Категорія "соборність України" як фрактал

Размещено на http://www.allbest.ru/

Прикарпатський університет імені Василя Стефаника, Івано-Франківськ, Україна

Категорія «соборність України» як фрак тал

Іван Монолатій

доктор політичних наук

професор кафедри політології

Анотація

Автор обґрунтовує тезу, що фрактальним проявом є також категорія «соборність». Її фрактальна природа, по-перше, розширює специфіку цієї умоглядної ідеї української нації, по-друге, дає можливість виділити, структурувати певні націотворчі коди як систему очікувань, які функціонують в українському «соборницькому» просторі. Запропоноване бачення, що властивосте фракталів як об'єктивного процесу змінюються у межах від чіткої регулярности до хаосу, категорія «соборність» як фрактал демонструє, з одного боку, межову «зону хаосу» (бездержавність) і, по-друге, формування «порядку з хаосу» (національну державність). Категорія «соборність» у її інституційно-структурному вимірі на Галичині у середині ХІХ - першій половині ХХ ст. загалом може відповідати трикутнику Серпінського. З огляду на самоподібність інституцій української соборності у ХІХ-ХХ ст., варто зважити на килим Серпінського, який більшою мірою відповідає фрактальному виміру досліджуваного явища. Українська соборність трактується взаємно-однозначним і неперервним відображенням (з погляду теорії килима Серпінського), а тому її структури топологічно невідмінні (Головна Руська Рада 1848 р. у Львові, Головна Українська Рада 1914 р. у Львові, Українська Національна Рада 1918 р. у Львові, Українська Національна Рада 1941-1942 рр. у Львові, Українська Національна Рада у Києві 1941 р., Українська Національна Рада 1948-1992 рр. у системі державного центру УНР в екзилі). Категорія «соборність» у її фрактальній розмірності почасти є ілюстрацією теорії Н.Н. Талеба про антикрихкість.

Ключові слова: фрактал, категорія, соборність, бездержавність, національна державність, фрактальні розмірності, регіоналістика, Україна.

The Category “Sobornist' of Ukraine” As a Fractal

Abstract

український соборність повторювальність історія

This article convinced a thesis that the fractal manifestation is also the category sobornist (“congregation”). Its fractal nature, firstly, expands the specificity of this imaginary idea of the Ukrainian nation, and secondly, it makes it possible to highlight and structure certain nation-building codes as a system of expectations that function in the Ukrainian “congreg ational” space. The proposed vision is that the properties of fractals as an objective process vary from clear regularity to chaos, the category of “orderliness” as a fractal demonstrates, on the one hand, the borderline “zone of chaos” (stateles s- ness) and, on the other hand, the formation of “order with chaos” (national statehood). The category sobornist of in its institutional and structural dimension in Galicia in the middle of the 19th - the first half of the 20th century. can generally correspond to the Sierpinski triangle. Given the self-similarity of the institutions of Ukrainian sobornist in the 19th and 20th centuries, it is worth considering Serpinsky's carpet, which to a greater extent corresponds to the fractal dimension of the phenomenon under study. The Ukrainian cathedral is interpreted as a mutually unambiguous and continuous reflection (from the point of view of Serpinsky's carpet theory), and therefore its structures are topologically identical (the Main Russian Council of 1848 in Lviv, the Main Ukrainian Council of 1914 in Lviv, the Ukrainian National Council of 1918 in Lviv , the Ukrainian National Council of 1941-1942 in Lviv, the Ukrainian National Council in Kyiv in 1941, the Ukrainian National Council of 1948 -1992 in the system of the state center of the Ukrainian People's Republic in exile). The category sobornist in its fractal dimension is also partly an illustration of Nasim Taleb's theory of antifragility.

Key-words: fractal, category, sobornist, statelessness, national statehood, fractal dimensions, regionalism, Ukraine.

Постановка наукової проблеми та її значення

Свого часу Райнгарт Козеллек, пояснюючи вступ до семантики історичного часу, зауважив, що при спробі тематизації історичних часів неминуче доводиться використовувати одиниці часових вимірів, які у природі обчислюються фізико-математичними способами: «дати чи тривалість життя або існування установи, вузлові та зламні моменти політичних чи військових ланцюгів подій, швидкість засобів пересування та її зростання, прискорення - чи уповільнення - виробництва, технічні параметри зброї, навіть ці окремі приклади свідчать, що все це можна зважити на терезах історії лише шляхом обміру й датування за допомогою природної часової періодизації» Козеллек, Р. (2005), Минуле майбутнє. Про семантику історичного часу; пер. з нім. В. Швед. Київ, c. 16.. Відтак пояснюючи випадковість як «мотиваційний залишок історіографії», вчений влучно підкреслив, що «саме випадок найпридатніший для того, щоб описати несподіване, нове, непередбачуване» Там само, c. 163., адже саме випадок стає надбанням історичного досвіду.

Якщо ж, на перший погляд, усе просто і зрозуміло, як може здатися тим, котрі вже встигли умістити дослідуваний хронотоп у довжелезну картотеку історії України початку ХХ ст., отримаємо наперед визначені відповіді і «хрестоматійні» судження, варто ще раз озирнутися на західних авторитетів. Адже Р. Козеллек, недаремно вхопившись за рукав тих, які б зазіхнули на творення іншої, аніж вже усталеної, парадигми, твердитиме: «Будь-яка безперечно унікальна історія таїть у собі структури її уможливлення, обов'язкові умови свого перебігу в обмежених просторових координатах, які змінюються з іншою швидкістю, аніж перебіг самих подій». І далі: «Якщо спрямувати свій погляд в бік цієї темпоральної багатопластовості, то вся історія постає перед нами як простір потенційної повторювальності (курсив мій. - І. М.), вона ніколи не є діахронічним, але - залежно від часового сприйняття і можливостей ставати надбанням досвіду - й синхронним феноменом» Козеллек, Р. (2006), Часові пласти. Дослідження з теорії історії. Зі статтею Ганса-Ґеорга Ґадамера; пер. з нім. В. Швед. Київ, c. 85..

Тлумачення історії як повторювальности у Козеллековому трактуванні - часові пласти, що повторюють дії з одного людського покоління в покоління друге і так далі, достоту так, як чиє-небудь весілля, унікальне своєю оригінальністю (індивідуальністю), однак зі щораз повторюваними ритуалами, які гарантують сталість Там само, c. 26.. Сьогодні не відомо, чи Р. Козеллек, пропонуючи такий символічний образ повторювальности історії як весілля, запізнався був із студією Йосипа Лозинського «Рускоє весілє» (1835), який у вступі зауважив, що «Сила в моєй силі було, старав- ємся в розмаїтих місцях обрядки і пісни руского весіля пізнати, і переконав -ємся, же принаймні що до головних обрядків і пісней всюде тим же самим способом весілє ся відправляє (курсив мій. - І. М. )» Лозинський, Й. (1992), Українське весілля; опрац. тексту, упор. і вступ. ст. Р. Кирчіва. Київ, c. 47., захотів би подивитися на «часові пласти» українців, однак його метафора для нашої історії є більш, аніж показовою, адже українське весілля бездержавного сторіччями народу було більше, ніж просто традицією-звичаєм-законом.

Невідомо, чи можуть бути науковим прикладом повторювальности дій, таких собі «весіль» українського націотворення, відомі події XVII-XX сторіч: 1648 р. (Хмельниччина), 1768-1769 рр. (Коліївщина), 1848 р. («Весна народів», Головна Руська рада), 1918 р. (колапс Габсбурзької монархії, проголошення ЗУНР), 1938-1939 рр. (Карпатська Україна, початок Другої світової війни).

Тут, одначе, важливе інше. Зосібна Р. Козеллек мовби підштовхує дослідників до думки про фрактальні перетворення часових пластів, твердячи, що умови неповторности будь-якої історії не є новими, адже «існують структури [...] і процеси (тут і далі курсив мій. - І. М.), перебіг яких усе ще триває [,..]» Козеллек, Р. (2006), Часові пласти. Дослідження з теорії історії. С. 232.. Або ж таке судження: «Історія не є лише одноразовою, вона може також і повторюватися. Не в сенсі чергування в часі подій, [.] а в сенсі своїх структур, що уможливлюють ці події» Там само, с. 258.. А що, коли б спробувати пояснити різні за своєю сутністю виміри української державности, за допомогою фрактального підходу / фрактальної «ідеології»?

Адже про це явище свідчить ще Старий заповіт: «Рід відходить і рід приходить, земля ж перебуває повіки. [...] Те, що було, є те саме, що буде; те, що зробилось, є те саме, що зробиться (підкреслення моє. - І. М.). Немає нічого нового під сонцем» (Пропов. 1:4-7,9; пер. о. Івана Хоменка). Тому використання фракталів у випадку інституційно-процесуального підходу є цілком виправданим для ефективного опису унікальних образів, понять і подій на підставі систематизації як нерегулярних і самоподібних структур, адже фракталами займаються широкі сфери - від математики до географії, біології, медицини, астрономії Горобець, Ю. (2008), Фрактальна геометрія у природознавстві. Навч. посібн. Київ, с. 3..

Прикладами фракталів можуть бути апорії Зенона Елейського про Ахіллеса і черепаху, множина Ґеорґа Кантора, криві Вацлава Серпінського, крива Ґельґе фон Коха, розмірність Фелікса Гаусдорфа та інші. Поняття «фрактал» 1975 р. увів у науковий обіг Бенуа Б. Мандельброт для опису об'єктів та явищ, що не мають визначеного лінійного розміру. 1988 р. вчений запропонував вважати фракталом «певну структуру, яка складається із подібних до себе підструктур» Там само, с. 6, 9, 11-12., відтак фрактал є об'єктом, форма якого не залежить від масштабу. «Тріада» фрактальних параметрів є такою: фрактал не має однозначного визначення; однією з найважливіших характеристик фракталів є їх самоподібність; фрактал - це явище, яке існує й декларує себе динамічно, а тому є процесом. Як виснує Н.Н. Талеб, «фрактальність (тут і далі курсив в оригіналі. - І. М.) - це повторення в іншому масштабі геометричних візерунків, які відтворюють себе в мініатюрі. [...] фрактал має числовий, статичний вимір, який (майже) не залежить від масштабу, - пропорції [...] постійні» Талеб, Н.Н. (2017), Чорний лебідь. Про (не)ймовірне у реальному житті; пер. з англ. М. Климчук.

2-ге вид. Київ, с. 245, 247..

А що фрактальні форми притаманні нескінченній кількости структур та процесів, виявлення фрактальних структур також і у, здавалося б, традиційних політичних інститутах і процесах, дає можливість проведення не скільки аналізу, а інтерпретації її особливостей на різних рівнях. З-поміж таких завдань «на завтра» - підходи етноматематики до розуміння культури і розуміння математики, головним чином взаємодії між ними, адже зарубіжні колеги мають чим похвалитися Див.: Ascher, M. (1991), Ethnomathematics: A Multicultural View of Mathematical Ideas. Pacific Grove, Calif.; D'Ambrosio U., (2001), Etnomatematica. Bologna.. Важливою особливістю фрактального утворення є те, що українські вчені окреслюють як «фрактальну ідеологію»: «його (фрактала. - І. М.) структура виявляється тільки за сумісного розділення кількох рівнів, різниця масштабів яких ускладнює наочне уявлення цієї структури. [...] їх послідовний опис може бути досягнутий у рамках фрактальної ідеології» Горобець, Ю. (2008), Фрактальна геометрія у природознавстві. Навч. посібн. Київ, с. 4.. Думається, що фрактали також декларуються на межі між етнічністю і політикою, час від часу затираючи між ними границі.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Озвучена проблема досі перебуває поза увагою українських та зарубіжних вчених - істориків, політологів, соціологів і культурологів, хоча саме дослідження фрактальних розмірностей української національної державності, зокрема й української соборності може дати цікаві узагальнення з огляду на міждисциплінарні зв'язки історії та політики з природознавством, зокрема фізикою і математикою. У 2020 р. на підставі інтерпретації положень теорії Чорного лебедя Н.Н. Талеба, автор цієї статті запропоновував три дослідницькі гіпотези, пов'язані з подіями на Галичині 1918-1919 рр. Зокрема т. зв. «станиславівське» рішення від 3 січня 1919 р. про злуку ЗУНР і УНР і є «манде льбротівською випадковістю», а категорію «соборність» запропоновано розглядати як фрактал Монолатій, І. (2020), Зоосад революції. Західноукраїнська державність 1918-1923 років і теорії випадковостей ХХ- початку ХХІ сторіч. Івано-Франківськ, с. 59, 295.. Відтак у цій статті вперше в українському науковому дискурсі пропонується розглядати категорію «українська соборність» як фрактальну розмірність. Здійснено це на прикладі процесуально - інституційного підходу, обравши для прикладу особливості західноукраїнської етнополітичної сфери.

Мета статті

З огляду на сучасні інтерпретаційні підходи щодо української національної державності, зокрема її передумови, хід та наслідки у ХІХ - першій половині ХХ ст., актуальним є з'ясування, на підставі поняття «фрактал», який більшою мірою використовують математики і фізики, особливості української соборницької ідеології у її регіональному вимірі. Завдання статті: 1) з'ясувати специфіку проявів фрактальних структур на Галичині ХІХ - поч. ХХ ст.; 2) охарактеризувати Злуку ЗУНР і УНР як моделі фрактального утворення; 3) вивчити можливості оцінювання подій політичної історії України ХХ ст. з погляду теорії фракталів.

Виклад основного матеріалу

На нашу думку, фрактальним проявом є категорія «соборність України», яку можна вважати певним фракталом. Таке розуміння, на наш погляд, по-перше, допоможе розширити специфіку цієї умоглядної ідеї української нації, з часом стати головним об'єктом досліджень категорії «соборність України» у етноматематиці; по-друге, дасть можливість виділити, структурувати певні націотворчі коди як систему очікувань, які функціонують в українському «соборницькому» просторі. Зокрема розуміння категорії «соборність України» як фрактала може оприявнити, накреслити певні контури соборності, що була своєрідною системою очікувань творення єдиної української етнічної, а відтак політичної нації.

А що властивости фракталів як об'єктивного процесу змінюються у межах від чіткої регулярности до хаосу, категорія «соборність» як фрактал демонструє, з одного боку, межову «зону хаосу» (бездержавність) і, по-друге, формування «порядку з хаосу» (національну державність). Тому-то не можна не погодитися з твердженням, що «здається нема на світі народу, який так глибоко переживав би почуття своєї внутрішньої єдності, почуття своєї історичної пов'язаності, почуття своєї соборності, як український. Саме слово соборність має в собі якийсь містичний зміст, є духовим витвором української душі [...]» С. Й., (1941), Соборність української нації. Український вісник (Берлін), 10 серп., ч. 22 (66), с. 1.. Додаймо сюди сучасне поняття «психофрактала» Олени Донченко Див.: Донченко, О. (2006), Фрактальність психіки і суб'єктність. Людина - Суб'єкт - Вчинок. Філософсько-психологічні студії; за ред. В. Татенка. Київ, с. 117-143., яке має усі можливости пояснити й категорію «соборність» як окрему частку, фрагмент універсальної психіки новітніх українців.

Не місце тут «пірнати» у минувшину, однак варто піддатися спокусі висловити один здогад. Не секрет, що традиційна масова культура стверджує, що ідея соборності України бере свій початок у Старокиївській державі, а її філософське коріння сягає часів Візантії. Це справді дивно, позаяк відомо, що вона відіграла свою роль в упадку української середньовічної державности. Зосібна Петро Ісаїв констатував шкідливість візантійської політики для України: по-перше, Візантія спонукала кочовиків нападати на Україну; по-друге, вела явну чи таємну політичну діяльність «прихованої руки» Візантії супроти руських князів, що, своєю чергою, призвело до княжих міжусобиць; по-третє, сповідувала ідею церковної залежності від Візантії, що почасти було також свідченням несформованої на той час ідеї української корони; по-четверте, занедбання власного шкільництва Ісаїв, П. (1975), Причини упадку української держави в княжі і козацькі часи. (Виклади на УКУ). Рим, с. 116-125.. А знаючи це, додаймо й поширену тезу, що соборність - ключове поняття російської релігійно-філософської думки ХІХ-ХХ ст., активно пропаговане російськими слов'янофілами.

Натомість, на наш погляд, категорія «соборність України» приходить, сказати б, «взамін» ідеї Козацької держави, яка неухильно трансформується у «козацький міф» Див.: Шевчук, В. (2019), Козацька держава як ідея в системі суспільно-політичного мислення XVI-XVIII століть. У двох книгах. Кн. 1-2. Київ; Плохій, С. (2018), Козацький міф. Історія і націєтворення в епоху імперій; авториз. пер. з англ. М. Климчука. Харків.. Тому саме після фактичної втрати Україною політичної суб'єктности у XVIII ст., категорія «соборність» стає магістральною ідеєю майбутньої, відновленої української державності.

Тож, якщо візьмемо до уваги Франковий вірш «Не пора, не пора.» (1880) чи «Молитву за Україну» («Боже великий, єдиний!») Олександра Кониського (1885), здаватиметься, що категорія «соборність» є «продуктом» новітнього українства, позбавленого власної державности і роз'єднаного монархіями Романових і Габсбурґів. Задля об'єктивності зауважимо, що ідея єдиних держав «своїх» народів не була чимось новим: згадати б «Бесіди до німецького народу» Йоганна Ґотліба Фіхте (1807-1808) чи «Книги народу польського» Адама Міцкєвича (1832). Зосібна Ольґерд-Іполит Бочковський твердив, що «соборність не слід розуміти, так би мовити, механічно, себто тільки у територіяльнім (тут і курсив мій. - І. М.). значінню, але органічно, тобто - з погляду суцільности нації, незалежно від політичних кордонів. [...] Ніякі кордони та ніякі режіми не можуть знищити живе відчування своєї національної соборності, якщо державно поділений нарід його має. [...] Територіяльна соборність це здебільшого фінальний момент визвольного руху; фігурально кажучи, дах, а не фундамент національної будівлі [,..]» Шляхи національного визволення. (Відчит О.І. Бочковського на 1-Листопадовому Святі в Подєбрадах), (1931). Діло (Львів), 26 лист., ч. 266, с. 1.. Питання національної єдності (як і роз'єднаності, поділів) у розумінні вченого прямо залежить од боротьби народів за національне визволення Бочковський, О. І. (1931), Боротьба народів за національне визволення. Націологічні нариси. Подєбради, с. 7-10..

Зауважмо: і хоча, здається, поняття «соборність» у сферу новітньої національно-політичної термінології у розумінні збірної єдности «підросійських» і «підавстрійських» українців запровадив Пантелеймон Куліш 1871 р. своїм «Соборним посланням Галичанам» Переписка Кулиша съ Володиміромъ Барвинскимъ въ первой половині 1871 года (№ 38. Соборное посланіе Кулиша Галичанамъ), (1898). Кіевская Старина (Київ), кн. Х, с. 115-117., твердячи: «Мы простягаемо до васъ рукы, щобъ васъ прыгриты коло свого серця и вдыхнуты въ васъ живывого, нескаличеного духа украинського», порятунок галичан буде лише тоді, «покы Галычына не зиллецця духомъ своимъ зъ Украиною въ едыне тило» Там само, с. 116, 117., тогочасне розуміння соборництва, репрезентоване православною догматикою зокрема Лотоцький, О. (1935), Автокефалія. Том 1. Засади автокефалії. Варшава, с. 13-22.. Варте уваги розуміння соборництва як «чинности церковно-громадської» Там само, с. 22., звідки виокремлюється зокрема й форми соборності, скажімо, у вигляді братств Там само, с. 30, 60-64.. То чи не йшлося у певному сенсі про братерство, відголоски якого маємо у гаслах Французької революції Liberte, Egalite, Fraternite («Свобода. Рівність. Братерство»), а відтак демократичних ідеалах модерного світу? Чи про таке от братерство ішлося тим українцям, котрі висували і реалізовували ідею власне української соборності?

Імовірно підтвердити ці здогади можуть сучасні студії над концептом «соборність» у його «українсько-революційному» прояві Див.: Гоян, І. (2020), Соборність: концепт. Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Енциклопедія. Т. 3 (П-С). Івано-Франківськ, с. 467-472; Великочий, В. (2022), Національна соборність і Українська революція 1914-1923 рр. Історіографічні сильветки. Івано-Франківськ, с. 88-106, 122-159.. Зрозуміло, що ідея української соборності виникла одночасно з «новонародженням» (за висловом Василя Гришка) національно-культурної самосвідомості українців, роз'єднаних обабіч австро-російського кордону ще у першій половині ХІХ ст. Гришко, В. (1979), Шлях до соборности. Сучасність (Мюнхен). 1979. Ч. 1 (217), с. 49.. Про це уже достатньо написав Ігор Райківський, виснуючи зокрема, що «не інтелектуальні впливи чи політичні ідеї [...] визначали характер взаємодії між Галичиною і Наддніпрянщиною, а ірраціональний фактор. Ідеться про своєрідний національний міф, стереотип соборності, національної єдності, усвідомлений як засіб ідентифікації себе з чимось ідеальним, що наділялося позитивними рисами» Райківський, І. (2016), Ідея української соборності в підавстрійській Галичині (ХІХ - початок ХХ століття). Івано-Франківськ, с. 290..

Тому, обравши за дороговказ поділ О.-І. Бочковського соборництва на «територіальне» і «органічне», побачимо, що друге значення відповідає д іалектиці творення «соборницьких» структур саме у західноукраїнській етнополітичній сфері. Прикладом фрактальної структури слід вважати тут творення тих політико-репрезентаційних інститутів на Галичині, які у своїй діяльности, хоч і висували ідею єдності українців імперій Романових і Габсбургів, у своїх публічних заявах відстоювали ідею українського автономізму в межах існуючої держави. Зокрема це Головна Руська Рада 1848 р., Головна Українська рада 1914 р. і Українська Національна Рада 1918 р.

Якщо проаналізуємо маніфести і відозви цих організацій, побачимо у них, що їхні творці формально не виступали проти пануючого політичного режиму, не вимагали творення власної державности, одночасно декларуючи національну спільність зі своїми земляками поза Галич иною. А ще, надто важливою обставиною було й те, що у своїх заявах ці інституції своїми, сказати б, «наріжними каменями» обирали офіційні документи влади: імператорський Патент від 25 березня 1848 р. (Конституція), або імператорський маніфест від 16 жовтня 1918 р. («До моїх вірних австрійських народів!»), чітко окреслюючи легітимність своєї проімперськості і/або наміри діяти навіть у модернізованій політичній системі Габсбургів Див.: Одозва до Руского Народу. Братя! (1848), Зорж Галицка (Львів). 15 мая. Ч. 1, с. 1; Головна Українська Рада до всего Українського Народу! Українські Січові Стрільці. 1914-1920. Другий наклад, (1936), Львів, с. 15 (зображення); Левицький, К. (1926), Історія політичної думки галицьких українців 1848-1914. На підставі споминів. Львів, с. 21-24, 720-722; Левицький, К. (1931), Великий Зрив (До історії української державности від березня до листопада 1918 р. на підставі споминів та документів), Львів; Ню-Йорк, с. 108-110.. Тональність таких заяв, щоправда, була різною:

«Ми Русини Галицькі належимо до великого руського народу, котрий одним творить язиком і 15 міліонів виносить, з котрого пілтреття міліона землю Галицьку замешкує» (1848);

«Побіда австро-угорської монархії буде нашою побідою. І чим більше буде пораженнє Росії, тим швидше вибє година визволення України (тут і далі розбивка в оригіналі. - І. М.). [...] Нехай на руїнах царської імперії - зійде сонце вільної України!» (1914);

«І. Ціла етнографічна українська область в Австро-Угорщині [.] - творять одноцілу українську територію. ІІ. Ця українська національна територія уконституовується оцим як українська держава. Постановлюється поробити приготовчі заходи, щоби рішення це перевести у життя» (1918) Левицький, К. (1926), Історія політичної думки галицьких українців 1848-1914. На підставі споминів. Львів, с. 21, 722; Левицький, К. (1931), Великий Зрив (До історії української державности від березня до листопада 1918 р. на підставі споминів та документів). Львів; Ню Йорк, с. 115..

Згодом у своїх спогадах окремі діячі твердили, що, скажімо, мобілізаційним закликом Головної Української Ради стало гасло: «Війна за волю України!», зауважуючи од себе: «Отсе був наш соборний національний клич!» Левицький, К. (1928), Історія Визвольних змагань галицьких українців з часу Світової війни 1914-1918.

З ілюстраціями на підставі споминів і документів. Перша часть. Львів, с. 14.. Або ж таке твердження, датоване квітнем 1925 р: «Ми були свідомі, що гряде великий час і тому виставили ми соборний національний ідеал : Вільна У країна! (тут і далі розбивка в оригіналі. - І. М.) За здійсненнє сього ідеалу ми пішли у війну і наш нарід сказав: Війна за Україну! Се був новочасний і спільний наш клич національний. Наша орієнтація на Австрію і осередні держави - се був той шлях, що мав нас довести до соборної України. Між царською Росією і Европою мав стати охоронний вал: У країна.. .» Левицький, К. (1926), Історія політичної думки галицьких українців 1848-1914. На підставі споминів. Львів, с. 724..

Важливо, що ці структури як фрактали, їхнє творення (якщо послуговуватимемося ідеєю згаданого вище вченого про «дах» і «фундамент» національної будівлі) можна вважати фундаментом - усі вони заклали міцне, хоча специфічне, підґрунтя категорії «соборність» у досліджуваному хронотопі, хоча «даху» (спільної, єдиної території), звісно, не мали. Між іншим, своїм «австрофільством» ці інституції різко відрізнялися від практ ичного виміру національно-визвольної боротьби поляків, зокрема організуванні ними «Листопадового» 1830-1831, «Січневого» 1861 і «Січневого» 1863 рр. повстань, котрі можна вважати прикладом фрактальної структури Монолатій, І. (2008), Українські легіонери. Формування та бойовий шлях Українських Січових Стрільців, 1914-1918. Київ, с. 17; Monolatyj, I. (2011), Ukrainscy Stzelcy Siczowi 1914-1918. Warszawa, s. 14.. Цікаво, чи у цім контексті можна говорити про фрактальність Хмельниччини 1648-1657 рр. і Коліївщини 1768-1769 рр. і, цілком ймовірно, Холодноярську Республіку 1919- 1922 рр.?

До речі, якщо мовити про візуалізований (матеріалізований) вимір категорії «соборність», показовим будуть українські хоругви: хоругва Національної гвардії з Яворова на Львівщині 1848 р., або хоругва «Сокола-Батька» зі Львова 1911 р. Зокрема, якщо на першій з них лише колористика (синій, золотий) вказує на українські національні барви, а відрубність Галичини демонструє лев, що опирається на скелю; то на другій хоругві з двобічним зображенням, з одного боку, міститься зображення лева, що піднімається на скелю із закликом «Все вперед!», а з другого - зображення архистратига Михаїла і заклик Шевченковий заклик «Боріте ся! Поборете!». До того ж хоругва 1911 р. має стрічку, на другій половині якої вигаптували напис: «Хай прапор Батька з'єднає Соколів понад Дністром та над Дніпром» Косів, Р. (2009), Українські хоругви. Київ, с. 348 (№ 71), 352 (№ 73).. Подібні зображення містила й хоругва Українських Січових Стрільців 1917 р. (проект Івана Іванця): на синьому тлі зображення архистратига Михаїла, на щиті якого був уміщений золотий лев Косів, Р. (2009), Українські хоругви. с. 75, іл. 2.34.. Як згадував сам І. Іванець, «злучено герби Києва і Галицької Землі для зазначення ідеалу соборності українських земель» Українські Січові Стрільці. 1914-1920. Другий наклад (1936), Львів, с. 123..

Відтак, чи не вважати, наприклад, хрести на знесення панщини на Галичині 1848 р., а також стрілецькі могили в пам'ять національно-визвольної боротьби на Галичині у ХХ ст. (УСС, УГА, УПА) також ще й фракталами (аналогічними будуть кам'яні хрести Степової України XVIII-XIX ст.) Див.: Народнї хрести в Коломийщині. Зібрав і зрисував Гнат Колцуняк, (1919), Львів, с. 215-230; За волю України. Символічні могили січовим стрільцям, воякам УГА і УПА на Коломийщині (1991); упор., передмов. М. Васильчука. Івано-Франківськ.? Ці та інші питання, вочевидь, ще виникатимуть перед дослідниками, адже йдеться про типи увічнення суспільної пам'яті.

Керуючись логікою Б. Мандельброта, категорію «соборність» у її західноукраїнському варіанті, зокрема на підставі її структуризації 1848, 1914 і 1918 рр., можна назвати самоафінними фракталами, адже йдеться про різноманітні функції єдиної фрактальної розмірності «загального призначення», що виконується різними фрактальними розмірностями «спеціального призначення». А що ці функції проявляються в локальній і глобальній фрактальних розмірностях, припускаємо, що «соборницькі» структури на Галичині можна трактувати самоафінними фракталами з локальною розмірністю. Натомість глобальна розмірність могла б бути властивістю реалізованого спільними зусиллями (хоча й з різними стартовими можливостями і потенціалами) ЗУНР і УНР соборницького проєкту, «дахом» якого став Акт Злуки (Велика Злука) 19 січня 1919 р.

Однак, як виснував В. Гришко: «Проголошення сполуки західніх і центрально-східніх українських земель у єдиній українській державі, так урочисто здійснене в Києві 22 -го січня 1919 р. формальним актом об'єднання двох Народних Республік в одну, справді лише започаткувало, а не завершило реалізацію ідеї української соборності в дії (курсив мій. - І. М.)» Гришко, В. (1979), Незавершена соборність і народження всеукраїнства. Сучасність (Мюнхен). Ч. 6 (222), с. 81..

Хоча, згідно критичних думок Олександра Семмо про українську соборність, вона мала виразну хронологію: 22 січня - 31 серпня 1919 р. Семмо, О. (1988), Соборність (22.I. - 31. VIII.1919р.). Філядельфія, с. 1, 2, 45-46. (авторові йшлося про наслідки «Київської катастрофи» 30-31 серпня 1919 р.). А ще додаймо тезу, що «після упадку ЗУНР й УНР слово “соборність” перестало бути пустим згуком», адже сучасникам йшлося про «всеукраїнський інтерес» Єдність нації (1936), Діло (Львів). 22 січ., ч. 15, с. 1. Гришко, В. (1979), Незавершена соборність і народження всеукраїнства. Сучасність (Мюнхен). Ч. 6 (222), с. 91-92.. Натомість майже незауваженою залишається досі теза, що її був висловив В. Гришко, що «живим і панівним у свідомости й почуттях галицького вояцтва було прагнення соборної, всеукраїнської єдности, яке й потягло їх “до своїх” відразу ж, як тільки виникла можливість приєднатися до спільної з наддніпрянцями військово-політичної дії всеукраїнського значення (тут - Перший Зимовий похід. - І. М.)>д'.

Дещо іншим був, сказати б, відгомін соборницьких прагнень передусім західних українців лунав в еміграційних умовах, зокрема 23 березня 1923 р. на засіданні Національної Ради у Відні. Її члени лише констатували, що питання об'єднання двох українських держав постало у Станиславові у січні 1919 р. Західноукраїнська Народна Республіка 1920-1930-х років ХХ століття в архівних документах (2021).

Київ, с. 57, док. № 20., а совєтська розвідка зі свого боку закидала, що 1918 р. «група диктатора Петрушевича» агітувала за автономію Галичини у складі Габсбурзької монархії на чолі з імператором Карлом І Там само, с. 66, док. № 23.. Сюди слід додати й артикульоване членами віденської Національної Ради на її надзвичайному засіданні 5 березня 1923 р. переконання, що «Східна Галичина творить окрему міжнародню територію» Там само, с. 40, док. № 14.. Як відомо, це було й наслідком проголошення Диктатури Є. Петрушевича, що, своєю чергою, спричинило й відхід від соборницького ідеалу Монолатій, І. (2020), Зоосад революції. Західноукраїнська державність 1918-1923 років і теорії випадковостей ХХ - початку ХХІ сторіч. Івано-Франківськ, с. 66-68..

І хоча упродовж цілого міжвоєння ідея соборності була досить популярною у середовищі західних українців в польській займанщині Галичини, особливо серед націонал-демократів Див.: Українська націонал-демократія 1918-1929. Документи і матеріали; упор. Микола Кугутяк (2004). Т. 2. Київ - Івано-Франківськ, с. 133-135, док. № 45; с. 135-138, док. № 46; с. 283-287, док. № 88; с. 303-306, док. № 93; с. 313-315, док. № 95; с. 361-365, док. № 117; с. 377-385, док. № 125; с. 403-405, док. № 135; с. 503-505, док. № 173; с. 566-568, док. № 194; с. 594-630, док. № 209-210., «нове» дихання вона отримала у роки Другої світової війни. Найперше слід згадати меморандум делегації Карпатської України німецькому урядові 24 жовтня 1938 р. Документ містив положення, що Карпатська Україна - це лише частина всіх українських земель, а її населення усвідомлює ті обов'язки, яке воно має «стосовно всієї української нації» Косик, В. (1993), Україна під час Другої світової війни 1938-1945. Київ - Париж - Ню-Йорк - Торонто, с. 48; с. 535, док. № 6..

Однак найповніше ідеал соборництва був утілений в Акті відновлення Української держави 30 червня 1941 р. По-перше, документ встановлював, що українська влада на західних землях України підпорядковуватиметься Українському Національному Урядові у Києві (п. 2), по - друге, відновлена Українська Держава та її Українська Національна Революційна Армія боротиметься спільно з «союзною» німецькою армією проти московської окупації за «Суверенну Соборну Українську Державу» (п. 3), по-третє, Акт завершувався зокрема й закликом: «Хай живе Суверенна Соборна Українська Держава!» Там само, с. 572-573, док. № 56.. Показово, що тут, як і у 1914 р. в маніфесті Головної Української Ради, йшлося про війну проти Москви разом із союзником (тоді - цісарським військом, тепер - Вермахтом).

Не менш важливий тут був й інституційний вимір. Адже після УНРади 1918 р., яку структурно можемо вважати фракталом, повторювальною (після 1848 і 1914 рр.) інституцією, влітку 1941 р. (6 липня - як Рада Сеньйорів, з 30 липня - Українська Національна Рада) утворили представницький (як і попередні!) орган українського населення Галичини. УНРада 1941 р. задекларувала, що вона є «перехідним координуючим центром української нації в Західній Україні до часу відновлення державної незалежності України», а ще - «достосовується до вимог німецької влади, щоб тим чином здійснити якнайскорше Соборну Україну (курсив мій. - І. М.)» Боляновський, А. (2001), Українська Національна Рада. Довідник з історії України (А-Я); упор.

Р. Шуст.; 2-ге вид., доопр. і доповн. Київ, с. 930.. Знову ж таки, як і у 1914 р., так і 1941 р. таку інституцію очолив К. Левицький (до часу своєї смерти 12 листопада). А ще усі структури -Головна Руська Рада, Головна Українська Рада, УНРада 1918 р. і УНРада 1941 р. місцем свого «народження» обрали Львів - беззаперечний центр західноукраїнської етнополітичної сфери. Думається, що УНРаду 1941 р. можна трактувати самоафінними фракталом з локальною розмірністю.

Додамо ще й таке: фрактальні структури соборності на Галичині середини ХІХ - першої половини ХХ ст. (Головну Руську Раду 1848 р., Головну Українську Раду 1914 р. й Українські Національні Ради 1918 і 1941 рр.) слід вважати, згідно із моделлю Б. Мандельброта, «фрактальною сумою імпульсів», тобто родину самоафінних фракталів Головна ідея «фрактальної суми імпульсів», у цьому випадку, - можливість різких розривів у часі та просторі. - Авт. Костецький, І. (1941), Принципи українства. Дніпрова хвиля (Кременчук), 5 лист., № 3, с. 2.. Зауважмо, що схожою «сумою імпульсів» для сучасників тих подій були три основні принципи українського націоналізму: традиційність, соборність і європеїзм. Про соборність у цій тріаді зокрема писав Ігор Костецький: «Ми - єдині (тут і далі курсив мій. - І. М.), ми - кияни, галичани, подоляни, полтавці, слобожани, буковинці, донці, кубанці, степовики, запорожці, - мусимо діяти в одне. Відчувши нашу національну спільність, мусимо вишукуватися непохитною лавою - і тоді далі вперед, - до вершин, до всеукраїнства».

Отже маємо «квадригу» «соборницьких» структур на Галичині упродовж 1848-1941 рр. (з перервами): Головну Руську Раду - Головну Українську Раду - УНРаду 1914 р. - УНРаду 1941 р. А ще додаймо сюди факт, що 5 жовтня 1941 р. УНРаду створили й у Києві за аналогією зі «львівською» УНРадою Пастушенко, Т. (2019), Українська Національна Рада в Києві. Енциклопедія історії України. Том: Україна - Українці. Кн. 2. Київ, с. 616., а після Другої світової війни - українська еміграція 1948 р., фактично, продовжила ідею УНРади у нових геополітичних умовах Див.: Володимир Наддніпрянець (1961). Українська Національна Рада; передмов. П. Кривобока. Мюнхен - Нью-Йорк., аж до 1992 р. Цей «ланцюжок» вкотре свідчить про Мандельбротову «суму імпульсів». Тому-то категорія «соборність» має у цьому значенні фрактальну структуру. Можна лише додати, що у досліджуваному хронотопі за нових геополітичних умов - відновлення державности України 1991 р. - ідея соборності України набула нових вимірів, зокрема регіоналістики Див.: Адамович, С. (2009), Соборність та регіональний розвиток у суспільно-політичному житті незалежної України. Івано-Франківськ.. Природу фрактальної розмірності мають й процесуальні виміри Національної революції в Україні - «Революція на граніті» (1990), «Помаранчева революція» (2004) і «Революція Гідности» (2013-2014).

Тож, чи не є категорія «соборність» у її фрактальній розмірності ще й почасти ілюстрацією Талебової антикрихкости? «Прикладаючи» до Талебових міркувань українську соборність у її інституційно-процесуальному вимірі середини ХІХ-ХХ ст., бачимо, що їй властиві Талебові чинники антикрихкости (у порівнянні з «наративним знанням»): «гнучка діяльність, пошук альтернатив», «діє як фланер», «психологічно дискомфортна, але сповнена духу пригод і невідомого», «головний інструмент практиків», «наратив - прикладний», «не залежить від сюжету, служить хіба що мотивації», «широка сфера застосування, відкритий простір дії», «не вимагає розуміти логіку подій, достатньо лише здорового глузду, щоб порівняти два варіанти і вибрати кращий» Талеб, Н.Н. (2019), Антикрихкість. Про (не)вразливе у реальному житті; пер. з англ. М. Климчук. 2-ге вид. Київ, с. 192-193, табл. 4..

Підсумовуючи, зазначимо, що категорія «соборність» у її інституційно-процесуальному вимірі загалом може відповідати трикутнику Серпінського (хоча й використання інших графічних вимірів фрактала буде цілком виправданим):

Відомо, що найпростіший спосіб побудови трикутника Серпінського - рівносторонній трикутник з кількома кроками. Перший крок - видалення трикутника з вершинами в середині початкового трикутника, другий крок - аналогічні трикутники із трьох менших трикутників, які залишилися від першого кроку і т. д. Після нескінченного повторення цієї процедури (скажімо, творення структур української соборності) від суцільного трикутника залишається підмножина - трикутник Серпінського. Його властивість полягає у самоподібності, адже він складається з трьох своїх копій, зменшених удвічі (наприклад, Головна Руська рада - Головна Українська Рада - Українська Національна Рада).

Зауважмо подібність трикутника Серпінського у творчости зосібна Георгія Нарбута, зображення якого стало мотивом кількох Нарбутових графічних творів 1919 р., а відтак і обкладинки часопису «Мистецтво» (Київ, 1920) Українська абетка. Малюнки Георгія Нарбута (2020); передм. М. Філевич; упор. О. Савчук; художн. оформ. О. Чекаль. Харків, с. 5, 32, 33..

Однак, з огляду на самоподібність інституцій української соборності у ХІХ - ХХ ст., варто зважити на килим Серпінського, який більшою мірою відповідає фрактальному виміру досліджуваного явища:

Адже вчений продемонстрував, що килим Серпінського як фрактал є універсальною кривою, де будь-який одновимірний граф, спроєктований на двовимірну площину, гомеофорфний до підмножини трикутника Серпінського. Ця обставина у нашому випадку показує, між іншим, що українська соборність є взаємно-однозначним і неперервним відображенням (з погляду теорії килима Серпінського), а тому її структури топологічно невідмінні (Головна Руська Рада 1848 р. у Львові, Головна Українська Рада 1914 р. у Львові, Українська Національна Рада 1918 р. у Львові, Українська Національна Рада 1941-1942 рр. у Львові, Українська Національна Рада у Києві 1941 р., Українська Національна Рада 1948-1992 рр. у системі державного центру УНР в екзилі).

Висновки

Підсумовуючи, зазначимо, що фрактальні розмірності категорії «соборність» й далі потребують вивчення з огляду на специфіку етнополітології і етноматематики, а висновки таких студій будуть важливим доповненням в інтерпретаційному полі сучасної української гуманітаристики. В подальших студіях варто, використовуючи компаративістський підхід, з'ясувати вплив геопсихічного чинника на функціонування категорії «українська соборність», виявити його повторювальну дію упродовж історії української державности.

Насамкінець зауважмо слова В'ячеслава Липинського, що їх він озвучив у своїх «Листах до Братів-Хліборобів» майже 100 років тому: «Ми досі ще ідейно не обєднані. Але це станеться в процесі громадської політичної творчости» Липинський, В. (1926), Листи до Братів-Хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму. Писані 1919-1926 Р. Відень, с. 102. Там само, с. 110..

Вважаючи цю, сказати б, піонерську статтю -пропозицію щодо нових акцентів щодо сучасного розуміння інтерпретаційного поля української державности, переконаний, що у горнилі повномасшабної війни Росії про суверенної Української держави, яку рашисти розпочали 24 лютого 2022 р., вкотре, завдяки Збройним силам України та громадянському суспільству, було детерміновано націотворчий код українців, в осерді якого - українська соборність як фрактал, як повторювальний політичний інститут і процес, котрий свідчить зокрема й про ідейне об'єднання задля збереження і перемоги України над злом. Натомість важливо, щоб повторювальність про яку писав зосібна й Р. Козеллек, врешті завершилася. Про це знову-таки парадоксально, але ще 100 років тому написав ідеолог українського монархізму: «Хто хоче не періодичного (тут і далі курсив мій. - І. М.), а сталого існування цілої Української Нації і хто не хоче дальшого безплодного повторювання нашої траґічної минувшини, той мусить приготовитись на тяжку путь по лінії найбільшого опору, путь виховання своєї власної, сильної, загартованої, творчої національної аристократії. Бо тільки по лінії найбільшого опору ростуть в силу не ефемерні, а сильні і великі нації і будуються не паперові, чи “буферні”, а сильні, великі і трівалі держави»⁵*. Війна, яку розв'язала росія ще 2014 р. і мужня боротьба українців за власну незалежність - історичне підтвердження цьому, як і категорії «українська соборність».

Список джерел

1. Адамович, С. (2009), Соборність та регіональний розвиток у суспільно-політичному житті незалежної України. Івано-Франківськ.

2. Боляновський, А. (2001), Українська Національна Рада. (упор. Р. Шуст) Довідник з історії України. 2-ге вид., доопр. і доповн. Київ, с. 930.

3. Бочковський, О.І. (1932), Боротьба народів за національне визволення. Націологічні нариси. Подєбради.

4. (упор.) Васильчук, М. (1991), За волю України. Символічні могили січовим стрільцям, воякам УГА і УПА на Коломийщині. Івано-Франківськ.

5. Великочий, В. (2022), Національна соборність і Українська революція 1914-1923 рр. Історіографічні сильветки. Івано-Франківськ.

6. Володимир Наддніпрянець (1961), Українська Національна Рада; передмов. П. Кривобока. Мюнхен - Нью-Йорк.

7. Горобець, Ю., Кучко, А., Вавилова, І. (2008), Фрактальна геометрія у природознавстві. Навч. посібн. Київ.

8. Гоян, І., Сторожук, С., Великочий, В. (2020), Соборність: концепт. Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Енциклопедія. Т. 3 (П-С), Івано-Франківськ, с. 467-472.

9. Гришко, В. (1979), Незавершена соборність і народження всеукраїнства. Сучасність (Мюнхен). Ч. 6 (222), с. 81-100.

10. Гришко, В. (1979), Шлях до соборности. Сучасність (Мюнхен). Ч. 1 (217), с. 49-66.

11. Донченко, О. (2006), Фрактальність психіки і суб'єктність. Людина - Суб'єкт - Вчинок. Філософсько-психологічні студії; за ред. В. Татенка. Київ, с. 117-143.

12. Єдність нації (1936). Діло (Львів), 22 січ., ч. 15.

13. Західноукраїнська Народна Республіка 1920-1930-х років ХХ століття в архівних документах, (2021). Київ.

14. Ісаїв, П. (1975), Причини упадку української держави в княжі і козацькі часи. (Виклади на УКУ). Рим.

15. Козеллек, Р. (2005), Минуле майбутнє. Про семантику історичного часу; пер. з нім. В. Швед. Київ.

16. Козеллек, Р. (2006), Часові пласти. Дослідження з теорії історії. Зі статтею Ганса-Ґеорга Ґадамера; пер. з нім. В. Швед. Київ.

17. Косик, В. (1993), Україна під час Другої світової війни 1938-1945. Київ - Париж - Нью-Йорк - Торонто.

18. Косів, Р. (2009), Українські хоругви. Київ.

19. Костецький, І. (1941), Принципи українства. Дніпрова хвиля (Кременчук), 5 лист., № 3.

20. (упор.) Кугутяк, М. (2004), Українська націонал-демократія 1918-1929. Документи і матеріали. Т. 2. Київ - Івано-Франківськ.

21. Левицький, К. (1931, 1968) Великий Зрив (До історії української державности від березня до листопада 1918 р. на підставі споминів та документів). Львів; Ню Йорк.

22. Левицький, К. (1928), Історія Визвольних змагань галицьких українців з часу Світової війни 1914-1918. З ілюстраціями на підставі споминів і документів. Перша часть. Львів.

23. Левицький, К. (1926), Історія політичної думки галицьких українців 1848-1914. На підставі споминів. Львів.

24. Липинський, В. (1926), Листи до Братів-Хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму. Писані 1919-1926 Р. Відень.

25. Лозинський, Й. (1992), Українське весілля; опрац. тексту, упор. і вступ. ст. Р. Кирчіва. Київ.

26. Лотоцький, О. (1935), Автокефалія. Том 1. Засади автокефалії. Варшава.

27. Монолатій, І. (2020), Зоосад революції. Західноукраїнська державність 1918-1923 років і теорії випадковостей ХХ - початку ХХІ сторіч. Івано-Франківськ.

28. Монолатій, І. (2008), Українські легіонери. Формування та бойовий шлях Українських Січових Стрільців, 1914-1918. Київ.

29. Народнї хрести в Коломийщині. Зібрав і зрисував Гнат Колцуняк. Матеріяли до української етнольоґії, (1919). Львів.

30. Одозва до Руского Народу. Братя! (1848), Зорж Галицка (Львів), 15 мая, ч. 1.

31. Пастушенко, Т. (2016), Українська Національна Рада в Києві. Енциклопедія історії України. Том: Україна - Українці. Кн. 2. Київ, с. 616.

32. Переписка Кулиша съ Володиміромь Барвинскимъ въ первой половині 1871 года (№ 38. Соборное посланіе Кулиша Галичанамъ), (1898). Кіевская Старина (Київ), кн. Х, с. 115-117.

33. Плохій, С. (2018), Козацький міф. Історія і націєтворення в епоху імперій; авториз. пер. з англ. М. Климчука. Харків.

34. Райківський, І. (2016), Ідея української соборності в підавстрійській Галичині (ХІХ - початок ХХстоліття). Івано-Франківськ.

35. (упор.) Савчук, О. (2020), Українська абетка. Малюнки Георгія Нарбута. Харків.

36. С. Й., (1941), Соборність української нації. Український вісник (Берлін), 10 серп., ч. 22 (66).

37. Семмо, О. (1989), Соборність (22.I. - 31.VIII.1919р.). Філядельфія.

38. Талеб, Н.Н. (2019), Антикрихкість. Про (не)вразливе у реальному житті; пер. з англ. М. Климчук. 2-ге вид. Київ.

39. Талеб, Н.Н. (2017), Чорний лебідь. Про (не)ймовірне у реальному житті; пер. з англ. М. Климчук. 2-ге вид. Київ.

40. Українські Січові Стрільці. 1914-1920, (1936). Другий наклад. Львів.

41. Українська абетка. Малюнки Георгія Нарбута (2020); передм. М. Філевич; упор. О. Савчук; художн. оформ. О. Чекаль. Харків.

42. Шевчук, В. (2019), Козацька держава як ідея в системі суспільно-політичного мислення XVI-XVIII століть. У двох книгах. Кн. 1-2. Київ.

43. Шляхи національного визволення. (Відчит О.І. Бочковського на 1-Листопадовому Святі в Подєбрадах), (1931). Діло (Львів), 26 лист., ч. 266.

44. Ascher, M. (1991), Ethnomathematics: A Multicultural View of Mathematical Ideas. Pacific Grove, Calif.

45. D'Ambrosio U. (2001), Etnomatematica. Bologna.

46. Monolatyj, I. (2011), Ukraihscy Stzelcy Siczowi 1914-1918. Warszawa.

References

1. Adamovych, S. (2009), Sobornist' ta regional'nyj rozvytok u suspil'no-politychnomu zhytti nezalezhnoyi Ukrayiny. Ivano-Frankivs'k. [In Ukrainian]

2. Bolyanovs'kyj, A. (2001), Ukrayins'ka Nacional'na Rada. (upor. R. Shust). Dovidnyk z istoriyi Ukrayiny. 2-ge vy'd., doopr. i dopovn. Kyjiv, р. 930. [In Ukrainian].

3. Bochkovs'kyj, O.I. (1932), Borot'ba narodivza nacional'ne vyzvolennya. Naciologichni narysy. Podyebrady. [In Ukrainian].

4. (ed.) Vasyl'chuk, M. (1991), Za volyu Ukrayiny. Symvolichni mogyly sichovym stril'cyam, voyakam UGA i UPA na Kolomyjshhyni. Ivano-Frankivs'k. [In Ukrainian].

5. Velykocyj, V. (2022), Nacional'na sobornist' i Ukrajins'ka revoljucija 1914-1923 rr. Istoriohraficni syl'vetky. Ivano-Frankivs'k. [In Ukrainian].

6. Volodymyr Naddnipryanecz' (1961), Ukrayins'ka Nacional'a Rada; peredmov. P. Kryvoboka. Myunxen - Nyu-Jork. [In Ukrainian].

7. Gorobecz, Yu., Kuchko, A., Vavylova, I. (2008), Fraktal'na geometriya u pryrodoznavstvi. Navch. posibn. Kyjiv. [In Ukrainian].

8. Goyan, I., Storozhuk, S., Velykochyj, V. (2020), Sobornist': koncept. Zaxidno-Ukrayins'ka Narodna Respublika 1918-1923. Encyklopediya. T. 3 (P-S). Ivano-Frankivs'k, р. 467-472. [In Ukrainian].

9. Gryshko, V. (1979), Nezavershena sobornist' i narodzhennya vseukrayinstva. Suchasnist' (Mjunxen). Ch. 6 (222), р. 81-100. [In Ukrainian].

10. Gryshko, V. (1979), Shlyax do sobornosty. Suchasnist' (Mjunxen). Ch. 1 (217), р. 49-66. [In Ukrainian].

11. Donchenko, O. (2006), Fraktalnist' psyxiky i sub'yektnist'. Lyudyna - Sub'yekt - Vchynok. Filosofs'ko-psyxologichni studiyi; za red. V. Tatenka. Kyjiv, р. 117-143. [In Ukrainian].

12. Yednist' naciyi (1936). Dilo (L'viv), 22 sich., ch. 15. [In Ukrainian].

13. Zaxidnoukrayins'ka Narodna Respublika 1920-1930-x rokiv XX stolittya v arxivnyx dokumentax, (2021). Kyyiv. [In Ukrainian].

14. Isayiv, P. (1975), Prychyny upadku ukrayins'koyi derzhavy v knyazhi i kozac'ki chasy. (Vyklady na UKU). Rym. [In Ukrainian].