Формування системи освіти ЄС в контексті історичного розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування системи освіти ЄС в контексті історичного розвитку

Забіяка Ірина Миколаївна кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри іноземної та української філології, Луцький національний технічний університет, м. Луцьк

Анотація

Зростаючі взаємозв'язок і взаємозалежність країн сучасного світу, інтернаціоналізація економіки, науки і культури, загострення глобальних проблем, вирішення яких неможливе без виходу за національні рамки, - все це обумовлює першорядну важливість вивчення світового досвіду в різних сферах суспільного життя та різних галузях наукового знання. Фахівці будь-якої галузі науки та практики прагнуть отримати, можливо, повнішу інформацію про роботу своїх колег, запозичувати їх досягнення та вивчати їх досвід. Не є винятком вища освіта загалом та професійна освіта зокрема, що являються однією із найбільших сфер людської діяльності.

У статті в компаративно-педагогічному аспекті здійснено аналіз історичного розвитку загальноевропейської системи вищої освіти. У ній розглянуто основні етапи створення єдиного освітнього інтеграційного простору на території Европи (починаючи з 1950 р.). Вивчено основні нормативні історичні документи, в яких укладено головні принципи механізму роботи европейської освітньої системи, а також проаналізовано роботу самих значних міжнародних конференцій у галузі вищої освіти европейського континенту.

Схарактеризовано особливості документів Болонського процесу та інших міжнародних самітів з проблем розвитку та формування системи вищої освіти, визначено пріоритетні завдання, принципи та етапи формування зони европейської вищої освіти. Розкрито особливості Европейської кредитної трансферно-накопичувальної системи ECTS. Розкрито основні засади стратегій студентоцентрованого навчання та освіти упродовж життя.

Система вищої освіти пройшла багатовіковий шлях історичного розвитку. З одного боку, вона значно впливали на накопичення, збереження та прогрес культури і суспільства в цілому, а з іншого боку, на собі відчувала різноманіття кардинальних змін, що відбувалися та відбуваються сьогодні в соціумі, науці та культурі всіх країн і народів.

Ключові слова: Европейський Союз, вища освіта, професійна освіта, Magna Charta Universarum, Болонський процес, системи ECTS, Болонська декларація, Маастрихтський договір, Erasmus, Лісабонська стратегія, процес Брюгге.

Abstract

Zabiiaka Iryna Mykolaivna Candidate of Pedagogical Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Foreign and Ukrainian Philology, National Technical University, Lutsk

FORMATION OF THE EU EDUCATION SYSTEM IN THE CONTEXT OF HISTORICAL DEVELOPMENT

The growing interconnection and co-dependence of the modern world, the internationalisation of the economy, science and culture, and the aggravation of global problems, the solution of which is impossible without going beyond national boundaries, all this makes it of primary importance to study the world experience in various spheres of public life and various branches of scientific knowledge. Specialists in any field of science and practice seek to obtain as much information as possible about the work of their colleagues, to borrow their achievements and to learn from their experience. Higher education in general and vocational education in particular are no exception, being one of the largest spheres of human activity.

The article analyses the historical development of the European higher education system from a comparative and pedagogical perspective. It considers the main stages of the creation of a single educational integration space in Europe (since 1950). The main normative historical documents that set out the main principles of the European educational system's mechanism are studied, and the work of the most significant international conferences in the field of higher education on the European continent is analysed.

Features of the documents of the Bologna Process and other international summits on the problems of development and formation of the higher education system are characterized, priority tasks, principles and and stages of formation of the European Higher Education Area are determined. The features of the European Credit Transfer and Accumulation System (ECTS) are revealed. The basic principles of student-centered learning and lifelong learning strategies are revealed.

The system of higher education has gone through a long historical development. On the one hand, it has had a significant impact on the accumulation, preservation and progress of culture and society as a whole, and on the other hand, it has experienced the variety of fundamental changes that have taken place and are taking place today in society, science and culture of all countries and peoples.

Keywords: European Union, higher education, vocational education, Magna Charta Universarum, Bologna Process, European Credit Transfer and Accumulation System (ECTS), Bologna Declaration, Maastricht Treaty, Erasmus, Lisbon Strategy, Bruges Process.

Постановка проблеми

В умовах інтеграції України в єдиний європейський освітній простір, вивчення різних моделей освітньої політики, які існують на сьогоднішній день у Европі, видається вкрай важливим для виявлення найбільш прийнятних механізмів та способів входження української освіти в структуру освіти країн европейської співдружності.

Пріоритети сучасної освітньої політики обумовлюються змістовою сутністю освіти, її цінність та стратегічними завданнями. Розв'язання цього завдання вимагає вивчення досвіду різних країн із розвитку та реформування освітньої політики.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У сучасні вітчизняній педагогічній науці значна частина досліджень приурочена вивченню досвіду становлення та розвитку вищої освіти Европейського Союзу.

У наукових пошуках Н. Авшенюк, А. Василюк, Т. Кучай, П. Кряжева, Л. Ляшенко, А. Максименко, Л. Шаповалової, А Сбруєвої та ін. розкриті питання реформування та модернізація освітніх систем, зокрема вищої освіти в країнах Західної Європи; досвід організації процесу освіти дорослих у Европейському Союзі були предметом вивчення О. Волярської, О. Сергеєвої.

Система професійної підготовки розкрита у наукових розвідках Н. Журавської, І. Задорожної, К.Котун, О. Кучай, М. Лещенко, О. Мельник, Л. Пуховської, А. Роляк, К.Котун та ін.

Значимими для розкриття означеної проблеми був аналіз наукових досліджень зарубіжних вчених: Ф. Альтбах (Ph. Altbach), Бранденбург (U. Brandenburg), А. Джордан (A. Jordan), А. Котман (A. Kottmann), М. Клейнер (m. Kleiner.), М. дер Венде (der Wende M.), Х. де Віт (H. de Wit) та ін..

Мета статті полягає в аналізі та розкритті основних тенденцій формування сучасної европейської вищої в історичному контексті.

Методи дослідження. Під час наукового пошуку у розкритті зазначеної проблеми було використано такі методи: порівняльний аналіз європейських законодавчих актів з питань вищої освіти, педагогічної документації, вивчення та теоретичний аналіз наукових праць зарубіжних та вітчизняних дослідників з проблеми дослідження, систематизація, узагальнення та інтерпретаційно- аналітичний метод.

Виклад основного матеріалу

Европейський Союз сьогодні представляє собою не просто інтеграційне об'єднання 28 европейських держав, а особливий світ, де править практично повне взаємовигідне партнерство, що об'єднує політичне, економічне, соціальне та культурне життя кожного із членів суспільства.

Спочатку Европа об'єднувалася поетапно лише між окремими країнами: Бельгією, Нідерландами та Люксембургом (Бенілюкс, 1944 р.), Німеччиною та Францією (Европейське об'єднання вугілля і сталі, 1950 р.), Францією, ФРН, Італією, Нідерландами, Бельгією та Люксембургом (Европейське економічне співтовариство, 1957 р.).

На початках, европейські країни не надавали питанню єдиної системи вищої освіти належної уваги, що абсолютно виправдано, оскільки насамперед їм необхідно було закласти життєздатну економічну базу, яка би в подальшому була основою створення єдиної системи освіти. Так наприклад, за Римським договором 1957 р. вища освіта не входила до загальної компетенції країн- учасниць договору, внаслідок чого, не існувало між ними і єдиної освітньої політики. Хоча, ідея про спільне управління освітніми системами европейських країн визначалася терміном «підготовка спеціалістів і підвищення їх кваліфікації», відомством яких повинна була займатися спеціальна европейська комісія [4].

Відтак із зміцненням торгових і дипломатичних зв'язків між країнами Европи в кінці 80-х років минулого століття, стало можливим і необхідним створення такої освітньої системи, яка була здатна врахувати всі індивідуальні особливості членів Европейського співтовариства та інтегрувати їх. В результаті чого, були сприятливі умови для створення нового продукту - освіти, яка є прикладом і зразком для решти світу.

Як і належить, нова політична ідея потребувала юридичної обґрунтованості та захищеності для того, щоб мати реальні плоди своєї програми. Вона була закріплена у новому міжнародному документі, назва якому було «Загальна хартія університетів» (1988, la Magna Charta Universarum) [6].

Перші проекти створення нової системи освіти були запропоновані на зборах найстаріших европейських університетів у 1986 р. Ідея була відразу ж прийнята з ентузіазмом багатьма ректорами, які взяли участь на наступних зборах у Болоньї 1987 р., що надало можливість створення керівного комітету, який видав відповідний документ, підписаний 18 вересня 1988 р.

Загальна хартія університетів була особливо важливою, оскільки не була представлена владою згори, а була розроблена Університетами, як результат довготривалого процесу, що отримав широку підтримку в контексті розвитку фундаментальних цінностей европейських університетських традицій. Загальна хартія Університетів заклала основу для зміцнення співпраці з неевропейськими Університетами, для кооперації між закладами вищої освіти в усьому світі. Проте, головна мета Загальної хартії

Університетів - зміцнення незалежності вищої освіти в державі, оскільки університетська автономія сама по собі є фундаментальною цінністю у будь-якій правовій системі [6].

Звертаючись до історії та аналізу документів, варто відзначити, що своїми положеннями Загальна хартія університетів не зобов'язувала і не закликала до відповідальності всі европейські держави.?і масштаб та характер носили більше філософський і теоретичний характер, ґрунтуючись лише на принципах моралі та вірності.

Саме тому, через чотири роки европейська спільнота провела чергову конференцію, в рамках якої змогла об'єднати освітні та дипломатичні політики кожної з европейських держав, а найголовніше - інтегрувати розрізнені політичні системи окремої країни, створивши абсолютно нове інтеграційне об'єднання, назване Маастрихтським договором 7 лютого 1992 р. як Европейський Союз [7].

Відповідно до цього договору, в обов'язки ЕС входило підтримувати, фінансувати та всіляко стимулювати розвиток системи освіти на европейському просторі, створюючи цим нову міжурядову культуру, яка давала б приклад для розвитку іншим державам та політичним об'єднанням.

Одним із результатів підписання Маастрихтського договору став Болонський процес, який розпочався у 1998 р., в результаті якого по-перше, відбулася уніфікація університетських цінностей із збереженням традиційного бачення в галузі освіти кожної европейської країни, по-друге, посилилася пропаганда переваги вищої освіти в очах суспільства, залучення громадськості до вступу до ЗВО; а по-третє, зниження цін на освіту, залучення спонсорів до фінансування університетів не тільки з боку урядових органів, а й великого та середнього бізнесу [7].

Початок Болонського процесу був пов'язаний із конференцією, яка проводилася у Сорбонні, 1998 р. На цьому першому засіданні були присутні лише чотири европейські держави, які й підписали декларацію про створення «єдиного простору вищої та загальної освіти», а саме Франція, Великобританія, Німеччина та Італія. Сьогодні ж до Болонського процесу приєдналися вже 49 членів [5].

У загальному вигляді цілі та завдання Болонської декларації можна подати наступним чином: створити систему градації академічних дипломів, зробити процес випуску спеціалістів прозорішим, зменшуючи бюрократичні проблеми; створити два цикли навчання: перший цикл триває щонайменше три роки, знання його випускника придатні для всього ринку послуг; другий цикл є доповненням до першого, необхідний для поглиблення знань та підвищення здатності до роботи у більш складних сферах; створити спеціальну систему кредитів (балів, ESTC) як для студентів рідних ЗВО, так і за програмою Erasmus; удосконалити співпрацю у підтримці якості освіти; збільшити кількість модулів, предметів та видів практичних занять, погоджуючи їх зі змінами в суспільстві, обумовленими процесами глобалізації та уніфікації та інтернаціоналізації [1].

У 2000 р. на конференції в Лісабоні Европейська рада прийняла ще одне завдання, яке було надто амбітним, на думку багатьох аналітиків. ЕС оголосив про те, що европейська спільнота має стати економічною основою для створення «самого конкурентоспроможного і динамічного знання у світі». Для цього було прийнято спеціальну «Лісабонську стратегію - «Освіта та підготовка 2010», головною метою якої було «покращення якості освіти, забезпечення та доступність освіти всім верствам населення та людям різного віку, відкритість европейської системи світу, її бажання до співпраці та діалогу» [3].

Таким чином, визначивши основні напрями політики загально- европейської освіти, з початку 2000х рр., ЕС починає займатися формуванням центру контролю та оцінки своєї діяльності в освітній сфері. Саме для цього у Саламанці у березні 2001 р. було засновано Асоціацію університетів Европи (The European University Association) як головну організацію Европейських університетів і як структуру, що входить до керівного комітету Болонського процесу для вдосконалення самого процесу навчання та системи освіти в цілому. Крім Асоціації університетів Европи до керівного комітету також увійшла Спілка ректорів університетів Европи (CEURAC) [2].

Після закінчення зустрічі було прийнято резолюцію, яка передбачала: заклади вищої освіти отримують автономію з відповідальністю перед державою та суспільством; держава несе відповідальність за організацію освітнього процесу перед суспільством; нерозривна єдність освітнього процесу вищої школи та наукових досліджень; диверсифікація кредитної системи, ступенів та критеріїв якості.

Починаючи з 2000 р. практично кожен рік Европейський союз спільно з Асоціаціями французької та бельгійської школи організовували спеціальні зустрічі, конференції та саміти для вдосконалення та переосмислення загальноевропейської освітньої політики.

Так, наприклад, у 2001 р. відбулася зустріч у Чехії, Празі, під назвою «Просування співробітництва з питань підвищення якості освіти». На цій конференції були враховано ключові моменти Саламанської та Гетеборгської конвенції та скориговані основні напрямки розвитку Болонського процесу: прийняття системи легко зрозумілих та відповідних ступенів; прийняття системи, заснованої на двох циклах навчання: достепенної та післяступеневої (undergraduate&graduatestudies); впровадження системи кредитів (забезпечує перезалікову та накопичувальну функції, використовується у додатку до диплома (Diploma Supplement)); сприяння мобільності: усунення перешкод вільному пересуванню студентів, викладачів, дослідників та управлінців; сприяння европейській співпраці та забезпечення якості (ENQA та встановлення загальних норм прийняття рекомендацій та поширення кращої практики); сприяння Европейському підходу до вищої освіти (розвиток навчальних модулів, курсів та програм, що забезпечують спільне визнання ступенів);сприяння в організації навчання у протягом усього життя (life long learning).

Важливим моментом було створення структури, що складається із групи сприяння та групи підготовки. Група сприяння: Европейська комісія, представники країн, які підписали документи Болонського процесу та нових учасників. Група підготовки: представники країн, які приймають у себе попередню та наступну зустріч міністрів, двох держав - членів Европейського союзу та двох країн, що не входять до союзу, представники головуючої у Европейському союзі країни та Европейської комісії. Структура, яка здійснює управління Болонським процесом складається із Европейської асоціації університетів (EUA), Европейської асоціації вищих навчальних закладів (EURASHE), Асоціації національних союзів студентів (ESIB) та Ради Європи.

На конференції у Брюгте у жовтні 2001 р. структури професійного навчання ініціювали процес кооперації у сфері професійної (середньої) освіти та навчання в Европі, який набув популярності як термін Процес Брюгге (Bruges Process).

Рада Европи затвердила цей проєкт у Барселоні (15-16 березня 2002 р.). У контексті даного проєкту Европейська Комісія запросила представників 29 Европейських країн (дійсних членів Евросоюзу, майбутніх членів Евросоюзу та країн Східно-Европейського регіону) на зустріч, щоб обговорити конкретні заходи щодо покращення професійної освіти в Европі. Прозорість кваліфікацій та вмінь має бути покращена за допомогою нових, універсальних інструментів, таких, як EUROPASS Training, Европейський навчальний курс та додаток до сертифікату. Було підтримано кредитну перезалікову систему в професійній освіті, яка доповнює ECTS у вищій освіті, що є важливою умовою для продовження навчання та підвищення мобільності здобувачів освіти.

Вже в 2003 р. пройшла наступна конференція в Берліні, присвячена «гарантіям якісної освіти», на якій підтверджено принцип автономності закладів вищої освіти та їх відповідальність за надані освітні послуги. У Берлінське комюніке було прописано, що зустрічі подібного характеру варто проводити не рідше, ніж раз у рік. Тому вже у 2005 р. пройшла конференція в Норвегії, у 2007 р. - в Англії, у 2009 р.- у Бельгії, у 2012 р. - в Угорщині, у 2015 р. - у Вірменії.

Відповідно до Болонської конвенції, Болонський процес закінчив шлях формування європейської системи освіти ще 2010 р. Про це заявили 11 березня 2010 р. в Будапешті та 12 березня у Відні міністри відповідальні за вищу освіту в 47 країнах - учасницях Болонського процесу.

Мета побудови глобально конкурентоспроможної та привабливої европейської вищої освіти (у тому числі і для студентів неевропейських країн), заявлена в Болонської декларації у 1999 р., досягнута, ... або «досягнута в основному». Проте, міністри визнали, що не всі завдання Болонського процесу вирішено в повному обсязі, окремі з них призвели до негативних проявів та наслідків з боку студентів та викладачів.

Висновки

Таким чином, порівняльний аналіз особливостей та тенденцій розвитку освітніх систем різних європейських країн дозволяє виділити основні тенденції розвитку освіти в Європі.

Освітня галузь на загальноевропейському рівні розвивається дотепер, відчуваючи на собі величезний вплив таких процесів, як глобалізація, зростаюча активізація мобільності студентів та викладачів закладів вищої освіти. Тому поки що ми не можемо робити остаточних висновків про те, які ж реальні підсумки реформ, що проводилися в рамках Болонського процесу, а лише спостерігати за цим феноменом зі сторони.

Література

1. ECTS User⁵s Guide 2015. URL: https://ec.europa.eu/education/ects/users-guide/docs/ ects-users-guide_en.pdf.

2. Quaremme M. Influence du processus d⁵evaluation AEQES sur les demarches qualite dans l⁵enseignement superieur. Paris. 2012. 8

3. Lisbon European Council 23 and 24 March 2000. Presidency Conclusions / Council of European Union - Brussels, 23 March 2000. 14 p

4. Sellier М. La politique educative europeenne est-elle a la hauteur de ses ambitions? // Administration et education. 2009. № 121. 1

5. Sorbonne Joint Declaration. Joint declaration on harmonisation of the architecture of the European higher education system by the four Ministers in charge for France, Germany, Italy and the United Kingdom Paris, the Sorbonne, May 25 1998. URL: http://www.ehea.info/ media.ehea.info/file/1998_Sorbonne/61/2/1998_Sorb onne_Declaration_English_552612.pdf 6

6. The Magna Charta Universitatum. URL: http://www.magna-charta.org/magna- chartauniversitatum/ the-magna-charta-1/the-magna-charta. 2

7. Treaty of Maastricht (1993) URL: http://base.garant.ru/2566557/1/#block_3000\ 3

References

1. ECTS User⁵s Guide 2015. URL: https://ec.europa.eu/education/ects/users-guide/docs/ ects-users-guide_en.pdf.

2. Quaremme M. Influence du processus d⁵evaluation AEQES sur les demarches qualite dans l⁵enseignement superieur. Paris. 2012. 8

3. Lisbon European Council 23 and 24 March 2000. Presidency Conclusions / Council of European Union - Brussels, 23 March 2000. 14 p

4. Sellier М. La politique educative europeenne est-elle a la hauteur de ses ambitions? // Administration et education. 2009. № 121. 1

5. Sorbonne Joint Declaration. Joint declaration on harmonisation of the architecture of the European higher education system by the four Ministers in charge for France, Germany, Italy and the United Kingdom Paris, the Sorbonne, May 25 1998. URL: http://www.ehea.info/ media.ehea.info/file/1998_Sorbonne/61/2/1998_Sorb onne_Declaration_English_552612.pdf 6

6. The Magna Charta Universitatum. URL: http://www.magna-charta.org/magna- chartauniversitatum/the-magna-charta-1/the-magna-charta. 2

7. Treaty of Maastricht (1993) URL: http://base.garant.ru/2566557/1/#block_3000\ 3

Размещено на Allbest.ru