Добромильська реформа 1882-1904 років та внесок єзуїтів у її реалізацію

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний вищий навчальний заклад “Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника”

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Добромильська реформа 1882-1904 рр.та внесок єзуїтів у її реалізацію

Кугутяк Микола Васильович доктор історичних наук, професор, декан факультету історії, політології і міжнародних відносин, Єгрешій Олег Ігорович кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри історії України і методики викладання історії, Королько Андрій Зіновійович кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України і методики викладання історії

Анотація

Василіанський чин пов'язаний з орденом єзуїтів від самого початку свого існування. Чернечий послух перших василіан розпочинався саме під духовним керівництвом Товариства Ісуса, що породило глибокий історичний зв'язок між цими релігійними орденами. У статті розглядається внесок єзуїтів у реалізацію Добромильської реформи 1882-1904 рр. Описано неоднозначну реакцію галицького суспільства щодо реформування Василіанського чину, побоювання щодо потенційної полонізації українського чернецтва і латинізації культових практик василіан. Згадано, що єзуїти внесли нові форми духовного служіння до василіанських традицій у сфері душпастирства. Зауважено, що ці релігійні практики були характерні для душпастирської діяльності Товариства Ісуса. Акцентовано увагу на тому, що критика реформи зі сторони галичан, навіть попри незначні нововведення, виявилась безпідставною і духовна ідентичність Василіанського чину залишилась незмінною. Висвітлено внесок отців з Товариства Ісуса, зокрема Генрика Яцковського, Каспера Щепковського, Казимежа Рідля, Адальберта Баудіса, Міхала Мицельського, Фелікса Цозеля. Відзначено, що реформа позитивно оновила Василіанський чин, додаючи нові аспекти ігнатіянської духовності до чернечих традицій василіан, що сприяло розширенню можливостей для духовної праці останніх та залучивши їх до активнішої громадської діяльності.

Наголошено, що в результаті Добромильської реформи Василіанський чин оновився і повернув духовний авторитет серед мирян. Це сприяло укріпленню Греко-католицької церкви в Галичині та підтримці української культурної та національної ідентичності. Зауважено, що реформа василіанського ордену відображала складність та динаміку релігійного життя у регіоні і мала вплив на інші релігійні громади. У статті підкреслюється значущість цієї події та її роль для розвитку церковного та культурного життя Галичини.

Ключові слова: Василіани, Добромильська реформа, Греко-католицька церква, Римо-католицька церква, Товариство Ісуса, єзуїти, Галичина.

Abstract

Kuhutiak Mykola Vasylovych PhD hab. (History), Professor, Dean of the Faculty of History, Political Science and International Relations, State Higher Educational Institution Vasyl Stefanyk Precarpathian National University

Yehreshii Oleh Ihorovych PhD (History), Associate Professor, Associate Professor of the Department of History of Ukraine and Methods of Teaching History, Vasyl Stefanyk Precarpathian University

Korolko Andrii Zinoviiovych PhD (History), Associate Professor of the Department of History of Ukraine and Methods of Teaching History, State Higher Educational Institution Vasyl Stefanyk Precarpathian National University

THE DOBROMYL REFORM OF 1882-1904 AND THE CONTRIBUTION OF THE JESUITS TO ITS IMPLEMENTATION

The Basilian order has been associated with the Jesuit order from the very beginning of its existence. The monastic obedience of the first Basilians began precisely under the spiritual leadership of the Society of Jesus, leading to a deep historical connection between these religious orders. This article examines the contribution of the Jesuits to the implementation of the Dobromyl reform from 1882 to 1904. It describes the mixed reaction of Galician society to the reform of the Basilian order, including concerns about potential polonization of Ukrainian monks and latinization of Basilian cult practices. The article notes that the Jesuits introduced new forms of spiritual ministry into the Basilian traditions in the field of pastoral work. It highlights that these religious practices were characteristic of the pastoral activities of the Society of Jesus. Emphasis is placed on the fact that criticism of the reform by Galicians, even in the face of minor innovations, proved to be unfounded, and the spiritual identity of the Basilian order remained unchanged. The article highlights the contribution of fathers from the Society of Jesus, including Henryk Jackowski, Kasper Szczepkowski, Kazimierz Riedl, Adalbert Baudiss, Michal Mycielski and Feliks Cozel. It is noted that the reform positively rejuvenated the Basilian order by incorporating new aspects of Ignatian spirituality into Basilian traditions, expanding opportunities for the spiritual work of the Basilians, and involving them in more active community activities.

It is emphasized that as a result of the Dobromyl reform, the Basilian order was renewed and regained its spiritual authority among the laity. This contributed to the strengthening of the Greek Catholic Church in Galicia and the support of Ukrainian cultural and national identity. The article points out that the reform of the Basilian order was the reflection of the complexity and dynamics of religious life in region and its influence on other religious communities. The article emphasizes the significance of this event and its role in the development of the church and cultural life of Galicia.

Keywords: Basilians, Dobromyl reform, Greek Catholic Church, Roman Catholic Church, Society of Jesus, Jesuits, Galicia.

Постановка проблеми

Місіонерство Товариства Ісуса тісно переплетене з душпастирською діяльністю ордену василіан, навіть попри наявні відмінності в організації свого духовного життя. Для василіанської духовності характерна певна контемпляція, замкнутість, натомість ігнатіянська більше спрямована до місіонерської, апостольської діяльності. Окремою і особливою сторінкою спільної історії цих орденів є декілька процесів реформування Василіанського Чину. Остання реформа мала особливо важливе значення для релігійної історії України, оскільки породила цілу плеяду видатних церковних діячів, які в майбутньому зіграють важливу роль у формуванні національної ідентичності українців. Фундаментальний внесок в усі процеси реформування Василіанського Чину здійснило Товариство Ісуса, тому цей аспект слід розглянути детальніше.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблематику Добромильської реформи 1882-1904 рр. і її значення для церковної історії України висвітлювали у своїх працях Макарій Каровець [1], Григір Лужницький [2, c. 526-529], Бегей [3], Ісидор Патрило [4, c. 60-87], Єронім Грім [5], Ігор Дрогобицький [6; 7], Ігор Пилипів, Руслан Делятинський [8], отець Станіслав Чесляк [9], протоієрей Олександр Дацюк [10, c. 313-323]. Більшість досліджень фокусується на Василіанському чині, натомість про Товариство Ісуса згадано значно менше.

Мета статті проаналізувати причини, хід та наслідки реформи василіанського ордену в 1882-1904 рр. в Галичини з акцентом на внесок єзуїтів у цей процес.

Виклад основного матеріалу

У XIX ст. василіанський орден постав перед особливими труднощами. Він став об'єктом переслідувань з боку російської влади, що призвело до ліквідації трьох провінцій ордену в межах імперії Романових. На галицьких землях Василіанський чин також переживав складні часи через наслідки релігійної політики Йосифа ІІ та втрату своїх численних монастирів. В другій половині ХІХ ст. ситуація стала критичнішою, тому о. Климент Сарницький, тогочасний протоігумен Галицької провінції василіанського ордену, усвідомлюючи низький рівень освіченості тогочасних василіан і поганий стан справ загалом, вирішив ініціювати реформу, метою якої би було відродження та підтримки культурного та духовного потенціалу чину [2, с. 526]. реформування чернецтво духовний служіння

Папа римський Лев XIII приділив особливу увагу галицьким василіанам в рамках своїх реформаторських заходів. Під час його понтифікату було реалізовано багато ініціатив, серед яких було оновлення різних чернечих чинів. Папа відгукнувся на прохання о. К. Сарницького і 12 травня 1882 р. видав апостольський лист «Singulare praesidium», яким започаткував реформування Василіанського чину [10, c. 313-314]. Очолювати цей процес було доручено Товариству Ісуса. Таким чином, 15 червня 1882 року, монастир у Добромилі був переданий в підпорядкування єзуїтам. Звідси й походить назва реформи. На той час в монастирі було лише три ченці та один новик, котрі, у знак протесту, покинули святиню, залишивши Товариству Ісуса пустий храм і монастирську скарбницю. Єзуїти, під керівництвом о. К. Щепковського, оселилися в монастирі, зробили там ремонти та організували новіціат. Вони заодно пробачили місцевим боржникам їхні грошові позики [3, с. 31]. Відновлення новіціату в Добромилі запустило процес, який охопив інші монастирі Василіанського чину і дозволив виховати нове покоління василіанського чернецтва.

Реформа викликала різку оцінку серед різних прошарків суспільства.

Шість василіанських монастирів висловили вислали до папи римського листа латинських впливів, але й відображала національну динаміку і конфлікти в Галичині, а саме невдоволення українських греко-католиків в тім, що реформу проводитимуть польські єзуїти [10, c. 313]. На зборі львівських українців, що відбувся 4 травня 1884 р. прийняли одноголосне рішення вислати делегацію з протестом до цісаря. Ця делегація складалася з трьох членів: професорів Львівського університету доктора Ізидора Шараневича й о. доктора Омеляна Огоновського, а також поміщика Володислава Федоровича. Цісар прийняв делегацію з прихильністю та обіцянкою, що буде вжито певних заходів для врегулювання ситуації. Однак він зазначив, що процес реформи відбувається за згодою папи римського [1, с. 526-527].

Обурення людей стосувалося потенційної латинізації та спольщення української греко-католицької церкви. Суспільної критики зазнав і митрополит С. Сембратович, і о. К. Сарницький, і Товариство Ісуса. Активну кампанію проти реформи можна також знайти на сторінках газети «Діло», але особливо завзято протестували москвофіли, що було пов'язано з побоюванням відносно можливого відновлення василіанського чину, адже це би загрожувало промосковським впливам у суспільстві [11, s. 1-2].

На захист реформи від суспільної критики став о. Генрик Яцковський, єзуїт і провінціал Галицької провінції Товариства Ісуса в 1881 - 1887 рр. Саме він, на вимогу Лева XIII, розпочав процес оновлення Василіанського чину. Отець згадував про спілкування з папою і застереження останнього про те, що традиції ордену василіан провинні бути збереженими. Окрім того, провінціал висловлював свою прихильність до Греко-католицької церкви, згадував про спільні духовні практики з українським духовенством [12, s. 7-9]. О. Г. Яцковський зауважував, що молитви, богослужіння, різні релігійні практики і навчання, до яких було причетне Товариство Ісуса, відбувалися українською мовою, попри те, що більшість єзуїтів були поляками. Він не просто так наголошував на цьому факті, адже останній якраз і викликав багато суспільної критики. Втім, єзуїти наполегливо вивчали мову, використовуючи її у проповідях і навіть листуванні [4, с. 70]. Це було суттєвим елементом забезпечення ефективної взаємодії між представниками ордену та василіанським чином. Отець Г. Яцковський також згадував, що єзуїти використовують української мови під час навчання василіан і релігійних церемоній з їхньою участю. Усе це свідчило про послідовність процесу реформування і збереження українського елементу в Греко-католицькій церкві. Апологія, написана о. Г. Яцковським, зазначає про те, що єзуїти добре усвідомлювали значення реформи для Галичини. Тим більше, отець наголошував, що критика вигідна тільки москвофілам і православним. Натомість він намагався розвіяти сумніви стосовно якихось прихованих цілей реформи та підкреслити її користь для українців і Греко-католицької церкви [12, s. 39, 43-47].

Метою започаткованої реформи було відновлення та підтримка авторитету василіанського ордену в Галичині. Основними завданнями було надання освіти для новиків та виховання нового покоління ченців. Отець Каспер Щепковський був відповідальний за укладений статут, розпорядок дня і навчальний процес для нових вихованців. Цікаво, що для організації релігійних церемоній було залучено двох старших василіан, адже критичні зауваження щодо реформи стосувались потенційної латинізації обряду і о. К. Щепковський хотів уникнути зайвої критики [13, s. 404-407].

Реформу василіанського ордену контролювала конгрегація пропаганди віри в Римі. Єзуїти ретельно вели звітну документацію про все, що стосувалося реформи та всіх важливих аспектів цього процесу. Конгрегація пропаганди віри виступала в ролі інституту, до якого слід було звертатися у разі виникнення будь-яких проблем або спірних питань у зв'язку з реформою. Крім того, і самі василіани мали можливість подавати скарги, якщо виникала потреба вирішити які-небудь суперечливі ситуації [14, р. 274-275].

Подекуди виникали суперечки, але це були радше витівки провокаторів і поодинокі випадки [13, s. 407]. Можна констатувати факт, що єзуїти добре порозумілися з василіанами. Для прикладу, о. К. Щепковський був високо шанований серед своїх вихованців. Він виконував обов'язки магістра новіціату і ректора у Добромилі з 1882 р. У 1888 р. він отримав нові доручення і йому довелось покинути свій пост, але його студенти написали звернення, прохаючи залишити отця ще на декілька років. Це прохання було взяте до уваги і виконане [15, р. 133]. Окрім цього, о. К. Щепковський був магістром новіціату сестер-василіанок, допомагав відновлювати жіночу гілку Василіанського чину, оскільки реформа торкнулась і останньої [16, с. 13.]. Втім, отцю не судилось дожити до завершення реформи. Він помер у 1899 р. Його вихованці з василіанського ордену прибули до Кракова, щоб вшанувати його пам'ять та провести в останню дорогу. Відомо, що о. К. Сарницький разом з молодими василіанами провели панахиду за покійним [13, s. 409-410]. Окрему заупокійну службу проводили Добромилі, де о. К. Щепковському також поставили пам'ятний постамент за заслуги [4, с. 87]. Ці короткі факти свідчать про глибоку повагу і вдячність, яку василіани відчували до свого вчителя і наставника. Загалом, реформа була складним процесом, до якого було залучено 47 єзуїтів. Окрім отців Г. Яцковського і К. Щепковського доречно ще відзначити отців Адальберта Баудіса [9], Міхала Мицельського, Казимежа Рідля, Фелікса Цозеля, Пьотра Бапста [17].

Отець К. Рідль обіймав посаду професора риторики у Добромилі в 1880-1882 рр. Він був автором численних аскетичних книжок, зокрема відомої на той час серії «Наука віри і звичаїв» [18, s. 570]. Його книги здобули значну популярність та періодично перевидавалися в Жовківській друкарні отців василіан. Деякі з праць о. К. Рідля були написані українською мовою. Він також перекладав для україномовних читачів релігійні книги з польської мови. Цікавий факт, що для перекладу однієї з праць о. Г. Яцковського була використана українська латинка [19]. Перекладена була також праця іншого єзуїта, о. Фелікса Цозеля, котрий викладав василіанам етику, а також моральне і догматичне богослов'я [20]. Щодо о. Міхала Мицельського, то він виконував обов'язок візитатора василіан під час своєї другої каденції на посаді провінціала Галицької провінції Товариства Ісуса в 1887-1893 рр. Також він обіймав посаду протоігумена Василіанського чину в 1897-1901 рр. Окрім цього, о. М. Мицельський разом з о. К. Щепковським займався розробкою нових конституцій для оновленого ордену [21, s. 447-448].

З особливо теплими спогадами василіани згадували про о. Войцеха Адальберта Марію Баудіса, якого можна вважати одним із ключових постатей процесу реформування. Він розпочав свою діяльність вже під час розгортання реформи, зробивши значний внесок в її освітню складову. Отець А. Баудіс став долучивши до неї латину, грецьку та німецьку мови. Його вихованці активно використовували знання вивчених мов для різних комунікативних завдань, наприклад для створення латинських віршів, проведення публічних виступів, диспутів, листування на грецькій та проповідування німецькою. Це свідчить про високий рівень підготовки, який молоді василіани отримували від єзуїтської педагогіки. Натомість сам о. А. Баудіс вивчив українську мову і активно використовував її у своєму повсякденному житті та духовній діяльності. Василіани згадували, що навіть у своїх листах та проповідях, він віддавав перевагу українській і закликав своїх вихованців писати йому нею. Згадується, що о. А. Баудіс також популяризував практику пожертвування себе Богородиці, культ св. Йосифа і св. Йосафата. Загалом, слід відзначити прихильність о. А. Баудіса до національного руху і релігійної культури українців. Його погляди вказують, що він підтримував культурну ідентичність василіан [22, с. 403-406]. Цікавими є спогади Миколая Лісовського, брата з єзуїтського ордену і займався здебільшого побутовими питаннями в Кристинополі. Його вразило настільки українським було середовище в монастирі, при тому, що в сусідній святині бернардинів панувала виключно польська культура. Цей факт тільки підтверджує слова о. Г. Яцковського, що Товариство Ісуса не планувало латинізувати і полонізувати василіанський чин [23, s. 412].

викладачем кількох мов та риторики, розширив навчальну програму,

Високий потенціал деяких ченців василіанського ордену дав їм змогу поїхати на навчання до колегіуму Товариства Ісуса у Кракові. Ця ініціатива свідчила про сприяння та підтримку з боку єзуїтів, які відзначали, що молоді василіани дуже добре засвоюють навчання. Теологічна освіта в Кракові, яку надавав єзуїтський орден, стала ще одним важливим аспектом, що допоміг у підготовці інтелектуальних кадрів та успішної реалізації реформи. Доцільно згадати, що серед вихованців цього освітнього середовища був А. Шептицький, видатна особистість для історії Греко-католицької церкви та національного руху в Україні [15, s. 133]. Слід зауважити й той факт, що майбутній митрополит ще з часів своєї юності був знайомий з провінціалом ордену єзуїтів о. Г. Яцковським [24].

Священик Іван Наумович, запеклий критик реформи та прихильник москофільських ідей, був змушений визнати, що ритуал, за яким василіани відправляли богослужіння, після проведення реформи залишився незмінним [11, s. 1]. Втім, неможливо стверджувати, що єзуїти не привносили жодних інновацій до релігійних практик Василіанського чину. Орден навчав молодих вихованців впроваджувати до своєї діяльності нові і вже поширені елементи тогочасного католицького культу, а саме травневі богослужіння, а також набожества, які були пов'язані із вшануванням Серця Ісуса. Окрім цього, значну увагу стали приділяти культу Діви Марії [3, с. 31-32]. Вже в 1889 р. василіани взяли на себе ініціативу проведення своїй перших парафіяльних місій та травневих богослужінь [4, с. 81]. Вихованці єзуїтів перейняли від них ідеї та культові практики, для прикладу, проведення реколекцій чи заснування релігійних товариств мирян, але надали цим ідеям власну «східну» форму. Це сприяло формуванню унікального характеру духовності Василіанського чину. Василіани зберегли традиції свого духовного життя, але додали до нього характерний для ігнатіянської духовності динамізм і апостольський дух. Вони почали більше долучатися до наукової, освітньої та душпастирської сфери. Реформування вплинуло на зовнішню діяльність ордену, розширюючи її обсяг і множинність форм, оскільки василіани стали більш активними у громадському та церковному житті Галичини [25, s. 196].

Реформа охопила монастирі у Лаврові, Дрогобичі, Львові, Кристинополі, Погоні, Улашківцях, Буковій, Жовкві, Крехові, Краснопущі, Михайлівцях, Бучачі, Підгірцях, Золочеві та Г ошеві [8, с. 223]. Вона сприяла тому, що в кінці XIX - на початку XX ст. відбулося значне піднесення рівня національної свідомості українського суспільства. Процес реформування став однією з визначальних причин активної діяльності Греко-католицької церкви. Остання почала відігравати все більш важливу роль у духовному та культурно- освітньому житті галичан. Реформа василіанського ордену припала на період внутрішніх суперечностей серед кліру ГКЦ, де існували прихильники ідей москвофілів та народовців. Василіани активно долучились до громадської діяльності, співпрацюючи зі світським духовенством. Цей аспект є особливо важливим, оскільки саме світські священики активно підтримували національну ідентичність українців та протистояли москвофільським впливам. Василіани після оновлення свого чину розпочали в Галичині активну душпастирську та просвітницьку діяльність серед населення. Таким чином, вони разом з духовенством стали ініціаторами піднесення політичного, національно-культурного та економічного життя українського народу [6, с. 332; 7, с. 213].

Єзуїти також добре розуміли, що василіани можуть стати потугою, здатною ідеологічно протистояти москвофілам в Галичині. Розглядалась навіть можливість виділення окремої споруди або комплексу будівель для організації монастиря василіанського ордену в Чернівцях. Очевидно, що ця ініціатива спрямовувалася на збереження духовної спадщини греко- католицької церкви в Буковині, особливо на тлі активних спроб поширення московського впливу та православної віри серед місцевого населення [11, s. 1].

Папа Лев ХІІІ не дожив до завершення реформи. Остання завершилась 10 вересня 1904 р. уже при його наступнику папі Пію Х. Статус протоігумена і керівні обов'язки у Василіанському ордену були передані о. Платоніду Філясу. Єзуїтів відзначили подяками за їхній внесок. У першому томі єзуїтського журналу «Nasze Wiadomosci» містяться декілька цікавих документів, які стосуються завершення реформування. Отець Людвік Мартін, генерал Товариства Ісуса, був відзначений подякою від римської конгрегації пропаганди віри. Це було визнанням його заслуг перед церквою і суспільством. Окрему вдячність від василіан за особливий вклад у реформу заслужив о. П. Бапст, останній протоігумен Василіанського чину від єзуїтів. Саме він передав свої повноваження о. Платоніду Філясу, чим остаточно і завершив реформу. Від новоствореного керівництва василіанського ордену подяку отримав провінціал Галицької провінції Товариства Ісуса о. Влоджімеж Ледуховський. [26, s. 388-394]. Останньому висловлював також велику вдячність митрополит А. Шептицький [27, s. 551-552].

Висновки

Реформа василіан мала вагоме значення для української історії, оскільки укріпила позиції Греко-католицької церкви в Галичині. У процесі реформування єзуїти додали до василіанських традицій певні зміни в релігійних практиках, які були характерні для них самих. Втім, навіть попри це, суть духовності Василіанського чину залишилась незмінною, традиції ордену були збережені без полонізаційних чи латинізаційних впливів. Молоді вихованці єзуїтів адаптували нові елементи культових практик до своїх релігійних звичаїв. Той факт, що єзуїти вивчали українську мову ілюструє їх готовність адаптуватися до національних особливостей Греко-католицької церкви, сприяючи підтримці культурного самовизначення її вірян. Побоювання щодо і суспільна критика щодо потенційної латинізації василіанського обряду чи спольщення українців, хоч і були небезпідставними та мали певне підґрунтя, але були марними. Реформа відбулася в період активного піднесення національної свідомості серед української суспільства в Галичині. Василіани почали долучатися до громадських ініціатив, сприяючи розвитку української культури та освіти. Таким чином, покоління церковних діячів, вихованих єзуїтами, стало опорою для збереження культурної ідентичності українців та відіграло важливу роль у національно-політичних процесах кінця ХІХ - початку ХХ ст., наслідки яких тривають до сьогодні.

Література

1. Каровець М. Велика реформа Чина св. Василія В. 1882 р. / М. Каровець. - Жовква: Вид-во ЧСВВ, 1938. - Т. 4. - 499 с.

2. Лужницький Г. Українська церква між Сходом і Заходом / Г. Лужницький. - Филаделфія : Провидіння, 1954. - 724 с.

3. Бегей І. Добромильська реформа: передумови та наслідки / І. Бегей // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: Історія України. - 2013. - Вип. 16. - С. 29-34.

4. Патрило І. Нарис історії Галицької провінції Василіянського Чину / І. Патрило // Записки ЧСВВ. - 1982. - Т. XI. - С. 43-130.

5. Грім Є. Василіанський чин у другій пол. XIX ст. Шлях до Добромильської реформи (1882-1904) [Електронний ресурс] / Є. Грім // Календар "світла" на рік Божий 2017. - 2017. - Т. LXXVII.

6. Дрогобицький І. Участь ченців-василіян у суспільно-політичному та економічному житті українського населення Східної Галичини наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. / І. Дрогобицький // Історія релігій в Україні: науковий щорічник. - 2010. - Кн. 1. - С. 332-336.

7. Дрогобицький І. Національний компонент діяльності ченців Чину св. Василія Великого кінця ХІХ - початку ХХ століття / І. Дрогобицький // Збірник наукових праць Національного науково-дослідного інституту українознавства та всесвітньої історії. - 2008. - Т. ХХГУ. - С. 213-219.

8. Пилипів І. Суспільна діяльність отців василіан у Галичині в період Другої Речі Посполитої / І. Пилипів, Р. Делятинський // Карпати: людина, етнос, цивілізація. - 2018. - Т. 7-8. - С. 221-231.

9. Чесляк С. Отець-єзуїт Войцех Марія Баудісс і добромильська реформа Чину святого Василія Великого / С. Чесляк // Добромильська реформа і відродження української церкви. : Мат. міжн. наук. конф., присвяченої 120-річниці Добромильської реформи ЧСВВ і 100-літній річниці перенесення Добромил. новіціату до Крех., Львів, 31 жовт. 2023 р. - Львів, 2003. - С. 95-115.

10. Дацюк О. Чин святого Василія Великого Української Греко- Католицької Церкви у ХІХ ст. / О. Дацюк // Труди Київської Духовної Академії. - 2012. - № 16. - С. 303-322.

11. Jezuici u Bazylianow // Slowo Polskie. - 1904. - 30 lipca. - S. 1-2.

12. Jackowski H. Bazylianie i reforma dobromilska / H. Jackowski. - Krakow : Druk W.L. Anczyca i spolki, 1884. - 48 s.

13. Baudiss W. O. Kasper Szczepkowski / W. Baudiss // Nasze Wiadomosci. - 1914. - T. 4. - S. 393-410.

14. Klimke F. The reform of the Basilians by the Jesuits of Galicia / F. Klimke // The Woodstock Letters. - 1905. - Vol. XXXIV, no. 2. - P. 274-277.

15. Gattin M. Varia. Poland. / M. Gattin // The Woodstock Letters. - 1890. - Vol. XIX, no. 1. - P. 132-135.

16. Витвицька М. Історично-правовий аспект реформування василіянських жіночих монастирів у Галицькій митрополії на межі XIX-XX століть / М. Витвицька // Acta studiosa: Богословський науковий збірник. - 2017. - Ч.9. - С. 7-29.

17. Bazylianie [Zasob elektroniczny] // Encyklopedia wiedzy o jezuitach na ziemiach Polski i Litwy 1564-1995 / red. L. Grzebien. - Krakow, 1996. - Tryb dostepu:

18. Riedl K. // Encyklopedia wiedzy o jezuitach na ziemiach Polski i Litwy 1564-1995 / red. L. Grzebien. - Krakow, 2004. - S. 570.

19. Jackowski H. Rozwaz toje dobre ! Hadki spasytelnii dla dobrych i zlych / H. Jackowski. - Krakow : Wl. Anczyc i Sp., 1882. - 164 s.

20. Цозель Ф. Яка повинна бути сповідь і як до неї приготовитися ? / Ф. Цозель ; пер. з переклав з пол. С. Кізима. - 2-ге вид. - Жовква : Вид-во оо. Василіян, 1912. - 152 с.

21. Michal Mycielski // Encyklopedia wiedzy o jezuitach na ziemiach Polski i Litwy 1564-1995 / red. L. Grzebien. - Krakow, 2004. - S. 447-448.

22. Скрутень Й. Адальберт Баудісс, ТІ / Й. Скрутень // Analerta OSBM. - 1927. - № 3. - С. 403-405.

23. Br. Mikolaj Lisowski (dokonczenie) // Nasze Wiadomosci. - 1912. - T. 3. - S. 404-414.

24. Novak M. Metropolita Andrzej Szeptycki i ks. Henryk Jackowski TJ (1880-1892) / M. Novak // Sensus Historiae. Studia interdyscyplinarne. - 2013. - T. 10, nr 1. - S. 21-38.

25. Nasypanyi B. The Basilian spirituality as a result of renovation of monastic life in the order after reforms made by the participation os Jessuits. Issue of identity / B. Nasypanyi // Culture in the Spiritual Life of Slavic Nations : Proceedings of an international conference, Kosice- Spisskd Podhradie-Ternopil, 3 October 2021. - Ruzomberok, 2021. - P. 187-198.

26. Zakonczenie reformy bazylianskiej // Nasze Wiadomosci. - 1904. - T. 1. - S. 388-396.

27. Litterae Excellmi Illmi ac Rndmi Dni Andrea Szeptycki Archieppi Leopoliensis rit. graec. ad Provinciam Galiciam S. J. // Nasze Wiadomosci. - 1904. - T. 1. - S. 551-552.

References

1. Karovets, M. (1938). Velyka reforma Chyna sv. Vasyliia V. 1882 r. [Great reform of the Order of St. Vasily V. 1882] (Vol. 4). Vyd-vo ChSVV [in Ukrainian].

2. Luzhnytskyi, H. (1954). Ukrainska tserkva mizh Skhodom i Zakhodom [The Ukrainian Church between East and West]. Provydinnia [in Ukrainian].

3. Behei, I. (2013). Dobromylska reforma: peredumovy ta naslidky [Dobromil reform: prerequisites and consequences]. Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho universytetu imeni V. N. Karazina. Seriia: Istoriia Ukrainy - Bulletin of the Kharkiv National University named after V. N. Karazin. Series: History of Ukraine, 16, 29-34 [in Ukrainian].

4. Patrylo, I. (1982). Narys istorii Halytskoi provintsii Vasyliianskoho Chynu [Essay on the history of the Galician province of Vasiliyansky Chyn]. Zapysky ChSVV - Records of ChSVV, XI, 43-130 [in Ukrainian].

5. Hrim, Ye. (2017). Vasylianskyi chyn u druhii pol. XIX st. Shliakh do Dobromylskoi reformy (1882-1904) [Basilian rank in the second half. 19th century. The path to the Dobromyl reform (1882-1904)]. Kalendar "svitla" na rik Bozhyi 2017 - Calendar of Light for the year of God 2017, 77.

6. Drohobytskyi, I. (2010). Uchast chentsiv-vasyliian u suspilno-politychnomu ta ekonomichnomu zhytti ukrainskoho naselennia Skhidnoi Halychyny naprykintsi KhIKh - na pochatku KhKh st. [The participation of Basilian monks in the social, political and economic life of the Ukrainian population of Eastern Galicia at the end of the 19th and the beginning of the 20th centuries.]. Istoriia relihii v Ukraini: naukovyi shchorichnyk - History of religions in Ukraine: scientific yearbook, 1, 332-336 [in Ukrainian].

7. Drohobytskyi, I. (2008). Natsionalnyi komponent diialnosti chentsiv Chynu sv. Vasyliia Velykoho kintsia KhIKh - pochatku KhKh stolittia [The national component of the activity of the monks of the Order of St. Vasily the Great at the end of the 19th - beginning of the 20th century]. Zbirnyk naukovykh prats Natsionalnoho naukovo-doslidnoho instytutu ukrainoznavstva ta vsesvitnoi istorii - Collection of scientific works of the National Research Institute of Ukrainian Studies and World History, 24, 213-219 [in Ukrainian].

8. Pylypiv, I., & Deliatynskyi, R. (2018). Suspilna diialnist ottsiv vasylian u Halychyni v period Druhoi Rechi Pospolytoi [Social activities of the Basilian fathers in Galicia during the Second Polish-Lithuanian Commonwealth]. Karpaty: liudyna, etnos, tsyvilizatsiia - Carpathians: people, ethnos, civilization, 7-8, 221-231 [in Ukrainian].

9. Chesliak, S. (2003). Otets-iezuit Voytsekh Mariia Baudiss i dobromylska reforma Chynu sviatoho Vasyliia Velykoho [Jesuit father Wojciech Maria Baudiss and the Dobromyl reform of the Order of St. Basil the Great]. Mat. mizhn. nauk. konf., prysvyachenoi 120-richnytsi Dobromyl's'koi reformy CHSVV i 100-litniy richnytsi perenesennya Dobromyl. novitsiatu do Krekh «U Dobromylska reforma i vidrodzhennia ukramskot tserkvy» - Materials of international of science conf., dedicated to the 120th anniversary of the Dobromyl reform of the ChSVV and the 100th anniversary of the transfer of the Dobromyl novitiate to Krehov «Dobromil Reform and Revival of the Ukrainian Church». (pp. 95-115). Misioner [in Ukrainian].

10. Datsiuk, O. (2012). Chyn sviatoho Vasyliia Velykoho Ukrainskoi Hreko- Katolytskoi Tserkvy u KhIKh st. [Order of St. Basil the Great of the Ukrainian Greek Catholic Church in the 19th century]. Trudy Kyivskoi Dukhovnoi Akademii - Proceedings of the Kyiv Theological Academy, (16), 303-322 [in Ukrainian].

11. Jezuici u Bazylianow. (1904, 30 lypnia). Slowo Polskie, IX(357), 1-2 [in Polish].

12. Jackowski, H. (1884). Bazylianie i reforma dobromilska. Druk W.L. Anczyca i spolki [in Polish].

13. Baudiss, W. (1914). O. Kasper Szczepkowski. Nasze Wiadomosci, 4, 393-410 [in Polish].

14. Klimke, F. (1905). The reform of the Basilians by the Jesuits of Galicia. The Woodstock Letters, XXXIV(2), 274-277 [in English].

15. Gattin, M. (1890). Varia. Poland. The Woodstock Letters, XIX(1), 132-135 [in English].

16. Vytvytska, M. (2017). Istorychno-pravovyi aspekt reformuvannia vasyliianskykh zhinochykh monastyriv u Halytskii mytropolii na mezhi KhIX-XX stolit [The historical and legal aspect of the reformation of the Basilian nunneries in the Galician metropolis at the turn of the 19th-20th centuries]. Acta studiosa: Bohoslovskyi naukovyi zbirnyk - Acta studiosa: Theological scientific collection, 9, 7-29 [in Ukrainian].

17. Bazylianie. (1996). U L. Grzebien (Red.), Encyklopedia wiedzy o jezuitach na ziemiach Polski i Litwy 1564-1995. WAM.

18. Riedl Kazimierz. (2004). U L. Grzebien (Red.), Encyklopedia wiedzy o jezuitach na ziemiach Polski i Litwy 1564-1995 (s. 570). WAM [in Polish].

19. Jackowski, H. (1882). Rozwaz toje dobre ! Hadki spasytelnii dla dobrych i zlych. Wl. Anczyc i Sp [in Ukrainian].

20. Tsozel, F. (1912). lakapovynna buty spovid i yak do nei pryhotovytysia ? [What should confession be and how to prepare for it?]. (S. Kizyma, Per.; 2-he vyd.). Vydavnytstvo oo. Vasyliian [in Ukrainian].

21. Michal Mycielski. (2004). U L. Grzebien (Red.), Encyklopedia wiedzy o jezuitach na ziemiach Polski i Litwy 1564-1995 (s. 447-448). WAM [in Polish].

22. Skruten, Y. (1927). Adalbert Baudiss, TI [Adalbert Baudiss, TJ]. Analesta OSBM - Analecta OSBM, (3), 403-405 [in Polish].

23. Br. Mikolaj Lisowski (dokonczenie). (1912). Nasze Wiadomosci, 3, 404-414 [in Polish].

24. Novak, M. (2013). Metropolita Andrzej Szeptycki i ks. Henryk Jackowski TJ (1880-1892). Sensus Historiae. Studia interdyscyplinarne, 10(1), 21-38 [in Polish].

25. Nasypanyi, B. (2021). Duchowosc bazylianska rezultatem odnowy zycia zakonnego bazylianow wskutek przeprowadzonych reform zakonu z udzialem jezuitow. Kwestia tozsamosci. U Culture in the Spiritual Life of Slavic Nations (s. 187-198). Vydavatel'stvo KU [in Polish].

26. Zakonczenie reformy bazylianskiej. (1904). Nasze Wiadomosci, 1, 388-396 [in Polish].

27. Litterae Excellmi Illmi ac Rndmi Dni Andrea Szeptycki Archieppi Leopoliensis rit. graec. ad Provinciam Galiciam S. J. (1904). Nasze Wiadomosci, 1, 551-552 [in Latin].

Размещено на Allbest.ru