Заснування освітніх закладів в Одесі на початку XIX ст

Размещено на http://www.allbest.ru/

Заснування освітніх закладів в Одесі на початку XIX ст

Синявська Олена Олександрівна кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри історії України та спеціальних історичних дисциплін, Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, м. Одеса

Анотація

В статті на основі опублікованих та архівних джерел розглядається історія перших освітніх закладів Одеси - Шляхетного інституту та Одеської комерційної гімназії, на базі яких був створений Рішельєвський ліцей. Мета дослідження полягає в розкритті обставин і умов заснування, аналізі структури освітніх закладів, діяльності адміністративного та педагогічного персоналу.

З'ясовано, що ідея заснування освітніх закладів почала втілюватися в життя в період перебування герцога А.-Е. Рішельє в Одесі. У цей період спостерігалося протистояння двох навчальних закладів:Одеської комерційної гімназії як навчального закладу державного типу та приватного Шляхетного інституту, який, на думку одеського градоначальника, являв собою тип зразкового осередку для навчання молоді. Це протистояння, з одного боку, не дозволило до кінця здійснити проект відкриття комерційної гімназії, було відкрито тільки два нижчі відділення. З іншого боку - виявилося на користь Шляхетному інституту, який був прирівняний в правах до державного навчального закладу.

Ключову роль в процесі створення перших навчальних закладів в Одесі відіграв однодумець герцога Рішельє на освітянській ниві француз абат Шарль Домінік Ніколь. Прибувши до Одеси він склав нарис правил виховання в одеських чоловічому та дівочому шляхетних інститутах, які були опубліковані в 1814 році російською та французькою мовами. Безпосереднє керівництво інститутом покладалося на директора, догляд за вихованцями доручався чотирьом наглядачам, викладання - десяти педагогам. Курс навчання в інституті тривав вісім років і поділявся на чотири дворічних класи, по 25 вихованців в кожному. На загальні предмети (так звані словесні науки) припадало шість років, а вищим наукам присвячувалися останні два роки, тобто четвертий клас. За європейською традицією класи називалися за основними предметами навчання. План абата Ніколя став базовим для створення Рішельєвського ліцею, який дав можливість отримати повноцінну освіту мешканцям південного регіону і, в першу чергу, Одеси. історія освіта одеса навчальний заклад

Ключові слова: історія, освіта, Одеса, навчальні заклади, XIX ст.

Syniavska Olena Oleksandrivna Ph.D. in History, Associate Professor, Associate Professor of the Department of History of Ukraine and Special Historical Disciplines, Odesa I. I. Mechnikov National University, Odesa

FOUNDATION OF EDUCATIONAL INSTITUTIONS IN ODESA IN THE EARLY 19TH CENTURY

Постановка проблеми

На початку XIX ст. Одеса розвивалася швидкими темпами як адміністративний та економічний центр південноукраїнського регіону. З самого початку півднем України та Одесою керували талановиті та освічені адміністратори, які були зацікавлені не тільки в успішному розвитку торгівлі, а і в формуванні культурного простору регіону. Одним із них був герцог А.-Е. Рішельє - нащадок знаменитого французького кардинала, який після революції у Франції перебував на службі у Російській імперії, відзначився у багатьох битвах, у тому числі в штурмі Ізмаїла 1790 р. В 1803 році він був призначений до Одеси, яку і зробив своєю резиденцією [6, с.106]. Опікуючись питаннями управління містом і краєм, герцог А.-Е. Рішельє чимало уваги приділяв питанням культури і освіти. Вже з кінця XVIII ст. багаті одеські негоціанти намагалися дати своїм дітям хорошу домашню освіту. Із розвитком міста стала очевидною потреба у закладах освіти та педагогічних кадрах.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблема становлення освіти на півдні України та, зокрема, в Одесі привертала увагу дослідників, починаючи з XIX ст. і до сучасності, але переважна більшість з них присвячена історії першого вищого навчального закладу - Рішельєвського ліцею, в той час як історія інших закладів розглядається побіжно. Виключенням є хіба що роботи М. Ленца про навчальні заклади, з яких утворився Рішельєвський ліцей, написані переважно на архівних матеріалах, та матеріали для історії освіти в Одесі, зібрані і опубліковані одеським істориком А. Скальковським, в яких представлені матеріали приватного архіву професора Харківського університету А. Дегурова, що двічі перебував в Одесі з інспекцією навчальних закладів. Із новітніх досліджень історії освітніх закладів в Одесі можна виділити праці О. Синявської про Рішельєвський ліцей, Ж. Сердюк про середню жіночу освіту в Одесі та О. Чернявської про становлення комерційної освіти. Певною мірою розкрити тему дослідження допомогли архівні матеріали. Зокрема, в Державному архіві Одеської області збереглися 6 справ з фонду 320 «Одеська комерційна гімназія», які на сьогодні передані до фонду 44 «Рішельєвський ліцей».

Мета статті - дослідити обставини, умови заснування та структуру перших навчальних закладів в Одесі, проаналізувати етапи їх розвитку, визначити коло адміністративного та педагогічного складу.

Виклад основного матеріалу

Сучасні історики вказують, що на початку XIX ст. в Одесі існувало два навчальних заклади: приватна школа колезького асесора Врето (була закрита в 1803 році у зв⁵язку з від⁵їздом засновника) та парафіяльне училище, відкрите при римсько- католицькій церкві у 1802 році [6, с.119-120]. Такий стан справ не задовольнив А.-Е. Рішельє, який у 1803 році був призначений на посаду одеського градоначальника. Він направив подання імператорові Олександру І з проханням влаштувати в Одесі навчальний заклад за зразком Петербурзького єзуїтського пансіону. 31 січня 1804 року міністр внутрішніх справ граф В. Кочу бей передав це питання на розгляд міністрові народної освіти П. Завадовському, а вже 15 квітня 1804 року Олександром І була затверджена доповідь міністра про заснування в Одесі комерційної гімназії [5, с.8].

Такому швидкому вирішенню справи, ймовірно, допомогла та обставина, що в той же час розроблявся загальний статут гімназій, на підставі попередніх правил міністерства народної освіти, затверджений дещо пізніше, а саме 5 листопада 1804 року, і що мав багато спільного з планом Одеської гімназії. За «Планом для заснування в Одесі комерційної гімназії»[11] навчальний заклад повинен був складатися з окремих училищ - приходського, повітового, і власне гімназії, а навчання в Одеській комерційній гімназії мало бути триступеневим і поділятися на три відділення. Нижчий клас, або перше відділення, становило парафіяльне училище, в якому вчитель навчав читання та письма, основ арифметики та початків закону Божого. Друге відділення утворювало повітове училище, де викладання було розділено між двома вчителями: один викладав священну історію, мову, чистописання, правопис, правила мови і малювання, а інший - загальну географію, початкові правила математичної географії, загальну й природну історію, арифметику і геометрію. Такий курс учні проходили б у два роки. Три вищих класи повинні були стати власне гімназичними і скласти третє відділення гімназії. Для викладання в гімназійних класах вводилися чотири основні вчительські посади, а коло предметів досить широким: точні науки, словесність, історія, грецька, французька, італійська мови тощо.

Оцінюючи всі переваги та недоліки запропонованого «Плану для заснування в Одесі комерційної гімназії» слід зазначити, що ідея об⁵єднання декількох типів навчальних закладів під одним дахом була досить прогресивною, особливо для такого молодого міста як Одеса. Але, як писав перший історик Рішельєвського ліцею И. Міхневич «з трьох відділів шестикласних Комерційної гімназії були здійснені лише два перші, та й то в дещо зміненому вигляді»[9, с.З].

14 травня 1804 року попечитель Харківського навчального округу С. Потоцький передав герцогу А.-Е. Рішельє копії плану і штатів Одеської комерційної гімназії, і у червні одеський градоначальник листом повідомляє графа С. Потоцького про свою згоду на запропоновані міністерством умови. Але вже в серпні того ж року А.-Е. Рішельє ясно висловлює свою думку про відкриття в Одесі іншого навчального закладу - приватного пансіону: «... що ж стосується заснування пансіону, він не буде перешкодою для відкриття гімназії, навпаки, сподіваюся, що незабаром зручно можна буде його з⁵єднати з гімназією»[8, с.39].

У грудні 1804 директором Одеської комерційної гімназії був призначений англієць П. Вольсей, засновник приватного пансіону для дворянських дітей. Справа відкриття гімназії між тим затягувалась, натомість у 1805 році П. Вольсей стає директором приватного Шляхетного інституту, який постав на базі його приватного пансіону. Саме Шляхетним інститутом опікувався А.-Е. Рішельє, втіливши таким чином в життя ідею про існування єзуїтського пансіону. Всього за декілька місяців свого існування (з лютого по червень 1805 року) кількість учнів Шляхетного інституту перевищила 40 осіб. Природно, П. Вольсей був більше зацікавлений у розвитку та управлінні пансіону, відкриття ж гімназії в Одесі призвело б до відтоку учнів з пансіону, що спричинило б за собою збитки для самого П. Вольсея. До того ж передбачалося утримувати ці два навчальні заклади в одному будинку, що з часом призвело б до витіснення приватного пансіону з неоплачуваного приміщення. Як вважав історик М. І. Ленц, саме в цьому і полягала справжня причина ускладнень в питанні відкриття Одеської комерційної гімназії [7].

Для закріплення рішень училищного комітету, Харківський університет відряджає до Одеси з інспекцією професора О. Стойковича, який отримує докладну інструкцію дій. Головне завдання харківського візитатора -- «проаналізувати прихильність мешканців краю до навчальних закладів». О. Стойкович дуже серйозно поставився до свого завдання. Він пробув в Одесі сім днів і після закінчення відрядження склав докладний звіт для правління Харківського університету. У цьому звіті інспектор велику увагу приділив питанню устрою майбутньої гімназії: розподіл штатної суми, будівлі та необхідних меблів, підготовка бібліотеки та навчальних посібників. Разом з тим, О. Стойкович зазначив, що гімназія в Одесі не може бути відкрита негайно, головним чином, через відсутність підготовлених для неї учнів, тому він вважав можливим обмежитися тільки відкриттям повітового та парафіяльного училищ, в яких діти «всякого звання і стану можуть вчитися і готуватися до слухання гімназійних уроків, насамперед навчання мов» [1, с.1125-1127].

До звіту інспектор додав складений директором П. Вольсеєм попередній список вчителів Одеської комерційної гімназії, додавши свої коментарі. Серед затверджених кандидатур на посаду гімназійних вчителів значилися: француз Гаспар Бонавентур Феррі - «говорить на французькій і латинській мовах і має великі успіхи у вивченні російської», француз Антон Гальяр - «людина такої гречності, якої не можна вимагати краще», Петро Куниць кий - «народився у Молдавії, говорить по-російськи, грецькою та латиною», «малорос» Іван Воронич, священик; італієць Мартин Георгі, доктор юриспруденції і «людина з достоїнствами»; турок Петро Софці з Константинополя і єврей Леон Елкан, який був вчителем географії, історії і філософії в Харківській гімназії. Слід зазначити, що двоє з перерахованих вчителів - Георгі і Воронич - відмовилися згодом від посад.

Училищний комітет Харківського університету розглянув донесення професора О. Стойковича і в цілому погодився з його пропозиціями. Це рішення було схвалено попечителем С. Потоцьким і правлінням університету, і 2 січня 1806 року в Одесі було нарешті відкрито нижчі класи майбутньої Одеської комерційної гімназії, або так звані повітове і парафіяльне училища. Директором ставав, як і було обумовлено, П. Вольсей. Вже 6 січня того ж року П. Вольсей доводив до відома Харківського університету, що «повітове і парафіяльне училища приведені в повну дію». Вчителями були призначені: в парафіяльне училище - майор А. Шлюхін, у повітове - П. Куницький (вчитель Закону Божого і російської мови), А. Шлюхін (вчитель загальної історії та географії), Л. Елкан (вчитель німецької мови), А. Гальяр (вчитель французької мови), Пеццолі (вчитель італійської мови), П. Софці (вчитель грецької мови). Протягом наступних років до педагогічного колективу також увійшли: О. Золотарьов (вчитель російської словесності і філософії, з 1808 року), Є. Ламбирій (вчитель математики, з 1809 року), Д. Визи (вчитель старогрецької мови, з 1809 року),

І. Феррарінні (вчитель італійської мови, з 1810 року), К. Кучеровський (вчитель арифметики в парафіальному училищі, з 1808 року) [3, арк. 14-35].

У серпні 1807 року відбулася чергова інспекція Харківського університету одеських навчальних закладів. Цього разу від правління університету був призначений візитатором професор І. Рижський, який займав кафедру російської словесності. В університеті він працював з часу його заснування і проявив себе як талановитий педагог і видатний адміністратор. Прибувши до Одеси, І. Рижський в першу чергу звернув увагу на недотримання директором П. Вольсеєм деяких положень статуту гімназії. Ці положення, зокрема, стосувалися проведення педагогічних нарад і поширення наукової діяльності серед вчителів. Але головною проблемою під час інспекції харківського професора було питання про відкриття гімназійних класів Одеської комерційної гімназії. Візитатор знайшов необхідним розділити учнів другого відділення гімназії (повітового училища) на два класи, до старшого класу було переведено найбільш успішних учнів з метою «якнайшвидшого приготування їх для надходження в 1-й клас гімназії». Ним же було складено розклад основних предметів навчання в першому і другому класах другого відділення, який дещо звужував коло навчальних предметів [8, с.65, 72]. Всі зауваження та розпорядження були схвалені училищним комітетом і затверджені правлінням Харківського університету, але яких-небудь практичних змін для Одеси вони не мали.

І. Рижський був дуже зацікавлений у відкритті Одеської комерційної гімназії. У лютому 1809 року, вже в якості ректора Харківського університету, він знову звертається до П. Вольсея з проханням викласти причини, які стали перешкодою для відкриття гімназійних класів в Одесі. Останній зволікав з відповіддю і не марно. Пов'язано це було з протистоянням П. Вольсея і його покровителя А.-Е. Рішельє з одного боку, та Харківського університету з іншого боку. Але ігнорування настійних рекомендацій харківських візитаторів врешті-решт привело до зняття П. Вольсея з посади директора Одеської комерційної гімназії. Місце директора за протекцією А.-Е. Рішельє на початку 1811 року посів наглядач Херсонського військового сирітського відділення А. Мінут [12, с.4].

Але ні в 1810, ні в 1811 роках третє відділення одеської Комерційної гімназії так і не було відкрито. Натомість все більше зростав авторитет та кількість учнів одеського Шляхетного інституту. Так, в березні 1808 року Олександр І підписав указ про прийняття випускників цього навчального закладу для подальшого навчання державним коштом в Петербурзький кадетський корпус, а у травні

1811 року викладачі одеського Шляхетного інституту були прирівняні до державних службовців. Іншими словами, приватному навчальному закладу, яким і був інститут, було надано всі права і привілеї державного навчального закладу.

В таких умовах до Одеси було направлено чергового візитатора - професора А. Дегурова, русифікованого француза, який мав знайти компроміс у протистоянні А.-Е. Рішельє і Харківського університету. А. Дегуров інспектував одеські навчальні заклади двічі: влітку 1812 року та у серпні 1814 року. Питання про відкриття комерційної гімназії було, на думку А. Дегурова, дуже важливим для такого міста як Одеса. «Мені здається, - писав він у своєму звіті, - що для міста багатого і квітучого, в якому вже стільки іноземців оселилося, освіти дітей у вельми посередньому училищі недостатньо. Я знаю дуже добре, що торгові міста мало здатні стати сідалищем муз, але комерційна гімназія ...повинна бути в Одесі. Іноземці отримають дуже погане враження про освіту в Росії, якщо побачать у єдиному місті, який вони відвідають на Чорному морі, невелику лише школу, в якій навчають абияк граматиці, арифметиці і перших початків географії та історії» [12, с.5-6, 1-11].

У той же час А. Дегуров пропонував дещо відкласти відкриття в Одесі комерційної гімназії. Після особистої зустрічі з А.-Е. Рішельє, він змінив свою думку і вже посилався на думку самого герцога, який вважав такий навчальний заклад несвоєчасним. Зокрема, А.-Е. Рішельє пропонував взагалі відмінити заснування в Одесі комерційної гімназії, а замість неї додати комерційний клас до вже існуючого повітового училища.

Міністр О. Розумовський у поданні від 3 травня 1813 року пропонував зупинити процес відкриття в Одесі комерційної гімназії «з причин, які комітету відомі». Замість цього, за пропозицією А.-Е. Рішельє, додати клас з вивчення правил бухгалтерії і комерції до повітового училища. Але це міністерське подання так і не було виконано. Виною тому стало страшне лихо - чума, яка спіткала Одесу в

1812 році. З донесень директора А. Мінута можна зробити висновок про те, що протягом 1812-1813 навчального року повітове училище практично не функціонувало. Так, у вересні 1812 року за ініціативою А.-Е. Рішельє «для запобігання зараженню сильної епідемічної хворобою» цей навчальний заклад було закрито. В той же час в Шляхетному інституті заняття тривали, а число вихованців мало зменшилося. На наш погляд, це можна пояснити закритим характером навчання в інституті, де був значно обмежений доступ сторонніх осіб.

У 1814 році відбувається чергова ротація і А.-Е. Рішельє висуває клопотання про призначення на посаду директора Одеської комерційної гімназії І. Флукі, який на той час очолював Таганрозьку гімназію. А.-Е. Рішельє високо цінував адміністративно-педагогічну діяльність І. Флукі, але призначення останнього було затверджено Радою Харківського університету тільки в 1815 році, вже після від'їзду герцога з Росії.

Про стан справ в Одеській комерційній гімназії після від'їзду А.-Е. Рішельє красномовно свідчить донесення директора І. М. Флукі попечителю С. Потоцькому від 7 листопада 1816 року. Кількість учнів у гімназії на момент вступу І. Флукі на посаду складала 24 особи: 11-у парафіяльному училищі, 9-у першому класі і 4 - у другому класі повітового училища. Такий поганий стан навчальної справи гімназії директор бачив у небажанні батьків давати серйозну освіту своїм дітям. Для усунення цього він пропонував створити батьківський комітет і запрошувати батьків відвідувати заняття в училищах. Ідея ця не знайшла відгуку серед батьків вихованців і не була втілена в життя. Проте, завдяки старанням І. Флукі і, в першу чергу, внесеним ним змінам до програми навчання в училищах, число учнів за період з березня 1815 року до початку 1817 року зросла вдвічі і склала 59 осіб [2, арк.70-71зв].

Інакше складалася справа з вихованцями Шляхетного інституту. З 1812 року найближчим співробітником А.-Е. Рішельє в справі освіти став єзуїт абат Шарль Домінік Ніколь. До Одеси абат прибув у 1811 року з призначенням, не без протекції А.-Е. Рішельє, візитатором римсько-католицьких церков Новоросійського краю. Він уже мав достатній педагогічний досвід, оскільки ще у Франції викладав у Паризькому коледжі св. Варвари, а за часів перебування в Петербурзі і потім Москві заснував єзуїтський пансіон для хлопчиків з благородних сімей, що користувався значною популярністю у місцевої аристократії. Саме ця обставина і підштовхнула А.-Е. Рішельє обрати абата в союзники на просвітницькій ниві.

Відразу по прибуттю до Одеси Ш.-Д. Ніколь склав нарис правил виховання в одеських чоловічому та дівочому шляхетних інститутах [15]. Нариси були опубліковані в 1814 році російською та французькою мовами. До речі, це була перша друкована книга, видана в Одесі [13]. Передбачалося, що керувати Шляхетним інститутом для хлопчиків буде комісія з семи осіб під керівництвом генерал-губернатора, яка матиме повноваження обирати директора, вчителів і наглядачів. Безпосереднє керівництво Шляхетним інститутом покладалося на директора, при якому повинен знаходитися економ для ведення господарських справ. Догляд за вихованцями доручався чотирьом наглядачам, викладання - десяти педагогам.

Навчальний заклад за планом абата Ніколя складався з відділень або класів. За європейською традицією класи називалися за основними предметами навчання: І клас - граматики, II клас - словесності, III клас - риторики, IV клас - математики і військового мистецтва. Головними предметами навчальної програми визначалися:релігія, латина,

французька, російська, німецька та грецька мови, словесність, риторика і філософія, міфологія, географія, історія, математика, військові науки і мистецтва (танці, малювання, фехтування). Курс навчання в інституті тривав вісім років і поділявся на чотири дворічних класи, по 25 вихованців в кожному. На загальні предмети (так звані словесні науки) припадало шість років, а вищим наукам присвячувалися останні два роки, тобто четвертий клас. Після від'їзду А.-Е. Рішельє з Одеси, абат Ніколь прийняв на себе піклування про Шляхетний інститут, але і йому не вдалося уникнути надмірної опіки з боку Харківського університету. Як і в попередні часи, до Одеси з інспекціями потягнулися університетські візитатори з черговими перевірками. З 1816 року Шляхетний інститут був офіційно затверджений, а абат Ніколь» став його директором [14, с.24].

У 1817 році міністерство народної освіти було перейменовано на міністерство духовних справ і народної освіти, в результаті чого відбулося об'єднання відомства народної освіти та іноземних віросповідань. На посаду міністра був призначений князь О. Голіцин, який користувався особистої дружбою і довірою імператора. 25 березня 1817 року на посаду попечителя Харківської навчальної округи був призначений таємний радник 3. Карнєєв.

У результаті зміни влади відновлюється питання про повноцінне функціонування Одеської комерційної гімназії, але дещо змінюється шлях вирішення цієї проблеми. Замість влаштування гімназійних класів, пропонується об'єднати класи повітового і парафіяльного училища та Шляхетного інституту. Ініціатором виступив 3. Карнєєв, який діяв в інтересах Харківського університету. Але в офіційному листі міністра О. Голіцина попечителю від 10 травня 1817 року прослідувало розпорядження Харківському університету про «припинення будь-яких дій щодо Одеської гімназії і сполучних з нею повітового і парафіяльного училищ, а також і місцевого Шляхетного інституту, оскільки для цих закладів готується нове утворення» [8, с.72]. Цим новим утворенням став Рішельєвський ліцей, який замінив і Одеську комерційну гімназію, і одеський Шляхетний інститут.

Відкриття Рішельєвського ліцею відбулося у січні 1818 року на підставі імператорського указу від 2 травня 1817 року. Розташовувався ліцей в будинку, де знаходилися парафіяльне, повітове училища і чоловічий Шляхетний інститут. Згідно зі статутом до складу Рішельєвського ліцею входили: початкове (підготовче) відділення, до якого увійшли парафіяльне і повітове училища Одеської комерційної гімназії з викладанням тих самих предметів і додатково іноземних мов; власне, ліцей, який складався із 5 класів по два роки навчання в кожному; два середніх училища з вивченням в одному із них комерційних наук, а в іншому - правознавства і політичної економії; педагогічний інститут з метою підготовки вчителівЈ¬ наглядачів та ад'юнктів для ліцею [10].

Висновки

Таким чином, ідея заснування освітніх закладів в Одесі почала втілюватися в життя в період перебування герцога А.-Е. Рішельє на посаді одеського градоначальника. У цей період спостерігалося протистояння двох навчальних закладів: Одеської комерційної гімназії як навчального закладу державного типу та приватного Шляхетного інституту, який, на думку одеського градоначальника, являв собою тип зразкового осередку для навчання молоді. Це протистояння, з одного бокуЈ¬ не дозволило до кінця здійснити проект відкриття комерційної гімназії (фактично було відкрито тільки два нижчі відділення). З іншого боку - виявилося на користь Шляхетному інституту, який був прирівняний в правах до державного навчального закладу. Тільки заснування Рішельєвського ліцею дало мешканцям південного регіону і, в першу чергу, Одеси можливість отримати повноцінну освіту.

Література:

1. Багалей Д. И. Опьіт истории Харьковского университета. Т.1-2. Харьков, 1894.

2. Державний архів Одеської області. Ф. 44 (Рішельєвський ліцей). Оп.1 (1804 - 1817). Спр.15 (Послужні списки викладачів комерційної гімназії). 136 арк.

3. Державний архів Одеської області. Ф. 44 (Рішельєвський ліцей). Оп.1 (1804 - 1817). Спр. 31 (Прохання і листування про зарахування на службу, звільнення і оплату. Послужні списки викладачів комерційної гімназії і Шляхетного інституту). 131 арк.

4. Исторический обзор деятельности министерства народного просвещения. 1802-1902 / Составил С. Рождественский. СПб, 1902. 785 с.

5. Исторический очерк Одесского коммерческого училища / Составил П. А. Искра. Одесса, 1887. 285 с.

6. Історія Одеси /Кол. авторів. Гол. ред. В. Н. Станко. Одеса, 2002. 560 с.

7. Ленц Н. И. Материальї для истории Одесской коммерческой гимназии и Благородного института // Відділ рукописів Одеської Національної Наукової бібіліотеки. Ф.63. Спр.З.

8. Ленц Н. И. Учебно-воспитательньїе заведення, из которьіх образовался Ришельевский лицей. 1804-1817. Одесса, 1903. 386 с.

9. Михневич И. Исторический обзор сорокалетия Ришельевского лицея с 1817 по 1857 год. ОдессаЈ¬1857. 200 с.

10. Образование и устав Ришельевского лицея в Одессе. СПб, 1818. 88 с.

11. Сборник постановлений по министерству народного просвещения. Т.1. 2-е изд. СПб, 1875. С.228-324.

12. Скальковский А. Материальї для истории образования в Одессе. Отд. оттиск. Одесса, 1859.

13. Начертание правил воспитания в обоих Одесских благородньїх институтах. Одесса, 1814. 27 с.

14. Рішельєвський ліцей як попередник університету в Одесі // Одеський національний університет імені 1.1. Мечникова. Історія та сучасність (1865-2015). Одеса: Одеський нац. ун-тЈ¬2015. С.21-56.

15. Синявська О. О. Роль абата Ш. Д. Ніколя в організації освітніх закладів Одеси у 1810-х роках // Південь України: етноісторичний, мовний, культурний та релігійний виміри: збірка наукових праць. Одеса, 2013. С.324-328.

References:

3. Derzhavnyi arkhiv Odeskoi oblasti. [State Archives of Odesa Region]. F. 44 (Rishelievskyi litsei). Op.l (1804 - 1817). Spr. 31 (Prokhannia і lystuvannia pro zarakhuvannia na sluzhbu, zvilnennia і oplatu. Posluzhni spysky vykladachiv komertsiinoi himnazii і Shliakhetnoho instytutu). 131 ark. [in Russian].

4. Rozhdestvensky, S. (1902). Istoricheskij obzor deyatelnosti Ministerstva Narodnogo Prosveshcheniya. 1802-1902 [Historical Review of the Ministry of National Education. 1802-1902]. St. Petersburg: Min. Nar. Prosv. 785 p. [in Russian].

5. Iskra, P. A. (1887). Istoricheskij ocherk Odeskogo kommercheskogo uchilishcha [Historical sketch of Odesa Commercial School]. Odesa: bp, 285 p. [in Russian].

6. StankoЈ¬V. N. (Eds.) (2002).0ТІіі /TfetorЙЩ ©–/ 0ТІЛЖ/. Odesa: VTD

ONU. 560 p. [in Ukrainian].

7. Lents N. I. (1902). Materialy dlya istorii Odeskoj kommercheskoj gimnazii I Blagorodnogo instituta [Materials for the History of the Odesa Commercial Gymnasium and the Noble Institute]. Manuscript Department of the Odesa National Scientific Library. Ф.63. Supp. 3. [inRussian].

8. Lents N. I. (1903). Uchebno-vospitatelnye zavedeniya iz kotoryh obrazovalsya Rishelevskij licej. 1804-1817. [Educational institutions that made up the Lyceum of Richelieu. 1804-1817]. Odesa, 386 p. [in Russian].

9. Mikhnevich I. (1857). Istoricheskij obzor sorokaletiya Rishelevskogo liceya s 1817 po 1857. [Historical review of the fortieth anniversary of Richelieu Lyceum from 1817 to 1857]. Odesa, 200 p. [in Russian].

10. Nicol Sh. D. (1818). Obrazovanie I ustav Rishelevskogo liceya v Odese. [Formation and charter of the Rischelievsky lyceum in Odesa]. St. Petersburg. 88 p. [in Russian].

11. Sbornik postanovlenij po Ministerstvu narodnogo prosveshcheniya. [Collection of regulations for the Ministry of public education]. (1875). Vol.1, 2nd ed. St. Petersburg: Min. Nar. Prosv. P.228-324. [in Russian].

12. Skalkovsky A. (1859). Materiafy dfya istorii obrazovaniya v Odese.

[Materials for the history of educationOdesa]. Odesa: Single print. [in Russian].

13. Nicol Sh. D. (1814). Nachertanie pravil vospitaniya v oboih Odeskih blagorodnyh institutah. [Outlining the rules of education in both Odesa noble institutes]. Odesa. 27 p. [in Russian].

14. Koval, I. M. (Eds.) (2015). Rishelievskyi litsei yak poperednyk universytetu v Odesi [Richelieu Lyceum as a predecessor of the University in Odesa]. Odeskyi natsionalnyi universytet imeni I.I. Mechnykova. Istoriia ta suchasnist (1865-2015) [Odesa I.I. Mechnikov National University. History and Modernity (1865-2015)]. Odesa: Odeskyi Nats. Un-t. S.21-56. [in Ukrainian].

15. Syniavska O. O. (2013). Rol abata Sh. D. Nikolia v orhanizatsii osvitnikh zakladiv Odesy u 1810-kh rokakh [The role of Abbot S. D. Nicolas in the organization of educational institutions in Odesa in the 1810s]. ^Pivden Ukrainy: etnoistorychnyi, movnyi, kulturnyi ta relihiinyi vymiry: zbirka naukovykh prats - South of Ukraine: ethnohistorical, linguistic, cultural and religious dimensions: a collection of scientific papers. Odesa: ONU. S.324-328. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru