Деякі питання охорони пам’яток церковної архітектури в Харкові у першій третині ХХ сторіччя

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут»

Деякі питання охорони пам'яток церковної архітектури в Харкові у першій третині ХХ сторіччя

Іванов В.М. аспірант,

Ткаченко С.С., к.і.н., професор

м. Харків

Анотація

Метою статті є дослідження питання збереження культурної спадщини нашої держави - будівель культового призначення, визначення причин знищення багатьох з цих перлин Слобожанщини.

Автори приходять до висновку, що аналіз основних етапів питань збереження культурної спадщини нашої держави є перспективним дослідницьким напрямком та дає підстави стверджувати, що в сьогоднішніх умовах є повністю виправданим при відтворенні основних віх становлення та розвитку пам'яткоохоронної діяльності в нашій державі.

Дослідження стану та подальшої долі культових споруд довело, що нова влада після революції 1917 року була стурбована зовсім не збереженням історичної спадщини, а діаметрально протилежними питаннями. Влада готувала наступ на храми усіх конфесій, планувала знищення та осквернення храмів, конфіскацію під відповідними приводами церковних коштовностей, репресії у відношенні священнослужителів. Церкви та інші храми було позбавлено статусу юридичної особи. Вважаючи релігійні об'єднання основним суперником за впливом на народні маси, нова влада прагнула не тільки звести вплив релігії до нуля, а й знищити її як таку.

Релігійні установи планомірно позбавлялися джерел доходів. У них конфісковували земельні ділянки, їх позбавляли грошових державних субсидій, скасовували платню за проведення церковних обрядів.

В церковних цінностях керівництво нової влади бачило лише джерело збагачення, абсолютно не враховуючи їх художню та історичну цінність. А в будівлях храмів бачили джерело якісних вторинних будівельних матеріалів, в першу чергу цегли. Храми десятиріччями масово використовувалися як клуби, кінотеатри, склади та стайні. Лише з розпадом Радянського Союзу почалось повернення культових споруд віруючим та їх відновлення. Але втрачені матеріальні цінності та унікальні культові споруди, які будувалися за проектами та за участі видатних архітекторів Харківщини - Михайла Ловцова, Володимира Нємкіна, Володимира Покровського, Олексія Бекетова, Володимира Хрустальова і багатьох інших, повернути неможливо.

Реабілітацію храмів різних конфесій було частково виконано лише після Другої світової війни. З того часу ікони, кіоти та інший храмовий інвентар стали прикрасою музеїв, особистих колекцій та зібрань старовини в усьому світі.

З новітньої історії нашої держави потрібно зробити відповідні висновки щодо збереження історичної спадщини незалежно від її походження.

Залучення до дослідження значної кількості інформаційно- довідкового матеріалу дозволило визначити не лише причини необхідності збереження історичної спадщини, а й окреслити недосліджені питання з цього приводу.

Ключові слова: храм, церква, синагога, кенаса, архітектура, метрична книга, клуб, склад.

Abstract

Some issues of protection of monuments of church architecture in Kharkiv in the first third of the twentieth century

Ivanov V.M., Post-graduate student; Tkachenko S.S., C. History. Sci., professor National Technical University «Kharkiv Polytechnic Institute», Kharkiv

The purpose of the article is to study the issue of preserving the cultural heritage of our state - buildings of religious purposes, to determine the reasons for the destruction of many of these pearls of Slobozhanshchina.

The authors conclude that the analysis of the main stages of the preservation of the cultural heritage of our state is a promising research area and gives grounds to assert that in today's conditions, it is fully justified in reproducing the main milestones of the formation and development of Memorial protection activities in our state.

The study of the state and future fate of religious buildings proved that the new government after the October Revolution was not concerned with the preservation of historical heritage, but with diametrically opposed issues. The authorities were preparing an attack on churches of all faiths, preparing the destruction and desecration of churches, confiscation of church jewels under appropriate pretexts, and repression of clergy. Churches and other religious organizations were stripped of their legal entity status. Considering religious associations to be the main rival in terms of influence on the masses, the new government sought not only to reduce the influence of religion to zero, but also to destroy it as such.

Religious institutions were systematically deprived of sources of income. Land plots were confiscated from them, they were left with monetary state subsidies, and salaries for conducting church rites were canceled.

The leadership of the new government saw church values only as a source of enrichment, completely ignoring their artistic and historical value. And in the buildings of temples, they saw a storehouse of high-quality secondary building materials, primarily bricks. Temples have been massively used for decades as clubs, cinemas, warehouses and stables. Only with the collapse of the Soviet Union did the return of religious buildings to believers and their restoration begin. But the lost material values and unique religious buildings, which were built according to the projects and with the participation of outstanding architects of Kharkiv region - Mikhail Lovtsov, Vladimir Nemkin, Vladimir Pokrovsky, Alexey Beketov, Vladimir Khrustalev and many others, cannot be returned.

Rehabilitation of Churches of different faiths was partially completed only after the Second World War. Since then, icons, kiots and other temple equipment have become the decoration of museums, personal collections and collections of Antiquities around the world.

From the recent history of our state, appropriate conclusions should be drawn regarding the preservation of historical heritage, regardless of its origin.

The involvement of a significant amount of information and reference material in the study made it possible to determine not only the reasons for the need to preserve historical heritage, but also to identify unexplored issues on this issue.

Keywords: temple, church, synagogue, kenassa, architecture, metric book, club, warehouse.

Постановка проблеми

Історичні дослідження долі культових споруд в сучасній історіографії посідають чільне місце. Якщо, протягом першої половини XX ст. дослідження історії культових споруд, у більшості випадків, не мали, навіть, описового характеру, то за останні тридцять - тридцять п'ять років з'являється не лише вибірковий науковий інтерес, а ціла низка досліджень, наукових студій, що використовують створені дослідницькі методики, які масово залучають до наукового обігу масив нових, раніше не досліджених науковцями джерельних комплексів самого різного походження.

Дослідження долі культових споруд дозволяє визначити, які культурні досягнення нашого народу було втрачено завдяки некомпетентності і низькій культурності влади, політичним шорам та завідомо невірним, якщо не сказати злочинним, циркулярам органів вищої влади. Принцип історичності дозволяє нашому суспільству створити умови по виключенню повтору подібних випадків в майбутньому.

Серйозну допомогу даному процесу надає діджиталізація, яка виконується самими різними архівними установами. Це дозволяє залучати та використовувати документи, які нещодавно не були доступні дослідникам. Сьогодні ми можемо віддати шану тим видатним архітекторам, які проектували та будували монументальні культові споруди. Існуючий інтерес до таких робіт класиків архітектури обумовлений не лише історичними відомостями, а й можливостю використання на практиці отриманих ними залежностей, побудованих методик розрахунків та експлуатаційних можливостей конструкційних матеріалів. Можна згадати, що видатний мостобудівник Дмитро Журавський починав свою наукову кар'єру як проектант каркасу Петропавлівського собору в Санкт-Петербурзі. Сьогодні його формули для розрахунку ферм використовує увесь світ.

Таким чином, реконструкція науково-практичних зв'язків науки та архітектури, дослідження пам'яткоохоронної діяльності у широкій перспективі має виняткове значення для об'єктивного зображення впливу кожного історичного періоду існування нашої держави на культурну спадщину нашого народу. Саме ці відомості дозволяють пересічній людині ставати патріотом та громадянином держави, зберігати здобуток предків, та прагнути примножити та передати його майбутнім поколінням наших нащадків.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Долю православних церков та інших культових споруд усіх конфесій було частково досліджено в фундаментальних працях видатного харківського дослідника Василя Івановича Силантьєва [1-5]. Але, Василь Іванович упор робив на взаємовідносини церкви і влади, на питання вилучення церковних цінностей, пояснював причини закриття церков, зовсім не розглядаючи питання пам'яткоохоронної діяльності і не пов'язуючи ці питання з ідеологією та діяльністю влади. Основними питаннями блискучих досліджень В.І. Силантьєва були дослідження організаційних засад відносин між державою та церквами в Україні за часів 1917-30 рр. Але предметом досліджень автора була лише православна церква.

Практично у продовження досліджень В.І. Силантьєва цікаві роботи було написано та опубліковано іншим відомим харківським дослідником Ю.П. Волосником [6-8]. Його праці є, за думкою авторів, більш змістовними та охватили більш широкий спектр питань вилучення церковних цінностей, переслідування духовенства та масове закриття церков на Харківщині наприкінці 1920-х - на початку 1930-х рр. Але високі властивості праць цього історика пов'язані більшою мірою із створенням більш поширеного доступу до архівних документів. Завдяки зняття грифів обмеження, документи цього періоду стають більш доступними. Хоча Юрій Петрович є ретельним дослідником, його добуток в основному присвячено також православним церквам. Це скоріш за все пов'язане не лише з приналежністю авторів до православ'я, а але й з тим, що православ'я було державною релігією Російської імперії і відповідно кількість документів з цього питання значно більше, ніж про масове закриття храмів інших конфесій.

Тим не менш, питання пам'яткоохоронної діяльності наприкінці 1920-х - на початку 1930-х рр. практично не досліджувалося, хоча саме в цей час починалося становлення та розвиток роботи з охорони пам'ятників.

Метою статті є реконструкція історичного минулого державних інститутів влади нашої країни в сфері пам'яткоохоронної діяльності наприкінці 1920-х - на початку 1930-х рр. на прикладі боротьби з храмами усіх конфесій та визначення причин такого відношення до релігії. Визначення причин та наслідків подібного розвитку історичних подій дозволяє унеможливити подібне відношення до культурного, історичного та технічного добутків нашої держави та усього світу. Подібна реконструкція дозволяє заповнити лакуни щодо долі храмів, культових споруд та молельних домів різних конфесій, вшанувати пам'ять служителів культу, більшість з яких залишились на своїх посадах та не стали детонатором виступу проти нової влади. Джерельною базою дослідження є відкриті публікації, архівні документи та довідково-статистичні джерела початку ХХ ст.

Виклад основного матеріалу

Зміна влади після Жовтневого перевороту, згодом до 10 річниці названого «Велика Жовтнева соціалістична революція», привела до перегляду ставлення до багатьох, здавалося б, непорушних факторів. Одним з них було ставлення до храмів. До революції храм будь-якої конфесії і будь-якого віросповідання будувався, як правило, на пожертвування парафіян, за участю їх праці і був надбанням громади. Навіть без охорони поліції ставлення до осіб, які намагалися пограбувати або осквернити храм, було різко негативним. З відокремленням церкви від держави в січні 1918 р., з набуттям влади більшовиками, ставлення і до церков, і особливо до церковного майна почало різко змінюватися. Дуже багатьом обивателям сподобалося гасло: «Грабуй награбоване»!

Прикриваючись гаслом, злочинний світ почав полювання на церковні цінності. Найбільш показовим було пограбування Патріаршої ризниці в центрі Московського Кремля в січні 1918 р., коли збиток перевищив 30 мільйонів золотих рублів, а історична цінність вкрадених речей була істотно вище. Злочин не розкрито і досі. Якщо подібне було в столичному місті, що відбувалося на периферії'? На жаль, саме нова влада вільно чи мимоволі і була ініціатором подібних надзвичайних подій. Проведені реформи, прийняті декрети і закони істотно змінили положення храмів всіх конфесій на території колишньої Російської імперії.

По-перше, церква практично втратила статус юридичної особи. Бачачи в церкві основного суперника за впливом на маси, нова влада прагнула не тільки звести вплив церкви нанівець, а й знищити її як таку.

По-друге, церква була позбавлена додаткових джерел доходів. Більшість парафій мали земельні ділянки понад 30 десятин (десятина дорівнює 1,09 гектара), часто мали грошові і паливні субсидії від держави, здавали в оренду будинки і будівлі, не платили податків, стягували плату за проведення обрядів освячення, хрещення, вінчання, соборування хворих і відспівування померлих. З введенням РАГСів велика частина обрядів втратили сенс. Їх і не оплачували.

Більшовики бачили в церковних цінностях лише джерело збагачення, абсолютно не враховуючи їх художню та історичну цінність. А в храмах бачили лише джерело якісних вторинних будівельних матеріалів, в першу чергу цегли. Крім того храми все частіше використовували для найрізноманітніших цілей - від облаштування клубів і згодом кінотеатрів, до складів і стайнь.

Абсолютно не враховувалися традиції старовинного зодчества, унікальність споруди різних церков, виконаних видатними архітекторами і зодчими Харківщини, серед яких були Михайло Ловцов, Володимир Нємкін, Володимир Покровський, Олексій Бекетов, Володимир Хрустальов і інші.

Причинами такого ставлення до церкви автор праці [6, с. 55] вказує: «Розглядаючи церкву як небажану та дуже небезпечну (особливо в особі РПЦ) конкурентку в сфері духовного життя як суперницю встановленню необмеженої монополії марксистсько-ленінської ідеології у цій царині, радянська держава намагалась не лише відокремити церкву від суспільства, звівши нанівець будь-який її вплив, але й припинити саме її існування (орієнтовно до 1937 р.) як суспільного інституту (т.зв. «безбожна п'ятирічка»)».

Не розглядаючи численні репресії по відношенню не тільки до ієрархів церкви, а й до рядових священиків, (що багаторазово розглянуто і описано колегами), зупинимося тільки на долях храмів різних конфесій, які могли б становити гордість країни, а замість цього їх було осквернено, зруйновано, а в кращому випадку використано не за призначенням.

Причому долі храмів незалежно від географічного розташування на території колишнього СРСР дивно збігаються. Загальновідома доля московського храму Христа Спасителя, побудованого архітектором Костянтином Тоном і згодом знесеного з метою побудови на його місці гігантського Палацу Рад. Площа споруди палацу перевищувала 11 га, а обсяг - 7,5 млн куб м (три піраміди Хеопса). Для побудови Палацу Рад була навіть розроблена нова марка кортенівської сталі [7, с. 97]. Але почалася Друга світова війна, яка перекреслила плани будівництва. Побудоване було розібрано, а металоконструкції зі сталі найвищої якості було використано для будівництва інженерних загороджень від наступаючих німецько-фашистських військ [7, с. 98]. У 1960-ті на місці будівництва було влаштовано відкритий басейн, а в кінці ХХ століття вже після розвалу СРСР храм було відновлено.

Цікаво, що в Харкові збереглися, як мінімум, два храми, побудовані братом Костянтина - Андрієм Тоном. Один з них - це цвинтарний храм Усікновення глави Іоанна Предтечі, побудований в 1857 р. на Першому міському кладовищі.

Зате було повністю знищено красивий собор Святого Миколи (в районі бібліотеки ім. Короленка), Мироносицька церква (в районі Дзеркального струменя), Олександро-Невський храм (на Заїківці), Архангело-Михайлівський храм (на початку кол. Московського, а нині проспекту Героїв Харкова), Вознесенський храм (площа Фейєрбаха), Всіхсвятську цвинтарну церкву (Холодна гора), Кирило-Мефодіївську цвинтарну церкву (парк Машинобудівників), Храм Різдва Богородиці (він же Каплунівський - церква Технологічного інституту), Різдва Христового (вул. Конторська) та інші.

Частина храмів використовувалися не за призначенням. Наприклад, у Троїцькому храмі на Подолі (також роботи А. Тона) довгі роки була пекарня. У Дмитрівській церкві (з однією з найчисленніших парафій міста) - кінотеатр. Так само кінотеатр було влаштовано в Університетській церкві на честь преп. Антонія Печерського. І подібне було не тільки з православними храмами. Наприклад, Харківська хоральна синагога (друга за розмірами в Європі) спочатку використовувалася, як клуб, а потім в ній розташовувалося спортивне товариство. У будівлі іншої синагоги і сьогодні розташовано Харківський планетарій. У католицькому храмі Успіння Пресвятої Діви Марії довгі роки знаходився склад кінофільмів. Лютеранську кірху в районі вул. Гоголя було знесено і на її місці був побудований будинок з магазином «Поезія». Так само було знесено і Харківську соборну мечеть на Лопанській набережній (в районі вул. Ярославської), хоча її було відбудовано за старими кресленнями на тому ж місці та відкрито 2006 року. Харківська караїмська кенаса використовувалася, як навчальний корпус Автотранспортного технікуму. Лише наприкінці ХХ століття більшість уцілілих культових споруд було передано віруючим і частково відбудовано. Але багато з них назавжди втратили культурні цінності, реквізовані більшовиками і так і не отримали свого колишнього величного вигляду, створеного вмілою рукою зодчих Харкова.

У роботі [10] наведено лише по Харкову 59 православних церков і каплиць. Збереглося з них менше 10. Та й то, з втратою глав, дзвонів, куполів. Кілька церков на час видання книги було відновлено або вони перебували в процесі відновлення. Архітекторами церков вказані видатні харківські архітектори: Б.С. Покровський, С.І. Загоскін, Ф.І. Данилов, М.І. Ловцов, Є.О. Васильєв, П.О. Ярославський, В.Х. Нємкін, А.І. Под'яков, В.В. Величко, А.А. Тон, О.М. Бекетов, С.Ю. Харманський та інші [10, с. 34-37].

Чи були якісь цінні предмети в Харківській єпархії? Були! Тільки в православних церквах були іконостаси, виготовлені в 1762-1770 рр., кони були виконані вмілими руками видатних художників - Майкова, Плюшара, Венеціанова, Боровиковського [11, с. 7]. Зустрічалися ікони італійських художників, найстаріша з яких була датована 1592 р., а серед авторів ікон іспанського походження відзначалася робота Мурільо. Навіть срібні хрести мали давню дату виготовлення, найстаріший з них був датований 1546 р. Про кадила, потири, прикрашені фініфтю, і різні ризи, плащаниці та інші предмети одягу годі й згадувати: їх було безліч [11, с. 8].

Особливе місце в Харківській єпархії займали книги. Була Біблія 1581 р., Маргарит Іоанна Златоуста 1596 р., багато прикрашені срібними окладами, та інші видання [11, с. 8]. Оцінити все наведене просто: воно не має ціни.

Не можна не згадати про знамениті музичні інструменти, які широко застосовувалися в християнстві - про дзвони. Наприклад, на дзвіниці Воскресенської церкви (не найбільшої в Харкові) було 12 дзвонів. Це Святковий, вагою 401 пуд 17 фунтів. Тільки язик дзвону важив більше 13 пудів 6 фунтів (більше 213 кг); відлив його в 1879 р. обійшовся в 7249 руб. Були й інші дзвони: Буденний вагою понад 152 пуда та 20 фунтів, а також дзвони допоміжні, що розташовувалися на третьому ярусі дзвіниці, вагою 50 пудів і 20 фунтів; 10 пудів і 26 фунтів; 4 пуда і 7 фунтів; 2 пуда і 17 фунтів; 1 пуд і 8 фунтів; 38 фунтів; 37 фунтів; 36 фунтів, 30 фунтів і 12 фунтів [12, с. 33-34]. Легко підрахувати, що на дзвіниці рядової церкви, яка не була кафедральним собором, вага дзвонів становила трохи більше 626 пудів, або більше 10,25 т високоякісної дзвонової бронзи. Цікаво, що два дзвони мали власні імена. Це було в традиціях православ'я називати дзвони вагою понад 100 пудів власними іменами. Іноді - неблагозвучними: Козел, Баран. Пов'язано це було з тим, що дзвони потрапляли в гаму. А якщо вони відхилялися від гами, то і отримували немилозвучне ім'я. Перелити дзвін у 100 пудів (понад 1600 кг чистої ваги) було складним завданням.

Як же влада охороняла культові будівлі? Було складено списки служителів культу, які з кожним роком скорочувалися. Ще в 1921 р. було складено списки церков та інших релігійних громад по всій Харківській губернії. Наводилися списки християн євангелістів, баптистів, лютеран. Наприклад, у Харківському повіті переважали християни - євангелісти [13, с. 5-12]. конфіскація культовий церковний споруда цінність слобожанщина

У червні 1927 р. у Харкові було всього 31 православний храм, 16 - єврейських, три - сектантських, по одному - вірменський, караїмський, католицький, лютеранський і мусульманський храми [14, с. 1]. Вже до грудня 1928 р. єврейських молитовних будинків і синагог зменшилося до 13 [14, с. 39]. Проводилася політика на закриття храмів. І якщо деяким православним храмам вдалося вціліти і вони навіть не закривалися (наприклад, «Гольбергівська» Трисвятительська церква на Москалівці), то красуню Хоральну синагогу (другу в Європі) нещадно закрили, перепрофілювавши її «на прохання 2000 робітників - євреїв міста Харкова під культурно-освітні потреби єврейського безпартійного робітничого населення...» [15, c. 7]. Спочатку, в червні 1922 р. синагогу було передано в безстрокове користування. Але вже в травні 1923 р. міськвиконком розірвав цей договір [15, c. 2]. Численні скарги віруючих ні до чого не призвели. Справа дійшла до ЦВК України, який рішенням № 20/110 від 19 червня 1928 р. залишив у силі постанову Харківського губвиконкому про передачу хоральної синагоги для єврейського робітничого клубу. Документ підписали: голова ВУЦВК Г.І. Петровський, та в.о. секретаря - Буздалін [15, c. 11].

Кількість храмів і служителів культу неухильно скорочувалася. Наприклад, у списках за 1932 р. залишилося всього 235 імен служителів культу, що служили в Харкові - канторів, рабинів, священиків, ієромонахів, пресвітерів, пасторів, єпископів, протоієреїв, послушників, псаломщиків та ін. [16, c. 1-7]. Наймолодшому з них було 27 років (монах Х.Т. Потапов) [16, c. 7]. Найстаршому - 89 років (священик Л.Ю. Юнаків) [16, c. 6]. Більшість з служителів культу були без посади і представляли іудаїзм, іслам, християн - баптистів, християн - євангелістів, лютеран. Представники основних релігій (не був представлений тільки буддизм) спокійно уживалися в місті.

За даними роботи [17, c. 62] до 1 жовтня 1936 р. в Харківській області функціонувало 22,2% культових споруд від їх числа до революції. Тим дивніше, що за переписом 1937 р. до 50,4% дорослого населення України вважало себе віруючими, а в сільській місцевості - понад 57% [17, c. 69]. Частина молоді в числі віруючих зростала і влада прагнула ліквідувати церкву.

25 грудня 1929 р. адміністративно-міліційна секція Харківської міськради прийняла рішення про закриття у Харкові 11 церков - кафедрального собору, Миколаївського собору, Миколаївської, Дмитрівської, Вознесенської, Мироносицької, Троїцької, Пантелеймонівської та інших церков [18, арк. 100].

Закриваючи храми, влада не забувала скористатися церковним майном. Як зазначає автор роботи [6, c. 56], «після вилучення відповідного рішення антирелігійної комісії при політбюро ЦК ВКП(б) у листопаді 1929 р. президія Харківської міської ради 30 грудня 1929 р. ухвалила рішення про зняття «дзвонів з усіх церков м. Харкова» і просила президію окрвиконкому затвердити цю постанову. 3 січня 1930 р. Харківський окрвиконком ухвалив відповідну постанову. Був призначений тижневий термін її виконання. 16 лютого 1930 р. Харківський окрвиконком знов зажадав від окрадмінвідділу проведення в життя вказаної вище постанови. Вже станом на 3 березня 1930 р. за актами «Рудметалторгу» (організації, якій було надано виключне право на утилізацію дзвонів) на металобрухт було здано дзвонів лише по Харкову загальною вагою майже 20,8 т. У квітні 1930 р. було складено список з 35 церков Харківщини (з них 28 були розташовані у самому Харкові), з яких вже зняли дзвони. Це Мироносицька, Успенська, Озерянська, Благовіщенський собор у Харкові, Соборно-Успенська церква в Богодухові, Всіхсвятська церква у Краснокутську та ін. Зняття дзвонів нерідко супроводжувалося гострими конфліктами місцевої влади з «релігійним населенням», яке чинило спротив цьому».

Наприклад, при закритті молитовного будинку по вул. Чернишевській, 54 Ліквідаційна комісія вилучила 10 сувоїв Тори, понад 200 книг на івриті, шаф - 4, годинників стінних - 1, ламп електричних - 1, гасових - 4, вівтар - 1, столів різних - 3, лавок -12, стільців - 3, табуреток - 2, свічників - 6 [19, с. 28].

Прикриваючись необхідністю допомоги голодуючим, лише у період з 31 березня по 19 липня 1922 р. у Харківський губфінвідділ передали церковних цінностей з церков Харкова та повітів: золота - 18 фунтів та 59 золотників, срібла - 678 пудів та 17 фунтів [7, с. 62]. Згідно звіту Харківського губвиконкому за 1922 р., цінностей було вилучено на суму 150 тис. крб. золотом. При цьому зазначалося, що продовольча допомога вилилася головним чином у постачання губерній Поволжя. Виходило так, наче в південних губерніях України та на Харківщині ніякого голоду і не було [7, с. 63].

На жаль, лише незначну частку конфіскованих церковних коштовностей було врятовано від неминучого знищення. Це було не лише пограбування цінностей, це було свідоме знищення самобутньої української культури.

Після закриття храмів з'явилися чисельні записки від різних радянських установ з проханнями передати їм меблі зі скасованих церков, синагог, молитовних будинків. Наприклад, керівництво Харківського будівельного технікуму (в.о. керуючого інженер Чайковський, політкомісар Стрельбицький, предкультпросвіт Рибухін і предстудкому Овчаренко) зажадали для клубу меблі з синагоги «Файнберг», що розташовувалася по Катеринославській вулиці. На заяві в Губліквідком є резолюція «меблі видати в клуб» [20, с. 7]

Було затребувано: амвон (напевно, для сцени), скляні шафи, столи різні, лавки, стільці, крісла, табурети, люстри, годинники, лампи та інше майно.

На довіреності, виданій представнику Харківського будівельного технікуму С.Д. Редько, є розписка: «зазначені речі отримав. Підпис» [20, с. 9].

Так, влада передавала конфісковане майно релігійних громад. Чи варто дивуватися, що зовсім скоро, під час Великого терору, будуть продаватися в спеціальних магазинах речі, реквізовані у ворогів народу, їх книги, меблі, посуд. А заповзятливі дружини правоохоронців скуповувати це за гроші, збираючи зібрання творів різних авторів, сервізи з Кузнецовського порцеляну, одягаючи речі заарештованих і розстріляних громадян...

Висновки

На Харківщині, як і по всій країні, після 1919 р. розгорнувся широкомасштабний наступ на усі релігійні конфесії. Влада використовувала адміністративно-репресивний тиск, економічні методи, арешти та виселення, погрози, агресивну антирелігійну пропаганду, суворо придушуючи спроби духовенства і віруючих чинити опір свавіллю.

В умовах здійснення насильницької колективізації за короткий термін було відібрано у релігійних громад абсолютну більшість існуючих храмів та інших культових споруд. Їх чимала кількість було використано під культурно-господарські потреби, але більшість храмів і молитовень було приречено на знищення, зокрема й історичні пам'ятки церковного зодчества. Відбираючи храми всіх конфесій, влада перешкоджала здійсненню релігійних обрядів, свідомо грубо порушуючи задекларовані радянським законодавством (сталінською конституцією) права і свободи громадян, наприклад, права на свободу совісті.

В умовах голоду, що лютував у багатьох регіонах України, а також на інших територіях радянської держави, влада під гаслом допомоги голодуючим активно проводила кампанію з конфіскації церковних цінностей. Тим самим влада намагалася отримати великі фінансові ресурси, дискредитувати церкву, підірвати довіру віруючих до духовенства, скасувавши вплив на суспільство.

Конфісковані церковні цінності відправлялися до Москви і лише незначну частину отриманих коштів було використано на реальну допомогу голодуючим. Під час кампанії з вилучення церковних коштовностей було назавжди втрачено величезну кількість предметів старовини, що представляли музейну та історичну цінність, культурну спадщину українського народу.

Атеїстичний наступ на права та майно віруючих мав вкрай негативний вплив для суспільної свідомості та моралі радянського суспільства та руйнівні наслідки для безцінних церковних коштовностей, храмових споруд, будівель, авторами яких були знані митці в галузі архітектури. Іншими словами, людство втратило цілий пласт культури, це спричинило масовий вивіз за кордон ікон, окладів, інших предметів культу, які стали жаданими експонатами музеїв, особистих колекцій, предметами торгу на міжнародних аукціонах тощо.

Література

2. Силантьєв В.І. Большевики и Православная церковь на Украине в 20-е годы. - Х.: ХГПУ, 1998. - 232 с. 3.

3. Силантьєв В.І. Голод 1921-1922 рр. і кампанія по вилученню церковних коштовностей в Україні // Вісник Харківського політехнічного інституту. - 1993. - №18. Деякі питання історії Української держави. - С. 39-46.

4. Силантьєв В.І. Кампанія по закриттю церков та інших культових споруд в Україні в 20-30-ті роки // Вісник Харківського політехнічного університету. - 1999. - Вип. 20. Актуальні питання історії України. - С. 62-72.

5. Силантьєв В.І. Модернізація політико-правових і організаційних засад державно-церковних відносин в Україні за часів революційних подій і соціалістичних перетворень 1917-1930 рр. / В.І. Силантьєв, М.М. Олійник // Вісник Нац. техн. ун-ту "ХПІ": зб. наук. пр. Темат. вип.: Актуальні проблеми історії України. - Харків: НТУ "ХПІ", 2008. - № 37. - С. 91-99.

6. Волосник, Ю.П. (2020). Масове закриття церков на Харківщині як складова частина антирелігійної кампанії кінця 1920-х - початку 1930-х рр. Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії, 22, 53-62.

7. Волосник, Ю. (2019). Конфіскація церковних цінностей на Харківщині 1922 р. Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія «Історія», (55), 59-68.

8. Волосник, Ю.П. (2020). Наступ радянської держави на релігійні конфесії: утиски та переслідування духовенства на Харківщині (кінець 1920-х - початок 1930-х рр.). Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія «Історія», (58), 7-24

9. Журило А.Г. Сталь для Палацу Рад // Матеріали 20-ї конф. «Актуальні питання історії науки і техніки». Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК. - Київ, 2021. С. 96-99.

10. Православные храмы и монастыри Харьковской губернии 1681-1917 гг. Альбом - каталог. Харьков, Харьковский частный музей городской усадьбы, 2007. - 350 с.

11. Редин Е. Памятники церковных древностей Харьковской губернии. Харьков, Типография Губернского правления, 1900. 19 с.

12. Гораин И.К. Харьковская Воскресенская церковь (1797-1897 гг.). Харьков. Тип. И.М. Варшавчика, 1897. - 34 с.

13 ДАХО. Ф.Р - 92, оп. 1, спр. 328. Сведения о наличии церквей, молитвенных домов, религиозных общин и сектантов в Харьковском уезде в 1921 г. 26 с.

14. ДАХО. Ф.Р - 845, оп. 2, спр. 1078. Списки религиозных общин Харькова. 177 с.

15. ДАХО. Ф.Р - 203, оп. 1, спр. 1996. О закрытии хоральной синагоги в Харькове. 110 с.

16. ДАХО. Ф.Р - 845, оп. 2, спр. 1081. Списки служителей религиозных культов. 32 с.

17. Волосник, Ю. (2022). Влада та конфесійне життя на Харківщині напередодні великого терору (1934 - середина 1937 рр.). Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія «Історія», (61), 47-84. https://doi.org/10.26565/2220-7929-2022-61-03

18. ДАХО. ф. Р-845. Оп. 8. Спр. 161. О закрытии церквей в г. Харькове. 188 с.

19. ДАХО. Ф.Р - 203, оп. 1, спр. 1994. О закрытии молитвенного дома еврейского религиозного общества в г. Харькове. 47 с.

20. ДАХО. Ф.Р - 203, оп. 1, спр. 696. О закрытии еврейских молелен в г. Харькове. 526 с.

References

1. Silantyev V.I. (2005). Vlada i Pravoslavna tserkva v Ukraini (1917-1930 rr.) [Power and the Orthodox Church in Ukraine (1917-1930)]. Extended abstract of Doctor's thesis. Kharkiv. [In Ukrainian].

2. Silantyev V.I. (1998). Bol'sheviki i Pravoslavnaya cerkov' na Ukraine v 20-e gody [Bolsheviks and the Orthodox Church in Ukraine in the 20 s. - X.: Kharkov. XGPU - KhHPU [in Russian].

3. Silantyev V.I. (1993). Holod 1921-1922 rr. i kampaniia po vyluchenniu tserkovnykh koshtovnostei v Ukraini. [The Famine of 1921-1922 and the campaign to seize church jewels in Ukraine.] Visnyk Kharkivskoho politekhnichnoho instytutu. - 1993. - №18. Deiaki pytannia istorii Ukrainskoi derzhavy - Bulletin of Kharkiv Polytechnic University. Some questions of the history of the Ukrainian state. S. 39-46. [In Ukrainian].

4. Silantyev V.I. (1999). Kampaniia po zakryttiu tserkov ta inshykh kultovykh sporud v Ukraini v 20-30-ti roky. [Campaign to close churches and other religious buildings in Ukraine in the 20-30 s.] Visnyk Kharkivskoho politekhnichnoho universytetu. - 1999. - Vyp. 20. Aktualni pytannia istorii Ukrainy - Bulletin of Kharkiv Polytechnic University. (20). Actual issues of the history of Ukraine. S. 62-72. [In Ukrainian].

5. Silantyev V.I. & Oleynik M.M. (2008). Modernizatsiia polityko-pravovykh i orhanizatsiinykh zasad derzhavno-tserkovnykh vidnosyn v Ukraini za chasiv revoliutsiinykh podii i sotsialistychnykh peretvoren 1917-1930 rr. [Modernization of the political, legal and organizational foundations of state-church relations in Ukraine during the revolutionary events and socialist transformations of 1917-1930.] Visnyk Nats. tekhn. un-tu ”KhPI”: zb. nauk. pr. Temat. vyp.: Aktualni problemy istorii Ukrainy - Bulletin of Kharkiv Polytechnic University. (37). Actual issues of the history of Ukraine. S. 91-99. [In Ukrainian].

6. Volosnik Yu.P. (2020). Masove zakryttia tserkov na Kharkivshchyni yak skladova chastyna antyrelihiinoi kampanii kintsia 1920-kh - pochatku 1930-kh rr. [Mass closure of churches in Kharkiv region as part of the anti-religious campaign of the late 1920s and early 1930s.] Aktualni problemy vitchyznianoi ta vsesvitnoi istorii, 22, 53-62. - Actual problems of Russian and world history. (22). S. 53-62. [In Ukrainian].

7. Volosnik Yu.P. (2019). Konfiskatsiia tserkovnykh tsinnostei na Kharkivshchyni 1922 r. [Confiscation of church valuables in Kharkiv region in 1922]. Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho universytetu imeni V.N. Karazina. Seriia «Istoriia», (55), Р. 59-68 - Bulletin of V.N. Karazin Kharkiv National University. Series "History", (55). 59-68. [In Ukrainian].

8. Volosnik Yu.P. (2020). Nastup radianskoi derzhavy na relihiini konfesii: utysky ta peresliduvannia dukhovenstva na Kharkivshchyni (kinets 1920-kh - pochatok 1930-kh rr.). [The Soviet state's offensive on religious denominations: harassment and persecution of clergy in the Kharkiv region (late 1920s-early 1930s).] Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho universytetu imeni V.N. Karazina. Seriia «Istoriia», (58), Р. 7-24. -Bulletin of V.N. Karazin Kharkiv National University. Series "History", (58). S. 7-24. [In Ukrainian]

9. Zhurilo A.G. (2021). Stal dlia Palatsu Rad [Steel for the Palace of Soviets]. Materialy 20-yi konf. «Aktualni pytannia istorii nauky i tekhniky». Tsentr pamiatkoznavstva NAN Ukrainy i UTOPIK. Р. 96-99. - Materials of the 20th conf. "Actual issues of the history of Science and technology". Center for monument studies of the National Academy of Sciences of Ukraine andutopians. - Kiev. S. 96-99. [In Ukrainian].

10. Pravoslavny'e xramy' i monasty'ri Xar'kovskoj gubernii 1681-1917 gg. Al'bom - katalog. (2007). /Orthodox churches and monasteries of Kharkiv province 1681-1917. Album catalog.]/ Kharkiv. Kharkiv private Museum of the city estate. [In Russian].

11. Redin E. (1900) Pamyatniki cerkovny'x drevnostej Xar'kovskoj gubernii. [Monuments of church antiquities of Kharkiv province.] Kharkiv. Printing House of the Provincial Government [In Russian].

12. Gorain I.K. (1897) Xar'kovskaya Voskresenskaya cerkov' (1797-1897 gg.). [Kharkiv Resurrection Church (1797-1897).] Kharkiv. [In Russian].

13 Derzhavnyi arkhiv Kharkivskoi oblasti (DAKhO). F.Р - 92. Op. 1. Spr. 328. Svedeniya o nalichii cerkvej, molitvenny'x domov, religiozny'x obshhin i sektantov v Xar'kovskom uezde v 1921 g. 26 s. [State Archives of Kharkiv region. Fund Р - 92. Description 1. Case 328. Information about the presence of churches, houses of worship, religious communities and sectarians in the Kharkov district in 1921.] [in Russian].

14. DAKhO. F.P-845. Op. 2. Spr. 1078. Spiski religiozny'x obshhin Xar'kova. Ark. 177. [State Archives of Kharkiv region. Fund P-845. Description 2. Case 1078. Lists of religious communities in Kharkiv], [In Russian].

15. DAKhO. F.P-203. Op. 1. Spr. 1996. O zakry'tii xoral'noj sinagogi v Xar'kove. Ark. 110. [State Archives of Kharkiv region. Fund P-203. Description 1. Case 1996. About the closure of the choral synagogue in Kharkiv], [In Russian].

16. DAKhO. F.P-845. Op. 2. Spr. 1081. Spiski sluzhitelej religiozny'x kul'tov. Ark. 32. [State Archives of Kharkiv region. Fund P-845. Description 2. Case 1081. Lists of ministers of religious cults], [In Russian].

17. Volosnik Yu.P. (2022). Vlada ta konfesiine zhyttia na Kharkivshchyni naperedodni velykoho teroru (1934 - seredyna 1937 rr.) [Power and religious life in Kharkiv region on the eve of the Great Terror (1934 - mid-1937)]. Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho universytetu imeni V. N. Karazina. Seriia «Istoriia», (61). Р. 47-84. - Bulletin of V. N. Karazin Kharkiv National University. Series "History", (61). S. 47-84

18. DAKhO. F. P-845. Op. 8. Spr. 161. O zakry'tii cerkvej v g. Xar'kove. Ark. 188. [State Archives of Kharkiv region. Fund P-845. Description 8. Case 161. About the closure of churches in Kharkiv.]. [In Russian].

19. DAKhO. F.P-203. Op. 1. Spr. 1994. O zakry'tii molitvennogo doma evrejskogo religioznogo obshhestva v g. Xar'kove. Ark. 47. [State Archives of Kharkiv region. Fund P-203. Description 1. Case 1994. On the closure of the prayer house of the Jewish Religious Society in Kharkiv], [In Russian].

20. DAKhO. F.P-203. Op. 1. Spr. 696. O zakry'tii evrejskix molelen v g. Xar'kove. Ark. 526. [State Archives of Kharkiv region. Fund P-203. Description 1. Case 696. About the closure of Jewish prayer halls in Kharkiv], [In Russian].

Размещено на Allbest.Ru