До історії маєтності родин Лизогубіві Кейкуатових - села Бігача і Троїцької церкви XVIII століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

До історії маєтності родин Лизогубів і Кейкуатових - села Бігача і Троїцької церкви XVIII ст

Алла Доценко

Анотація

Доценко Алла Володимирівна - заступник генерального директора з наукової і культурно-просвітницької роботи Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній»,

Стаття присвячена одній з маетностей родин Лизогубів і Кейкуатових - села Бігача, а також Троїцькій церкві, що стоїть у цьому селі. Оскільки в літературі зустрічається кілька датувань цієї церковної споруди без посилання на першоджерела, а це 1786,1787,1831,1834рр. й навіть 1839р, то за документами Державного архіву Чернігівської області спробуємо встановити точну дату закладки, спорудження й освячення храму с. Бігача.

Ключові слова: Лизогуби, Кейкуатови, село Бігач, Троїцька церква.

Abstract

Dotsenko Alla Volodymyrivna - deputy director general of research, cultural and educational work of the National Architecture-Historical Sanctuary «Ancient Chernihiv».

The History of the Estate Belonging to Lyzohub and Keikuatov Families -

the Village of Bihach and the Trinity Church of the 18th Century

The article deals with one of the estates belonging to the Lyzohub and Keikuatov families, Bihach village, as well as the Trinity Church in this village. Since in the literature there are several dates of erection of the church without references to the original sources, namely the years 1786, 1787, 1831, 1834 and even 1839, the exact dates of laying of the foundation stone of the Trinity church in Bihach village, its construction and consecration, and the time when Bihach village became the property of the Lyzohub family, and then of the Keikuatov family are determined by information given in the archival documents of the Public Record Office of Chernihiv region.

Bihach village is situated not far from Chernihiv. It has been mentioned in the documents since the second half of the 17th century and it was a part of Sedniv Sotnia (military unit of size of about one hundred soldiers) of Chernihiv Regiment. According to the Universal (decree) of Hetman Ivan Mazepa, Bihach village was given to Chernihiv colonel Yakiv Kin- dratovych Lyzohub in the year 1689 as a sign of gratitude for participation in the second Crimean campaign. Together with Bihach village, Lyzohub received another large village Slabyn and 6 small villages: Shestovytsia, Zolotynka, Kozerohy, Andriivka, Hnylusha and Sokolivka. Since then, the village has been passing down within the Lyzohub family through inheritance until the 1780s. But since the 1780s, the fate of Bihach village has been tied to Tatar-Russian princely family of Keikuatovs (Kekuatovs). Vadym Modzalevskyi in his «Little Russian Book of Genealogy»indicates that in 1770 Hanna Yakivna Lyzohub got married to prince Petro Ivanovych Kekuatov, the collegiate assessor. Perhaps at that time Bihach village was transferred to the possession of the Keikuatovs as a wedding gift for Hanna, the daughter of Yakiv Lyzohub, and Petro Ivanovych. And in the years 1786-1788 a new owner of Bihach village built a new Holy Trinity church, although there was an old Trinity church.

The documents of the Public Record Office of Chernihiv Region have provided us with a clear dating of this church. At the end of its construction, Petro Ivanovych appealed to Berezyn Religious Authority with a request to consecrate the church. This correspondence clearly indicates the dating of the church:

starting date of construction - June 30, 1786, date of construction - May 19, 1788, date of consecration - June 1, 1788.

The church was built in the style of classicism. It is single-domed, square in plan, brick- built, whitewashed, and partly wooden.

In the north, south and in front of the antechurch, there are porches with gables arranged on four paired columns. The broad staircase leads up there. Behind it there are three entrances to the church building. Unfortunately, the church survived to this very day with losses: an open gallery and a bell tower that was attached to the church were not preserved.

Archival sources do not name the architect, but the local tradition attributes the church design to the prince Keikuatov himself, who was considered to be a talented architect. Since 1979, the Trinity Church has been an art memorial of national significance with the security number of 1779. But, despite its high status of importance as of an art memorial, the poor condition of the building lasts already for almost half a century.

The Trinity Church is not only an architectural monument, but also a historical monument associated with Taras Shevchenko. Undoubtedly, he visited the church while staying at the estate of Mykola Ivanovych Keikuatov (grandson of Petro Ivanovych Keikuatov) for two months: in March and April of 1847. While his stay in Bihach village, Taras Shevchenko painted a portrait of a princess Kateryna Feodorivna Keikuatova (Butovych), a wife of Mykola Ivanovych, and executed portraits of their children in pencil - of Misha, Vira and Nadiia. The portrait of K. Keikuatova is a masterpiece of the national painting and one of the outstanding works of European painting of the first half of the 19th century. It is the last work of Shevchenko before his arrest. In honor of Kobzar's stay, a memorable sign was installed in Bihach village.

Key words: the Lyzohubs, the Keikuatovs, Bihach village, the Trinity Church.

Працюючи над науковою темою «Будинок полкової канцелярії у Чернігові - пам'ятка цивільної архітектури XVII ст.», я почала досліджувати питання, пов'язані з даною темою, а також якимось чином дотичні до неї. Так виникло багато запитань стосовно родини Лизогубів, оскільки дослідники, починаючи від А. М. Модзалев- ського - українського історика, археографа й архівіста, та О. М. Лазаревського - історика українського побуту й історика-біографа, обмежувалися лише кількома відомими постатями цього багаточисельного роду Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. Т. 3. Л.-О. Киев, 1912. С. 96-122. Лазаревский А. М. Люди старой Малороссии. Лизогубы, Милорадовичи, Миклашевские и Свечки. Вид.: Тип. Г. Т. Корчак-Новицкого. Киев, 1882. С. 5. ; а також виникли запитання щодо маєтностей цього роду в Чернігівському полку, а згодом - губернії. Увагу привернула одна з маєтностей Лизогубів - село Бігач. Адже в історичній літературі мене вразила різноманітність датувань, пов'язаних з нею: коли вона стала власністю Лизогубів і хто з гетьманів і за що її подарував цій родині; коли село перейшло до родини Кейкуатових; хто й коли звів у ньому неперевершену пам'ятку в стилі класицизму - Свято-Троїцьку церкву, нині пам'ятку архітектури національного значення, але (за іронією долі) яка знаходиться зараз на межі зникнення, настільки вона занедбана. У літературі немає усталеного датування церкви, а зустрічається кілька дат її спорудження: і 1786 р., і 1788 р., і 1831 р., і 1834 р. і навіть 1839 р., але немає жодних посилань, звідки взялися ці дати. Чому така розбіжність? Кожний автор, що писав про Троїцьку церкву, по-своєму її датував. Навіть документи Українського спеціального науково-реставраційного проєктного інституту «Укрпроєктреставрація», що були підготовлені у зв'язку з реставрацією цього храму, датують його по-різному. А тому в цій статті спробуємо розібратися в цих датах, залучаючи першоджерела - документи Державного архіву Чернігівської області.

Недалеко від Чернігова лежить невеличке село Бігач. Знамените воно козацькою родиною Лизогубів, князівською родиною Кейкуатових (Кекуатових), шедевром вітчизняного і європейського малярства першої половини ХІХ ст. - відомим портретом К. Кейкуатової, створеним Тарасом Шевченком під час відвідин села в 1847 р., а також неперевершеною пам'яткою архітектури XVIII ст. - Троїцькою церквою.

Село згадується в документах з другої половини XVII ст. І оскільки на той час територія Лівобережної України в адміністративно-територіальному плані поділялася на полки й сотні, то Бігач увійшов до Седнівської сотні Чернігівського полку. За універсалом гетьмана Івана Мазепи Бігач був відданий чернігівському полковнику Якову Кіндратовичу Лизогубу в 1689 р. як вдячність за участь у другому кримському поході Лазаревский А. М. Люди старой Малороссии. Лизогубы, Милорадовичи, Миклашевские и Свечки. Вид. : Тип. Г. Т. Корчак-Новицкого. Киев, 1882. С.5. URL: http: // nibu. kiev. ua/.. Тоді, у 1689 р., Лизогуб разом з іншими полковниками брав участь у поході гетьмана на Крим, війська дійшли до Перекопа, однак потім відступили. А після повернення з походу Мазепа роздав козацькій старшині багато маєтностей, оскільки козаки були невдоволені цим невдалим походом, а саме тим, що передчасно зняли облогу Перекопа, й козакам не вдалося поживитися в місті здобиччю. Та й протягом наступних років напруження у протистоянні з татарами не спадало, й чернігівські козаки брали участь в охороні кордону, де збройні сутички фактично не припинялися. Мазепі необхідно було заспокоїти старшину, обдарувавши її. Щедріше інших наділений маєтностями при цьому був Я. Лизогуб, який отримав два великих села - Слабин і Бігач, а також 6 малих: Шестовицю, Золотинку, Козероги, Андріївку, Гнилушу й Соколовку. Дещо пізніше московські царі Іван та Петро Олексійовичі своєю грамотою «О подтверждении прав собственности на с. Бегач в Седневском уезде» затверджують цей подарунок. З тих часів село передавалося Лизогубами у спадок до 80-х років XVIII ст.

Але особливо Я. Лизогуб прославився пізніше - у 1696 р. в Азовському поході, де він був наказним гетьманом. Літописи приписують взяття Азова безпосередньо Лизогубу, його хоробрості, розуму й відвазі. Відомо, що й Петро І також відзначив його хоробрість і військовий талант.

Взяттям Азова Я. Лизогуб закінчив свою військову кар'єру й останні два роки проживав у полковому Чернігові. Влітку 1698 р. перед смертю він залишив заповіт, в якому розподілив своє майно - рухоме й нерухоме (маєтності) між сином, 5 доньками й онуками. Чернігівські маєтності Слабин, Шестовицю, Золотинку, Козероги, Гнилушу, Андріївку старий полковник заповідав Юхиму, при цьому радив сину поділити їх у свій час між онуками таким чином, щоб старшому Андрію відійшли конотопські й кролевецькі маєтності, а молодшим Якову і Семену - чернігівські. Більше за інших онуків Яків Кіндратович любив Якова, бо окремо нагадав сину Юхиму, щоб той не обділив його старшого онука. А сам дід заповідав Якову особливо село Бігач і різні невеликі «грунта», але з тією умовою, щоб над цією маєтністю дружина його, старого полковника, була «головою», а «он, Яков внук, ведая то, что будет хозяином этих имений, старался бы заслужить милость и ласку своей бабы, которую бы чтил, шановал и поважал как мать и даже больше того...» 3. Там само. С. 6.. спорудження храм церковний орден

Син Якова Кіндратовича Лизогуба Юхим разом з батьківськими маєтностями успадкував і батьківську посаду: Мазепа зразу ж після смерті старого Лизогуба поставив Юхима, який до цього був генеральним хорунжим, чернігівським полковником. Юхим мав трьох синів: Андрія, Якова і Семена. Яків був найпомітнішою постаттю серед синів Юхима. Майже 50 років він віддав військовій службі Лазаревский А. М. Люди старой Малороссии. Лизогубы, Милорадовичи, Миклашевские и Свечки. Вид.: Тип. Г. Т. Корчак-Новицкого. Киев, 1882. С. 15. . Службу розпочав ще при діду, будучи його улюбленим онуком. Мав двох синів - Григорія й Іллю, а також онука Якова, який проживав Седневі й успадкував с. Бігач.

Доля маєтності Бігач з 80-х років XVIII ст. і у ХІХ ст. пов'язана з татарсько-руським князівським родом Кейкуатових (Кекуатових). Що стосується роду Кейкуатових, то Ф. Брокгауз у своєму енциклопедичному словнику називає два варіанти прізвища - Кекуатови і Кейкуатови - татарсько-руський князівський рід, який походив від «владетелей Ногайских». Атманай Урусов син Кейкуатов виїхав до Москви 1637 року. У хрещенні він отримав ім'я Петро Петрович, а в жалуваній грамоті царя Михайла Федоровича Атман Урусович вже названий князем. У подальшому всі його нащадки іменувалися князями. Рід Кейкуатових був внесений до 6-ї частини родовідної книги дворян Чернігівської губернії Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. Т. XJVA (28). Карданахи-Керо. Издательство: Семеновская Типолитография (И. А. Ефрона). Санкт-Петербург, 1894. Родословная книга дворян Черниговской губернии. VI часть. . А прості жителі с. Бігача називали князів просто Куковатови ДАЧО. Ф. 679. Оп. 2. Спр. 4308. С. 1..

Коли маєтність Бігач була передана Лизогубами Кейкуатовим - документів у ДАЧО поки що не знайшла, але з наведених нижче відомостей випливає, що у 80-х роках XVIII ст. Бігач уже був власністю князя Петра Івановича Кейкуатова.

В. Л. Модзалевський у «Малороссийском родословнике» вказує, що Ганна Яківна Лизогуб у 1770 р. вийшла заміж за колезького асесора князя Петра Івановича Кекуатова Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. Т. 3. Л-О. Киев, 1912. С. 111. . Можливо, тоді Бігач перейшов до Кейкуатових як посаг при одруженні дочки Якова Лизогуба Ганни з Петром Івановичем. Але Григорій Милорадович у своїй фундаментальній праці «Родословная книга Черниговского дворянства», т. 2, ч. 6 вказує, що Петро Іванович Кейкуатов народився 1777 року, «гвардіи капитан, потом коллежский ассесор, женат на дочери бунчукового товарища Анне Яковлевне Лизогуб» Г. А. Милорадович. Родословная книга Черниговского дворянства : У 2-х т. Т. 2. Санкт- Петербург, 1901. С. 535. Тож ця інформація суперечить інформації В. Модзалевського або щодо року народження Петра Івановича, або щодо року весілля. І скоріше за все, саме Г. Милорадович не зовсім вірно вказує рік народження князя Кейкуатова, що підтверджує «Исповедная книга Троицкой церкви с. Бегач Березинского уезда за 1787 год», де є чіткі дані про Кейкуатових ДАЧО. Ф. 679. Оп. 2. Спр. 4308. С. 1.:

Таким чином, якщо Бігач перейшов до Кейкуатових у 1770 році, то на час весілля Ганні Яківні Лизогуб було 15 років, а Петру Івановичу - 28 років, тож народився він не в 1770 (а це рік весілля), а в 1742 р.

На той час, відповідно до наведених далі документів, у селі діяла стара Троїцька церква. З невідомих причин новий господар Бігача Петро Іванович у 1786-1788 роках будує новий Свято-Троїцький храм. На щастя, він зберігся до нашого часу і про нього далі буде йти мова. Документи ДАЧО донесли до нас чітке датування цього храму. По закінченні його будівництва Петро Іванович звертається до березинського духовного правління з проханням освятити храм ДАЧО. Ф. 679. Оп. 1. Спр.1440. Арк. 1.. Як і вимагало діловодство того часу, було дотримано певних правил у переписці духовних отців.

«Великому господину высокопреосвященнейшему Феофилу Божиею милостию епископу Черниговскому и Нежинскому от березинского духовного правления Доношение Епархии вашего высокопреосвященства протопопии березинской села Бегача владелец капитан князь Петр Кекуатов сего мая 16 числа в духовное березинское правление прошением представил, что по благословению вашего высокопреосвященства прошедшего 1786 года июня 30 дня вновь заложенная (курсив та жирний шрифт. - А. Д.) в том селе Бегаче церковь во имя Святые Тройцы ныне строением совсем окончена и престол в указную меру сделан. Иконостас прежней старой церкви поставлен до зделания нового, кой уже делается, и к освящению изготовленна и тем просил испрошения на освящение ныне той церкви и когда доделается новый иконостас то по онаго освящении же благословительного указа, вашему высокопреосвященству знесть свое представление, по которому его прошению за освидетельствованием от духовного березинского правления явилось, что оная в селе Бегаче церковь во имя Святые Тройцы как строением внутри и извне окончена и престол в указную меру зделан, так и иконостас прежней старой церкви еще благолепен, да и новой иконостас делается и прежний святый антиминс во всей доброте явился, и как сосудами так и книгами снабдена, о коем всем прилагая всего опись о испрошении как на освящение той церкви ныне, так и когда сделается новой иконостас, на освящение же онаго бла- гословительного указа, вашему высокопреосвященству от березинского духовного правления всенижайшее взносят.

Вашего высокопреосвященства всенижайшие послушники Березинский протопоп Симеон Любарский Протопопий березинской наместник иерей Андрей Григорович 1788 года мая 19 дня».

Разом з донесенням надавався й опис майна, що зберігали в побудованому храмі Там само, арк. 2..

«Опись подана мая 18 дня 1788 года протопопии березинской села Бегача церкви Святые Тройцы сосудам, аппаратам, книгам и протчему той церкви имению учиненная вновь 1788 года, мая ... дня На святом престоле Посвячицы одеяние ситцевое

Евангелие красным обложенное плисом и бляхами серебреными позолоченными на бумаге полуалександрской московской печати. 1754 года.

Второе евангелие красное обложено плисом красным же на бумаге полу- александрийской з бляхами серебряными вызолоченными печати московской. 1779 года.

Крест напрестольный резной древяный обложен ценью Второй крест целований Третий крест древаний маліований Гробница ценованая Подсвечник тройчатой желтой меди На святом жертвеннике Потир первой сребний вызолоченный вокруг Второй потир сребний вызолоченный в середине Ложиц две серебренных вызолоченных Копие серебрянное

Большой воздух тафты меж оной зеленой крест насредине золотом гаптован Второй воздух красной тафты обложен банталером Третий воздух обложен банталером золотым

Малых воздушков дискосных и потирных разных материй восемь, с коих шитых золотом и сребром четыре Подсвечник меди желтой Крест целованой дароносной

В ризнице ризы первые желтые с оплечьем зеленым обложенные вокруг сеткою золотою и серебреною

Риз двое атласных красных, одни обложенные золотою сеткою, а другие банталеровою

Ризы парчовые красные обложенные банталером

Ризы штофу красного с оплечьем штофным обложенные сеткою банталеровою

Ризы зеленые обложенные сеткою серебряною

Епитрахилей пять разных материй обложенные банталером

Подризников холстяных шесть с лиштвами внизу шитыми шелком и заполочью

Поясов два красных шелковых

Платков три шелковых

Нараквиц разных материй шесть пар

Преднаместными иконами запаски шелковые четыре

Лампад медных посребреных четыре

Паникадило меди желтой весу пуд тридцать фунтов, в нем подсвечников восемнадцать

Книги церковные Апостол печати московской 1756 года Псалтырь сделанная печати Лавры Киевопечерской 1756 года Октоих печати черниговской 1757 года Трафолой старый

Триодь постная, Триодь цветная старая Ермолой чин, печати черниговской, 1761 года Общая минея печати черниговской новая

Служебников два: первой чвертковой печати черниговской 1761 года, второй осмушней печати печерской 1736

Требников два: первой чвертковой старой, второй осмушний Поучение, печати черниговской Кадил два медных ценою побеленных Катапетасма зеленая шелковая».

Відповідь не забарилася: вже через 3 дні був отриманий дозвіл на освячення Троїцької церкви Там само. Арк. 3.:

«Указ Ея Императорского Величества самодержицы всероссийской протопопу березинскому Симеону Любарскому духовного правления с присутствующими По доношению вашему коим представляя, что 1786 года июня 30-го заложенная вновь владения капитана князя Петра Кекуатова в селе Бегаче во имя Святые Троицы церковь по благолепии святых церквей сооружена. Престол в ней в указную меру сделан, иконостас прежней старой церкви до зделания нового, кой уже делается, поставлен и к освящению изготовлена; каковы же имеются той церкви прежной сосуды, книги оставлены. О чем прилагая именную опись, просили на освящение той бегачской церкви за положением в ней прежнего добротного антиминса благословения равно когда по надлежащему привезен будет новый иконостас то оного освящении вам означенную Святой Троицы бегачскую церковь ныне за отделание же нового иконостаса и оной починоположению церковному освятить Господь бог да благословит, и когда оныя церковь вами освящена будет отдать ко мне отрапортовать. 1788 года мая 22 дня.

Епископ Феофил»

І вже через тиждень церква була освячена Там само. Арк. 4.:

«Великому господину высокопреосвященнейшему Феофилу Божиею милостию Епископу Черниговскому и Нежинскому Доношение

По полученному от вашего высокопреосвященства прошедшего мая 25 дня нами благословительному Указу протопопии березинской в селе Бегаче церковь во имя Святые Тройцы за положением в ней прежнего добротного святого антиминса починноположению церковному мы сего июня 1 числа освятили, о том вашему высокопреосвященству всенижайшее взносим Вашего высокопреосвященства Всенижайше послужнии Березинский протопоп Симеон Любарский Протопопии березинской наместник иерей Андрей Григорович Присутствующий иерей Михаил Риндовский 1788 года июня 3 дня № 146»

Таким чином, документ Державного архіву Чернігівської області під назвою «Дело по доношению березинского духовного правления о выдаче благословительного указа на освящение церкви в селе Бегаче» чітко свідчить про дату закладки церкви, закінчення її будівництва, а також освячення і, сподіваюсь, нарешті покладе край її різному датуванню в історичній літературі:

закладений храм - 30 червня 1786 року;

закінчене будівництво - 19 травня 1788 року;

освячений - 1 червня 1788 року.

Храм зведений у стилі класицизму. Однокупольний, квадратний у плані, цегляний, отинькований, частина конструкцій - дерев'яна. На жаль, до наших днів церква дійшла з втратами: не збереглися відкрита галерея і дзвіниця, яка була прибудована до храму.

Архівні джерела не називають імені архітектора, за чиїм проєктом зводили церкву, але місцева традиція приписує його самому князю Кейкуатову, якого вважали талановитим архітектором. Вийшов не тільки вдалий проєкт храму, але і вдало було вибране місце для нього: храм органічно пов'язаний з маєтком Кейкуатових за річкою і побудований на підвищеному рівному плато, а тому його гарно видно з усіх боків. На жаль, маєток не зберігся й невідома його художньо-планувальна композиція.

За період існування, а це вже більше 230 років, храм не перебудовували. Проведені історико-архівні дослідження, а також натурні обстеження пам'ятки архітекторами підтверджують усну традицію, що архітектура храму зберегла первісний стан. Порівняно недовга будівельна історія, а також існування пам'ятки в особистому володінні Кейкуатових зумовили, мабуть, відсутність зацікавленості до нього з боку архітекторів і істориків. Мабуть, цим пояснюється відсутність опису пам'ятки у багатотомному виданні Філарета Гумілевського «Историко-статистическое описание Черниговской епархии», де практично описані всі інші єпархіальні церкви ХІХ ст.

Під час Другої світової війни споруда церкви була сильно пошкоджена: зруйнована покрівля, верхній ярус дзвіниці, галерея. Після війни пам'ятка була обстежена архітекторами української Академії архітектури, виконані обміри й фотофіксація.

У 50-х роках дзвіниця й галерея, що прилягала до північної стіни храму, були розібрані, і про них свідчать лише сліди підмурка галереї та фотографії. Але архітектурна композиція і стильова однаковість дзвіниці й церкви дозволяють припустити одночасне проєктування і зведення споруд.

У наш час пам'ятка являє собою цегляну, тринавну, одноярусну споруду, яка увінчана куполом на гранчатому барабані. На півночі, півдні й перед притвором влаштовані портики з фронтонами на чотирьох спарених колонах, до яких ведуть широкі сходи. За ними - три входи в приміщення церкви. Споруду увінчує гранчатий купол на восьмигранному дерев'яному барабані з овальними вікнами на сході, заході, півдні й півночі. Перекриття в храмі, окрім апсиди, дерев'яні.

Архітектурна декорація фасадів споруди складається з набору форм і прийомів, які широко застосовувалися у стилі пізнього ампіру: рустований квадрами цоколь, який оперізував будову; прямокутні, арочні й напівсферичні неглибокі ніші в скромних обрамленнях або й без них; фронтони з розірваним нижнім поясом профільованого карниза; високий атик, який підноситься над центральним об'ємом по всьому периметру церкви; тосканські колони. Можливо, у нішах первісно були розписи на релігійні сюжети, які, звісно, не збереглися. Вікна в основному об'ємі церкви напівкруглі в обрамленні профільованих архівольтів, що розташовані по три з трьох сторін облаштовані тільки два аналогічних вікна зі сторони напівкруглої апсиди, яка завершує східний фасад. Сама апсида не має світлових отворів-вікон і декорована трьома прямокутними нішами в обрамленні простих лиштв. Вище них проходить роздільний карниз, що продовжується по всьому периметру споруди на рівні низу віконних отворів.

Головною особливістю Троїцької церкви є три чотириколонні портики тосканського ордену з трикутними фронтонами над ними, які завершують ризаліти південного, північного й західного фасадів.

Внутрішній простір основного об'єму храму поділяється 12 колонами, що розташовані по 4 в ряд, на три частини. При цьому центральна ширше бічних. Колони відповідають підкупольному квадрату й несуть архітрав з підпружними арками, на яких знаходиться світловий восьмигранний ззовні й циліндричний в інтер'єрі барабан. Усі ці конструкції виконані з дерева.

Між рядом з чотирьох колон встановлений дерев'яний різьблений іконостас, який відсікає основне приміщення церкви від власне вівтаря й приміщень ризниці та по- номарні. Притвор храму двоярусний, він поділяється на три частини: у центрі прохід у приміщення церкви, у південній частині знаходяться сходи, що ведуть на хори. Майданчик хор знаходиться на другому ярусі й відкривався арками у внутрішній простір храму. Ось це об'ємно-просторове рішення інтер'єру - двоярусні отвори у західній стіні, за якими розташовані хори, і є особливістю інтер'єру Троїцької церкви. Огорожа хор виконана з кованого металу.

У цілому ж, об'ємно-просторове рішення споруди і її архітектурна декорація є типовими для будівельної практики пізнього ампіру, що використовувалася при зведенні церков у поміщицьких садибах України й Росії. Тут поєднувалися, з одного боку, потяг до зразків столичного стилю, а з іншого - необхідність простоти й дешевизни. Це проявилося як у комбінованому використанні матеріалів (цегла, дерево), так і у відносній простоті зовнішньої декорації.

Троїцька церква з 1979 р. є пам'яткою архітектури національного значення з охоронним номером 1779 14:

«Затверджено

постановою Ради Міністрів УРСР від 6 вересня 1979 р. N 442

ДОПОВНЕННЯ ДО СПИСКУ

Прикметно, що і в цьому державному документі датування храму не відповідає дійсності.

пам'яток архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави

14 Постанова Ради Міністрів УРСР «Про доповнення списку пам'яток містобудування і архітектури УРСР, що перебувають під охороною держави», № 442 від 06.09.1979 р.

Але, незважаючи на високий статус пам'ятки, стан її вже майже півстоліття аварійний: руйнується цегляне мурування, всюди відпадає тиньк, дерев'яні конструкції піддаються гниттю, руйнуються колони і фронтони, втрачені повністю інтер'єр, дзвіниця і відкрита галерея, що були прибудовані до церкви, відмостка відсутня, територія не упорядкована. Одним словом, вся церква була облуплена, але й досі неймовірно красива і велична.

Після її закриття як діючого храму в 1960-му році, у ній 20 років до 1980 р. зберігали мінеральні добрива, тобто храм був коморою колгоспу. У 1980 р. її прибрали, а храм закрили.

Але в 1982 держава звернула увагу на занедбаний храм. Співробітниками інституту «Укрпроєктреставрація» були розпочаті роботи по обстеженню і складанню про- єкта реставрації Троїцької церкви. Результатом цієї роботи стало складене завдання на реставрацію і пристосування під краєзнавчий музей пам'ятки архітектури XVIII ст. - Троїцької церкви Памятник архитектуры ХІХ в. Троицкая церковь в с. Бегач Черниговской области. Эскизный проект ремонтно-реставрационных работ. Т. VI. Ч. І. г. Киев, 1983 г. С. 1-7.. Реставраційне завдання передбачало:

архітектурний обмір пам'ятки - плани, фасади, розрізи, деталі;

архітектурно-археологічні дослідження споруди з метою виявлення первісних архітектурних конструктивних і декоративних елементів, які сховані під пізнішими перебудовами;

інженерне обстеження із складанням акту технічного стану;

історико-архівні й бібліографічні дослідження з метою реставрації;

пояснювальна записка з обгрунтуванням проєкта реставрації, даними про проведені дослідження, вказівками по методиці й технології виконання робіт. Текст записки повинен був бути ілюстрований фотографіями до початку робіт, під час досліджень, креслениками зондажів і шурфів;

проєкт благоустрою охоронної зони;

дефектний акт і кошторис;

проєкт електроосвітлення;

проєкт опалення й вентиляції;

проєкт блискавкозахисту;

проєкт водопостачання й водовідведення;

проєкт охоронної протипожежної сигналізації.

Проектом пристосування під музей необхідно було передбачити наступні приміщення:

виставкові зали - приблизно 250 м2,

фонди - 20 м2,

робоча кімната співробітників - 10 м2,

кількість обслуговуючого персоналу - 2-3 чол.

Згідно протоколу інституту «Укрпроєктреставрація» технічною радою визначена ІІІ категорія складності й 45 % втрат.

На основі цього реставраційного завдання було проведено обстеження пам'ятки. Використання як комори негативно позначилося на її збереженості. У результаті була повністю знищена підлога: плиточна - в основному об'ємі й дерев'яна - на хорах за винятком невеликих діляночок, завдяки яким вдалося визначити характер підлоги: лицьову підлогу інтер'єру було первісно викладено шестигранними кольоровими керамічними плитками, а у вівтарній частині прямокутною плиткою тонкої цегли. Була втрачена частина сходів на хори, ліпний декор, архітектурні деталі. На фасадах тиньк у багатьох місцях підмок і відшаровувався. Тиньк фасадів неодноразово білився. Мурування стін і колони виконані з червоної цегли 250х125х60 мм на вапняному розчині. Частково вивалилося мурування в цокольній частині. Сходи портиків, а також їхнє перекриття також зруйновані. Втрачена частина купола і завершення купола: в інтер'єрі завершення купола обвалилося, і його рештки знаходилися там же. Іконостас повністю втрачений. У результаті досліджень і обстеження пам'ятки виявилося, що перебудов і добудов не було. Основний об'єм пам'ятки становив 6800 м3, орієнтовна кошторисна вартість реставрації - 140 тис. крб, а всього ансамблю - близько 400 тис. крб. у цінах 1983 р.

Представленим проєктом реставрації пропонувалося виконати роботи з ремонту втрачених елементів цегляного мурування стін, колон і стилобатів портиків; ремонт дерев'яних конструкцій покрівлі, купола, обшивки купола й підпружних арок в інтер'єрі; заміна й доповнення втраченої покрівлі оцинкованим залізом з водовід- веденням; відновлення сходів на хори, їхнє перекриття й огорожу; ремонт вікон і дверей; відновлення з клінкерної цегли всіх зруйнованих зовнішніх сходів; здійснення благоустрою території з влаштуванням з північної сторони церкви майданчика з викладанням планів втрачених галереї і дзвіниці, з влаштуванням обхідних доріжок для огляду пам'ятки. Автор проєкту реставрації - старший архітектор Ю. В. Дмитревич, головний архітектор проєкту - Р. П. Бикова, інженерне обстеження - І. А. Якименко, технологічне обстеження О. П. Білецької.

На початку 90-х років, а саме в 1991-1992 рр. роботи розпочалися. Тоді перекрили дах; усередині до самої стелі, а також ззовні поставили риштування. Але на цьому роботи й припинилися.

Плани відновлення пам'ятки з'явилися в обласного керівництва, й кілька років тому обласна рада навіть зробила заявку на фінансування. У 2016 р. за підтримки спеціалістів КП «Центр державно-приватного партнерства» ЧОР та небайдужих ентузіастів вирішено було розпочати хоча б часткове відновлення храму. А в серпні 2017 р. відбулася зустріч Арсена Дідура - помічника депутата Чернігівської обласної ради, Віктора Остапенка - депутата Менської міської ради та начальника управління містобудування та архітектури Олександра Дмитрука, на якій обговорювалося питання відбудови Троїцького храму. Однак поки що це тільки слова: ніяких зрушень у справі відновлення пам'ятки національного значення не спостерігається. Можливо, справа у коштах, яких потрібно чимало, а, можливо, і в нашому невігластві.

Хочеться підкреслити, що Троїцька церква не тільки пам'ятка архітектури, але й пам'ятка історії, пов'язана з Тарасом Шевченком. Безперечно, він відвідував храм, перебуваючи на гостинах у господаря садиби Миколи Івановича Кейкуатова (онука Петра Івановича Кейкуатова) протягом двох місяців: у березні - квітні 1847 року. Шевченка запросив до Бігача Микола Іванович, з яким він познайомився на іменинах Тетяни Волховської в Мойсівці. Тарас Шевченко в Бігачі написав портрет дружини Миколи Івановича - княгині Катерини Федорівни Кейкуатової (Бутович) і виконав олівцем портрети їхніх дітей: Михайла, Віри та Надії Олексенко Я. Тарас Шевченко в Бігачі // Українська література в загальноосвітній школі». 2014. №3. С. 41-43.. До речі, у 1881 р. штаб-ротмістр князь Михайло Миколайович Кейкуатов губернським дворянським зібранням був обраний повітовим предводителем дворянства по Городницькому повіту ДАЧО. Ф. 127. Оп. 26 а. Спр. 220. Арк.1, 111-114.. Портрет К. Кейкуатової став шедевром вітчизняного й одним з видатних творів європейського малярства першої половини ХІХ ст. Він став останньою роботою Шевченка перед арештом 5 (17) квітня 1847 р. Крім того, Катерина Федорівна надихнула Тараса Шевченка на написання вже в засланні повісті «Княгиня». І хоча прямих свідчень про відвідування Троїцької церкви Шевченком не існує, але навряд чи він оминув її, проживши в Бігачі близько двох місяців. Згадки про Бігач є в листі Тараса Шевченка до Андрія Івановича Лизогуба від 16.07.1852 р.

Троїцька церква стоїть на березі річки Бігач. Потойбіч водойми була садиба Кейкуатових, і до храму її власники ходили не вулицею, як прості люди, а навісним містком. Зараз його, звісно, немає. Територія, де був князівський маєток, тепер зветься сільським парком «Панський сад». Садиба не збереглася, а деякі джерела вказують, що архітектором храму й розкішного князівського маєтку був видатний російський архітектор, академік архітектури, історик і теоретик архітектури Дмитро Єгорович Єфімов Д. Є. Єфімов. .

Лев Жемчужников - видатний живописець і графік, правнук останнього гетьмана України Кирила Розумовського, розповідаючи про своє перебування в Седневі, згадав і про садибу Кейкуатових: «Сад окаймлялся с одной стороны рекою Сновь и был расположен на горе; за рекою раскинулись луга, кое-где поросшие кустами, и уходили вдаль, за ними с правой стороны виднелась роскошная усадьба соседа Лизогубов князя Кейкуатова, а с левой - лес» Жемчужников Л. Мои воспоминания из прошлого. Ленинград, 1971. С. 131..

Наприкінці ХІХ ст. Бігач переходить у власність вихідця з Англії поміщика Мар- тона, який збудував тепер уже у своїй маєтності горілчаний завод та великий палац. Під час революційних подій 1905 р. маєток Кейкуатових був зруйнований селянами, а пізніше повністю розібраний. На щастя, до нашого часу від Кейкуатових дійшла збудована при Петрі Івановичі Троїцька церква.

На честь перебування Т Шевченка в Бігачі у «Панському саду» села встановлено пам'ятний знак.

Досліджуючи цю тему й описуючи Троїцький храм, звісно, у мене було уявлення про ці місця: ще в далеких 90-х роках (приблизно в 1994-1995 р.) мені довелося двічі побувати в Бігачі, і я бачила занедбаний храм. І звісно, у мене знову виникло бажання відвідати село з надією на позитивні зміни в долі храму, та й самого Бігача. Але, на жаль, мої сподівання виявилися марними - за ці майже 25 років (чверть століття!!) у кращий бік нічого не змінилося, а навпаки, стало ще гірше: та ж занедбана церква (національного значення), та ж розруха, те ж саме невігластво, той же наш менталітет - дочекаємося поки все зруйнується повністю, а потім... будемо обговорювати й шукати винних. На жаль...

References

1. Derzharhiv Chernigivskoi obl. F. 679. Op. 1. Spr. 1440; F. 127. Op. 26 a. Spr. 220.

2. Encyclopedic dictionary Brockhaus and Efron. (1894). T XIVA (28). Kardanahi- Kero. Publisher: Semenovskaya Typolithography (I.A. Efrona). St.Petersburg.

3. Lazarevskiy, A. (1882). Lyudi staroy Malorossii. Lizoguby, Miloradovichi, Mikla- shevskiye i Svechki. Vid.: Tip. G. T Korchak-Novitskogo. Kiev.

4. Modzalevskiy, V. (1912). Malorossiyskiy rodoslovnik. T 3. L-O. Kiev.

5. Oleksenko, Ya. (2014). Taras Shevchenko v Bigachi. «Ukrayinska literatura v za- galnoosvitniy shkoli». Vol. 3. Pp. 41-43.

6. Pamyatnik arkhitektury XIX v. Troitskaya tserkov v s. Begach Chernigovskoy oblasti. (1983). Eskiznyiy proekt remontno-restavratsionnuih rabot. T VI. Ch. I. g. Kiev.

7. Rodoslovnaya kniga dvoryan Chernigovskoy gubernii. (1890). VI chast. Chernihiv.

8. Tsentralnyi derzhavnyi istorychnyi arkhiv Ukrainy v m. Kiev. F. 51. Op. 3. Spr. 3782. P. 6b; F. 1219. Op. 1. Spr. 39. P. 4b.

Размещено на Allbest.ru