вони ще були повинні (зазвичай два чи три дні на тиждень). Своєї землі в них поки не було, вона належала поміщикові, і селяни відпрацьовували панщину за право користуватися земельними ділянками. «Середньовічні суспільні відносини удержалися в Галичині ще до недавнього часу... Усі свої потреби покривав селянин власними виробами» [3, с. 32].

Після 1848 року почалися помітні зміни у житті селян, і вони зазнавали все більший вплив цивілізації. Насамперед, вони стали хоч трохи багатше. Знижувалася смертність, поліпшувалося харчування й умови життя, у селянському побуті з'являлися нові товари. Ці зміни стосувалися, звичайно, не тільки селян, однак в їхньому середовищі вони були найбільш помітні. Процеси модернізації призвели до того, що галицьке суспільство початку ХХ століття вже сильно відрізнялося від архаїчного суспільства середини XIX сторіччя.

Після реформ 1848 року держава викуповувала в поміщиків землю й роздавала її селянам, які протягом 40 років мали сплачувати вартість землі подібно до погашенню довготермінового безпроцентного кредиту. Так у Східній Галичині з'явилося 375 тисяч самостійних селянських господарств. Поміщики одержали за скасування панщини викупну компенсацію на загальну суму більше 46 млн гульденів (ринських злотих) у Галичині й близько 4 млн на Буковині [4].

Компенсація видавалася 5% індемнізаційними облігаціями, які погашалися щорічно [5, с. 233-239]. Видача облігацій почалася в 1853 році, і землевласники зазвичай їх продавали, після чого в них з'являлися значні вільні капітали [6, с. 86-122]. Крім того, після початку обігу великої кількості індемнізаційних облігацій у Галичині й Буковині виник масовий ринок процентних паперів. В 1854 році в Галичині перебували в обігу ці облігації на суму 20,3 млн гульденів (ринських злотих), що помітно перевершувало обсяг іпотечних паперів в обігу - 12 млн. На Віденській біржі індемнізаційні облігації Галичини котирувалися за курсом 73 гульдена 7 січня 1865 р. і 71 гульден 29 травня 1865 р.; індемнізаційні облігації Буковини - по 72 і 70,8. У наступні роки їх курс зазвичай не перевищував 70% номінального [7]. Відсотки за цими облігаціями значно збільшили загальну суму компенсації поміщикам, що досягла 76,5 млн гульденів (ринських злотих) [8, р. 26].

Однак сплата компенсації розтяглася на десятки років і, мабуть, це стало однією із причин того, що галицькі поміщики не змогли продуктивно використовувати отримані капітали. Втім, основна причина була навіть не в цьому, а в консервативних настроях поміщиків, які не хотіли інвестувати не тільки суми, отримані при викупі, але й свої чималі доходи від пропінації.

Після «весни народів» у середині XIX століття українці Галичини вже мали непоганий стартовий капітал - землю й прошарок освічених людей (священиків і юристів). Отже основа й потенціал були, а наскільки цей потенціал тоді вдалося використати - це інше питання. Не вистачало економічного мислення й досвіду, тому все звелося тільки до спроб створення іпотечних банків.

Іпотечний кредит став у середині XIX століття найпоширенішим видом кредитування на заході України, тому що інші його форми не були розвинені. Це відображало загальну аграрну спрямованість економіки краю. Селянам такі кредити стали доступні лише після того, як вони одержали землю.

«Банк рустикальный» заснував в 1867 році митрополит Спиридон Литвинович щоб видавати кредити селянам і звільнити їх від гніту лихварів.

Серед засновників були також князь К. Яблоновський, барони Ромашкани, український галицький політик Ю. Лаврівський і юрист Г. Фрід. В 1869 році банк перейшов у власність поляків.

Основним напрямом діяльності стала видача селянам кредитів під заставу земельної нерухомості. Кредитна ставка становила від 10 до 12% річних; у лихварів 30-50%, іноді набагато більше, вище 100% річних. За час свого існування (1868-1884 рр.) банк видав більше 70 тис. позик на загальну суму 15 млн гульденів (30 млн крон), а вартість закладених селянських земель досягла 27 млн гульденів. Зазвичай сума кредиту не перевищувала 60% вартості закладеної землі. У банку було 50 тисяч клієнтів і його боржниками стало 5% селян Галичини. А 8% селянських господарств із тих, які позичали гроші в банку, довелося продати через неспроможність повернути борг. економічна модернізація галичина

Банк використовував свої капітали для ризикованих операцій із цінними паперами на біржі, а щоб приховати ризикованість цих дій, фальсифікував звітність [9]. І це при тому, що в його керівництві були такі, здавалося б, шановні люди. Важко сказати, скільки «директори проти статуту програли грошей на біржі, скільки балансів пофальшували і неправно обділили акціонерів дивідендами» [10, с. 235], але зрештою банкрутство загрожувало десяткам тисяч селянських родин.

Селяни не могли вчасно повернути кредити, реструктуризували їх, віддаляючи термін сплати, що збільшувало розміри боргу. Економічне становище селян, що взяли кредити, погіршилося після фінансової кризи 1873 року - ціни на зерно впали (вони стабілізувалися тільки в 1884 році), відповідно знизилися й прибутки від сільського господарства, тому повертати борги стало ще важче. Галицькі хлібороби виявилися набагато більше пов'язаними з європейськими товарними ринками, ніж можна було подумати. Проблем додали й стихійні лиха - сильні дощі затопили поля в 1873 і 1874 році, а в червні наступного 1875-го почалася посуха [11, s. 67, 73-74]. Усі ці події ускладнили життя не тільки селянам, але й банку. Як і багатьом іншим банкам Галичини (та й взагалі Австро-Угорщини), яким довелося припинити свою діяльність у роки рецесії після кризи 1873 року.

У газетах тим часом почалася хвиля критики, банк називали лихварським «закладом для обдирання хлопських шкур» [12], обвинувачували його в тому, що він грабував вкладників наче якась татарська орда. Зростання кількості проблемних позичальників призвело в 1883 році до дестабілізації банку, обтяженого ненадійними кредитами. Більшість селян погано розбиралася у фінансових питаннях, тому вони не дуже уявляли собі, як будуть повертати кредит.

Проблема загострювалася ще й тим, що боржники брали на себе зобов'язання у разі банкрутства фінансової установи повернути свій борг у п'ятикратному розмірі. Тому крах банку означав крах і десятків тисяч селянських господарств - якщо вони не могли платити 12% річних, то повернення всього боргу в п'ятикратному розмірі було для них зовсім нереальним завданням. Через це доводилося все частіше продавати на аукціонах заставлену земельну нерухомість.

В 1884 році було оголошено про банкрутство Рустикального банку, що мало великий резонанс у галицькому суспільстві. Після створення ліквідаційної комісії вдалося розробити механізм конвертування боргів, уникнути примусових продажів селянських господарств і повного краху для 50 тисяч боржників. Борги окремих господарств поєднувалися, і колективний борг погашали з 50% знижкою місцеві влади. Таким чином удалося знайти рішення цієї проблеми, і до 1886 року більшість боржників розплатилися з банком.

«Ще в 1868-1869 рр. коли внаслідок нової конституції і крайової автономії і серед галицких українців почало живіше пульсувати громадське життя, датується виникнення думки про заснування спеціального українського банку, який би концентрував у собі грошові ресурси українців, і піднімаючи добробут верств інтелігенції, водночас надавав допомогу селянам- хліборобам» [13, с. 429]. Ним став Банк Крилошанський, що одержав таку назву через наявність церковних діячів серед засновників (крилошанин - у греко-католицькій церкві канонік: священнослужитель, внесений у канон, тобто каталог єпархії). Банк видавав кредити для розвитку господарства й торгівлі під заставу землі й будинків. Юридично він був кооперативом, і власниками паїв стали заможні особи, які взагалі не потребували кредиту. А ті, кому він був справді потрібен, не мали можливість купити паї, тому їм доводилося платити за кредит високі відсотки.

Розташований у Львові на вулиці Вірменській в будинку №22, банк набув популярність завдяки «політичної ролі в українському суспільстві». Він перетворився «на вулик, до якого зносили мед бджоли з провінції: священики, міщани, заможні селяни тощо» [14, с. 432-433]. Але в кожному вулику є свої трутні, і в дирекції банку було дві паразитичні групи, одну з яких очолював єврей Михалко, а другу українець Іван Добрянський, «головний юрист і адвокат партії» москвофілів [15, с. 130]

Для нас цікавішою є друга група, яка керувалась доктором Добрянським; вона була, так би мовити, тією вивіскою, яка надавала всій цій організації політичний зміст. У неї входили в основному молоді люди, некомпетентні у фінансових справах, які одржали свої посади тільки завдяки політичними поглядам [16, с. 432-433]. Простіше кажучи, всі вони належали до однієї політичної партії й були, як тоді говорили, «твердими» (тобто переконаними) москвофілами.

А рада банку складалася зі священиків, які не розбиралися в банківських справах, отже всі операції контролювали Михалко й Добрянський. Вони почали вкладати капітали банку в угоди із сукном і зерном, а також у ризиковані операції із чужими векселями. Здавалося б, прагнення вигідно вкласти накопичені капітали можна зрозуміти, і так багато хто робив. Але одна історія, якщо ці операції проводять досвідчені фінансисти, а інша - такі як Михалко і його агент Хувес.

В 1883 році в Раду управляючих банку обрали Василя Нагірного, представника нечисленної опозиції до керівництва. Він згадував, що у відділі, який займався угодами із сукном (ним керував Кіндлер), а потім і у вексельному відділі, очолюваному Хувесом, виникли збитки й почали зростати. Це стало початком тих проблем, які зрештою поховали весь банк [17, с. 37].

Таким був стан справ не тільки в банку Крилошанському. «В наші фінансові інституції напихаються на чільні місця люди», які «не мають нічого спільного з фінансовим та економічним званням». Звичайно, були там також інші, які «дійшли власною працею до просвічення в банківськім ділі», хоча вони «серед недозрілої інтелігенції... відчували не раз тягар приниження» [18, с. 55-56, 18]. Жили працівники банків тоді не дуже добре. «Українські інституції платять людям так мало, щоб лише називалося платнею. А решту мусять вони украсти, бо як котрий з них не украде, то й їсти не буде» [19, с. 19]. Це стосувалося не тільки русинських або іпотечних банків, але й філій великих австрійських банків, причому така проблема залишалася навіть у першій половині ХХ століття. «У міжвоєнний час я працював у чернівецькому філіалі Англо-австрійського банку. В той час банківський службовець не жив так розкішно, як сьогодні» [20, с. 228]

Справа закінчилася банкрутством «Банку Крилошанського» в 1884 році, що створило загрозу краху для дуже багатьох вкладників. Не обійшлося без зловживань з боку менеджменту банку - чимало було чуток про темні справи його керівників. «Наша молода буржуазія - така молода», а вже «така спритна в замилюванні очей громадськості та фальшуванні правди» [21, с. 52]. Тим часом «у червні 1885 року напруження й паніка в банку дійшли до найвищої точки. Вкладники блокували виходи, влаштовували скандали в приміщеннях або зі сльозами і голосними наріканнями залишали банк, щоб назавтра повернутися і в двадцятий раз домагатися повернення вкладених до банку грошей» [22, с. 434].

Іван Добрянський намагався знайти вигідний кредит, який міг би врятувати положення, і гарячково звертався в усі банки, але підтримки так і не одержав. Тоді він попросив допомогу в Згурського й Вротновського, директорів Банку Крайового. Ті пообіцяли позичити 400 тисяч ринських злотих, але тільки після ознайомлення з бухгалтерськими книгами й реальним станом справ у банку. А стан справ виявився не дуже добрим.

Справа ускладнилася ще й тим, що колишній бухгалтер банку Теофіл Король подав на банк до суду, після чого заарештували касира банку

Яминського, директора Михалка й агента Хувеса. Кіндлер, який займався угодами із сукном, у цей час їздив у справах і зненацька помер у поїзді Чернівці-Львов. Так він уник слідства й суду. А для Михалка й Хувеса все обійшлося невеликим переляком - рада управляючих банку вирішила не пред'являти претензій у цій справі, після чого наших героїв відпустили.

Тим часом бухгалтер Банку Крайового виявив у бухгалтерських книгах Крилошанського банку такий безлад, що він взагалі не зміг зрозуміти реальний фінансовий стан банку. Щоб урятувати банк потрібна була велика позика. Допомогти міг тільки Іван Наумович (1826-1891), галицький громадський діяч, відомий своїми симпатіями до Росії. Він підтримував консервативний проросійський «москвофильский» рух, до якого мав пряме відношення й Добрянський. Однак Наумович у той час сидів у львівській в'язниці за обвинуваченням у сепаратизмі й спробах відділення Галичини від Австро- Угорщині. Незабаром Наумовича випустили, і в серпні 1884 року він вирушив до Петербурга, де через члена російської церковної адміністрації, прокурора Святішого синоду Володимира Саблера домовився про позику на півтора мільйона ринських злотих під 3% річних. Кредит видали за розпорядженням імператора Олександра ІІІ, який вирішив підтримати прихильників Росії в Галичині.

Гроші отримали через берлінський банк Бляйхредера, і керівництво банку зраділо - здавалося, порятунок прийшов. Умовою тих, хто допоміг банку, була зміна директора. Їм став якийсь Кушнірський (Юліан Коснірський) родом з Галичини, який керував раніше страховою компанією «Волга» у Москві (казали, що брат Кушнірського був приятелем Наумовича). Новий директор після приїзду у Львів став витрачати гроші на перевезення з Москви своїх дорогих меблів і на розкішні апартаменти, де на вимогу його дружини у квартирі чотири рази перефарбовували стіни. У банку він став запроваджувати російські терміни, а клієнтів презирливо називав «голоштанниками». У банківській справі Кушнірский розбирався погано, урятувати банк не міг, і йому однаково довелося почати процедуру ліквідації, яку він тягнув якомога довше, щоб одержувати свою чималу зарплату. Іван Добрянський, за словами Нагірного, особистої вигоди в справах банку не шукав, але він постійно захищав від критики Михалка з Хувесом і нового директора, чим теж посприяв збільшенню в банку проблем [23, с. 38].

Зрештою, в 1886 році банк збанкротував головним чином з тієї самої причини, що й «Банк рустикальный» - він видав надто багато ненадійних кредитів, а боржники не змогли їх повернути. Так закінчилася ця спроба створення українського банку під егідою партії «москофілів». А його директор Кушнірський повернувся до Москви, де помер 17 лютого 1893 року. Уся ця історія справила настільки неприємне враження на розчарованих клієнтів банку, які мали великі збитки, що тривалий час відчувалася сильна недовіра до подібних проєктів.

«Чия ж в том вина? Чи банків, чи нашого селянства?» - запитував автор статті у львівській газеті «Діло». «Одні кажуть, що тут вина самих же банків, котрі суть попросту цивілізованими лихварями», інші - що винні «самі селяни, що позичають гроші та не отдають» [24]. Чи були в чомусь винні співробітники банку, чи ні, уже не настільки важливо. У будь якому разі банки запропонували селянам дешевший кредит, ніж лихварі, і це єдина їхня заслуга. Ризики вони, звичайно, недооцінили, видавши таку кількість ненадійних кредитів, що було відвертою авантюрою. Мабуть, вони спиралися на принцип наявності застави: дають у заставу землю, дамо кредит, а яка ймовірність його повернення - це питання в голову не приходило. Це були пережитки лихварського підходу, і в цьому банк нагадував ломбард, що видавав гроші під заставу землі. Банк був схожий на дерево зі слабким корінням, яке настільки сильно розрослося, що в якийсь момент воно впало навіть без особливої бурі.

Ну а питання про те, чи винні фінансисти, не тільки банальне, але й вічне. З одного боку, фінансовий капіталізм - природна стадія в розвитку капіталізму, тому слова типу «усі банкіри шахраї» серйозно не сприймаються. З іншого боку, коли прагнення до прибутку засліплює, про ризики перестають замислюватися. І тоді провина лягає на фінансистів. А серед них завжди вистачало таких, які не думали про наслідки, ухвалюючи ризиковані рішення. А потім нізащо не хотіли визнавати свою провину.

Дирекция звинуватила в розпусканні чуток конкурентів. Однак проблема була набагато глибшою і полягала в неефективності сільського господарства Галичини. «У сусідніх Угорщині й Королівстві Польському селянин виробляв сільгосппродукції на 40% більше, ніж у Галичині, в Німеччині й Франції в два з половиною рази більше, а в Англії й Бельгії - у три рази» [25, s. 8].

Втім, 12% річних за кредит - надто багато навіть для ефективного господарства (у Західній Європі можна було знайти кредит під 3-4% річних). Для галицького селянина нереально було брати кредит дорожче 5-6% - його господарство не стало настільки прибутковим. Хоча селянин скинув ярмо панщини, він надягнув на себе нове ярмо - малопродуктивного сільського господарства, в якому робота на землі не могла його прогодувати. У Галичині селянське господарство зазвичай не давало більше 6% доходу, тому й кредит під 10 або 12% річних не було можливості повернути [26].

До того ж, і Рустикальний, і Крилошанський банки не спиралися на розгалужену бізнес-мережу дрібних кредитно-фінансових і торговельних установ, як це було на початку ХХ століття у часи Андрія Шептицького. А самі по собі селяни, ці повністю занурені в натуральне господарство клієнти банку, у ті роки ще були дуже далекі від якої-небудь фінансової культури, нехай навіть найпростішої. Та й не мали вони можливості брати участь в структурах (таких як торгівля), де створювалася більша додаткова вартість.

Тому виникла величезна гора ненадійних кредитів, що поховала банки під своїм обвалом. Невдача з першими двома банками спричинила сильну недовіру до можливості створити життєздатні українські фінансові організації.

«Для наших селян всякий кредит грошовий навіть при найкорисніших условіях... щонайменше небезпечний, а дуже часто може ставати убивчим... всякий кредит грошовий єсть для них щонайменше гостем з іншого світу», із світу грошового господарства. А перейти із світу натурального господарства до грошового господарства «для нашого дрібного сільського господаря майже неможливо» [27, с. 227]. Хоча більшості це не вдавалося, були й такі, хто все ж таки займався торгівлею, брав і повертав кредити. Але цей прошарок залишався нечисленним. У тих селян, які жили недалеко від великих міст, існувало більше можливостей і продати там свій товар, і знайти роботу. Заможні селяни заробляли на торгівлі сільськогосподарською продукцією [28, с. 94-95].

Тим часом мода вкладати свої капітали в створення банків нового типу дійшла і до Галичини. Ті, хто раніше грав на біржі або займався залізницями (як Лев Сапіга), почали засновувати акціонерні банки. «Тепер вони створюють банки» - всі, «хто в Бога вірить», а простіше кажучи - в кого були капітали. Альфред і Адам Потоцькі, князь Литвинович, князь Понінський, і навіть львівський біржовий гравець Смолька «заснував якийсь банк» [29, s. 74]

З 1853 року почала працювати філія Австрійського національного банку (заснованого в 1816 році з функціями центрального банку). А в 1859 році у Львові вперше з'явилася філія акціонерного комерційного банку нового типу - віденського банку Кредитанштальт, заснованого Ротшильдами в 1855-му році. Але, мабуть, ще більше значення для цього краю стало створення в 1883 році державного Банку Крайового (часто його називали Національним банком Королівства Галичини й Лодомерії), який займався кредитуванням галицької промисловості й залізничних компаній [30, s. 487]

По суті, банк надавав гроші для модернізації галицької економіки й стимулювання економічного розвитку всього цього краю за допомогою державних капіталів. Саме держава надала банку 2 млн крон під час його заснування. Щоправда, це заснування відбувалася із довгими затримками через опір інших банків, які вже існували на той час у Галичині. У статуті банку зазначалося, що його мета - підвищення добробуту всього краю, зокрема фінансова допомога сільському господарству, промисловості й торгівлі [31, s. 3]. У планах було також зниження вартості іпотечних кредитів, щоб вони стали доступні не тільки великим землевласникам, а й звичайним селянам.

Ініціатори створення банку вважали, що банківська система в Галичині не забезпечує фінансування промисловості, а відсутність кредитів є головним гальмом для економічного зростання. Втім, як писав Іван Франко в 1883 році, не можна зводити всі проблеми галицької економіки тільки до відсутності універсальних ліків - дешевого кредиту, тому що проблеми ці набагато складніші [32, с. 163]

Однак Банк Крайової робив те, що він міг робити - видавав короткотермінові кредити кооперативам і торгово-промисловим компаніям. А з 1891 року він став підтримувати великі промислові підприємства (зокрема машинобудівні компанії й цукрові заводи), вкладаючи капітали в їхні акції. В 1897 році при банку створили залізничне управління, яке мало фінансувати залізничні компанії. Капітали для цього отримали від випуску гарантованих залізничних облігацій на 50 млн крон. Завдяки цьому до Першої світової війни вдалося побудувати 775 кілометрів залізниць. Так, надаючи кредити для розвитку економічної інфраструктури, банк стимулював економічне зростання в Галичині [33]

Мережа кредитно-фінансових установ Галичини розширювалася. Вже наприкінці 1860-х вона складалася зі львівських відділень «Австрійського національного банку» і «Англо-Австрійського банку», двох місцевих банків («Г алицького акціонерного іпотечного банку» і «Г алицького торгово-промислового банку»), «Галицького товариства земельного кредиту», а також Львівської біржі. Крім того, у Львові працювало дев'ять ощадних кас і одинадцять страхових компаній. Серед них львівське відділення «Віденського приватного страхового товариства», львівське відділення «Віденського товариства взаємного страхування», львівські відділення трьох страхових компаній із Трієста - Azienda, Assicurationi, Adriatica di Sicurta) та ін. А в невеликих містечках існувало близько півсотні дрібних кредитних кас.

Однак якщо подивитися на суми акціонерних капіталів (дані за 1911 рік - час найбільшого розквіту галицької економіки), то стає помітно, що зі 1255 млн крон (капітал усіх банків Австро-Угорщини) на галицькі банки припадало лише 41 млн (3,3%), у той час як на австрійські банки - 850 млн, чеські - 289 млн [34, s. 24-25]. Галицькі банки займалися переважно іпотечними кредитами під заставу земель, у той час як Австрії або Чехії (та в інших розвинених країнах) вони переважно фінансували промисловість.

У діяльності нових галицьких банків не все виходило так, як хотілося. Серед акціонерів і членів рад директорів зазвичай переважали представники земельної аристократії, які вклали в ці фінансові установи свої капітали, тому й діяльність банків зводилася в основному до того, що вони виплачували високі (порядку 10%) дивіденди великим акціонерам - а дрібних там і не було. На дивіденди йшло до 80% чистого прибутку, досягти реальної рентабельності не вдавалося, тому фінансові резерви залишалися невеликими. До того ж, багато потенційних клієнтів насторожено ставилися до акціонерних банків і вважали, що вони нежиттєздатні в Галичині [35, р. 29].

Більшість перших банків існували справді недовго - з восьми заснованих у другій половині Х!Х століття продовжували роботу тільки два: польський Galicyjski Akcyjni Bank Hypoteczni (Галицький акціонерний іпотечний банк) і Galicyjski Bank dla Handly i Przemusty (Галицький торгово- промисловий банк). Для короткотермінового кредитування в 1873 році у Львові заснували Галицький кредитний банк (його основним акціонером і керівником став великий земельний магнат Адам Сапіга), який існував до 1899 року, коли банк збанкротував, а Сапізі довелося повертати вкладникам декілька мільйонів крон.

Законодавство щодо заснування банків виявилося ліберальним, одержати концесію було досить просто, і кількість акціонерних комерційних банків зростала. Втім, легкість заснування банку мала зворотну сторону. Це знижувало стабільність банків під час криз, особливо таких масштабних, як знаменитий «віденський крах» 1873 року.

Криза 1873 року у Відні та інших фінансових центрах Європи дійшла і до Галичини, загальмувавши зростання мережі фінансових установ. «Згадаймо епоху шахрайства й віденського краху, і чуму жадібності, пристрасті й корупції, що поширилася з Відня у всій Галичині» [36, s. 170]. Цій знаменитій кризі передував бум акціонерного засновництва, особливо сильний у Німеччині (яка одержала після перемоги у франко-прусській війні контрибуцію від Франції в розмірі 5 млрд франків). Вільні капітали потекли з Німеччини в сусідню Австрію. Бум на ринку нерухомості в Австро-Угорщині й величезні незабезпечені кредити підштовхнули початок кризи на початку травня 1873 року. Крім краху банків, збанкротували десятки акціонерних компаній і, щоб запобігти повному колапсу фінансової системи, Ротшильди надали Австро-Угорщині велику позику.

У результаті кризи почався період економічного спаду у всій Європі, що тривав до середини 1880-х років. Спад став настільки сильним, що історики економіки іноді його називали першою «великою депресією». За словами сучасника, написаним в 1869 році під час буму, «ця хвороба особливо небезпечна для нас», тому що не так багато є вільного капіталу, і замість того, щоб «вкладати його у виробничі підприємства, він буде використаний для спекулятивної гри» [37].

Криза загальмувала економічне зростання у Галичині, де припинило існування чимало акціонерних товариств, а багато акціонерів зазнали збитків від падіння курсів цінних паперів. Після краху Віденської біржі виникли проблеми з фінансуванням будівництва так і не закінченої Північної залізниці в Галичині (до того ж, система субпідрядних контрактів у цьому проекті виявилася складною та заплутаною). Фінансування будівництва дороги практично припинилося, і в 1875 році незакінчену залізницю викупив уряд Австрії за 2,1 млн крон [38, с. 30-31]. Політику економічного лібералізму довелося перемінити на політику протекціонізму. Усе частіше йшли розмови про те, що вільна конкуренція не принесла Галичині ніякої вигоди на відміну від країн Західної Європи.

Заснування нових банків продовжилося тільки в 1890-і роки за умов загального пожвавлення фінансового ринку й підйому економіки. А із другої половини 1890-х років у цьому краї почався період стійкого економічного зростання під час нафтового буму, коли потоки іноземних капіталів стали максимальними.

«Життя в кредит - найпомітніша риса нашого суспільства» - писав львівський журнал «Nafta» в 1904 році [39 s. 41]. А для того, щоб жити в кредит, потрібна ціла мережа кредитно-фінансових установ, що складається не тільки з банків, а також з небанківських організацій. Кількість небанківських ощадних і кредитних товариств усіх типів швидко збільшувалася - з 119 в 1880 році до 438 в 1897-м і 730 в 1901 році. При цьому торговельно-промислових акціонерних товариств у ці роки створювалося набагато менше - 78 в 1897 році й 96 в 1901-му [40, s. 222, 226].

На початку ХХ століття у Львові працювало 84 кредитно-фінансових установи, і хоча більшість із них були невеликими, фінансова інфраструктура міста стала набагато більш розгалуженою, ніж у Києві. У цей час у Львові з населенням близько 150 тисяч одна кредитно-фінансова організація обслуговувала від 1500 до 2000 осіб. У Києві в цей час було 42 фінансові організації - у два рази менше, при тому що населення міста (500 тисяч) було в три рази більше ніж у Львові. Отже одна фінансова організація обслуговувала більш 10 тисяч клієнтів. Незважаючи на слабкий промисловий розвиток Галичини, з фінансовим капіталізмом (принаймні, з фінансовими послугами) там не було проблем. А щільність мережі фінансових послуг у Львові виявилася значно вищою, ніж у Києві. Це й не дивно - в Австро-Угорщині фінансова система була краще розвинена, ніж в Російській імперії.

Втім, йдеться тільки про розгалуженість мережі фінансових послуг, що саме по собі прямо не пов'язане ні з величиною капіталів у розпорядженні фінансової еліти, ні з готовністю інвестувати ці капітали. І щільність мережі фінансових установ зовсім не означала, що одне місто було багатше, а інше бідніше. А от про розвиток фінансової культури це свідчило.



Висновки

Загалом, на початку ХХ століття в Галичині, Буковині й Закарпатті існувало вже близько тисячі фінансових організацій - банки, кредитні товариства й кооперативи, ощадні каси, страхові компанії, інвестиційні фонди. Більше 600 із цих організацій знаходилося в Галичині, близько двох сотень на Буковині й стільки ж на Закарпатті. Втім, уся ця фінансова система сильно залежала від кредитів центрального банку Австро-Угорщини, а також від іноземних капіталів, вкладених під час заснування банків



Література

Sprawozdanie z czynnosci i posiedzen pleranych Izby handlowej i przemyslowej we Lwowie za rok 1908. - Lwow, 1908. - S. 57.

Згадка за отца Льва Трещаковского // Наука. Месячная газета. - 1876. - Т. 5. №2. - С. 133.

Войнаровський Т. Вплив Польщі на економічний розвій України-Руси / Т. Войнаровський. - Львів: Друкарня НТШ, 1910. - С. 32.

Грабовецький В. Робітники та селяни Гуцульщини, гуцульські робітники та умови їх праці / В.Грабовецький [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://history.iv- fr.net/arti cle.php?id=761& acti on=print

Франко І. Я. Конверсія індемнізаційного боргу / І. Я. Франко // Зібрання творів в 50 т. Т. 44. Кн. 2. - К. : Наукова думка, 1986. - С. 233-239.

Франко І. Я. «Галицька індемнізація»/ І. Я. Франко // Зібрання творів. - Т. 44. Кн. 1. - К. : Наукова думка, 1986. - С. 86-122.

Wiener Borsenartifel // Der Botschafter. - 1865. - 8 Jan; Wiener Borsenartifel // Der Botschafter. - 1865. - 29 Mai.

Ben-Joseph M. Adversities of autonomy: Bank Krajowy Krolestwa Galicyi i Lodomeryi and the politics of credit in Galicia 1870-1913 / M. Ben-Joseph. - Krakow: Wydawnictwo Uniwersytetu Jagiellonskiego, 1999. - Р. 26.

На загальних зборах Банку Рустикального // Дело. - 1880. - 12 (24) цветня. - С. 1-2.

Франко І. Я. Проект ліквідації банку селянського / І. Я. Франко // Зібрання творів у 50 т. Т. 44. Кн. 1. - К. : Наукова думка, 1986. - С. 325.

Werner W. Raiffeisenvereine fur Osterreich / W. Werner. - Wien: Eigenverlag des FOG, 2017. - S. 67, 73-74.

Катастрофа банку селянського // Діло. - 1884. - 14 (26) января. - С. 2.

Франко І. Я. Сумна історія банку Крилошанського і його так званої санації /

І. Я. Франко // Зібрання творів у 50 т. Т. 44. Кн. 1. - К. : Наукова думка, 1986. - С. 429.

Франко І. Я. Сумна історія банку Крилошанського і його так званої санації / І. Я. Франко // Зібрання творів у 50 т. Т. 44. Кн. 1. - К. : Наукова думка, 1986. - С. 432-433.

Олесницький Є. Сторінки з мого життя. У 2 ч. Ч. 1. / Є. Олесницький. - Львів: Діло, 1935. - С. 130.

Франко І. Я. Сумна історія банку Крилошанського і його так званої санації / І. Я. Франко // Зібрання творів у 50 т. Т. 44. Кн. 1. - К. : Наукова думка, 1986. - С. 432-433.

Нагірний В. З моїх споминів / В. Нагірний. - Львів : Друк. Наукового товариства ім. Шевченка, 1935. - С. 37.

Яцків М. Танець тіней: роман з рідного побуту. [Ч. 1-3] / М. Яцків. - Львів: Накладом вид-ва «Шляхи», 1916-1918. - Ч. 1, с. 55-56, 18.

Тивонович І. Товариство бандитів: Наші народні світочі. З переказів старого регістратора народного паскудства / І. Тивонович. - Львів, 1913. - С. 19.

Дроздовський Г. Тоді в Чернівцях і довкола. Спогади старого австрійця / Г. Дроздовський. - Чернівці : Книги - XXI, 2019. - С. 228.

Франко І. Я. Фабрика парафіну й церезину в Дрогобичі / І. Я. Франко // Твори у 50 т. Т. 44. Кн 1. - К. : Наукова думка, 1986. - С. 52.

Франко І. Я. Сумна історія банку Крилошанського і його так званої санації / І. Я. Франко // Зібрання творів у 50 т. Т. 44. Кн. 1. - К. : Наукова думка, 1986. - С. 434.

Нагірний В. З моїх споминів / В. Нагірний. - Львів : Друк. Наукового товариства ім. Шевченка, 1935. - С. 38.

Наши довги // Діло. - 1880. - 1 (13) лютого. - С. 1-2.

Szczepanowski S. Nedza Galicji w cyfrach і program energicznego rozwoju gospodarstwa krajowego / S. Szczepanowski. - Lviv : Gubrynowicz i Schmidt, 1888. - S. 8.

Наши довги // Дело. - 1880. - 1 (13) лютого. - С. 1-2.

Франко І. Я. Реорганізація банку крайового / І. Я. Франко // Зібрання творів у 50 т. Т. 44. Кн. 1. - К. : Наукова думка, 1986. - С. 277.

Чорновол І. П. 199 депутатів Галицького сейму / І. Чорновол. - Львів: Тріада плюс, 2010. - С. 94-95.

Ziemialkowski F. Z teki Mameluka galicyjskiego / F. Ziemialkowski. - Warszawa: W.L. Kasprowicz, 1871. - S. 74.

Landau Z. Cele powolania Banku Krajowego Krolestwa Galicji i Lodomerii z Wielkim Ksi^stwem Krakowskim i ich realizacja w zakresie kredytow dlugoterminowych / Z. Landau // Studia Historyczne. - 1994. - T. 37, № 4. - S. 487.

Statut Banku Krajowego Krolestwa Galicyi i Lodomeryi z Wielkiem Ksi^stwem Krakowskiem. - Lwow : Piller i Spolka, 1898. - S. 3.

Франко І. Я. Банк крайовий / І. Я. Франко // Зібрання творів у 50 т. Т. 44. Кн. 1. - К.: Наукова думка, 1986. - С. 163.

Bank Krajowy Krolestwa Galicyi i Lodomeryi. 1883-1908. - Lwow: Piller, Neumann,

1909.

Damand H. Polozenie gospodarcze Galicyi przed woina / H. Damand. - Lipsk, 1915. -

S. 24-25.

Ben-Joseph M. Adversities of autonomy: Bank Krajowy Krolestwa Galicyi i Lodomeryi and the politics of credit in Galicia 1870-1913 / M. Ben-Joseph. - Krakow: Wydawn. Uniwersytetu Jagiellonskiego, 1999. - Р. 29.

Szczepanowski S. Nedza Galicji w cyfrach і program energicznego rozwoju gospodarstwa krajowego / S. Szczepanowski. - Lviv : Gubrynowicz i Schmidt, 1888. - S. 170.

Uwagi o rospowszecnianiu sie gry na gieldzie // Dziennik Poznanski. - 1869. - № 71.

Хонігсман Я. С. Проникнення іноземного капіталу в економіку Західної України в епоху імперіалізму (до 1918 р.) / Я. С. Хонігсман. - Л. : Вид-во Львів. університету, 1971. - С. 30-31.

Kronika naftowa // Nafta. -1904, 5 lutego. - S. 41.

Podrecznik Statystyki Galicyi vydany przez Krajowe Biuro Statystyczne [red. T. Pilat]. -

T. VII. 2. - Lwow : Z Pierwszej Zwiazkowej Drukarni, 1904. - S. 222, 226.



References

Sprawozdanie z czynnosci i posiedzen pleranych Izby handlowej i przemyslowej we Lwowie za rok 1908 [Report on activities and plenary sessions of the Chamber of Commerce and Industry in Lviv for 1908]. - Lwow, 1908. - S. 57.

Zgadka za otca L'va Treshhakovskogo [A memorial to father Lev Treshchakovsky's] // Nauka. Mesjachnaja gazeta. - 1876. - T. 5. №2. - S. 133.

Vojnarovs'kyj T. Vplyv Pol'shhi na ekonomichnyj rozvij Ukrai'ny-Rusy [Influence of Poland on the economic development of Ukraine-Russia] / T. Vojnarovs'kyj. - L'viv : Drukarnja NTSh, 1910. - S. 32.

Grabovec'kyj V. Robitnyky ta seljany Gucul'shhyny, gucul's'ki robitnyky ta umovy i'h praci [Hutsulshini workers and peasants, Hutsul workers and their working conditions] / V.Grabovec'kyj [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu: http://history.iv-fr.net/article.php?id=761&action=print

Franko I. Ja. Konversija indemnizacijnogo borgu [Conversion of compensation debt] / I. Ja. Franko // Zibrannja tvoriv v 50 t. T. 44. Kn. 2. - K. : Naukova dumka, 1986. - S. 233-239.

Franko I. Ja. «Galyc'ka indemnizacija» [Galician indemnification] / I. Ja. Franko // Zibrannja tvoriv. - T. 44. Kn. 1. - K. : Naukova dumka, 1986. - S. 86-122.

Wiener Borsenartifel [Viennese stock market article] // Der Botschafter. - 1865. - 8 Jan; Wiener Borsenartifel [Viennese stock market article] // Der Botschafter. - 1865. - 29 Mai.

Ben-Joseph M. Adversities of autonomy: Bank Krajowy Krolestwa Galicyi i Lodomeryi and the politics of credit in Galicia 1870-1913 / M. Ben-Joseph. - Krakow : Wydawnictwo Uniwersytetu Jagiellonskiego, 1999. - R. 26.

Na zagal'nyh zborah Banku Rustykal'nogo [At the general meeting of Bank Rustical] // Delo. - 1880. - 12 (24) cvetnja. - S. 1-2.

Franko I. Ja. Proekt likvidacii' banku seljans'kogo [Project for the liquidation of Selyansky Bank] / I. Ja. Franko // Zibrannja tvoriv u 50 t. T. 44. Kn. 1. - K. : Naukova dumka, 1986. - S. 325.

Werner W. Raiffeisenvereine fur Osterreich [Raiffeisen associations for Austria] / W. Werner. - Wien : Eigenverlag des FOG, 2017. - S. 67, 73-74.

Katastrofa banku seljans'kogo [The Selyansky bank disaster] // Dilo. - 1884. - 14 (26) janvarja. - S. 2.

Franko I. Ja. Sumna istorija banku Kryloshans'kogo i jogo tak zvanoi' sanacii' [The sad story of the Kryloshansky bank and its so-called sanation] / I. Ja. Franko // Zibrannja tvoriv u 50 t. T. 44. Kn. 1. - K. : Naukova dumka, 1986. - S. 429.

Franko I. Ja. Sumna istorija banku Kryloshans'kogo i jogo tak zvanoi' sanacii' [The sad story of the Kryloshansky bank and its so-called sanation ] / I. Ja. Franko // Zibrannja tvoriv u 50 t. T. 44. Kn. 1. - K. : Naukova dumka, 1986. - S. 432-433.

Olesnyc'kyj Je. Storinky z mogo zhyttja [Pages from my life ]. U 2 ch. Ch. 1. / Je. Olesnyc'kyj. - L'viv : Dilo, 1935. - S. 130.

Franko I. Ja. Sumna istorija banku Kryloshans'kogo i jogo tak zvanoi' sanacii' [The sad story of the Kryloshansky bank and its so-called sanation] / I. Ja. Franko // Zibrannja tvoriv u 50 t. T. 44. Kn. 1. - K. : Naukova dumka, 1986. - S. 432-433.

Nagirnyj V. Z moi'h spomyniv [From my memories] / V. Nagirnyj. - L'viv : Druk. Naukovogo tovarystva im. Shevchenka, 1935. - S. 37.

Jackiv M. Tanec' tinej: roman z ridnogo pobutu [Dance of Shadows: A Romance of Native Life]. [Ch. 1-3] / M. Jackiv. - L'viv : Nakladom vyd-va «Shljahy», 1916-1918. - Ch. 1, s. 55-56, 18.

Tyvonovych I. Tovarystvo bandytiv [Society of Bandits]: / I. Tyvonovych. - L'viv, 1913. - S. 19.

Drozdovs'kyj G. Todi v Chernivcjah i dovkola. Spogady starogo avstrijcja [Then in Chernivtsi and around. Memories of an old Austrian] / G. Drozdovs'kyj. - Chernivci : Knygy - XXI, 2019. - S. 228.

Franko I. Ja. Fabryka parafinu j cerezynu v Drogobychi [Paraffin and ceresine factory in Drohobych] / I. Ja. Franko // Tvory u 50 t. T. 44. Kn 1. - K. : Naukova dumka, 1986. - S. 52.

Franko I. Ja. Sumna istorija banku Kryloshans'kogo i jogo tak zvanoi' sanacii' [The sad story of the Kryloshansky bank and its so-called sanation] / I. Ja. Franko // Zibrannja tvoriv u 50 t. T. 44. Kn. 1. - K. : Naukova dumka, 1986. - S. 434.

Nagirnyj V. Z moi'h spomyniv [From my memories ] / V. Nagirnyj. - L'viv : Druk. Naukovogo tovarystva im. Shevchenka, 1935. - S. 38.

Nashy dovgy [Our debts] // Dilo. - 1880. - 1 (13) ljutogo. - S. 1-2.

Szczepanowski S. Nedza Galicji w cyfrach i program energicznego rozwoju gospodarstwa krajowego [The poverty of Galicia in figures and the program of active development of the domestic economy] / S. Szczepanowski. - Lviv : Gubrynowicz i Schmidt, 1888. - S. 8.

Nashy dovgy [Our debts] // Delo. - 1880. - 1 (13) ljutogo. - S. 1-2.

Franko I. Ja. Reorganizacija banku krajovogo [Reorganization of the Kraiovoj Bank] / I. Ja. Franko // Zibrannja tvoriv u 50 t. T. 44. Kn. 1. - K. : Naukova dumka, 1986. - S. 277.

Chornovol I. P. 199 deputativ Galyc'kogo sejmu [199 deputies of the Galician Parliament] / I. Chornovol. - L'viv : Triada pljus, 2010. - S. 94-95.

Ziemialkowski F. Z teki Mameluka galicyjskiego [From the portfolio of the Galician Mamluk] / F. Ziemialkowski. - Warszawa : W.L. Kasprowicz, 1871. - S. 74.

Landau Z. Cele powolania Banku Krajowego Krolestwa Galicji i Lodomerii z Wielkim Ksi^stwem Krakowskim i ich realizacja w zakresie kredytow dlugoterminowych [Goals of establishing the Regional Bank of the Kingdom of Galicia and Lodomeria with the Grand Duchy of Krakow and their implementation in the field of long-term loans] / Z. Landau // Studia Historyczne. - 1994. - T. 37, № 4. - S. 487.

Statut Banku Krajowego Krolestwa Galicyi i Lodomeryi z Wielkiem Ksi^stwem Krakowskiem [Statute of the Regional Bank of the Kingdom of Galicia and Lodomeria with the Grand Duchy of Krakow]. - Lwow : Piller i Spolka, 1898. - S. 3.

Franko I. Ja. Bank krajovyj [Regional bank] / I. Ja. Franko // Zibrannja tvoriv u 50 t. T. 44. Kn. 1. - K. : Naukova dumka, 1986. - S. 163.

Bank Krajowy Krolestwa Galicyi i Lodomeryi. 1883-1908 [Regional Bank of the Kingdom of Galicia and Lodomeria. 1883-1908]. - Lwow : Piller, Neumann, 1909.

Damand H. Polozenie gospodarcze Galicyi przed woina [The economic situation of Galicia before the war] / H. Damand. - Lipsk, 1915. - S. 24-25.

Ben-Joseph M. Adversities of autonomy: Bank Krajowy Krolestwa Galicyi i Lodomeryi and the politics of credit in Galicia 1870-1913 / M. Ben-Joseph. - Krakow : Wydawn. Uniwersytetu Jagiellonskiego, 1999. - R. 29.

Szczepanowski S. Nedza Galicji w cyfrach i program energicznego rozwoju gospodarstwa krajowego [The poverty of Galicia in figures and the program of active development of the domestic economy] / S. Szczepanowski. - Lviv : Gubrynowicz i Schmidt, 1888. - S. 170.

Uwagi o rospowszecnianiu sie gry na gieldzie [Notes on the spread of the game on the stock exchange] // Dziennik Poznanski. - 1869. - № 71.

Honigsman Ja. S. Pronyknennja inozemnogo kapitalu v ekonomiku Zahidnoi' Ukrai'ny v epohu imperializmu (do 1918 r.) [Penetration of foreign capital into the economy of Western Ukraine in the era of imperialism] / Ja. S. Honigsman. - L. : Vyd-vo L'viv. universytetu, 1971. - S. 30-31.