Релігійні фактори в формуванні українського національного руху наприкінці ХІХ – у перших десятиліттях ХХ ст.: роль православного та греко-католицького духовенства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Бердянський державний педагогічний університет

Релігійні фактори в формуванні українського національного руху наприкінці ХІХ - у перших десятиліттях ХХ ст.: роль православного та греко-католицького духовенства

Федорик Юрій,

кандидат історичних наук, доцент кафедри історії та філософії

м. Бердянськ

Анотація

Мета статті полягає у дослідженні ролі православного та греко-католицького духовенства в формуванні українського національного руху наприкінці XIX - у перших десятиліттях XX ст. та визначенні впливу релігійних факторів на розвиток української національної ідентичності. Наукова новизна полягає у спробі порівняти вплив провідних східнохристиянських віросповідань на формування української національної ідентичності наприкінці XIX - на початку XX ст. Цятемазосеред-жуєтьсянаважливостірелігійноїсфериуформуваннінаціональноїсвідомостітапо-літичноїактивностіукраїнськогонародувперіодполітизаціїйогонаціональногоруху. Методологічнізасади. Наосновіаналізубагатоїлітературизісторіїрелігіївикорис-тано методи історичного аналізу та синтезу, а також порівняльний метод і методсистемногоаналізудлярозглядувзаємодіїсхіднохристиянськихконфесійтавизначен-ня їх впливу на національний рух в Україні. Висновки. Автор дослідив культурні, со-ціальні та політичні традиції, які впливали на формування українського національно-горуху, таспецифікувпливунацейпроцесдухівництвазазначенихконфесій. Встат-ті звернено увагу на те, що вплив на розвиток українського національного руху зале-жаввідлокальнихумов, обумовленихполітичними, культурнимитасоціальнимиосо-бливостями тих чи інших територій України. Важливим фактором успішності на-цієтворчих процесів була підтримка українського національного проєкту духовенст-вом домінуючих віросповідань. На території Галичини велике значення для кристалі-зації української самосвідомості серед населення відігравала її підтримка з боку греко-католицького духовенства. В свою чергу на території Наддніпрянщини Православнацерква впродовж тривалого часу залишалася бастіоном слов'янофільства та росій-ськогонаціоналізму, ілишенапочаткуХХстоліттявїїсередовищіпочализ'являтисяавтокефальніідеї, підтримуваніневеликоюгрупоюдуховенства. Хочаправославнеду-ховенство лише частково підтримувало український культурний, а потім й політич-нийрух, самфактучастіокремихйогодіячіввукраїнофільствізміцнювавукраїнськуідентичність серед парафіян. Важливість обох конфесій для розвитку українського на-ціональногорухувизначаєособливезначенняїхньогодіалогувсучаснійУкраїніназаса-діпартнерськихвідносинтаекуменізму.

Ключові слова: український національних рух, православне духівництво, греко-католицькедухівництво, національнаідентичність.

Abstract

Fedoryk Yuriy - Candidate of Historical Sciences, Associate Professor, oftheDepartmentofHistoryandPhilosophy, BerdyanskStatePedagogicalUniversi-ty, Berdiansk, Zaporizhzhia

Religious factors in the formation of the ukrainiannationalmovementattheendofthe XIX-inthefirstdecadesofthexxcentury:theroleoftheorthodoxandgreek-catholicclergy

The purpose of the article is to study the role of the Orthodox and Greek CatholicclergyintheformationoftheUkrainiannationalmovementattheendofthe19th-inthefirstdecades of the 20th century and determine the influence of religious factors on the developmentofUkrainiannationalidentity. Thescientificnoveltyofthistopicliesinanattempttocompare the influence of the leading Eastern Christian faiths on the formation of Ukrainian nationalidentityattheendofthe19thandthebeginningofthe20thcenturies. ThistopicfocusesontheimportanceofthereligioussphereinformingtheUkrainianpeople'snationalconsciousnessandpolitical activity during the period of politicization of its national movement. The methodologi-calprinciples. Basedontheanalysisofrichliteratureonthehistoryofreligion, theauthorofthearticle used the methods of historical analysis and synthesis, as well as the comparative methodand the method of systemic analysis, to consider the interaction of Eastern Christian denomina-tions and determine their influence on the national movement in Ukraine. Conclusions. Theauthoranalyzedthecultural, social, andpoliticaltraditionsthatinfluencedtheformationoftheUkrainiannationalmovementandthespecificsoftheimpactoftheclergyofthementioned denominations on this process. The article draws attention to the fact that the influence onthedevelopmentoftheUkrainiannationalmovementdependedonlocalconditionscausedbythepolitical, cultural, andsocialfeaturesofcertainterritoriesofUkraine. Animportantfactorinthesuccessofnation-buildingprocesseswasthesupportoftheUkrainiannationalprojectbytheclergyofthedominantfaiths. OntheterritoryofHalychyna, thesupportoftheGreek-Catholic clergy was of great importance for the crystallization of Ukrainian self-awarenessamongthepopulation. Inturn, inDniproUkraine, theOrthodoxChurchremainedabastionofSlavophilismandRussiannationalismforalongtime, andonlyatthebeginningofthe20thcenturydidautocephalousideas, supportedbyasmallgroupoftheclergy, begintoappearinitsmidst. AlthoughtheOrthodoxclergyonlypartiallysupportedtheUkrainianculturalandlater politicalmovement, theveryfactoftheparticipationofsomeofitsfiguresinUkrainophilismstrengthened the Ukrainian identity among the parishioners. The importance of both confessionsfordevelopingtheUkrainiannationalmovementdeterminestheparticularimportanceoftheir dialogueinmodernUkrainebasedonpartnershiprelationsandecumenism.

Key words: Ukrainian national movement, Orthodox clergy, Greek Catholic clergy, na-tionalidentity.

Основна частина

Постановка проблеми. Проблематикаформуванняукраїнськогонаціо-нальногорухувкінціХІХ-напочаткуХХстоліттяєневід'ємноюскладовоюісторіїУкраїнитастановитьважливийнапрямдосліджень. Узазначенийпері-одформуваннянаціональноїідеїтанаціїбулиобумовленінелишесоціально-економічними, культурними та політичними процесами, але й релігійнимифакторами, щозаймаливажливемісцеужиттіукраїнськогонароду.

У контексті геополітичних реалій, в яких українські землі опинилися вкінціХІХ-початкуХХст., рольправославноготагреко-католицькогодухо-венствабуладужеважливою. Обидвавіросповіданнямализначнийвпливнаформуваннянаціональноїсвідомостітаідеологіїукраїнськогонароду. Проте, розглядаючи їх вклад у формування національної ідентичності слід заува-житиівідмінності. Греко-католицькацерква, яказсерединиХІХст.активнодолучалося до націєтворчих процесів у Східній Галичині, на початку ХХ ст. остаточноперетворилосьудуховнийцентрмісцевогоукраїнофільства.

У процесі становлення української національної свідомості, православ-не духовенство Наддніпрянщини також відіграло важливу роль, проте йогоможливості підтримки українського національного відродження були обме-жені, оскількивоновходилодоєдиноїРосійськоїправославноїцеркви, яка слугувала інструментом політики царату в національній політиці. Тим неменш, успіхиукраїнськогонаціональногорухусталивпливатинаукраїнськеправославне духовенство, деякі представники якого на початку ХХ ст. вису-нулитарозвинулиідеїавтокефалії.

Вивченняроліправославноготагреко-католицькогодуховенствауформуванні українського національного руху є ключовим для розуміння іс-торії України. Ця тема демонструє важливість релігійних процесів у станов-ленні національної ідентичності. Слід зазначити, що Православна та Греко-католицька церкви мали різний вплив на формування національної свідо-мості, і їх взаємодія в цьому процесі була складною. Вивчення ролі східно-християнських віросповідань в українському національному русі дає мож-ливість краще зрозуміти ті релігійні виклики, які стали перед українськимнародом напередодні Національно-демократичної революції та у період їїрозвитку. Не менш важливо зрозуміти й ідейні витоки головних українсь-ких конфесій - Православної церкви України (ПЦУ) та Української греко-католицької церкви (УГКЦ), важливість діалогу між якими на тлі загострен-няросійсько-українськогоконфліктуважкопереоцінити.

Аналіз джерел та останні дослідження. Дослідження особливостейролі духівництва греко-католицької та православного віросповідань у фор-муванні українського національного руху є складною проблемою, яка маєбагатоаспектний характер. Ця проблема досліджувалась низкою вчених таскладається з двох напрямків дослідження. Одна група істориків вивчалароль галицького греко-католицького духівництва у формуванні модерногоукраїнськогоруху, аіншазосереджуваласянатрансформаціїпоглядівправо-славного духовенства Наддніпрянщини щодо релігійно-національних про-цесіввросійськійімперіїтаУкраїні.

Вивчення ідентичності греко-католицького духовенства в ХІХ - першідесятиліття ХХ ст. цікавило багатьох вчених. Зокрема, О. Турій зосередив-ся на дослідженні ролі конфесійно-обрядового фактора в національній са-моідентифікаціїукраїнцівГаличинивсерединіХІХстоліття (Турій, 1997,

c. 69-99). Це дослідження надає простір для кращого розуміння початків по-ширення множинної ідентичності серед галицьких русинів через діяльністьдуховенствавізантійсько-українськогообряду.

Серед багатої історіографії питання участі галицького унійного ду-ховенства в українському національному русі в кінці ХІХ - початку ХХ ст. можна виділити дослідження І. Хімки (Химка, 1993), О. Рудої (Руда, 2017), М. Вегеша, Н. Концур-Карабінович, В. Марчука, М. Палінчака (Вегеш, Кон-цур-Карабінович, Марчук, Палінчак, Голонич, 2020), О. Єгрешія (Єгрешій, 2006), Д. Корбяка (Корбяк, 2016), Н. Прокоп (Прокоп, 2017) тощо.

Окремимсамостійнимнапрямомдослідженьєстудіїавтокефально-го руху та участі православного духовенства Російської імперії й міжвоєн-ноїПольщівукраїнськомунаціональномурусі. Середпершихдослідників, яківивчалитрансформаціюукраїнськогоправославногодуховенстватайогоемансипацію від імперського російського православ'я варто згадати І. Вла-совського (Власовський, 1975).

Цікавимирозвідками, якіпроливаютьсвітлонаситуаціювсерединіРосійськоїправославноїцерквинаПравобережнійУкраїнінапочаткуХХст.єдослідженняЛ. Пастушенко (Пастушенко, 2021) таЯ. Цецик (Цецик, 2015).ГенезутарозвитокавтокефальногорухувпершідесятиліттяХХст., атакожшляхформуванняособистостіпершогомитрополитаУкраїнськоїавтокефальноїправославноїцеркви(УАПЦ) вивчавцілийрядісториків:І. Преловська (Преловська, 2013), А.Зінченко (Зінченко, 1997), В. Пащенко,

М. Рибачук (Пащенко, Рибачук, 1993), І. Біланич (Біланич, 2004), С. Жилюк (Жилюк, 2015) тощо.

Згаданідослідженняєвибірковимиідалеконевичерпуютьбагатуісто-ріографію проблеми участі духовенства східних віросповідань в становлен-німодерноїукраїнськоїідентичності. Незалежновідцього, вонипроливаютьсвітло на цікаві проблеми трансформації ідентичності духовенства та вірянпідвпливомнаціональнихпроцесіввУкраїні.

Мета дослідження полягає в висвітленні ролі та місця духовенствадвох головних віросповідань України: греко-католицького та православно-го в формуванні українського національного руху в кінці ХІХ - перших де-сятиліттяхХХст.

Виклад основного матеріалу. Греко-католицьке духовенство на тери-торії Галичини в ХІХ ст. діяло в умовах конституційного ладу австрійськоїЦислейтаніїхарактеризувалосяактивноюучастювнаціональномужиттіукраїнського населення і фактично очолило національний рух у перші ета-пи його існування. Однак, в останні десятиліття XIX століття воно втратилосвоюмонополіюналідерствовнаціональномужиттіГаличинитапотрапилов кризову ситуацію через невідповідність очікуванням населення та зроста-ючупопулярністьсоціалізму (Химка, 1993, c. 89).

Характерноюособливістюукраїнськогонаціональногорухувпочатковіетапи його розвитку була множинна ідентичність національної еліти, в томучислійнаГаличині. ВпродовжХІХст.місцевегреко-католицькедуховенствояскравовідображалоціскладніпроцеси:середньогоможнабулоспостерігатиякукраїнофілів, такіносіївпопередніхстадійрозвиткунаціональногоруху-москвофілів та старорусинів, а також осіб, які підтримували полонофільськісимпатії (Див. Турій, 1997).Неменшважливоюбуларелігійнаідентичністьга-лицькогоунійногодуховенства-частинанапершемісцевисувалакатолиць-куідентичність, аіншачастина-приналежністьдосхіднихтрадиційхристи-янства. Релігійнатанаціональнаідентичностідуховенствавзаємозалежалийвпливалинанаціонально-релігійніпроцесисередпастви. Незважаючинапо-ступовепослабленнявпливуЦерквинасуспільно-політичніпроцеси, вонапро-довжилавпливатинаформуванняідентичностіпарафіян, алебувізворотній процес-підвпливомуспіхівнародництва, впливистарорусинстватамоскво-фільства серед священнослужителів Унійної церкви дедалі зменшувалися. Запитивсебільшохопленоїмодернимукраїнофільствомпаствивпливалийнапанотців. Проте не завжди еліта Греко-католицької церкви встигала за цимитрендами. Так, у період правління митрополита Сильвестра Сембратовича (1882-1898) напершийпланвисуваласятезапольсько-українськоїспівпрацінакатолицькихзасадах. Саммитрополитбувприхильникомультрамонтанстваіугодовськоїполітикизгалицькимиполяками, щонедодавалопрестижуанісе-ред ще чисельних тоді москвофілів, ані серед молодих радикалів-народовців (Корбяк, 2016, с. 102-109,130-165).

ПрестижГреко-католицькоїцерквиякдуховногоцентругалицькихукраїнцівпосиливсязприходомдовладив1901 р. АндреяШептицького. Фактично, уперіодйогоправліннясформувавсяцінніснийфундаментУГКЦ. Ужевавстрійськийперіодйогодіяльності, Греко-католицькацерквабезпрецедентнодолучаєтьсядорозвиткумісцевихкультурних, науковихтаосвітніхзакладів. Митрополит, якийвочахукраїнськоїінтелігенціїщене-щодавномаврепутаціюполяка, активнопідтримувавствореннянизкиуста-нов, діяльністьякихсприяларозвитковіукраїнськоїідентичності. Зокрема, у1905році, зусилляммитрополитабулозаснованоЦерковниймузей(ниніНаціональниймузейуЛьвові), якийв1913 р.бувурочистоподарований українськійгромаді (Химка, 1993, с. 91).

Крім підтримки культури очолювана Шептицьким Церква здійснювалаорганізаційнутаматеріальнупідтримкуукраїнськогокооперативногоруху.Підлеглі священнослужителі допомагали в заснуванні кооперативних ліцеїв, які навчали молочарської, садівничо-городної, господарської справи, торгів-лі, архітектурі, атакожсільськогосподарськихшкіл (Прокоп, 2017, с. 114-115).Уавстрійськийперіодправлінняпомітноюбулатрансформаціяіден-тичностімитрополитапідвпливомнаціональнихпроцесівуГаличині.Відо-мо, щоупершийперіодсвоєїдіяльностіА. Шептицькийзаохочувавпідлег-ледуховенствовикористовуватипольськумовудляпольськомовнихвірян. Алевжевпізнійавстрійськийперіодвладикачіткопідтримувавідеїукраїно-

фільства й вважався моральним лідером галицьких українців.

Під впливом митрополита змінювалося й підлегле йому духовенство. Тим не менш, у перший період його правління серед греко-католицькогокліру все ще зустрічалася множинна національна ідентичність. Серед ви-щого духовенства цікавою особою був єпископ Станіславський ГригорійХомишин, який своїми окцидентальними поглядами певною мірою нагаду-вавСильвестраСембратовича (Єгрешій, 2006).

Не менш важливою була й політична діяльність Шептицького, спря-мовананазахистправукраїнцівГаличини. МитрополитбувдепутатомГалицького сейму та Віденського парламенту, й на відміну від малоактив-ного С. Сембратовича використовував ці посади для активного лобіюванняважливихдляукраїнськоїспільнотизаходів, зокремастворенняукраїнського університету в Львові та виборчої реформи, яка повинна була збільшитипредставництвоукраїнців (Химка, 1993, с. 91).

Під час Першої світової війни, яка здійснила серйозний вплив на пас-тирську діяльність Андрія Шептицького (в 1914 р. митрополит був арешто-ваний російською окупаційною владою й до 1917 р. перебував у Києві), вінстав ще більше символізувати український національний рух, отримавшиореол мучеництва. Все це впливало і на підвладне йому духовенство, яке востанні роки австрійського періоду дедалі сильніше відмежовувалося від ін-шихнаціональнихопційкрімукраїнофільства.

ПіслязакінченнявійниАндрійШептицькийпродовживсвоюенергійнупастирську діяльність, наповнену чіткою національною орієнтацією. Він ві-тав проголошення ЗУНР, а згодом, активно обстоював релігійні та політичніправаукраїнцівпідвладоюПольщі (Szeptycki, 2000, s. 342-345).

Таким чином, Андрій Шептицький відіграв помітну роль у формуваннітазміцненнімодерноїукраїнськоїідентичностінатериторіїГаличини. Досьо-годнійоговнесокурозвитокукраїнськоїнаціональноїкультуритасвідомос-тієзначним, абагатовимірнапастирськадіяльністьмаєактуальнезначення.

Рольгреко-католицькогодуховенстваунаціональномупробуджен-ні українського народу стає особливо очевидною, коли порівнювати ситуа-цію в Галичині з підросійською Україною кінця ХІХ - початку ХХ століття. Наддніпрянщина перебувала під владою імперії, яка застосовувала доміну-юче серед українців православ'я як важливий інструмент самодержавної тарусифікаційної політики. Ця система була заснована на триєдиній формулідержави, започаткованої ще в 1830-х роках С. Уваровим, згідно з якою РПЦбулаоднимзістовпівімперії (Хомяков, 1982).Цеозначало, щонавідмінувідГреко-католицькоїцерквиГаличини, якарозвиваласявумовахавстрійськогоконституціоналізму, Православна церкви в Наддніпрянщині була підконтр-ольнаРосіїтаїїполітицірусифікації.

Варто згадати, що в 1880-1905 роках обер-прокурор Святішого СинодуРПЦ був ледь не другою щодо впливовості особою в російській імперії піс-ляцаря (Обнинский, 1999, c. 8).Недивно, щовкінціХІХ-напочаткуХХст.домінуючою тенденцією серед православного духовенства Наддніпрянщинибулапідтримкасамодержавства, ідейєдиної «руськоїнародності» тапансла-візму. Якнайбільшосвіченаіавторитетнаверстванаселеннявселахтаневе-ликихмістах, православнедуховенствочерездушпастирськутамісіонерськуроботу, якавід1880-хроківдоповнюваласяактивноюорганізацієюцерковно-парафіяльнихшкіл, братствіопікунськихкомітетів, нелишепоширюваласе-ред парафіян традиції шкільного навчання, а й певний національний світо-гляд. Задопомогоюбогословськоїтанауково-популярноїлітератури, парафі-яльнийсільськийсвященикформувавідеїєдностіпарафіянзпевноюідентич-ністю, якадалеконезавждибулатотожноюсучаснійукраїнській.

У кращому випадку, православне духовенство поширювало серед насе-леннямалоросійськінаративи, угіршому-підтримувалоросійськийнаціо- налізм та імперіалізм. В цьому контексті, на початку ХХ ст. особливо силь-ними проімперськими настроями відрізнялося духовенство Волині, яке, начолі з радикальними російськими націоналістами, архієпископами Антонієм(Храповицьким) та Євлогієм (Георгієвським), перетворило регіон на важли-вийцентрчорносотенногорухуПравобережноїУкраїни (Цецик, 2015).

Незважаючи на вище зазначене, частина священиків православного ві-росповіданняпідвпливомнаціональнихпроцесіввУкраїніперетворювалисявукраїнофілів. Володіючи, яквсетодішнєукраїнськенаселеннямножинноюпограничною ідентичністю (переважно малоросійська в межах імперськогодискурсупроєдність «руського» народу) воно, тимнеменш, підтримувалойкультивувало традиції, які в майбутньому стануть основою українського на-ціональногонаративусередпарафіян.

Поступово успіх цих процесів призвів до появи ідеї автокефалії, що ві-дображало успіхи українського національного руху серед частини право-славного духовенства та мирян і демонструвало їх бажання мати власну не-залежнуЦеркву.

Важливимичинникамивизріванняавтокефальнихідейправославно-го духівництва Наддніпрянщини були впливи світських народницьких ідейта повсякденна робота серед українських селян. Ідея українізації Церкви за-роджувалася та розвивалася, переважно, серед представників нижчого па-рафіяльного духівництва, дияконів, окремих благочинних. Також, за свід-ченням І. Власовського, розсадником українства були семінарії. На прикла-ді Михайла Кобріна, який на поч. ХХ ст. був викладачем Холмської духов-ноїсемінарії, устінахякоїкритикував «латинськупропаганду» іобстою-вавідеїтриєдиноїруськоїнародності, анапочатку1920-хроківставоднимз натхненників українізації Православної церкви на Західній Волині, можнаконстатувати, що ці ідеї розвивалися і серед окремих членів професорсько-викладацькогоскладудуховнихшкілтасемінарій.

Православні священики-українізатори впливали і на своїх парафіян. Механізм формування української ідентичності часто починався через долу-ченнявіряндомалоросійськогонаративу (Fedoryk, 2021, р. 177).

Основними формами діяльності православних священників, які всу-переч підтримці російських імперських ідей, сприяли формуванню початківукраїнськоїсамосвідомостісередпарафіянбули:

1. Проповіді українською мовою (в джерелах початку ХХ ст. «малоро-сійськоюговіркою»), особливопомітніпісля1905 р.

2. Використанняукраїнськоїмовивпобуті, особливопідчасспілкуван-нязпарафіянами.

3. Лояльне ставлення до використання унійних традицій в православ-ному богослужінні, якщо вони не суперечили канонам православ'я (стосу-валося частини парафіяльних священиків на територіях, які пам'ятали уній-нітрадиції-частинаВолині, Холмщина, Підляшшя).Цягнучкістьдозволяла підтримувати відчуття відмінності цих теренів від решти імперії та актуа-лізувала відчуття культурної єдності (хоча й все менш помітної) з австрійсь-коюГаличиною.

4. Поширенняагітаційноїлітературибогословськогойісторичногоспрямування серед парафіян «малоросійською» мовою, характерне середчастиниукраїнськогоправославногодуховенствапісляреволюції1905 р.

5. ОрганізаціяпаломництвадоправославнихсвятиньнатериторіїУкраїни (Почаївська та Києво-Печерська лаври), які хоч і були, в той час по-тужними центрами «руського міра», однак зберігали пам'ять про унікальнітрадиціїКиївськоїмитрополії.

6. Душпастирська діяльність священиків, яка включала елементи про-світницькоїроботисередпаствиудусіукраїнськогонародництва.

Вищезазначені форми діяльності настоятелів виховували частину міс-цевих парафіян у любові до місцевих традицій, що, при сприятливих обста-винах, моглотрансформуватисявмодернеукраїнофільство (Fedoryk, 2021, р. 180-182, 184-185). Більше того, такі форми діяльності змінювали і части-нусамихсвящеників, перетворюючиїхумайбутніх «апостолів» автокефаль-ногоруху.

Важливим етапом в визріванні ідей майбутньої автокефалії стає рево-люція1905 р.вРосійськійімперії, якапіднялапитанняреформиправослав'я, призвеладоприйняття17квітня1905 р.царськогоуказупрозміцненнявіро-терпимості та зробила можливим обмежене використання української мовипід час проповіді. Незважаючи на тимчасовий характер лібералізації в росії, цей період став важливим часом становлення поглядів майбутніх лідерів ав-токефальногоруху.

Проте це питання остаточно визріло лише після 1917 року, коли само-державство зазнало краху, а українська держава отримала шанс на незалеж-нийрозвиток. ОднимзнатхненниківсамостійностіукраїнськоїправославноїЦеркви став Василь Липківський, ідейні погляди якого почали визрівати щев молоді роки на тлі несумісності офіційного православ'я та очікувань укра-їнськихвірян (Пащенко, Рибачук, 1993, c. 48).

Саме йому судилося стати одним з лідерів проукраїнської групи Все-української православної церковної ради, а згодом і організатором першихукраїнськихправославнихпарафій. Убуремнийперіоднаціонально-визволь-них змагань, В. Липківський став настоятелем Софійського собору, що булодужесимволічнодлярусифікованогоКиєваісталоважливиметапомйогопо-чатковоїукраїнізації. Незважаючиназавзятийопірпроросійськихцерковнихдіячівтаантирелігійнудіяльністьбільшовиків, прихильникиавтокефальногорухудосягливеликихуспіхів:однимзізначущихдосягненьнаціональноїре-волюціїсталаутворенняУАПЦ, яказ'явиласявжовтні1921рокуврезульта-тіПершогоВсеукраїнськогоЦерковногоСоборууКиєві.В. ЛипківськийставмитрополитоміголовоюновоїЦеркви (Пащенко, Рибачук, 1993, c. 49).

Хоча існування УАПЦ було короткочасним, ідея автокефалії не заги-нула, і запустила процес емансипації українського православ'я в еміграції, азгодомінезалежнійУкраїні.

Автокефальний рух став однією з форм політизації українського націо-нального руху в підросійській Україні, а там, де він мав найбільші здобутки, створювалисякращіумовидлярозвиткуукраїнськоїнаціональноїідентичнос-тісередпарафіян. БопарафіїУАПЦставалитакимижважливимиосередкамиукраїнськогонаціональногожиття, якігреко-католицькіпарафіївГаличині.

Новий політичний поділ українських земель позначився на відміннос-тях розвитку Православної церкви в Україні. В той час, як на території, зай-нятій більшовиками, почала функціонувати УАПЦ, православне населенняЗахідноїВолині, Холмщини, ПідляшшятаПолісся, якеопинилосяпідвладоюПольщі, з 1924 р. перейшло під управління Польської автокефальної право-славноїцеркви(ПАПЦ) (Власовський, 1975, c. 29-39).

У міжвоєнний час на цих територіях, які в попередній період зазналивеликих впливів російського православ'я, відбувався нерівномірний процесукраїнізації, особливо характерний для Західної Волині. Вона стала ареноюактивної діяльності священиків-українофілів, що стало одним з важливихчинників перетворення регіону з колишнього центру чорносотенства в важ-ливийцентрукраїнськогонаціональногоруху (Власовський, 1975, c. 7-14).

Висновки. Українізація провідних східнохристиянських конфесій натериторіїУкраїнивкінціХІХ-початкуХХст.виходилазрізнихможливос-тей, мала різний вимір та різні здобутки. Тим не менш, варто підкреслитиважливу закономірність: чим активнішим було залучення тої чи іншої кон-фесії до орбіти українського національного руху, тим більшими були успі-хи самого національного руху серед парафіян. Як духовенство Греко-като-лицькоїцерквивГаличині, такіПравославноївпідросійськійУкраїніхарак-теризувалося множинними ідентичностями і працювало з населенням, зна-чна частина якої підтримувало цінності традиційного суспільства й в кінціХІХст.непосідаломодерноїукраїнськоїсамосвідомості.

Суттєвою відмінністю ситуації греко-католицького духовенства буламожливість розвитку в умовах конституційного австрійського ладу, що да-вало можливість конкурентного суперництва різних ідентичностей середвищого єпархіального та нижчого парафіяльного кліру. Розвиток самосві-домостідухівництватамирянбуввзаємопов'язанимізазнававпоступо-вої трансформації. В перших десятиліттях ХХ ст. під впливом модерногоукраїнського руху відбувалася стрімка трансформація ідентичності унійно-го духовенства Галичини. Вплив москвофільства зменшився, натомість по-силилася підтримка української ідентичності. З іншого боку - саме залу-чення греко-католицького духовенства до українського національного рухупризвелодопришвидшеннякристалізаціїукраїнськоїсамосвідомостісе-ред широких верств населення. Епоха Шептицького стала часом остаточноїукраїнізаціїГреко-католицькоїцеркви, їїперетвореннявбастіонукраїнського національно-культурного життя в Східній Галичині. В особі митрополитагалицькі українці отримали енергійного релігійного лідера, який завдяки не-втомній пастирській діяльності та активній участі в соціально-економічномутаполітичномужиттікраю, вплинувнаних, виховуючипаствувдусіпатріо-тизмутагромадянськоїактивності.

УРосійськійімперії, деправослав'ябулоінструментомдержавноїполі-тики, аукраїнофільствоофіційнотрактувалосяякнебезпечнийсепаратизм, можливості українізаціїрелігійногожиттявизрівалилишепісляреволюцій. Незважаючинаціоб'єктивністримуючіфактори, частинаправославного духовенства підросійської України приєдналося до українського націо-нальногоруху. Цяпідтримканезавждибулапослідовною, асвітоглядперших «українізаторів» подекудиневиходивпозамежікультурногомалоросійства, проте, уцейперіод, колидержавнеправослав'явикликалодедалібільшевід-чуження населення, а український національний рух набував сили, частинаправославного духовенства змогла розвинути ідеї автокефалії, які виявили-ся досить активними в період Національно-демократичної революції 1917-1921роківіпризвелидостворенняУАПЦ.

Якідлягреко-католицькихсвящениківГаличини, дляправославногодуховенстваНаддніпрянщинипочатокХХст.бувпросторомдляіснуваннямножиннихідентичностей, алепідвпливомздобутківнаціональногорухучастина духовенства, яке працювало в українському культурному середови-щі, звільнилося від ідей малоросійства й перетворилося в активну опору мо-дерногоукраїнськогоруху. Спостерігавсяйзворотнійпроцес, колиохопленеідеямиукраїнськогорелігійногопробудженняйавтокефалізмуправославнедуховенство, наприкладіВ. Липківського, малозначнийвпливнасвоїхпа-рафіян, щовпливалонапосиленняїхукраїнськоїнаціональноїідентичності.

У цьому контексті взаємозв'язок духовенство-парафіяни є однаковим ідля колишньої австрійської Галичини і для колишніх підросійських терито-рій України. Активніше залучення греко-католицького духовенства в орбітуукраїнського національного руху стало причиною швидшого розвитку наці-ональноїідентичностівГаличиніпорівнянозНаддніпрянщиною.

Список використаних джерел і літератури

1. Біланич, І. (2004). Еволюція Української Православної Церкви в 1917-1942 роках: автономіячиавтокефалія. Львів: Астролябія, 392 с.

2. Вегеш, М.М., Концур-Карабінович, Н.М., Марчук, В.В., Палінчак, М.М., &Голонич, Я. (авт. кол.). (2020).УкраїнськаГреко-Католицькацерква: минулеісучасне. Fairmont, 380 с.

3. Власовський, І. (1975). Нарис історії української православної церкви (Т.IV, Кн. 2:XXст.).Нью-Йорк, 416 с.

4. Єгрешій, О. (2006). Єпископ Григорій Хомишин: портрет релігійно-церковного ігромадсько-політичногодіяча.Івано-Франківськ: НоваЗоря, 168 с.

5. Жилюк, С.І. (2015).Всеукраїнськаправославнаавтокефальнасинодальнацерква:монограф. Острог: Остроз.акад., 268 с.

6. Зінченко, А. (1997).ЖиттяідіянняМитрополитаВасиляЛипківського. Київ, 423 с.

7. Корбяк, Д.В. (2016). Науково-викладацька та церковна діяльність митрополи-таСильвестра(Сембратовича) (1836-1898): (дис.…канд.іст.наук: 07.00.01-ІсторіяУкраїни).Львів, 225 с.

8. Обнинский, В. (1999). Последний император. Очерки жизни и царствования импе-ратораРоссииНиколаяІІ. Москва, 289 с.

9. Пастушенко, Л.А. (2021). Дослідження історії міжконфесійних відносин на ук-раїнськихтеренахуКиївськійдуховнійакадемії (другаполовинаХІХ-початокХХст.).НауковізапискиНаУКМА. Серія:Філософіятарелігієзнавство, (8), 60-79.

10. Пащенко, В.О. & Рибачук, М.Ф. (1993). Першоієрарх нової української церквимитрополитВасильЛипківський. Українськийісторичнийжурнал, 2-3,48-57.

11. Преловська, І. (2013). Джерела з історії Української Автокефальної ПравославноїЦеркви (1921-1930) - Української Православної Церкви (1930-1939): монограф. Київ:НАНУ, Ін-тукр. археографіїтаджерелознавстваім.М.С. Грушевського, 694 с.

12. Прокоп, Н.М. (2017).Державно-правовіпоглядимитрополитаАндреяШептиць-кого: (дис.…канд. юридич. наук: 12.00.01-Теоріятаісторіядержавиіправа;історіяполітичнихіправовихучень).Харків, 186 с.

13. Руда, О. (2017).Релігійнічинникиупроцесіформуваннянаціональноїідентичнос-ті населення українсько-польсько-чехословацького пограниччя (1918-1939) (на прик-ладіукраїнцівСхідноїГаличинитаЗакарпаття).WiekiStareiNowe, 12 (17), 128-144.

14. Турій, О. (1997). Конфесійно-обрядовий чинник у національній самоідентифіка-ціїукраїнцівГаличинивполовиніXIXстоліття. ЗапискиНауковоготоваристваіменіШевченка. Праціісторично-філософськоїсекції, (233), 69-99.

15. Химка, І. (1993).Греко-католицькаЦеркваінаціональневідродженнявГаличині (1772-1918 рр.).Ковчег, 3,73-108.

16. Хомяков, Д.А. (1982). Православие, самодержавие, народность. Монреаль: Изд-воБратствапреп. ИоваПочаевского, 280 с.

17. Цецик, Я.П. (2015).РольчорносотенногоСРНвускладненніміжнаціональнихвід-носиннаВолиніу1906-1914 рр.Історичнийархів:науковістудії:зб. наук. пр., (14).Київ:НАНУ, Ін-тукр. археографіїтаджерелознавстваім.М.С. Грушевського, 128-135.

18. Fedoryk, Y. (2021). Kapitel Chapter 2.3. Genesis of Ukrainian Identity on the fronts ofthe Russian Empire on the example of the Greek-Uniatian and Orthodox population of theKholmshchina and Podlyashya II half of XIX - beginning. XX century. Intercultural com-municationinthecontextofglobalizationdialogue:developmentstrategies. Monographicseries «EuropeanScience».Book4. Part8.176-186,237-238.

19. Szeptycki, A. (2000).ListMetropolitySzeptyckiegowsprawiesytuacjinaCheіmszczyџnie. SzeptyckaMariaH.&o. SkуrkaMarek(wybуr).Pismawybrane. Krakуw: Znak, 342-345.

References

1. Bilanych, I. (2004). Evoliutsiia Ukrainskoi Pravoslavnoi Tserkvy v 1917-1942 rokakh:avtonomiiachyavtokefaliia [TheevolutionoftheUkrainianOrthodoxChurchin1917-1942:autonomyorautocephaly].Lviv: Astroliabiia, 392s. [inUkrainian].

2. Vehesh, M.M., Kontsur-Karabinovych, N.M., Marchuk, V.V., Palinchak, M.M., &Holonych, Ya. (avt. kol.). (2020). Ukrainska Hreko-Katolytska tserkva: mynule i suchasne [UkrainianGreekCatholicChurch:pastandpresent].Fairmont, 380s. [inUkrainian].

3. Vlasovskyi, I. (1975).Narysistoriiukrainskoipravoslavnoitserkvy[EssayonthehistoryoftheUkrainianOrthodoxChurch]. (Vol.IV, kn.2:XXst.).N'yu-York, 416s. [inUkrainian].

4. Yehreshii, O. (2006).YepyskopHryhoriiKhomyshyn:portretrelihiino-tserkovnohoihromadsko-politychnohodiiacha [BishopHryhoriyKhomyshyn:aportraitofareligious-ecclesiasticalandpublic-politicalfigure].Ivano-Frankivsk: NovaZoria, 168s. [inUkrainian].Zhyliuk, S.I. (2015).Vseukrainskapravoslavnaavtokefalnasynodalnatserkva [All-UkrainianOrthodoxAutocephalousSynodalChurch]:monohraf. Ostroh: Ostroz.akad., 268s. [inUkrainian].

5. Zinchenko, A. (1997). Zhyttia i diiannia Mytropolyta Vasylia Lypkivskoho [Life anddeedsof Metropolitan VasylLypkivskyi]. Kyiv, 423s. [in Ukrainian].

6. Korbiak, D.V. (2016). Naukovo-vykladatska ta tserkovna diialnist mytropolyta Sylvestra(Sembratovycha) (1836-1898) [Academic, teaching and church activities of MetropolitanSylvester(Sembratovych) (1836-1898)] (Candidate's thesis). Lviv. [in Ukrainian].

7. Obnynskyi, V. (1999). Poslednyi ymperator. Ocherky zhyzny y tsarstvovanyia ymperatoraRossyy Nykolaia II [The last emperor. Essays on the life and reign of Emperor of RussiaNicholasII].Moskva, 289s. [inRussian].

8. Pastushenko, L.A. (2021). Doslidzhennia istorii mizhkonfesiinykh vidnosyn na uk-rainskykhterenakhuKyivskiidukhovniiakademii (druhapolovynaXIX-pochatokXXst.) [Study of the history of interfaith relations on Ukrainian territory in the Kyiv TheologicalAcademy (second half of the XIXth - beginning of the XXth century)]. Naukovi zapyskyNaUKMA. Seriia: Filosofiiatarelihiieznavstvo-ScientificnotesofNaUKMA. Series: Philosophyandreligiousstudies, (8), 60-79. [inUkrainian].

9. Pashchenko, V.O. & Rybachuk, M.F. (1993). Pershoiierarkh novoi ukrainskoi tserkvymytropolytVasylLypkivskyi [TheFirstHierarchofthenewUkrainianChurchisMetropolitanVasyl Lypkivskyi]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal - Ukrainian Historical Journal, 2-3, 48-57. [inUkrainian].

10. Prelovska, I. (2013). Dzherela z istorii Ukrainskoi Avtokefalnoi Pravoslavnoi Tserkvy (1921-1930) - UkrainskoiPravoslavnoiTserkvy (1930-1939) [SourcesfromthehistoryoftheUkrainianAutocephalousOrthodoxChurch (1921-1930) - UkrainianOrthodoxChurch (1930-1939)]: monohraf. Kyiv: NANU, In-t ukr. arkheohrafii ta dzhereloznavstvaim.M.S. Hrushevskoho, 694s. [inUkrainian].

11. Prokop, N.M. (2017).Derzhavno-pravovipohliadymytropolytaAndreiaSheptytskoho [State and legal views of Metropolitan Andrey Sheptytskyi] (Candidate's thesis). Kharkiv, 186s. [inUkrainian].

12. Ruda, O. (2017).Relihiinichynnykyuprotsesiformuvannianatsionalnoiidentychnostinaselennia ukrainsko-polsko-chekhoslovatskoho pohranychchia (1918-1939) (na prykladiukraintsiv Skhidnoi Halychyny ta Zakarpattia) [Religious factors in the process of formingthe national identity of the population of the Ukrainian-Polish-Czechoslovak border region (1918-1939) (on the example of Ukrainians of Eastern Galicia and Transcarpathia)]. WiekiStareiNowe, 12 (17), 128-144. [inUkrainian].

13. Turii, O. (1997).Konfesiino-obriadovyichynnykunatsionalniisamoidentyfikatsiiukraintsiv Halychyny v polovyni XIX stolittia [Confession-ritual factor inthe national self-identificationofUkrainiansofGaliciainthehalfoftheXIXthcentury].ZapyskyNaukovohotovarystva imeni Shevchenka. Pratsi istorychno-filosofskoi sektsii, (233), 69-99. [in Ukrainian].Khymka, I. (1993). Hreko-katolytska Tserkva i natsionalne vidrodzhennia v Halychyni (1772-1918rr.) [TheGreekCatholicChurchandnationalrevivalinGalicia (1772-1918)].

14. Kovcheh, 3,73-108. [inUkrainian].

15. Khomiakov, D.A. (1982).Pravoslavye, samoderzhavye, narodnost [Orthodoxy, autoc-racy, nationality].Monreal: Yzd-voBratstvaprep. YovaPochaevskoho, 280s. [inRussian].

16. Tsetsyk, Ya. P. (2015). Rol chornosotennoho SRN v uskladnenni mizhnatsionalnykhvidnosynnaVolyniu1906-1914rr. [TheroleoftheBlackHundredSRNincomplicatinginter-ethnicrelationsinVolynin1906-1914].Istorychnyiarkhiv.naukovistudii:zb.nauk.pr., (14).Kyiv: NANU, In-t ukr. arkheohrafii ta dzhereloznavstva im. M.S. Hrushevskoho, 128-135. [inUkrainian].

17. Fedoryk, Y. (2021). Kapitel Chapter 2.3. Genesis of Ukrainian Identity on the fronts ofthe Russian Empire on the example of the Greek-Uniatian and Orthodox population of theKholmshchina and Podlyashya II half of XIX - beginning. XX century. Intercultural com-municationinthecontextofglobalizationdialogue:developmentstrategies. Monographicseries «EuropeanScience». Book 4. Part 8,176-186, 237-238. [in English-Ukrainian].

18. Szeptycki, A. (2000) List Metropolity Szeptyckiego w sprawie sytuacji na Cheіmszczyџnie. Szeptycka Maria H. & o. Skуrka Marek (wybуr). Pisma wybrane. Krakуw: Znak, 342-345. [inPolish].

Размещено на Allbest.ru