Урбанізаційні процеси у подільському воєводстві у 1434-1572 рр.: за матеріалами коронної метрики

Размещено на http://www.allbest.ru/

УРБАНІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ У ПОДІЛЬСЬКОМУ ВОЄВОДСТВІ У 1434-1572 РР.: ЗА МАТЕРІАЛАМИ КОРОННОЇ МЕТРИКИ

ГАЙСЕНЮК Марія - аспірантка кафедри історії України Київського університету імені Бориса Грінченка

Анотація

У статті висвітлено питання локації міст Подільського воєводства у першій половині XV - 70 х рр. XVI ст. Встановлено їх типологію та кількісні характеристики. Мета дослідження - спираючись на реґести Коронної метрики та зміст збережених міських привілеїв, відтворити специфіку урбанізаційних процесів у Подільському воєводстві. Методологія дослідження базується на принципах історизму, науковості, об'єктивності та системності. Використано методи узагальнення, порівняння, класифікації, статистичного зіставлення, подокументного аналізу джерел. Наукова новизна полягає у тому, що вперше здійснено порівняльний аналіз динаміки локаційних процесів Подільського воєводства. Вивчено вплив географічного розташування (кордону) на розвиток міст Західного Поділля. Висновки. Інкорпорація Західного Поділля до Польського Королівства та створення у 1434 р. окремого воєводства з центром у Кам'янці сприяло зростанню темпів урбанізації. Протягом другої третини XV - другої половини XVI ст. було створено або ж релоковано близько 57 міст, організованих переважно на основі магдебурзького права. Початково переводились на статус міста на магдебурзькому праві повітові центри та поселення, що належали королівському домену і лише в другій половині XV ст. починає зростати кількість шляхетських міст. В той час, як кількість міст, що знаходились у власності католицької церкви залишалася низькою. Незважаючи на швидкі темпи урбанізації, новоутворені міста за економічною та суспільною організацією переважно залишались селами. Урбанізація подільського воєводства щонайменше на півстоліття відставала від інших земель Корони, що пояснюється його пізнішим приєднанням до Польського королівства та неспокійним кордоном. Стаття містить таблиці, в яких наведено ві- домі на сьогодні міста та містечка Західного Поділля.

Ключові слова: міста Західного Поділля, локація, урбанізація, Подільське воєводство, міське право.

Abstract

URBANIZATION PROCESSES IN PODOLIAN VOIVODESHIP (1434-1572) ACCORDING TO THE MATERIALS OF THE CROWN METRIC

HAISENIUK Mariia, PhD-student of the Department of the History of Ukraine, Borys Grinchenko Kyiv University

The purpose of the article is to study the dynamics of urbanization processes in the Podolian voivodeship from 15th until end of second half of the 16th century, which had a decisive impact on the development of the region. The research methodology is based on the principles of historicism, scientificity, objectivity and systematicity. Methods of generalization, comparison, classification, statistical comparison, document analysis of sources were used. The scientific novelty lies in the fact that for the first time a comparative analysis of the dynamics of locational processes in the Podolian voivodeship has been carried out. The influence of geo- graphical location on the development of the cities of Western Podillia is studied. Conclusions. From the 16th century, Western Podillia became part of the Kingdom of Poland, as a result of which it underwent numerous processes of integration and modernization, including urbanization. The urbanization process led to the creation of about 57 cities, organized on the basis of the Magdeburg law, which was a classic in Central and Eastern Europe. Initially, county centers and settlements that belonged to the royal domain were transferred to the status of a city on the Magdeburg right. Only in the second half of the 15th century the number of noble cities begins to grow. While the number of cities owned by the Catholic Church remained low. Despite the rapid pace of urbanization, the newly formed cities mostly remained villages in terms of economic and social organization. Urbanization of the Podolian voivodeship lagged behind other lands of the Crown by at least half a century, which is explained by its later accession to the Kingdom of Poland and its troubled border. The article contains tables, which list the currently known cities and towns of Western Podilia.

Key words: cities of Western Podilia, location, urbanization, Podilia Voivodeship, city law.

Постановка проблеми

З входженням Поділля до Польського Королівства відбулося швидке збільшення кількості міст, які кардинально змінили обличчя регіону. Помітна роль міст на розвиток Подільського воєводства зумовлює актуальність всебічного дослідження міської локації, встановлення темпів та характеру урбанізаційних процесів, що, з огляду на історіографічну спадщину у цій ділянці, потребує залучення значної кількості джерел та використання новітнього дослідницького інструментарію.

Аналіз джерел та останні дослідження

Цінним джерелом для вивчення локаційного руху на руських землях Польського королівства є Коронна метрика (нами було використано близько 70 реґестів), у книгах якої збереглись відомості про надання локаційних привілеїв містам, характер поселень та їх статус, як міст на польському, німецькому чи магдебурзькому праві. Великий обсяг джерельного матеріалу було опрацьовано М. Грушевським та опубліковано у «Матеріалах до історії суспільно-політичних і економічних відносин Західної України» (1905). Документи, які розкривають міську історію Подільського воєводства опубліковані у збірниках «Aktуw grodzkich і ziemskich» (1887), «Zbiуr dokumentуw maіopolskich» (1975) тощо.

До питання становлення міст на руських землях звертається низка українських науковців: М. Капраль (Капраль, 2010), Н. Білоус (Білоус, 2015), А. Заяць (Заяць, 2019) тощо. Міста Подільського воєводства та адміністративний устрій краю у XVІ-XVIІ ст. стали предметом дослідження М. Крикуна (Крикун, 2011). Вагомий внесок у вивчення історії та географії Західного Поділля зробив В. Михайловський (Михайловський, 2012, 2021). Польська історіографія є значно ширшою в дослідженнях урбаністичних процесів, зокрема, Л. Харевічова (Charewiczowa, 1925), А. Янечик (Janeczek, 1993, 2016), Р. Щиґель (Szczygel, 1989), Ф. Кірик (Kiryk, 1980), Т. Трайдос (Trajdos, 2003) у своїх працях вивчали особливості руських міст після їх приєднання до Корони: правовий статус, економічний характер, релігійний вплив тощо.

Метою статті є дослідження динаміки урбанізаційних процесів у Подільському воєводстві протягом XV - другій половині XVI ст., які мали визначальний вплив на розвиток регіону.

Виклад основного матеріалу

Аналізуючи урбанізаційні процеси на Руських землях Польського королівства, можемо представити власне бачення динаміки створення міських осередків у Подільському воєводстві та їх типи за правом власності. Слід зазначити, що локаційний процес міст Західного Поділля, у джерелах показано неповно, бо книги Коронної метрики, що дійшли до нас, розпочинаються лише з кінця 40-х років XV ст. Незважаючи на ці обставини, можемо висунути обережні припущення, щодо перебігу урбанізаційних процесів протягом XV ст. від часу створення воєводства.

Таблиця 1. Локація міст Подільського воєводства до 1500 року

*Кам. - Камянецький; Бакот. - Бактський; Чер. - Червоногродський; Смот. - Смотрицький; Скал. - Скальський; Лет. - Летичівський;

**к. - королівське; п. - приватне; ц. - церковне.

Згідно з даними таблиці 1, у XV ст. існувало близько 27 міст і містечок, серед яких 13 належало до королівського домену, 13 міст були у приватній власності, а у церковному володінні Кам'янецької католицької єпархії знаходилось всього одне місто. Варто зауважити, що міста Кам'янець, Бакота, Червоногрод, Смотрич, Скала, Чорнокозинці та Ялтушків були засновані до 1434 р. Автор має певні сумніви стосовно існування королівських міст Лехнівці та Рубенін, про це детальніше у статті.

У латиномовних документах для позначення міста використовувалось два терміни «civitas» і «oppidium», де перше застосовувалось для позначення великих, часто самоврядних міст, котрі мають фортифікації, в той час як друге - oppidium було маркером малого міста, яке практично ніколи не мало оборонних споруд (Михайловський, 2021, с. 113). Для того, аби розрізнити ці терміни, слово «oppidium» тлумачать, як «містечко».

На час створення воєводства урбанізація Західного Поділля лише набирала обертів. У 30-40-х роках XV ст. спостерігаємо збільшення кількості локаційних привілеїв, які підтверджували статус міста та встановлювали самоврядування за німецьким зразком (Szczygel, 1989, s. 57).

Найкраще ці процеси прослідковуються на прикладі Кам'янця, якому у 1374 р. брати Коріатовичі надали привілей на самоврядування (Михайловський, 2012, с. 30). Термін «магдебурзьке право» у привілеї не згадувався, однак йшлося про забезпечення місту неповного магдебурзького права, підтвердженого і поширеного 1432 р., вже із застосуванням визначення «ius Teutonicum alias Magdeburgense» (Дашкевич, 2003, с. 79).

Згідно з таблицею, до кінця 1444 р. у Подільському воєводстві налічувалось 11 міст, серед яких 6 королівських, що ймовірно були віддані під заставу подільській шляхті за військову службу, 4 приватних (центри маєтків місцевої шляхти) та 1 церковне. Але такі кількісні характеристики є досить поверховими, адже наявність документу правової локації не є гарантією існування міста.

До прикладу, згадок про місто Лехнівці, окрім локаційного привілею на його заснування (ZDM. Cz. VIII. № 2322. S. 136-137), у документах пізніших років не знаходимо. Те, що місто так і не було створено підтверджує Реєстр димів Подільського воєводства 1493 р., що фіксує Лехнівці як село (Trajdos, 2003, s. 109-110). Часом, маєткам надавався локаційний привілей повторно з правом переведення поселення у статус міста. Ймовірно, Лехнівці також було релоковано у XVI ст. під назвою Давидківці (MRPS. p.V. №1636; MRPS. p.V. № 1559).

Ще важче визначити успішність просторової локації у конкретний період часу. До прикладу, місто Бакота в середині XV ст. було зруйнованим у ході війн за Поділля (1431-1434 рр.), але зберегло за собою адміністративні функції (Михайловський, 2021, с. 104). Згадки про існування Бакоти, як адміністративного центру Пониззя, знаходимо ще в Галицько-Волинському літописі у 1227, 1240-1241 та 1255 рр. (Михайловський, 2012, с. 48). У королівському пожалуванні на Поділля від 13 червня 1395 р. згадується місто і замок Бакота, який Владислав II Яґайло надає краківському воєводі і старості Спиткові з Мельштина (Крикун, 2011, с. 93-94). Однак у документах XV ст. замість визначення «містечко» (oppidium) вживається «замок» (сastrum) Бакота. Подібна термінологія зберіглась у привілеї Кристину Щуковському від 1442 р. «districtu et castro Baccotha» (ZDM. Cz. VIII. № 2357. S. 170-171), та у 1443 р. «super castro nostro Baccotha» (ZDM. Cz. VIII. № 2448. S. 253-254). Цікавим є те, що у переліку міст Подільського воєводства від 1453 р., визначення «замок» вжито виключно для характеристики Бакоти (MPRS. Pars I. № 192). Це може свідчити, що на середину XV ст. Бакота майже повністю втратила ознаки міста.

Місто Смотрич, перша столиця Коріатовичів, у 1440 р. було заставлено Миколайові Бедриху на суму 400 гривень (ZDM. Cz. VIII. № 2267. S. 88-89). Місто залишалося центром негродового староства у XV ст. й було переведено на магдебурзьке право, але близькість розташування до Кам'янця стало причиною його занепаду на початок XVI ст. (Михайловський, 2012, с. 186). Майже одночасно зі Смотричем 13 серпня 1448 р. було надано магдебурзьке право Червоногроду, що довгий час знаходився у триманні Бучацьких-Язловецьких, фактично перетворившись на дідичне володіння родини (MRPS. Pars І. № 44). Черговим королівським містом, переданим у заставу Владиславом ІІІ, була Скала. Можемо припустити, що Скала, як й інші повітові міста Західного Поділля отримала привілей від володаря з підтвердженням права локації (Крикун, 2011, с. 93-94).

Місто Ялтушків не було центром повіту чи староства. З надання Владислава II Яґайла, від червня 1431 р., дізнаємося, що Теодорик Бучацький отримав у заставу місто Ялтушків із прилеглими селами на суму 400 гривень польської лічби (Михайловський, 2012, с. 129). Локаційний привілей Ялтушкові було надано у 1537 р. (релокація), коли його придбала королева Бона Сфорца. Він передбачав колонізацію міського простору пришлими елементами: німцями, євреями та вірменами, а також звільнення міщан від податків на 12 років (MRPS. Pars IV. V. 1. № 6757).

У Подільському воєводстві поруч з локацією «повітових міст», активно переводились на міське право і дідичні володіння заможної шляхти. (Janeczek, 2016, с. 153). Прикладом такої локації для першої половини XV ст. можуть слугувати шляхетські міста Зіньків, Сатанів та Язловець.

Практика переведення приватних міст на німецьке право була принесена на Поділля родиною Одровонжів, котрі запровадили у своїх дідичних маєтках Сатанів та Зіньків маґдебургію (ZDM. Cz. VIII. № 2490. S. 292-295).

Вперше приватне місто Язлівець зустрічається у документі 1373 р. (Михайловський, 2012, с. 45). За браком джерел нам не вдалося встановити час правової локації міста, але, ймовірно, воно існувало вже в 30-х рр. XV ст., як родинний маєток панів з Бучача (AGZ. T. XII. № 2053. S. 179), про що свідчить наявність документу заснування в цей час католицької парафії у містечку Язловець (Trajdos, 2003, с. 106). З середини XV ст. у містечку активно розвивалася торгівля. Однак, на початку 1460-х рр. львівські купці подали королю скаргу, в якій зазначалося, що провінційні ярмарки руських та подільських земель підривають торгівлю у Львові (Charewiczowa, 1925, s. 47-48). Відповіддю на звернення львівських купців було розпорядження Казимира IV Ягелона, видане 23 червня 1461 р., про «знесення» ярмарків у Язловці, Гологорах, Рогатині, Теребовлі та Тисмениці (AGZ. Т. VI. S. 64-65). Даний привілей підтверджує факт існування досить жорсткої «торгової конкуренції» між містами руських земель, де велике столичне місто свідомо гальмувало розвиток малих провінційних містечок. У 1523 р. король Сигізмунд І на прохання галицького хорунжого Миколая Сенявського надав привілей, яким підтверджувалося Маґдебурзьке право у Язлівці та встановлювались ярмарки на день св. Марії Магдалини та під час великого посту (MRPS. Pars IV. № 13515).

Упродовж XV ст. у Подільському воєводстві існувало всього одне місто у власності церкви - Чорнокозинці. Перша відома згадка про Чорнокозинці датована 1429 р. У документі мова йшла про пожалування Вітовтом подільських маєтків Кам'янецькому єпископству. У 1498 р. Ян Ольбрахт підтвердив міський статус поселення (Крикун, 2011, с. 124).

Такі міста, як Летичів, Меджибіж та Хмільник, ймовірно, існували задовго до входження подільських земель до складу Польського королівства, але документи, що підтверджують їх існування відносяться аж до 1453 р. (MPRS. Pars I. № 192). Причиною плутанини в ідентифікації міст першої половини XV ст. є несталість кордонів воєводства. Так, розташовані на північному сході Хмільник і Меджибіж остаточно увійшли до складу Подільського воєводства після 1447 р., коли ця територія була відібрана у Свидриґайла (Михайловський, 2012, с. 227).

Труднощі у датуванні локації міст також виникають через їх часті руйнування у результаті нападів татар і молдавських вторгнень (Заяць, 2019, с. 47). Зокрема, «релокаційні» привілеї неодноразово надавалось Летичеву (MRPS. Pars V. № 2206, 2207), Рову (Бару) (MRPS. Pars IV. V. 2. № 16359; MRPS. Pars IV. V. 1. № 6244; MRPS. Pars IV. V. 3. № 18901; MRPS. Pars IV. V. 3. № 19120), Скалі (MRPS. Pars IV. V. 2. № 11464) тощо. А у 1530 р. навіть постала потреба у відновленні Хмільницького повіту, після татарських набігів, які, подекуди, були щорічними (MRPS. Pars IV. Vol. 1. № 5689).

Важко підрахувати збитки татарських наїздів для Подільського воєводства. Від 1438 р. кіпчацька орда грабувала, палила і брала ясир на Поділлі шість разів, а з 1474 р. ще з більшою силою чинила погроми кримська орда. Наїзди молдаван, татар і турків у 1498 р. призвели до жахливої руйнації в цілім Подільськім воєводстві. Через що, наприкінці XV - початку XVI ст. уповільнився локаційний рух на території Західного Поділля (Trajdos, 2003, с. 104).

Через часту загрозу військових кампаній та розбійницьких набігів, урбанізація подільських земель набула специфічного імпульсу у вигляді постійної потреби захисту, для якої міста служили краще, ніж звичайні села (Janeczek, 1993, с. 283). Саме тому, протягом XV - першої половини XVI ст. виникає ряд міських поселень, які закладалися на татарських шляхах для кращої обороноздатності краю (Заяць, 2019, с. 107).

Королівська влада, будучи зацікавленою в будівництві оборонних споруд, не мала на це достатніх коштів, через що активно заохочувала приватні ініціативи (Білоус, 2015, с. 127-128). Надаючи містам на східному кордоні воєводства привілеї на магдебургію й різноманітні звільнення від сплати податків та, передаючи в держання прикордонні замки, такі як Хмільник та Рів, влада намагалася забезпечити їх належне утримання, а по можливості - й побудову нових. На приклад, місто Ольчедаїв повинно було стати третім, південним укріпленням у системі оборони краю (Михайловський, 2012, с. 249). Однак, з документу 1469 р., дізнаємося, що проєкт побудови замку в Ольчедаєві залишився нереалізованим (castrum Olczydayow non muniret) (AGZ. Т. XII. № 3438. S. 330).

У період правління Казимира ІV значно збільшилась кількість приватних міст на німецькому праві. Кількість міст та їх успішність були маркерами багатства і впливовості шляхти. 31 грудня 1450 p. королем було надано привілей для Павла Щуковського, силою якого село Чемерівці переводилося у статус магдебурзького (Janeczek, 1993, с. 191). У 1455 р. було переведено на магдебурзьке право Ярмолинці на р. Ушиця (Sіownik…, 1882, с. 450).

А от зі встановленням часу правової локації інших міст Західного Поділля пощастило менше. Так, до 1453 р. з'явилося щонайменше ще 4 приватних міста, серед яких: Серет, Давидівці або Шипівці, Криків та Бедрихівці (MPRS. Pars. I. № 192). Про вдалу локацію цих міст свідчить їх поява у документах пізніших років. Зокрема, міста Серет та Давидківці зустрічаються у документі про поділ маєтку Теодорика з Бучача між синами Міхалом та Яном від 1469 р. (AGZ. Т. XII. № 3438. S. 329). Серет також згадується у привілеї 1523 р., який встановлював новий ярмарок в місті на Різдво Діви Марії (MRPS. Pars. IV. № 13515). Підтвердження міського статусу Крикова або Бабшинців знаходимо лише в середині XVI ст. у Кам'янцьких земських книгах (Крикун, 2011, с. 217). Бедрихівці або Новодвір був центром володінь родини Свирчів герба Сверчик на Поділлі. Аналізуючи поборові реєстри 30-40-х рр. XVI ст., впевнюємось, що місто таки існувало.

За регеcтом 1453 р. до міської мережі Подільського воєводства входило також приватне місто Могільниця (Mogelnycza) та королівське Рубенін (Rubenin). Могільниця (ймовірно, сучасне с. Стара Могільниця, Теребовлянського р-ну Тернопільської обл.) розташована в 30 км на північ від кордону Подільського воєводства (кордони станом на 1572 р). На середину XV ст. місто ідентифікується з Подільським воєводством, але у привілеї 1546 р. Могільниця відносится вже до Руського воєводства (Mogilnicza districtus Terebowliensis) (MRPS. Pars. IV. V. I. № 7694). Нами не було знайдено жодного свідчення про місто Рубенін, окрім як регестру 1453 р., але у згаданому документі відсутній запис про місто Червоногрод. Тому, можемо припустити, що «Rubenin» є виключно латинський варіант назви міста «Червоногрод».

У другій половині XV ст. урбанізація Західного Поділля проходила повільнішими темпами, однак деякі локації все ж були здійснені. Ймовірно, приватне містечко Ягільниця отримала локаційний привілей до 1473 р., оскільки в цей час у місті засновується католицька парафія для німецьких та польських колоністів (Trajdos, 2003, с. 426). У 1493 р. знаходимо підтвердження, що Ягільниця, невелике місто (oppidum) на німецькому праві, яке налічувало 55 димів, що на Поділлі означало успіх локації (Trajdos, 2003, s. 109). Березнем 1518 р. датований привілей, яким король Сигізмунд І встановлював щорічний ярмарок у місті (MRPS. P. IV. V. II. № 11543).

Подібно до Ягільниці, у 1474 р. Григорієм Кірдеєм було засновано католицьку парафію в Оринині (Trajdos, 2003, s. 112). Перша згадка про поселення датується 1431 р., коли Януш Кірдей отримав у власність Оринин на річці Жванчик у Кам'янецькому повіті. Т. Трайдос також вважає, що саме він встановив мостове мито і, за згодою короля, перетворив цю місцевість на містечко з німецьким правом (Trajdos, 2003, s. 109-110). Але, скоріш за все, переведення Оринина на німецьке право відбулося вже після смерті Януша, його сином Григором Кірдеєм. Оскільки, у документі від 16 липня 1449 р. Оринин згадується як село (AGZ. Т. XII. № 2528. S. 217-218). Окрім того, ні Ягільниця, ні Оринин не входять до переліку міст, збереженого у Коронній метриці, що дає підстави датувати їх локації між 1453-1473 рр.

Наприкінці XV ст. останнім відомим нам локаційним привілеєм було переведення Казимиром IV королівського села Шарівка з польського на німецьке право (18 лютого 1484 р.) (MPRS. Pars I. № 1626). Відомостей про заснування міст у Подільському воєводстві під час правління Яна Ольбрахта та Олександра І немає.

У XVI ст. почали поступово відбудовуватися раніше спустошені землі воєводства, про що свідчить поява багатьох королівських надань. Так, за наступні півстоліття кількість міст зросла майже вдвічі.

З таблиці 2 дізнаємось, що у період правління Сигізмунда І та Сигізмунда ІІ Августа кількість міських локацій у Подільському воєводстві збільшилась на 30, але щонайменше 4 з них виявились невдалими. У документах знаходимо відомості про заснування 6-ти королівських міст, 22-х - приватних та 2 міста, які належали церкві.

Таблиця 2. Локація міст Подільського воєводства з 1500 по 1572 рр.

*Кам. - Камянецький; Чер. - Червоногродський; Лет. - Летичівський; **к. - королівське; п. - приватне; ц. - церковні

З часу правління Сигізмунда І, Поділлям «прокотилась» наступна хвиля урбанізації, яка характеризується значною кількістю королівських привілеїв для приватних володінь. Аналізуючи тексти документів, збережених у Коронній метриці, бачимо певні закономірності: якщо у XV ст. локації переважно надавались містам (oppidium), рідше селам (villas), котрі мали всі ознаки міста, то у XVI ст. кількість сіл, отримавших магдебургію, значно перевищила міста. Також зросла кількість міст, що виникали на ще незаселеній території, на так званому «сирому корені» («in cruda radice»).

Здійснивши порівняння даних з таблиць 1 та 2, можна зробити висновки, що кількість міст зросла з 27 у 1500 р. до 57 у 1572 р. При цьому левову частку локацій у XVI ст. становлять привілеї шляхетським містам. Так, з усіх привілеїв наданих Сигізмундом І та Сигізмундом ІІ Августом, 73% (22 документи) становлять привілеї для шляхти. Але варто також враховувати невдалі спроби локації міст, яких теж було чимало у XVI ст. До прикладу, Вікторій Подфіліпський у 1509 р. перевів свій дідичний маєток Свирчовсько у статус міста на магдебурзькому праві (MRPS. Pars IV. Vol. 1. № 598). Але далі привілею справа так і не пішла. У поборових реєстрах 1530 та 1542 рр. Свирчовськ виступає як село, що свідчить про невдалу локацію (Szczygel, 1989, s. 317-318). Подібна ситуація була і з містечками Талафусів (MRPS. Pars IV. Vol. 1. № 6321), Трибухівці та Деражня (Szczygel, 1989, s. 308, 318).

Протягом правління Сигізмунда ІІ Августа на німецьке право було переведено 2 церковних міста: Черче та Устя. Однак успішність просторової локації останнього викликає сумніви, оскільки у XVI ст. було церковним селом (Крикун, 2011, с. 165).

Якщо вважати вдалою локацією не лише появу скупчення садиб на обумовленому привілеєм місці, але й наявність «тижневих ярмарків, які практично єдині відрізняли місто від села» (Kiryk, 1980, s. 373), то міста на Західному Поділлі, часто, не відповідали цим критеріям. До прикладу, з інвентарю Барського староства 1551 р. довідуємося про локацію міста Деражня, в якому знаходиться лише сім димів. У наступному інвентарі з 1552 р. поселення виступає як «oppidium noviter locatum», але мекшає там лише три міщанські родини. Низька густота заселення міста, відсутність парафії та будь якої інформації про колонізацію маєтку чи проведення ярмарків, говорить про те, що Деражня, незважаючи на локаційний привілей, не набула характеру міського поселення. А в люстраціях з 1565-1570 рр. місто в останнє згадується як спалене (Szczygel, 1989, s. 73).

Розглянемо динаміку розвитку міської мережі на Поділлі впродовж XV - 70 х рр. XVI ст. (див. таблицю 3).

Таблиця 3. Міські локації в Подільському воєводстві до 1572 р.*

* Статистичні дані, наведені в таблиці, не претендують називатись єдиновірними. Автор лише представляє власний погляд на динаміку становлення міст у Подільському воєводстві до 1572 р.

Згідно з даними таблиці 3, станом на 1434 р. у воєводстві існувало не менше 7 міст, серед яких 6 належало до королівського домену, а 1 - Кам'янецькій католицькій єпархії. До середини XV ст. було реалізовано 7 королівських локацій, 3 приватних, церковне залишалося без змін. Але початкова перевага королівських ініціатив почала поступово згасати. До 1572 р. приватні міста (34 приватних, 3 церковних) значно переважали королівські ініціативи (20). Тенденція до зростання шляхетських міст продовжувала залишатися незмінною протягом всього XVІ ст., чого не скажеш про королівські локації. Приватна власність на землю зростала переважно за рахунок королівського домену (Janeczek, 2016, s. 147). Особливо слабкою є роль католицької церкви, яка до 1572 р. була представлена лише трьома містами: Чорнокозинці, Устя та Черче, що складає всього 5% від загальної кількості міст.

Не зважаючи на зростання кількості міст, урбанізація Поділля щонайменше на півстоліття відставала від інших земель Корони. Чим далі на Захід, «прірва» у локаційному русі збільшувалась. Так, різниця між урбанізацією Західного Поділля та, припустимо, Помор'я, Сілезії чи Прусії була майже в два століття (Janeczek, 1993, s. 276). Таке «відставання» Подільського воєводства пояснюється його пізнішим приєднанням до Польського королівства та неспокійним кордоном.

З розрахунку співвідношення щільності міст до розміру території, дослідження Р. Щигеля показують, що на кінець XVI ст. найменш розвиненою була урбанізація в Поморському, Белзькому і Подільському воєводствах. І якщо в першому випадку (Поморське воєвод.) існувало кілька потужних торгових осередків, як Гданськ, які не давали можливості розвиватися малим містам, то на Поділлі негативним фактором було небезпечне сусідство (Szczygel, 1989, s. 22).

локація місто урбанізаційний поділля

Висновки

Отже, урбанізація Поділля відбувалась нерівномірно і в просторовому, і в часовому вимірах. Прикордонне розміщення воєводства вплинуло на організацію міст та їх чисельність. Протягом 1434-1572 рр. було засновано близько 57 міст, що організовувались на класичному для Центрально-Східної Європи німецькому праві. Початково переводились на статус магдебурзького повітові центри та замки, однак за правління Сигізмунда І шириться практика надання локаційного привілею селам чи пусткам. Це пояснює, чому новоутворені міста у XVI ст. за економічною та суспільною організацією часто залишались селами, або ж взагалі втрачали статус міста. Беручи до уваги усі непевності у встановленні часу та успішності локації, можемо припустити, що урбанізація Подільського воєводства набула своїх особливих рис, продиктованих географічним положенням та політичною ситуацією. Збільшення кількості міст на Поділлі сприяло розвитку торгівлі та промислів, зростала чисельність населення та його культурна мозаїчність, що не лише пришвидшило економічний розвиток регіону, а й інтегрувало його у європейський культурний простір.

Список використаних джерел і літератури

1. Білоус Н. (2015). Приватні міста Київського воєводства в першій половині XVII ст.: кількість, особливості розвитку та функціонування. Україна в Центрально-Східній Європі, (15). Київ: Інститут історії України НАН України, 125-164.

2. Грушевський М. (Упорядн.). (1905). Матеріали до історії суспільно-політичних і економічних відносин Західної України. Серія перша (ч. 1-80) (1361-1530). ЗНТШ (Т.63. Кн.І). Львів, 1-46.

3. Дашкевич, Я. (2003). Кам'янець-Подільський XV-XVIIІ ст.: місто трьох гербів. Міста та містечка в гербах, прапорах і печатках, (1). Львів, 75-94.

4. Заяць А.Є. (2019). Міське суспільство Волині XVI - першої половини XVII ст. Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 582 с. + вкл.

5. Капраль М. (Упорядн.). (2010). Привілеї міста Львова (XIV-XVIII ст.). Львів, 544 с.

6. Крикун M. (2011). Подільське воєводство у XV-XVIII століттях: статті і матеріали. Львів, 733 с.

7. Михайловський В. (2012). Еластична спільнота: Подільська шляхта в другій половині XIV - 70-х рр. XVI століття. Київ: Темпора, ХХІІ + 450 с.

8. Михайловський В. (2021). Історія, мова, географія: топоніми середньовічного Поділля. Київ: Темпора, 412 с.

9. Akta grodzkie і ziemskie (далі - AGZ). (1887). Vol. 12. Lwуw.

10. Charewiczowa Ј. (1925). Handel њredniowiecznego Lwowa. Lwуw: Wydawnictwo Zakladu narodowego imienia Ossolinskich, XI, [1], 156 s.

11. Janeczek A. (1993). Osadnictwo pogranicza polsko-ruskiego. Warszawa, 386 s.

12. Janeczek A. Miasta prywatne na Rusi Koronnej do koсca XV wieku. Roczniki dziejуw spoіecznych i gospodarczych (Vol. 77). 2016, 143-178.

13. Kiryk F. (1980). Lokacje miejskie nieudane, translacje miast і miasta zanikle w Maiopolsce do polowy XVII stulecia. Kwartalnik Historii Kultury Materialnej (Vol. 28, Nr.3), 373-384.

14. Maryaсski E. (1882). Jarmoliсce. Sulimierski, F., Chlebowski, B., Walewski, W. (Ed.). Sіownik geograficzny Krуlestwa Polskiego i innych krajуw sіowiaсskich (Vol. 3). Warszawa: Nakіadem F. Sulimierskiego i W. Walewskiego, 450-451.

15. Suіkowska-Kuraњ I., Kuraњ S. (Ed.) (1975). Zbiуr dokumentуw maіopolskich (далі - ZDM). Cz. VIII. Dokumenty z lat 1435-1450. Wrocіaw, 400 s.

16. Szczygel R. (1989). Lokacje miast w Polsce XVI wieku. Lublin, 336 s.

17. Trajdos T. (2003). Parafie diecezji kamienieckiej w sredniowieczu. Przegl№d Historyczny, (94/4), 419-426.

18. Trajdos T. (2003). Parafie katolickie na sredniowiecznym Podolu. Україна в Центрально-Східній Європі: зб. наук. пр. Київ: Інститут історії України НАН України, (3), 101-116.

19. Wierzbowski T. (Ed.). (1905). Matricularum Regni Poloniae summaria, Vol. 1: Casimiri IV regis tempora complectens (1447-1492). Varsoviae, IV+192 p; Vol. 2: Iohannis Alberti regis tempora complectens (1492-1501). Varsoviae, VIII+192; Vol. 3: Alexandri regis tempora complectens (1501-1506). Varsoviae, III+304 p.; Vol. 4: Sigismundi I regis tempora complectens (1507-1548). Varsoviae, VII+480 p.

References

1. Bilous N. (2015). Pryvatni mista Kyivskoho voievodstva v pershii polovyni XVII st.: kilkist, osoblyvosti rozvytku ta funktsionuvannia [Private cities of Kyiv Voivodeship in the first half of the 17th century: number, features of development and functioning.]. Ukraina v Tsentralno-Skhidnii Yevropi, (15). Kyiv: Instytut istorii Ukrayiny NAN Ukrayiny, 125- 164 [in Ukrainian].

2. Hrushevskyi M. (Comps.). (1905). Materialy do istorii suspilno-politychnykh i ekono-michnykh vidnosyn Zakhidnoi Ukrainy [Materials for the history of socio-political and economic relations in Western Ukraine]. Seriya persha (ch. 1-80) (1361-1530). ZNTSH (Vol. 63. Kn. I). L?viv, 1-46.

3. Dashkevych Ya. (2003). Kamianets-Podilskyi XV-XVIII st.: misto trokh herbiv [Kamianets-Podilskyi of the 15th - 18th cent.: City of Three Arms]. Mista ta mistechka v herbakh, praporakh i pechatkakh, (1).75-94. [in Ukrainian].

4. Zaiats A.Ye. (2019). Miske suspilstvo Volyni XVI - pershoi polovyny XVII st. [Volhynia urban society of the 16th and the first half of 17th centuries]. Lviv: LNU imeni Ivana Franka, 582 p. [in Ukrainian].

5. Kapral M. (Comps.). (2010). Pryvilei mista Lvova (XIV-XVIII st.) [Privilege city Lviv (XIV-XVIII centuries)]. Lviv, 544 p. [in Ukrainian].

6. Krykun M. (2011). Podilske voievodstvo u XV-XVIII stolittiakh: statti i materialy [Podolian Voivodeship in the 15th-18th centuries: Articles and materials.]. Lviv, 733 p. [in Ukrainian].

7. Mykhaylovskiy V.M. (2012). Elastychna spilnota: Podilska shliakhta v druhii polovyni XIV-70-kh rr. XVI stolittia [Elastic podolian nobility from the mid-14th century through the 70s of the 16th century community]. Kyiv: Tempora, ХХІІ + 450 p. [in Ukrainian].

8. Mykhaylovskiy V. (2021). Istoriia, mova, heohrafiia: toponimy serednovichnoho Podillia [History, language, geography: toponyms of medieval Podillya]. Kyiv: Tempora, 412 p. [in Ukrainian].

9. Akta grodzkie і ziemskie (далі - AGZ). (1887). Vol. 12. Lwуw. [in Polish].

10. Charewiczowa Ј. (1925). Handel њredniowiecznego Lwowa. Lwуw: Wydawnictwo Zakladu narodowego imienia Ossolinskich, XI, [1], 156 s. [in Polish].

11. Janeczek A. (1993). Osadnictwo pogranicza polsko-ruskiego. Warszawa, 386 s. [in Polish].

12. Janeczek A. Miasta prywatne na Rusi Koronnej do koсca XV wieku. Roczniki dziejуw spoіecznych i gospodarczych (Vol. 77). 2016, 143-178. [in Polish].

13. Kiryk F. (1980). Lokacje miejskie nieudane, translacje miast і miasta zanikle w Maiopolsce do polowy XVII stulecia. Kwartalnik Historii Kultury Materialnej (Vol. 28, Nr. 3), 373-384. [in Polish].

14. Maryaсski E. (1882). Jarmoliсce. Sulimierski, F., Chlebowski, B., Walewski, W. (Ed.). Sіownik geograficzny Krуlestwa Polskiego i innych krajуw sіowiaсskich (Vol. 3). Warszawa: Nakіadem F. Sulimierskiego i W. Walewskiego, 450-451. [in Polish].

15. Suіkowska-Kuraњ I., Kuraњ S. (Ed.) (1975). Zbiуr dokumentуw maіopolskich (ZDM). Cz. VIII. Dokumenty z lat 1435-1450. Wrocіaw, 400 s. [in Polish].

16. Szczygel R. (1989). Lokacje miast w Polsce XVI wieku. Lublin, 336 s. [in Polish].

17. Trajdos T. (2003). Parafie diecezji kamienieckiej w sredniowieczu. Przegl№d Historyczny, (94/4), 419-426. [in Polish].

18. Trajdos T. (2003). Parafie katolickie na sredniowiecznym Podolu. Ukraina v Tsentralno-Skhidnii Yevropi, (3). Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy, 101-116. [in Polish].

19. Wierzbowski T. (Ed.). (1905). Matricularum Regni Poloniae summaria, Vol. 1: Casimiri IV regis tempora complectens (1447-1492). Varsoviae, IV+192 p; Vol. 2: Iohannis Alberti regis tempora complectens (1492-1501). Varsoviae, VIII+192; Vol. 3: Alexandri regis tempora complectens (1501-1506). Varsoviae, III+304 p.; Vol. 4: Sigismundi I regis tempora complectens (1507-1548). Varsoviae, VII+480 p. [in Polish].

Размещено на Allbest.ru