Заснування охочекомонного полку І.Ф. Новицького

Размещено на http://www.allbest.ru/

Заснування охочекомонного полку І.Ф. Новицького

Бровко Борис Аркадійович кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри українознавства та загальної мовної підготовки, Національний університет «Запорізька політехніка»

Мозуленко Дмитро Іванович старший викладач кафедри українознавства та загальної мовної підготовки, Національний університет «Запорізька політехніка»

Анотація

Лідери визвольного руху в Україні, зокрема гетьмани, опирались на підтримку українського народу і перш за все козацтва. У 1669 р. внаслідок Глухівських статей між гетьманом України Д.І. Многогрішним і московськими послами з'явилось нове військове утворення - охочекомонний полк. Підрозділи схожої назви існували ще за часи Б. Хмельницького, але після укладеної угоди виникла якісно нова військова одиниця, хоч її назва залишилась старою. По суті цей підрозділ виконував функції швидкого реагування, особистої охорони гетьмана, займався розвідувальною і контррозвідувальною діяльністю. Згодом утворювались схожі підрозділи. За гетьманування І.С. Мазепи вже існувало 5 охочепіших і 5 охочекомонних полків. Перші кроки у формуванні цієї бойової одиниці виявились досить важкими. Через внутрішньо-політичну ситуацію в Україні та примхи козацької політичної еліти охочекомонний полк, який вже носив ім'я І.Ф. Новицького де юре було розформовано. Проте, гетьман І.С. Самойлович фактично проігнорував указ московського царя і залишив підрозділ у бойовому стані. Подальші події показали правильність зрозбленого гетьманом кроку. Полк Новицького брав активну участь у боротьбі як із зовнішніми, так і з внутрішніми загрозами. Лише після остаточного затвердження Новицького на уряді охочекомонного полку в 1676 р. і отримання відповідного гетьманського універсалу зі всіма відповідними військовими атрибутами, ця бойова одиниця остаточно була сформована і проявила себе у захисті української влади. Водночас, залишається чимало спірних питань що до: причин утворення спеціального військового підрозділу - охочекомонного полку Новицького; вигляду прапора полку та його військової печатки; подій, пов'язаних з ліквідацією цього полку в 1672 р. Авторами статті надається своє бачення згаданих подій.

Ключові слова: адміністративно-територіальний полк, охочекомонний полк, Глухівські статті, Конотопські статті, гетьман, підрозділ швидкого реагування, розвідувальна і контррозвідувальна діяльність, універсал, легка кіннота, герб, пернач, хоругв, значок, печатка, литаври, труби, регемент, полконик, осавул, хорунжий, полковий писарь.

Brovko Boris Arkadiyovych Candidate of historical sciences, associate professor, associate professor of the department of Ukrainian studies and general language training, National university "Zaporizhzhya polytechnic"

Mozulenko Dmytro Ivanovych Senior lecturer of the department of Ukrainian studies and general language training, National university "Zaporizhzhya polytechnic"

FORMATION OF VOLUNTARY REGIMENT OF

Постановка проблеми

Історія донесла до нас через вікові штучні перешкоди чимало відомих імен лідерів визвольного руху на Україні, зокрема гетьманів. Але самі по собі, без належної підтримки й безпосередньої допомоги з боку близьких помічників, військових підрозділів, навряд чи змогли б національні лідери так сміливо діяти у політичній та військовій царинах, стільки зробити у справі становлення й розбудови української державності. Цим і пояснюється актуальність обраної теми. Разом з тим, далеко не всі питання, пов'язані з виникненням охочекомонного полку І.Ф. Новицького, знайшли в науковій літературі відображення, не із всіма твердженнями науковців можна беззаперечно погодитись.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Серед опублікованих що до цієї теми праць зазначимо: ґрунтовну статтю М. Стороженка «Охочекомонный полковник Илья Фёдорович Новицкий», монографічні дослідження В.А. Дядиченка і В.М. Заруби [1], в яких автори в той або в іншій спосіб проаналізували діяльність першого охочекомонного полку і його командира, опираючись на архів І.Ф. Новицького. Додаткові відомості про охочекомонних музи/к надає стаття Л.І. Горенко [2].

Мета статті - полягає у визначенні основних етапів процесу формування охочекомонного полку І.Ф. Новицького, як потужної військової сили в роки правління гетьманів Д.І. Многогрішного та І.С. Самойловича.

Виклад основного матеріалу

Під час виборів в Глухові гетьмана, колишнього чернігівського полковника, а пізніше наказного гетьмана, Д.І. Многогрішного «по требованию царських послов, одною из статей этого договора было ...» [3, с. 431] утворення особливого кінного полку з людей «різного звання» чисельністю тисяча душ. Це твердження М. Стороженка викликає у нас певний сумнів. Д.І. Многогрішний брав участь у антимосковському повстанні під керівництвом І.М. Брюховецького у 1668 р. й одним із перших полковників перейшов на бік Правобережного гетьмана П.Д. Дорошенка. Такі ворожоспрямовані політичні кроки Дем'яна Ігнатовича навряд чи могли б викликати позитивне ставлення до нього з боку царських посланців, скоріше навпаки. Утворення ж охочекомонного полку мало підсилити владу гетьмана. Водночас, після усунення І.М. Брюховецького з політичної арени України у 1668 р., Дорошенко, який сам прагнув стати гетьманом об'єднаної держави, вирішив на короткий час «призначити» Д.І. Многогрішного наказним гетьманом Лівобережної України, бо вимушено перебував на Правобережжі.

Шалений військово-політичний тиск з боку Московії примусив Дем'яна Ігнатовича, який мав власні амбіції що до гетьманування, піти на перемовини з царським урядом. 17 грудня 1668 р. за підтримки компанійців на елекційній раді в Новгород-Сіверському Многогрішний став «сіверським гетьманом», присягнувши на вірність московському царю. Москва не визнала рішення цієї ради. Лише після складних політичних перемовин і Глухівських статей Д.І. Многогрішний став повноцінним володарем Лівобережної України. Є підстави припустити, що саме вдячність гетьмана компанійцям за вкрай важливу підтримку під час здобуття влади й розрахунок на подальшу допомогу з їх боку, стали основною причиною включення відповідної статті до угоди між козацькою старшиною і представниками Московії. На користь цієї думки говоре той факт, що серед старшини, що підписала Глухівські статті згадується комонний (кінний) полковник М. Кіяшко [4, с. 92]. Відомо, що в історичних джерелах другої половини XVII ст. охочекомонні полки нерідко називали скорочено - «комонними».

Не слід також скидати з розрахунків і складне соціальне становище в Україні. Ось яка характеристика надається в Літописі С. Величка: «... постають великі біди. Мужики, будники, винокури, залишивши свої землеробські роботи, називаються козаками, і від того чиняться великі біди й розорення, чиняться також безчестя й справжнім козакам» [4, с. 104]. Така ситуація потребувала від влади здійснення відповідних внутрішньополітичних кроків.

Заснування нового полку було включено в договірні Глухівські статті (стаття № 23) від 6 березня 1669 р. між обраним гетьманом і козацькою старшиною, з одного боку, і представниками російського уряду, з іншого. В статті говорилось: «чтоб учинить полковника из Малороссийских городов и при нём би быть тысячи человеком реестровым» [5].

Охочекомонний полк отримував право збирати необхідну для царського уряду й новообраного гетьмана інформації, «всякие ссорние и смутние слова, подмечать всякие шатости и измены» [3, с. 431]. Полку надавалося виключне право переслідувати небажаних панівним колам України людей, «своевольных унимать по своим нравам» [3, с. 431] і навіть, в разі необхідності, страчувати їх.

Новоутворений полк іменувався охочекомонним або ж охочекомпанійським. Він складався із легкої кінноти, яка набиралась із найманців («компанійців»). Компанійці безпосередньо підпорядковувались гетьману України. Вони використовувались для: несення сторожової, охоронної та розвідувальної служби; придушення антифеодальних виступів селян; підтримання порядку в містах і селах; несення служби на кордоні з Польщею та Кримським ханством (найбільш небезпечних напрямках); здійснення особистої охорони гетьмана. Крім того, компанійці брали активну участь у походах проти Кримського ханства.

На відміну від адміністративно-територіальних полків охочекомонний був лише бойовим і складався з людей, не зобов'язаних військовою службою (осілих козаків), а з вільних, охочих, представників інших класів і стану, що наймались до полку за особистим бажанням. Службу вони несли на конях (по давньоруському - комонях). Звідси і повна назва цієї військової одиниці - охочекомонний. В мирний час компанійці переважно займались політичним розшуком та переслідуванням «ненадійних людей».

Охочекомонний полк поділявся на сотні, які в свою чергу - на курені. Сотнями керували сотники, а куренями - курінні отамани, які, окрім своїх безпосередніх обов'язків, виконували ще й різного роду доручення. Структурно керівний склад охочекомонного полку був подібний до керівного складу адміністративно-територіальних полків Лівобережної України. Керівництво охочекомонним полком здійснювалось: полковником, полковим осавулом, підосавулом, обозним, писарем та хорунжим.

Полковник призначався на посаду гетьманським універсалом, керував полком і ніс відповідальність за все, що відбувалось в його військовому підрозділі перед гетьманом. Доручення і накази він отримував безпосередньо від гетьмана Лівобережної України. Наступним, після полковника, у керівництві полку був полковий осавул, який відповідав за стройову частину (щось подібне до заступника командира полку зі стройової підготовки). «Він складав списки (реєстр) полку, приймав до полку нових «товаришів», відав обмундируванням і зброєю. «... осавули охотницьких полків очолювали окремі загони полку, що виступали в похід, або ті, що несли караульну службу» [6, с. 447]. Осавул мав помічника - підосавула. Обозний охочекомонного полку виконував такі ж самі функції, як і обозні адміністративно- територіальних полків. Без обозу охочекомонний полк не міг виступити в похід, але у цього полку, що складався з легкої кінноти, він був значно меншим, ніж обоз адміністративно-територіального полку, бо не мав у значній кількості артилерії й великих продовольчих запасів. Полковий писар виконував ті ж самі обов'язки, що й писар адміністративно- територіального полку. Функції хорунжого - близькі до функцій осавула. Крім того у полку були два трубачі, довбуш (литаврщик) і цирульник (лікував хворих і поранених).

Призначення на посаду полковника, зокрема охочекомонного, супроводжувалось святковою церемонією на якій обов'язково звучала полкова музи/ка. Вступаючи на посаду охочекомонний полковник отримував від гетьмана й знаки влади - пернач, хоругв (полковий прапор), значок, печатку (у вигляді персня), литаври та труби.

Проведена пошукова робота не дозволила встановити, який вигляд мав прапор охочекомонного полку Новицького. Водночас, прапори козацьких полків другої половини XVII ст. мали характерні для всіх кольори та символіку. Відповідно, прапор охочекомонного полку І.Ф. Новицького міг мати блакитний (різних відтінків), зелений або жовтий колір. На козацьких полкових прапорах нерідко зображали хрести, півмісяці, зірки і герб - символ козацтва «козак з мушкетом». На прапорі, також, могла бути зображена і так звана «арматура» - композиції з предметів військового реманенту.

Скоріш за все, прапор охочекомоного полку Новицького мав такий вигляд. На тлі блакитного полотнища з одного боку в центрі було зображено хрест, з іншого козака з мушкетом. Пізніше, його вірогідно змінили на державний герб - російського двоголового орла. На прапорі також могли розташовуватись шестигранні зірки та багор (або багри) срібного кольору. Підставою для такого припущення є родовий герб Новицьких, в якому переважають блакитні кольори і зображено шестигранні срібні зірки з баграми (крюками). Нагадаємо, що охочекомонний полк носив ім'я свого командира - Іллі Федоровича Новицького і на своєму прапорі міг мати символіку, що потім ввійшла до його родового герба.

Печатка охочекомонного полковника навряд чим відрізнялась від подібних печаток адміністративно-теріторіальних полковників. Вона скоріше за все мала вигляд обручки, що дозволяло полковнику тримати її постійно при собі. Бік, яким залишали відбиток - плоский. Він міг мати форму восьмикутника (такій формі нерідко віддавалась перевага), або круглу форму. На печатці в більшості у центрі був зображений козак, повернутий напівпрофіль, з шаблею при боці й мушкетом на лівому плечі. Доречи, саме таке зображення мали військові печатки деяких гетьманів, зокрема І.С. Мазепи.

Вказані вище знаки полкової влади зберігались у домі полковника під караулом. Репрезентативну функцію полку здійснювали полковий прапор та полкова музи/ка. Цікаво, що несення служби полковими музи/ками (музикантами) дорівнювалось до військової служби. Полкова музи/ка відігравала важливу роль у повсякденному житті охочекомонників. З нею проводились офіційні церемоніали, нею ж оголошували загальні збори, попереджали про небезпеку й віддавали різного роду сигнали-оповіщення. Навіть, коли в похід виступала лише частина полку, все одно з вояками йшли й «музи/ки».

Кожен охочекомонний полк отримував ім'я свого полковника, а не називався відповідно до території з якої походив, як адміністративно- територіальні полки. Загалом, діяльність охочекомонних полків продовжувалась протягом майже ста років.

Охочекомонний полк Новицького розташовувався на Лівобережній Україні; матеріальне утримання мав за рахунок тих міст, де стояв «на леже», що дозволяло зловживати своїм становищем. ««Охочекомонники», «компанейцы», получивши широкие полномочия, были людьми, которых всякий должен был бояться и по мере сил задабривать; они знали это и при всяком случае злоупотребляли своими правами» [3, с. 431].

Такі полки, які в лиху годину значно збільшували козацьке військо, існували ще за часів Богдана Хмельницького, але тоді вони ще не були постійно діючими. «Воинства же козацкого нихто извести не может ... речеть только на охотника регемент держащий - абие сколько треба воинства соберётся» [7, с. XXIV]. З 1669 р. з'явилось формування, яке вже набуло іншої функції, ніж попередні, хоч назва й залишилась старою.

Характер утворення полку наклав свій відбиток на виконанні службових обов'язків його командира. Якщо полковники адміністративно-територіальної служби одержували велику владу і всілякий вплив, бо, як правило, обирались громадою і тому тримали в руках керівництво на місцях: військове, адміністративне, економічне, судове, - охочекомонний полковник призначався й мав цілеспрямованим завданням оберігати гетьмана та його владу від любих зазіхань, як зовнішніх так і внутрішніх. Залежність від вищої посадової особи України посилювалася ще й тим, що наділення і винагородження за військову службу охочекомонний полк отримував безпосередньо з рук гетьмана за кошти з «військового скарбу». Пізніше утворювались й інші нові полки схожої функції (за І. С. Мазепи було вже 5 полків «охочепіхотних» і 5 - «охочекомонних») [8, с. 256], які стали, у певному розумінні, спадкоємцями опричників Івана Грозного і прообразом таємної канцелярії Петра І (сьогодні - схожих на військові частини швидкого реагування). Знаходячись при правителі України, охочекомонний полк повинен був уважно слідкувати за тим, що відбувається не тільки на всій території Гетьманщини, а й за її межами.

Діяння охочекомонного полку почали викликати не тільки незадоволення військової старшини й простих козаків адміністративно- територіальних полків, але й навіть представників православного духівництва. Конфлікт поступово наростав і через три роки після заснування полку, під час обрання нового гетьмана І. С. Самойловича на раді у Козацькій Дуброві 25 травня 1672 р., набрав рішучої вимоги ліквідувати «кумпанію Новицького». Ця вимога знайшла відображення у статті 10 Конотопських статей. «Чтоб Его Царское Величество их пожаловал Гетьмана, полковников и козаков, тысяча человеком полку Новицкого кумпании быти не указал ... от таких кумпаний малоросийских городов и мест и местечек и сёл жителям всякое чинитца разорение и обиды» [9, с. 326].

До цієї скарги виявився причетним і генеральний обозний Петро Забіла, котрий 22 квітня 1672 р. (тобто трохи більше ніж за місяць до згаданих подій) разом із генеральними суддями І. Самойловичем та І. Домоновським (за деякими джерелами Домонтовим) сповістив царя про «затримання» козацького ватажка Івана Сірка, мотивуючи це тим, що він, розлучившись із Правобережним гетьманом М. Ханенком, переправився на лівий бік Дніпра «для підбурювання народу до бунту» [10, с. 44]. Нагадаємо, що в цьому ж 1672 році разом з І. Самойловичем на гетьманську булаву претендував й І. Сірко, який користувався великим особистим впливом на мешканців Лівобережної України і Слобожанщини. Після вже згаданого доносу легендарного козака за тісні зв'язки з П. Дорошенком та С. Разіним царський уряд заслав до Тобольську, хоча невдовзі його було звільнено. В подальшому між І. Самойловичем та І. Сірком спостерігалась напруженість у стосунках, аж до самої смерті останнього.

Московський цар О. М. Романов «внял их просьбе» та «ударував, велів бути тій статті за їхнім чолобиттям» [4, с. 159], але новообраний гетьман І. Самойлович віднісся до неї «не очень сочувственно» й вирішив її проігнорувати. Гетьман розумів, що правителю України щоб залишатись на вершині політичного олімпу держави не завадить мати в особистому розпорядженні охочекомонний полк (1000 кінних відданих вояків), який може стати суттєвою противагою (а можливо і переконливим аргументом) до непередбачуваних примх козацької старшинської еліти. Крім того, слід пам'ятати про важкі часи Руїни. Наявність у своєму таборі такого військового підрозділу, який здатний миттєво виконати любе розпорядження володаря України, робила гетьмана більш рішучим і впевненим у власних силах, тим паче, що впливовий правобережний гетьман П.Д. Дорошенко своїми діями не давав спокою.

«За Дорошенка гетьмана

Пуста Украина стала,

Всё то през его бунты

Всем пришло погинути

Вкраина тяжко вздьіхає,

Подолья плаче, рыдае ...» [3, с. 432]. Можливо, не останню роль в ігноруванні вимоги ліквідувати охочекомонний полк Новицького відіграло й те, що свого часу І.С. Самойлович сам обіймав посаду охочекомонного полковника. Статтю угоди 1669 р. про утворення охочекомонного полку офіційно було скасовано, але полк фактично не розформували, а сам Ілля Федорович вимушено тимчасово зайняв посаду коменданта Димер на Київському Поліссі.

Один із перших дослідників постаті І.Ф. Новицького М. Стороженко стверджує: «... начальником над учреждённым, на основании

Глуховских статей, охочекомонным полком, в 1672 году, был некий Новицкий. Звали его Илья Фёдорович. ... В первый раз мы встречаем его в начале 1672 года, когда он был «комендантом его королевской милости Дымерским»» [3, с. 433]. Згідно цього твердження Стороженка виходе, що Ілля Федорович протягом перших чотирьох-п'яти місяців 1672 р. змінив дві відповідальні посади, які потребували від нього багато зусиль. Більшість науковців погоджується з думкою, що Ілля Федорович на початку 1672 р. де факто перебрав на себе керівництво охочекомонним полком, тоб-то до царського указу Олексія Михайловича про його ліквідацію. Певний інтерес у дослідників викликає й дружнє листування, що відноситься до цього періоду між І.Ф. Новицьким та київським воєводою князем Трубецьким. Під час цієї переписки полковник сповіщав князя про події, що відбувались навколо Димер.

У складеній ситуації можливий такий перебіг подій. Ще на початку 1672 р. І.Ф. Новицький виконував обов'язки коменданта Димер, а першим командиром охочекомонного полку був не Новицький, а хтось інший. Ілля ж Федорович настільки добре проявив себе на займаній посаді коменданта, що невдовзі отримав у своє розпорядження охочекомонний полк, активні дії якого під новим керівництвом викликали рішучу вимогу ліквідувати «кумпанію Новицького». Після ліквідації полку де юре, І.Ф. Новицький знову зайняв посаду коменданта Димер, але вже номінально. Зауважимо, що посада командира цього військового підрозділу передбачала високу мобільність, інакше полковник Новицький просто не міг би виконувати свої службові обов'язки. Водночас, посада коменданта Димер вимагала постійного перебування в одному місці.

Пройшло декілька місяців після обрання нового гетьмана, й І. Самойлович, попросив І.Ф. Новицького продовжити виконувати обов'язки охочекомонного полковника. З цього часу Ілля Федорович разом із своїми комонниками брав активну участь у більшості бойових операцій кінця XVII ст.

Згідно Н.В. Ченцової «20 квітня 1673 р. І. Самойлович призначив І. Новицького компанійським полковником» [11, с. 86]. Опосередковано це твердження підкріплюється й М. Стороженко. «Весною 1673 года Новицкий послал, по распоряжению гетьмана, отряд охочих казаков к низовьям Днепра для тайного разведывания о движениях турецкого и татарского войск, появившихся в южных степях» [3, с. 434]. Вже у січні 1674 р., Ілля Федорович згадується в документальних джерелах як «охочекомонний полковник», хоча остаточне його утвердження на посаді І. Самойловичем датується лише 1676 р. За цей час полк значно виріс чисельно.

Нова влада, як і колишня, заплющувала очі на певні зловживання або самих охочекомонників, або людей так чи інакше «підпорядкованих» керівництву охочекомонним полком, про що свідчать листи до полковника Новицького від ігумена монастирського М. Русеновича [12, с. 25] й архімандрита новгород-сіверського Спаського монастиря М. Лежайського (який разом із козацькою старшиною підписав Конотопські статті укладені між Московською державою та гетьманом І.С. Самойловичем). Так, М. Лежайський писав Іллі Федоровичу: «... где на добровольной дорозе в маетности Вашей Милости, моего добродея, Нахайовце, разбойничим способом староста Вашей Милости с челядию ... коня отнял, и грошии золотих осьмдесят и шагов чтирнадцать, шапку взял в небытности Вашей Милости, моего добродия» [12, с. 3]. Зауважимо, що архімандрит М. Лежайський був впливовою людиною в духовному середовищі. Про це свідчить той факт, що значно пізніше напис на його надгробок зробив митрополит київський, галицький та Малої Росії Варлаам Ясинський. «Того-таки літа 16 липня (1699 р. Б.А. Бровко, Д.І. Мозуленко) відійшла від цього життя знаменита духовна особа, малоросійський новгородський архімандрит отець Михайло Лежайський, котрому його друг і по духу брат преосвященний Варлаам Ясинський, київський митрополит, написав і велів видрукувати ... надгробок» [4, с. 593].

Н.В. Ченцова у своїй роботі ««Вольный труженик мысли»: український історик і архівіст Іван Новицький» наголошує: «існує інформація про те, що між 1674 - 1679 роками київським полковником був Іван (скоріше за все авторка припустилася помилки у імені Б.А. Бровко, Д.І. Мозуленко) Федорович Новицький» [11, с. 86]. За визнанням переважної більшості науковців саме Ілля Федорович Новицький став впливовою людиною на Україні й засновником відомого роду. «Очевидно, саме від цього часу прізвище починає згадуватись у подіях, пов'язаних із військово-політичними компаніями, внутрішніми справами Гетьманщини» [11, с. 86].

У збереженні охочекомонного полку позитивну роль відіграло не тільки прагнення гетьмана постійно контролювати політичну ситуацію в Україні, але й особисті якості самого полковника Новицького. Спокійна і водночас смілива, рівна від природи, глибоко віруюча людина з політичним складом розуму і здібністю тверезо оцінювати події, що відбувались навколо, він був прихильником твердої гетьманської влади й порядку, при цьому, не забував про власні інтереси.

Семидесяті роки XVII ст. позначилися для Іллі Федоровича активною участю у відбиванні нападів на територію України з боку татар. Навесні 1673 р. Новицький послав загін комонників у пониззя Дніпра, щоб таємно з'ясувати напрямок руху турецьких і татарських військ, які з'явились у південному степу. Розвідка була проведена успішно, за що у вересні того ж року гетьман подарував полковнику село Нехаївку. У Вікіпедії (станом на 04.07.2022 р.) стверджується, що у 1677 р. дружина Іллі Федоровича Софія з сином Григорієм і донькою переїхали до містечка Короп, а вже потім до Нехаївки. Саме у Нехаївці згодом і доживав свого віку І.Ф. Новицький, займаючись власним господарством.

Влітку 1674 р. Іллі Федоровичу з полком вдалось відбити «значний напад» татар, але його самого під час кривавої збройної сутички з ворогом було тяжко поранено. Самойлович висловив охочекомонному полковнику подяку за сумлінну службу і надіслав своєму підлеглому на лікування ран значну суму грошей.

Наступного року гетьман доручив Новицькому і Переяславському полковнику В. Сербіну контролювати переселення в глиб Гетьманщини жителів Правобережної України, які масово тікали від «союзників й покровителів» Дорошенка турок і татар на лівий берег Дніпра, активно сприяти цьому переселенню. Завдання було з успіхом виконано, і влітку 1676 р. гетьман затвердив Іллю Федоровича «яко человека от молодых лет трактуючого военную услугу» [3, с. 435] на «уряде» полковника охочекомонного полку, передавши йому «надлежный до той полковницкой зверхности знак войсковый» [3, с. 435]. І.Ф. Новицький отримав відповідний гетьманський універсал адресований старшині й козакам охочекомонного полку датований липнем 1676 р.

Висновки

Таким чином, у 1676 р. де юре остаточно було завершене формування охочекомонного полку І.Ф. Новицького. Хоча полки з такою назвою існували ще за часів Б. Хмельницького, саме полк Новицького першим перетворився на якісно новий спеціальний військовий підрозділ легкої кінноти, при цьому назва полку залишилась старою - охочекомонний. Поки що залишаються не з'ясованими остаточно питання: хто був першим командиром утвореного охочекомонного полку, що потім отримав ім'я Новицького; яку посаду де юре займав І.Ф. Новицький в період з 1672 по 1676 рр.; який вигляд мали прапор і полкова печатка охочекомонного полку І.Ф. Новицького.

Література:

1. Заруба В.М. Студії з історії України / В.М. Заруба. - К.: «Освіта», 1995. - С. 73-99.

2. Горенко Л.І. Генеральна військова музика XVII-XVIII ст.: історія, структура та функційне призначення // Сіверщина в історії України. - Випуск 7, 2014. - С. 107- 113.

3. Стороженко Н. Охочекомонный полковник И. Ф. Новицкий // Киевская старина. - 1885, № 7. - С. 431 - 457.

4. Величко С. Літопис. Переклав з книжної української мови В. Шевчук. - К.: Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1991. - Т. ІІ. - 642 с.

5. Російський держаний архів стародавніх актів. - Ф. 229. - Оп. 5, 1669 р. - Арк. 36.

6. Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця XVII - початку XVIII ст. / В.А. Дядиченко - К.: Изд-во АН УССР, 1959. - 532 с.

7. Бодянский О.М. Реестр всего войска Запорожского после Зборовского договора с королём польским Яном Казимиром, состаленный 1649 г. октября 16 дня и изд. по подлиннику / О.М. Бодянский - М.: Императорское общество истории и древностей российских при Московском университете, 1875. - 342 с.

8. Крипякевич І., Гнатевич Б. Історія українського війська / І. Крипякевич, Б. Гнатевич - Львів: видання Івана Тиктора, 1936. - Т. 1. - С. 288.

9. Летопись событий в югозападной России в XVII в. Составил Самоил Величко, бывший канцелярист канцелярии Войска Запорожского 1720 / С. Величко - К.: Издала временная комиссия для разбора древних актов, 1851. - Т. 2. - 632 с.

10. Яворницький Д.І. Іван Дмитрович Сірко / Д.І. Яворницький - Дніпропетровськ: «Промінь», 1990. - 192 с.

11. «Вольный труженик мысли»: український історик і архівіст Іван Новицький / Н.В. Ченцова // Гуманітарний журнал. - 2015. - №3-4. - С. 85 - 89.

12. Письма к полковнику Запорожского войска И. Новицкому. - М.: Общество истории и древностей российских, 1863.

References:

1. Zaruba V.M. (1995) Studiyi z istoriyi Ukrayiny [Studies on the history of Ukraine]. Kyiv: "Education", 73-99 [in Ukrainian].

2. Gorenko L.I. (2014) General'na viys'kova muzyka XVII-XVIII st.: istoriya, struktura ta funktsiyne prykhnachennya [General military music of the 17th-18th centuries: history, structure and functional purpose]. Sivershchyna in the history of Ukraine. - Issue 7, 107-113 [in Ukrainian].

3. Storozhenko N. (1885) Okhochekomonniy polkovnik I.F. Novytskiy [The colonelvolunteer I. F. Novytskiy]. Kievskaia starina, 7, 431 - 457 [in Ukrainian].

4. Velychko S. (1991) Litopys. Pereklav z knyzhnoi ukrainskoi movy V. Shevchuk. [Chronicle. V. Shevchuck translated from literary Ukrainian language]. Kyiv: Printing Office of fiction “Dnipro”, volume ІІ] [in Ukrainian].

5. Russian State Archive of Ancient Acts. - F. 229. - Op. 5, 1669 - Arch. 36

6. Dyadychenko V.A. (1959) Narysy suspil'no politychnoho ustroyu livoberezhnoyi Ukrayiny kintsya XVII - pochatku XVIII st. [Essays on the social and political system of the Left Bank of Ukraine at the end of the XVIIth and the beginning of the XVIIIth centuries]. Kyiv: Publishing House of the Academy of Sciences of the Ukrainian SSR [in Ukrainian].

7. Bodyansky O.M. (1875) Reyestr vsego voyska Zaporozhskogo posle Zborovskogo dogovora s korolem pol'skim Yanom Kazimirom, sostavlennyy 1649 goda oktyabrya 16 dnya i ikhdannyy po podlinniku [The register of the entire Zaporizhzhya army after the Zborovsky treaty with the Polish king Jan Casimir, compiled on October 16, 1649, and published. according to the original]. Мoscow: Imperial Society of Russian History and Antiquities at the Moscow University [in Russian].

8. Krypyakevich I., Hnatevych B. (1936) Istoriya ukrayins'koho viys'ka [History of the Ukrainian Army]. L'viv: Ivan Tiktor Publishing House [in Ukrainian].

9. (1851) Letopis' sobytiy v yugozapadnoy Rossii v 17 veke. Sostavil Samoil Velichko, byvshiy kantselyarist kantselyarii Voyska Zaporozhskogo 1720 [Chronicle of events in southwestern Russia in the 17th century. Compiled by Samoil Velichko, former chancellor of the Chancellery of the Zaporozhian Army 1720]. Kyiv: Issued by a temporary commission for the analysis of ancient acts [in Ukrainian].

10. Yavornytskyi D.I. (1990) Ivan Dmytrovych Sirko [Ivan Dmytrovych Sirko]. Dnipropetrovsk: "Ray" [in Ukrainian].

11. Chentsova N.V. (2015) "Vol'nyy truzhenik mysli": ukrayins'kyy istoryk i arkhivist ["Free-thinking worker": Ukrainian historian and archivist Ivan Novitskyi]. Humanitarian Journal, 3-4, 85 - 89 [in Ukrainian].

12. (1863). Pisma k polkovniku Zaporozhskogo voiska I. Novytskomy. [Letters to I. Novytskiy, the Colonel of Zaporizhian Host]. Moscow: Society of history and Russian ancietries [in Russian].

Размещено на Allbest.ru