Щекавицькі некрополі в рамках історії місцевості Щекавиця

Размещено на http://www.allbest.ru/

Щекавицькі некрополі в рамках історії місцевості Щекавиця

Альона Пєвнєва

магістерка історичного факультету

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

Щекавицькі некрополі в історії місцевості Щекавиця

Анотація

щекавиця історичний місцевість археологічний

У статті розглядається історія місцевості Щекавиця від перших літописних згадок, що сягають Х-ХІ століть до 1950-х років. Дана робота є важливою в контексті систематизації даних з історії Щекавиці та Щекавицького некрополя, зокрема. Особлива увага присвячена Щекавицькому могильнику Х-ХІІ ст. та Щекавицькому некрополю і Церкви Всіх Святих, що були знищені радянським режимом у 1935-1936 роках. Темі Щекавицького некрополю присвячено небагато публікацій, адже більшість дослідників даної місцевості звертаються до дискусійних питань про походження назви, розташування літописної гори Щекавиця та дослідженням Щекавицького могильника. Гора Щекавиця та прилеглі до неї території є частиною історичного центру Києва, що впродовж історії міста відігравала різні ролі в його функціонуванні. Спираючись на досліджені джерела можна стверджувати, що дана тема є недостатньо розкритою в сучасній українській історіографії та потребує додаткової уваги. Метою роботи є дослідити та репрезентувати історичне та культурне значення історичної місцевості Щекавиця. Зважаючи на її вразливе становище, загрозу повного знищення археологічного та історичного потенціалу, доцільним є дослідження та систематизація даних щодо історії Щекавиці. Багато відомостей щодо Щекавицького некрополю отримано з описових джерел та путівників ХІХ - початку XX століття. Дані з середньовічної історії місцевості Щекавиця в рамках досліджень середньовічного Подолу висвітлено в працях археологів Мовчана І.І., Івакіна В.Г., Івакіна Г.Ю., а також дослідниць Мельник О.О., Козак О.Д., Проценко Л.А. Найбільш повно Щекавицький некрополь був описаний Л.А. Проценко ще у 1990-х.

Ключові слова: Щекавиця, Скавика, Щекавицький некрополь, Щекавицький могильник, Церква Всіх Святих, цвинтар, історія Києва.

Shchekavytsia necropolises in the history of the Shchekavytsia area

Aliona Pevneva, M.A. in History, Faculty of History, Taras Shevchenko National University of Kyiv

Abstract

The article covers the topic of the history of Shchekavytsia district from the first mentions in the annals of the 10th - 11th centuries to the 1950s. Emphasis of attention on the Shchekavytsia burial ground of the 10th - 12th centuries. and the Shchekavytsia necropolis and the Church of All Saints, which were destroyed by the Soviet regime in 1935-1936. There are few articles on the topic of the Shchekavytsia necropolis, because most researchers of this area turn to the debatable questions about the origin of the name, the location of the Shchekavytsia mountain described in the annals, and the Shchekavytsia burial ground. Shchekavytsia Mountain and its adjacent territories are part of the historical center of Kyiv. Throughout the history of the city, Shchekavytsia has played various roles in its functioning. After analyzing the sources, it can be stated that this topic is insufficiently disclosed in modern Ukrainian historiography and needs more research. The purpose of the work is to investigate and represent the historical and cultural significance of the historical district of Shchekavytsia. Considering the vulnerable situation of the area, which is threatened with complete destruction of the archaeological and historical potential, it is advisable to research and systematize data on the history of Shchekavytsia. A lot of information was obtained from descriptions and guidebooks of the 19th and early 20th centuries. Data on the medieval history of the Shchekavitsa area within the framework of research into the medieval Podol can be found in the works of archaeologists I.I. Movchan, V.G. Ivakin, and G.Yu. Ivakin. As well as researchers Melnyk O.O. Kozak O.D., Protsenko L.A. Shchekavytsia necropolis was most fully described by L.A. Protsenko back in the 1990s. This work is important in the context of the systematization of data on the history of Shchekavytsia and Shchekavytsia necropolis, in particular.

Keywords: Shchekavytsia, Skavyka, Shchekavytsia necropolis, Shchekavytsia cemetery, All Saints Church, cemetery, history of Kyiv.

Щекавиця - історична місцевість в центрі Києва. Найбільш відомою серед широкого загалу є легенда про походження назви гори від імені одного з легендарних засновників Києва - Щека. Ця легенда згадується у «Повісті минулих літ», а також у вірменському сказанні «Історії Тарона» (Махновець 1999, с. 5; Писаренко, с. 1). М. Худаш обґрунтовано доводить, що сам оронім Щековиця є автохтонною назвою (в сучасному написанні назви Щекавиця простежується російськомовний вплив, з характерним «аканням») (Худаш 1999, с. 5; Желєзняк 2014, с. 174-175).

Ототожнення назв Щекавиця та Скавика, в традиційній історіографії, почалось з праці М. Берлінського «Історія міста Києва», написаної наприкінці XVIII століття. Ця версія багато років вважалась єдино вірною і не викликала сумнів. В історичних документах вперше таке ототожнення починається з грамоти 1619 року (Берлінський 1991, с. 28; Желєзняк 2014, с. 172). Разом з тим існують і інші погляди на дану проблему.

Місцевість і безпосередньо гора Щекавиця історично пов'язана з князем Олегом. Вдруге в Повісті минулих літ вона згадується саме як місце поховання Олега. Звідси і виникають інші назви гори, як приклад Олегова могила (Махновець 1999, с. 5). Але питання щодо розташування літописної гори, де поховано князя Олега викликає дискусію в українській історіографії. О. Толочко наводить обґрунтовані докази, що гора, яку наразі називають Щекавицею, раніше відома під назвою Скавика не відповідає літописній горі Щекавиця.

Літописну Щекавицю в дохристиянські часи заселяли євреї. (На сучасній горі Щекавиці знайдені залишки поселень ранніх слов'ян.) Католицький єпископ Києва Йосиф Верещинський повідомляє, що у пізніші часи гора була передана католицькому єпіскопству (Ернст 1930, с. 68). Саме ці свідчення на думку О. Толочко підтверджують гіпотезу про розташування літописної гори Щекавиця в місцевості Кудрявець (Толочко 1997, с. 153).

Розв'язанню питання етимології назви Щекавиця та інших форм (таких як Шкавица, Щековица, Щьковица та інших) присвячені роботи українських дослідників М. Худаш, І. Железняка, О. Толочка та інших.

В даній роботі ми відійдемо від питання про розташування могили князя Олега, і звернемось до історії місцевості, що зараз носить назву Щекавиця, розташованою біля Юрковиці між вулицями Лук'янівська, Олегівська та Нижньоюрківська.

Плато гори було заселено в часи Русі, припускають, що на горі розташовувався укріплений посад (Шероцкий 1917, с. 203; Зоценко, Тараненко 2007, с. 113). Під час розкопок за адресою вул. Олегівська 41 були знайдені залишки фундаменту кам'яного храму кінця ХІ--ХІІ ст. Його традиційно ототожнюють з літописною церквою попа Василія. На жаль, більш детальне дослідження об'єкта ускладнюється сучасною забудовою і поганою збереженістю матеріалу (Зоценко, Тараненко, 2007, с. 114; Сагайдак 2011).

Звичай ховати небіжчиків на горах має тривалу традицію. Це обумовлено потребою захистити могильники від руйнацій (наприклад, повеней). Друга причина більш сакральна і відповідає релігійному світогляду населення. Поховання мало бути ближче до неба, богів. Щекавиця виконувала роль подільського некрополя ще з Середньовіччя. Великий давньоруський могильник на вершині Щекавиці, досліджений у 1992--1996 роках, датується Х--ХІІ сторіччями, площа: понад 1000 м² (Мовчан 1995, с. 104; Сагайдак 2011). Розкопки були проведені при забудові садиби міської мечеті. У ХІ столітті на території київського Подолу починають виникати могильники, що відокремлені від заселеної частини. О.Д. Козак обґрунтовує точку зору, що на міському кладовищі на горі Щекавиці ховали представників досить бідного прошарку населення. Він спирається на результати дослідження стану кісток і зубів поховання, які свідчать про одноманітну зернову дієту, слабший імунітет, низьке розповсюдження маркерів стресу та великий відсоток анемій, порівняно з іншими могильниками (у Верхньому Києві) (Козак 2005, с. 117).

Результати дослідження давньоруського могильника на Щекавиці стали важливим джерелом інформації про християнські поховальні обряди та демографічну структуру населення Подолу. Щекавицький могильник репрезентує 12-15% всіх досліджених поховань середньовічного Києва. Тут розкопано один могильник з 111 похованнями, з них 93 в дерев'яних домовинах (Мовчан 1995, с. 105; Івакін 2013, с. 189). Поховання репрезентує гомогенне, за краніологічними та остеологічними показниками, населення (Козак 2005, с. 120). Серед особливих знахідок на Щекавицькому могильнику варто виділити:

кам'яну «подушку» для небіжчика. Така «подушка» знайдена в одному з чотирьох поховань, в яких виявлено прояви афонського чернечого обряду «перемивання кісток»;

серед поховань також виявлено рожевий шиферний хрестик (подібний поховальний інвентар виявлено лише в одному київському могильнику - Дитинка);

серед поховального інвентарю виділяється монета, що наслідувала денарій XI ст. Оттона та Адельгойди. Він був знайдений у похованні молодого чоловіка, віком 22-25 років;

окремої уваги заслуговує поховання № 72, неприродне положення кісток, відчленування кінцівок, на думку археологів, вказують на жорстоку страту небіжчика (Мовчан 1995, с. 105). Середній вік смерті щодо досліджених тут поховань - 41,5 років. Дані щодо поховань на Щекавиці дають важливу інформацію про статевий склад населення, адже підтверджують загальну тенденцію київських некрополів щодо переважання чоловічих поховань. На Щекавицькому могильнику таке співвідношення 1,9:1 (Козак 2005, с. 120). Причини такого явища встановити складно, вони можуть бути як соціальні, так і природні.

На південному боці гори у 1990-1991 рр. експедицією Т.А. Бобровського було виявлено залишки комплексу штучних печер, що може вказувати на існування тут печерного монастиря (Сагайдак 2011). Але наразі ця тема недостатньо досліджена і не дає багато матеріалу для детальної характеристики об'єкта.

Щекавиця (а саме Олегова могила) кілька разів згадується в літописних джерелах XII століття, зокрема, як територіальний орієнтир, як місце княжої зустрічі в 1150 році. В 1151 році Щекавиця була важливим стратегічним об'єктом при обороні Києва від Юрія Володимировича (Махновець 1989, с. 245; Толочко 1997, с. 159).

Складнощі археологічного дослідження гори Щекавиці пов'язані з господарським використанням гори у XVI--XVII століттях, ерозією ґрунтів та сучасною приватною забудовою, що у більшості випадків не забезпечена археологічними розкопками та наглядом, передбачених чинним законодавством України.

На території літописного Копирева кінця (Кудрявця), гори Щекавиці та Хоревиці матеріалів другої половини XIII-XV ст. поки що не виявлено. Вірогідно заселеність Щекавиці переривається після монгольської навали. Поки не знайдено підтвердження наявності поселень після 1240-х років (Івакін 1996, с. 113).

У XIV-XV сторіччях гора виконувала роль військово-стратегічного об'єкта. Адже з Щекавиці чудово проглядалась Замкова гора і замок, що розташовувався на ній. З розвитком вогнепальної зброї, зі змінами у стратегії і тактиці робили положення Київського замку особливо вразливим з боку Щекавиці. 2 грудня 1581 року Щекавиця була передана Богородицькій церкві для землеробської діяльності. На її схилах розташувались виноградники та сади (Сборник материалов... 1874, с. 47 (ІІІ); Толочко 1997, с. 159).

За грамотою Сигізмунда ІІІ Щекавиця була передана місту ще у 1619 році. Зауважимо, що в даному документі використовується саме назва Щекавиця. О.П. Толочко припускає, що саме в цей момент гора Скавика стала відповідати Щекавиці (Сборник материалов... 1874, с. 59 (ІІІ)). Серед важливих подій в історії гори виділяється Київська облога 1658 року. На Щекавиці розташовувались укріплення козаків під керівництвом Павла Яненка-Хмельницького. Кампанія виявилась невдалою для козацького війська Данила Виговського і завершилась спаленням Києва московськими військами. «... Данило Виговский подступил под город московский киевский от монастыря Печерскіго з войском козацким, а Яненко, полковник киевский, з другого боку с козаками стоячи на Шкавицы добывали города московского ...» - Чернігівський літопис. В історіографії цей епізод отримав назву Скавичщина (Скавищизна) (Белозерский 1859, с. 27; Ернст 1930, с. 636; Мицик 2007, с. 228).

Цвинтар, збудований у 1772 році, на горі Щекавиці був одним з найбільших у Києві, там ховали магістратів, науковців і видатних діячів Києва. Федір Сенгалевич при описі цвинтаря поділяє поховання на чотири групи: поховання магістратів (власне ці могили він і описує в праці «Київський некрополь II. Щекавиця); могили науковців; урядовців; міщан і ремісників. Незважаючи на те, що автор вказує, що ці групи не були сегментовані та відокремленні між собою, з його опису ми можемо зробити висновок про певну стратифікацію могил. Більш старі поховання, а також поховання більш заможних і привілейованих мешканців Києва знаходились ближче до церкви. Могили бідніших прошарків населення далі від центру, ближче до схилів (Сенгалевич 1930, с. 70).

Детальний опис декількох магістратських могил етнолог подає в роботі «Київський некрополь II. Щекавиця». Могили магістратських діячів», що була видана в другій частині часопису «Хроніка археології та мистецтва» (Сенгалевич 1930, с. 70). Цей випуск часопису було видано у 1930 році. Тоді ще можна було побачити та дослідити цвинтар на горі Щекавиця та Церкву Всіх Святих. В першій частині часопису також видана стаття Сенгалевича, присвячена могилам революціонерів. Тут він також згадує про поховання на Щекавиці Лимаря Василія Михайловича від 1906 року. Дослідник відносить її до революції 1905-1907 років, спираючись на епітафію, де вказано, що померлого було вбито поліцейським (Сенгалевич 1930, с. 73).

Оскільки місто постійно розросталось, Київ зіткнувся з проблемою поховання мешканців, чума 1770-1771 рр. посилила потребу в нових місцях для поховань містян. Для упорядкування похоронної справи було прийнято рішення про заснування нового кладовища. До 1770-х в Києві була закріплена традиція ховати померлих на спеціально відведеній території сакралізованій освяченою спорудою. 31.12.1771 було видано наказ про заснування спеціальних місць для поховань, подалі від місць проживання людей. Щекавицький цвинтар було засновано у 1772 році (Закревський 1868, с. 883; Берлінський 1991, с. 155). Однією з причин заснування кладовища стала «пошесть чуми» з 1770 року. Внаслідок чуми 1770-1771 років в Києві з приблизно 20 тис. населення загинув 3 631 дорослий (Иконников 1904, с. 43-44; Закревський 1868, с. 90). Деякі джерела повідомляють про шість або вісім тисяч померлих (Берлінський 1991, с. 155). Відсутність достатнього та достойного місця для поховань померлих внаслідок хвороби приводило до утворення «несанкційованих» масових могильників (Попельницька 2003, с. 28). Заснування цвинтаря на Щекавиці стало одночасно, і реакцією на масові смерті внаслідок епідемії, і частиною реформи поховальної справи, адже саме в 1772 році Катериною II був виданий наказ про забов'язання місцевих купців і міщан турбуватись про кладовища. Щекавицький цвинтар було засновано для поховань киян, що мешкали на Подолі. В той самий час засновано кладовище поблизу Лук'янівки, а для населення Печерська - на узвишші Саперного поля. За наказом 1771 року ховати небіжчиків поза межами кладовищ заборонялось, виключення були лише для кліриків (Мельник 2012, с. 132).

Саме у 1770-х роках поховальна справа набуває більшого контролю з боку держави, зокрема приймаються важливі рішення щодо впорядкування практики облаштування загальних та монастирських цвинтарів. Вводяться певні норми здійснення поховань, зокрема, глибина поховання (це була одна з мір боротьби з розповсюдженням хвороби) (Закревський 1868, с. 88). До 1771 р. для поховання померлих використовувались парафіяльні кладовища.

У 1808 році частину Щекавицького цвинтаря було передано для поховань старообрядній частині міста. Останні поховання на цьому кладовищі відносять до років Другої світової війни (Проценко 1994, с. 46). Старообрядницьке кладовище і, розташоване поруч з ним, мусульманське кладовище збереглись до сьогодні і заслуговують окремих досліджень.

Сенгалевич описує одне з найдавніших поховань на території київських цвинтарів - могилу київського бургомістра Кулеша Кузьми Стафановича (1699-1774 рр.). Поховання датується 1774 роком. За описом автора: «Камінь на плиті не оброблений, не вирівнянний, з невипростаними краями. Напис зроблено слов'янськими літерами; літери врізані глибоко, зроблені читко й гарно й напис ясний і виразний. Цифри дат арабські» (Сенгалевич 1930, с. 72).

Також в роботі присутній опис могили київського війта Георгія Рибальського. Федір Сенгалевич, описуючи надмогильний камінь, вказує дату смерті війта як 25 січня 1815 року (Сенгалевич 1930, с. 73). При цьому в Метричній книзі Собора Успіння Пресвятої Богородиці на Подолі за 1813 рік є запис про смерть київського війта, коллежського ассесора Георгія Рибальського від 23 січня 1813 року. (ЦДІАК України, ф. 127, спр. 1365) Зважаючи на те, що неспівпадіння зустрічаються двічі на цифрах 3 та 5, можемо припустити, що мала місце друкарська помилка. Війт Рибальський сприяв побудові Церкви Всіх Святих на кладовищі, про яку йтиметься нижче (Друг та ін. 2004, с. 22).

Сенгалевич описує також могили інших магістратів на Щекавицькому цвинтарі:

останній київський війт - Григорій Іванович Киселівський (похований у 1841 році), похований під надмогильною чавунною плитою з написом. Г.І. Киселівський - суперечлива постать, за життя його звинувачували у втраті Києвом магдебурзького права. Цікаво те, що історик, який «реанімував» постать Киселівського в київській історії - Володимир Степанович Іконніков, пізніше теж був похований на Щекавицькому цвинтарі у 1923 році (Друг та ін. 2004, с. 22; Сенгалевич 1930, с. 73; Проценко 1994, с. 47);

Леонтій Кондратович Вишневський (пох. у 1802 році), пивний шафарь. На його могилі встановлена плита з сірого пісковику;

Ілля Олександрович Войтенко, київський бургомістр (пох. у 1870 році). На його похованні також чавунна могильна плита з написом. Сенгалевич згадує також і поховання його сина Олександра Ільковича, але його могилу не описує;

Григорій Петрович Романовський, київський бургомістр (пох. у 1863 році).

У путівнику «Київ», виданому у 1930 році за редакцією Ф. Ернста можна зустріти опис Щекавицького цвинтаря, зокрема могили архітектора А. Меленського (похований у 1834 році). Автор описує надмогильний знак у вигляді піраміди з урною (Ернст 1930, с. 641).

Цвинтар вже був переповнений у 1886 році, коли його обнесли парканом, і вже тоді стояло питання про його закриття (Проценко 1994, с. 46).

З історією кладовища на Щекавиці тісно пов'язана історія Церкви Всіх Святих, яка фактично сакралізувала простір кладовища, підтримуючи давні традиційні норми поховань. При описі Щекавицького цвинтаря Сенгалевич зауважує, що біля самої церкви немає поховань від дати заснування цвинтаря (1772 рік), припускаючи, що це тому, що на місці цих поховань пізніше зведена церква. На нашу думку, таке припущення не дуже слушне, адже поховання могли просто не зберегтись. Аналізуючи текст статті виникає також протиріччя щодо будівництва церкви. Сенгалевич вказує на те, що перші могили не збереглись тому, що на їх місці збудовано церкву, при цьому в тому ж тексті статті вказується, що церкву почали будувати у 1772 році, це питання дискусійне (Сенгалевич 1930, с. 73).

За деякими джерелами (Указатель... 1869, с. 203; Закревський 1868, с. 883; Петров 1897, с. 26) церкву почали будувати у 1780 і закінчили у липні 1782 року. Закревський вказує дату 16 липня 1782 року, як дату освячення церкви (Закревський 1868, с. 883). Є також версії про закладення церкви у 1782 році і завершення будівництва в 1786 (Попельницька 2003, с. 81). Сама церква була збудована коштом міста (Указатель. 1869, с. 203).

Церква Всіх Святих - одноповерхова споруда, була побудована в стилі єлизаветинсько- го барокко (Івакін 2015, с. 52; Шероцкий 1917, с. 203; Лукомський 1999, с. 52). В 1809 році в Церкву Всіх Святих вдарила блискавка, і в рамках відновлювальних робіт церкву також було перероблено (Закревський 1868, с. 883). Багато хто при описанні Церкви Всіх Святих на Щекавицькому цвинтарі зауважає, що перебудова 1809 року значно погіршила зовнішній вигляд церкви (Шероцкий 1917, с. 203).

Церква Всіх Святих та Щекавицький цвинтар були знищені в рамках перебудови Києва 1934-36 років (Третяк 1998, с. 13б). На місці Щекавицького цвинтаря, Аскольдової могили, цвинтаря Флорівського монастиря планувалось створити систему парків від Києво-Печерської Лаври до Щекавиці (Микорський 1951, с. 14). Проєкт так ніколи й не був реалізований. Після руйнування церкви, вже в 1950-х роках в підвалах церкви всіх святих були знайдені декілька гробниць (Мельник 2007, с. 79).

Остаточно поховання на Щекавицькому цвинтарі були припинені у 1928 році (Мельник 2017, с. 79; Проценко 1994, с. 46). Оскільки закриття цвинтаря для поховань було лише за 6 років до перебудови, то були ще живі родичі похованих, при цьому перенесення поховань відбувалось лише в одиничних випадках. Розкриття могил і склепів на Аскольдовій могилі супроводжувалось грабунком і винайманням коштовностей, що поховані разом з небіжчиками. Припускаємо, що такі факти мали місце і на Щекавицькому цвинтарі. Зокрема, відомо про нагляд і контроль представників НКВД при розкопках могил на Щекавиці (Микорський 1951, с. 15). На поточний момент на горі є опосередковані залишки цвинтаря - Старообрядницьке та Мусульманське кладовища.

Лукомський при описі Щекавицького цвинтаря описує також і надгробки XVI-XVII століть, хоча в інших описах таких даних не знайдено (Лукомский 1999, с. 32, 52).

Наразі місцевість Щекавиця є ландшафтним заказником. Згідно рішення Київської міської ради № 468/9547 від 24.09.2020. Його межі визначаються вулицями: Верхній та Нижній Вал, Мирна, Нижньоюрківська, Кирилівська, на його території проходять вул. Олегівська, Лукянівська та провулок Лукянівський. Дане рішення було ухвалено для збереження цінних природних та історико-культурних об'єктів та для сприяння ефективному туризму і відпочинку киян (Рішення київської міської ради №468/9547). Історична місцевість знаходиться під загрозою знищення, головною причиною є забудова території. Приватні будівництва безпосередньо на горі Щекавиця та прилеглих територіях не завжди супроводжуються археологічними розкопками та наглядом, передбаченими чинним законодавством України. Зважаючи на дискусійні питання щодо історії гори Щекавиця, доцільним буде подальше дослідження території, археологічних та архівних матеріалів, що доповнять наявні відомості з історії місцевості.

Отже, спираючись на дослідженні джерела, зокрема описи Києва ХІХ-ХХ ст. та археологічних досліджень Щекавиці в контекстах загального дослідження середньовічного Києва, можемо констатувати, що на поточний момент історія місцевості досліджена вкрай фрагментарно. Найбільш дослідженими в історії Щекавиці є два періоди: Щекавицький могильник Х-ХІІ ст. та Щекавицький цвинтар, що існував на горі з 1772 року до 1950-х. Щекавицький цвинтар на рівні з Аскольдовою могилою виступали справжніми некрополями центральної частини Києва. Саме на території Щекавицького цвинтаря було поховано багато осіб, що напряму впливали на історичне, культурне життя Києва та України. Досліджень, що присвячені Щекавицькому цвинтарю в українській історіографії набагато менше, ніж досліджень, присвячених Аскольдовій могилі. Щекавиця не викликала великого інтересу з боку істориків минулого і сучасних дослідників. Більшість путівників та досліджені історії Києва, що видавались у ХІХ - початку Хх ст. зачіпали Щекавицю лише поверхнево. Не зупиняючись детально на описі місцевості, зауважуючи лише, що на горі є цвинтар і церква. Варто виділити описи некрополя XVIII-XX ст., зроблені Ф. Сенгалевичем у 1920-х, адже автор наводить унікальні описи поховань цвинтаря, що на той час ще можна було спостерігати. В цьому контексті короткий неточний опис Сенгалевича є важливим джерелом. За умови збереження Щекавицького некрополя, сьогодні це міг би бути надзвичайно важливий з історичної точки, сакралізований простір Подолу. Більшість уваги сучасних дослідників присвячена історіографічним питанням та археологічним дослідженням могильника, що розташовувався на горі. Гору Щекавиця та прилеглу до неї територію ще з 1930-х планувалось зробити парком, у 2020 році рішення Київської міської ради спиралось зокрема на туристичний потенціал гори.

Список джерел та літератури

1. Берлінський, М.Ф., 1991, Історія міста Києва. Берлинський М.Ф. ред. Київ: Наукова думка. Білозерський, М., 1856, Черниговская Летопись: 1587-1750, Южнорусскія летописи. Київ: Університетська типографія, 1-45.

2. Друг, О.М., Ковалинський, В.В., Мельник, О.М., 2004, Георгій Рибальський, від війта - до мера. Київ: ВЦ «Дон -97».

3. Ернст, Ф., 1930, Київ: Провідник. Київ: Держтрест «К.-Д.», 2-га Друкарня, вул. Воровського № 42. Желєзняк, І.M., 2014, Щекавиця. Шульгач В. ред. Київський топонімікон. Київ: Видавничий дім «Кий», 172-178. Закревський, М., 1868, Описание города Киева (Т 2). Москва.

4. Зоценко, В.М., Тараненко, С.П., 2007, Археологічний нагляд на вул. Олегівській, 43а в Києві, Археологічні дослідження в Україні 2006-2007, 113-114.

5. Иконников, В.С., 1904, Киев в 1654-1855 гг. Исторический очерк. Київ.

6. Івакін, В.Г., 2012, Археологічна карта поховальних пам'яток давньоруського Подолу Києва, Харьковский историко-археологический ежегодник, 11, 188-197.

7. Івакін, В.Г., 2015, Церкви та кладовища Києво-Подолу XIV-XVIII ст. за даними археологічних досліджень. Болховітіновський щорічник 2013-2014, 51-64.

8. Івакін, Г.Ю., 1996, Історична топографія пізньосередньовічного Києва, Івакін Г.Ю. ред. Історичний розвиток Києва XIII - середина XVI ст. (історико-топографічні нариси). Київ.

9. Івакін, Г.Ю., 1996, Розділ III: Історична топографія пізньосередньовічного Києва. Історичний розвиток Києва XIII -- середини XVI ст. (історико-топографічні нариси). Київ, 109-189.

10. Козак, О.Д., 2005, Населення Києва Х-ХІІІ ст. за даними палеопатології. Дис. ... канд. іст. наук, НАН України «Інститут археології». Київ.

11. Козак, О.Д., 2005, Особливості демографічної структури населення середньовічного Києва за даними антропології, Наукові записки з Української історії, 16, 115-122.

12. Лукомський, Г., 1999, Киев: церковная архитектура XI-XIX века, византийское зодчество, украинское барокко. Репринт. вид. 1923 року. Київ: Техніка.

13. Махновець, Л.Є., 1989, Літопис руський за Іпатіївським списком. Київ: Дніпро.

14. Мельник О., 2017, Поховальні пам'ятки Києва XVІ-XVІІІ ст. Дис. ... канд. іст. наук. Київ, НАН України Інститут археології.

15. Мельник, О., 2012, Нові архівні матеріали до поховань та цвинтарів Києва XVІІІ ст. Болховітіновський щорічник 2011, 130-138.

16. Микровський, Б., 1951, Разрушение культурно-исторических памятников в Киеве в 1934-1936 годах. Мюнхен. Мицик, Ю.А., 2007, Київська облога 1658, Енциклопедія історії України у 8 томах, т. 4: Ка - Ком. Київ: Наукова думка, 228.

17. Мовчан, І.І., Бобровський, Я.Є., Климовський, С.І., Гончар, В.М., 1995-1996, Щекавицький могильник у Києві, Археологічні відкриття в Україні 1994-1996, 104-105.

18. Перелік 802 об'єктів культурної спадщини, розташованих на території пам'ятки ландшафту та історії «Історичний ландшафт Київських гір та долини р. Дніпро».

19. Петров, Н.И., 1897, Историко-топографическіе очерки древняго Кіева. Київ: Типографія імператорського університета святого Володимира.

20. Писаренко, Н.Ф. Гора Щекавиця (літописні згадки та київський фольклор). Музей історії Десятинної церкви. План організації території державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ», 2021, Приватна організація: Український інститут культурного надбання. Київ.

21. Попельницька, О., 2003, Історична топографія київського Подолу XVN - початку ХІХ ст. Київ: Стилос. Проценко, Л.А., 1994, Київський некрополь. Путівник-довідник, Київ: Український письменник. Рішення Київської міської ради № 468/9547 від 24.09.2020.

22. Сагайдак, М.А., 2011, Археологічний заповідник «Гора Щекавиця». [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.vgosau.kiev.ua/2013-02-07-18-20-24/2013-02-20-11-13-37/208---l-r Сборник материалов для исторической топографии Киева и его окрестностей, 1874, Київ: Тип. Е.Я. Федорова.

23. Сенгалевич, Ф., 1930, Київський некрополь II. Щекавиця. Могили магістратських діячів, Хроніка археології та мистецтва, ч. 2, 69-73.

24. Сенгалевич, Ф., 1930, Некрополь київський. (Революційні могили), Хроніка археології та мистецтва, ч. 1,71-72.

25. Толочко, О.П., 1997, Замітки з історії топографії домонгольського Києва. Київська старовина, 3, 152-167. ТРЕТЯК, К., 1998, Київ: путівник по зруйнованому місту. Київ: Редакційно-видавничий центр «Київський університет», 135-136.

26. Указатель святыни и священных достопамятностей Киева, как в самом городе, так и в его окрестностях, для поклонников, посещающих святые места Киевские. Видання четверте, 1869, Київ: Типографія Києво-Печерської Лаври.

27. Худаш, М.Л., 1999, До етимології імені одного з легендарних засновників Києва: Щек, Записки з ономастики, 3, 3-10.

28. Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України), ф. 127, оп. 1012, спр. 1365. Шероцкий, К.В., 1918, Киев: путеводитель. Київ: тип. С.В. Кульженко.

References

1. Berlinskyi, M.F., 1991, Istoriia mista Kyieva [History of the city of Kyiv]. Berlynskyi M. F. red. Kyiv: Naukova dumka. [In Ukrainian].

2. Bilozerskyi, M., 1856, Chernigovskaia Letopys: 1587-1750, Yuzhnorusskii letopysi [Chernigov Chronicle: 1587-1750, Southern Russian Chronicles,]. Kyiv: Universytetska typohrafiia, 1-45. [In Russian].

3. Druh, O.M., Kovalynskyi, V.V., Melnyk, O.M., 2004, Heorhii Rybalskyi [George Rybalskyi], Vid viita - do mera. Kyiv: NBU im. Yaroslava Mudroho, 22. [In Ukrainian].

4. Ernst, F., 1930, Kyiv: Providnyk [Kyiv: Guide]. Kyiv: Derzhtrest «K. - D», 2-ha Drukarnia, vul. Vorovskoho № 42. [In Ukrainian].

5. Ikonnikov, V.S., 1904, Kiev v 1654-1855 hh. [Kyiv in 1654-1855]. Istorycheskii ocherk. Kiev. [In Russian]. Ivakin, H.I., 1996, Istorychna topohrafiia piznoserednovichnoho Kyieva [Historical topography of late medieval Kyiv]. Ivakin H.I. red., Istorychnyi rozvytok Kyeva XIII - seredyna XVI st. (istoryko-topohrafichni narysy). Kyiv. [In Ukrainian]. Ivakin, H.Y., 1996, Rozdil III: Istorychna topohrafiia piznoserednovichnoho Kyeva [Chapter III: Historical topography of late medieval Kyiv]. Istorychnyi rozvytok Kyeva XIII - seredyny XVI st. (istoryko-topohrafichni narysy). Kyiv, 109-189. [In Ukrainian].

6. Ivakin, V.H., 2012, Arkheolohichna karta pokhovalnykh pamiatok davnoruskoho Podolu Kyeva [Archaeological map of burial monuments of the Old Russian Podol of Kyiv]. Kharkivskyi istoryko-arkheolohycheskyi ezhehodnyk, 11, 188-197. [In Ukrainian].

7. Ivakin, V.H., 2015, Tserkvy ta kladovyshcha Kyevo-Podolu XIV-XVIII st. za danymy arkheolohichnykh doslidzhen [Churches and cemeteries of Kyiv-Podil of the 14th - 18th centuries according to archaeological research]. Bolkhovytynovskyi shchorichnyk 2013-2014, 51-64. [In Ukrainian].

8. Khudash, M.L., 1999, Do etymolohii imeni odnoho z lehendarnykh zasnovnykiv Kyeva: Shchek [To the etymology of the name of one of the legendary founders of Kyiv: Shchek]. Zapysky z onomastyky, 3, 3-10. [In Ukrainian].

9. Kozak, O.D., 2005, Naselennia Kyeva X-XII st. za danymy paleopatolohii [The population of Kyiv in the XXII centuries according to paleopathology data]. Dys. ... kand. ist. nauk, NAN Ukrainy «Instytut arkheolohii». Kyiv. [In Ukrainian].

10. Kozak, O.D., 2005, Osoblyvosti demohrafichnoi struktury naselennia serednovichnoho Kyeva za danymy antropolohii [Peculiarities of the demographic structure of the population of medieval Kyiv according to anthropological data]. Naukovi zapysky z Ukrainskoi istorii, 16, 115-122. [In Ukrainian].

11. Lukomskyi, H., 1999, Kiev: tserkovnaia arkhitektura XI-XX veka, vyzantiiskoe zodchestvo, ukrainskoe barokko [Kyiv: church architecture of the 11th - 20th centuries, Byzantine architecture, Ukrainian baroque]. Reprynt. vyd. 1923 roku. Kyiv: Tekhnika. [In Russian].

12. Makhnovets, L.I., 1989, Litopys ruskyi za Ipatiivskym spyskom [Russian chronicle according to the Ipatiiv list]. Kyiv: Dnipro. [In Ukrainian].

13. Melnyk, O., 2012, Novi arkhivni materialy do pokhovan ta tsvyntariv Kyieva XVIII st. [New archival materials for burials and cemeteries of Kyiv of the 18th century]. Bolkhovytynovskyi shchorichnyk 2011, 130-138. [In Ukrainian]. MELNYK, O., 2017, Pokhovalni pamiatky Kyeva XVI--XVIII st. [Funeral monuments of Kyiv of the 16th - 18th centuries.]. Dys. ... kand. ist. nauk. Kyiv, NAN Ukrainy «Instytut arkheolohii». [In Ukrainian].

14. Movchan, I.I., Bobrovskyi, Ya.Ya, Klymovskyi, S.I., Honchar, V.M., 1995--1996, Shchekavytsia mohylnyk u Kyevi [Shchekavytsia burial ground in Kyiv]. Arkheolohichni vidkryttia v Ukraini 1994--1996, 104-- 105. [In Ukrainian].

15. Mykrovskyi, B., 1951, Razrushenye kulturno-istorycheskikh pamiatnikov v Kieve v 1934--1936 godakh [Destruction of cultural and historical monuments in Kyiv in 1934--1936]. Miunkhen. [In Russian].

16. Mytsyk, Yu.A., 2007, Kyivska obloha 1658 [Siege of Kyiv 1658]. Entsyklopediia istorii Ukrainy u 8 tomakh, t. 4: Ka -- Kom.. Kyiv: Naukova dumka, 228. [In Ukrainian].

17. Perelik 802 obiekta kulturnoi spadshchyny, roztashovanykh na terytorii pamiatky landshaftu ta istorii «Istorychnyi landshaft Kyivskykh hir ta dolyny r. Dnipro» [A list of 802 objects of cultural heritage located on the territory of the landscape and history monument «Historical Landscape of the Kyiv Mountains and the Dnipro River Valley»]. [In Ukrainian].

18. Petrov, N.Y., 1897, Istoryko-topohrafycheskie ocherki drevniaho Kieva [Historical and topographical sketches of ancient Kyiv]. Kyiv: Typohrafiia imperatorskoho universyteteta sviatoho Volodymyra. [In Russian]. Plan orhanizatsii terytorii derzhavnoho istoryko-arkhitekturnoho zapovidnyka «Starodavnii Kyiv» [Organization plan of the territory of the state historical and architectural reserve «Ancient Kyiv»], 2021, Pryvatna orhanizatsiia: Ukrainskyi instytut kulturnoho nadbannia. Kyiv. [In Ukrainian].

19. Popelnytska, O., 2003, Istorychna topohrafiia kyivskoho Podolu XVII -- pochatku XX st [Historical topography of the Kyivskoho Podol XVII -- the beginning of the 20th century]. Kyiv: Stylos. [In Ukrainian]. Protsenko, L.A., 1994, Kyivskyi nekropol. Putivnyk-dovidnyk [Kyiv necropolis. Guidebook]. Kyiv: Ukrainskyi pysmennyk. [In Ukrainian].

20. Pysarenko, N.F. Hora Shchekavytsia (litopysni zghadky ta kyivskyi folklor) [Shchekavytsia Mountain (chronological references and Kyiv folklore)]. Muzei istorii Desiatynnoi tserkvy. [In Ukrainian].

21. Rishennia kyivskoi miskoi rady № 468/9547 vid 24.09.2020 [Decision of the Kyiv City Council No. 468/9547 dated September 24, 2020]. [In Ukrainian].

22. Sahaidak, M.A., 2011, Arkheolohichnyi zapovidnyk «Hora Shchekavytsia» [Archaeological reserve «Hora Shchekavytsia»]. [Online]. Available from: http://www.vgosau.kiev.ua/2013-02-07-18-20-24/2013-02-20-11-13-37/208---l-r [In Ukrainian].

23. Sbornik materialov dlia istorycheskoi topohrafii Kieva y ego okrestnostei [A collection of materials for the historical topography of Kyiv and its surroundings], 1874, Kiev: Tip. E.Ya. Fedorova. [In Russian]. Senhalevych, F., 1930, Kyivskyi nekropol II. Shchekavytsia. Mohyly mahistratskykh diiachiv [Kyiv necropolis II. Shchekavytsia. Graves of magistrates]. Khronika arkheolohii ta mystetstva, ch. 2, 69--73. [In Ukrainian]. Senhalevych, F., 1930, Nekropol kyivskyi. (Revoliutsiini mohyly) [Kyiv Necropolis. (Revolutionary graves)]. Khronika arkheolohii ta mystetstva, ch. 1,71--72. [In Ukrainian].

24. Sherotskyi, K.V., 1918, Kiev: putevodytel [Kyiv: travel guide]. Kyiv: typ. S.V. Kulzhenko.

25. Tolochko, O.P., 1997, Zamitky z istorii topohrafii domonholskoho Kyeva [Notes on the history of the topography of pre-Mongol Kyiv]. Kyivska starovyna, 3, 152--167. [In Ukrainian].

26. Tretiak, K., 1998, Kyiv: putivnyk po zruinovanomu mistu [Kyiv: a guide to the destroyed city]. Kyiv: Redaktsiino-vydavnychyi tsentr «Kyivskyi universytet», 135--136. [In Ukrainian].

27. Tsentralnyi derzhavnyi istorychnyi arkhiv Ukrainy, m. Kyiv (TSDIAK Ukrainy), f. 127, op. 1012, spr. 1365. [In Ukrainian]. Ukazatel sviatyni i sviashchennykh dostopamiatnostei Kieva, kak v samom gorode, tak i v ego okrestnostiakh, dlia poklonnikov, poseshchaiushchikh sviatye mesta Kievskie. Vydannia chetverte [Index of shrines and sacred sights of Kyiv, both in the city itself and in its environs, for worshipers visiting the holy places of Kyiv], 1869, Kyiv: Typografiia Kievo-Pecherskoi Lavry. [In Russian].

28. Zakrevskii, M., 1868, Opisanie goroda Kieva. T. 2 [Description of the city of Kyiv. Vol. 2]. Moskva. [In Russian]. Zhelezniak, I.M., 2014, Shchekavytsia. Shulhach V. red, Kyivskyi toponimikon. Kyiv: Vydavnychyi dim «Kyi», 172--178. [In Ukrainian].

29. Zotsenko, V.M., Taranenko, S.P., 2007, Arkheolohichnyi nahliad na vul. Olehivskii, 43a v Kyevi [Archaeological surveillance on the street Olehivska, 43a in Kyiv]. Arkheolohichni doslidzhennia v Ukraini 2006--2007, 113--114. [In Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru