Педагогічна діяльність професора І.С. Шереметинського (1873-1937) у контексті становлення і розвитку вітчизняної зоотехнії

Огляд останніх публікацій. На жаль, інтелектуальна біографія вченого, як і його творча спадщина та внесок в організацію галузевого науково-освітнього процесу залишаються недостатньо вивченими. Окремі фрагментарні дані щодо педагогічної діяльності І.С. Шереметинського в Кам'янець-Подільському сільськогосподарському інституті та Українській господарській академії відображені у ювілейних виданнях [1; 4-6; 10-12], присвячених їх організації, а також дотично у статтях К. Кобченко, О.І. Уткіна, В.П. Шульги [5; 13; 18]. Окремі відомості про вченого наведені в наших попередніх публікаціях [2-3]. Цього року наукова спільнота відзначає 150 років від дня народження І.С. Шереметинського, що спонукає до більш ґрунтовного дослідження його життєвого і творчого шляху.

З огляду на зазначене метою дослідження є відтворення основних віх життєвої та інтелектуальної біографії вченого, його внеску у становлення вітчизняної вищої зоотехнічної освіти, розроблення наукових основ фізіології сільськогосподарських тварин та ефективного кормовиробництва.

Дослідження ґрунтується на використанні загальнонаукових принципів системності, комплексності, багатофакторності та всебічності, що забезпечують цілісне охоплення обраної тематики. Використано загальнонаукові, міждисциплінарні та спеціальні історичні методи, а також методи джерелознавчого аналізу. Перевага надавалася біографічному методу як ефективному інструментарію відтворення інтелектуальної біографії, що ґрунтується на уявленні про вченого як конкретну модель у контексті еволюції галузевої наукової думки. Основу джерельної бази дослідження складають архівні документи та наукові праці І.С. Шереметинського.

Результати дослідження. На основі доступних джерел літератури нами встановлено, що І.С. Шереметинський народився 9 листопада 1873 р. у с. Плехові Бердичівського повіту на Київщині. Закінчив Подільську духовну семінарію в 1896 р., Харківський ветеринарний інститут (нині - Харківська державна зооветеринарна академія) у 1907 р. та сільськогосподарське відділення Київського політехнічного інституту (нині - Національний університет біоресурсів і природокористування України) в 1914 р. [7].

Свою професійну діяльність розпочав у 1907 р. як ветеринарний лікар у м. Миколаєвську (Зелений Клин, Сибір), а потім в Ізмайлівському повіті на Харківщині. У 1913-1915 рр. працював громадським агрономом в Одеському земстві, з 1915 р. - помічником завідувача відділу скотарства Катеринославської краєвої сільськогосподарської дослідної станції (ККСГДС), який разом з дослідним скотарським двором, фізіологічною та молочною лабораторіями був відкритий при станції цього ж року. Разом із Носівською та Полтавською сільськогосподарськими дослідними станціями, ККСГ ДС була однією із перших зоотехнічних інституцій, утворених до революційного перевороту 1917 р. Саме ці станції взяли на себе організацію дослідної справи у тваринництві, однак через нерегулярне державне фінансування і кадрове забезпечення їхня діяльність не носила системного характеру [2].

Відділ скотарства ККСГДС очолював провідний фахівець у галузі тваринництва О.В. Кривуша. На нараді з організаційних питань, що відбулася 18-20 грудня 1915 р., намічено ряд заходів з поліпшення тваринництва у зоні її діяльності. Особливу увагу зосереджували на вивченні фізичних властивостей, хімічного складу, перетравності кормів, їх впливу на продуктивність худоби. Порівнювали способи заготівлі корму, ефективність стійлового і пасовищного утримання, створювали штучні випаси. Розробляли основи розведення, годівлі й відгодівлі, інкубації сільськогосподарської птиці, проводили селекцію курей за яйценосністю [3].

І.С. Шереметинський працював на дослідній станції лише один рік, а з 1916 і до кінця 1918 рр. займав різні посади відповідно до його фаху. З грудня 1918 р. обіймав посаду директора Департаменту скотарства Міністерства земельних справ УНР. У лютому 1919 р. був обраний приват-доцентом у відділ скотарства Українського державного університету у Кам'янець-Подільському. Варто зазначити, що у структурі щойно відкритого університету сформовано сільськогосподарський факультет з відділом скотарства, що складався із двох секцій: зоотехнічної та дрібних галузей скотарства. Однак уже в 1919 р., із введенням "Тимчасового положення про управління ВНЗ", покладено початок централізованій системі управління вищою школою. Перевагу надавали створенню вузькоспеціалізованих університетів із трирічним строком навчання, тоді як університети, які давали базові теоретичні знання, але не забезпечували спеціалістів конкретними професійними навичками, підлягали особливій критиці. Прийнято рішення щодо побудови системи вищої освіти за зразком професійних технічних навчальних закладів. Так, Український державний університет в Кам'янець-Подільському у 1921 р. було перетворено на два самостійні інститути - сільськогосподарський та народної освіти. При Кам'янець-Подільському СГІ обладнано кафедри і кабінети загального та спеціального скотарства, які очолили Б.Й. Крижанівський та І.С. Шереметинський. Читали переважно лекції з екстер'єру сільськогосподарських тварин, якому надавалося вирішальне значення при формуванні продуктивності тварин. Також було відкрито зразково -показові молочну ферму, вівчарню та пасіку [2]. Таким чином, на початку своєї педагогічної діяльності учений зосереджував основну увагу на таких важливих питаннях розведення сільськогосподарських тварин, як формування продуктивних характеристик та їх стійка передача потомству, екстер'єрно-конституціональні особливості тварин та їх вплив на прояв господарськи корисних ознак.

У 1920 р. у зв'язку із важким економічним становищем, спробою придушити розвиток національної ідеї Комісаріат освіти обрав позицію ліквідації університетів. Першочергово були закриті університети, відкриті після 1917 р., а саме Київський народний, Кам'янець-Подільський український державний. У цей час багато представників науково-освітньої та культурної інтелігенції, які не сприйняли радянські ідеї, у тому числі й І.С. Шереметинський, змушені були емігрувати. Великий і динамічний науково- просвітницький осередок української інтелігенції сформувався в Чехословаччині. Прага стала поряд з Харковом, Києвом і Львовом одним із центрів не лише української культури, а й політичного життя [3].

Особливе місце у відродженні українства належало створеній 22 квітня 1922 р. у м. Подєбради поблизу Праги Українській господарській академії (УГА), що здійснювала галузеву науково-освітню діяльність до 1935 р. як приватний навчальний заклад при Міністерстві землеробства Чехословаччини. Її поява багато у чому зобов'язана особистому баченню вирішення національного питання в країні першого президента Чехословаччини з 28 жовтня 1918 р., професора Т. Масарика. Завдячуючи йому, за короткий термін створено справжню демократичну державу, яку населяли чисельні національні меншини, що фактично вперше отримали можливість духовного розвитку. Крім УГА, за підтримки Президента країни були створені Український університет, Педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, Інститут суспільствознавства та інші національні заклади та культурні установи. Т. Масарик був добре обізнаний з українським національним питанням, в першу чергу завдячуючи перебуванню в Києві у революційні роки 1917 р. та співробітництву з Українською Центральною Радою. Все разом дало йому змогу у своїй країні ефективно сприяти розвитку української науково-освітньої думки взагалі й аграрній зокрема.

Першочергово мета УГА полягала в підготовці вчених-агрономів, лісівників, економістів, кооператорів, статистів, меліораторів, гідротехніків та технологів. У навчальній програмі зазначалося, що Академія, по-перше, готувала національно свідомих українців, які опинились за кордоном, до активної участі в майбутній господарській відбудові країни; по-друге, в процесі науково- педагогічної підготовки згуртувати вчену інтелігенцію, фахово підготовлену на кращих взірцях європейської науки і практики, яка в певний час зможе прислужитися власній державі [4, арк. 5-6].

Повертаючись до біографії І.С. Шереметинського, слід зазначити, що весь 1921 р. він перебував у м. Тарнові (Польща), безрезультатно намагаючись інтегруватися в місцеві кола науковців та освітян. Професорська рада УГА 28 квітня 1922 р. обрала його професором на кафедрах загального і спеціального скотарства, якими він керував аж до ліквідації Академії. На запрошення організаційної комісії з Польщі до Праги також приїхали перші науковці зі Спілки українських техніків сільського господарства: професор І. Шовгенів, лектор-інженер Б. Іваницький. Уже 28 квітня відбулися установчі збори Професорської ради УГА у складі чотирьох запрошених професорів Українського вільного університету, першого (засновано з ініціативи українських інтелектуальних кіл у Відні, невдовзі переїхав до Праги), українського ЗВО поза межами України: В. Старосольского, Ф. Щербини, доцентів УВУ Б. Матюшенка, О. Мицюка та трьох вищезгаданих новоприбулих вчених. За статутом, що його нашвидкоруч розробив М. Шаповал, Академія могла розпочати свою діяльність за наявності семи професорів. Деякі члени зборів ще не мали цього звання, тому було вирішено визнати професорами всіх учасників УГА та обрати ректором УГА І. Шовгеніва, проректором - Б. Іваницького і секретарем - І.С. Шереметинського [10; 11].

Створення Академії відбувалось у складних умовах після закінчення Першої світової війни. Не було ні навчально-методичної літератури, зокрема жодного українського підручника, ні лабораторного обладнання, ні достатнього кадрового забезпечення. Однак поступово вибудовувалася структура УГА, формувався кадровий потенціал. За допомогою чехословацького уряду для навчання студентів і проведення науково-дослідної роботи створено фінансову та матеріально-технічну базу. З перших років існування УГА мала 3-річний термін навчання студентів, дещо пізніше 4-річний. В організаційних питаннях Академія підпорядковувалась Міністерству хліборобства Чехословаччини. Матеріально-фінансовим забезпеченням займалося Міністерство закордонних справ Чехословаччини, за кошти якого утримувалась УГА та виділялись стипендії студентам. Частину грошей для придбання навчальних приладів надавало Міністерство хліборобства. Фінансові компенсації Чехословаччині щорічно надавала Ліга Націй для допомоги емігрантам із колишньої Російської імперії [13]. Для повноцінної діяльності навчального закладу, забезпечення всього навчального процесу, створення нових структур цих коштів не вистачало. Тому його адміністрації і викладацькому складу потрібно було витрачати багато зусиль, енергії та винахідливості, щоб установа розвивалася, завойовувала авторитет в емігрантському середовищі та громадському суспільстві країни. Самовіддана й дружна робота всього колективу української вищої школи сприяла подоланню труднощів становлення й розвитку, а також доброзичливому ставленню до неї урядових чиновників, що виявлялося у підвищенні її щомісячного фінансування [13].

УГА мала у своєму складі факультети: агрономічно-лісовий з відділами агрономічним і лісовим; економічно-кооперативний з відділами економічним, кооперативним та статистичним; інженерний з відділами гідротехнічним, межовим (невідкритим), хіміко-технологічним. Навчальні програми для студентів (переважно українських емігрантів) формувалися відповідно до аналогічних програм західноєвропейських ЗВО та передбачали вивчення українознавчих дисциплін. В Академії діяли 59 кафедр, 14 лабораторій, 2 ферми - господарська з досвідним полем та молочна із відділом дрібних сільськогосподарських тварин, 13 семінарів, 4 термінологічні комісії, 8 навчально-практичних осередків - лісовий та агроботанічний розсадники, метеорологічна станція, дослідний город [15, арк. 8-10]. Зокрема, зоотехнія викладалася на агрономічно-лісовому факультеті, де були відкриті кафедри загального скотарства (читали анатомію сільськогосподарських тварин, фізіологію сільськогосподарських тварин, зоотехнію загальну, гігієну сільськогосподарських тварин, ветеринарію), а також спеціального скотарства (викладали зоотехнію спеціальну, молочарство, дрібні галузі скотарства). Завдання факультету полягало в підготовці досвідчених агрономів і лісовиків для втілення в життя-культурно-агрономічних заходів. Окрім цього поставлено мету випустити кадри для практичної роботи за різними галузями сільського господарства в державних, громадських і приватних підприємствах. Нарешті, передбачалася підготовка осіб для педагогічної роботи у вищих і середніх закладах сільськогосподарської освіти і лісових школах в Україні [6].

Професор І.С. Шереметинський читав курс зоотехнії при кафедрах загального та спеціального скотарства, водночас кілька разів був продеканом та деканом агрономічно-лісового факультету, в 1927-1928 рр. - проректором Академії. Окрім цього був постійним членом комісій для проведення дипломних іспитів на агрономічному відділі. Виступав із рефератами на українських з'їздах, а в останні роки працював над зібранням матеріалів про стан скотарства в УРСР [7]. Варто зазначити, що вчені української діаспори взяли активну участь у роботі Міжнародного з'їзду слов'янських ботаніків, Міжнародному аграрному з'їзді, Міжнародному хліборобському з'їзді, Міжнародному з'їзді лісівників. Український академічний комітет виступив одним з організаторів І та ІІ Українських наукових з'їздів. Зокрема, І.С. Шереметинський взяв участь у роботі І-го Українського наукового з'їзду, що відбувся 3-7 жовтня 1926 р. у Празі. Серед 1400 делегатів були професори УГА, Українського педагогічного інституту, Українського празького університету, а також вчені з Німеччини, Франції, Польщі, Румунії, Бельгії, Галичини, Латвії. Делегати з'їзду працювали у 4-х секціях: історично-філологічній з 4-ма підсекціями; права і суспільних наук з 2-ма підсекціями; технічно-математичній та природничій з 3-ма підсекціями. Було заслухано 154 доповіді, зокрема на агрономічно-лісівничій підсекції (секція природничих наук) свої реферати читали професори К.А. Мацієвич ("Про сільськогосподарські райони України") і В.М. Чередієв ("Сучасна методологія дослідження ґрунтів"). Через відсутність В.М. Чередієва на наступному засіданні його другий реферат на тему "Поширення сільськогосподарського знання позашкільним шляхом" прочитав професор Б.Г. Іваницький. Промову на тему "Породи рогатої худоби на Україні" виголосив професор І.С. Шереметинський, в якій ознайомив з основними господарськими та біологічними характеристиками, ареалом поширення сільськогосподарських порід в Україні [13].

1926 р. Перші абсольвенти Агрономічного відділу УГА разом з професорами (І.С. Шереметинський у першому ряду третій зліва)