Вплив козацьких традицій на формування вищих органів державної влади України-Гетьманщини

Размещено на http://allbest.ru

Чернівецький медичний фаховий коледж

Вплив козацьких традицій на формування вищих органів державної влади України-Гетьманщини

Мігальчан Ірина Олександрівна кандидат історичних наук,

викладач вищої кваліфікаційної категорії, викладач-методист

Анотація

У статті проаналізовано вплив козацьких традицій на процес формування та розвиток системи вищих органів влади України-Гетьманщини ХУІІ - ХУІІІ ст. Українська Гетьманська держава повстала внаслідок визвольної війни українського народу середини ХУІІ ст. Процес формування вищих органів влади проходив під впливом козацьких традицій та державно- правової системи Речі Посполитої.

Вищим органом державної влади вважалася військова козацька рада. Її організація та діяльність врегульовувалися козацьким звичаєвим правом та частково україно-російськими угодами другої половини ХУІІ ст.

Однак практика державного життя скоро показала, що дана форма управління ефективна для незначної території, в межах же всієї держави її реалізація була просто неможлива.

Тому, поступово функції та компетенції загальних рад у Гетьманщині переходять до Генеральних рад, при формуванні яких представницький принцип набуває розвитку і стає домінуючим, витісняючи принцип обов'язкової загальної участі всіх козаків.

Становлення інституту гетьмана в Українській державі відбувалося на підставі козацьких правових звичаїв і традицій. Стати гетьманом можна було лише шляхом виборів на загальних військових радах. Водночас сам процес виборів втрачає свій початковий демократичний характер. Старшина висуває власного кандидата і дбає про формування такого складу ради, який би забезпечив його обрання, тобто вибори гетьмана фактично носять формальний характер.

Загалом Гетьманська держава формувалася на двох принципових засадах, які часто вступали між собою в протиріччя - демократії та авторитаризму. Наявність цих двох засад зумовила подальший розвиток держави і стала причиною перманентного протистояння між гетьманом і старшиною протягом усього часу її існування.

Ключові слова: Україна-Гетьманщина, Українська Гетьманська держава, гетьман, військова козацька рада, рада старшин.

Abstract

The influence of the cossack traditions on the formation of higher authorities of the state power of Ukraine - Hetman

Migalchan Iryna Oleksandrivna Candidate of historical sciences, teacher of the highest qualification category, teacher-methodologist, Chernivtsi Medical College

The article analyzes the influence of Cossack traditions on the process of formation and development of the system of higher authorities of Ukraine-Hetman region in the 17th - 18th centuries.

The Ukrainian Hetman state arose as a result of the liberation war of the Ukrainian people in the middle of the 17th century. The process of formation of higher authorities took place under the influence of Cossack traditions and the state legal system of the Polish-Lithuanian Commonwealth.

The Military Cossack Council was considered the highest body of state power. Its organization and activities were regulated by Cossack customary law and partly by Ukrainian-Russian agreements of the second half of the 17th century.

However, the practice of state life showed soon that this form of governance is effective for a minor territory, but within the boundaries of the entire state, its implementation was simply impossible. Therefore, gradually the functions and competences of the general councils in the Hetman region were transferred to the General Councils. During their formation the representative principle develops and becomes dominant, supplanting the principle of mandatory general participation of all Cossacks. The establishment of the hetman institution in the Ukrainian state took place on the basis of Cossack legal customs and traditions.

It was possible to become a hetman only through elections at general military councils. At the same time, the election process itself was losing its initial democratic character. The chief nominated his own candidate and took care of the formation of such a composition of the council that would ensure his election, that is, the election of the hetman is actually of a formal nature.

In general, the Hetman state was formed on two principles, democracy and authoritarianism that often contradicted each other. The presence of these two foundations determined the further development of the state and became the cause of permanent confrontation between the hetman and the foreman throughout its existence.

Keywords: Ukraine-Hetmanship, Ukrainian Hetman State, hetman, military Cossack council, council of elders.

Вступ

Постановка проблеми. В умовах війни РФ проти України, коли керівництво країни-агресора заперечує факти існування державних утворень українського народу, постає нагальна потреба вивчення попередніх форм державності українців. Однією з історичних форм існування української держави є Українська Гетьманська держава другої половини ХУІІ - ХУІІІ ст. Офіційна назва держави - Військо Запорізьке. Поряд із цією назвою в історичній літературі активно використовується назва Україна-Гетьманщина, Гетьманщина, Українська козацька держава на ін.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Процес становлення Війська Запорізького як держави та особливості формування вищих органів влади є предметом дослідження сучасних вітчизняних істориків і правознавців. Насамперед, це праці В. Смолія, В. Степаненка, В. Горобця, В. Чухліба, В. Кривошеї, А. Козаченка та ін.

Мета статті - проаналізувати вплив традицій козацтва на процес формування та розвиток системи вищих органів влади України-Гетьманщини ХУІІ - ХУІІІ ст.

Виклад основного матеріалу

У наслідок визвольної війни українського народу середини ХУІІ ст. повстала Українська Гетьманська держава, головні засади якої формувалися на основі козацьких традицій та звичаїв. У історичній та історико-правовій науці існує погляд, що організація її влади сформувалася на базі устрою Запорізької Січі [1, с. 155; 2, с. 115]. Водночас, деякі дослідники вважають, що органи державної влади України-Гетьманщини склалися на основних принципах устрою реєстрових козаків [3, с. 24]. На думку автора, в основі організації держави лежали принципи, вироблені запорозькими та реєстровими козаками, з огляду на те, що організація останніх певною мірою успадкувала головні принципи устрою Запорізької Січі, одночасно запозичивши й деякі елементи військового устрою Речі Посполитої.

Вищим органом державної влади вважалася військова козацька рада. Її організація та діяльність врегульовувалися козацьким звичаєвим правом та частково україно-російськими угодами другої половини ХУІІ ст. За звичаєм загальновійськова рада скликалася гетьманом, військовою старшиною або простими козаками. Однак практика державного життя скоро показала, що дана форма управління ефективна для незначної території, в межах же всієї держави її реалізація була просто неможлива. Тому, поступово функції та компетенції загальних рад у Гетьманщині переходять до Генеральних рад, при формуванні яких представницький принцип набуває розвитку і стає домінуючим, витісняючи принцип обов'язкової загальної участі всіх козаків [4, с. 31]. Практично всі ради, починаючи з Переяславської 1654 р. (крім Ніженської 1663 р. та Будищанської 1668 р.) носили представницький характер. правовий запорізький гетьман козацький влада

Об'єктивно принцип обов'язкової загальної участі всіх козаків у раді був неможливий, з огляду на велику чисельність війська в межах всієї держави та його дислокування на значній території. До того ж, велика кількість учасників ради автоматично знижувала ефективність її функціонування. З іншого боку, застосування представницького принципу відповідало інтересам гетьмана та старшини, яка поступово почала оформлюватися в окремий суспільний прошарок, намагаючись закріпити за собою певні політичні, правові та економічні привілеї шляхом обмеження «прав і вольностей» козацького загалу. Поширення представницького принципу означало усунення простих козаків від участі у вирішенні найважливіших державних справ.

Даний принцип суперечив правосвідомості більшості козаків, в уяві яких зберігалися ще традиції обов'язкової участі в загальних військових радах. Ця обставина й стала причиною того, що представницький принцип не був закріплений на законодавчому рівні. Подібні спроби зустрічали спротив з боку простих козаків (наприклад, намір І. Виговського провести реформу, за якою кожний полк на раді мали представляти старшини і десять козаків [5, с. 240]). Певною мірою, мабуть, спрацювала й звичка до усного права та побоювання закріплення будь-яких правових норм письмовим законом. На думку автора козацький консерватизм у даному випадку мав більш негативні, ніж позитивні наслідки для перспективи розвитку державних інститутів. Відсутність законодавчо встановленого чіткого принципу формування делегацій на рівні полків і сотень в майбутньому призвело до того, що склад рад був переважно випадковим та ситуативним, а гетьман і старшина отримали можливість підбирати його для прийняття необхідних їм рішень.

Представницький принцип скликання рад по-різному сприймався різними категоріями козацтва. Прихильніше до нього ставилися реєстровці, що мали досвід та практику його застосування. Категоричне неприйняття зустрічалося з боку запорожців і значної частини покозаченої маси населення, для якої за ідеал слугував суспільно-політичний устрій Запорізької Січі.

На думку автора традиція усного права завадила й оформленню на законодавчому рівні принципів функціонування загальної військової ради - періодичність скликання, порядок винесення питань на розгляд, процедуру прийняття рішень. В умовах обмеженої території Запорізької Січі та нечисельності козацького війська відсутність писаних законів не позначалася на традиціях скликання та проведення загальної військової ради, її демократичних засадах, бо козаки ретельно слідкували за дотриманням «давніх звичаїв», передаючи їх усно з покоління до покоління. Однак, в умовах держави подібна практика була об'єктивно неможливою, тому це негативно позначилося на подальшому розвитку загальної ради як державного інституту.

Значним недоліком у роботі ради слід вважати відсутність чітко встановленої періодичності її скликання. Певною мірою це був відхід від козацьких звичаїв (як зазначалося вище, в Запорізькій Січі проведення ради відбувалося у встановлені терміни). Відсутність закріпленої законом норми проведення ради використовувалася гетьманом і старшиною у своїх власних інтересах. Вони скликали раду та формували перелік питань, що виносилися на обговорення.

За козацькими звичаями до компетенції загальної військової ради відносилося - вибори гетьмана і генеральної старшини та усунення їх від влади, прийняття законів, ратифікація міждержавних угод, ухвалення рішень з питань війни та миру, судочинство. Прості козаки формально мали право виносити певні питання на обговорення ради, але поступово й цю прерогативу старшина та гетьман забирають собі. З кінця 60-х років ХУІІ ст. загальновійськова рада скликалася тільки для виборів гетьмана та укладання нових україно-російських угод.

Ще одним негативним чинником, який впливав на конструктивну роботу ради, був стихійних і емоційний характер козацької ментальності. Так, коли козаки не могли досягти компромісу між собою під час прийняття певних рішень (наприклад, голоси поділялися приблизно порівну), то рада перетворювалася на бійку (як це не раз бувало в Запорізькій Січі). Як приклад можна навести Ніженську раду 1663 р., коли прибічники І. Брюховецького досягли своєї мети тільки завдяки застосуванню силових дій проти своїх опонентів (прибічників Я. Сомка). У перебігу процедури проведення даної ради чітко простежується стихійний прояв демократії козацького кола.

Таким чином, з утворенням Української Гетьманської держави в діяльності загальної військової ради можна прослідкувати чітку тенденцію - обмеження її демократичних засад та наступ на козацькі звичаєві права. Це відповідало інтересам гетьмана та старшини, яка намагалася посилити свою владу, а також Московській державі, для якої існування такого державного інституту як загальна військова рада, стояло на заваді поширенню власної централізованої системи державного управління.

Ці нові тенденції не знаходили підтримки серед широкого загалу козацтва, яке в даній установі вбачало реальну можливість реалізації своїх уявлень щодо демократії. Тому козаки прагнули зберегти раду в такому вигляді, в якому вона існувала до утворення держави. Всі намагання генерального уряду реформувати роботу ради сприймалося козацтвом як обмеження «давніх прав і вольностей». Неприйняття козаками певних змін у роботі загальнодержавних установ вилилося в те, що, нехтуючи постановами генерального уряду козаки періодично стихійно скликали неповні загальновійськові ради, які гетьман і старшина кваліфікували як «свавільні».

Найбільше невдоволення виявляли, звичайно, запорожці. Якщо на початку національно-визвольної війни 1648 р. вони брали активну участь у загальновійськових радах, то після смерті Б. Хмельницького прагнули проводити незалежну від Гетьманської держави політику. В деяких випадках запорожці відмовлялися брати участь у загальновійськових радах із-за свого негативного ставлення до питань, які розглядалися на ній. Так, вони ігнорували Переяславську раду 1654 р., ради в Чигирині та Корсуні 1657 р., Переяславську раду 1659 р. В інших випадках Запорізька Січ, навпаки, проявляла активність, претендувала на свою особливу роль у проведенні державної політики. Наприклад, з її ініціативи була проведена рада в Ніжині 1663 р., на якій обрали гетьманом І. Брюховецького. А після невдалої спроби 1669 р. обрати гетьманом І. Сірка, запорожці взагалі не беруть участі в загальновійськових радах [3, с. 31].

У такій поведінці запорожців чітко проявилися охлократично-демократичні риси їхньої ментальності та правосвідомості, зневажливе ставлення до самого інституту державної влади, яке виникло в період литовсько-польського панування. Однак, якщо на тому етапі опозиція державним інституціям Речі Посполитої носила позитивний характер, сприяла консолідації українського народу в його прагненні до свободи, то в умовах розбудови власної держави претензії запорожців на особливий статус, навпаки, мали негативні наслідки, заважали стабілізації державно-політичного життя України-Гетьманщини.

Не дивлячись на наступ козацької верхівки на «вольності» широкого загалу простих козаків, низка принципових засад щодо функціонування вищих органів державної влади залишилися непорушними. Насамперед, це стосувалося посади гетьмана. Обов'язковість її існування в свідомості козацтва розцінювалося як запорука збереження особливого устрою козацької громади, адже інститут гетьманства не мав аналогів у світовому державотворенні.

Становлення інституту гетьмана в Українській державі відбувалося на підставі козацьких правових звичаїв і традицій. Стати гетьманом можна було лише шляхом виборів на загальних військових радах. Основні вимоги до кандидатів на гетьманство зберігалися. Непорушною залишилася вимога, за якою претендувати на цю посаду могли тільки представники козацького стану. Всі кандидати, що висувалися на гетьмана у другій половині ХУІІ ст., були представниками козацького стану. Але, як і у випадку з повноваженнями загальної військової ради, інститут гетьманства за умов створення держави теж зазнав певної еволюції в бік обмеження демократичних засад.

Рішення про початок передвиборчої кампанії приймала рада старшин. Підставою для цього служило або добровільне зречення гетьмана булави або виявлення козаками порушень з його боку або невдоволення його політикою значною масою козаків. До кінця 60-х років ХУІІ ст. козаки зберегли за собою право висувати кандидата на гетьманство, однак поступово в результаті зміцнення позиції старшини, рядові козаки були позбавлені можливості висувати своїх кандидатів.

Деяких змін зазнала й практика проведення передвиборчої агітації. Звичай надавав право козакам перед виборами проводити роботу серед загалу з метою схилити більшість на бік свого висуванця. Водночас, за традицією самі кандидати не мали права агітувати самі за себе. Проте з утворенням держави найактивнішу агітацію почали проводити саме кандидати у гетьмана. Вже під час виборів гетьмана 1657, 1659, 1663 рр. за наказом кандидата в гетьмани створювалися так звані групи підтримки. Вперше особливо активно агітаційну кампанію розгорнули запорожці та Лівобережні полки за Ю. Хмельницького в ході виборів 1659 р.

Згодом, рядові козаки втрачають право вільного проведення агітації. Так, під час виборчої кампанії 1669, 1672 і 1687 рр. широка агітація вже не проводилася. Пояснювалося це тим, що старшина висувала єдиного узгодженого кандидата, якого повинні були вибрати на раді спеціально підібрані козаки. З метою запобігання можливих виступів і невдоволень козацтва та селянства генеральний уряд намагався не розголошувати підготовку до їх проведення [3, с. 53].

Таким чином, з утворенням держави посада гетьмана залишається виборною, але сам процес виборів втрачає свій початковий демократичний характер. Старшина висуває власного кандидата і дбає про формування такого складу ради, який би забезпечив його обрання, тобто вибори гетьмана фактично носять формальний характер. Водночас, скасувати принцип виборності вона не могла - у свідомості козаків це означало б порушення їх демократичних цінностей.

З метою прикриття певного маскування формальності виборів їх процедура в загальних рисах зберігала козацький ритуал. Уповноважений представник генерального уряду виконував функції головуючого і запитував учасників ради кого вони бажають обрати гетьманом. Так само, як колись на Січі, козаки вигукували ім'я кандидата та підкидали головні убори. Ретельного підрахунку голосів так само не проводилося, приблизно визначався результат і головуючий його оголошував. Затвердження новообраного гетьмана відбувалася тільки після того, як він складав присягу війську. Потім козаки віддавали йому традиційні почесті та вручали відзнаки влади - клейноти.

Що торкається компетенції гетьмана, то козацьке право закріплювало за ним досить широкі повноваження. Водночас відповідно традиції він формально залишався у підпорядкуванні загальної військової ради і ради старшин, які мали право затверджувати або скасовувати рішення гетьмана. В реальності в Гетьманській державі співвідношення влади ради та гетьмана, на відміну від Запоріжжя, поступово схиляється в бік останнього. Ця тенденція вже чітко окреслилася в період правління Б. Хмельницького, фактично обраного довічним гетьманом. Він зосередив у своїх руках основні політичні, адміністративні, судові та військові функції, в наслідок чого найважливіші питання він став вирішувати майже самостійно, перетворившись на військового диктатора. Не випадково сам Б. Хмельницький був носієм ідеї українського монархізму у формі самодержавного гетьманства, яке б передавалося за спадковістю, а не через процедуру виборів.

Загалом Гетьманська держава формувалася на двох принципових засадах, які часто вступали між собою в протиріччя - демократії та авторитаризму. Наявність цих двох засад зумовила подальший розвиток держави і стала причиною перманентного протистояння між гетьманом і старшиною протягом усього часу її існування.

Суть цього протистояння полягала в тому, що гетьман намагався перебрати на себе всю повноту влади, обмежити участь старшини в державній політиці, залишити булаву у власному роді. Укладаючи угоди з Польщею та Московщиною, гетьмани на законодавчому рівні намагалися закріпити не тільки українську державність, а й ширші власні повноваження.

Старшина ж, навпаки, всіма засобами прагнула обмежити прерогативи гетьмана, втримати провід у державному управлінні, запобігти ствердженню в Україні монархічної форми правління. Інтереси старшини об'єктивно співпадали з інтересами Московщини, монархічно-централізаторські основи якої не могли допустити існування в межах однієї держави посади близької за своїми повноваженнями до монарха.

Тому україно-російські угоди другої половини ХУЗІ ст. (наприклад, Глухівська угода 1669 р., Конотопська угода 1674 р., Коломацька угода 1687 р. та ін.) обмежували повноваження гетьмана радою старшин, забороняли йому позбавляти старшин займаних посад і чинити над ними суд. Загально відомо, що старшинська опозиція в своїй боротьбі проти гетьмана часто апелювала до царського уряду і завжди знаходила підтримку з його боку.

В основі протистояння між гетьманом і старшиною поряд із суто суб'єктивними чинниками лежали й об'єктивні. На момент утворення Гетьманської держави в Європі домінуючою формою правління була монархія.

З огляду на це українські гетьмани вважали, що встановлення подібної форми в Україні буде сприяти укріпленню її державності, зрівняє її в правах з іншими європейськими країнами.

Позиція ж старшини ґрунтувалася, насамперед, на давніх козацьких традиціях і звичаях, переважаючими серед яких були принципи народовладдя та виборності вищих посадових осіб. До того ж, невтішний досвід спадковості гетьманства на прикладі Юрія Хмельницького засвідчив, що даний принцип не завжди може бути на користь державі. Тому то потужні бажання деяких гетьманів після Б. Хмельницького залишити булаву у власному роді (Д. Многогрішного, І. Самойловича) зустрічали спротив з боку значної частини старшин, а особливо з боку Запоріжжя, яке завжди виступало як уособлення давніх демократичних традицій.

В. Антонович, оцінюючи невдалу спробу І. Мазепи писав: «Спроби Мазепи створити монархічно-аристократичну державу зазнали невдачі через те, що зігнорував державно-правовий ідеал українського народу, не зважаючи на народні бажання, які цілком розминалися із заходами гетьмана» [6, с. 138]. Тобто, розуміючи гетьмана як голову держави з фактично невизначеним, а отже майже безмежним, обсягом повноважень, український народ водночас визнавав необхідність дієвого контролю за його діяльністю, жорстко відсікаючи будь-які прояви монархізму.

Не останню роль у цьому протистоянні відігравав й той факт, що українська старшина, яка формувала державу, була вихована в традиціях політичної культури Речі Посполитої, де існував виборний король, залежний від представницьких органів шляхти та міщанства. Разом усі ці чинники й зумовили те, що протягом існування Гетьманської держави принцип виборності зберігався на всіх рівнях владної ієрархії - від гетьмана до сотника, відбиваючи таким чином глибинні засади народної правосвідомості.

Показовим є той момент, що навіть після скасування Російською імперією посади гетьмана та козацьких рад, у політичній свідомості козацтва продовжували жити демократичні громадські цінності. Так, на час написання козаками депутатських наказів до Комісії 1767 р. низка полків виступили за відновлення ключових засад козацької демократії і політичного устрою, висунувши вимоги до царського уряду щодо обрання гетьмана, генеральної, полкової і сотенної старшини [7, с. 177-178].

Висновки

Вирішальну роль у процесі формування вищих органів влади та управління Гетьманщини відіграли правові традиції та звичаї Запорізької Січі та реєстрового козацтва, а також державно-політичні традиції Речі Посполитої. Вищими органами державного управління України-Гетьманщини були гетьман, військова козацька рада, рада старшин. Гетьман уособлював монархічну форму правління, генеральна старшина та рада старшин - аристократичну, а загальна військова козацька рада - народну (демократичну). Відповідно, протягом усього існування Гетьманської держави між ними точилася боротьба за повноту своїх владних повноважень. І тільки глибокі демократичні традиції стали на заваді встановлення в Україні спадкового гетьманства, а значить утвердження одноособової монархічної влади. З іншого боку відсутність сильної монархічної влади провокувала постійну боротьбу старшинських угрупувань за гетьманську булаву, що об'єктивно послаблювало Гетьманщину.

Література

1. Борисенко В.Й. Курс української історії з найдавніших часів до ХХ століття: Навчальний посібник. К.: Либідь, 1998. 614 с.

2. Заруба В.М. Історія держави і права України: Навчальний посібник. К.: Істина, 2006. 416 с.

3. Козаченко А.І. Органи державної влади і управління України другої половини ХУІІ ст.: дис. на здоб. наук. ступ. канд. юрид. наук. Харків., 2001.

4. Горобець В. Інституційна модель та політичний режим України-Гетьманщини // Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку. К., 2000. Вип. 7. С. 30-52.

5. Крип'якевич, І., Гнатевич, Б., Стефанів, З. та ін. Історія Українського війська. Т. 1. Київ: Варта, 1994. 384 с.

6. Антонович В.В. История малорусского казачества. Лекции В.В. Антоновича. К., 1882. 168 с.

7. Українське суспільство на зламі середньовіччя і нового часу: нариси з історії ментальності та національної свідомості. К.: Інститут історії України НАН України, 2001. 318 с.

References

1. Borisenko V.Y. (1998). Kurs ukrains'ko'i іstorії z naydavmshih chasrv do HH stoHttya: Navchal'niy poslbnik. [Course of Ukrainian history from the earliest times to the 20th century]. Kyiv: LiHd [in Ukrainian].

2. Zaruba V.M. (2006). Istoriya derjavi і prava Ukra'ini: Navchal'niy posftnik. [History of the state and law of Ukraine: Study guide]. Kyiv: Istina. [in Ukrainian].

3. Kozachenko А.І. (2001). Organi derjavnoj.' vladi і upravhnnya Ukrami drugo^ polovini HVn st.: dis. na zdob. nauk. stup. kand. yurid. nauk. [Bodies of state power and administration of Ukraine in the second half of the 17th century]. Harkw. [in Ukrainian].

4. Gorobec' V. (2000). Jnstitudyna model' ta pohtichniy rejim Ukrami-Gefmansch'ini // Ukrams'ka kozac'ka derjava: vitoki ta shlyahi іstorichnogo rozvitku. Kyiv. Vip. 7. S. 30-52. [in Ukrainian].

5. Krip'yakevich, І., Gnatevich, B., Stefamv, Z. ta іп. (1994). Istoriya Ukrams'kogo vіys'ka. [History of the Ukrainian army]. T. 1. Ki'fv: Varta. [in Ukrainian].

6. Antonovich V.V. (1882). Istoriya malorusskogo kazachestva. Lekcii V.V. Antonovicha. [History of the Little Russian Cossacks]. Kirv. [in Ukrainian].

7. (2001). Ukrams'ke suspd'stvo na zlamі seredn'ovkhchya і novogo chasu: narisi z іstorії mental'nosti ta national^}.' svіdomostі. [Ukrainian society at the turn of the Middle Ages and modern times: essays on the history of mentality and national consciousness]. Ki'fv: Institut іstorії Ukrami NAN Ukrami,. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru