Впровадження методологічних засад професора В.В. Правдич-Немінського в галузі нейрофізіології ХХ століття: сучасний дискурс

Размещено на http://www.allbest.ru/

Впровадження методологічних засад професора В.В. Правдич-Немінського в галузі нейрофізіології ХХ століття: сучасний дискурс

Варивода Катерина,

кандидат історичних наук, доцент кафедри медико-біологічних дисциплін і валеології Університету Григорія Сковороди в Переяславі (м. Переяслав, Україна)

Анотація

Метою статті є дослідження біографії, діяльності та наукових надбань українського нейрофізіолога, нейрохіміка, доктора біологічних наук, професора Володимира Володимировича Правдич-Немінського. Джерельна база - матеріали, присвячені діяльності В.В. Правдич-Немінського, а також наукові праці вченого. Встановлено, що В.В. Правдич-Немінський 50 років свого життя присвятив розвитку вітчизняної нейрофізіології.

Значна частина досліджень В.В. Правдич-Немінського стосувалася дослідження біопотенціалів центральної нервової системи. Вчений розробив і вперше застосував метод неінвазивної (без пошкодження черепа) об 'єктивної графічної реєстрації біопотенціалів кори великих півкуль головного мозку ссавців. Він назвав новий метод "електоцеребрографією" та опублікував результати в головних німецьких фізіологічних журналах. Підкреслюється, що В.В. Правдич-Немінський відкрив можливість використання вимірювання біопотенціалів головного мозку не лише в наукових експериментах, але й у клінічній практиці для людини.

Німецький психіатр Г. Бергер, провівши електроенцефалографічні дослідження мозку людини, також визнавав пріоритетність та важливість наукових досліджень і висновків В.В. Правдич-Немінського. Водночас він запровадив новий термін "електроенцефалограма", хоча всі хвилі, що В.В. Правдич-Немінський спостерігав у собаки, в людини були аналогічними. Встановлено, що у В.В. Правдич-Немінського не було можливості відстояти власний пріоритет у вищеозначених дослідженнях у зв'язку з арештом 5 листопада 1929 р. за звинуваченнями у контрреволюційній діяльності. Вчений втратив 20 років продуктивної наукової роботи через тавро "антирадянського елементу", яке супроводжувало його, де б він не працював.

Наголошується, що експериментальні дослідження і відкриття вченого заклали фундамент сучасної електроенцефалографії, елекронейроміографії, біохімії нервової системи. В.В. Правдич-Немінський запропонував першу класифікацію біоелектричної активності мозку, розробив і удосконалив методи паралельної реєстрації біопотенціалів кори головного мозку і серцево-судинних тонів, досліджував антагонізм іонів амонію і магнію в організмі. біографія нейрофізіолог професор

Доведено, що своїми дослідженнями В.В. Правдич-Немінський сприяв комплексному дослідженню природи біопотенціалів центральної нервової системи, чим збагатив нейрофізіологію ХХ ст. Піднято питання про необхідність збереження історичної пам 'яті про непересічного українського науковця.

Ключові слова: Володимир Правдич-Немінський, репресовані науковці, нейрофізіологія, електроенцефалографія, електронейроміографія, нейробіохімія.

IMPLEMENTATION OF METHODOLOGICAL PRINCIPLES BY PROFESSOR V. V. PRAVDICH-NEMINSKY IN THE FIELD OF NEUROPHYSIOLOGY OF THE ХХ CENTURY: CONTEMPORARY DISCOURSE

A significant part of V. V. Pravdych-Neminsky's research was devoted to the study of biopotentials of the central nervous system. The scientist developed and first applied the method of non-invasive (without damaging the skull) objective graphic recording of biopotentials of the cerebral cortex of mammals. He called the new method "electrocerebrography" and published the results in major German physiological journals. It is emphasized here that V. V. Pravdych-Neminsky opened the possibility of using the measurement of brain biopotentials not only in scientific experiments but also in clinical practice for humans.

The German psychiatrist H. Berger, who conducted electroencephalographic studies of the human brain, also recognized the priority and importance of V. V. Pravdych-Neminsky's research and conclusions. At the same time, he introduced a new term "electroencephalogram", although all the waves that V. V. Pravdych-Neminsky observed in a dog were the same in humans. It has been established that V. V. Pravdych-Neminsky was unable to defend his priority in the above-mentioned research due to his arrest on 5 November 1929 on charges of counter-revolutionary activity. The scientist lost 20 years of productive scientific work because of the stigma of being an "anti-Soviet element" that accompanied him wherever he worked.

It is emphasized that experimental studies and discoveries of scientist have laid the foundations of modern electroencephalography, elecroneuromyography, and biochemistry of the nervous system. V. V. Pravdych-Neminsky proposed the first classification of bioelectrical activity of the brain, developed and improved methods of parallel recording of cerebral cortex biopotentials and cardiovascular tones, and studied the antagonism of ammonium and magnesium ions in the body.

It is proved that with all his research V. V. Pravdych-Neminsky contributed to the comprehensive study of the nature of biopotentials of the central nervous system and thus contributed to the development of neuropsychology of the XX century. It is highly important to preserve the historical memory of this prominent Ukrainian researcher.

Keywords: Volodymyr Pravdych-Neminsky, repressed scientists, neurophysiology, electroencephalography, electroneuromyography, neurobiochemistry.

Актуальність теми дослідження. Вагомий внесок у розвиток нейрофізіології свого часу був зроблений В.В. Правдич-Немінським. Особливо це стосується найскладнішого і найбільш важливого розділу нейрофізіології - дослідження біопотенціалів центральної та периферичної нервової системи. Виконані в першій половині XX ст. експериментальні дослідження українського нейрофізіолога, нейрохіміка, доктора біологічних наук, професора Володимира Володимировича Правдич-Немінського (1879-1952 рр.) заклали фундамент сучасної електроенцефалографії.

Електроенцефалографія й на сьогодні лишається невіддільною складовою нейрофізіологічних досліджень і, водночас, одним з основних методів дослідження функцій центральної нервової системи. Клінічні дослідження біоелектричних потенціалів головного мозку охоплюють діагностику функціональної активності мозку при епілепсії, метаболічних, дегенеративних, запальних, динамічних ішемічних захворюваннях головного мозку тощо. Останнім часом зростає питома вага ЕЕГ в діагностиці психічних розладів і дослідженні біологічної природи поведінки людини в нормі та при патології.

Дослідження біопотенціалів головного мозку широко використовується в: психофізіології (дослідження фізіологічних корелятів психічних станів та процесів, таких як стрес, емоції, втома); нейропсихології (вивчення взаємодії між мозковою активністю та психологічними функціями); клінічній психології (діагностики різних психічних розладів, таких як епілепсія, шизофренія, депресія і тривожні розлади); неврології (дослідження і діагностика різних нервових розладів) тощо. Цей метод дозволяє реєструвати електричну активність мозку, що виникає під час різних психологічних процесів та станів.

Постановка проблеми. Попри вагомий внесок у розвиток сучасної нейрофізіології В.В. Правдич-Немінський не зміг отримати належне суспільне визнання у часи Російської імперії, був затаврований радянською владою як представник "поміщицького класу", втратив світовий науковий пріоритет у галузі електроенцефалографії унаслідок арешту й подальших переслідувань, а в незалежній Україні не став загальновідомим через вище перераховані причини. Водночас В.В. Правдич-Немінський був ученим світового рівня, здобутки якого заслуговують на визнання світовою науковою спільнотою. Відновлення слави й визнання вчених світового рівня, які були несправедливо затавровані радянською владою, є важливим кроком у розумінні історії науки та відновленні наукової справедливості.

Аналіз наукових публікацій. На сьогодні опубліковано лише декілька біографічних нарисів про В.В. Правдич-Немінського. Зокрема в 1959 р. вийшла друком збірка праць ученого, важливість якої полягає передусім у відновленні пріоритету фізіолога стосовно досліджень у галузі електроенцефалографії. У вступній статті К.М. Бикова знаходимо відомості щодо електроенцефалографічних досліджень ученого, виконаних під керівництвом В.Ю. Чаговця в лабораторії Київського університету святого Володимира. В.В. Правдич-Немінський вперше створив неінвазивну методику реєстрації біопотенціалів головного мозку тварин, що надалі надало змогу використовувати електроенцефалографію для дослідження електричної активності мозку людини [14]. Варто підкреслити, що стаття за авторством К.М. Бикова містить чимало біографічних неточностей і замовчувань, оскільки написана у радянські часи, коли питання походження і репресій не могли бути висвітлені правдиво.

Деякі дані про В.В. Правдич-Немінського наводить Д.С. Воронцов у "Нарисах розвитку фізіології на Україні" (1959), однак вони стосуються переважно наукової діяльності вченого [21]. Наукові здобутки професорів Київського університету святого Володимира і науково-дослідного Інституту фізіології тварин (C.І. Чир'єва, В.Ю. Чаговця, В.В. Правдич-Немінського, Д.С. Воронцова й ін.) у галузі нейрофізіології коротко розглядаються в науковому виданні О.З. Жмудського, присвяченому 125-річчю з дня заснування університету [22]. Окрім цього внесок досліджень І. М. Сєченова, В.Я. Данилевського та В.В. Правдич-Немінського у становлення і розвиток електроенцефалографії оцінено М.В. Александровим [9].

Аналізу наукового доробку В.В. Правдич-Немінського, його внеску в розвиток нейрофізіології і, зокрема, електроенцефалографії присвячена низка публікацій О.Л. Рашковського. Варто підкреслити, що дослідник відмічає "русское происхождение" вченого, очевидно, навмисно оминаючи походження та місце народження [25-26].

Становлення і розвиток нейрофізіології кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. і внесок у її розвиток В.В. Правдич-Немінського на нових методологічних підходах висвітлено в низці публікацій автора цієї праці [1518].

Особливої уваги заслуговує публікація О. І. Болдирєва, в якій вміщена найповніша біографія В.В. Правдич-Немінського. Дослідження життя вченого було виконане в рамках історичного проєкту, підтриманого Федерацією європейських товариств нейронаук у 2016 р. [12].

Варто вказати на появу низки сучасних закордонних публікацій за авторства Е. Едвардса [3], Е. Маджоркініса, А. Діамантіс, К. Сідіропулу та Х. Пантеліадіса [4; 7], у яких висвітлюється внесок українського фізіолога В.В. Правдич-Немінського у розвиток клінічної електроенцефалографії.

Отже, діяльність В.В. Правдич-Немінського в засобах масової інформації, зокрема в наукових джерелах, висвітлена певною мірою, однак глибокого й цілісного аналізу його біографії та наукових здобутків у науковій літературі бракує.

Мета статті - дослідити біографію, діяльність та наукові здобутки в галузі нейрофізіології професора В.В. Правдич-Немінського. Джерельною базою для підготовки статті слугували матеріали, присвячені діяльності професора, а також його наукові праці.

Виклад основного матеріалу. Народився Володимир Володимирович Правдич-Немінський 2 липня 1879 р. у м. Києві в родині польсько-українського шляхетного роду Немінських гербу Правдич. Батьками Володимира були Володимир Станіславович та Анна Юхимівна Немінські. Батько вченого мав чин дійсного статського радника, десять років працював чиновником Київського земельного банку. На початку XX ст. у Подільській губернії він здавав землю в оренду місцевим селянам, йому також належали кілька будинків - у Києві та Пущі-Водиці [12].

В 1901 р. після закінчення Першої київської імператорської гімназії В.В. Немінський вступив до Казанського університету на медичний факультет. У 1902 р. В.В. Немінський перевівся на природниче відділення фізико- математичного факультету Казанського університету з метою отримання більш ґрунтовних знань у галузі природознавства і хімії. За роки навчання двічі брав участь у студентських демонстраціях та двічі отримував адміністративні покарання, тому й закінчив курс із запізненням [7].

У Казанському університеті, працюючи в лабораторіях професорів М.О. Миславського, О.О. Кулябко, А.Ф. Самойлова, В.В. Немінський зацікавився фізіологією й особливо новим її напрямом - електрофізіологією. Саме під впливом відомого фізіолога О.П. Самойлова відбулося формування наукового світогляду вченого в галузі електрофізіології [24].

У 1903 р. В.В. Немінський перевівся до Київського університету святого Володимира на природниче відділення фізико-математичного факультету, закінчивши його у 1907 р. з дипломом І ступеня з хімії. Паралельно навчався і працював у хімічній лабораторії Київського політехнічного інституту під керівництвом професорів В.Ф. Тимофєєва і В.О. Плотникова [26].

Цього ж року Володимир Немінський одружився з Олександрою Людвігівною. Деталі сімейного життя вченого, походження дружини й імена двох доньок залишаються невідомими або ж мало з'ясованими. Водночас відомо, що дружина в останні роки життя мешкала у Москві й допомагала в оформленні посмертного видання його праць [11].

З 1908 р. В.В. Немінський працював у фізіологічній лабораторії Київського університету святого Володимира у професора В.Ю. Чаговця. У фізіологічній лабораторії кафедри проводилася велика конструкторська робота зі створення нових приладів. В.Ю. Чаговцю вдалось для цих цілей виклопотати велику суму - 20 000 крб. За ці кошти за кордоном було придбано струнний гальванометр, кімограф, електричні вимірювальні апарати, оптичні прилади. Учений організував при кафедральній лабораторії віварій, збудував операційну і клініку для піддослідних тварин за зразком павловської лабораторії, що створило умови для проведення фізіологічних досліджень світового рівня [19, с. 385].

Паралельно з плідною науковою роботою у 1909-1910 рр. В.В. Немінський викладав природознавство й географію у новоствореній Шостій гімназії. У 1912-1917 рр. читав хімію та природознавство у Київському реальному училищі.

Під керівництвом В.Ю. Чаговця В.В. Немінський проводив дослідження біопотенціалів головного мозку земноводних і ссавців. Результати експериментальних досліджень ученого лягли в основу низки його статей: "До пізнання електричних і іннерваційних процесів у функціональних елементах і тканинах тваринного організму. Деякі електричні явища в центральній нервовій системі Rana temporaria" (1913 р.) [6], "До пізнання електричних і іннерваційних процесів у функціональних елементах і тканинах тваринного організму. Дослід реєстрації електричних явищ в головному мозку ссавців" (1913 р.) [5]. Обидві статті були опубліковані у найвідоміших на той час німецьких журналах "Archiv fur Physiologie" і "Zentralblatt fur Physiologie".

При проведенні цих досліджень В.В. Немінський розробив і вперше застосував метод об'єктивної графічної реєстрації біопотенціалів кори великих півкуль головного мозку ссавців. Біопотенціали мозку реєструвались з допомогою струнного гальванометра Ейнтговена на рухомому фотопапері у вигляді ряду хвиль і зубців різного розміру та послідовності. До цього його попередниками вищеозначені явища спостерігалися лиш візуально (дзеркальний гальванометр) чи прослуховувалися за допомогою телефону. Слід зазначити, що В.В. Немінський вперше зареєстрував електричну активність мозку не через трепанаційний отвір, а з поверхні голови, тобто отримав першу електроенцефалограму у сучасному розумінні. Отримані графічні зображення В.В. Немінський назвав "електроцереброграмою" [20].

В.В. Немінський детально дослідив закономірності впливу на електроцереброграму наркозу і порушення кровообігу, що дало змогу спростувати фізичну гіпотезу виникнення електричних потенціалів, пов'язану із пульсацією судин. Вчений також підтвердив, що електричні сигнали, записані через штучно зроблений отвір у черепі, ідентичні тим, що вдається зареєструвати з неушкодженої поверхні голови собаки. Таким чином В.В. Немінський відкрив можливість використання вимірювання біопотенціалів головного мозку не лише в наукових експериментах, але й у клінічній практиці для людини [14].

У 1915 році В.В. Немінський вирішив, що його знань із фізики, хімії та біології недостатньо для розвитку наукової кар'єри, а тому скористався правом випускника фізико-математичного факультету і вступив до медичного факультету Київського університету святого Володимира одразу на третій курс. Закінчивши медичний факультет із відзнакою у 1917 р., вчений записався до добровольчої організації "Всеросійська спілка міст" як лікар -волонтер з метою допомоги пораненим і біженцям, які постраждали внаслідок Першої світової війни. У 1918-1919 рр. В.В. Правдич-Немінський працював у лабораторії патологічної фізіології Київського університету святого Володимира, де вивчав явища перевтоми м'язів. Результати цих досліджень не були опубліковані [2].

У грудні 1919 р. радянська влада, яка повернулася до Києва, мобілізувала В.В. Немінського лікарем-ординатором шпиталю 12-ї армії, паралельно призначивши членом Всеукраїнської надзвичайної комісії із боротьби з висипним тифом ("Чрезсыптиф"). В результаті захворювання на тиф він згодом був демобілізований [11].

У червні 1920 р., тобто після остаточного встановлення радянської влади, вчений став викладачем кафедри фізіології агрономічного факультету Київського політехнічного інституту. Починаючи з цього часу вчений відомий нам як В.В. Правдич-Немінський, додавши до прізвища назву родового герба Немінських для того, щоб не асоціюватися з розстріляним радянською владою дядьком - М. Немінським. З кримінальної справи відомо, що, починаючи вже з 1920 р. була спроба вислати В.В. Правдич-Немінського з Києва до Харкова, як одного з представників "реакційної професури" Київської губернії поряд з В. Колкуновим, В. Шапошниковим, В. Раєвським [10].

Упродовж 1923-1929 рр. В.В. Правдич-Немінський працював штатним співробітником при фізико-математичному відділенні Всеукраїнської академії наук, де керував науковою роботою з вивчення явища стомлення. Також у цей період вчений продовжив свої експериментальні дослідження з вивчення біоелектричних явищ головного мозку ссавців. У червні 1925 р. за пропозицією швейцарського професора Е. Абдергальдена В.В. Правдич-Немінський працював у складі радянсько-німецької групи з дослідження головного мозку [26].

Значна частка досліджень В.В. Правдич-Немінського цих років була присвячена електронейроміографії. При проведенні експерименту вчений вперше запровадив метод "фізіологічної ізоляції", що дозволив вивчати ритм потенціалів дії окремих груп нервових і м'язових волокон. Підсумовуючи результати проведеного дослідження, В.В. Правдич-Немінський вказував, що електрична активність у скелетному м'язі присутня не одночасно по всьому м'язу, а по черзі: спочатку нервовий компонент, а далі м'язовий. Вчений показав, що при такій "позмінній роботі кожна функціональна одиниця виявляється в умовах найменшої роботи в секунду при найменшому стомленні" [24]. Отже, В.В. Правдич-Немінський за допомогою електронейроміографії вивчив динаміку втомлюваності м'яза.

Водночас його зацікавило явище виникнення і поширення збудження в центральній нервовій системі. В результаті проведених експериментальних досліджень вчений встановив, що активним компонентом виникнення і поширення нервового імпульсу та скорочення м'язів є аміак (амоній-іон) [26].

В.В. Правдич-Немінський встановив, що аміак (йони амонію) в місці свого виникнення при збудженні викликає збільшення потенціалу спокою мембран нейронів внаслідок втрати магнію, фосфору і кальцію. Водночас утворення аміаку в центральній нервовій системі при різних видах подразнення має характер закономірного явища й разом з іншими чинниками бере участь у виникненні явища стомлення, зв'язуючи при цьому магній і фосфор. Фізіологічний антагонізм йонів амонію та магнію використовують у медицині для зменшення токсичного впливу аміаку при різноманітних патологічних станах, пов'язаних із надлишком аміаку в крові (азотемічної уремії, виразки шлунку, цукрове сечовиснаження тощо). Результати даного дослідження вчений опублікував у статті "Про біологічне значення деяких іонів. Про катіони амонію і магнію у тваринному організмі" (1924 р.) [24].

У 1925 р. В.В. Правдич-Немінський надрукував статтю "До пізнання електричних і іннерваційних процесів у функціональних елементах і тканинах тваринного організму. Електроцереброграма ссавця" (1925 р.) [8], в якій вченим вперше була подана класифікація біоелектричної активності головного мозку. Реєстрована над різними ділянками кори головного мозку біоелектрична активність була розділена на сім самостійних видів, серед яких були виділені хвилі першого порядку частотою 10-15 Гц, другого порядку частотою 20-30 Гц, а також повільні хвилі - 0,2-1,2 Гц. Запропонована В.В. Правдич-Немінський класифікація біоелектричної активності мозку лягла в основу сучасних класифікацій. Також вчений уперше описав феномен заміщення "повільної" активності на "швидку" при стимуляції. Пізніше цей феномен отримав назву реакції десинхронізації [9].

У 1926 р. на конкурсі наукових робіт ВУАН В.В. Правдич-Немінський отримав премію імені І. І. Мечникова, а в 1929 р. - премію імені В.Я. Данилевського [17].

Численні проблеми з житлом і звільнення з інституту у 1925 р. змусили професора на відчайдушний крок: він звернувся до закордонних колег з проханням взяти його на роботу. Зокрема, наприкінці 1926 р. він написав листа учню І. П. Павлова, професору В. Болдирєву, який працював у Мічиганському інституті в США, де серед іншого питав про можливість переїхати працювати до його лабораторії. В. Болдирєв відповів схвально, проте не мав можливостей організувати переїзд та отримання візи. Ймовірно, В.В. Правдичу-Немінському відмовили у виїзній візі з СРСР, бо до Америки він так і не потрапив [13].

Водночас у часи поневірянь ВУАН було надано житло для родини В.В. Правдич-Немінського та спеціально для нього створено посаду штатного наукового співробітника для особливих доручень при фізико-математичному відділі [12].

Упродовж 1926-1929 рр. В.В. Правдич-Немінський обіймав посаду керівника фізіолого-хімічної лабораторії Українського державного інституту охорони здоров'я дітей і підлітків. У цей період вчений приділяв велику увагу дослідженню явища фагоцитозу [2].

У квітні 1929 р. вийшла друком стаття німецького психіатра Г. Бергера "Про електроенцефалограму людини". Впродовж 1929-1938 рр. за його авторством було опубліковано 14 наукових публікацій під однойменною назвою ("Uber das Elektrenkephalogramm des Menschen"), в яких висвітлювалися результати досліджень електричної активності мозку людини. Як зазначав сам Г. Бергер у своїй першій публікації, "насправді я вважаю, що церебральна крива, яку я тут докладно описав, бере початок у мозку і відповідає електроцереброграмі Немінського у ссавців" [1, с. 567]. Таким чином, німецький вчений визнавав пріоритетність та важливість наукових досліджень і висновків В.В. Правдич-Немінського у галузі електроенцефалографії. Водночас Г. Бергер замінив термін "електроцереброграма" на "електроенцефалограма" начебто з лінгвістичних міркувань за аналогією до вже відомого терміну "електрокардіограма". Також ритми, позначені В.В. Правдич-Немінським римськими цифрами, Г. Бергер позначив грецькими літерами.

Зауважимо, що у В.В. Правдич-Немінського не було можливості відстояти власний пріоритет у вищеозначених дослідженнях у зв'язку з арештом 5 листопада 1929 р. за звинуваченнями у контрреволюційній діяльності. Вчений був засуджений до 3-х років із засланням у м. Архангельськ. Суворий північний клімат суттєво підірвав здоров'я В.В. Правдич-Немінського, оскільки він мав туберкульоз легень та проблеми з серцем. Все заслання вчений провів, працюючи лікарем у місцевому диспансері й амбулаторії [2].

Після звільнення у 1932 р. В.В. Правдич-Немінський працював професором фізіології у Ветеринарному інституті (м. Вологда). Звідти його невдовзі звільнили як члена "представника старої буржуазної інтелігенції" та через його "ідеологічну ворожість".

У вересні 1933 р. В.В. Правдич-Немінський очолив кафедру фізіології новоствореного В'ятського зоотехнічно-ветеринарного інституту. Там він охоче взявся за організацію лабораторії, самостійно виготовляючи електрофізіологічні інструменти й обладнання [11]. Того ж року В.В. Правдич-Немінський опублікував результати експериментального дослідження "Про біологічне значення деяких іонів. Виділення аміаку із нервової тканини як закономірність загального характеру при різноманітних видах подразнення". Застосовуючи точний облік аміаку, що виділяється при збудженні, а також специфічні мікрореакції на аміак, вчений довів, що поширення хвилі збудження уздовж нерва протікає одночасно з "аміачною хвилею". Цими дослідженнями В.В. Правдич-Немінський показав важливу роль аміаку в організмі, а саме забезпечення процесу збудження. Варто підкреслити, що дослідження ролі йонів амонію в життєдіяльності організму сприяли розвитку біохімії нервової системи [24].

25 травня 1935 р. Президія Академії наук СРСР присвоїла В.В. Правдич-Немінському ступінь доктора біологічних наук, без захисту дисертації, лише за сукупністю публікацій. Це був акт визнання з боку радянського керівництва. Водночас доносний лист директора Вологодського ветеринарного інституту М.О. Попова до Міністерства сільського господарства СРСР змінив прихильність влади. "Старорежимного антирадянського професора-дворянина" (згідно з доносом М.О. Попова) було негайно звільнено та виселено з квартири [2].

Упродовж 1936-1938 рр. не знаходимо точних відомостей щодо життя і діяльність В.В. Правдич-Немінського.

Відомо, що у 1939 р. він очолював кафедру фізіології в Полтавському сільськогосподарському інституті. З 1940 р. перейшов до новоствореного Петрозаводського державного університету завідувачем кафедри фізіології, продовжуючи дослідницьку роботу в лабораторії.

Надія на спокійні дослідження в галузі нейрофізіології була зруйнована початком Другої світової війни. Петрозаводський університет зачинили, місто окупували фінські війська, а В.В. Правдич-Немінський був евакуйований. Наприкінці 1941 р. вчений згадується як завідувач кафедри фізіології людини й тварин Саратовського університету. У 1944 р. В.В. Правдич-Немінський залишає Саратов. Відомостей про подальші декілька років також відсутні [12].

Починаючи з 1946 р. задля відновлення науки радянська влада розпочала пошук народжених у Російській імперії винахідників та піонерів у різних галузях науки й техніки. У зв'язку із цим у 1949 р. В.В. Правдич-Немінському було надано можливість очолити Лабораторію електроцеребрографії та загальної фізіології при АН СРСР (м. Москва). Упродовж 1949-1952 рр. вчений зробив усе, щоб завершити найбільш важливі дослідження в галузі нейрофізіології. Під його керівництвом проводилися вивчення стану електросну, дослідження електричної активності центральної нервової системи в нормі й патології, продовжувалися дослідження про роль аміаку при виникненні явищ збудження і гальмування [24].

Особливої уваги заслуговує запропонований В.В. Правдич-Немінським у 1951 р. метод тоноелектроцеребрографії, який дозволив одночасно реєструвати електроенцефалограму мозку і серцево-судинних тонів. Вищеозначений метод використовувався для реєстрації змін у стані судин у момент, коли іншими методами їх не можна було виявити, відкривши великі перспективи для теорії і практики медицини в галузі профілактики й терапії серцево-судинних захворювань [23].

Всіма своїми електроенцефалографічними, електронейроміографічними та біохімічними дослідженнями В.В. Правдич-Немінський намагався комплексно дослідити природу біопотенціалів центральної нервової системи, чим сприяв розвитку нейрофізіології ХХ ст.

Володимир Володимирович Правдич-Немінський помер 17 травня 1952 р. у м. Москва на 73-му році життя. Вченого було поховано на Міусському цвинтарі в Москві [15].

Висновки

Отже, доктор біологічних наук, професор В.В. Правдич- Немінський зробив вагомий внесок у розвиток нейрофізіології першої половини ХХ ст. Експериментальні дослідження і відкриття вченого заклали фундамент сучасної електроенцефалографії, елекронейроміографії, біохімії нервової системи. В.В. Правдич-Немінський вперше графічно зареєстрував електричні потенціали мозку тварин, встановив можливість їхньої реєстрації без пошкодження черепа, запропонував першу класифікацію біоелектричної активності мозку, розробив і удосконалив методи паралельної реєстрації біопотенціалів кори головного мозку та серцево-судинних тонів, досліджував антагонізм іонів амонію і магнію в організмі. Попри утиски та репресії з боку радянської влади В.В. Правдич-Немінський розширив і доповнив дослідження такого важливого питання, як хімічна природа нервового процесу.

Список використаних джерел та літератури

1. Berger H. Uber das Elektrenkephalogramm des Menschen. Archiv fur Psychiatrie und Nervenkrankheiten. 1929. Vol. 87 (1). S. 527-570.

2. Boldyriev О. Pravdych-Neminsky (1879-1952): first EEG and struggle for neuroscience research. 2016. URL: https ://my. science.ua/pravdych-neminsky/

3. Edwards E. Electrocortical Activation and Human Brain Mapping (PhD thesis). Berkeley, CA: Univ. of California, 2007. 147 р.

4. Magiorkinis E., Diamantis A., Sidiropoulou K., & Panteliadis C. Highights in the history of epilepsy: the last 200 years. Epilepsy research and treatment. 2014. 582039. https://doi.org/10.1155/2014/582039

5. Neminsky V. V. Ein Versuch der Registrierung der elektrischen Gehirnerscheinungen. Zentralblatt fur Physiologie. 1913. Vol. 27. Pp. 951-960.

6. Neminsky V. V. Einige elektrische Erscheinungen im Zentralnervensystem bei Rana temporaria. Archiv fur Physiologie. 1913. Vol. 3/4. Pp. 321-324.

7. Panteliadis C. P. Historical Overview of Electroencephalography: from Antiquity to the Beginning of the 21^st Century. Journal of Brain and Neurological Disorders. 2021. Vol. 3(1). Рр. 1-10.

8. Prawdicz-Neminski W. W. Zur Kenntnis der elektrischen und der Innervationsvorgange in den funktionellen Elementen und Geweben des tierischen Organismus. Elektrocerebrogramm der Saugetiere. Pflugers Archiv. 1925. Vol. 209. S. 362-382.

9. Александров М.В. История электроэнцефалографии: русская увертюра мировой симфонии (к столетию работ В.В. Правдич-Неминского). Российский биомедицинский журнал Medline.ru. 2012. Т. 13. С. 372-384.

10. Архірейський Д., Ченцов В. Антирадянська національна опозиція в УСРР в 20-ті рр. і погляд на проблему крізь архівні джерела. З архівів ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. 2000. № 2/4. С. 3-55.

11. Болдирєв О. Перша ЕЕГ та боротьба за нейронауку: хто такий Володимир Правдич-Немінський. 2021. URL: http ://surl. li / idmhw

12. Болдирєв О. Київські адреси Володимира Правдича-Немінського. City: History, Culture, Society. 2021. Вип. 12 (1). С. 41-60.

13. Бондаренко О. 2 липня: 141 рік тому народився український фізіолог Володимр Правдич-Немінський, винахідник електроенцефалографії. Рідна країна. URL: http://surl.li/idmhp

14. Быков К.М. Владимир Владимирович Правдич-Неминский. Электроцеребрография, электромиография и значение ионов амония в жизненных процесах организма. Ленинград: Медгиз, 1958. С. 5-16.

15. Варивода К.С. Внесок професора В.В. Правдич-Немінського в розвиток електрофізіології в першій половині ХХ століття. Вісімнадцята Всеукраїнська наукова конференція молодих істориків науки, техніки і освіти та спеціалістів, присвячена 150-річному ювілею В. І.°Вернадського: матеріали конференції. Київ. 2013. С. 25-29.

16. Варивода К.С. Застосування наукових доробків українських учених- електрофізіологів у профілактиці психосоматичних захворювань. Гуманітарний вісник. 2013. Вип. 30. С. 376-381.

17. Варивода К.С. Становлення і розвиток електрофізіології в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (кінець ХІХ - перша половина ХХ століття). Етнічна історія народів Європи. 2013. Вип. 40. С. 153158.

18. Варивода К.С. Становлення і розвиток електрофізіології в Україні (кінець XIX - перша половина XX століття): дис. ... канд. іст. наук. Переяслав- Хмельницький, 2015. 292 с.

19. Воронцов Д.С. Професор В.Ю. Чаговець. У кн.: З іменем святого Володимира: Київський університет у документах, матеріалах та спогадах сучасників: у 2 кн. Київ, 1994. Кн. 1. С. 385-388.

20. Воронцов Д.С. Розвиток електрофізіології на Україні. Фізіологічний журнал академії наук УкраїнськоїРСР. 1957. Т. 3. № 5. С. 30-35.

21. Воронцов Д.С., Нікітін В. М., Сєрков П.М. Нариси з історії фізіології на Україні. Київ: Вид-во АН УРСР, 1959. 256 с.

22. Історія Київського університету / відпов. ред. О.З. Жмудський. Київ: Видавництво Київського університету, 1959. 629 с.

23. Правдич-Неминский В.В. К познанию электрических и иннервационных процессов в функциональных элементах и тканях животного организма. Тоноэлектроцереброграмма. Доклады Академии Наук СССР. 1951. Том 79. № 6. С. 1061-1064.

24. Правдич-Неминский В.В. Электроцеребрография, электромиография и значение ионов амония в жизненных процесах организма: Избр. труды. Ленинград: Медгиз, Ленинградское отделение, 1958. 198 с.

25. Рашковский А.Л. Выдающийся нейрофизиолог и читатель Герценки. Блоги журнала "Семь искуств". 2012. URL: http://surl.li/idmic

26. Рашковский А.Л. Отец электроэнцефалографии русского происхождения. Федеральное интернет-издание "Капитал страны". 2012. URL: http://surl.li/idmig

27. References

28. Berger, H. (1929). Uber das Elektrenkephalogramm des Menschen. Archiv fur Psychiatrie und Nervenkrankheiten, vol. 87 (1), pp. 527-570.

29. Boldyriev, О. (2016). Pravdych-Neminsky (1879-1952): first EEG and struggle for neuroscience research. Retrieved from: https://my.science.ua/pravdych- neminsky/

30. Edwards, E. (2007). Electrocortical Activation and Human Brain Mapping (PhD thesis). Berkeley, CA: Univ. of California. 147 p.

31. Magiorkinis, E., Diamantis, A., Sidiropoulou, K., & Panteliadis, C. (2014). Highights in the history of epilepsy: the last 200 years. Epilepsy research and treatment, 582039. https://doi.org/10.1155/2014/582039

32. Neminsky, V. V. (1913). Ein Versuch der Registrierung der elektrischen Gehirnerscheinungen. Zentralblatt fur Physiologie, vol. 27, pp. 951-960.

33. Neminsky, V. V. (1913). Einige elektrische Erscheinungen im Zentralnervensystem bei Rana temporaria. Archiv fur Physiologie, vol. 3/4, pp. 321324.

34. Panteliadis, C. P. (2021). Historical Overview of Electroencephalography: from Antiquity to the Beginning of the 21^st Century. Journal of Brain and Neurological Disorders, vol. 3 (1), pp. 1 -10.

35. Prawdicz-Neminski, W. W. (1925). Zur Kenntnis der elektrischen und der Innervationsvorgange in den funktionellen Elementen und Geweben des tierischen Organismus. Elektrocerebrogramm der Saugetiere. Pflugers Archiv, vol. 209, pp. 362-382.

36. Aleksandrov, M. V. (2012). Istoriya elektroentsefalografii: russkaya uvertyura mirovoy simfonii (k stoletiyu rabot V. V. Pravdich-Neminskogo) [History of electroencephalography: Russian overture of the world symphony (to the centenary of V. V. Pravdich-Neminsky's works)]. Russian biomedical journal - Russian biomedical journal, vol. 13, pp. 372-384 [in Russian].

37. Arxirejskyj, D., Chenczov, V. (2000). Antyradianska natsionalna opozytsiia v USRR v 20-ti rr. i pohliad na problemu kriz arkhivni dzherela [AntiSoviet National Opposition in the Ukrainian SSR in the 20s and a View of the Problem through Archival Sources], Z arxiviv VUChK, GPU, NKVD, KGB - From the archives of the VUCHK, GPU, NKVD, KGB, no, 2/4, pp, 3-55 [in Ukrainian],

38. Boldyriev, O, (2021), Persha EEH ta borotba za neironauku: khto takyi Volodymyr Pravdych-Neminskyi? [The first EEG and the struggle for neuroscience: who is Volodymyr Pravdych-Neminsky?], Retrieved from: http://surl,li/idmhw [in Ukrainian],

39. Boldyriev, O, (2021), Kyivski adresy Volodymyra Pravdycha-Neminskoho [Kyiv addresses of Volodymyr Pravdych-Nem], City: History, Culture, Society, issue 12 (1), pp, 41-60 [in Ukrainian],

40. Bondarenko, O, 2 lypnia: 141 rik tomu narodyvsia ukrainskyi fizioloh Volodymr Pravdych-Neminskyi, vynakhidnyk elektroentsefalohrafii [2 July: 141 years ago, Ukrainian physiologist Volodymyr Pravdych-Neminsky, inventor of electroencephalography, was born], Ridna kraina - Native country, Retrieved from: http://surl,li/idmhp [in Ukrainian]

41. Bukov, K, M, (1958), Vladymyr Vladymyrovych Pravdych-Nemynskyi [Vladimir Vladimirovich Pravdich-Neminsky], Elektrotserebrografiya, elektromiografiya i znachenie ionov amoniya v zhiznennyih protsesah organizma - Electrocerebrography, electromyography and the importance of ammonium ions in vital processes of the organism, Leninhrad: Medhyz, pp, 5-16 [in Russian],

42. Varyvoda, K, S, (2013), Vnesok profesora V, V, Pravdych-Neminskoho v rozvytok elektrofiziolohii v pershii polovyni ХХ stolittia [Contribution of Professor V, V, Pravdych-Neminsky to the development of electrophysiology in the first half of the twentieth century], Visimnadtsiata Vseukrainska naukova konferentsiia molodykh istorykiv nauky, tekhniky i osvity ta spetsialistiv, prysviachena 150-richnomu yuvileiu V. I. °Vernadskoho : materialy konferentsii - The Eighteenth All-Ukrainian Scientific Conference of Young Historians of Science, Technology and Education and Specialists, dedicated to the 150th anniversary of Vernadsky: conference materials, Kyiv, pp, 25-29 [in Ukrainian],

43. Varyvoda, K, S, (2013), Zastosuvannia naukovykh dorobkiv ukrainskykh uchenykh-elektrofiziolohiv u profilaktytsi psykhosomatychnykh zakhvoriuvan [Application of scientific achievements of Ukrainian scientists-electrophysiologists in the prevention of psychosomatic diseases], Humanitarnyi visnyk - Humanitarian Bulletin, issue 30, pp, 376-381 [in Ukrainian],

44. Varyvoda, K, S, (2013), Stanovlennia i rozvytok elektrofiziolohii v Kyivskomu natsionalnomu universyteti imeni Tarasa Shevchenka (kinets XIX - persha polovyna XX stolittia) [Formation and Development of Electrophysiology at the Taras Shevchenko National University of Kyiv (late nineteenth - first half of the twentieth century)], Etnichna istoriia narodiv Yevropy - Ethnic history of the peoples of Europe, issue 40, pp, 153-158 [in Ukrainian],

45. Varyvoda, K. S. (2015). Stanovlennia i rozvytok elektrofiziolohii v Ukraini (kinets XIX - persha polovyna XX stolittia) [Formation and development of electrophysiology in Ukraine (late XIX - first half of XX century)]. Candidate's thesis. Pereiaslav-Khmelnytskyi [in Ukrainian].

46. Vorontsov, D. S. (1994). Profesor V. Yu. Chahovets [Professor V. Y. Chahovets]. In book: Z imenem sviatoho Volodymyra: Kyivskyi universytet u dokumentakh, materialakh ta spohadakh suchasnykiv - In the name of St Volodymyr: Kyiv University in documents, materials and memoirs of contemporaries. Kyiv, part 1, pp. 385-388 [in Ukrainian].

47. Vorontsov, D. S. (1957). Rozvytok elektrofiziolohii na Ukraini [Development of electrophysiology in Ukraine]. Fiziolohichnyi zhurnal akademii nauk Ukrainskoi RSR - Physiological Journal of the Academy of Sciences of the Ukrainian SSR, vol. 3, no. 5, pp. 30-35 [in Ukrainian].

48. Vorontsov, D. S., Nikitin, V. M., Sierkov, P. M. (1959). Narysy z istorii fiziolohii na Ukraini [Essays on the history of physiology in Ukraine]. Kyiv [in Ukrainian].

49. Zhmudskyi, O. Z. (Eds.). (1959). Istoriia Kyivskoho universytetu [History of Kyiv University]. Kyiv [in Ukrainian].

50. Pravdych-Nemynskyi, V. V. (1951). K poznaniyu elektricheskih i innervatsionnyih protsessov v funktsionalnyih elementah i tkanyah zhivotnogo organizma. Tonoelektrotserebrogramma [To the knowledge of electrical and innervation processes in functional elements and tissues of the animal organism. Tonoelectroencephalogram]. Dokladu Akademyy Nauk SSSR - Reports of the Academy of Sciences of the USSR, vol. 79, no. 6, pp. 1061-1064 [in Russian].

51. Pravdych-Nemynskyi, V. V. (1958). Elektrotserebrografiya, elektromiografiya i znachenie ionov amoniya v zhiznennyih protsesah organizma: Izbr. trudyi [Electrocebrography, electromyography and the importance of ammonium ions in vital processes of the organism: Selected works]. Lenynhrad: Medhyz [in Russian].

52. Rashkovskyi, A. L. (2012). Vydaiushchyisia neirofyzyoloh y chytatel Hertsenky [An outstanding neurophysiologist and reader of Herzenka]. Blohy zhurnala "Sem yskustv" - Blogs of the Seven Arts magazine. Retrieved from: http://surl.li/idmic [in Russian].

53. Rashkovskyi, A. L. (2012). Otets elektroentsefalografii russkogo proishozhdeniya [Father of electroencephalography of Russian origin]. Federalnoe ynternet-yzdanye "Kapytal strany" - Federal online edition "Capital of the Country". Retrieved from: http://surl.li/idmig [in Russian].

Размещено на Allbest.ru