Особливості реалізації гендерних технологій у 1930- х рр. ХХ ст. (за матеріалами місцевої преси)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості реалізації гендерних технологій у 1930- х рр. ХХ ст. (за матеріалами місцевої преси)

Горохівський Петро Іванович кандидат педагогічних наук, доцент кафедри всесвітньої історії та методик навчання, Уманський державний

педагогічний університет імені Павла Тичини, м. Умань

Анотація

У статті на основі комплексного аналізу матеріалів місцевої преси досліджено соціально-економічне та суспільно-політичне становище жінок Христинівського району Київської області у 1930-х рр. в умовах радянського тоталітарного режиму.

Визначено форми та методи впливу радянської системи на жіноцтво Христинівщини, зокрема залучення до праці у сільському господарстві і в промисловій сфері району. Показано процес підвищення їх професійного рівня, опанування «чоловічими» професіями трактористів, шоферів, механіків у сільському господарстві, помічниками машиністів, кочегарами, слюсарями, колійними майстрами на Христинівському залізничному вузлі. Жінки були змушені навчатися чоловічим професіям через нестачу чоловіків на виробництві

Висвітлено кількісні та якісні показники праці жінок-залізничниць, які брали участь у стахановському русі. Наведено приклади особистих досягнень жінок-колгоспниць у буряківництві (рух п'ятисотенниць і тисячниць).

Охарактеризовано труднощі, з якими зіштовхнулися жінки під час роботи на залізниці і у колгоспах району, зокрема, явна експлуатація праці, невнормований робочий день, низька оплата праці, адміністративний тиск, ігнорування фізіологічних особливостей жіночого організму тощо. Мали місце великі фізичні та психологічні навантаження на жінок, оскільки вони окрім роботи в колгоспах і на залізниці, мали піклуватися про дітей, вести хатнє господарство. Тому у них були проблеми зі здоров'ям, починалося раннє старіння.

З'ясовано, що з метою приховати жорстку експлуатацію жіночої праці у різних сферах виробництва, її прикривали лозунгами гендерної рівності, турботою держави про жінку-трудівницю, наданням їй широких прав і створення можливостей змінити своє життя у кращу сторону. Широко виористовувалася практика матеріального і морального заохочення.

Проте незважаючи на це, жінки залишалися активними учасницями суспільних процесів. радянська влада гендерна політика

Ключові слова: радянська влада, гендерна політика, гендерна рівність, жінки-ударниці, гендерні технології, місцева преса.

Horokhivskyi Petro Ivanovych PhD in Pedagogical Sciences, of the World History and Methodology Department, Pavlo Tychyna Uman State Pedagogical University, Uman

FEATURES OF THE IMPLEMENTATION OF

Постановка проблеми

На сучасному етапі розвитку суспільства Україна інтегрується в світове і європейське співтовариство і питання тендерної рівності набуває першорядного значення. ООН відносить цю проблему до категорій глобальних і рекомендує державам втілювати її у практику.

Чіткою є позиція ЄС щодо досягнення гендерної рівності, яка полягає в тому, що жінки і чоловіки повинні мати рівні права та можливості в усіх сферах суспільства і у формуванні державної політики обов'язково слід враховувати гендерний компонент.

Під гендерною політикою слід розуміти умови, що створюються в суспільстві діями держави та її органів, у яких жінки й чоловіки нарівні можуть приймати рішення, котрі стосуються створення сім'ї, народження дітей, отримання освіти, вибору форм зайнятості, виконання домашніх обов'язків та оплачуваної роботи тощо.

Важливим і цікавим є з'ясування особливості вирішення гендерного питання у тоталітарному суспільстві, яке по відношенню до жінки використовувало подвійні стандарти: скасування законів, що обмежували правовий статус жінки, законодавче закріплення рівних прав і обов'язків жінок і чоловіків, а з іншого боку - нав'язування жінкам вигідних більшовикам нових соціальних норм, нового стилю поведінки та втягування їх у сферу виробництва з метою експлуатації.

Тема, є актуальною, адже дослідження жіночого чинника в історичному минулому українського суспільства обумовлена сучасними проблемами творення української національної держави, соціальної організації суспільства, його демократизації та гуманізації суспільних відносин, відродження національно-культурного життя.

Нині на новому рівні зростає роль жіночого фактору в житті нашого суспільства, жіночий рух набирає дедалі організованішого характеру: має місце активна участь жінок у політичній діяльності, у різноманітних всеукраїнських та регіональних жіночих громадських організаціях. Сучасна жінка - це не тільки мати, але й активна учасниця економічного, політичного, культурного та громадського життя, воїн і захисниця Вітчизни.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Аналіз стану вивчення проблеми гендерної політики радянської держави свідчить, що окремі питання процесу формування тендерної політики та визначення шляхів її реалізації на сучасному етапі висвітлили у своїх роботах Н. Грицяк, Т. Журженко, К. Левченко, Т. Мельник, М. Попов та ін. Радянська модель гендерної політики висвітлена у працях С. Айвазової, О. Вороніної, Ю. Градскової, О. Здравомислова, Т. Журженко, Г. Карпової, Т. Клименкова, Н. Пушкарьова, А. Тьомкина, О. Хасбулатова, Ж. Чернова, О. Ярська-Смірнова та ін. науковців [1]. Різноманітні аспекти тендерних відносин радянського періоду вивчають О. Кісь [2], М. Вороніна [3], К. Кобченко [4], О. Лабур [5] та ін.

Залучення жіноцтва до промислового виробництва розкрито у монографії американської дослідниці Венді З. Голдман [6], окремі аспекти соціальної політики у 30-х рр.. досліджувала Н. Лібіна та ін.

Жіночі проблеми дедалі частіше стають предметом уваги не тільки науковців, громадськості, але і державних органів влади та управління.

Дуже багато цікавого фактичного матеріалу містять підшивки газет «Колгоспник Христинівщини» та «Залізничник Христинівщини» за 30-ті роки. У передовицях, численних статтях, дописах, замітках газет висвітлено становище жінок у різних сферах життя, втілення гендерної політики партії і державних органів.

Однак зростаючий інтерес до низки проблем, пов'язаних із «жіночим питанням», спроби їх вирішення наштовхуються на відсутність досліджень проблеми у регіональному вимірі, які дали б можливість об'єктивно відтворити роль та значення жінки в історії нашого народу. Саме це і зумовлює необхідність наукового пошуку, нового осмислення ролі та місця української жінки у тоталітарному суспільстві.

Метою даної статті є на основі аналізу матеріалів місцевої преси розкрити політику партії і уряду в гендерному питанні, показати шляхи і засоби перетворення жіноцтва на «трудовий елемент комуністичного суспільства», еволюцію становища радянської жінки в 30-і рр. XX ст.

Виклад основного матеріалу

1920-1930-ті роки минулого століття були роками великого соціального експерименту. В цей період радянська влада активно намагалась вирішити з користю для себе «жіноче питання».

У 1920-х рр. була висунута програма розв'язання «жіночого питання» як питання політичного. Жінки були визначені як особлива категорія громадян, що має значні репродуктивно-біологічні і соціально політичні відмінності від чоловіків. Разом з тим жінки розглядалися як потенційні будівники соціалістичного суспільства, у якості яких вони повинні були мобілізуватися пролетарською державою; основною особливістю гендерної політики Радянського Союзу гостро постала проблема мобілізації не тільки радянських чоловіків, а й, у першу чергу, соціалізація радянських жінок з метою їх входження в економічну та політичну сфери суспільного життя.

Радянське керівництво розробило і намагалося протягом 20-30-х рр. втілювати цілий ряд гендерних технологій. Серед них: залучення жінок до сфери виробництва, декларування рівних прав з чоловіками, прославляння трудових подвигів жінок, які обрали «чоловічі професії», формування своєрідного пантеону «нових жінок-героїв», система різного роду заохочень від премій до державних нагород, стратегія формування образу «нової жінки», технологія втягування жінок у суспільно-політичну діяльність, що передбачала використання соціальних ліфтів для кар'єрного професійного росту тощо.

Гендерна політика у 30-х рр. носила цілком прагматичний характер. Одним із прихованих завдань радянської держави було залучення якомога більшої кількості жінок у народне господарство та перетворення їх у робочу силу. Без їх залучення у виробничу сферу реалізувати плани індустріалізації та колективізації було нереально. Засобом досягнення своїх цілей тоталітарна держава використала емансипацію жінок, залучаючи їх до суспільно корисної праці.

Офіційно така політика з боку держави подавалося радянською пропагандою як декларація-заклик «досягати нових звершень, реалізувати себе в нових сферах діяльності, передовсім професійних, які досі вважалися «чоловічими» [4, с. 59]. Причому, не було й слова сказано, що не всяка праця може підійти жінкам, що є дуже важкі і навіть шкідливі для жіночого здоров'я види робіт. Зате демагогічно стверджувалося, що радянською владою створена можливість рівноправної професійної самореалізації жінок і що таким чином жінка нарешті має можливість стати економічно незалежною від чоловіка.

На місцях у різних сферах суспільного виробництва ці лозунги і заклики не завжди реалізовувалися у повному обсягові. Впродовж всіх 30-х років реалізація цієї гендерної політики проходила у два етапи: у першій половині мало місце грубе використання жіночої праці на найважчих ділянках виробництва без можливості скористатися соціальним ліфтом, ігнорування права реалізовувати себе у суспільній і політичній сферах, у другій половині - відповідно до змін загальних політичних стратегій розвитку радянської суспільно-економічної системи вже мало місце більш активне використання жіночої праці в інших сферах життя, у тому числі управлінській, громадській і політичній.

Прикладом може бути історія залучення жінок до праці в промисловості і сільському господарстві Христинівського району у зазначеному періоді.

Христинівський район Київської області був переважно сільськогосподарським, але тут був потужний залізничний вузол і цукровий завод, де також досить активно використовувалася праця жінок.

Всі жінки на селі в основному працювали на полях, фермах, але були й

невеликі категорії непрацюючих: дружини голів колгоспів, хатні робітниці. Останніх зобов'язували повідомляти сільські ради про свою діяльність, реєструватися, інакше їх чекало адміністративне покарання.

Окрему групу становили трудящі -одноосі бниці. Було дуже багато одиноких жінок, які втратили чоловіків на фронтах громадянської війни, в роки голодомору. Їх життя було дуже важким, бо вони поєднували роботу в колгоспі і вдома без будь-якої допомоги. Але вони мусіли все одно працювати в громадському секторі і ще й виконувати всі непосильні завдання. Наприклад, 75-річна одинока жінка звітує про наднормову здачу хліба державі.

У 1932 році була прийнята Постанова ЦК КП(б)У «Про перевибори жінделегацій у місті й на селі на 1932-33 роки та зміцнення їх роботи» (Додаток А). У документі надавалося велике значення залученню різних категорій жінок: робітниць, колгоспниць, одноосібниць, біднячок, середнячок, кустарок у завершення п'ятирічки, виконанні завдань остаточної ліквідації неписьменності, вихованні молодого покоління, боротьбі проти опортунізму різного ґатунку. Держава ставила завдання проводити у всіх колективах жінделегатські збори, які визнавалися однією з основних форм масово- політичної роботи серед жіноцтва, школою соціалістичного виховання. Акцент робився на виховання нових жіночих кадрів, які щойно влилися до соціалістичного виробництва [7]. Жіноцтво Христинівщини відгукнулося на ці заклики.

Однією з важливих гендерних технологій було залучення жінок до освоєння чоловічих професій. Газети публікували статті, в яких пропагували це явище. Дописувачі місцевих газет регулярно повідомляли прізвища учасників руху, їх досягнення, турбувалися про належні умови праці. Зокрема, у статті «Рука об руку з чоловіками» містився заклик оволодівати чоловічими професіями і наводилися приклади: дві жінки у депо, Шмараєва і Качан працюють помічниками машиністів, 8 жінок - кочегари, серед яких Владишевська, Луцюк, Загоруйко, Гірич та ін.. [8]. На паровозі відомого стахановця Воєвудського відмінно працювали помічниці машиніста Н. Цибульська і Н. Ярощук. Згадуються також слюсар-автомийниця А. Мартинюк, колійний майстер М.В. Михайлова.

З 1934 року жінки-залізничниці починають брати участь у стахановському русі.

Оволодівали чоловічими професіями і молоді колгоспниці. Найбільш привабливими були професії шоферів трактористів. Стимулом до оволодіння чоловічими професіями були престиж та висока оплата праці Першою трактористкою в районі стала Т. Брус із с. Велика Севастянівка.

Жінки-трактористки були об'єднані в бригаду із семи чоловік (Ярина Марчук, Христя Рак, Галя Мишак, Олена Заболотна, Оля Задирун, Онися

Шпіговська), яку очолювала Олена Л. Лінчук [9]. Про своє бажання стати трактористками заявляли колгоспниці с. Козачий Хутір М. Бондар, Ф. Руденко, М. Біла.

У Сичівському колгоспі трактористками були Н. Горкова, З. Жовноватюк, С. Підліснюк, Г Криворучко [10]. У Сичівській МТС на тракторі працювала О. Забродська. Заголовок останню статті є свідченням того, що держава готувала жінок до участі у війні.

У колгоспах нарівні з чоловіками працювали жінки-шофери, зокрема у газеті «Колгоспник Христинівщини» згадується Христя Рак із Росішського колгоспу, яка на автомобілі ГАЗ ударно вивозила буряки і отримала премію у розмірі 300 крб. [11]. Разом з нею працювала Д. Качан.

Праця жінок-колгоспниць і рядових залізничниць була дуже тяжкою, особливо у першій половині 30-х рр. Не менш важко приходилося і ударницям праці. Газета «Колгоспник Христинівщини» за 12 березня 1937 року описує боротьбу за 500 центнерів з гектара ланкової Сичівського колгоспу ім. Шмідта Тетяни Гринчук. Жінки мали підготувати площу, вивезти і розкидати 20 т перегною, 15 ц суперфосфату, 5 ц попелу, посадити підготовлене насіння буряків, 5 разів промотижити, 5 разів підживити спецрозчинами із куряків, суперфосфату, сильвініту, селітри тощо, а потім 14 червня дощ пооббивав все листя на буряках... І тим не менш урожай був вражаючий - 515 ц буряка [12].

Робочий день починався зі сходом сонця і закінчувався з настанням темряви. Тяжко працювали доярки, телятниці, птахівниці. А у той час бригадирами були одні чоловіки.

Нелегкою була праця і на току. Пара жінок із с. Ботвинівка, наприклад, навантажила і розвантажила 70 ц зерна [13]. Жінки-залізничниці, крім тих, які працювали в конторах, теж працювали тяжко, хоч у них, на відміну від колгоспниць, був нормований робочий день і стабільна, регулярна оплата праці. Залізничниць могли заставити за одну зарплату працювати на двох посадах.

Нелегкими були умови праці у стрілочниць, мулярів, побільниць, трактористок, шоферів тощо.

А ще цих всіх жінок кожного дня чекала не менш важка домашня праця: приготування їжі для сім'ї, прання, прибирання, догляд за дітьми і виховання чоловіків у комуністичному дусі.

Щоб якось приховати жорстку експлуатацію жіночої праці у різних сферах виробництва, її прикривали лозунгами гендерної рівності, турботою держави про жінку-трудівницю, наданням їй широких прав і створення можливостей змінити своє життя у кращу сторону. Широко використовувалася практика матеріального і морального заохочення.

За успіхи у праці жінки-ударниці отримували різні нагороди. Премії

були як матеріальні, так і грошові. Найчастіше їх нагороджували у свята: до 8 Березня, жовтневі, травневі тощо. Підставами до нагородження були не лише трудові успіхи, а й виконання і перевиконання фінплану, здачу зерна [14].

Жінок-рядових працівниць залізниці, нагороджували взуттям, одягом, а дружин інженерів, командирів виробництва - премією у розмірі 100 крб.

За високі врожаї цукрових буряків (500 цнт з га) колгоспниць преміювали грошима і натурою. Наприклад, Жук Саші подарували телицю і 100 крб. грошової премії [15].

За отримання врожаю буряків у 1000 ц з га ланка Єви Солод із Іванівської дільниці селекстанції отримала 2375 крб. та ще премію: ланковій 200 крб., а члени ланки - по 100 крб. [16].

Жінок-передовиць висували також на нагородження обласними преміями. Найкращі з них удостоювалися зустрічі з керівниками республіки.

За статистикою більше нагород отримували колгоспниці і працівниці МТС. Їх преміювали поїздками на Всесоюзні і Всеукраїнські виставки досягнень народного господарства. Деякі з них (наприклад, А. Гаврилюк і Принзюк ) отримали срібні медалі. Малою срібною медаллю були нагороджені також колгоспниці району Козінська, Крива, Мацієвська, Передрій [17].

Серед нагород була і поїздка на екскурсію в м. Ленінград та Москву.

Кращих ударниць праці рекомендували до лав партії і, до переведення на керівні посади. Така увага додавала жінкам сил і наснаги, виховувала в них почуття самоповаги.

Держава декларувала про своє піклування про жінок-ударниць і про багатодітні сім'ї.

Місцеві органи влади зобов'язували голів колгоспів, директорів МТС і радгоспів з'ясувати, чи не потребують ці сім'ї поліпшення матеріально- побутових умов: «якщо розкрита покрівля, то покрити, неогороджена садиба, то обгородити, якщо багатодітні стахановки-вдови не мають садити, то треба допомогти їм придбати, навіть переселивши їх в інший колгосп... Тим, кому потрібна серйозна медична допомога і лікування, то треба цю медичну допомогу і лікування організувати.» [18].

Для залучення жінок району у промислове і сільськогосподарське виробництво керівництво району та залізничного вузла сприяли появі гендерно-привабливих установ.

З 1932 року в селах району спостерігається відкриття дитячих садків та ясел, з метою надати можливість жінкам спокійно працювати.

Функціонування дитячих закладів перебувало на постійному контролі, оскільки державі і районові потрібні були робочі руки, адже міста потребували хліба. Дитячі ясла, майданчики працювали в кожному селі, особливо у весняно-осінній період.

В Христинівці було відкрито дитячу і жіночу консультації з метою покращення стану здоров'я жінок та дітей. Лікарі поліклініки займалися поширенням знань серед жінок [19]. Крім того створено цілу систему родильних закладів. Зокрема, у с. Росішки, Ліщинівці, Івангороді, Угловатій, Верхнячці та ін. Відділ охорони материнства і дитинства надавав породіллям допомогу на дітей: 25 пелюшок, 6 пар шкарпеток, 6 сорочок, одіяло, 5 кг манної крупи, 3 кг рису [20]. Заходи держави спрямовані на зростання якості здоров'я жінок, зростання рівня народжуваності свідчили, що і в районі місцеві органи влади намагалися втілити політику партії про відродження традицій патріархальної сім'ї. Роки голодомор завдали людських втрат районові, наближалися війна.

В районі відкривається цілий ряд аптек. Колгоспниць-п'ятисотенниць обслуговували без черги.

Державна допомога багатодітним сім'ям по Христинівському району

У с. Велика Севастьянівка багатодітним матерям вручали особисті книжки на отримання пільг.

Жінкам надавали путівки на курорти. Ось що писала Устя Підопригора: «Там мені вставили зуби, зробили молодою. Курорт дав мені сили для ще кращої праці» [21]. Були також путівки для матері з дитиною, правда, у заклади на території району.

Місцеве керівництво часто ігнорувало директиви центру. Голови колгоспів гендерні проблеми вирішували по-своєму, керуючись особистим розумінням проблеми. Незважаючи на те, що у статуті сільськогосподарської артілі було передбачено звільнення жінок від усяких робіт за місяць до пологів, у ряді колгоспів цей припис грубо порушували, наприклад, до останнього дня перед пологами керівництво колгоспу заставляло працювати на полі Марію Живолуп з с. Велика Севастьянівка [22]. І такі факти були непоодинокі.

Керівники партійних і державних установ у першій половині 30-х рр.. за окремі поступки дозволяли собі привселюдно ображати жінок. Так за відмову виконати норму здачі хліба, придбати квитки різних лотерей їх обзивали шкідниками та куркулями. Їх могли навіть засудити до позбавлення волі. Така доля спіткала жительку с. Чайківка Секлету Денисюк, яку засудили на 3 роки і сплати штрафу у 250 крб. За окремі проступки (збір колосків, приховування зерна) жінок виганяли з колгоспу [23].

До середини 30-х рр.. на сторінках районної газети згадуються жінки- куркульки і підкуркульниці. Це було явною дискримінацією жінок, які противилися колективізації. Районна газета ганьбить їх, навіть називає їх прізвища: Кавун Софія, Новіцька (с. Голяківка), Василенко Марія та ін. [24].

Дискредитація жінок з боку чоловіків спостерігалася і на побутовому

рівні. Так за проїзд до Умані з чоловіків брали 1 крб., а з жінок - 2. Таке несправедливе відношення пояснювали тим, що, мовляв, вони собі в Умані вторгують.

Висновки

Таким чином, впродовж всіх 30-х років реалізація тендерної політики проходила у два етапи: у першій половині мало місце грубе використання жіночої праці на найважчих ділянках ігнорування права реалізовувати себе у суспільній і політичній сферах, у другій половині - відповідно до змін загальних політичних стратегій розвитку радянської суспільно-економічної системи вже мало місце більш активне використання жіночої праці в інших сферах життя, у тому числі управлінській, громадській і політичній. Жінки Христинівщини брали активну участь у сільському господарстві і промисловості. Відомі прізвища жінок-трактористок, жінок- шоферів, жінок-помічників машиністів тощо. Жінки краю становили значну частину ударників праці - п'ятисотенниць і тисячниць, стаханівців.

З метою приховати жорстку експлуатацію жіночої праці у різних сферах виробництва, її прикривали лозунгами гендерної рівності, турботою держави про жінку-трудівницю, наданням їй широких прав і створення можливостей змінити своє життя у кращу сторону. Проте незважаючи на це, жінки залишалися активними учасницями суспільних процесів.

Перспективним у дослідженні є з'ясування ролі жінок у суспільному і політичному житті країни і краю.

Література:

1. Гончаренко О.В. Дослідження проблеми виховання хлопчиків і дівчаток у контексті аналізу гендерної політики (на прикладі радянської гендерної політики 1917 - 1955-х рр.). Вісник Чернігівського національного педагогічного університету. Сер.: Педагогічні науки. 2014. Вип. 115. С. 56-59. Режим доступу:Пїр://пЬиу.§оу.иа/ШКХ/ VchdpuP_2014_115_17

2. Кісь О. Рецепція радянської влади і незалежності в усних автобіографіях жінок України // Схід-Захід: Історико-культурологічний збірник. Вип. 11-12. Харків, 2008. С. 17- 28.

3. Вороніна М. Жіноче питання в Донбасі та феномен Паші Ангеліної (20-30-ті рр. ХХ ст.). Збірник наукових праць. Серія «Історія та географія». Харківський національний університет імені Г. С. Сковороди. Вип. 33. - Харків, 2008. С. 147- 153.

4. Кобченко Катерина Гендерна політика радянської влади 1930-х років: між пропагандою та реальністю. Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Гендерні дослідження» / укл. М. С. Петрушкевич. Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2016. Вип. 2. С. 56-71.

5. Лабур О.В. «Нова жінка»: унормовані образи жінки-суспільниці і жінки-трудівниці в радянській літературі України 1920-1930-х років. Краєзнавство. 2010. №3. С. 205.

6. Голдман Венди З. Женщины у проходной. Гендерные отношения в советской индустрии (1917-1937); пер. с англ. В. Ю. Лобовской. Москва: РОССПЭН, 2002, 358 с.

7. Про перевибори жінделегацій у місті й на селі на 1932-33 роки та зміцнення їх роботи. Колгоспник Христинівщини. 1932. 17 жовтня.

8. Рука об руку з чоловіками. Христинівський залізничник. 1941. 8 березня.

9. Зобов'язання виконаємо. Колгоспник Христинівщини. 1938. 12 серпня.

10. Цегельнюк Я. Вивчу трактор, щоб бути танкістом. Колгоспник Христинівщини. 1939. 8 червня.

11. Включаємося у змагання шоферів. Колгоспник Христинівщини. 1936. 3 грудня.

12. Гринчук Т. Як я стала п'ятисотенницею. Колгоспник Христинівщини. 1937. 12 березня.

13. Жінки ведуть перед. Колгоспник Христинівщини. 1932. 17 серпня.

14. Чайківський А. Преміюємо ударниць. Колгоспник Христинівщини. 1932. 8 березня.

15. Жук С. Чому я стала п'ятитисотенницею. Колгоспник Христинівщини. 1936. 27

січня.

16. Солод Є. Як я стала тисячницею. Колгоспник Христинівщини. 1936. 26 листопада.

17. Нагородження учасників Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Колгоспник Христинівщини. 1940. 22 березня.

18. Лист ЦК КП(б)У від 27 грудня 1936 року. Колгоспник Христинівщини. 1937. 20 січня.

19. Прухніцька Відкрито жіночу і дитячу консультації. Колгоспник Христинівщини. 1935. 12 грудня.

20. Майструк В. Я дуже задоволена родильним будинком. Колгоспник Христинівщини. 1937. 14 лютого.

21. Підопригора Устя Курорт дав мені сили для ще кращої роботи. Колгоспник Христинівщини. 1936. 13 лютого.

22. Не дбають про здоров'я жінок. Колгоспник Христинівщини. 1937. 16 жовтня.

23. Вигнати з колгоспу. Колгоспник Христинівщини. 1937. 27 липня 1937.

24. Їм не місце у колгоспі. Колгоспник Христинівщини. 1933. 5 березня.

References:

1. Honcharenko O.V. (2014). Doslidzhennia problemy vykhovannia khlopchykiv i divchatok u konteksti analizu hendernoi polityky (na prykladi radianskoi hendernoi polityky 1917 - 1955-kh rr.) [Study of the problem of upbringing boys and girls in the context of gender policy analysis (on the example of the Soviet gender policy of 1917-1955)]. Visnyk Chernihivskoho natsionalnoho pedahohichnoho universytetu. Ser.: Pedahohichni nauky - Bulletin of the Chernihiv National Pedagogical University. Pedagogical sciences series, 115, 56-59 [in Ukrainian].

2. Kis O. (2008). Retseptsiia radianskoi vlady i nezalezhnosti v usnykh avtobiohrafiiakh zhinok Ukrainy [Reception of Soviet power and independence in the oral autobiographies of Ukrainian women]. Skhid-Zakhid: Istoryko-kulturolohichnyi zbirnyk - East-West: Historical and cultural collection, 11-12, 17- 28 [in Ukrainian].

3. Voronina M. (2008). Zhinoche pytannia v Donbasi ta fenomen Pashi Anhelinoi (20-30-ti rr. KhKh st.) [The women's issue in Donbas and the phenomenon of Pasha Anhelina (20s-30s of the XX century)]. Zbirnyk naukovykh prats. Seriia «Istoriia ta heohrafiia» - Collection of scientific works. Series "History and geography. Kharkivskyi natsionalnyi universytet imeni H. S. Skovorody, 33, 147-153 [in Ukrainian].

4. Kobchenko K. (2016). Henderna polityka radianskoi vlady 1930-kh rokiv: mizh propahandoiu ta realnistiu [Gender policy of the Soviet power in the 1930s: between propaganda and reality]. Naukovi zapysky Natsionalnoho universytetu «Ostrozka akademiia». Seriia «Henderni doslidzhennia» - Scientific notes of the National University “Ostroh Academy”. Series “Gender Studies”. Ostroh: Vydavnytstvo Natsionalnoho universytetu «Ostrozka akademiia», 2, 56-71 [in Ukrainian].

5. Labur O.V. (2010). «Nova zhinka»: unormovani obrazy zhinky-suspilnytsi i zhinky- trudivnytsi v radianskii literaturi Ukrainy 1920-1930-kh rokiv ["New woman": standardized images of a woman-social activist and a woman-worker in the Soviet literature of Ukraine in the 1920s - 1930s]. Kraieznavstvo - Local History, 3, 205 [in Ukrainian].

6. Holdman Vendy Z. (2002). Zhenshchyny u prokhodnoi. Hendernye otnoshenyia v sovetskoi industrii (1917-1937) [Women at the checkpoint. Gender relations in Soviet industry (1917-1937)]; per. s anhl. V. Yu. Lobovskoi. Moskva: ROSSPЭN [in Russian].

7. Pro perevybory (1932) Pro perevybory zhindelehatsii u misti y na seli na 1932-33 roky ta zmitsnennia yikh roboty [On the re-election of women's delegations in the city and in the countryside for 1932-33 and strengthening their work]. Kolhospnyk Khrystynivshchyny - Collective farmer of Khrystynivshchyna, 17 zhovtnia [in Ukrainian].

8. Ruka ob ruku z cholovikamy (1941) [Hand in hand with men]. Khrystynivskyi zaliznychnyk - Khrystynivsky railwayman, 8 bereznia [in Ukrainian].

9. Zobov'iazannia vykonaiemo (1938) [We will fulfill our obligations]. Kolhospnyk Khrystynivshchyny - Collective farmer of Khrystynivshchyna, 12 serpnia [in Ukrainian].

10. Tsehelniuk Ya. (1939). Vyvchu traktor, shchob buty tankistom [I will study the tractor to be a tankman. Kolhospnyk Khrystynivshchyny - Collective farmer of Khrystynivshchyna, 8 chervnia [in Ukrainian].

11. Vkliuchaiemosia u zmahannia shoferiv (1936) [We join the driver competition]. Kolhospnyk Khrystynivshchyny - Collective farmer of Khrystynivshchyna, 3 hrudnia [in Ukrainian].

12. Hrynchuk T. (1937). Yak ya stala p'iatysotennytseiu [How I became “piatysotennytsia”]. Kolhospnyk Khrystynivshchyny - Collective farmer of Khrystynivshchyna, 12 bereznia [in Ukrainian].

13. Zhinky vedut pered (1932) [Women lead the way]. Kolhospnyk Khrystynivshchyny - Collective farmer of Khrystynivshchyna, 17 serpnia [in Ukrainian].

14. Chaikivskyi A. (1932). Premiiuiemo udarnyts [We reward female shock-workers]. Kolhospnyk Khrystynivshchyny - Collective farmer of Khrystynivshchyna, 8 bereznia [in Ukrainian].

15. Zhuk S. (1936). Chomu ya stala p'iatytysotennytseiu [Why did I become “piatysotennytsia”]. Kolhospnyk Khrystynivshchyny - Collective farmer of Khrystynivshchyna, 27 sichnia [in Ukrainian].

16. Solod Ye. (1936) Yak ya stala tysiachnytseiu [How I became “tysiachnytsiа”]. Kolhospnyk Khrystynivshchyny - Collective farmer of Khrystynivshchyna, 26 lystopada [in Ukrainian].

17. Nahorodzhennia (1940) Nahorodzhennia uchasnykiv Vsesoiuznoi silskohospodarskoi vystavky [Awarding of participants of the All-Union Agricultural Exhibition]. Kolhospnyk Khrystynivshchyny - Collective farmer of Khrystynivshchyna, 22 bereznia [in Ukrainian].

18. Lyst TsK KP(b)U vid 27 hrudnia 1936 roku (1937) [Letter of the Central Committee of the Communist Party of Ukraine of 27^th December 1936]. Kolhospnyk Khrystynivshchyny - Collective farmer of Khrystynivshchyna, 20 sichnia [in Ukrainian].

19. Prukhnitska (1935)Vidkryto zhinochu i dytiachu konsultatsii [Women's and children's consultations are open]. Kolhospnyk Khrystynivshchyny - Collective farmer of Khrystynivshchyna, 12 hrudnia [in Ukrainian].

20. Maistruk V. (1937). Ya duzhe zadovolena rodylnym budynkom [I am very satisfied with the maternity hospital]. Kolhospnyk Khrystynivshchyny - Collective farmer of Khrystynivshchyna, 14 liutoho [in Ukrainian].

21. Pidopryhora Ustia (1936) Kurort dav meni syly dlia shche krashchoi roboty [The resort gave me strength for even better work]. Kolhospnyk Khrystynivshchyny - Collective farmer of Khrystynivshchyna, 13 liutoho [in Ukrainian].

22. Ne dbaiut pro zdorov'ia zhinok (1937) [They don't care about women's health]. Kolhospnyk Khrystynivshchyny - Collective farmer of Khrystynivshchyna, 16 zhovtnia [in Ukrainian].

23. Vyhnaty z kolhospu (1937) [Expelled from the collective farm]. Kolhospnyk Khrystynivshchyny - Collective farmer of Khrystynivshchyna, 27 lypnia [in Ukrainian].

24. Yim ne mistse u kolhospi (1933) [There is no place for them in a collective farm]. Kolhospnyk Khrystynivshchyny - Collective farmer of Khrystynivshchyna, 5 bereznia [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru