Насильницька колективізація в західних областях УРСР у післявоєнний період

Размещено на http://www.allbest.ru/

Насильницька колективізація в західних областях УРСР у післявоєнний період

Юрій Сорока, Наталія Коломієць

VIOLENT COLLECTIVIZATION IN THE WESTERN REGIONS OF UKRAINIAN SSR IN THE POST-WAR PERIOD

Iurii Soroka, Nataliia Kolomiiets

The article reveals the violent nature of the so-called «socialist transformations» carried out by the Soviet totalitarian system, which were the most clearly manifested in the nationalization of agriculture in the production region. Over the centuries, a single-person farm type of management developed in the western Ukrainian region, and the peasant cherished private ownership of land as the highest value.

The purpose of the forced collectivization of the western Ukrainian countryside was to strike a blow at the wealthy and middle-class economy, to socialize them and thereby undermine the basic social base of the national liberation insurgent movement. The peasantry was attracted to the collective farms by methods of economic coercion, intimidation and resettlement from the farms and as a result of other repressive measures.

The peculiarity of obtaining agricultural production was that one, being carried out mainly by workers sent from the eastern regions. Due to the fact that the proper material and technical base was not laid for collectivization in its first years, internal tension grew in the village, which, at the same time as the destruction of the traditional system, led to the undermining of agricultural production and the impoverishment of the population.

For a long time, the ideas of violent collectivization brought to Ukrainian territory from outside were not accepted and supported by the main mass of rural workers. The establishment of Soviet power in the Western Ukrainian region was carried out by traditional forced command-administrative and repressive-punitive methods already tested in the pre-war period, completely ignoring the local socio-economic and spiritual-cultural specifics, relying on the repressive machine and the military forces support.

Keywords: totalitarian regime, the western Ukrainian region, collectivization, personnel, repression.

Насильницька колективізація в західних областях УРСР у післявоєнний період

В статті розкрито насильницький характер проведення радянською тоталітарною системою так званих «соціалістичних перетворень», які найбільш яскраво проявилися в одержавленні сільського господарства виробничого регіону. На західноукраїнських землях упродовж століть склався одноосібний хутірський тип господарювання, а приватну власність на землю селянин плекав, як найвищу цінність.

Примусова колективізація західноукраїнського села мала на меті завдати удару заможному і середняцькому господарству, усуспільнити їх і тим самим підірвати основну соціальну базу національно-визвольного повстанського руху. До колгоспів селянство залучали методами економічного примусу, залякування і переселення з хуторів та унаслідок інших репресивних заходів.

Особливість одержавлення сільськогосподарського виробництва полягало в тому, що воно здійснювалася, переважно, надісланими зі східних регіонів виконавцями. У зв'язку з тим, що під колективізацію в її перші роки не було закладено належну матеріально-технічну базу, на селі зростала внутрішня напруга, яка, водночас з руйнуванням традиційного укладу, призвела до підриву сільськогосподарського виробництва та зубожіння населення.

Привнесені ззовні на український ґрунт ідеї насильницької колективізації ще довгий час не сприймалися і не підтримувалися з боку основної маси сільських трудівників. Утвердження радянської влади на західноукраїнських землях здійснювалося вже апробованими у передвоєнний період традиційними форсованими командно-адміністративними та репресивно-каральними методами, повністю ігноруючи місцеву суспільно-економічну та духовно-культурну специфіку, спираючись на репресивну машину та підтримку військових сил.

Ключові слова: тоталітарний режим, західноукраїнські землі, колективізація, кадри, репресії.

Партійно-радянське керівництво СРСР у процесі насаджування в західних областях УРСР сталінського тоталітарного режиму намагалося не тільки форсованими темпами запровадити політичні й економічні зміни, а й пришвидшити процес денаціоналізації й русифікації населення регіону.

Офіційна радянська й сучасна російська історіографія спотворює історію західноукраїнських земель, міфологізує так звану «тріумфальну» перемогу радянського ладу в регіоні, деформуючи історичну пам'ять, що згубно позначилося на національній свідомості народу. Прокремлівська історіографія використовує широкий набір таких ідеологічних методів, які в сучасній соціології вміщуються в поняття «маніпулююча інформація»: із застосуванням ци- татно-ілюстрованих прийомів викладу матеріалу, уніфікації наукового стилю на базі офіційних настанов, войовничої термінології. Звідси випливає необхідність спростування фальсифікацій і відновлення історичної правди.

Вагомим подвижницьким доробком у дослідженні історії західноукраїнських земель, національно-визвольних змагань є опрацювання і публікація архівних джерел вітчизняної історії

В.Сергійчука (2005); цінними є праці Б. Яроша (1995, 1999), І. Біласа (1994). Разом з тим вивчення даної проблеми ще не стало об'єктом підвищеної уваги дослідників. Завданнями статті є розкриття та аналіз насильницького підпорядкування західноукраїнського села радянському тоталітарному режимові. тоталітарний режим західноукраїнський репресія

Органи радянської влади невдовзі по звільненню території у 1944 р. почали створювати в селах регіону ініціативні групи для відновлення довоєнних і організації нових колгоспів. Наприкінці року тут діяло 24 колгоспи (переважно на Тернопільщині). А в 1945 р. їх вже було 177, зокрема від 36 до 47 відповідно у Тернопільській, Чернівецькій, від 11 до 13 у Дрогобицькій, Ровенській, Львівській і Волинській та 4 - у Станіславській областях. На 15 червня 1947 р. їх загальна кількість сягнула 725 (Історія Української РСР, т 7 1977, с. 82).

Такі темпи колективізації не відповідали масштабним планам партії. Гальмувались соціалістичні перетворення в регіоні, стримувалася ліквідація націоналістичного підпілля і звуження його соціальної основи. В першу чергу був взятий курс на проведення підготовчої роботи до масової колективізації сільського господарства. Вона супроводжувалася політикою «обмеження експлуататорських тенденцій куркульства». Заможні господарства обкладалися високими натуральними податками. Бідняки частково або повністю звільнялися від оподаткування, а середняки мали наполовину нижчі норми обов'язкових поставок, ніж «куркулі». У зв'язку з такою диференційованою економічною політикою при проведенні хлібозаготівель у перші повоєнні роки заможному і середньому селянству було завдано відчутного удару.

Одночасно, за розпорядженням Раднаркому уРср, у всіх західних областях проводилася інвентаризація землі, утворювалися земельні товариства, яким передавалися кращі землі, пасовища, майстерні і допоміжні господарства. Запроваджувалася організація супряжної спілки праці при посівах і збиранні врожаїв.

Для організації і проведення цих заходів вже до весни 1945 р. зі східних районів України, РРФСР та інших республік сюди було направлено більш як 2 тисячі чоловік (З історії колективізації сільського господарства західних областей Української РСР 1976, с. 9).

У результаті проведеної роботи масово утворювалися земельні товариства, яких на середину 1945 р. нараховувалося: у Львівській області - 951, Дрогобицькій - 902, Станіславській

- 960, Волинській - 1033, Тернопільській - 1262, Ровенській - 742, Чернівецькій -739. Усього

- 6587. На цей же період було створено 240 тис. супряг, які обробляли понад 900 тис. гектарів землі (ЦДАВОУ, ф.4626, оп. 1, спр. 44, арк. 48-52). Опорними пунктами держави в колективізації села стали машино-тракторні станції. Партійні органи вживали заходів щодо поповнення їх новою технікою, забезпечення механізаторськими кадрами, спеціалістами тощо. Із РРФСР, Узбекистану, Казахстану, Киргизії, Білорусії направлялися не лише спеціалісти, але й трактори, різноманітні сільськогосподарські машини, мінеральні добрива. В 1946 р. у Волинській області в 30-ти МТС нараховувалося 82 трактори (ДАВО, ф.1, оп. 1, спр. 148, арк. 34-42).

Окрім 174 тракторів відповідні механізаторські кадри були направлені в Ровенську область. Усього для налогодження роботи МТС в західні області було спрямовано більше 500 механізаторів і спеціалістів (ДАРО, ф. 400, оп. 1,428, арк. 38-42). Радянськими органами на них покладалася не тільки професійна і організаторська діяльність, а й політико-виховна робота серед населення. З цією метою в усіх МТС створювалися первинні партійні організації.

Механічно застосовуючи досвід колективізації 1930-х рр., березневий (1947 р.) Пленум ЦК ВКП(б) зобов'язав обкоми західних областей мобілізувати всіх комуністів і направити їх у села для організації колгоспів. Одночасно потужний репресивний апарат радянського режиму було кинуто на повне знищення ОУН і УПА, депортацію десятків тисяч сімей, звинувачених у співпраці з «антирадянськими елементами» та в небажанні вступати в колгоспи.

Тут варто згадати, що саме завдяки спротиву селян процесу колективізації і її повільним темпам населення західного регіону уникло голоду 1946-1947 років. Адже ігнорування об'єктивних законів суспільного розвитку, нехтування потребами села, надмірні хлібозаготівлі та велика засуха призвели у східних регіонах України до масового голоду 1946-1947 рр. Саме в західні регіони в пошуках хліба та інших продуктів тисячами направлялися сім'ї колгоспників із східних і центральних областей України. Значній частині голодуючих, завдяки західноукраїнським одноосібникам, вдалося врятуватися від голодної смерті, а деякі залишилися проживати на західноукраїнських землях.

Колективізація в західноукраїнських землях України наштовхувалася як на опір самого селянства, що традиційно було пов'язане з одноосібним господарством і приватною власністю, так і на потужний спротив загонів УПА і підпільників ОУН. Однак, сили були нерівні, оскільки влада залучила для проведення колективізації внутрішні регулярні війська та спецслужби.

В результаті прискорених темпів примусової колективізації в західних областях до кінця 1947 - початку 1948 рр. було створено близько 4 тисяч колгоспів. Однак березневий (1948 р.) Пленум ЦК КП(б) незадовільно оцінив темпи колективізації і зобов'язав обкоми і райкоми «перенести нагромаджений у східних областях досвід ведення артільного господарства в молоді колгоспи західних, Ізмаїльської і Закарпатської областей» (Історія Української РСР, т 8 1979, с. 86-87). На постійну і тимчасову роботу у сільські райони були спрямовані тисячі партійних працівників з міських парторганізацій, великий загін комсомольських активістів. У 1948-1950 рр. на роботу в західні регіони України партійними і радянськими органами було направлено 15 тис. чоловік із східних областей. Одночасно було передбачено підготувати для західних областей УРСР на короткочасних курсах 29,4 тис. спеціалістів і механізаторів, а протягом 19491950-х рр. - 10, 9 тис. голів колгоспів, рахівників, бухгалтерів та бригадирів. На завершальному етапі колективізації Пленум ЦК ВКП(б) своїм рішенням від 23 грудня 1949 р. про організацію політвідділів при МТС західних областей УРСР зобов'язав обкоми східних регіонів УРСР та СРСР направити для роботи в західних областях України 1,7 тис. партійних працівників. При всіх обласних управліннях сільського господарства функціонували політсектори, які разом з обкомами і райкомами партії займалися створенням та зміцненням колгоспів, організовували агітаційно-пропагандистську роботу і видання газет ( ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 70, спр. 2014, арк. 284).

На початок 1950-х рр. у західних областях УРСР була фактично завершена колективізація сільського господарства. Однак новостворені до середини 1950 р. близько 7,2 тис. колективних господарств не змогли на практиці довести ефективність колгоспного виробництва. Усуспільнення основних засобів виробництва не сприяло підвищенню продуктивності праці селян, вело до знищення їх особистого стимулу. Постійно зростала заборгованість колгоспів, масовими стали розбазарювання і привласнення громадського майна, порушення статутних норм колективного господарювання. На ефективність колгоспного виробництва суттєво впливав низький освітній і фаховий рівень керівників господарств. Так, у Волинській області в 1953 р. з 589 голів колгоспів лише троє мали вищу освіту, 3б були агрономами і шестеро - зоотехніками. Всі інші не мали спеціальної сільськогосподарської освіти. Більшість направлених в область кадрів осідали в управлінських установах обласного і районних центрів. Із 1352 спеціалістів сільського господарства безпосередньо в колгоспах і МТС працювала 501 людина. Великою була плинність кадрів. Так, в 1952-1953 рр. у Волинській області з МТС вибуло 20 відсотків бригадирів тракторних бригад, 38 відсотків трактористів, 29 відсотків комбайнерів (ДАВО, ф. 1, оп. 1, спр. 148, арк. 34-42). Порочною була сама практика відбору і призначення осіб для роботи головами колгоспів. Думка рядових колгоспників ігнорувалася, вибори носили формальний характер, оскільки рішення приймалися зверху в райкомах партії. Головним критерієм призначення на посади голів колгоспів, секретарів парторганізацій була політична доцільність, а не професійні чи ділові якості.

Тому вже в 1952 р. в Чернівецькій області довелося змінити значну кількість голів колгоспів, секретарів колгоспних і сільських парторганізацій. 278 голів колгоспів було замінено у Львівській області (З історії колективізації сільського господарства західних областей Української РСР 1976, с. 186-192). Незважаючи на це, подібна практика підбору кадрів для сільського господарства продовжувалася і в наступні роки. В березні 1955 р. ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР прийняли постанову про відбір 30 тис. чоловік з числа партійних, радянських і господарських кадрів, робітників і службовців для забезпечення керівництва колгоспним виробництвом.

Протягом 1954-1955 рр. партійні організації УРСР рекомендували на посади голів колгоспів 6 тис. членів КПРС. Чимало секретарів райкомів і міськкомів партії, відповідальних працівників, партійних і радянських органів, інженерів промислових підприємств очолили в цей час колгоспи (Історія Української рСр 1979, т. 8, с. 84-88). У 1954-1955 рр. у Ровенській області головами колгоспів стали 347 керівних партійних і радянських працівників, з яких 97 були направлені як тридцятитисячники (ДАРО, ф. 400, оп. 1, спр. 428, арк. 38-42). До кінця 1953 р. з обкому і райкомів партії Чернівецької області, з обласного управління і районних відділів сільського господарства, з науково-дослідних і навчальних закладів на роботу у село було переведено 658 чоловік. Для постійної роботи в сільському господарстві області республіканським партійним і радянським керівництвом була спрямована велика група працівників з Донецької та інших східних областей України. З числа відряджених двоє було призначено директорами МТС, вісім - завідуючими майстернями, двоє - головними інженерами, четверо - інженерами-контро- лерами, шестеро - інженерами по механізації, 35 - головами колгоспів. За 1956-1957 рр. на постійну роботу в МТС і колгоспи з міста Чернівці і райцентрів було направлено 580 комуністів (Нариси історії Чернівецької обласної організації 1980, с. 122, 134.), у Львівській області в колгоспи направили 52 секретарі райкомів партії і 9 голів райвиконкомів. Виконуючи рішення ЦК КПРС про направлення в сільське господарство тридцятитисячників, у села Станіславської області було спрямовано 134 голів колгоспів. Крім цього, до початку 1956 р. було відібрано і направлено на керівну роботу в сільські райони ще 300 комуністів, у тому числі секретарями райкомів партії - 23, головами райвиконкомів - 12 чоловік (Нариси історії Івано-Франківської обласної партійної організації 1980, с. 158).

Таким чином, незважаючи на масштабні адміністративні заходи і масові кадрові переміщення, колгоспи і радгоспи західних областей України залишалися низькопродуктивними і потребували з року в рік значних державних дотацій на утримання. Нав'язана політичною системою ідея колективного ведення господарства ще довгий час не сприймалася селянами. Управлінські кадри були сформовані в основному з прибулих із східних областей. Більшість з них зовсім не мали навичок управління.

Список джерел та літератури

1. БІЛАС, І., 1994, Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953: суспільно-політичний та істори- ко-правовий аналіз: у 2 кн. Київ: Либідь - Військо України.

2. Державний архів Волинської області (ДАВО), ф.1, оп.1 спр.148, арк. 34-42.

3. Державний архів Рівненської області (ДАРО), ф. 400, оп.1, спр. 428, арк. 38-42.

4. З історії колективізації сільського господарства західних областей Української РСР: збірник документів і матеріалів, 1976, За ред. М. К. Івасюти. Київ: Наукова думка.

5. Історія Української РСР: у 8 т.,10 кн., 1977. Київ: Наукова думка.

6. Нариси історії Івано-Франківської обласної партійної організації, 1980, Упоряд. В. Й. Браць та ін. Ужгород: Карпати.

7. Нариси історії Чернівецької обласної партійної організації, 1980, Упоряд. В. Й. Браць та ін. Ужгород: Карпати.

8. СЕРГІЙЧУК, В., 2005, Український здвиг: у 5-ти т. Київ: Укр. видавн.спілка.

9. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВОУ), ф. 4626, оп. 1, спр. 44, арк. 48-52.

10. Центральний державний архів громадських об'єднань України (ЦДАГОУ), ф. 1, оп. 70, спр. 2014, арк. 284. ЯРОШ, Б., 1995, Тоталітарний режим на західноукраїнських землях. 30-50-ті роки ХХ ст. Луцьк: Над- стир'я.

11. ЯРОШ, Б., 1999, Сторінки політичної історії західноукраїнських земель (30-50-ті роки ХХ ст.). Луцьк: Вежа.

References

1. BILAS, I., 1994, Represyvno-karalna systema v Ukraini 1917-1953: suspilno-politychnyi ta istoryko-pravovyi analiz: u 2 kn. [The repressive and punitive system in Ukraine 1917-1953: socio-political and historical-legal analysis]. Kyiv: Lybid - Viisko Ukrainy. [In Ukrainian].

2. Derzhavnyi arkhiv Volynskoi oblasti [State archive of the Volyn region]. (DAVO), f. 1, op. 1 spr. 148, ark. 34-42. [In Ukrainian].

3. Derzhavnyi arkhiv Rivnenskoi oblasti [State archive of Rivne region]. (DARO), f. 400, op. 1, spr. 428, ark. 38-42. [In Ukrainian].

4. Z istorii kolektyvizatsii silskoho hospodarstva zakhidnykh oblastei Ukrainskoi RSR: zbirnyk dokumentiv i materialiv, 1976, [On the history of collectivization of agriculture in the western regions of the Ukrainian SSR: a collection of documents and materials]. Za red. M. K. Ivasiuty. Kyiv: Naukova dumka. [In Ukrainian].

5. Istoriia Ukrainskoi RSR: u 8 t., 10 kn., 1977, [History of the Ukrainian SSR]. Kyiv: Naukova dumka. [In Ukrainian]. Narysy istorii Ivano-Frankivskoi oblasnoi partiinoi orhanizatsii, 1980, [Essays on the history of the Ivano- Frankivsk regional party organization]. Uporiad. V. I. Brats ta in. Uzhhorod: Karpaty. [In Ukrainian].

6. Narysy istorii Chernivetskoi oblasnoi partiinoi orhanizatsii, 1980, [Essays on the history of the Chernivtsi regional party organization].Uporiad. V.I. Brats ta in. Uzhhorod: Karpaty. [In Ukrainian].

7. SERHIICHUK, V., 2005, Ukrainskyi zdvyh: u 5-ty t. [Ukrainian shift]. Kyiv: Ukr. vydavn.spilka. [In Ukrainian]. Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnia Ukrainy [The Central State Archive of Higher Authorities and Administration of Ukraine]. (TSDAVOU), f. 4626, op.1, spr. 44, ark. 48-52. [In Ukrainian]. Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv hromadskykh obiednan Ukrainy [Central State Archive of Public Associations of Ukraine]. (TSDAHOU), f.1, op. 70, spr. 2014, ark. 284. [In Ukrainian].

8. YAROSH, B., 1995, Totalitarnyi rezhym na zakhidnoukrainskykh zemliakh. 30-50-ti roky ХХ st. [Totalitarian regime in western Ukrainian lands. 30s - 50s of the XX century]. Lutsk: Nadstyria. [In Ukrainian].

9. YAROSH, B., 1999, Storinky politychnoi istorii zakhidnoukrainskykh zemel (30-50-ti roky ХХ st.) [Pages of the political history of Western Ukrainian lands (30s - 50s of the XX century)]. Lutsk: Vezha. [In Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru