Застосування цифрових технологій та статистичного аналізу смертності населення під час Голодомору 1932-1933 рр. (за матеріалами Дніпропетровської області)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Застосування цифрових технологій та статистичного аналізу смертності населення під час Голодомору 1932-1933 рр. (за матеріалами Дніпропетровської області)

Святець Юрій Анатолійович доктор історичних наук, професор, професор кафедри історії України, Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

Анотація

Мета дослідження: на основні аналізу даних записів актів цивільного стану про смерті виявити інформаційні індикатори масового голоду населення Дніпропетровщини протягом 1932-1933 рр. Методи та інструменти дослідження: технології баз даних, компаративний метод, аналіз демографічної статистики, метод демографічних когорт. Основні результати. Застосування технологій релятивних баз даних дозволило здійснити загальний аналіз записів цивільного стану про смерті населення Дніпропетровщини протягом 1932-1933 рр. З'ясовано, що основним етносом, якого торкнулася надсмертність, був український. Питома ж вага померлих представників інших етносів як в селах, так і в містах 1933 р. порівняно з попереднім роком була принаймні вдвічі меншою. Виявлено тенденцію до інтенсивнішого вимирання селян порівняно з робітниками в досліджуваний інтервал часу. Воднораз 1933 р. в містах удвічі збільшилася частка записів без зазначення причини смерті, а в селах, навпаки, неабияк зменшилася. Основні втрати зазнала чоловіча когорта населення. Зростання смертності в 1933 р. порівняно з попереднім роком означало збільшення жертв насамперед для покоління батьків, тобто працездатної частини суспільства. Ці обставини доводять появу негативного чинника штучного походження, що зрештою змінив демографічну ситуацію в краї. Основними причинами смертей, за якими збільшилася статистика летальних подій в регіоні, стали захворювання органів травлення та кровообігу, а також характерні відхилення від норми загального стану здоров'я. Висновок. Застосування просопографічної бази даних та методів демографічної статистики дозволило виявити інформаційні індикатори масового голоду як визначального чинника смертності мешканців Дніпропетровщин и 1932-1933 рр.

Ключові слова: база даних, просопографія, статистичний аналіз, історична демографія, демографічна когорта, причини смертей, чинники смертності.

Abstract

Application of digital technologies and statistical analysis of population mortality during the Holodomor of 1932-1933 (by the materials of the Dnipropetrovsk region)

Sviatets Yurii Anatoliiovych Doctor of Historical Sciences, Professor, Professor at the Department of History of Ukraine, Oles Honchar Dnipro National University

The purpose of the research: to determine the information indicators of the mass population famine in the Dnipropetrovsk region during 1932-1933 based on the analysis of the generalized data of the civil status records of death. Research methods and tools: database technologies, comparative method, analysis of demographic statistics, method of demographic cohorts. Main results. The use of relational database technologies made it possible to carry out a general analysis of civil status records of population death in Dnipropetrovsk region during 1932-1933. As it was found, Ukrainian was the main ethnic group affected by high mortality. The specific weight of deceased persons of other ethnic groups in both villages and cities in 1933 compared to the previous year was at least half as low. The author revealed a tendency towards more intensive extinction of peasants compared to workers in the investigated time interval. At the same time, in 1933, compared to the previous year, the percentage of records without a cause of death doubled in the cities, while in the villages, on the contrary, it decreased almost sixfold. The main losses were experienced by the male cohort of the population.

The rise of mortality in 1933 in comparison with the previous year meant an increase of victims primarily for the parents' generation, that was the workable part of society. These circumstances prove the appearance of a negative factor of artificial provenance, which ultimately changed the demographic situation in the region. Diseases of the digestive and circulatory organs, as well as typical deviations from the norm of the general state of health, were the main causes of death which led to the increase in the statistics of fatal events in the region. Conclusion. The use of the prosopographic database and methods of demographic statistics made it possible to identify information indicators of mass starvation as a determining factor in the mortality of inhabitants of Dnipropetrovsk region in 1932-1933.

Keywords: database, prosopography, statistical analysis, historical demography, demographic cohort, causes of death, mortality factors.

Постановка проблеми

Період 1932-1933 рр. української історії асоціюють з Голодомором як політикою сталінського режиму щодо мешканців Української СРР, названою Робертом Конквестом як терор голодом (the Terror- Famine) [1]. Теоретики комуністичного режиму проголошували побудову суспільства справедливості, в якому працюючі його громадяни матимуть однакові громадянські та соціальні права. Проте це суперечило іншій базовій тезі формування того ж суспільства як диктатури пролетаріату, тобто диктатури меншості над більшістю. Питома вага робітничого класу (пролетаріату) в 1920-1930-х рр. була помітно малою порівняно з часткою селянства.

А селянство більшовики розглядали, з одного боку, як резерв для розширення пролетарської верстви, а, з іншого, за словами В. Ульянова (Лєніна) як масу землеробів - дрібних товарних виробників, що породжують так звану «дрібнобуржуазну стихію», тобто самостійність і відповідальність за свою діяльність. Дрібна буржуазія, на його переконання, опирається будь-якому державному втручанню, обліку й контролю [2]. Тому більшовики й, зокрема, Й. Джугашвілі (Сталін) ставили собі за завдання спролетаризувати селянство, позбавити його права не тільки володіти, а й розпоряджатися на власний розсуд землею та засобами виробництва, оскільки за концепцією комуністичної догми саме відсутність приватної власності буцімто й формує вільного громадянина на кшталт пролетаря, якому, за словами К. Маркса, немає що втрачати, окрім власних ланцюгів [3].

Чудово усвідомлюючи, що селянство було на той час основною частиною аграрно-індустріального суспільства Сталін розглядав перетворення його на пролетарство як вирішення так званої національної проблеми. Маємо таку собі версію «денацифікації» по Сталінськи. Сталін, на думку Р. Конквеста, визнавав, що національна (етнічна) ідентичність мешканців регіону формувалася саме селянством [1], що поколіннями зберігало мову й культуру етносу. А комуністичне суспільство було імперативно проголошено як однорідне, де соціальних відмінностей не має бути, в т.ч. й етнічних/національних. Гасло, яким закінчується текст «Комуністичного маніфесту» К. Маркса, «Пролетарі усіх країн єднайтеся!» [3] стало теоретичною тезою для заперечення марксизмом-ленінізмом права на існування етносів, націй, держав, класів, розмаїття культур і мов тощо.

Як доказ такої тези є ленінська ідея неминучості так званої світової пролетарської революції [4]. Ленін навіть обґрунтовував можливість для певних народів порушити послідовність проходження соціальних формацій (яку самі ж теоретики комунізму й сформулювали як складник так званого історичного матеріалізму) й прямого «стрибка» з докапіталістичних стадій розвитку в комунізм [5]. Тому на зміну українському селянству (власне як й інших непролетарських класів і верств) за комуністичною догмою мав прийти космополітичний пролетарій. Проте добрими намірами викладено шлях до пекла. По суті комуністичний режим, прикриваючись інтересами робітничого класу (пролетаріату), оголосив громадянську війну основній частині українського суспільства, розпочавши на зламі 1920-1930-х рр. суспільно-політичну та соціально-економічну модернізацію, складниками якої було названо індустріалізацію, колективізацію та культурну революцію.

В комплексі ці складники мали змінити не лише соціальний, а й ментальний світ громадян комуністичної імперії під технічною абревіатурою СССР, в якій немає й натяку на національне чи культурне начало. Навпаки, в назві зафіксовано, що умовні території інтегровано на основі однаковості так званого «демократичного централізму» [6] (всі рішення для суб'єктів союзу ухвалює автократичний політичний центр), оформлений як ієрархія демократєподібних зібрань, відомих як «совєти» (призначенням яких було зусиллями лояльних представників винятково схвалити накинуті з політичного центру рішення), й на єдиній ідеологічній платформі - соціалізмі як початкової стадії комунізму. В такій моделі немає місця альтернативам розвитку. Селянство як клас мало за задумом більшовиків зійти з політичної сцени історії. Сталін і комуністичні керівники не мали моральних упереджень щодо особистої долі селян (і не лише їх) як громадян суспільства. Як активний учасник «ексів» вже керівник комуністичного режиму Сталін вдавався до легітимації подібних насильницьких акцій по відношенню до совєтських громадян. Пограбування (експропріації) українського селянства були оформлені в систему «хлібозаготівель», до яких залучали мілітарні органи режиму. Запровадження колгоспів та радгоспів фактично мало на меті відокремити (в концепції більшовиків «провести відчуження») землі від селян як самостійних виробників й перетворити їх на слухняних сільськогосподарських робітників, що мали виконувати і перевиконувати завдання, які їхньому гурту визначала так звана диктатура пролетаріату для виконання у відповідному обсязі й до конкретних дат. Невиконання цих завдань мало наслідком індивідуальні та колективні наслідки для селян - від «розкуркулення» і виселення з громади до занесення колективів на «чорні дошки» й ізоляцію сіл від загального життя. Принагідно нагадаємо, що українські селяни навіть не були документально визнані сталінським режимом як суб'єкти права, оскільки, на відміну від робітників, не мали паспортів громадянина.

Наслідком такої сваволі комуністичного режиму на тлі негативної дії природно-кліматичного чинника (в історіографії традиційно називають посуху в Україні) став масовий голод українського населення. Фактично заходи сталінської влади мають ознаки кримінального злочину, який принаймні можна кваліфікувати як організоване пограбування, що призвело до масових летальних наслідків. На підтвердження цієї тези може служити и продумане спотворення інформаційного простору в суспільстві з метою приховування власне злочинної діяльності. На це вказував й Роберт Конквест: «…однією з найсерйозніших перешкод на шляху до зрозуміння тодішніх подій в СРСР була здатність Сталіна та радянських офіційних кіл вправно приховувати й перекручувати реальну дійсність» [1].

Основною проблемою, що зберігає свою актуальність, є отримання задокументованих фактів названого історичного явища. Скласти уявлення про масштаби лиха можна на основі історичних джерел, що містять первинну інформацію стосовно летальних випадків серед населення певного регіону за відповідний час. В українській демографії такими носіями інформації визннають записи актів цивільного стану про смерті, які в Українській СРР здійснювали відповідні реєстраційні органи місцевої влади (сільради, рагси). Проте первинне ознайомлення з такими записами в реєстраційних книгах, що збережені як архівні справи, дозволяє дійти висновку, що лише в лічених випадках прямо вказано голод як причину смерті. Така обставина формує хибне уявлення про об'єктивне масове явище, що тоді відбулося. Виникає потреба в підборі дослідницького інструментарію, за допомогою якого можна виявити структурну інформацію про голодну смертність в просопографії померлих.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

В цілому в сучасній українській історіографії дослідники не ставлять за мету проводити внутрішню критику таких масових історичних джерел, як записи актів цивільного стану про смерті. З усього числа періодичних наукових публікацій щодо джерельної бази проблеми Голодомору 1932-1933 рр. за останні 5 років (2019-2023), що зареєстровані в електронному каталозі Національної наукової бібліотеки ім. В.І. Вернадського (а її включено до переліка обов'язкової розсилки друкованої продукції в Україні) вдалося виявити лише статтю В.І. Сергійчука «Первинні документи українських архівів як головне джерело для встановлення кількости втрат під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років», де поставлено питання інформаційного потенціалу первинних документів, зокрема реєстрацій актів цивільного стану, з архівних фондів України для дослідження названої проблеми [7]. Спеціальний аспект демографічних втрат населення Української СРР протягом 1932-1933 рр. В. Сергійчук розкрив також шляхом порівняльного аналізу архівних документів щодо чисельності школярів 1933-1940 рр. [8]. На основі даних про зменшення контингенту дітей різних класів автор запропонував спосіб визначення рівня смертності дітей та, спираючись на такий показник, подав апроксимацію числа померлого українського населення загалом в роки Голодомору. Проте автор статті не показав, яка частина цих кількісних демографічних втрат була спричинена саме голодом, а не, наприклад, інфекціями. Аспекти дитячої смертності в сиротинцях розглянуто в статті І.М. Шугальової та Р.Л. Молдавського [9]. Автори на основі даних мемуарних джерел та архівних документів висвітлили долю малечі, яку голодуючі батьки задля збереження певного шансу для виживання часто-густо залишали в людних місцях, сподіваючись на доброту людей або ж на дієвість соціальних інститутів. Дослідники діишли важливого для нашого подальшого аналізу висновку, що облік дітлахів, що потрапляли до сиротинців і тих, що помирали, був вкрай незадовільним. Тому документи таких закладів не дають достовірних демографічних даних.

Власне актуальним є питання методики оцінювання рівня голодної мортальності. Цей аспект концептуально висвітлено в історіографічній статті О. Стасюк «Проблема оцінки демографічних втрат України внаслідок голодомору-геноциду у контексті деяких новітніх досліджень» [10]. Авторка приділила увагу альтернативним підходам до оцінювання кількісних параметрів постраждалих від Голодомору, проте власне проблему джерельної бази таких досліджень розглянуто дотично.

В інших працях аналізові підлягали опубліковані історичні джерела за темою Голодомору 1932-1933 рр. Питання злочинності правової бази терору голодом, спрямованого комуністичним режимом проти українського села в 1932-1933 рр., розкрив С.Ю. Іванов [11]. Споріднений аспект організації злочинних заходів геноциду української людності, що зафіксовано в документах партії більшовиків, висвітлила О. Стасюк [7]. Тему злочинних дій комуністичного режиму 1932-1933 рр., що, за висновками авторів, можна кваліфікувати як геноцид українського народу, розглянуто в творі А.П. Філіної, А.В. Скабодіної та Н.В. Кочигіної [8]. Щоправда авторки більшою мірою скомпілювали вже відомі дані з публікацій інших авторів, додавши морально-етичні оцінки наслідків Голодомору. Тему Голодомору 1932-1933 рр. як одного із складників російської стратегії геноциду українського народу протягом 1920-1940-х рр. проаналізовано в статті В. Крисаченка [14]. Однак автор без жодних рефлексій обмежився лише зазначенням варіантів кількісних демографічних втрат 1932-1933 рр. різними дослідниками.

З результатами компаративного аналізу змісту соціальних комунікацій в совєтському суспільстві та в роки відновленої Незалежності України щодо поширення інформації та знань про Голодомор 1932-1933 рр. ознайомила Л. Онишко [15]. Інший аспект комунікації комуністичної влади, насамперед, з селянами розкрито в статті С.В. Старовойт та К.Ю. Лук'янець, які досліджували роль регіональної совєтської та більшовицької преси в формуванні в громадській свідомості переконань в слушності застосовуваних насильницьких заходів щодо так званих недисциплінованих або ж недбалих громадян, громад чи господарчих суб'єктів (наприклад, колгоспів) [16].

В статті Т.Г. Боряк йдеться про усноісторичні джерела, які було надруковано в українській пресі під час німецько-фашистської окупації [17]. З аналогічними різновидами джерел працювали С.В. Маркова та Л.О. Шеремета, які на основі спогадів очевидців та опитувань представників третього покоління розкрили особливості раціону та асортименту продуктів харчування голодуючого українського населення в 1932-1933 рр. й визначили елементи психологічні сліди, пов'язані з браком їжі, що закарбувалися в ментальності їх нащадків [18].

Отже проблемним аспектом сучасної української історіографії щодо масштабів демографічних втрат українського населення під час Голодомору можна визнати відсутність в дослідженнях первинних історико-демографічних диференціації смертності через голод та з інших причин.

Мета статті: на основні аналізу даних записів актів цивільного стану про смерті виявити інформаційні індикатори масового голоду населення регіону протягом 1932-1933 рр.

Виклад основного матеріалу

Для досягнення поставленої мети зосередимося на локальних матеріалах, вважаючи їх природною вибіркою документів органів записів актів цивільного стану (далі - зацс). В Державному архіві Дніпропетровської області за 1932-1933 рр. зберігається приблизно п'ята частина генеральної сукупності книг зацс. В абсолютних цифрах це 259 реєстраційних книг (архівних справ) із записами по 247 із 1 113 сільських, селищних, районних у містах та міських радах станом на 1933 р. Матеріали відповідних архівних справ опубліковано обласним томом видання «Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні» [19]. Опублікований мартиролог по Дніпропетровській області містить близько 65,2 тис. імен померлих.

Для зручності опрацювання масових відомостей зацс про померлих на Дніпропетровщині 1932-1933 рр. автором розроблено релятивну базу даних засобами додатка MS Access 365 [20]. Станом на 27.08.2023 р. ця просопографічна база даних містить записи щодо 14 938 осіб, смерті яких було зареєстровано в 31 сільській та 3 міських (міст Кам'янське та Дніпропетровське) радах протягом 1932-1933 рр. Понад третину (34,10%) небіжчиків зареєстровано 1932 р., а решта (65,90 %) - 1933 р. В названій кількості записів за обидва роки двоє з трьох померлих (67,28 %) були містянами. Проте для опрацьованого масиву документально зафіксованих смертей виявлено тенденцію до збільшення в 1933-му р. порівняно з попереднім питомої ваги мешканців саме сільських населених пунктів. Якщо 1932 р. частка зареєстрованих у сільрадах померлих складала 30,09 %, то 1933 р. - вже 34,08 %. Водночас відсоток записів про померлих у міських зацс, зменшився на 3,09 %.

В аналізованій базі даних зафіксовано тенденцію до посилення чоловічої надсмертності. Власне явище чоловічої надсмертності (вищий темп вимирання представників чоловічої статі порівняно з жіночою кожного наступного року життя для когорти ровесників) в демографічній науці визнано одним із демографічних законів. Але 1932 р. частка представників чоловічої статі з числа померлих дорівнювала 59,68 %, а наступного року - вже 63,75 %. Натомість частка зареєстрованих смертей жіночої когорти за цей же час впала на 4,43 %. Як відомо в ці роки активні бойові дії на теренах Дніпропетровської області й Української РСР не вели, тому посилення чоловічої надсмертності не було наслідком війни. Прискорення процесу вимирання чоловічого населення 1932-1933 рр. найімовірніше було спричинене соціально-економічними чинниками в рамках Голодомору.

Наслідки голоду варто розглянути в динаміці складу померлих за демографічними поколіннями. Частка покоління дітей (0-14 років) від загального числа померлих зменшилася від майже половини (47,17 %) 1932 р. до третини (32,21 %) - наступного. Натомість питома вага летальних випадків покоління прабатьків (50 років і старше) зросла від чверті (24,58 %) до майже третини (31,71 %) усіх зареєстрованих смертей у відповідних роках. Водночас відсоток немовлят у загальному числі всіх померлих за цей час зменшилася втричі: від 23,00 % до 7,62 %. В 1933 рр. в совєтській перинатології та педіатрії не відбулося кардинальних змін в системі заходів щодо зменшення малюкової смертності. Причина найімовірніше в тому, що представники покоління батьків, потерпаючи від голоду, обирали стратегію особистого виживання замість стратегії продовження роду. Дані статистики, отриманої на основі опрацювання записів актів цивільного стану, вказують на те, що відсоток померлих осіб покоління батьків (15-49 років) побільшав від 25,46 % у 1932 р. до 32,52 % в наступному. Отже, у другий рік Голодомору зареєстровано найбільше смертей саме представників покоління батьків, тобто осіб дітородного й працездатного віку.

Важливо також розглянути динаміку етнічного складу людей, що померли в досліджуваний час. За проаналізованими даними записів актів цивільного стану про смерті на Дніпропетровщині з'ясовано, що принаймні двоє з трьох (68,57 %) померлих протягом 1932-1933 рр. належали до українського етносу. Якщо ж не брати до уваги сукупність зацс без зазначення етнічної приналежності (22,16 %), можна побачити зростання відсотка померлих українців від 83,45 % до 91,01 % за цей час. Доповнимо уявлення про етнічну спрямованість аналізом розподілу етносів померлих за типами населених пунктів. Прикметно, що при обліку смертей в містах питома вага записів без зазначення причини смерті 1933 р. (38,38 %) побільшала у понад 2 рази порівняно з попереднім роком (18,57 %). Воднораз відносне число аналогічних реєстрацій в сільрадах скоротилося в 5,7 рази (з 8,17 % до 1,43 %). Схоже на те, що чинна на той час система реєстрації смертей в містах не відповідала катастрофічній ситуації, спричиненій наростаючим числом летальних подій. З одного боку, реєстратори намагалися в такий спосіб уникати внесення записів про реальні причини смерті, а, з іншого, напевне патологоанатомічну експертизу не проводили належним чином через високу загальну надсмертість містян. З урахуванням такого обліку виявлено тенденцію до збільшення частки померлих українців в селах (від 89,2 % до 97,9 %) й зменшення - в містах (від 62,55 % до 51,84 %). Питома вага смертей представників інших етносів в сільських населених пунктах зменшилася від 0,44 % в 1932 р. до 0,11 % в 1933 р., а в міських відповідно - від 18,88 % до 9,78 %.

Доповнимо картину смертності етносів в різних типах населених пунктів даними про соціальний склад зареєстрованих померлих. Слід зауважити, що питома вага в їх числі селян (19,60 %) і робітників (18,90 %) за аналізовану пару років приблизно однакова. Напевне робітники не мали додаткових запобіжників від смерті в цей час. Щоправда темп приросту абсолютних і відносних чисел померлих селян (2,74 рази) був помітно вищим, ніж робітників (2,22 рази). А от для такої категорії населення, як інші самодіяльні (особи на утриманні родин або суспільства), числа померлих збільшилися протягом 1932-1933 рр. лише в 1,69 рази.

Подані вище показники опосередковано вказують на дію надзвичайних обставин, що спричинили стрімке зростання рівня смертності на Дніпропетровщині 1933 р. порівняно з попереднім. Проте це могло трапитись зовсім не обов'язково з причини недостатнього чи незадовільного харчування, тобто голоду. Наслідком голоду логічно назвати ослаблення та виснаження організму, серцево-судинні декомпенсації, отруєння, опухання, пошкодження органів травлення та ін. В опублікованому мартиролозі наявні відомості про причини смертей осіб, що уможливлює з'ясування структури мортальної захворюваності. Оскільки в записах актів цивільного стану 1932-1933 рр. відсутня якась стандартизація причин смерті (часто-густо замість причин записано симптоми захворювань) під час виконання дослідження було використано список кодів Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я десятого перегляду (відомий як ICD-10 або МКХ-10), запровадженої Всесвітньою організацією охорони здоров'я [21].

У чверті (23,87 %) записів за обидва досліджувані роки причину смерті не зазначено або подано не розбірливо. При цьому 1933 р. частка таких записів стала більшою на 5,06 % і сягнула значення 25,59 %. Найчастотнішими були такі класи причин захворюваності та смертності, як «XVIII. Симптоми, ознаки та відхилення від норми, що виявлені при лабораторних та клінічних дослідженнях НКІР» (19,31 %), «XI. Хвороби органів травлення» (18,22 %), «X. Хвороби системи дихання» (15,58 %), «I. Деякі інфекційні та паразитарні хвороби» (14,90 %) та «IX. Хвороби системи кровообігу» (12,37 %). Динаміка показників цих п'яти класів не була односпрямованою. Питома вага таких класів, як «I. Деякі інфекційні та паразитарні хвороби» та «X. Хвороби системи дихання» 1933 р. помітно поменшала, порівняно з попереднім роком. В інших трьох класах відсотки випадків смертей суттєво зросли. Так удвічі (від 11,87 % в 1932 р. до 23,38 % - 1933 р.) збільшилася частка померлих з причин, що віднесено до класу «XVIII. Симптоми, ознаки та відхилення від норми, що виявлені при лабораторних та клінічних дослідженнях НКІР» (аліментарні набряки, виснаження, знесилення та неміч, голод, дистрофія і кахексія, недорозвинення, упадок сил, задушення половою, харчування неякісними продуктами та ін.). Помітно побільшало й відносне число випадків смерті, спричинених захворюваннями системи травлення: від 14,66 % у 1932 р. до 20,17 % - наступного року. Зокрема стрімко зростали відсотки таких діагнозів, як «ентероколіт» (в 7,82 рази), «токсичний коліт» (3,76 рази), «диспепсія» (в 3,38 рази), «запалення кишківника» (в 2,09 рази), «коліт» (в 2,06 рази). Такий набір діагнозів і симптомів дозволяють дійти висновку про незадовільний раціон та неякісний асортимент продуктів харчування, що призводив до летальних наслідків. Зафіксовано також приріст відсотків смертей внаслідок захворювань системи кровообігу.

Якщо 1932 р. питома вага померлих від такого роду хвороб становила 7,73 % (тобто менше, ніж для класу XVIII), то 1933 р. значення цього показника зросло майже вдвічі (до 14,91 %). Особливо приросла статистика з діагнозом «декомпенсований міокардит»: 406 записів в 1933 р. проти 21-го - в 1932 р. (тобто в двадцять разів). В одинадцять разів збільшилося число діагнозів «декомпенсація серця», сягнувши 119 випадків на другий рік Голодомору. Майже удвічі збільшилася кількість померлих з діагнозом «порок серця» (192 особи в 1933 р.). Тобто найчастіше причиною смерті в разі серцево-судинних захворювань ставали незворотні функціональні порушення та структурні дефекти системи кровообігу, спричинені, серед іншого, тяжкими фізичними навантаженнями та голодуванням [22].

Інші 16 класів захворювань охопили ледве 20 % випадків зареєстрованих смертей із відомою причиною. До того ж за цими класами питома вага смертей 1933 р. нижча, ніж попереднього року. Наприклад, за категорією «Травми, отруєння та деякі інші наслідки дії зовнішніх причин» частка загиблих 1932 р. сягала 5,87 %, а наступного - 1,74 %. За класом «Зовнішні причини захворюваності та смертності» цей показник скоротився від 4,12 % до 2,16 % відповідно. Відсоток померлих з діагностованими новоутвореннями впав удвічі: від 1,75 % в 1932 р. до 0,73 % - у 1933 р.

Наведені статистичні показники вказують, на нашу думку, на стрімку динаміку смертей, спричинених саме голодом, що призводив до декомпенсацій органів травлення, серцево-судинної системи та організмів у цілому у більшості зареєстрованих померлих на Дніпропетровщині 1932-1933 рр..

інформаційний голод смерть селяни дніпропетровщина

Висновки

Проведений аналіз записів актів цивільного стану про смерті в Дніпропетровській області протягом 1932-1933 рр. дозволяє дійти висновків про те, що попри намагання представників сталінського режиму у відповідних органах влади на місцях (сільських і міських радах) приховати голод як основний чинник посилення смертності в регіоні, сукупна статистика мортальності відображує загальну тенденцію його дії в регіоні. Насамперед це знайшло прояв у збільшенні частки померлих саме в селі, де, на відміну від міста, мешканці мали більший доступ до природних харчових ресурсів. При цьому єдиним з-поміж інших етносом, для якого зафіксовано тенденцію до зростання абсолютного й відносного чисел померлих як в селах, так і в містах, були саме українці.

Статистика зафіксувала й пов'язаність етносу небіжчиків з родом діяльності. Темп вимирання селян протягом 1932-1933 рр. був вищим, ніж для робітників чи іншого самодіяльного населення. Прикметно, що голод інтенсивніше вплинув на представників чоловічої статі, бо виявлено посилення чоловічої надсмертності 1933 р. порівняно з попереднім роком. Воднораз отримано взаємопротилежну тенденцію до скорочення відносного числа летальних подій в поколінні дітей, з одного боку, й збільшення частки померлих поколінь батьків та прабатьків. Це засвідчує, що населення дітородного віку в умовах голоду обирало стратегію особистого виживання замість стратегії продовження роду. Збільшення частки померлих представників покоління прабатьків можна пояснити різким погіршенням їх здоров'я через ослаблення організму голодом.

Доповнює картину статистика причин смерті. В результаті аналізу даних виявлено три основні класи захворювань та причин смерті, за якими частки летальних подій у 1933 р. на тлі загального збільшення їх абсолютної кількості порівняно з попереднім роком збільшилися щонайменше вдвічі. Власне такі класи відповідають наслідкам страждання організму від голоду та неякісного харчування, до якого населення за умов браку продуктів вимушені були вдаватися. Мова про захворювання органів травлення (різні форми колітів, диспепсія), кровообігу (декомпенсації органів серцево-судинної системи через виснаження) та власне відхилення від норми загального стану здоров'я (виснаження, дистрофія, кахексія, голод та ін.).

Література

1. Конквест Р. Жнива скорботи. Колективізація і Голодомор. К. : Либідь, 1993. С. 7.

2. Ленін В.І. Про продовольчий податок (значення нової політики та її умови). В: Ленін В.І. Повн. зібр. тв. 5-те вид. Москва: Політвидав, 1970. Т. 43. С. 207 (рос. мовою).

3. Маркс К. Маніфест Комуністичної партії. В: Маркс К., Енгельс Ф. Повне зібрання творів. 2-ге вид. М.: Політвидав, 1955. Т. 4. С. 459 (рос. мовою).

4. Ленін В.І. П'ять років російської революції та перспективи світової революції. Доповідь на IV Конгресі Комінтерну 13 листопада. В: Ленін В.І. Повне зібрання творів. 5-те видання. Москва: Політвидав, 1970. Том. 45. С. 278-294 (рос. мовою).

5. Ленін В.І. Доповідь Комісії з національного та колоніального питань 26 липня. В: Ленін В.І. Повне зібрання творів. 5-те видання. М.: Політвидав, 1981. Т. 41. С. 246 (рос. мовою).

6. Ленін В.І. Критичні нотатки з національного питання. В: Ленін В.І. Повне зібрання творів. 5-те вид. Москва: Політвидав, 1981. Т. 24. С. 144 (рос. мовою).

7. Сергійчук В.І. Первинні документи українських архівів як головне джерело для встановлення кількости втрат під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років / В.І. Сергійчук // Наукові зошити історичного факультету Львівського університету. 2020. Вип. 21. С. 11-40.

8. Сергійчук В. Наповнення перших класів українських шкіл у 1933-1940 роках як свідчення катастрофічних втрат дітей під час Голодомору-геноциду / В. Сергійчук // Народна творчість та етнологія. 2020. № 2. С. 68-86.

9. Шугальова І.М., Молдавський Р.Л. Дитяча смертність у сиротинцях України в роки Голодомору (1932-1933). Український селянин. 2021. Вип. 26. С. 44-47.

10. Стасюк О. Проблема оцінки демографічних втрат України внаслідок голодомору-геноциду у контексті деяких новітніх досліджень / О. Стасюк // Гілея: науковий вісник. 2020. Вип. 156. С. 118--123.

11. Іванов С.Ю. Нищення українського села голодомором 1932 - 1933 рр. : злочинні закони радянської влади / С. Ю. Іванов // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. 2022. Вип. 71. С. 32-37.

12. Стасюк О. Аналіз документів і матеріалів ЦК ВКП(б), ЦК КП(б)У, що визначали окремі заходи та завдання впровадження механізму злочину геноциду у 1932-1933 рр. Zaporizhzhia Historical Review. 2021. Т. 4. Вип. 56. С. 101-109.

13. Філіна А.П. Злочинні дії в період голодомору 1932-1933 років як геноцид українського народу / А.П. Філіна, А.В. Скабодіна, Н.В. Кочигіна // Проблеми інноваційно-інвестиційного розвитку. 2022. № 28. С. 229-237.

14. Крисаченко В. Російська стратегія геноциду української нації: московські злочинні «хвилі» голодоморів/В. Крисаченко//Українознавство. 2022. № 2. С. 96-119.

15. Онишко Л.В. Голодомор 1932-1933 років в Україні: основні етапи поширення інформації / Л.В. Онишко // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 2019. Вип. 32. С. 66-85.

16. Старовойт С.В. «Чорні дошки» - репресивна складова Голодомору на сторінках української регіональної преси / С.В. Старовойт, К.Ю. Лукянець // Рукописна та книжкова спадщина України. 2020. Вип. 26. С. 258-275.

17. Боряк Т.Г. Усноісторичні джерела про Голодомор в українській окупаційній пресі під час Другої світової війни / Т.Г. Боряк // Рукописна та книжкова спадщина України. 2022. Вип. 28. С. 390-403.

18. Маркова С.В. Вітальна травма жертв Голодомору-геноциду: історико-психологічний аспект «нетрадиційного» харчування українців / С.В. Маркова, Л.О. Шеремета // Український селянин. 2020. Вип. 24. С. 24-28.

19. Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Дніпропетровська область / гол. ред. Є. І. Бородін. Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2008.

20. Святець Ю. Просопографічна база даних «Жертви Голодомору 1932-1933 рр. на Дніпропетровщині»: теоретико-методологічний та технологічний аспекти. Roxolania Historica = Historical Roxolania. 2019. Вип. 2(17). С. 77-103.

21. ICD-10 Version:2019. International Statistical Classification of Diseases and Related Health Problems 10th Revision

22. Крижна С.І. Декомпенсація. Фармацевтична енциклопедія

References

1. Conquest R. (1993. Zhnyva skorboty. Kolektyvizatsiia i Holodomor. [The Harvest of Sorrow. Soviet Collectivization and the Terror-Famine]. Kyiv: Lybid, p. 7 [in Ukrainian].