До питання організації діяльності Харківських трирічних педагогічних курсів імені г. Сковороди та Харківського педагогічного технікуму у 1920-х рр.

Размещено на http://allbest.ru

До питання організації діяльності Харківських трирічних педагогічних курсів імені г. Сковороди та Харківського педагогічного технікуму у 1920-х рр.

Хряпін Едуард Олександрович

кандидат історичних наук, доцент, в.о. завідувача кафедри історії та суспільно-економічних дисциплін, «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради, м. Харків

Руднік Денис Геннадійович

кандидат історичних наук, старший викладач кафедри історії та суспільно-економічних дисциплін, «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради, м. Харків

Анотація. У статті розглянуто основні засади діяльності Харківських трирічних педагогічних курсів ім. Григорія Сковороди та Харківського педагогічного технікуму. В умовах становлення радянського уряду та докорінних перетворень у суспільно- економічному та політичному житті гостро постала проблема формування педагогічних кадрів для шкільної освіти. На перших етапах розвитку педагогічної освіти (1920-ті рр.) вищі педагогічні навчальні заклади були відкриті для роботи представникам української інтелігенції, яка мала ґрунтовну вищу освіту, отриману ще в класичних університетах імперського часу: Харківський імператорський, Харківський комерційний, Київський, Львівський, Новоросійський (Одеса), Варшавський, Петербурзький технологічний та ін. Окремі викладачі повернулися з еміграції або переїхали з Галичини, адже бачили для себе певні перспективи в умовах українізації та викладання українською мовою. Зазначається поіменний кадровий склад Харківських трирічних педагогічних курсів ім. Григорія Сковороди та дисципліни, які викладалися. Середній вік викладачів складав 32 роки - найбільш сприятливий вік для наукової та творчої діяльності. Серед викладачів були видатні науковці, літератори, історики та громадсько- політичні діячі, які мали досвід роботи в українських національних органах влади революційного часу (М. Плевако, В. Бойко, Ф. Вишиваний, Т. Франко, О. Синявський, В. Мазуренко, В. Дністренко та ін.).

Постановка проблеми. Освітня система України у період становлення радянської влади опинилася перед низкою важких викликів. Після скасування імперської освітньої мережі нова влада поставила собі за мету провести докорінні перетворення в освітній царині, системі навчальних закладів усіх рівнів та сформувати новий кадровий корпус, який має відповідати новітнім соціально-економічним та політичним реаліям. Період першої половини 1920-х рр. відкрив можливості українській національній освітній інтелігенції започаткувати та розвинути українську національну освіту в Україні в цілому, та на Харківщині зокрема. Однак, державний контроль над освітою, навіть в умовах політики коренізації та українізації значно обмежував творчий та науковий потенціал українських освітян. Певний негативний вплив на розбудову освіти також мав конфлікт світоглядів «старої» та «нової» генерації освітян та політичних діячів. Врахування досвіду побудови педагогічної освіти в умовах військового стану, суперечливої державної освітньої політики та браку кваліфікованих викладацьких кадрів може стати доречним для сучасних науково- педагогічних працівників у часи післявоєнного відновлення української педагогічної освіти.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження питань розвитку педагогічної освіти в УСРР у 1920-і рр. має значну історіографію. Вивчення саме цієї проблеми розпочалось ще у 20-30-х рр. XX ст., що було зумовлено двома обставинами. По-перше, новий радянський режим, що затвердився на українських теренах і суспільстві, розпочав «інвентаризацію» попереднього «старого» здобутку з метою налагодження ефективної системи педагогічної освіти в регіонах. По-друге, сформувався представницький український адміністративно-партійний кадровий склад державного апарату, який інтегрувався та перетворився на складову частину політики коренізації- українізації. Одним із таких дослідників був С. Сірополко, який у фундаментальній праці висвітлює цей бурхливий період перетворень у педагогічній освіті, зокрема й існування та діяльність трирічних педагогічних курсів і педагогічних технікумів. У 40-80-х рр. XX ст. фахівці зосередились на освітніх, організаційно-кадрових, культурницьких сторонах питання (Г. Ясницький). За період 1990-2020-х рр. вийшла низка нових праць українських дослідників В. Майбороди, В. Липинського, Н. Аксакової, які проаналізували, систематизували та структурували стан педагогічної освіти в досліджуваний період. Але переважна більшість публікацій розглядає окремі аспекти цієї проблеми. Так, у колективній монографії за редакцією В. Смолія, розвідках Я. Верменич, Т. Маньківської висвітленні питання «українізації» педагогічних закладів, О. Осмоловської матеріальне становище викладачів у різнопрофільних закладах освіти. В. Марочко, Г. Хілліг, В. Верстюк, Т. Осташко, М. Галів, М. Ярущак студіювали персоналії репресованих освітян, науковців, громадсько-політичних діячів. Проте спеціалізованого дослідження щодо визначеної проблеми на сьогодні ще немає.

Джерельну базу дослідження складають віднайдені та вперше введені до наукового обігу архівні матеріали з Державного архіву Харківської області (цитуються зі збереженням орфографії), збірники матеріалів і документів органів влади, зокрема у збірнику, присвяченому90-річчю Харківському гуманітарно-педагогічного інституту [7].

Метою статті є висвітлити стан кадрового забезпечення Харківських трирічних педагогічних курсів ім. Г. Сковороди та Харківського педагогічного технікуму станом на початок 1920-х рр. особлива увага звертається на рівень фахової освіти викладачів та керівних кадрів та дисципліни, які вони забезпечували.

Виклад основного матеріалу. Еволюція саме національної освіти в Харкові у Новітній час бере відлік від Першої Харківської української гімназії ім. Б. Грінченка та першої Харківської трудової ім. Б. Грінченка (осінь 1917 - літо 1920 рр. [7, с. 6-10]), де зосередився потужний і перспективний викладацький колектив та персонал. У зв'язку з реформуванням закладів педагогічної освіти (1920р.) та з несприйняттям «спадщини» Центральної Ради, Української держави П. Скоропадського, УНР, було визнане за необхідне існування проміжних організаційних форм педагогічних шкіл та трирічних педагогічних курсів для підготовки вчительських кадрів.

Радянські реформи системи освіти знайшло своє відображення у Декларації від 26 січня 1919 р., де в розділі, присвяченому освіті, зазначалося:«Тимчасовий робітничо-селянський уряд зверне найсерйознішу увагу на організацію шкільної та позашкільної освіти. Створити єдину трудову школу на противагу старій шкільній організації, що ставила собі метою зміцнення панування буржуазії, відкрити широкий доступ до університетської та фахової освіти робітничим і селянським масам, організувати народні університети... Тимчасовий робітничо-селянський уряд України оголошує, що мова викладання в школах залежатиме від волі місцевого робітничого та селянського населення.». Також освітній процес регулювалися «Основами будівництва вільної єдиної трудової соціалістичної школи УСРР» та «Положенням про трудову школу УСРР» [1, с. 17; 12, с. 31]. У серпні 1920 р. 2-а Всеукраїнська нарада з питань освіти затвердила систему педагогічної освіти в Українській СРР, згідно з якою у початковій та семирічній школах мають працювати вчителі з вищою педагогічною освітою [19, с. 194]. Відповідно до цього постає необхідність навчання самих педагогічних кадрів для роботи у середніх та початкових школах.

Українська освіта вже мала досвід навчання українською мовою. До Харківських трирічних педагогічних курсів ім. Г. Сковороди перейшли окремі викладачі Першої Харківської української гімназії та Першої Харківської трудової школи ім. Б. Грінченка. На 1921/1922 навчальний рік на педагогічних курсах працювало 34 викладачі, середній вік яких складав 32 роки та які у своїй більшості мали вищу освіту (Табл. 1-2).

Таблиця 1.

Відомості про розподіл праці поміж педагогічним персоналом на 1921/1922 навч. роки на Педкурсах Гр. Сковороди [2, арк. 18-19]

Таблиця 2.

Опис установ, підчинених підвідділу підготовки робітників освіти, 1923. р. [3, арк. 63]

Умови праці викладачів та співробітників педагогічного навчального закладу були досить важкими. Так, за 1923/1924 навчальний рік заробітну платню отримували не в повному обсязі та із значними запізнення (інколи до двох місяців). Наприклад, у грудні 1923 р. було виплачено лише половину від місячного посадового окладу, а загальна заборгованість за 1923 р. досягла 9398 крб. [4, арк. 19]. Про розмір заробітної плати педагогічного технікуму (на 1927 р.) свідчать дані С.О. Сірополка: 98 крб. отримували викладачі жінки та 204 крб. чоловіки, а середня заробітна плата становила 50 крб. Окрім проблем із заробітною платою викладачі вищих навчальних закладів та шкіл страждали від невпорядкованості житлових умов, харчового та матеріального забезпечення [18, с. 784-787; 17, с. 299-301].

Висновки. Період революції 1917-1921 рр. відкрив значні можливості для подолання обмежень на отримання освіти національною мовою. Низка видатних діячів громадсько-політичного та освітянського руху, більшість з яких мала ґрунтовну університетську освіту, долучилася до розбудови педагогічної освіти, адже потреба у вчителях у часи постреволюційних перетворень була надзвичайно гострою. Попри непрості умови праці та плинність керівних кадрів національна інтелігенція зробила свій внесок у подолання педагогічного кадрового дефіциту у Харківському регіоні на початку 1920-х рр. У подальшому перспективним є дослідження долі викладацького складу у період наступу політичних репресій у кінці 1920-х - у середині 1930-х рр. та процеси «пролетарізації» вищих педагогічних навчальних закладів у контексті заміщення української національної інтелігенції, яка мала досвід педагогічної роботи та громадсько-політичної діяльності ще в роки дореволюційні та революційні роки.

Література:

1. Гончаренко В. Д. Кодифікація законодавства України про освіту (1920- 1970-ті рр.) // Юрид. наук. електрон. журн. 2022. № 2. С. 16-21.

2. Державний архів Харківської області (ДАХО). Ф. Р-820, оп. 1, спр. 330.

3. ДАХО. Ф. Р-820, оп. 1., спр. 740.

4. ДАХО. Ф. Р-820, оп. 1, спр. 744.

5. ДАХО. Ф. Р-820, оп. 1, спр. 1055.

6. ДАХО. Ф. Р-820, оп. 1., спр. 1060.

7. 90 років Харківському гуманітарно-педагогічному інституту / під заг. ред. Г. Ф. Пономарьової. Харків : ТОВ «Бізнес Інвестор Груп», 2010. 313 с.

8. «Українізація» 1920-30-х років: передумови, здобутки, уроки : колектив. моногр. / за ред. В. А. Смолія. Київ : Ін-т історії України НАН України, 2003. 392 с.

9. Верменич Я. Національна реформа 20-30-х рр. в Україні: підсумки, політичні наслідки, судження // Пробл. історії України: факти, судження, пошуки. 2004. Вип. 11. С. 210-224.

10. Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради. Бібліографічний довідник. Київ, 1998. 255 с.

11. Галів М., Ярущак М. Репресований освітянин Федір Вишиваний (18901951): за матеріалами архівно-кримінальної справи // Проблеми гуманітар. наук. Серія Історія. 2020. Вип. 3-45. С. 218-239.

12. Культурне будівництво в Українській РСР : зб. документів. Київ : Держ. Вид-во політ. літ., 1959. Т. 1: 1917 - червень 1941 рр. 452 с.

13. Липинський В. В., Аксакова Н. О. Становлення мережі та структури педагогічної освіти в УСРР у 1920-і рр. // Наука. Релігія. Суспільство. 2001. № 3. С. 23-30.

14. Майборода В. К. Особливості розвитку системи вищої педагогічної освіти в УРСР (1917-1941 рр.) // Укр. іст. журн. 1990. № 11. С. 58-64.

15. Маньківська Т. О. Викладання предметів українознавства у школах Харківської губернії в 1917-1918 рр. // Актуал. пробл. методики навчання історії, правознавства та суспільствознав. дисциплін. Харків, 2015. Вип. 7. С. 82-90.

16. Марочко В., Хілліг Г. Репресовані педагоги України: жертви політичного терору (1929-1941). Київ : Науковий світ, 2003. 302 с.

17. Осмоловська О. Ю. Матеріальне становище професорсько-викладацьких кадрів вузів України у 20-ті рр. // Наукові записки НПУ ім. М. Драгоманова. 2002. Вип. 47. С. 297-302.

18. Сірополко С. Історія освіти в Україні. Київ : Наук. думка, 2001. 912 с.

19. Ясницький Г. І. Розвиток народної освіти та Україні (1921-1932 рр.). Київ : Вид-во Київ. ун-ту, 1965. 256 с.

Размещено на Allbest.ru