Вітчизняна історіографія політики пам’яті щодо політичних репресій радянської доби в Україні (1991 - 2021 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет бюресурсів і природокористування України

Вітчизняна історіографія політики пам'яті щодо політичних репресій радянської доби в Україні (1991 - 2021 рр.)

Алєєва Яніна Альбертівна аспірантка кафедри міжнародних відносин і суспільних наук



Анотація

У роботі проаналізовано наукові дослідження політики пам'яті щодо політичних репресій радянської доби в Україні, аналітичні матеріали та відповідна публіцистика. На основі порівняльного аналізу зроблено узагальнюючі висновки про основні складові фахового дискурсу з цієї проблематики.

Предметом аналізу стали: погляди науковців на генезу моделей політики пам яті в Україні загалом та щодо політичних репресій радянської доби зокрема, аналіз наявного інструментарію реалізації політики пам'яті та склад її основних «акторів».

Визначено, що в основі наукового дискурсу з питання політики пам яті лежить полеміка відносно найбільш вдалої її моделі, що мала б бути застосована в Україні загалом, та питання висвітлення трагічних сторінок історії зокрема. Усталеним підходом до вивчення політики пам'яті в Україні є категоризація за хронологічним принципом, який дуже чітко корелюється з каденціями Президентів України. Саме вони, на думку науковців, і є її основними «акторами» політики пам'яті. Наявні також категоризації, так чи інакше залежні від моделей самоідентифікації, притаманних найбільшим соціальним групам. історіографія пам'ять репресія

Основними (але не виключними) інструментами політики пам'яті в частині політичних репресій радянської доби, відображеними в роботах науковців, нині є законодавча база, а також низка комеморативних практик (пам'ятні дати, траурні урочистості та тематичні видання). Окремо досліджено полеміку відносно законодавчої бази на рівні вітчизняних науковців та міжнародного контексту питання. Проаналізовано і узагальнено погляд науковців на склад основних учасників розробки та реалізації політики пам'яті в Україні.

Ключові слова: політика пам'яті, політичні репресії радянської доби, Великий терор, суб'єкти політики пам'яті, комеморативні практики, декомунізація.



Alieieva Yanina Albertivna Postgraduate, National University of life and environmental sciences of Ukraine, Department of International Relations and Social Sciences, Kyiv

DOMESTIC HISTORIOGRAPHY OF THE POLITICS OF MEMORY ON SOVIET-ERA POLITICAL REPRESSIONS IN UKRAINE (1991 - 2021)

Abstract

The paper analyzes scientific research on the memory policy in relation to the Soviet-era political repressions in Ukraine, analytical materials and relevant journalism. On the basis of the comparative analysis, generalized conclusions are made about the main components of the professional discourse on this issue.

The subject of the analysis comprises scientists' views on the genesis of the memory policy models in Ukraine in general and on the Soviet-era political repressions in particular, the analysis of the available instruments for the implementation of the memory policy and the composition of its main “actors”

It has been determined that the basis of the scientific discourse on the memory policy issue is the controversy regarding its most successful model, which should be applied in Ukraine in general, and the issue of highlighting the tragic pages of history in particular. The established approach to studying the memory policy in Ukraine is categorization according to the chronological principle, which very clearly correlates with the Ukrainian Presidents' terms in office. According to scientists, they are the main “actors” of the memory policy. There are also categorizations, one way or another dependent on the models of self-identification inherent in the largest social groups.

The main (but not exclusive) memory policy instruments in terms of the Soviet-era political repressions, reflected in the works of scientists, are currently the legislative framework, as well as a number of commemorative practices (memorial dates, mourning celebrations and thematic publications). The legislative framework polemics at the domestic scientists' and the international context levels is singled out and investigated. The scholars' view on the main membership in the development and implementation of the memory policy in Ukraine is analyzed and summarized.

Keywords: memory policy, Soviet-era political repressions, Great Terror, memory policy subjects, commemorative practices, decommunization.



Постановка проблеми. В Україні все більше зростає запит на пізнання власної історії серед широких верств населення, у першу чергу, це пов'язано з агресією Російської Федерації, що актуалізувала потребу чіткої самоідентифікації українців та їх відмежування від цивілізаційного ворога на культурному та історичному фронті. У таких умовах політика пам'яті, як царина публічного врядування, набуває особливого значення та ваги. Сучасні воєнні злочини, скоєні Російською Федерацією на території України, резонують з аналогічними подіями сторічної давнини, надаючи їм нового смислового виміру. Саме тому висвітлення трагічних сторінок історії України з ілюстрацією причинно-наслідкового зв'язку подій не може залишатися на периферії політики пам'яті та не може бути «фігурою замовчування» в науці. Протягом багатьох років серед науковців відсутня спільна думка про те, як саме висвітлювати ці події аби не сформувати «комплекс жертви» на рівні нації. Такі застороги призвели до фрагментарних, поверхневих і дещо формальних заходів стосовно вшанування пам'яті жертв політичних репресій радянської доби.

Узагальнений погляд на осмислення наукою (в історіографічній площині) застосованих у сфері публічного врядування інструментів політики пам'яті може дати поштовх для подальшої наукової розробки та формування необхідних пропозицій для вдосконалення політики пам'яті щодо зазначеного напряму.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Оскільки наукова розробка проблематики політики пам'яті в аспекті щодо політичних репресій в Україні знаходиться на початковій стадії, то історіографічний аналіз питання не вийшов за межі необхідних складових відповідних історичних праць і не представлений у науковому просторі окремими узагальненими дослідженнями.

Так, окремі історіографічні аспекти вивчення політики пам'яті присутні в дисертаційних дослідженнях українських науковців як політологічного, так й історичного спрямування В. Бабка [1] та

Х. Федорищак, [2] С. Власюк [3] та А. Любарця [4]. Однак, ці роботи лише опосередковано дотичні до аспекту політики пам'яті щодо політичних репресій радянського періоду.

Серед монографій представлені роботи, які стосуються, в першу чергу, теми декомунізації та загальної характеристики політики пам'яті, проте, частково торкаються аспекту пам'яті щодо політичних репресій радянських часів (О. Гриценко, О. Гайдай) [5;6;7]. Широко представлені дослідження, які стосуються власне, теми політичних репресій, проте не стосуються аспекту політики пам'яті (Б. Захаров, С. Білокінь, Б. Біляшівськийз В. Васильєвз А. Жив'юкз С. Кокін, С. Кульчицький, Е. Петровський, О. Рубльов, О. Бажан, Н. Бем, Р. Подкур, Г. Капустян, В. Оліцький, О. Сотник, Н. Романець, Т. Шевчук та інші).

Загалом, питання політики пам'яті в Україні, її теоретичних засад, концептуальних та регіональних проявів розглядається дуже широким колом науковців: істориків, політологів, соціологів, культурологів та інших (І. Симоненко, В .Кулик, Ю. Шаповал, Г. Касьянов, Я. Грицак, А. Портнов, В. В'ятрович,Н. Гаєвська, В. Гриневич, В. Іщенко, І. Герасимов, Т. Журженко, О. Любарець, В. Кравченко, Л. Нагорна,

Киридон, В. Середа, М. Степико, О. Гнатюк, А. Колодій, К. Вольчук, О. Вишняк, Л. Венгринюк та багато інших). Останніми викликами, які зацікавили науковців є безпековий фактор політики пам'яті для держави та сучасна практика поводження з комуністичною спадщиною через її музеїфікацію (Ю. Юрчук , В. Харкун, Л. Хахула, В. Ільницький,

Іваненко, В. Кривошеїн, та інші) [8; 9; 10;11].

Метою статті є наукова оцінка стану опрацювання теми державної політики пам'яті щодо політичних репресій радянської доби в Україні у вітчизняній історіографії, основний зміст дискурсу з цієї теми.

Виклад основного матеріалу. Державна політика пам'яті є важливою темою вітчизняної історичної науки та осмислюється досить широким колом дослідників. Разом з тим, можна сказати, що проблематика політики пам'яті щодо політичних репресій радянської доби в Україні знаходиться на своєрідній стадії поєднання емпіричних досліджень та концептуального осмислення.

Особливої актуальності серед науковців ця тема набула після Революції гідності (Євромайдану) 2013 - 2014 рр., зокрема стала предметом дисертаційних робіт молодих науковців. Упродовж 2016 - 2020 рр. світ побачили декілька таких праць, і, що важливо, на той час дослідники вже мали тривалий період існування незалежної України, придатний для ґрунтовного історичного аналізу зазначеної проблематики.

У своїх дослідженнях науковці сходяться на тому, що політика пам'яті є одним із важливих інструментів як внутрішньої політики, так і демонстрації зовнішньополітичного курсу. На цьому аспекті політики пам'яті наголошують, та під таким кутом зору її розглядають В. Бабка, В. Бондар, Л. Венгринюк, В. В'ятрович, О Готра, Я. Грицак, Л. Зашкільняк, Ю. Зерній, Г. Касьянов, А. Киридон, І. Ковальська-Павелко, В. Кравченко, В. Кулик, В. Масненко, О. Міллер, А. Міхнік, С. Набок, Л. Нагорна, В. Расевич, В. Середа, В. Солдатенко, О. Удод, Б. Чорномаз, Л. Чупрій, Ю. Шаповал, В. Іваненко, В. Кривошеїн та інші). Для прикладу, Ю. Юрчук у роботі «Пам'ять та історія в Україні після Євромайдану» наголошує на політиці пам яті як істотній компоненті національної безпеки [8].

Основними «акторами», які визначали політику пам'яті, за узгодженою думкою науковців, були президенти України, від особистих поглядів яких та настроїв електорату, на який вони спиралися в періоди свого перебування на посадах, і залежав зміст самої політики пам'яті. Спостерігається яскраво виражена періодизація зміни концепції політики пам'яті, чітко прив'язана до каденції кожного президента, що знайшло відображення в наукових дослідженнях. О. Гриценко присвятив цій темі монографію «Президенти і пам'ять. Політика пам'яті президентів України (1994-2014): підґрунтя, послання, реалізація, результати» [5]. В. Бабка так само в своєму дослідження розглядає політику пам'яті в прив'язці до каденцій президентів і висловлює спільну для дослідників думку про поворотний момент в політиці пам'яті України, пов'язаний з президентством Віктора Ющенка: «Саме щодо періоду президентства В. Ющенка можна говорити про політику пам'яті як інституціоналізовану цілісну самостійну сферу управління, на противагу хаотичному вшануванню постатей минулого чи використанню історичних образів для вирішення тактичних політичних завдань його попередниками» [1]. Так само від особистостей президентів відштовхується й В. Бондар, характеризуючи зміни політики пам'яті за каденції кожного з них [12]. Загалом, такий підхід можна вважати усталеним, оскільки до нього вдаються більшість вітчизняних дослідників, оцінюючи основні аспекти національної політики пам'яті.

Варто також зазначити, що науковці вдаються й до кількох інших класифікацій політики пам'яті. Окремі дослідники трактують суть національної політики пам'яті, як боротьбу протилежних за змістом моделей. З таким підходом важко не погодитися. Одним з яскравих прикладів такого протистояння, може слугувати полеміка Георгія

Касьянова, який послідовно визначає українську політику пам'яті, як ексклюзивну/націоналістичну [13].., з Олександром Гриценком - представником протилежного (за його власним визначенням - «національного») підходу до неї [14].. Характер взаємодії між різними ідеологічними основами є основою однієї з найпоширеніших класифікацій політики пам яті на «ексклюзивну», «інклюзивну» та «заперечну» або «амбівалентну».

Політика пам'яті класифікується й за її змістом, що базується на самоідентифікації різних частин соціуму. За оцінкою науковців, українці поділяються за трьома типами (або моделями) самоідентифікації, кожному з яких притаманні свої історичні постаті та визначальні події. Перший - національний, україноцентричний, де в центрі знаходяться питання вшанування і героїзації українських історичних постатей, а також питання національних трагедій, в першу чергу Голодомору, який визначається як геноцид. Президентом, який здійснив достатньо різкий розворот національної політики пам'яті в цьому напрямі, вважається Віктор Ющенко. Ця модель політики пам'яті характеризується бажанням максимально відмежуватися і позбавитися впливу радянської та імперської культурної спадщини. Другий тип самоідентифікації - прорадянський, що ґрунтується на ностальгічних спогадах про Радянський Союз. Центральною подією цієї моделі є Друга Світова війна, яка позиціонувалася як «Велика Вітчизняна», що завершилася «спільною перемогою народів СРСР» (про спільні зусилля Антигітлерівської коаліції при цьому не згадується). Третя модель самоідентифікації є проросійською, вона спирається на ідею про Україну як частину імперії і українців як гілку російського народу. У цьому випадку обґрунтування полягало у своєрідному трактуванні історії України та підкресленні спільних сторінок минулого українського та російського народів, таких як Переяславська Рада чи Полтавська битва. Характерним також є піднесення здобутків імперської культури. М. Розумний в своєму узагальнюючому дослідженні цього питання визначає ще й наявність додаткового фактору впливу на самоідентифікацію, називаючи його «ліберальною вестернізацією», яка, на його думку, привносить в суспільство негативний вплив індивідуалізму та культ споживання [15].

Між президентами України моделі політики пам'яті умовно розподіляються науковцями наступним чином: Леонід Кучма -

здебільшого зорієнтований на прорадянський тип самоідентифікації українців, який водночас здійснював національні заходи.

Віктор Ющенко - виразник інтересів носіїв україноцентричної ідеології, Віктор Янукович орієнтувався на електорат радянського типу самоідентифікації, Петро Порошенко продовжив ідеологічну лінію Віктора Ющенка в національній площині політики пам'яті; стосовно ж Леоніда Кравчука, то науковці схильні оцінювати його діяльність у площині політики пам'яті, як пострадянську модель, проте, суттєво атрибутовану національним, навіть фольклорним компонентом, і таку, що включає в себе частину національної ідеології, народженої в інтелектуальних українських колах ще за часів останніх десятирічь існування СРСР. Доповнений перелік і опис політики пам'яті президентів, уже включаючи завершену каденцію Петра Порошенка та чинного Президента Володимира Зеленського, дають в свої статті В. Іваненко та В. Кривошеїн, так само відмічаючи «хвилеподібність» чергування основних змістовних наративів української політики пам'яті. Автори статті доходять висновку, що очікуваного повернення до моделі політики пам'яті, зорієнтованої на радянський тип свідомості при Президентові Зеленському не відбулося, хоча подібна риторика в його передвиборчій кампанії була присутня, причину чого дослідники вбачають у повномасштабній агресії РФ проти України [11].

Звужуючи ж рамку нашого дослідження до теми політики пам'яті відносно політичних репресій радянської доби, ми побачимо, що навіть полеміки відносно концептуальної основи цього питання у вітчизняній історіографії немає. Натомість, спостерігаємо гарячу дискусію щодо загроз надмірної віктимізації політики пам'яті. До прикладу, В. Бабка покладає на Президента В. Ющенка відповідальність за це і за переважання трагічних, негативних сюжетів над позитивними, героїчними в його політиці пам'яті, що створює з українців образ «нації-жертви» [1, с.119]. Апелює він до поглядів істориків В. Расевича, Л. Нагорної та В. Солдатенка. Ю. Шаповал теж стверджує, що «історична пам'ять, якщо вона не зациклюється на травмах і «пошуку ворога», здатна цементувати суспільство, пропонувати прийнятну для нього систему міфів і символів» [16]. Схожі думки в цьому аспекті висловлювали й інші дослідники зазначеної проблематики. Загалом теза про надмірну віктимізацію політики пам'яті прослідковується в більшості відповідних історичних досліджень і має ознаки усталеного підходу.

Незважаючи на наявність великого масиву досліджень з питань політичних репресій, наукою та державою досі не запропоновано цілісного бачення та комплексу заходів щодо цих трагічних сторінок української історії. За оцінками науковців, Україна створила відповідну законодавчу базу шляхом прийняття законів із поновлення прав репресованих та засудження тоталітарних режимів, створила відповідну інституцію, метою якої є формуванням політики пам'яті, зокрема, із зазначеного питання, запровадила окремі комеморативні практики щодо жертв політичних репресій. Проте, системного, послідовного та вичерпного характеру дії в цьому напрямі так і не набули.

Варто відзначити здійснену А. Киридон наукову розвідку «Великий терор: пам'ять та постпам'ять» [17], де авторка здебільшого розглядає механізми впливу травматичних подій на суспільство та формування колективних спогадів і ставлення до подій, проте, це одне з небагатьох досліджень, яке пропонує концептуальний погляд саме на політику пам'яті щодо Великого терору як частини репресивних акцій. Авторка пропонує власну періодизацію комеморативних практик щодо жертв Великого терору за Радянських часів і до нині [17, с. 17-18]. Звертається А. Киридон і до витоків формування «віктимності» національної пам'яті, і, навіть, відповідної риси національного характеру [17, с.18]. Про фактор «соціального песимізму», заснований на трагічних сторінках історії згадує і Ю. Шаповал [18, с.121]

Досить ґрунтовно науковцями висвітлено питання суб'єктів політики пам'яті в Україні, до яких належать, насамперед, органи державної влади та місцевого самоврядування. О. Волянюк визначила наступну групу недержавних організацій в Україні, що здійснюють вплив на формування політики пам яті щодо політичних репресій: спілки колишніх в'язнів концтаборів та репресованих, організації постраждалих та учасників воєн; громадські формування етнічних меншин, що свого часу зазнали депортації. Дослідниця закцентувала увагу на помітній ролі започаткованих ще в середовищі української діаспори громадських організаціях, які, відновлюючи свою роботу в Україні, «не лише повертають суспільству насильницьки втрачену колективну пам'ять, але й привносять нові зразки громадських ініціатив західного типу» щодо трагічних подій [19].

А. Любарець в межах аналізу витоків формування політики пам'яті звертається до викриття на рубежі 1980 - 1990 рр. «прихованих травматичних сторінок» вітчизняної історії як фактору формування уявлень про «апріорну репресивність» радянської системи та поширення відповідних настроїв в українській громадській думці, що значною мірою зумовило відповідні кроки представників різних політичних сил в цьому напрямі [4, с.49]

Науковці відзначають важливу роль Президента Віктора Ющенка, який підніс політику пам'яті щодо політичних репресій та новий рівень, хоча в центрі його уваги залишалася тема Голодомору. Саме за каденції

Віктора Ющенка було встановлено окремий День пам'яті жертв політичних репресій (у третю неділю травня) та розпочато щорічне вшанування їх пам'яті в заповіднику «Биківнянські могили», відкрито музеї та меморіали, присвячені жертвам тоталітаризму. Багато уваги внеску Президента Ющенка в політику пам'яті приділяє в своїй монографії О. Гриценко, стверджуючи про «формування традиції публічного відзначення Днів пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій» [6 с. 39], та детально аналізуючи прийняті Закони України «Про заходи у зв'язку з 70-ми роковинами Великого терору - масових політичних репресій 1937 -- 1938 років» та «Про розсекречення, оприлюднення та вивчення архівних документів, пов'язаних з українським визвольним рухом, політичними репресіями та голодоморами в Україні» [6 ].

Підкреслюється науковцями й значення Українського інституту національної пам'яті (далі - УІНП) - центрального органу виконавчої влади, одним із завдань якого є увічнення пам'яті жертв політичних репресій, та який наділений досить широким колом повноважень, що теоретично мали б забезпечити можливість цього органу повноцінно формувати політику пам'яті та розробляти реальні механізми впливу на політичні процеси. Проте, на думку багатьох науковців, УІНП цього зробити не зміг, в першу чергу, через обмеження своїх повноважень і зміну політичної кон'юнктури [1]. Справедливим буде зазначити і те, що саме УІНП за часів головування В. В'ятровича виступає об'єктом критики багатьох науковців, як «лобіст» «інструменталізації» історії [13;19]. Дуже детально на офіційних «акторах» формування політики пам'яті в Україні зупиняється С. Власюк у своєму дисертаційному дослідженні, де приділяє цілий розділ питанням організаційно-правового забезпечення політики пам'яті в Україні. [3, с. 92 - 107]. Зокрема, Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» розглядається науковцем як основа правового регулювання реабілітації постраждалих і як один із інструментів реалізації політики пам'яті [21].

У контексті політики пам'яті щодо політичних репресій дослідниками неодмінно згадується й указ Президента України Віктора Ющенка щодо відзначення 75-ї річниці Голодомору [22]., згідно з яким знесенню підлягали пам'ятники організаторам Голодомору та політичних репресій, що теж є предметом, швидше, політичної або світоглядної, ніж наукової дискусії О. Гриценко у своїй монографії детально аналізує процес імплементації та спроби юридичного впорядкування вимог цього Закону Міністерством Культури [6 с.36-38].

Окремим рядком у своєму дисертаційному дослідженні згадує зміну наративів в підході до викладення історії України й В. Бабка. Він наголошує, що замість традиційної радянської в основу було покладено історичну концепцію М.Грушевського, а історія радянського періоду була доповнена заповненням «білих плям» в частині політичних репресій та голодоморів, здійснених Радянською владою [1, с. 94-95]. Важливою поворотною точкою в трактуванні окупаційної та репресивної природи Радянської влади він також називає створення «Музею радянської окупації України» (2007р) та зазначає, що реєстрація музею з такою назвою «викликала обурення в прихильників лівої ідеології» [1, с. 112]. Дослідник згадує засудження Київським апеляційним судом радянського сталінського керівництва, причетного до Голодомору та репресій в Україні. На думку автора, це було спробою «закріпити той меморіальний канон, який пропагувала адміністрація В. Ющенка» [1, с. 117].

В. Бондар відзначає вагомий внесок Віктора Ющенка в питання вшанування пам'яті репресованих радянським режимом [12]. Серед таких заходів він відзначає започаткування окремого Дня Пам'яті жертв політичних репресій, роботу Служби Безпеки України із розсекречення та оприлюднення архівних матеріалів радянської карально-репресивної системи, підготовку на їх основі циклу документальних фільмів «Гриф секретності знято», підготовку 85 книг із серії «Реабілітовані історією», створення електронної Національної бази жертв політичних репресій, завершення робіт зі створення Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», проведення лекцій, присвячених тематиці «Великого терору» 1937 - 1938 рр. в освітніх закладах і закладах культури, та інші заходи зі встановлення осіб постраждалих та розкриття історичної інформації про радянські репресії [12 с.387-389]. Р. Подкур в своїй статті «Історіографія Великого терору 1937-1938 рр.: динаміка, основні тенденції, дослідження» [23, с. 13]. також звертає увагу на велике значення книг «Реабілітовані історією», проте, одночасно звертає увагу і на неповноту або неточність поданої в них інформації через брак відповідного досвіду і точної постановки задачі самими дослідниками.

А. Киридон в своїй статті «Великий терор: пам'ять та

постпам'ять» [17] також визначає важливість заходів, що були передбачені Указом Президента від 23 березня 2017 року «Про заходи у зв'язку з 80-ми роковинами Великого терору - масових політичних репресій 1937-1938 років», виданого Президентом П. Порошенко.

Своєрідним «відступом» у питанні оцінки радянського минулого, зокрема, у ставленні до питання політичних репресій, дослідники вважають період президентської каденції Віктора Януковича. Йдеться, насамперед, про ліквідацію й наступне відновлення УІНП з іншим переліком функцій, про обмеження доступу до архівів каральних органів СРСР. А. Любарець характеризує модель політики пам'яті президента Віктора Януковича як «проміжну між статусом мнемонічного воїна, що проводить ексклюзивну політику пам'яті, лояльну до радянського історичного наративу та мнемонічного відмовника, що уникає звернень до історії у власній культурній політиці» [4, с 72]. Згадуються й окремі репресивні заходи щодо дослідників тематики політичних репресій, до прикладу, арешт Руслана Забілого, директора львівського Музею жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького».

Своє відображення в історіографії політики пам'яті щодо політичних репресій радянської доби знайшло прийняття законів про декомунізацію, відкриття архівів репресивних органів Радянського Союзу, створення Архіву національної пам'яті [25; 26; 27; 28]. Окремою сторінкою вітчизняної історіографії є полеміка, що розгорнулася щодо змісту цих законів про декомунізацію, в якій взяли участь багато науковців. У своєму дослідженні В. Бабка пропонує власну систематизацію викладених в межах цієї дискусії думок, яка охоплює різні площини питання, плюси і мінуси прийнятих «декомунізаційних» законів. [1 с.164-173]. Також розгорнуто зазначену полеміку і

аргументацію сторін розглядає в своїй монографії, присвяченій темі декомунізації, О. Гриценко, класифікуючи погляди критиків законів, а також оцінюючи наслідки їх прийняття [6].

Важливо зазначити, що логічним продовженням розгляду змісту зазначених законів є здійснена науковцями порівняльна характеристика досвіду інших країн Центральної і Східної Європи щодо поводження з комуністичною спадщиною. Це питання досліджувалося В. Вороновою [28], П Покатаєвим [29] та ін. Ширше, зазначені аспекти досліджувалися в монографіях О. Гриценка [5;6], дисертаційних роботах науковців, численних статтях та відкритій полеміці дослідників. В. Воронова слушно зауважує, що в Україні декомунізація «була спрямована «на пришвидшення процесу відходу від тоталітарного радянського минулого в умовах війни з агресором» та спрямована «насамперед на реабілітацію та визнання жертв радянського режиму» [28. с 8, 9].

Можна пов'язати одночасне засудження комуністичного та націонал-соціалістичного режимів з популярною в Східній Європі концепцією «Двох окупацій», викладеною в книгах Т. Снайдера «Криваві землі: Європа між Гітлером і Сталіним» (2010) [30], «Чорна земля: Голокост як історія і застереження» (2017) [31]. Тодішній Голова УІНП (установи, якій належить авторство «декомунізаційних» законів), історик В. В'ятрович, дав роз'яснення суті цієї концепції в українських умовах у інтерв'ю «Дзеркалу тижня» [32]. Проте, такий підхід досі залишається не до кінця зрозумілим не вітчизняним науковцям, що відмічається в деяких працях (М. Копосов, О. Мишловська) [33;34;35]. На думку Андрія Портнова, це пов'язано з відсутністю в цих країнах досвіду «подвійної окупації», нерозуміння витоків «націоналістичного підпілля» та певним бажанням перекласти на країни східної Європи частину відповідальності за Голокост, який відбувався на їх території в умовах її повної окупації [36]. О. Гриценко у своїй монографії так само дає оцінку закидам німецького політолога А. Умланда, якого іронічно називає «знавцем українських справ», щодо його оцінки прийняття «декомунізаційних законів» як «сумної події» та «помилкового кроку». Дослідник зауважує, що «подібні «помилкові кроки» стали «наслідком реальних проблем, що існували саме в таких країнах, а не на Заході (тож і професіоналів із вирішення цих проблем на Заході шукати годі)» [6, с.68].

Варто зазначити, що майже всі розглянуті праці написані до моменту повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну, і в сучасних умовах низка тверджень і підходів науковців можуть виглядати неактуальними і бути переосмисленими самими авторами.



Висновки

Отже, є достатньо підстав стверджувати, що історичні дослідження проблематики політики пам'яті щодо політичних репресій радянської доби в Україні мають несистемний та фрагментарний характер, чи не головною причиною чого є відсутність послідовної політики пам'яті в державі та певна розгубленість наукового середовища перед викликом широкого висвітлення таких тем, оскільки аналогів за кількістю і масштабами репресивних та геноцидних заходів в межах однієї країни не так багато в світовій історії. Крім того, серйозним фактором впливу є політична складова процесу, яка суттєво ускладнює формування спільного бачення в цьому питанні.

Наявні дослідження з політики пам'яті мають узагальнюючий характер відносно тенденцій національної політики пам'яті, її політичних та правових аспектів, або стосуються окремих важливих напрямів, чинне місце серед яких займає тема переоцінки радянської спадщини загалом.

Певним колом науковців стверджується думка про надмірну «ексклюзивність» політики пам'яті на користь національної моделі (Г. Касьянов, А. Харченко, Ю. Шаповал та інш.), в той самий час, як їх опоненти доводять необхідність викорінення радянської та імперської спадщини, як такої, що досі має негативний вплив на суспільство (О. Гриценко, В. В'ятрович). Щодо питання політичних репресій радянської доби, то на концептуальному рівні низкою істориків висувається узагальнений наратив про шкідливість надмірної «віктимізації» історії, відповідно, і протилежна думка про відновлення історичної справедливості та викриття злочинів комуністичного режиму.

В історичних дослідженнях проблематики політики пам'яті щодо політичних репресій радянської доби зазначається, що, хоча Україна створила відповідну законодавчу базу шляхом прийняття законів із поновлення прав репресованих та засудження тоталітарних режимів, створила відповідну інституцію, метою якої є формуванням політики пам'яті, запровадила окремі комеморативні практики щодо жертв політичних репресій, проте, системного, послідовного та вичерпного характеру дії в цьому напрямі так і не набули.



Література

Бабка В.Л. Історична пам'ять, як фактор політичного впливу в незалежній Україні. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук:

03/ Бабка В.Л. - Ніжин: Ніжинський Державний Університет імені Миколи Гоголя, 2016 - 249 с.

Федорищак Х. І. Інституційні механізми політики пам'яті на державному рівні (на прикладі України та республіки Польща) Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук: 23.00.02 / Федорищак Х. І. - Івано-Франківськ: Прикарпатський національний університет Імені Василя Стефаника, 2017. - 260 с.

Власюк С.О. Українська революція 1917 - 1921 рр. в державній політиці пам'яті сучасної України. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук: 07.00.01/ Власюк С.О. - Острог: Острозька Академія, 2020. - 256 с.

Любарець А.В. Політика пам'яті щодо радянської спадщини в Україні (2005-2015рр.). Дисертація на здобуття ступеня кандидата історичних наук:

01/ Любарець А.В. Київ: Інститут Історії України, 2017 - 256 с.

Гриценко О.А. Президенти і пам'ять. Політика пам'яті Президентів України (1994-2014): підгрунтя, послання, реалізація, результати: монографія / Гриценко О.А. Київ: Інститут Культурології НАН України, 2017 - 1160 с.

Гриценко О.А. Декомунізація в Україні як державна політика і як соціокультурне явище: монографія/ Гриценко О.А. Київ: Інститут політичних і етносоціальних досліджень НАН України, Інститут Культурології НАН України, 2019 - 320 с.

Гайдай О.Ю. Кам'яний гість. Ленін в центральній Україні: монографія/ Гайдай О.Ю. Київ: K.I.C., 2018 - 280 с.

Юрчук Ю. Пам'ять та історія в Україні після Евромайдана. [електронний ресурс]/ Юрчук Ю.//Центр Східно-Європейських та міжнародних досліджень.- 2018. Ржим доступу Memory and history in Ukraine after the Euromaidan (zois-berIin.de)

Харкун В. Комунізм як музейний експонат: радянська спадщина - об'єкт політики пам'яті в Україні. [електронний ресурс]/ Харкун В.// Науковий часопис «Україна Модерна», - 2013. Режим доступу: https://uamoderna.com/demontazh- pamyati/kharkhun-communism/

Ільницький В., Хахула Л. Репресії - травма - пам'ять- репрезентація тоталітарного досвіду в музеях України та Польщі /Ільницький В., Хахула Л.// Політика пам'яті в Україні щодо радянських репресій в західних областях (1939- 1953): колективна монографія; за редакцією В. Ільницького. Львів - Торунь: Ліга -Прес (SENSE), 2021 - с.225-245.

Іваненко В., Кривошеїн В. Державна політика пам'яті в Україні в умовах інформаційної війни (2014-2021). [електронний ресурс]// Іваненко В., Крівошеїн В// Науково-теоретичний альманах «Грані», том 25, №2. 2022. Режим доступу: https://doi.org/10.15421/172218 .

Бондар В. Державна політика історичної пам'яті в Україні 1990-2000: основні тенденції/ Бондар В. // Історіографічні дослідження в Україні: збірник наукових праць. Київ: Інститут Історії України - 2013, №23., с. 377-400.

Касьянов Г. К десятилетию украинского Института Национальной памяти Украинн (2006 - 2016)/Касьянов Г. - 2016, [Електронне джерело]// Режим доступу: Георгий Касьянов. К десятилетию Украинского института националь'ой памяти (2006 - 2016) (historians.in.ua)

Гриценко О.А. Хроніка боротьби з національною пам'яттю (про статтю Г. Касьянова). Частина 1 / Гриценко О.А.- 2016 [Електронне джерело]// Режим доступу: Олександр ГРИЦЕНКО. Хроніка боротьби з національною пам'яттю (про статтю Г.Касьянова). Частина 1 (historians.in.ua)

Розумний М. Фактори сучасної національної самоідентифікації українців / Розумний М// Науковий журнал «Політичний менеджмент», - 2007, №1, с 93-99,

Шаповал Ю. Політика пам'яті в сучасній Україні.. [Електронне джерело]// Шаповал Ю. Матеріали до конференції «Геополітика. Примирення та пам'ять» 4-6 .12. 2008// Громадянська освіта - 2008, №36 Режим доступу: Політика пам'яті в сучасній Україні - Громадянська Освіта (khpg.org)

Киридон А. Великий терор: пам'ять та постпам'ять / Киридон А. Великий терор 1937-1938 рр: жертви та виконавці. Збірник наукових статей//. Полтава: Полтавський Національний педагогічний університет, Інститут Історії України НАН України, - 2019, с. 16-27.

Волянюк О. Я. Громадські формування у галузі політики пам'яті сучасної України / Ольга Ярославівна Волянюк // Освіта регіону: політологія, психологія, комунікації. - 2009. - №3. - С.122 - 126.// Режим доступу: htt^s://soc^al-sc^e^ce/uu.edu/ua/ articIe/151

Шаповал Ю. Антикризовий ресурс політики пам'яті в Україні. /Шаповал Ю.//

Журнал «Політичні дослідження» - 2021. №2, 111-134. Режим доступу

https://ipiend.gov.ua/wp-content/uploads/2021/11/Shapoval.pdf

Харченко А.В. Історична політика в Україні: 2014-2019/ Харченко А.В.// Вісник національного технічного університету ХПІ. Серія «Актуалні проблеми українського суспільства». - Харків: ХПІ, 2020, №1, с. 9-14.

Закон України про «Про реабілітацію жертв комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років» від 13.03.2018 №2325. Режим доступу: Про реабілітацію жертв репре... \ від 17.04.1991 №q 962-XII (rada.gov.ua)

Указ Президента України «Про заходи у зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні» № 250/2007 від 28.03.2007 Режим доступу: Про заходи у зв'язку з 75-м... Y від 28.03.2007 №q 250/2007 (rada.gov.ua)

Подкур Р. Історіографія великого терору 1937-1938 рр. Динаміка, основні тенденції дослідження/Подкур Р.//Великий терор 1937-1938 років. Жертви та виконавці. Збірник наукових статей. Полтава: Полтавський національний педагогічний університет, Інститут Історії України НАН України, Полтава, - 2019, с. 5-15.

Закон України «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років» №316- VIII від 09.04.2015 Режим доступу: Про доступ до архівів репре... \ від 09.04.2015 №q 3I6-VIII (rada.gov.ua)

Закон України «Про засудження комуністичного та націонал- соціальністичного (нацистського) тоталітарних режимів та заборони використання їх символіки» №317- VIII від 09.04.2015 Режим доступу: Про засудження комуністично... \ від 09.04.2015 №q 3I7-VIII (rada.gov.ua)

Закон України «Про правовий статус та вшанування пам'яті учасників боротьби за незалежність України у XX столітті» 314-VIII від 09.04.2015 Режим доступу: Про правовий статус та вшан... \ від 09.04.2015 №q 314-VIII (rada.gov.ua)

Закон України «Про вшанування перемоги над нацизмом у Другій світовій війні» від 09.04.2015 №315-VIII. Режим доступу: Про увічнення перемоги над ... \ від 09.04.2015 J№ 315-VIII (rada.gov.ua)

Воронова В.А. Політичні практики декомунізації у країнах країнах Східної Європи/ Воронова В.А.// Науковий журнал «Політичне життя». Донецьк: ДНУ, 2020, №2, сс.5-11.

Покатаєв П.С. Процеси декомунізації в Україні: сучасні проблеми та

перспективи подальшої реалізації. / Покатаєв П.С.// Журнал «Інвестиції: практика та досвід» - 2018, №2 сс.78-81 [електронне джерело]. Режим доступу:

http://www.investplan.com.ua/?op=1&z=5895&i=13.

Снайдер Т. Криваві землі: Європа між Гітлером та Сталіним. Нью Йорк, Basic books. - 2010.

Снайдер. Т. Чорна Земля. Голокост як історія та застереження. (Пер. Р. Біла,

О. Камишнікова, Т. Радіонова). Київ: «Медуза» - 2017

В'ятрович В. (2014). (Не)подоланий тоталітаризм. Український урок./ В.В'ятрович// «Дзеркало тижня» - 2014. [електронне джерело] Режим доступу: https://zn.ua/ukr/HISTORY/ne-podolaniy-totalitarizm-ukrayinskiy-urok---.html

Koposov N (2021). Populism and Memory: Legislation of the Past in Poland, Ukraine, and Russia. East European Politics and Societies. Volume 36, Issue 1. March 2021. https://omnilogos.com/. Retrieved from https://omnilogos.com/populism-and- memory-legislation-of-past-in-poland-ukraine-and-russia/ [in English].

Myshlovska O. (2018). Regelung der Vergangenheit per Gesetz - Einordnung der ukrainischen “Erinnerungsgesetze” [Regulation of the past by law - classification of Ukrainian "laws of memory]. Аналіз країн (laender-analysen.de) Retrieved from https://laender-analysen.de/ukraine-analysen/199/regelung-der-vergangenheit-per-gesetz- einordnung-der-ukrainischen-erinnerungsgesetze/

Myshlovska O. (2021) 30 Jahre danach: Der eskalierende und unversohnliche Konflikt um die “totalitare” Vergangenheit [30 years later: The escalating and irreconcilable conflict over the "totalitarian" past]. Аналіз країн (laender-analysen.de) Retrieved from 30 Jahre danach: Der eskalierende und unversdhnliche Konflikt um die »totalitdre« Vergangenheit \ Ldnder-Analysen (laender-analysen.de)

Портнов А. Не відвоювавши своєї історії, Україна не зможе вибороти майбутнього/ Портнов А. //Крим. Реалії., 2014 [електронне джерело]. Режим доступу: Крим.Реалії (krymr.com) Не відвоювавши своєї іс^о^^ї, Україна не зможе вибороти майбутнього - історик Портнов (krymr.com).

References:

Babka,V.L. (2016). Istorychna pamyat yak factor politychnogo vplyvu v nezalezhniy Ukraiini [Historical memory as a factor of political influence in independent Ukraine]. Candidate Js thesis. Nizhyn: NDU [in Ukrainian].

Fedoryshchak, K.I. (2017). Instytutsiyni mekhanizmy polityky pamyati na derzhavnomu rivni (na prykladi Ukrainy ta respubliky Polshcha) [Institutional Mechanisms for the Implementation of Memory Policy at the State Level (on the Example of Ukraine and the Republic of Poland)]. Candidate Js thesis. Ivano-Frankivsk: PNU [in Ukrainian].

Vlasiuk, S.O. (2020) Ukrainska revolutsiia 1917-1921 rr.v derzhavniy politytsi pamyati suchasnoyi Ukraiiny. [Ukrainian Revolution of 1917-1921 in the state policy of memory of modern Ukraine]. Candidate Js thesis. Ostrog: OA [in Ukrainian].

Lubarets, A.V. (2017). Politika pamyati shchodo radianskoyi spadshchyny v Ukraiini (2005-2015 rr.). [The Politics of Memory on the Soviet Legacy in Ukraine (2005-2015) ]. Candidate's thesis. Kyiiv: IIU NAN Ukarayiny [in Ukrainian].

Grytsenko, O.A. (2017). Presydenty I pamyat. Polityka pamyati Presydentiv Ukrayiny (1994-2014): pidgruntia, poslannia, realizatsiya, resultaty. [Presidents and Memory. The Politics of Memory of the Presidents of Ukraine (1994-2014): Background, Message, Implementation, Results]. Kyiiv: Instytut kulturologiyi NAN Ukraiiny [in Ukrainian]

Grytsenko, O.A. (2019). Dekomunizatsiya v Ukraiini yak derzhavna polityka i

yak sotsiokulturne yavyshche [Decommunization in Ukraine as a State Policy and as a Socio-Cultural Phenomenon]. Kyiiv: Instytut politychnykh i etnonatsionalnykh

doslidzhen NAN Ukraiiny, Instytut kulturologiyi NAN Ukraiiny. [in Ukrainian]

Haidai O. Y. (2018). Kamyanyy gist. Lenin v tsentralniy Ukraiini [The Stone Guest. Lenin in Central Ukraine]. Kyiiv: K.I.C. [in Ukrainian]

Yurchuk Y.(2018). Memory and history in Ukraine after the Euromaidan. Center for East European and International Studies. Retrieved from Memor^y and histor;y in Ukraine after the Euromaidan (zois-berlin.de)

Kharkun V. (2013). Komunizm yak muzeiniy eksponat radianska spadshchina - obyekt polityky pamyati v Ukraiini [Communism as a Museum Exhibit: Soviet Heritage as an Object of Memory Policy in Ukraine]. Sait nauko^vogo chasop;ysu “Ukraiina moderna”. Україна Модерна - між народний інт елект уальний часопис (uamoderna.com) Retrieved from https://uamoderna^.com/demontazh-pamya^/kharkhun-communism/ [in Ukrainian]

Ilnytskyy V & Khakhula L. (2021). Repressiii - travma - pamyat reprezentatsia totalitarnogo dosvidu v museiah Ukraiiny ta Polshchi [Repression - Trauma - Memory: Representations of Totalitarian Experience in the Museums of Ukraine and Poland] // Polityka pamyati v Ukraiini shchodo radianskyh represiy v zahidnyh oblastyah (1939-1953): kolektyvna monografiia - The politics of memory in Ukraine regarding the Soviet repressions in the western regions (1939-1953): Collective onograph, Ilnytskyy V(E^.) (pp.225-245). [in Ukrainian] Lviv - Torun: Liha-Pres (SENSE).

Ivanenko V. & Kryvoscheiin V. (2022) Derzhavna polityka pamyati v Ukraiini v umovakh informatsiynoii viyny (2014-2021) [State Memory Policy in Ukraine in the Context of Information War (2014-2021)]. Naukovo-teoretychnyy almanakh “Grani” - Scientific and theoretical almanac “Grani”. Науково-^ео~ре~^^^^н^^-й альманах Грані (grani.org.ua) Retrieved from ht-^^s://dЃZ-i.o^g/10.15421/172218 [in Ukrainian].

Bondar V. (2013). Derzhavna polityka istorychnoyi pamyati v Ukrayini 1990- 2000 rr.: osnovni tendentsiyi [State policy of historical memory in Ukraine in the 1990s-2000s: main trends]. Istoroigrqfichni dosHdzhennia v Ukraiini:zbirnuk naukovykh prats - Historiographic research in Ukraine: a collection of scientific works №23. (pp.377-400). [in Ukrainian]. Kyiiv: IIU NAN Ukaraiiny

Kasyanov G. (2016). K desyatilietiiu ukrainskogo instituta natsionalnoy pamyati (2006-2016) [To the tenth anniversary of the Ukrainian Institute of National Memory (2006-2016)] Historians.in.ua Інтернет-мережа гуманітаріїв в Україні і світі Retrieved from Георгий Касьянов. К десятилетию Украинского института националь'ой памяти (2006- 2016) (historians.in.ua) [in Russian]

Grytsenko O.A. (2016) Khronika borotby z natsionalnoyu pamyttiu (pro stattiu G.Kasyanova). Chastyna 1. [Chronicle of the struggle against national memory (about the article by H. Kasyanov). Part 1] anniversary of the Ukrainian Institute of National Memory (2006-2016)] Historians.in.ua Ін^е^не^-ме^ежа гуманітаріїв в Україні і світі Retrieved from Олександр ГРИЦЕНКО. Хроніка боротьби з національною пам'яттю (про статтю Г.Касьянова). Частина 1 (historians.in.ua) [n Ukrainian]

Rozumnyy M. (2007) Faktory suchasnoii natsionalnoii samoidentyfikatsii ukraiintsiv [Factors of modern national self-identification of Ukrainians]. Naukovyi zhournal ``Politychnyy management” - Scientific journal ''Political Management” №q1ЃC (pp.. 93-99). [in Ukrainian]

Schapoval Y. (2008) Polityka pamyati v suchasniy Ukraiini. [Politics of memory in modern Ukraine]. Gromadianska osvita, 2008№ЃZ36. Proceedings o;f the Conference «Geopolityka. Prymyrennia ta pamyat» [in Ukrainian] Retrieved from Політика пам'яті в сучасній Україні - Громадянська Освіта (khpg.org)

Kyrydon A (2019). Velykyy terror: pamyat ta postpamyat [The Great Terror Memory and Post-Memory] Velykyy terror 1937-1938 rokiv: zhertvy ta vykonavtsi. Zbirnyk naukovykh statey, 16-27, - The Great Terror of 1937-1938: Victims and Perpetrators, Collection f scientific articles, 16-27. Poltava: PNPU, IIU NAN Ukrayiny [in Ukrainian]

Volianuk O.Y. (2009). Gromadski formuvannia u galuzi polityky pamyati suchasnoii Ukraiiny [Public Formations in the Field of Memory Policy of Modern Ukraine]. Osvita region: politologiia, psyhologia, komunikatsii. Ukraiinskii naukovii zhurnal - Education of the region: political science, psychology, communications. Ukrainian Scientific Journal № 3, (рр. 122 - 126). Retrieved from: https://social- science.uu.edu.ua/article/151[in Ukrainian]

Shapoval Y. (2021). Antykryzovyy resurs polityky pamyaty v Ukraiini. [Anti

Crisis Resource of Memory Policy in Ukraine]. Zhu^^al “Pol^^chni dosl^dje^nia” N2, 111-134 - Journal "Political Studies'' No2, 111-134 Retrieved from

https://ipiend.gov.ua/wp-content/uploads/2021/11/Shapoval.pdf

Kharchenko A.V. (2020) Istorychna polityka v Ukraiini: 2014-2019 [Historical policy in Ukraine 2014-2019]. VisnykNatsionalnogo tehnichnogo uni^versitetu “HPI”. Seriia “Aktualni problemy rozvytku ukraiinskogo suspilstva” - Bulletin of the National Technical University ''KhPI”. Series: Current problems of the development of Ukrainian society, No. 1 (pp.9-14). Kharkiv: HPI [in Ukrainian]

Zakon Ukraiiny “Pro reabilitatsiiu zhertv komunistychnogo totalitarnogo rezhimu 1917-1991 rokiv” vid 13.03.2018 № 2325 [Law of Ukraine "On Rehabilitation of Victims of Repressions of the Communist Totalitarian Regime of 1917-1991" from 13.03.2018 №2325.]. Sait Verhovnoii Radu Ukraiiny Законодавство Україна (rada.gov.ua) Retrieved from Про реабілітацію жертв репре…| від 17.04.1991 №q 962-XII (rada.gov.ua) [in Ukrainian]

Ukaz Prezidenta Ukraiiny “Pro zahody u zvyazku z 75-my rokovynamy Golodomoru 1932-1933 rokiv v Ukraiini” N 250/2007 vid 28.03.2007 [Decree of the President of Ukraine "On measures in connection with the 75th anniversary of the Holodomor of 1932-1933 in Ukraine" N 250/2007 from 28.03.2007].

Sait Verhovnoii Radu Ukraiiny Законодавство України (rada.gov.ua) Retrieved lrom Про заходи у зв'язку з 75-м... | від 28.03.2007 № 250/2007 (rada.gov.ua) [in Ukrainian]

Podkur R.(2019) Istoriografiia velykogo teroru 1937-1938 rr. Dynamika,

osnovni tendentsiii doslidgenniia [Historiography of the Great Terror of 1937-1938. Dynamics, main research trends ]. Z^irnyk naukovykh statey- Collection of scientific articles (pp.5- 15). Poltava: PNPU, IIU NAN Ukraiiny Ukrainian]

Zakon Ukraiiny “Pro dostup do arhiviv represyvnyh organiv komunistychnogo

totalitarnogo rezhymu 1917-1991 rokiv” vid 09.04.2015 № 316-VIII [Law of Ukraine “On Access to Archives of Repressive Bodies of the Communist Totalitarian Regime 1917-1991” from 09.04.2015 № 316-VIII]. Sait Verhovnoii Radu Ukraiiny

Законодавство України (rada.gov.ua) Retrieved from Про доступ до архівів репре…\ від 09.04.2015 №q 316-VIII (rada.gov.ua) [in Ukrainian]

Zakon Ukraiiny “Pro zasudzhenniia komunistychnogo ta national-socialistychnogo (natsistskogo) totalitarnyh rezhymiv ta zaborony vykorystannya iih symvoliky” vid 09.04.2015 №317-VIII [Law of Ukraine About the condemnation of the communist and national socialist (Nazi) totalitarian regimes and the ban on the use of their symbols] Sait Verhovnoii Radu Ukraiiny Законодавство України (rada.gov.ua) Retrieved from Про засудження комуністично... \ від 09.04.2015 №q 317-VIII (rada.gov.ua) [in Ukrainian]

Zakon Ukraiiny “Pro pravovyy status ta vshanuvannia panyati uchasnykiv borotby za nezalezhnist Ukrainy u XX stolitti” vid 09.04.2015 №314-VIII [The Law of Ukraine on the Legal Status and Commemoration of the Participants of the Struggle for the Independence of Ukraine in the 20th Century" from 09.04.2015 № 314-VIII] Sait Verhovnoii Rady Ukraiiny Законодавство України (rada.gov.ua) Retrieved from Про правовий статус та вшан... | від 09.04.2015 № 314-VIII (rada.go^v.ua) [in Ukrainian].

Zakon Ukraiiny “Pro vshanuvannia peremogy nad natsyzmom u Drugiy

svitoviy viyni 1939-1945” vid 09.04. 2015 №315-УШ [Law of Ukraine "On commemoration of the victory over Nazism in the Second World War 1939-1945" from 09.04.2015 №315-УШ] Sait Verhovnoii Rady Ukraiiny Законодавство України (rada.gov.ua) Retrieved from Про увічнення перемоги над ... \ від 09.04.2015 315-VIII (rada.gov.ua)

Voronova V.A. (2020). Politychni praktyky dekomunizatsii u kraiinah Shidnoii Europy [Political practices of decommunization in the countries of Eastern Esope]. Naukovyi zhurnal “Politychne zhyttia”- Scientific journal ''political life' No. 2, (pp 5-11). Donetsk: DNU [in Ukrainian].

Pokataiev P.S. (2018) Protsesy dekomunizatsii v Ukraiini suchasni problemy ta perspektyvy podalshoii realizatsii [Processes of decommunization in Ukraine: current problems and prospects for further implementation]. Zhurnal “Investytsii: Praktyka ta dosdid” - Journal "Investments: practice and experience” №q2 (pp.78-81). Retrieved from http://www.investplan.com.ua/?op=1&z=5895&i=13 [in Ukrainian].

Snyder T. (2010). Bloody lands: Europe between Hitler and Stalin New York: Basic books [in English].

Snyder T. (2017) Chorna Zemlia. Holocost yak Istoria ta zasterezhennia [Black Earth: The Holocaust as History and Warning] (P. Bilak, O. Kamyshnikova, T. Radionova Trans). Kyiv: Meduza. [in Ukrainian].

Vyatrovich V. (2014). (Ne)podolany totalitaryzm. Ukraiinaskiy urok [(Un)overcome totalitarianism. Ukrainian lesson]. https://zn.ua/. Retrieved from ht-^^s://z~n/ua/^ukr/ HISTORY/ne-podolaniy-totalitarizm-ukrayinskiy-urok-_.html [in Ukrainian].

Koposov N (2021). Populism and Memory: Legislation of the Past in Poland, Ukraine, and Russia. East European Politics and Societies. Volume 36, Issue 1. March 2021. https://omnilogos.com/. Retrieved from https://omnilogos.com/populism-and- memory-legislation-of-past-in-poland-ukraine-and-russia/ [in English].

Myshlovska O. (2018). Regelung der Vergangenheit per Gesetz - Einordnung der ukrainischen “Erinnerungsgesetze” [Regulation of the past by law - classification of Ukrainian "laws of memory]. Аналіз країн (laender-analysen.de) Retrieved from