Розробка плану евакуації міста Києва восени 1915 р.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розробка плану евакуації міста Києва восени 1915 р.

Кліщинський Павло - кандидат історичних наук, старший викладач кафедри історії України Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, м. Кам'янець-Подільський

Глушковецький Анатолій - кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри археології, спеціальних історичних і правознавчих дисциплін, декан історичного факультету Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, м. Кам'янець-Подільський

Анотація

Мета статті - на основі виявлених архівних документів розкрити ключові аспекти плану евакуації міста Києва, розробленого восени 1915 р., визначити перспективи втілення його в життя. Методологічною основою дослідження є принципи історизму, системності та всебічності, проблемно-хронологічний та діахронний методи. Наукова новизна публікації полягає в тому, що вперше на основі архівних документів Центрального державного історичного архіву України у м. Києві проаналізовано зміст плану евакуації міста Києва, розробленого у 1915 р. Висновки. Після успішного наступу німецьких та австро-угорських військ навесні 1915 р. російська влада була змушена вдатися до проведення евакуаційних заходів. Над Києвом, що на початку Першої світової війни був великим тиловим містом, нависла загроза окупації. Восени 1915 р. владою було розроблено детальний план евакуації населення та майна з міста, що передбачав комплекс заходів із мобілізації наявних та залучення додаткових ресурсів. Евакуаційні заходи ускладнювалися великою кількістю поранених у місцевих шпиталях, тисячами біженців з прифронтових регіонів, що осіли в місті та його околицях, посиливши і без того значний розлад руху на залізницях. Розроблений комплекс заходів передбачав з'ясування кількості населення та майна, що підлягали мобілізації, розрахунок необхідних для цього транспортних ресурсів, визначення основних напрямів евакуації та подальшого розміщення населення, державних установ, устаткування стратегічно важливих підприємств і закладів освіти на новому місці.

Ключові слова: Південно-Західний фронт, Київ, евакуація, план, залізниця, навчальний заклад, державна установа.

DEVELOPMENT OF KYIV CITY EVACUATION PLAN IN AUTUMN 1915

KLISHCHINSKYI Pavlo - Candidate of Historical Sciences, Senior Lecturer of the Department of History of Ukraine, Kamianets-Podilskyi National Ivan Ohiienko University, Kamianets-Podilskyi

HLUSHKOVETSKYI Anatolii - Candidate of Historical Sciences, Associate Professor, Associate Professor of Archival Studies, Special Historical and Legal Disciplines, Dean of Faculty of History, Kamianets-Podilskyi National Ivan Ohiienko University, Kamianets-Podilskyi,

Abstract. The aim of the work, learning on the basis of the available archive documents is to analyze the key aspects of Kyiv city evacuation plan, developed in autumn 1915, to determine the problems and prospects of its implementation. The research methodology is based on the principle of historicism, systematics and comprehensiveness, problem-chronological and diachronic methods. The scientific novelty of the publication lies in the first systematic analyses of Kyiv city evacuation plan based of archival documents of the Central State Historical Archives of Ukraine in Kyiv. Conclusions. After the successful offensive of the German and Austro-Hungarian troops in spring of 1915, the Russian authorities had to resort to evacuation measures. The threat of occupation loomed over Kyiv, which was a large behind enemy lines city at the beginning of the First World War. In autumn 1915, the authorities developed the detailed plan for the population and property evacuation which included a set of measures to mobilize existing and attract additional resources. The evacuation measures were complicated by a large number of wounded in local hospitals, thousands of refugees and front-line regions internally displaced persons who settled in the city and its surroundings, increasing traffic disorder on the railways. The developed measures included finding out the number of people and property to be mobilized, calculating the transport resources, determining the main evacuation routes and further placement of the population, state institutions, equipment of strategically important enterprises and educational institutions in a new place. евакуація київ архівний

Key words: South-Western Front, Kyiv, evacuation, plan, railway, educational institution, state institution.

Постановка проблеми. Евакуаційні заходи на українських землях у роки Першої світової війни застосовувались неодноразово. Вперше до них вдалася австрійська влада в Галичині й Буковині, адже швидкий наступ російських військ під час Галицької битви 1914 р. змусив місцеву адміністрацію терміново організувати вивезення в тилові райони людей та матеріальні цінності. Навесні 1915 р. ситуація кардинально змінилася. Стрімкий Горлицький прорив австро-німецький військ у травні 1915 р. на Південно-Західному фронті став причиною уточнення та початку реалізації планів евакуації на території прифронтових губерній Правобережної України.

Аналіз джерел та останні дослідження. У вітчизняній історіографії відсутні роботи, в яких би комплексно досліджувався план евакуації міста Києва восени 1915 р. Окремі аспекти цієї проблеми дотично згадуються у роботах Т. Лазанської (Лазанська, 2009), О. Реєнта та О. Сердюка (Реєнт, Сердюк, 2004), Л. Жванко (Жванко, 2012), О. Бетлій (Бетлій, 2016, 2019), В. Купченка і Ж. Серги (Купченко, Серга, 2014) тощо. Евакуаційні процеси у Києві та Київській губернії означені автори висвітлюють здебільшого в контексті біженського руху та проблем породжених ним, не вдаючись до детального аналізу конкретних заходів та дій.

Мета статті - на основі виявлених архівних документів розкрити ключові аспекти плану евакуації міста Києва, розробленого у восени 1915 р., визначити перспективи втілення його в життя.

Виклад основного матеріалу. План евакуації міста Києва розроблявся відповідно до "Тимчасового положення про вивезення за рахунок казни у зв'язку із військовими обставинами державного майна, урядових установ, службовців та їх сімей" від 20 серпня 1914 р. та пізніших до нього доповнень 16 грудня 1914 р., 19 жовтня 1915 р., 30 жовтня 1915 р. і 27 січня 1916 р. (ЦДІАК України, ф. 278, оп. 1, спр. 220, арк. 24). Згідно положення, розрізнялося два види евакуації: невідкладна (за наказом військової влади) і завчасна (згідно розпоряджень цивільної адміністрації).

План евакуації передбачав декілька основних положень: з'ясування кількості населення та об'єму вантажів, що підлягають евакуації; визначення необхідної для цього кількості транспортних засобів; планування її процесу; підготовку місць для посадки пасажирів і завантаження майна; розрахунок тривалості, етапів, маршрутів та місць призначення для евакуйованого населення і вантажів тощо.

У проекті плану зазначалось, що до складу осіб, які підлягають евакуації входять: а) службовці державних і громадських установ та закладів із їхніми сім'ями; б) робітники промислових підприємств, які мають військове чи державне значення (близько 40 тис. осіб); в) мешканці м. Києва, в кількості не менше 120 тис. осіб. При цьому не враховувалось населення м. Києва, яке виїде з міста самостійно як після оголошення евакуації, так і до її початку. В разі евакуації, обов'язковому вивезенню з міста підлягало: а) майно установ і закладів, включених до плану евакуації що, за наявними даними, оцінювалось у близько 11 млн. пудів; б) багаж евакуйованого населення - 1,5 млн. пудів (із розрахунку 5 пудів на людину); в) предмети торгово-промислових підприємств і приватних осіб, що мають військове значення (орієнтовно 2,5 млн. пудів). Таким чином, влада орієнтовно планувала вивезти з Києва близько 300 тис. населення, 13,5 млн. пудів вантажів і 1,5 млн. пудів багажу (ЦДІАК України, ф. 707, оп. 262, спр. 1а, арк. 164-164 зв.).

Необхідних для цього засобів перевезення в Києві та його околицях не вистачало. У розпорядженні місцевої влади було 280 підвід, які, двічі долаючи необхідну відстань, протягом доби могли перевезти до 30 тис. пудів вантажу; 20 вантажних автомобілів військового відомства, вантажопідйомністю 100 пудів кожен (здійснюючи 3 рейси на добу, могли перевезти до 6 тис. пудів); 20 вантажних платформ міського трамваю, які протягом доби могли вивезти 30 тис. пудів, що у підсумку складало близько 66 тис. пудів. При цьому, лише Київський залізничний вузол, не враховуючи Дніпровських пристаней, за добу міг прийняття 360 тис. пудів вантажу та багажу (ЦДІАК України, ф. 707, оп. 262, спр. 1а, арк. 166-166 зв.).

Для вирішення проблеми розроблявся комплекс заходів, перелік яких поділявся на дві категорії: невідкладні, виконання яких мало розпочатися негайно, до оголошення евакуації та ті, що могли бути виконані за 7-10 днів до її початку (ЦДІАК України, ф. 278, оп. 1, спр. 221, арк. 135-137). Реалізація запланованого покладалася на державні установи місцевого та регіонального рівнів, а також на окремі структурні підрозділи військового відомства. Аналіз передбачених невідкладних заходів дає підстави стверджувати, що більшість з них мало виконати Управління київського округу шляхів сполучення. З поміж них: оснащення міських дніпровських пристаней помостами для безперешкодного швартування кораблів та їх подальшого навантаження; спорудження двадцяти вантажних платформ міського трамваю; продовження лінії міського трамваю до залізничної станції Київ-Лук'янівський та трамвайної лінії №8 (Караваївська) до станції Київ-І товарний; модернізацію трамвайних колій №3 і №12 поблизу військового училища для використання вантажних вагонів; добудова додаткової гілки шляху трамвайної лінії №3 до артилерійського складу для вивезення з нього вантажів тощо. Реалізація заходів, пов'язаних із залізничними шляхами в межах міста і прилеглих території, покладалася на Управління Південно-Західної залізниці. Зокрема, розроблення та доведення до відома жителів міста інструкції для користування пасажирськими і вантажними касами; підготовку шести додаткових колій на станції Дарниця; облаштування Лук'янівського залізничного вузла, оснащення його пунктами навантаження та штатом працівників; сполучення станції Святошин з Гретерівською трамвайною лінією; забезпечення додаткового освітлення на залізничних станціях тощо. Попередні домовленості з головноуповноваженими з облаштування біженців Південно-Західного краю щодо розміщення евакуйованого з Києва населення і майна, з Міністерством шляхів сполучення про роботу його представників у евакуаційних комісіях, із центральним військово-промисловим комітетом з приводу розміщення цінних у військовому відношення вантажів, спорудження печерської артилерійської залізничної гілки спеціального призначення займалися штаб Київського військового округу, Київський обласний військово-промисловий комітет та Київське окружне артилерійське управління (ЦДІАК України, ф. 707, оп. 262, спр. 1а, арк. 175-177).

Забезпечення більшої частини заходів другої категорії, виконання яких мало відбутися протягом 7-10 днів з моменту початку евакуації, покладалося на Штаб Київського воєнного округу у співпраці із Управлінням ПівденноЗахідної залізниці. З поміж них: формування команд робітників (загальною кількістю 2 тис. осіб) для завантаження товарів і багажу, відведення приміщень для додаткових білетних кас в районі Галицького ринку та в Олександрівському парку, виділення 350 військовослужбовців рядового складу для роботи на станції Київ, залучення до робіт військовополонених, реквізиція 600 додаткових підвід в Чернігівській і Полтавській губернії для здійснення перевезень тощо (ЦДІАК України, ф. 707, оп. 262, спр. 1а, арк. 176).

Таким чином, після реалізації вищезазначених заходів, загальна вантажопідйомність всіх наявних та додатково залучених перевізних засобів сягала близько 180 тис. пудів. Якщо взяти до уваги можливість завантаження близько 200 тис. пудів безпосередньо у вагони, без попереднього гужового перевезення до залізниці, то загальна кількість вантажів, що підлягали щоденному вивезенню з міста, могла скласти 380 тис. пудів, що не тільки відповідало попереднім розрахункам, а навіть перевищувала їх щодобово на 20 тис. пудів. Проте все це були лише теоретичні розрахунки і зважати потрібно було на реалії евакуаційного процесу: ймовірну поломку підвід, захворювання коней, несправність автомобільного транспорту тощо, які вимагатимуть часу на ремонт і, як наслідок, резерву перевізних засобів.

Для посадки пасажирів та навантаження багажу і вантажів Київський залізничний вузол мав такі пункти: Київ І-й пасажирський; Київ ІІ-й товарний; Київ 2-й Московсько-Києво-Воронезька залізниця; Святошинський вузол та Київ-Лук'янівський. Крім того для операцій з навантаження могли 188 слугувати: Печерська гілка з лінією міського трамваю №3 по Московській вулиці, яку добудовувало Артилерійське відомство, з розгалуженнями до Артилерійських складів; б) залізничні колії митниці і Київського машинобудівного заводу (ЦДІАК України, ф. 707, оп. 262, спр. 1а, арк. 167).

У плані перевезень передбачалося призначити до щоденного обігу 12 етапних "потягів-теплушок" Вантажний двовісний залізничний вагон, створений на основі критого товарного вагона, який призначався для перевезення вантажів, що вимагають захисту від атмосферних впливів, а також людей та тварин. Термін "вагон-теплушка" з'явився в 1870-х роках як скорочення від назви "утеплений вагон". по 40 вагонів у кожному. У розрахунку 25 пасажирів на кожен такий вагон один етапний потяг міг вивезти не менше 1000 осіб. Крім того, планувалось залишити частину пасажирських потягів за всіма відкритими напрямками з Києва. У плані зазначалось, що 4 етапні потяги мали відправлятися на Знам'янку, 4 - на Курськ-Вороніж та 4 на Полтаву-Харків. У перших шести пунктом посадки призначався Київ І-й пасажирський, інших - Київ І-й товарний. Багаж пасажирів етапних потягів мав прийматися з 7 години ранку до 12 години ночі у місцях, не пов'язаних з посадкою пасажирів, і перевозитися окремими потягами. Для прийому багажу були створені спеціальні пункти на території Київської митниці, на станції Київ ІІ-й та на додатковому шляху сполучення станції Київ І-й товарний (ЦДІАК України, ф. 707, оп. 262, спр. 1а, арк. 167 зв).

Для обслуговування всіх цих пунктів було призначено 350 осіб нижніх чинів роти забезпечення та додатковий штат службовців за розрахунками, здійсненими Управлінням Південно-Західної залізниці. Для покращення умов навантаження, збільшення кількості вантажних місць та розосередження їх містом, передбачено низку заходів, викладених вище. Пакування вантажів, що підлягали евакуації, та їх розміщення на платформах залізничних вузлів, покладалося на відправників - державні установи та промислові підприємства. У цьому контексті, Штабом воєнного округу вживались заходи для недопущення спекуляції пакувальними матеріалами - ящиками, мішками, мотузками тощо (ЦДІАК України, ф. 707, оп. 262, спр. 1б, арк. 37).

Загалом, із вищевикладеного планування гужових перевезень та спроможностей залізничних вузлів до навантаження виходить, що у Києві в період евакуації щодня могло бути вивезено до 16 тис. пасажирів із їхнім багажем та до 300 тис. пудів вантажу. Для успішного виконання робіт розглядалась можливість залучення досвідчених вантажників із портів Одеси, Миколаєва та Херсона, а за потреби - використання праці військовополонених.

Важливим етапом планування евакуаційних заходів було визначення напрямів та місць евакуації. Більшості державним і громадським установам, що підлягали вивезенню, місця призначення визначались їх безпосереднім керівництвом, а промисловим підприємствам - їх управліннями чи власниками. Установи та підприємства, що не отримали вищезазначених вказівок, мали самостійно перейматися визначенням кінцевих місць своєї евакуації. Цивільне

населення спрямовувалось до районів, де, за попередніми домовленостями Штабу Округу з місцевою адміністрацією, є вільні приміщення. Станом на вересень 1915 р. від місцевих губернаторів було отримано відомості про можливе розміщення у Самарській губернії до 60 тис. осіб, Харківській - до 50 тис., Катеринославській - до 50 тис. Подальші перемовини щодо визначення пунктів розміщення евакуйованого з м. Києва. населення проводилися окружним штабом із головноуповноваженими з устрою біженців Південно-Західного фронту. Опіка промисловими підприємствами, не спроможними заздалегідь вказати місця вивезення своїх вантажів та їх подальшого належного зберігання, покладалася на Київський військово-промисловий комітет (ЦДІАК України, ф. 707, оп. 262, спр. 1а, арк. 169-169 зв).

У плані евакуації зазначалось, що на місцях призначення населенню, що прибуває з Києва, мала бути надана допомога з розквартирування та забезпечення продовольством. Через те, що Управління евакуації м. Києва не мало реальних можливостей посприяти населенню у цьому, розпорядженням центральних органів влади планувалось залучити спеціально створені організації. Подібна ситуація складалась із прийомом евакуйованих вантажів. Для цього, на думку розробників плану, мали залучатися місцеві військовопромислові комітети та структури Всеросійського земського союзу (ЦДІАК України, ф. 707, оп. 262, спр. 1а, арк. 169 зв).

Отже, аналіз прогнозованої кількості вантажів, багажу та пасажирів, що підлягали вивезенню з Києва, а також вантажної спроможності залізничних вузлів та перевізних засобів міста, дозволяє констатувати, що евакуацію населення можливо було здійснити за 19 днів, багажу - за 25 днів, вантажів - за 50 днів. А повну реалізацію плану евакуації міста реально було завершити не раніше 50 днів. А з огляду на непередбачуваність обставин військового часу, цей термін міг збільшитись. Крім того, ситуація на фронті могла стрімко змінюватись і запланованого часу на евакуаційні заходи могло просто не бути.

Тому у додатках до плану евакуації міста Києва було внесено уточнення і поділено цей процес на два етапи: попередній, або часткової евакуації та загальної евакуації. Зважаючи на те, що оголошення загальної евакуації зумовлювало припинення діяльності всіх урядових і громадських установ та повністю паралізувало життя величезного міста, то до цього планувалося вдатися лише у разі крайньої необхідності та неминучості залишення Києва. У межах реалізації попереднього етапу, прагнули звільнити місто від усіх зайвих вантажів державних установ, промислових і торгових підприємств, здійснюючи їх вивезення на підставі особливих наказів вищого військового керівництва. Тому вважалось за необхідне з наближенням часу загальної евакуації, за наказами військового керівництва, призначати повну або часткову евакуацію окремих установ чи підприємств як урядових, так і приватних, відсутність яких суттєво не позначиться на життєдіяльності міста. Також в рамках етапу часткової евакуації планувалося здійснити вивезення сімей службовців евакуйованих підприємств та охочого до евакуації населення. Тоді ж мало активізуатися переміщення хворих та поранених із усіх місцевих шпиталів, лікарень та лазаретів. Цей процес мав здійснюватися відповідно до приписів керівника воєнного округу та на підставі наказу Головнокомандувача Південно-Західного фронту. А у разі виникнення необхідності загальної евакуації обов'язковому вивезенню підлягали всі урядові установи, фабрично-заводські та промислові підприємства, що працювали на оборону з їх вантажами та особовим складом, а також все те, що не було вивезено в період часткової евакуації і могло бути використане ворогом (ЦДІАК України, ф. 707, оп. 262, спр. 1а, арк. 170-171).

Окремо наголошувалось на тому, що службовий персонал, рухомий склад та майно залізниць, а також плавучі засоби та майно Округу шляхів сполучення не входило до переліку того, що підлягає вивезенню, оскільки зазначені установи в силу свого призначення мали працювати до останнього моменту евакуації. Їх вивезення мало бути реалізоване після безпосереднього розпорядження Начальника військових сполучень армій ПівденноЗахідного фронту. На місці залишались і надалі обслуговували потреби населення міста підприємства з виробництва продуктів харчування (ЦДІАК України, ф. 707, оп. 262, спр. 1а, арк. 171 зв.).

Під час розробки плану евакуації зважали і на те, що перебіг військових дій може призвести до евакуації міста Києва у стислий термін, без поділу її на етапи часткової та загальної евакуації. Відтак заздалегідь передбачити тривалість евакуаційного періоду було неможливо. У такому разі установи та підприємства мали бути вивезені у певному порядку, зважаючи на їх значення за заздалегідь складеним списком. За таких обставин унеможливлювалося вивезення більшості населення і предметів приватної власності, що навіть мали деяке військове значення. Урядові установи з їх особовим складом та необхідними вантажами, а також оборонні підприємства, поділялись на категорії вивезення, залежно від часу, відведеного для евакуації. При цьому передбачали, що для повного залучення гужових засобів міста, пристосування пунктів навантаження та посадки пасажирів, вивезення поранених та хворих з евакуйованих лазаретів, пакування майна, початку евакуації має передувати підготовчий період у 7-10 днів (ЦДІАК України, ф. 707, оп. 262, спр. 1а, арк. 171 зв.-172).

Окрім перелічених вище державних установ, які мали реалізовувати заходи з евакуації міста Києва, окремий пункт плану передбачав, у разі необхідності, створення спеціального евакуаційного управління, яке мало керувати відповідними роботами та наглядати за своєчасним їх виконанням. У його структурі визначався завідувач, помічники та уповноважений представник Міністерства шляхів сполучення. Управління завідувача мало складатися з канцелярії та трьох відділів: з перевезення, фінансового та санітарно-продовольчого.

Канцелярія проводила все загальне листування, видавала довідки та юридичні поради з питань евакуації. До функцій відділу з перевезень належало: а) розробка заходів з вивезення вантажів відповідно до затвердженого плану евакуації; б) піклування облаштуванням вантажних пунктів відповідно до напрямів майбутньої роботи; в) вживання заходів щодо покращення шляхів до вантажних пунктів; г) організація достатньої кількості перевізних засобів; д) видача нарядів на вивезення вантажу та подачу рухомого складу; е) забезпечення бланками перевізних документів установ під особистою відповідальністю їх начальників; ж) встановлення, за посередництвом спеціально призначених осіб, фактичного контролю за роботою вантажних пунктів тощо. Фінансовий відділ: а) порушував клопотання перед Головним Начальником постачань про видачу допомоги на евакуацію тим підприємствам та особам, які не мають права на цю допомогу за чинними законами 20 серпня та 15 грудня 1914 р.; б) розглядав клопотання про видачу допомоги на вивіз машин та обладнання заводів; в) представляв Особливій нараді висновки щодо клопотань про видачу позик на відновлення евакуйованих промислових підприємств на нових місцях; г) керував реквізицією предметів, що підлягають евакуації; е) реєстрував та оцінював нерухоме та рухоме майно приватних осіб, що залишалися у Києві. Санітарно-продовольчий відділ: а) контролював забезпечення продовольством населення міста Києва у період евакуації; б) організовував мережі лікарсько-харчувальних пунктів шляхами просування евакуйованого населення; в) за допомогою громадських організацій організовував допомогу евакуйованим особам у місцях призначення (ЦДІАК України, ф. 707, оп. 262, спр. 1а, арк. 172-173 зв.).У період часткової евакуації, коли вивезенню підлягали лише зайві вантажі та нечисленні установи, з метою уникнення відволікання великої кількості осіб від їхніх прямих обов'язків, ведення справи евакуації покладалось на відповідні державні установи під загальним керівництвом завідувача евакуації. Евакуаційне управління мало бути сформоване, коли завідувач евакуації визнає це вкрай необхідним. Принаймні на час оголошення загальної евакуації, евакуаційне управління мало бути цілком організованим і робота його повністю налагоджена.

У заключному пункті розробленого плану евакуації міста Києва, щодо питання фінансування вищезазначених заходів, зазначалось, що суму коштів, необхідну для реалізації запланованого, визначити доволі важко. Проте наголошувалось, що у розпорядженні завідувача евакуації має бути щонайменше 500 тис. рублів авансом, а далі передбачалося здійснювати дофінансування в міру необхідності. Визначення суми коштів, необхідної для видачі промисловим підприємствам допомоги на вивезення машин та налагодження виробництва у нових місцях, а також на видачу допомоги та підйомних евакуйованим робітникам, покладалося на військово-промисловий комітет, як орган у якого є відомості про заводи, що працюють на державну оборону, або взагалі корисні у військовому сенсі (ЦДІАК України, ф. 707, оп. 262, спр. 1а, арк. 173 зв.-174).

План евакуації міста Києва за потреби доповнювався різноманітним указами, постановами, правилами. Прикладом може слугувати документ, який регламентував евакуацію навчальних закладів міста - "Правила вивезення у зв'язку із військовими обставинами державного майна, установ і службовців відомства Міністерства народної освіти" (ЦДІАК України, ф. 707, оп. 262, спр. 1а, арк. 274-275 зв). Документ визначав два види евакуації навчальних закладів: невідкладну (за наказом військової влади) і завчасна (згідно розпоряджень цивільної адміністрації). Вивезенню підлягало: а) при завчасній евакуації те майно наукових установ і навчальних закладів, без якого вони можуть продовжувати свою роботу; б) за умов невідкладної евакуації - решта майна, працівники з сім'ями, учнівський контингент, які не виїхали раніше. Все майно навчальних закладів підпорядкованих Міністерству народної освіти поділялось на чотири категорії: а) те, що має бути обов'язково вивезене; б) вивезти яке бажано за наявності транспортних можливостей; в) те, що підлягає знищенню в ході евакуації; г) речі, що залишаються на місцях. Евакуацією вищих і середніх навчальних закладів, учительських інститутів і семінарій а також вищих початкових училищ мали займатися керівники цих закладів; заходи з вивезення початкових училищ покладалися на інспекторів народних училищ (в містах і місцях їх проживання) та завідувачів школами під керівництвом інспекторів (в сільській місцевості). В містах, в яких було декілька навчальних установ, попечитель учбового округу створював спеціальні евакуаційні комісії з керівників цих закладів. Витрати на упакування майна вищих і середніх навчальних закладів і перевезення його до місць транспортування покривались за рахунок їх спецкоштів; початкові училища, які таких коштів не мали, розраховувались з кредиту на загальні потреби народної освіти відповідної губернії. Особи, які відповідали за вивезення, особисто контактували з представниками залізниці з приводу необхідної кількості вагонів і місця їх подачі. При виборі пунктів для евакуації відповідальні особи мали керуватися міркуваннями про вірогідність їх функціонування в цій місцевості. Працівники навчальних закладів, які підлягали мобілізації отримували кошти на виїзд (двохмісячний або місячний оклад і кошти на харчування) (ЦДІАК України, ф. 707, оп. 262, спр. 1а, арк. 274-275 зв.).

Висновки

Після успішного наступу німецьких та австро-угорських військ навесні 1915 р. російська влада була змушена вдатися до проведення евакуаційних заходів. Над Києвом, що на початку Першої світової війни був великим тиловим містом, нависла загроза окупації. Восени 1915 р. владою було розроблено детальний план евакуації населення та майна з міста, що передбачав комплекс заходів із мобілізації наявних та залучення додаткових ресурсів. До того ж, евакуаційні заходи ускладнювалися великою кількістю поранених у місцевих шпиталях, тисячами біженців з прифронтових регіонів, що осіли в місті та його околицях, посиливши і без того напружений розлад руху на залізницях. Розроблений комплекс заходів передбачав з'ясування кількості населення та майна, що підлягали мобілізації, розрахунок необхідних для цього транспортних ресурсів, визначення основних напрямів евакуації та подальшого розміщення населення, державних установ, устаткування стратегічно важливих підприємств, закладів освіти на новому місці.

Список використаних джерел і літератури