Історія формування читацької самостійності як особистісної якості (період Київської Русі)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, м. Умань, Україна

Історія формування читацької самостійності як особистісної якості (період Київської Русі)

Людмила Новаківська

доктор педагогічних наук, доцент

професор кафедри української літератури,

українознавства та методик їх навчання

Анотація

читацький самостійність київський русь

Зниження інтересу до читання - велика сучасна проблема суспільства. На зміну читанню приходять інформаційні технології. Спілкування із книгою замінює віртуальне спілкування. Тому зараз, коли смаки молоді швидко змінюються, підтримання культурної традиції, виховання любові та поваги до класичної та сучасної художньої літератури є особливо важливим.

У зв'язку з цим виникає необхідність пошуку нових шляхів та методів вивчення літератури як основного навчального предмета, який формує духовно-моральних цінності підростаючого покоління та розвиває у них гуманітарне мислення. Звернення до історичного минулого дає змогу по-новому осягнути роль літературної освіти.

Мета статті - дослідити проблеми виховання інтересу до читання, формування читацької самостійності в часи Київської Русі.

У дослідженні констатується, що літературна освіта є найдавнішою формою освіти на Русі. «Книжкове вчення», з'явившись у зв'язку з прийняттям християнства, здійснюється в Київській державі на двох щаблях. Перший ступінь - початкове навчання - змістовно являє собою навчання грамоті і розглядається як необхідна технічна навичка для церковнослужителів та переписувачів книг. Другий ступінь - освіта «підвищеного типу», шлях до якого для давньоруської людини лежав лише через самоосвіту - самостійне індивідуальне читання доступних книг.

Визначено, що у цей період складаються два напрями у читанні наших предків: один із них включає набір текстів, які обов'язково прочитуються всіма, хто навчається грамоті. До цієї групи, безсумнівно, належать Псалтир та Часослов - перші навчальні посібники з читання. Проте читацька самостійність як особистісна якість на цьому ступені навчання не формувалася. Інший напрямок - читання для душі, тобто добровільне читання доступного кола книг людьми, які володіли грамотою.

Можна сказати, що давньоруська людина, яка вступила на шлях самоосвіти, володіла принаймні двома компонентами правильної читацької діяльності - вона усвідомлювала мету читання і мала в своєму розпорядженні групу книг, яка може задовольнити її прагнення до звання. Таким чином, поради давніх авторів про те, як читати книги, можуть бути розцінені як перші паростки методики формування читацької самостійності.

Ключові слова: Київська Русь, християнство, читацька самостійність, самоосвіта.

Lyudmyla Novakivska, Doctor of Pedagogical Sciences, Associate Professor, Professor of the Department of Ukrainian Literature, Ukrainian Studies and Methods of Teaching, Uman Pavlo Tychyna State Pedagogical University, Uman, Ukraine

The history of the formation of reading independence as a personal quality (period of Kievan Rus)

Abstract

Declining interest in reading is a major modern problem of society. Information technologies are replacing reading. Communication with a book replaces virtual communication. Therefore, now, when the tastes of young people are changing rapidly, it is especially important to maintain the cultural tradition, to cultivate love and respect for classical and modern fiction.

In this connection, there is a need to find new ways and methods of studying literature as the main educational subject, which forms the spiritual and moral values of the younger generation and develops humanitarian thinking in them. Turning to the historical past makes it possible to understand the role of literary education in a new way.

The purpose of the article is to investigate the problems of fostering interest in reading, the formation of reading independence in the times of Kyivan Rus.

The research states that literary education is the oldest form of education in Rus. «Book teaching», which appeared in connection with the adoption of Christianity, is carried out in the Kyiv state at two levels. The first degree - elementary education - meaningfully represents literacy education and is considered as a necessary technical skill for church ministers and copyists of books. The second degree is an «advanced type» education, the way to which for the ancient Rus man lay only through self-education - independent individual reading of available books.

It was determined that during this period, two directions were formed in the reading of our ancestors: one of them includes a set of texts that must be read by everyone learning to read. Undoubtedly, the Psalter and Book of hours belong to this group - the first teaching aids for reading. However, reading independence as a personal quality was not formed at this level of education. Another direction is reading for the soul, i.e. voluntary reading of an accessible range of books by literate people.

It can be said that an ancient Rus person who embarked on the path of self-education possessed at least two components of proper reading activity - he was aware of the purpose of reading and had at his disposal a group of books that could satisfy his desire for a title. Thus, the advice of ancient authors on how to read books can be considered as the first sprouts of the method of formation of reading independence.

Keywords: Kyivan Rus, Christianity, reader independence, self-education.

Постановка проблеми

У сучасних умовах художня література постає як джерело моральних орієнтирів, цінностей, патріотизму, шляхетності, моральної чистоти. Література ушляхетнює душу, олюднює почуття, вчить самостійно мислити, формує світогляд підростаючого покоління. Читання класичної художньої літератури робить могутній вплив на розвиток і поглиблення духовних, особистісних рис людини, збагачує моральним досвідом.

Зниження інтересу до читання - велика сучасна проблема суспільства. Предмети гуманітарного циклу, зокрема, уроки літератури у старших класах скорочують. На зміну читанню приходять інформаційні технології. Спілкування із книгою замінює віртуальне спілкування. Тому зараз, коли смаки молоді швидко змінюються, підтримання культурної традиції, виховання любові та поваги до класичної та сучасної художньої літератури є особливо важливим.

У зв'язку з цим виникає необхідність пошуку нових шляхів та методів вивчення літератури як основного навчального предмета, який формує духовно-моральних цінності підростаючого покоління та розвиває у них гуманітарне мислення. Звернення до історичного минулого дає змогу по-новому осягнути роль літературної освіти.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Нами вивчалися питання впливу християнства на становлення культури Київської Русі, які відображено у наукових працях українських істориків та філософів різних поколінь. Серед них - М. Брайчевський, Т. Горбаченко, М. Грушевський, М. Возняк, І. Крипякевич, І. Огієнко, В. Перетц, Н. Полонська-Василенко, В. Ричка, Н. Солонська. Цікаву та необхідну інформацію знаходимо у працях істориків літератури, як досліджували цей період: І. Франка, Д. Чижевського, В. Перетца, В. Микитася, О. Мишанича, В. Крекотня, М. Сулими та ін. Аналіз психолого-педагогічної і науково-методичної літератури свідчить, що предметами досліджень вчених були: роль художніх творів в розвитку особистості (Г. Бахтін, Ф. Бугайко, М. Рибникова, В. Сухомлинський); виховання культури читання (В. Буряк, Г. Рубакін, В. Крупа, Л. Мацько, Н. Волошина, В. Неділько, Н.Чепелєва та їн.).

У той же час аналіз літератури свідчить, що такий важливий аспект методики, як розвиток читацької самостійності в означений період, не знайшов належного відображення в наукових працях. Оскільки саме сформованість навичок самостійної роботи з книгою на першому, важливому підготовчому етапі є однією з передумов інтелектуального і духовного розвитку особистості. Проблема розвитку читацької самостійності є особливо актуальною в наш час, тому історичний досвід має неабияке значення.

Мета нашої статті - дослідити проблеми виховання інтересу до читання, формування читацької самостійності в часи Київської Русі.

Виклад основного матеріалу

Літературна освіта є найдавнішою формою освіти на Русі. «Книжкове вчення», з'явившись у зв'язку з прийняттям християнства, здійснюється в Київській державі на двох щаблях.

Перший ступінь - початкове навчання - змістовно являло собою навчання грамоті, що склалося в особливу галузь ремісничого навчання, яка постає в один ряд з іншими ремісничими спеціальностями і розглядається як необхідна технічна навичка для церковнослужителів та переписувачів книг.

Другий ступінь - освіта «підвищеного типу», шлях до якого для давньоруської людини лежала лише через самоосвіту - самостійне індивідуальне читання доступних книг, внаслідок чого набувалося знання середньовічної літератури.

У цей період складаються два напрями у читанні наших предків: один із них включає набір текстів, які обов'язково прочитуються всіма, хто навчається грамоті. До цієї групи, безсумнівно, належать Псалтир та Часослов - перші навчальні посібники з читання.

Письмове слово Псалтиря, будучи засобом передачі християнського світовідчуття, стає таким чином поряд з фольклором фактором художнього виховання давньоруської людини. А якщо взяти до уваги, що йдеться про вплив книги на її духовне життя, то можна вважати читання Псалтирі першими кроками в освоєнні читацької діяльності давньоруськими учнями.

Проте читацька самостійність як особистісна якість на цьому ступені навчання не формувалася. На початковому етапі «книжкового вчення», по-перше, читалося обмежене коло текстів, які до того ж, як правило, заучувалися напам'ять, а по-друге, у процесі цього відбувалося освоєння лише однієї або двох книг (тобто не здійснювалася діяльність «з книгами та серед книг»).

Інший напрямок - читання для душі, тобто добровільне читання доступного кола книг людьми, які володіли грамотою.

Розмірковуючи про користь читання книг, давні автори особливо підкреслюють такий аспект читання: «Велика бо користь буває людині од учення книжного. Книги ж учать і наставляють нас на путь покаяння, і мудрість бо, і стриманість здобуваємо ми із словес книжних, бо се є ріки, що напоюють всесвіт увесь. Се є джерела мудрості, бо є у книгах незмірна глибина. Ними бо в печалі ми втішаємось, вони є уздою стриманості. А мудрість великою є, бо й Соломон же хвалив її [і] говорив: «Я, премудрість, вселила пораду, і розум, і тяму, я призвала страх господній; у мене - порада, у мене - мудрість, у мене - сила; мною царі царствують і владарі узаконюють правду; мною вельможі возвеличуються і деспоти держать землю; я люблю тих, які люблять мене; ті, що шукають мене, знайдуть благодать». Якщо бо пошукаєш ти в книгах мудрості пильно, то знайдеш ти велику користь душі своїй. Бо коли хто часто читає книги, то бесідує він із богом або зі святими мужами. Читаючи бесіди пророків, євангельські повчання і апостольські, і житія святих отців, знайде душі він користь велику» [15].

У знаменитому «Повчанні» Володимира Мономаха читаємо: «Зустріли ж мене посли від братів моїх на Волзі і сказали: «Приєднайся до нас, щоб вигнати Ростиславичів і волость їх відібрати; якщо ж не підеш з нами, то ми - самі по собі будемо, а ти - сам по собі», І сказав я: «Хоч ви й гніваєтеся, не можу я ні з вами піти, ні клятви переступити». І, відпустивши їх (послів), узявши Псалтир, з сумом розкрив його, і ось що прочиталося мені: «Що сумуєш, душо? Навіщо бентежиш мене? І потім я вибрав слова ці прекрасні і розташував їх одне за одним...» [15].

Літописні джерела, а також наукова література, присвячена їм, дозволяють уявити читацьку ситуацію тієї епохи, що складається із трьох факторів: що читали? Хто читав? Як читали?

Отже, що читали у давньоруській державі? Головною обставиною, що впливає на читацькі уподобання, є склад середньовічної літератури, яка входила до кола читання стародавнього русича. На зорі становлення книжкової культури у Стародавній Русі, переважно, у читацькому побуті перебувають церковні богослужбові книжки, зосереджені в християнських соборах і монастирях.

Першою бібліотекою вважаються книжкові зібрання Київського Софійського собору, створені за вказівкою Ярослава Мудрого. Ці книжкові зібрання (монастирські та князівські) виглядали не біднішими за бібліотеки Заходу і налічували сотні назв. Перевагу становили книги релігійного змісту, проте було багато творів візантійсько-болгарського походження, які розробляли теми космогонії, етики, психології людини, її поведінки, взаємин з оточуючими. Багата також перекладна література, яка є джерелом знань «підвищеного типу» за різними областями - з античної культури, мистецтва та культури Близького Сходу, з релігії та поетики.

Т. Горбаченко пропонує таку структуру книжного фонду: «1) богослужбові книги; 2) книги церковнослужбові, «четьї» релігійного змісту; 3) книги з церковного права; 4) книги світського змісту» [3, С.5].

Н. Солонська виділяє такі розділи каталогу Бібліотеки Ярослава Мудрого: «I. Християнська література: 1.1 Література, де порушуються питання християнського віровчення. 1.2 Література, де висвітлюється ставлення християнина до церкви та до священиків. II. Література моралістичного спрямування. III. Наукова література: 3.1 Історично-географічна. 3.2 Література, що містить історичну інформацію. 3.3 Література, що містить географічну інформацію. 3.4 Природничонаукова література. 3.5 Філософська література. IV. Література, де відбито питання повсякденного життя і побуту. 4.1 Література, де відбито питання етики, моралі. 4.2 Література, де відбито питання велеречивості. 4.3 Література, де відбито питання правильного харчування. V. Література, де відбито питання лікування хворих; здоров'я» [8, С. 64].

Крім цього, в коло читання мирських людей входили так звані «четьї збірники», які, крім культової функції, виконували також роль своєрідних науково-популярних посібників, складених або за тематичним принципом, або різноманітних за змістом, що включають у тому числі тексти релігійно-навчального характеру.

Однак читацькі уподобання наших предків формувалися в атмосфері невільного вибору. По-перше, церковна цензура, починаючи з XI століття, регулює приплив рукописних текстів до давньоруської держави, а по-друге, склад рукописних зборів у монастирях, які стали в середньовіччі центрами книжкової культури, підбирається під суворим наглядом настоятелів і, отже, відбиває їх читацькі уподобання. Ці обставини неспроможні були впливати на формування читацьких смаків як мешканців монастирів, так і мирських людей монастирської округи, які користувалися книжковими монастирськими зборами. Особливо відчутно це у XV столітті, коли поруч із церковними книжками з'являється «мирська» література.

У XV столітті репертуар монастирських бібліотек теж помітно розширюється, настоятелі замовляють книги, які часто виходили за межі статутного чернечого «келейного читання» [8, С. 42]. Проте їхня тематика теж визначається настоятелем і, таким чином, опосередковано впливає на читацькі інтереси ченців та послушників конкретного монастиря.

На думку сучасних фахівців у галузі читання, знання книг і усвідомлення читачем мети читання є компоненти, які поряд з умінням сприйняти зміст книги становлять основу кваліфікованої читацької діяльності. Отже, можна сказати, що давньоруська людина, яка вступила на шлях самоосвіти, володіла принаймні двома компонентами правильної читацької діяльності - вона усвідомлювала мету читання і мала в своєму розпорядженні групу книг, яка може задовольнити її прагнення до звання.

Хто читав у давньоруській державі? В основному потрапляють у «книжкове вчення» діти князів і білого духовенства, представники цих станів і становлять прошарок читачів у Стародавній Русі. Однак до потенційних читачів потрібно віднести всіх, хто міг читати і розуміти текст, а також писати. Такі грамотні люди були серед ченців, послушників монастирів, дяків, переписувачів книг, а також серед художників, про грамотність яких свідчать написи, зроблені на фресках та іконах XI-XIII ст. Книги купувася у приватну власність не тільки служителями монастирів, а й мирянами. Освічені люди купували книги у переписувачів книг і переписували їх самі. Книги замовляли в переписувачів у зв'язку з професійними потребами - тоді замовниками богослужбових книг виступали духовні особи, а також у зв'язку із задоволенням читацьких інтересів - у цьому випадку замовлялися як богослужбові книги, але вже мирськими людьми для домашнього читання, і книги світського змісту, причому такі книжки могли замовлятися і мирськими, і духовними особами.

Сучасний добрий читач - той, хто шукає відповіді в книгах на ті запитання, що виникли у нього, хто знає, до яких книг можна звернутися, хто вміє знайти потрібну книгу, щоб задовольнити свої потреби і отримати результат у найкоротший час. Тому, спираючись на принцип «зворотного погляду», можна вважати середньовічним читачем не того, хто просто володів грамотою, а лише того, хто самостійно шукав, збирав, читав, тлумачив книги, а отже, мав тип правильної читацької діяльності.

Як читали у давньоруській державі? Якщо говорити про самоосвіту, то слід зауважити, що такої літератури потрапляло до пересічного читача досить небагато. Це насамперед пов'язано з труднощами добування рукописних книг: нерідко їх доводиться самим собі переписувати чи замовляти та купувати у майстрів-переписувачів, що було дорого. Тому шляхи самоосвіти були різноманітні, кожен навчався, чого міг.

Незважаючи на те, що коло людей, що читають, на Русі було досить вузьке, їх читацька діяльність, книгообмін і обмін враженнями носив досить жвавий характер. Дослідники в рукописах знаходять позначки, що вказують на індивідуальних власників книг, а також на факти всередині монастирського книгообміну або спадкоємності у володінні книгами. «У деяких збірниках збереглися риси спілкування один з одним їх власників і читачів, що свідчить про існування в цьому монастирі читацького середовища, об'єднаного спільними інтересами до читання, що виходить часом межі, прописані статутами...» [7, С. 396].

Слід зазначити, що культурні зв'язки Стародавньої Русі не мають одностороннього характеру. У науковій літературі наводяться цікаві факти: «Житіє Федора Печерського», складене, як відомо, ченцем Нестером на початку XII століття, вже в XIII столітті перекладено болгарською мовою, а потім включено до сербської збірки Прологу; а до одного з найбільш ранніх болгарських списків Прологу, який датується 1340 роком, внесено житія Ольги, Бориса, Гліба, Мстислава [7, С.402].

Жвавий літературний обмін Русі з іншими православними державами, поява власної оригінальної літератури християнського та світського змісту, міграція книг - все це говорить про активну читацьку діяльність освічених «книжкових» людей, а також про участь давньоруської держави в європейському літературному процесі.

Таким чином, середньовічний читач не просто володів грамотою, а самостійно шукав, збирав, переписував, читав та обговорював книги, тобто, висловлюючись сучасною методичною мовою, діяв «з книгами та серед книг» в активному читацькому середовищі. Ця обставина призводить до висновку, що люди, які вступили на шлях навчання «підвищеного типу» - на шлях самоосвіти, мали читацьку самостійність як особистісну якість.

У древніх джерелах можна знайти і перші, висловлюючись сучасною мовою, методичні вказівки з читання книг. Поради, що містяться у Ізборнику Святослава 1076 року та призначені для молодих людей, вчать такій діяльності з книгами, яку можна назвати правильною, оскільки закликають думати під час читання та обмірковувати книжкові тексти після прочитання: «Читання книг, брати, корисне для кожного християнина. І сказав блаженний: «Поглинаючі його думки всім серцем - знайдуть його». Що означає - «поглинаючі думки його»? Читаючи книги, не намагайся поспішно гортати від голови до голови, але вдумайся, про що говорять книги, вчитуйся в їхні слова, повертаючись три рази до кожного розділу. Бо сказано: «У моєму серці сховав слова твої, щоб не обдурити тебе». Адже не сказав він: «Одними вустами промовив», але - «у серці приховав, щоб не обдурити тебе», - маючи на увазі глибини написаного, що його спрямовує. І я скажу: узда коню - вершник, а сутність праведного в книгах його. Адже не створити ні корабля без цвяхів, ні праведника без читання книг, і, подібно до того, як розум росте від витоків своїх, так і праведник - від читаних книг: воїна краса - у зброї, а корабля - у вітрилах, а праведника - у читанні книг. «Відкрий, - каже, - мої очі - зрозумію таємниці законів твоїх», - бо очима називає душевну уяву, і так далі; «Не приховуй від мене заповідей твоїх», - розумій так, що не треба приховувати від очей, від розуму і від серця [6, С.45].

У давньоруській писемності складається традиція повчань, в яких розкривається користь читання книг, що дають відповіді «на питання, що виникли в душі». У «Повісті временних літ» під роком 1037 читаємо: «... Велика ж буває користь від вчення книжкового; книгами наставляються і повчаються на шлях покаяння, бо від слів книжкових знаходимо мудрість і стриманість. Адже це - річки, що напоюють всесвіт, це джерела мудрості; адже в книгах незмірна глибипа, ними ми в смутку втішаємося; вони - узда утримання.... Якщо старанно пошукаєш у книгах мудрості, то знайдеш велику користь душі своїй. Бо хто часто читає книги, той розмовляє з Богом чи зі святими чоловіками. Той, хто читає пророчі бесіди, і євангельські та апостольські повчання, і житія святих отців, набуде душі великої користі» [14]. Не можна не зауважувати турботу середньовічного автора про виховання читача, вдумливого й серйозного, тобто гарного.

Вважаючи «Ізборник» 1076 року однією з найдавніших давньоруських рукописних книг С. Бондар зауважує, що в кінці рукопису є запис: «Закінчено цю книгу рукою грішного Іоанна. Вибрано з багатьох книг княжих», з якого випливає, що книгу було переписано в Києві за редакцією Іоанна. Дослідники дійшли висновку, що саме він добирав тексти. Існує також припущення, що книга готувалася для князя Святослава. Необхідно підкреслити, що при доборі рукописів з якоїсь княжої бібліотеки, Іоанн зробив глибоко продуманий і цілеспрямований (ідеологічно-світоглядний) добір текстів. Суспільно-політична та релігійно-церковна ситуація, в якій перебувала Русь, вимагала книги, де читач міг знайти відповіді на запитання: «Як жити людині?» Метою створення цієї збірки було сприяння духовному росту читачів, формуванню їх етичної свідомості. Можливо, пам'ятку було задумано, як підручник для княжих дітей. На сьогодні знайдено грецькі паралелі приблизно до половини текстів цієї рукописної книги. Інші статті, вірогідно, складені на слов'янському ґрунті. Зміст «Ізборника» вплинув на подальшу релігійно-філософську традицію і, зокрема, на світосприйняття князя Володимира Мономаха» [15].

Як бачимо, на зорі становлення методичної думки робиться спроба відповісти на основні питання методики - як читати книги і навіщо читати. Вражає влучність порад древніх авторів: читати не поспішаючи, неодноразово повертаючись до прочитаного, вдумуючись у те, що читаєш, вчитуючись у слова, а головне, - «відкривати душевну уяву».

Привертає увагу і той факт, що повчання про користь читання книг написані у формі «духовної бесіди», настанови, зверненої безпосередньо до читача, який потім почувається учасником довірливої розмови, занурюється в комунікативну ситуацію. Така манера прямого звернення до читача продовжує традицію усно-мовленнєвого методу, що зародився ще в дописемний період навчання, а потім стає характерною рисою для давньоруської вчительської та пізнішої навчальної літератури. У дусі повчальної бесіди написані «Слово якогось батька до сина свого, слова корисні» (Ізборник 1076), «Вчення»

Кирика Новгородця (1136), «Повчання для дітей» князя Володимира Мономаха. Пізніше комунікативна традиція продовжується в жанрах катехитичної бесіди (бесіди в запитально-відповідній формі з навчальними цілями) та навчального диспуту, а також стає основою побудови багатьох середньовічних підручників.

Висновки

Таким чином, давньоруська свідомість розглядала вміння читати не тільки як ремісничу навичку, але і як необхідну умову для отримання «книжкової мудрості», «великої користі для душі своєї», як перший крок до книжкової освіченості, яка включала знання книг і середньовічної літератури. Отже, поради давніх авторів про те, як читати книги, можуть бути розцінені як перші паростки методики формування читацької самостійності.

Література

1. Брайчевський М. Утвердження християнства на Русі. К.: Наукова думка, 1988. 261 с.

2. Войтович Л. Княжа доба на Русі: портрети еліти. Біла Церква: Видавець О. Пшонківський, 2006. 782 с.

3. Горбаченко Т. Вплив християнства на становлення писемної культури Русі-України: філософсько-релігієзнавчий аспект: автореф. дис. д-ра філос. наук. К., 2002.

4. Іванченко Р.П. Історія без міфів: бесіди з історії української державності. К.: Укр. письменник, 1996. 336 с.

5. Історія української культури /за загал. ред. Г. Крип'якевича. К.: Либідь, 1994. 656 с.

6. Мудре слово Древньої Русі: збірник. К.: Знання,1999. 465 с.

7. Священні книги як феномен культури / Мельник Т.В., Лубський В.І., Горбаченко Т.Г. та ін. Релігієзнавство. К., 1999. С. 393-425.

8. Солонська Н. Бібліотечна культура та книжкове надбання Київської Русі в контексті церковно-релігійного процесу епохи: історико-географічний зріз. Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. 2005. № 12. С. 12-52.

9. Тисяча років української суспільно-політичної думки: у 9-ти т. К., 2001. Том I. С. 270-281.

10. Чепелєва Н.В. Технології читання. Київ: ЦУЛ, 2004. 95 с.

11. Чижевський Д. Історія української літератури. Тернопіль: Феміна, 1994. 511 с.

12. Шкловська O. Методичні засади формування читацької компетенції. Всесвтня лiтерaтyрa тa кyльтyрa в нaвчaльниx закладах України. Київ: Смолоскип, 2007. № 5. C. 8-12.

13. Яценко Т.О. Формувати компетентнішого читача. Київ: Талком, 2008. № 6. С. 25-28.

14. Повість временних літ. URL: https://osvita.Ua/school/literature/l/70684/list-22.html.

15. Ізборник Святослава 1076 року. URL: http://litopys.org.ua/oldukr2/oldukr58.htm.

References

1. Brajchevs'kij, M. (1988). Utverdzhennja hristijanstva na Rusі [The establishment of Christianity in Russia]. K.: Naukova dumka [in Ukrainian].

2. Vojtovich, L. (2006). Knjazha doba na Rusі: portreti ehti [Princely times in Russia: portraits of the elite]. Віїа Cerkva: Vidavec' O. PshonHvs'kij [in Ukrainian].

3. Gorbachenko, T. (2002). Vpliv hristijanstva na stanovlennja pisemnoi kul'turi Rusi-Ukraini: filosofs'ko-religkznavchij aspekt [The influence of Christianity on the formation of the written culture of Russia-Ukraine: philosophical and religious aspects]. Extended abstract of candidate's thesis. K. [in Ukrainian].

4. Ivanchenko, R.P. (1996). Istorija bez mifiv: besidi z istorii ukrains'ko'i derzhavnosti [History without myths: conversations on the history of Ukrainian statehood]. K.: Ukr. pis'mennik [in Ukrainian].

5. Krip'jakevich, G. (1994). Istorija ukrains'ko'i kul'turi [History of Ukrainian culture]. K.: Libid' [in Ukrainian].

6. Mudre slovo Drevn'ot Rusi [Wise words of Ancient Russia]. K.: Znannja [in Ukrainian].

7. Mel'nik, T.V., Lubs'kij, V.I., Gorbachenko, T.G. (1999). Svjashhenni knigi jak fenomen kul'turi [Sacred books as a phenomenon of culture]. K. [in Ukrainian].

8. Solons'ka, N. (2005). Bibliotechna kul'tura ta knizhkove nadbannja Ki'ivs'ko'i Rusi v konteksti cerkovno-religijnogo procesu epohi: istoriko-geografichnij zriz [Library culture and book heritage of Kyivan Rus in the context of the church and religious process of the era: historical and geographical section]. Special'ni istorichni disciplini: pitannja teorit ta metodiki - Special historical disciplines: issues of theory and methodology, 12, 12-52 [in Ukrainian].

9. Tisjacha rokiv ukrains'koi suspil'no-politichnoi dumki [A thousand years of Ukrainian socio-political thought]. (vol. 1-2). K. [in Ukrainian].

10. Chepele:va, N.V. (2004). Tehnologiichitannja[Readingtechnologies]. Kiiv: CUL [in Ukrainian].

11. Chizhevs'kij, D. (1994). Istorija ukrains'koi literaturi [History of Ukrainian literature]. Ternopil': Femina [in Ukrainian].

12. Shklovc'ka, O. (2007). Metodichni zacadi formyvannja chitac'koi kompetencii [Methodical tasks of the formation of reading competence]. Vcecvitnja literatyra ta kyl'tyra v navchal'nix zakladax Ukraini - International literature and culture in educational institutions of Ukraine, 5, 8-12 [in Ukrainian].

13. Jacenko, T.O. (2008). Formuvati kompetentnisnogo chitacha [To form a competent reader]. Kiiv: Talkom [in Ukrainian].

14. Povist' vremennih lit [The story of temporary years]. osvita.ua Retrieved from https://osvita.ua/school/literature/l770684/list-22.html [in Ukrainian].

15. Izbornik Svjatoslava 1076 roku [Izbornik of Svyatoslav in 1076]. litopys.org.ua Retrieved from http://litopys.org.ua/oldukr2/oldukr58.htm [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru