Турецько-татарський похід у Галицьку землю в 1676 р.: облога Станіславова
Вивчення походу турецько-татарського війська у Галицьку землю восени 1676 р., характеристика чисельності військових сил обох сторін, маршруту ворожих загонів, захоплення ними замків і міст краю, обставин облоги османцями Станіславівської фортеці.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 22.10.2023 |
| Размер файла | 211,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
У 1670-х рр., готуючись до війни з турками і татарами, активну роботу з будівництва оборонних споруд у Руському воєводстві розгорнув великий коронний гетьман Ян Собеський. Фортеці і замки краю лежали майже в руїнах, і навіть якщо й деякі укріплення зберігали певну обороноздатність, то бракувало озброєння й залоги. Даремно гетьман намагався вплинути на сейми Речі Посполитої і короля, щоб зміцнити оборонні укріплення і забезпечити оплату жовнірам. Не дочекавшись підтримки, він на власні кошти укріплював замки і фортеці й постачав гарнізонам усе необхідне Zielinski H. Wyprawa Sobieskiego na czambuly tatarskie // Przegl^d historyczno-wojskowy. Warszawa, 1930. T. 2. Z. 1. S. 2, 3..
У 70-х рр. XVII ст. згадуються укріплене місто Калуш та 5 замків: Новицький, Калуський, Галицький, Станіславівський, Тисменицький Zielinski H. Wyprawa Sobieskiego na czambuly tatarskie // Przegl^d historyczno-wojskowy. Warszawa, 1930. T. 2. Z. 1. S. 33, 35, 38.. А на Галицькому Поділлі - фортеці в Бережанах, Бучач, Залозцях, Теребовлі, Язлівці Wolinski J. Relacja Dymitra Wisniowieckiego z kampanii 1676 r. // Przegl^d fflstorycznoWojskowy. ^m II. Zeszyt II. Warszawa, 1930. S. 297. та ін. Значна частина цих оборонних об'єктів потребувала відновлення.
Звісно, гетьманові не вдалося належним чином забезпечити численні замки й фортеці Галицької землі, тому з приходом османських і кримських військ вони не були готові чинити належний опір напасникам, а тому ставали легкою здобиччю супротивника. Сучасників дивувала та обставина, що на шляху просування ворожих військ населення зайняло позицію вичікування й майже не чинило опору. В умовах загальної непідготовленості до захисту оборонних об'єктів (за винятком небагатьох: Бережани, Галич, Єзупіль, Станіславів, Пнів та ін.) це було неможливо, фортифікації залишалися у напівзруйнованому занедбаному стані (Тисмениця, Тлумач, Ягільниця, Язлівець та ін.), що засвідчує огляд Ульріха фон Вердума Сварник I. Ульріх фон Вердум. Щоденник подорожі...1670, 1671, 1672... через Королівство Польське. Жовтень. 1983. № 10. С. 100-101..
Про наближення турецької армії Ібрагіма-паші (правителя Кандії) до кордонів Речі Посполитої у Варшаві (до 1596 р. столицею був Краків. -1. Т.) було відомо ще в середині червня 1676 р. Одночасно з Криму насувалася армія татарського хана Селім Гірея І (1671-1678). Річ Посполита, приспана ілюзією миру, виявилася неготовою дати відсіч ворожій навалі. На всьому прикордонні від Залозець до Станіславова вартували лише невеликі військові загони31. Хованець Ч. Станиславів 1676 р. переклад з пол. Юрія Угорчака //Краєзнавець Прикарпаття: регіональний науково-методичний альманах. 2014. № 24 (липень-грудень). С. 5-6..
Тим часом турецький воєначальник Ібрагім-паша, перетнувши Дунай неподалік Цецори, очікував на татарське військо, але 10 липня 1676 р. несподівано помер у таборі. Новим вождем турецької армії, що налічувала 80 тис. воїнів, обрано Ібрагіма на прізвисько Шайтан, діючого пашу Дамаска 32. Orlowski D. Chocim 1673. Warszawa: Bellona, 2007. S. 209; Wolinski J. Relacja Dymitra Wi sniowieckiegc» z kampanii 1676 r. // Przegl^d Historyczno-Wojskowy. ^m ІІ. Zeszyt ІІ. Warszawa, 1930. S. 295.. Поміркованішим за Даміана Орловського у визначенні чисельності ворожого війська був Януш Волінський, який вважає, що Ібрагім-паша привів 25 тисяч воїнів, а кримський хан Селім Гірей - 30 тисяч Wolinski J. Od Chocimia do Zorawna (1673-1676) // Sprawozdania Polskiej Akademii Umiej^tnosci. T. XLIX. Krakow, 1948. S. 237.. Об'єднане військо налічувало 55 тис. вояків. На думку Януша Паєвського, під орудою Ібрагіма-паші було близько 40 тис. турків і стільки ж орди PajewskiJ. Bunczuk i koncerz. Z dziejow wojen polsko-tureckich /Janusz Pajewski. Poznan: Wyd-wo Poznanskie, 2003. S. 187.. Разом майже 80 тис. воїнів. Отже, сучасні дослідники подають чисельність військ супротивника зі значними розбіжностями, що зумовлено використанням різних джерел. Беручи до уваги статус командувачів, ближчими до реальності є обчислення Януша Волінського - 55 тис. турків і татар. Король Ян Собеський зміг протиставити цій потузі лише 20 тис. воїнів Тимів І. Битва під Журавном 1676 р. // Сіверянський літопис. Всеукраїнський науковий журнал. 2018. № 4 (142). С. 18..
Тим часом новий очільник османської армії також не наважувався самостійно вторгатися у володіння Речі Посполитої й продовжував очікувати на підхід татар. Він наказав війську, підвладному османам молдавського та волоського господарів, до приходу орди збудувати неподалік Хотина міст через Дністер для переправи об'єднаних сил.
Обидва війська об'єдналися біля Кишинева й вирушили в напрямку Кам'янця й Хотина. Перші сутички з ординцями мали місце поблизу Устя (сьогодні це с. Зелене Устя Монастириського району Тернопільської області. - І. Т.). Тут ротмістр Андрій Демідецький зіткнувся з татарським чапулом, який повертався з ясиром з-під Богушова (Бовшева) й Рогатина. Від полонених татар гетьмани довідалися про подальші плани орди Orlowski D. Chocim 1673. Warszawa: Bellona, 2007. С. 208, 209; Wolinski J. Relacja Dymitra Wisniowieckiego z kampanii 1676 r. // Przegl^d Historyczno-Wojskowy. ^m ІІ. Zeszyt ІІ. Warszawa, 1930. S. 295, 296..
3 серпня турецько-татарське військо подолало Дністер й рушило в напрямку Чорткова, де турки опанували замок, а Ягельницьку твердиню захопили одним легким штурмом. 1 вересня через недбалість коменданта без опору піддався Язловець, де фортецю було зруйновано. Ібрагім без спротиву зайняв замки в Бучачі, Золотому Потоці, Раківці. Тим часом татарські чапули з-під Язлівця попрямували в околиці Стрия, Дрогобича, Самбора, розійшлися в різних напрямках Галицької землі, зокрема в керунку Коломиї, Пнева, Маняви, Солотвина. Вони зайняли недостатньо укріплену Тисменицю, а далі, рушили на Станіславів, Єзупіль, Галич Грабовецький В. Нариси історії Прикарпаття. Друга половина XVII ст. Т. 3. ІваноФранківськ, 1993. 60-61; Chowaniec Cz. Stanislawow w 1676 roku. Stanislawow: nakladem autora. 1926. С. 6; Wolinski J. Relacja Dymitra Wisniowieckiego z kampanii 1676 r. // Przegl^d HistorycznoWojskowy. ^m ІІ. Zeszyt ІІ. Warszawa, 1930. S. 297.. У листі Яна Собеського від 10 серпня 1676 р. мовиться про різні напрямки руху ворожих сил: «одні пішли за Дністер Єзупіль, Галич, Тисменицю добувати, а інші - до Станіславова» Jаn Sobieski Listy do Marysienki, oprac. Leszek Kukulski. - Warszawa: Czytelnik, 1962. С. 461..
Подолавши Дністер, передові загони татар завдали руйнівного удару Городенківському замку, яким тоді володів Іоан Потоцький, Брацлавський воєвода. Напад стався другого дня після свята Івана 9 липня 1676 р. (тут слід читати 9 серпня або це був якийсь окремий набіг, бо 9 липня османи були ще на Дунаї. -1. Т.). Напасникам дісталися чотири гармати, з яких одна пошкоджена, ґонтовий мушкет, 22 гаківниці, з яких 11 без лож, одна зламана рушниця, продукти харчування, коштовності Сіреджук П. Городенківська фортеця // Ямгорів. Літературно-краєзнавчий і мистецький альманах. Городенка, 2014. Ч. 24-25. С. 164.. В умовах вельми повільного збору польського війська та недостатньої його кількості на військовій раді (12. 09. 1676 р.) з метою стримування натиску татар було прийнято рішення спрямувати один відділ із 3 тис. кінноти на чолі з холмським старостою Жевуським під Тернопіль, а другий чисельністю біля 5 тис. воїнів під орудою коронного стражника Міхала Зброжка - на Покуття. Тут відділи М. Зброжка тричі успішно зближалися в двобою з чапулом Алі-мурзи поблизу Устя (село Снятинського району Івано-Франківської області. - І. Т.), Кулачківців й Делятина Materialy do dziejow wojny polsko-tureckiej 1672-1676 // Studia i materialy do historii wojskowosci. Tom XVI. Cz^sc I. Warszawa, 1970. S. 234; Wagner M. Wojna polsko-turecka w latach 1672-1676. Tom 2. Zabrze, 2010. S. 245..
15 серпня Міхал Зброжко отримав королівський наказ - «зруйнувати міст через Дністер». 19 серпня п'ятдесят польських хоругв разом із козацькими полками Тимофія Барабаша (1000 вершників) та кількома сотнями добровольців зі Станіславова напали на молдавсько-татарську варту, що пильнувала міст. Нападники частково порубали й спалили переправу. Кримський хан був розлючений цією зухвалістю, обіцяв «з ясиру будувати дороги та поруйнувати замки й міста краю». Пошкодивши міст, Зброжко розбив турецько-татарський відділ на лівім березі Дністра та біля Кам'янця й разом з Жевуським попрямував до Щирця, де збиралося польське військо Materialy do dziejow wojny polsko-tureckiej 1672-1676 // Studia i materialy do historii wojskowosci. Tom XVI. Cz^sc I. Warszawa, 1970. S. 234; Orlowski D. Chocim 1673 Warszawa: Bellona, 2007. S. 212 ; Pajewski J. Bunczuk i koncerz. Z dziejow wojen polsko-tureckich / Janusz Pajewski. Poznan: Wyd-wo Poznanskie, 2003. S. 187.. Про втрати відділу Зброжка під час збройних зіткнень з татарами Даміан Орловський воліє не згадувати, адже командувач польського відділу розпорошив свої сили: шість хоругв він залишив для захисту Волині Тимів І. Битва під Журавном 1676 р. // Сіверянський літопис. Всеукраїнський науковий журнал. 2018. № 4 (142). С. 18.. Загалом полякам й козакам тоді поталанило, бо за півтори милі від хотинського мосту кочувала ціла орда Materialy do dziejow wojny polsko-tureckiej 1672-1676 // Studia i materialy do historii wojskowosci. Tom XVI. Cz^sc I. Warszawa, 1970. S. 235; Orlowski D. Chocim 1673 Warszawa: Bellona, 2007. S. 211.. У випадку її наближення відділ Зброжка міг загинути повністю. Ординці дізналися про дії поляків, але запізно - ті встигли відійти. Важливо також з'ясувати стан обороноздатності Станіславівської фортеці напередодні появи супротивника. У 1662 р. київський воєвода Андрій Потоцький за проектом інженера-фортифікатора й підполковника пішої гвардії Франсуа Корассіні заклав Станіславівську фортецю. Найважливішим джерелом відомостей про первісний вигляд Станіславівської твердині є опис німецького мандрівника Ульріха фон Вердума (1632-1681), який відвідав Станіславів узимку 1672 року. Згідно з його нотатками, початково «укріплення складались з шести правильних земляних бастіонів З метою відтворення первісної конструкції бастіонів та куртин оборонної системи міста: побудови плану та поперечного профілю бастіонової системи З. Лукомською було проведено натурні обстеження та обміри існуючого південно-західного бастіону в поперечному напрямку. Здійснені обстеження показали, що первісно конструкція бастіонів та куртин складалася з земляного насипу, правильної геометричної форми, який був трохи ширший біля підошви, але поступово звужувався до верху. Нижня частина валу була облицьована цеглою із зовнішнього та внутрішнього боку, що забезпечувало її більшу міцність, а верхня частина - надшанець - була земляною. Крім того, надшанець у верхній своїй частині мав бійниці, пристосовані для стрільби, а в нижній частині невисоку, але широку полицю, так звану стрілецьку лавку, на якій розташовувались гармати з обслугою. Збереглася лише нижня частина бастіону, тобто його основа, яка має вигляд земляного насипу заввишки 4,3 м з зовнішнього боку та близько 2 м з внутрішнього. Земляний насип з обох боків облицьований цегляною кладкою, типовою для оборонних систем періоду XVII ст. Під час дослідження виявлено, що в деяких місцях муру протягом усієї його довжини проглядає білий камінь, очевидно, вапняк. На підставі даного спостереження, дослідниця дійшла висновку, що для забезпечення більшої міцності та надійності земляний насип було підсилено каменем, а потім облицьовано цегляною кладкою» [Лукомська З. Місто Івано-Франківськ. Історія та сучасність. С. 199-200]., нижче яких частокіл з поставлених сторч цілих дубів. Замок теж дерев'яний, але вже звезено балки, цеглу й кам'яні плити для важкої будівлі» Сварник І. Ульріх фон Вердум. Щоденник подорожі...1670, 1671, 1672... через Королівство Польське. Жовтень. 1983. № 10. С. 100; Лукомська З. Місто Івано-Франківськ - історія і сучасність // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Архітектура. Львів, 2004. № 505. С. 197..
Станіславівська фортеця, худ. Ігор Деркач
Фортеця мала форму правильного шестикутника (з шириною сторони 400 м) з додатковими бастіонами, редутами і фортом (див. фото). На вістрях шестикутника розташувались бастіони - зовнішні п'ятикутні укріплення, що давали змогу здійснювати фланкуючий мушкетний обстріл уздовж стін. Поперечний розріз стін складав земляний вал завширшки 20-30 м, зміцнений ззовні дубовими колодами Станіславівська фортеця [Електронний ресурс] // URL: http://uk.wikipedia.-org/wiki..
Земляні роботи тривали впродовж 1662-1672 рр. Укріплення фортифікаційних споруд здійснювалося до 1682 р. під наглядом капітана Карла Бенуа. Після завершення будівельних робіт Станіславівська фортеця мала земляний вал висотою 10 м, шириною 4 м, зовнішні стіни були обкладені каменем із товщиною прошарку 1,7 м, а загальна товщина мурів становила близько 13,5 м. Валові укріплення були оточені ровом глибиною 3-6 м, шириною 26-28 м Бондарев І. Історія Станиславівської фортеці // Станиславівська фортеця. Збірник статей / упорядники: Іван Бондарев та Зеновій Федунків. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2010. С. 9, 11-12; Грабовецький В. Історія Івано-Франківська (Станиславова). З найдавніших часів до початку XX століття. Т.1. Присвячується 337-й річниці виникнення міста Івано-Франківська. Івано-Франківськ: Нова Зоря, 1999. С. 39.. Місто зі світом з'єднували три кам'яні брами Хованець Ч. Станиславів 1676 р. переклад з пол. Юрія Угорчака // Краєзнавець Прикарпаття: регіональний науково-методичний альманах. 2014. № 24 (липень-грудень). С. 27.. З північної сторони Галицька (Львівська) брама, з південно-західної сторони -Тисменицька (Кам'янецька) і з південно-східної - Вірменська (Заболотівська) фіртка. Від кожної брами був перекинутий довгий дерев'яний міст через рів, наповнений водою, і тільки за допомогою цих мостів можна було потрапити в місто Гайковський С. Станиславів і його пам'ятки з давніх часів: переклад з пол. Юрія Угорчака. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2007. С. 15; Лукомська З. Місто Івано-Франківськ - історія і сучасність // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Архітектура. Львів, 2004. № 505. С. 198; Її ж Містобудування Західної України епохи бароко (сер. [середина] XVII ст. - кін. [кінець] XVIII ст.): дис. д-ра архітектури: 18.00.01. Львів, 2018. 102-103..
Ці брами були вмуровані у вал, а зверху мали сторожові вежі Гайковський С. Станиславів і його пам'ятки з давніх часів. С. 21.. Підступи до міста мали свій природний захист: з трьох боків воно було оточене озерами й болотами, доступним було лише з півдня Orlowski D. Chocim 1673. Warszawa: Bellona, 2007. S. 215; Wagner M. Wojna polskoturecka w latach 1672-1676. Tom 2. Zabrze, 2010. 246..
Ян Собеський, відвідавши 5 грудня 1673 р. Станіславівську фортецю, захоплювався роботою інженера з Авіньйону Франсуа Корассіні, який також брав участь у зміцненні замків у Галичі, Кам'янці, Меджибожі та інших містах.
Добротні фортифікації Станіславова дали змогу власникові твердині Андрію Потоцькому на чолі відділу із 1000 воїнів захищати місто й околиці від татарських наскоків у 1667 р., 1672-1675 рр., а навесні 1676 р., згідно з ляудою (ухвалою) сейму стосовно зміцнення порубіжних замків, під Станіславовом розмістилися 50 хоругв коронного обозного Міхала Зброжка, які перешкоджали чапулам Алі-мурзи грабувати Покуття Хованець Ч. Станиславів 1676 р. переклад з пол. Юрія Угорчака // Краєзнавець При-.
Під час осіннього наступу у 1676 р. турецько-татарської армії під орудую Ібрагіма-паші напасники навмисне уникали битви у відкритому полі, маючи стратегічне завдання - захопити Покуття і перетворити його на турецьке володіння під зверхністю молдавського правителя карпаття: регіональний науково-методичний альманах. 2014. № 24 (липень-грудень). С. 27. Zielinski H. Wyprawa Sobieskiego na czambuly tatarskie // Przegl^d historyczno-wojskowy. Warszawa, 1930. T. 2. Z. 1. S. 237.. Опанування турками й татарами Станіславова дало б їм контроль над Галицькою землею, а ординцям відкрило б шлях на Перемишль, Ярослав аж до Вісли Orlowski D. Chocim 1673. Warszawa: Bellona, 2007. S. 216.. Тому захист цієї твердині мав важливе стратегічне значення для Речі Посполитої, бо оволодіння нею відкривало б супротивникові шлях у глиб держави.
В умовах ненадійності тилу, зумовленого неготовністю більшості оборонних об'єктів до захисту, відсутності коштів на утримання війська, малочисельності армії та повільної її концентрації, стратегічний план короля Яна Собеського не міг передбачати генерального бою у відкритому полі. Задум воєначальника полягав у тому, щоб вклинитися між турками й татарами, розбити спершу хана, а потім ударити з тилу на основні турецькі сили, зайняті облогами фортець і замків. Однак реалії тогочасних подій змусили володаря відмовитися від цього плану й самому згодом перейти до оборони під Журавном Wolinski J. Od Chocimia do Zorawna (1673-1676) // Sprawozdania Polskiej Akademii Umiej?tnosci. T. XLIX. Krakow, 1948. S. 237-238..
Роль Станіславова у військових планах короля зводилася до того, щоб, з одного боку, розпорошити сили ворога й облогою Станіславівської фортеці затримати його подальше просування, а з іншого, погамувати грабіжницькі дії османців. Вороги вже встигли відправити ясир, вибраний в поселеннях на лівому березі Дністра. Важливим завданням було також стримати татар, які спустошували околиці Стрия й Дрогобича. Собеський розумів також, що у випадку опанування турками й татарами Станіславова там буде залишено потужний османський гарнізон, і фортеця стане опорним пунктом встановлення турецького панування у Руському воєводстві. Допускаючи можливість її захоплення, а також виходячи з інших стратегічних і тактичних міркувань, король вирішив закласти табір під Журавном і в такий спосіб стягувати на себе всю османську потугу до настання осінньої негоди й холоду. Зважаючи на все сказане вище, вважаємо безпідставним твердження польського історика Константи Гурського про те, що «Станіславів не мав жодного стратегічного значення на воєнній шахівниці цього краю» Gorski K. Jаn III pod Zurawnem 1676 roku // Biblioteka Warszawska: Pismo miesi^czne poswi^cone nauce, literaturze, sztukom i sprawom spolecznym. T. III. Warszawa: Drukarnia Jozefa Sikorskiego, 1896. S. 76..
Тим часом, щоб призупинити просування турецько-татарських військ, коронний обозний Міхал Зброжко й знищив уже згадуваний міст через Дністер. Але цей диверсійний акт ненадовго затримав напасників. Адже за чотири дні був споруджений новий міст, і похід турецького війська продовжувався. Першим, згідно з реляцією Д. Вишневецького, турки захопили Чортків. Другою впала Ягельниця, польська армія з-під Щирця відійшла до Львова, туди ж 10 вересня попрямував й М. Зброжко. 13 вересня назустріч османцям відправлено делегацію для переговорів про мир. А тим часом турки, захопивши Бучач, повернули на Покуття. Пустивши попереду татар, вони пішли здобувати Станіславів. А щоб ввести поляків в оману, Ібрагім-паша здійснив обманний маневр у напрямку Львова, щоб стягнути туди польські війська й звільнити станіславівський напрямок. Головною метою походу напасників була Станіславівська фортеця та найзаселеніші Галицький і Коломийський повіти Галицької землі, котрі мали бути включені до уже захопленого Поділля й Молдавії. Отож від опору Станіславова залежала доля краю і результат осінньої кампанії 1676 р. Хованець Ч. Станиславів 1676 р. переклад з пол. Юрія Угорчака // Краєзнавець Прикарпаття: регіональний науково-методичний альманах. 2014. № 24 (липень-грудень). С. 26; WolinskiJ. Relacja Dymitra Wisniowieckiego z kampanii 1676 r. // Przegl^d Historyczno-Wojskowy. Tom ІІ. Zeszyt ІІ. Warszawa, 1930. S. 297.
Дещо по-іншому описує просування турецької армії історик Мартин Струмінський. «У здобутих замках Ягельниці, Чорткові, Бучачі та Язлівці, - пише дослідник, - турки залишили сильні залоги. Не оволодівши Бережанами, Ібрагім рушив до Дністра, подолавши ріку поблизу Нижнева (Тлумаччина), вступив на Покуття з метою його захоплення і передачі його в якості турецького лену волоському господареві Георгію ІІ Дуці (1674-1678)» Струмінський М. Історія міста Станіслава / переклад з російської І. Бондарева та І. Монолатія. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2007. С. 20-21..
Отже, за М. Струмінським, турки дійшли до Язлівця і Бережан, біля яких повернули до Дністра і форсували ріку біля Нижнева. Чеслав Хованець вважає, що прихід османів на Покуття стався ще біля Бучача, а Дністер турецька армія подолала поблизу с. Устя на Поділлі Хованець Ч. Станиславів 1676 р. переклад з пол. Юрія Угорчака. Краєзнавець Прикарпаття: регіональний науково-методичний альманах. 2014. № 24 (липень-грудень). С. 26, 28.. Така невідповідність може бути пов'язана із просуванням різних відділів турецького війська, які одночасно були помічені як біля Нижнева, так і поблизу Устя (на Поділлі). Однак стратегічний напрям їхнього руху був один - Станіславів.
Далі ординці 11 вересня спустошили Тисменицю, в якій костел, монастир, церкви, замок і шляхетські двори спалили, одних людей знищили, а інших забрали у неволю. Татарські відділи здобули Коломию, Скит Манявський, Солотвино, намагалися штурмувати Пнів, де заховався Петро Куропатва із шляхтою. В іншому напрямку татари зруйнували Чернелицю, Галич та Єзупіль Bar^cz S. Pami^tnik dziejow polskich, z aktow urz^dowych lwowskich i r^kopismow zebrai х. Sadok Bar^cz (od 1383-1799) Lwow: naki. Manieckiego, druk. Ossolinskich, 1855. S. 232; Wolinski J. Relacja Dymitra Wisniowieckiego z kampanii 1676 r. // Przegl^d Нistoryczno-Wojskowy. 4om ІІ. Zeszyt ІІ. Warszawa, 1930. S. 297.. Напад 1676 р. був особливо руйнівним, впало 13 замків, однак ані штурмом, ані облогою Пнівську твердиню турецько-татарське військо здобути так і не спромоглося Мицан М. Пнівський замок. Західний кур'єр. 2004. 30 верес. № 41. С. 6..
Під час успішної облоги польського табору під Журавном один із турецьких відділів оточив Галицький замок, який без жодного опору здав ворогові комендант Ляховський. Твердиня була цілковито спалена. Лише мури залишилися Topuszanski R. Zamek Halicki / R. Topuszanski // Miody krajoznawca. - Stanisiawow, 1939. № 3-4. S. 8.
У Станіславівській фортеці, добре забезпеченій провіантом і спорядженням, знаходився доволі чисельний гарнізон (2700-4000 воїнів) під командуванням полковника Яна Денненмарка. Серед захисників твердині були й два полки козаків Хованець Ч. Станиславів 1676 р. переклад з пол. Юрія Угорчака // Краєзнавець Прикарпаття: регіональний науково-методичний альманах. 2014. № 24 (липень-грудень). С. 28. Барабаша Ідеться про Тимофія Барабаша, Охотницького полковника у Михайла Ханенка та у Євстафія Гоголя (1674-1676); козацького полковника на Правобережжі впродовж 1684-1695 рр. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://forum.genoua.name/ viewtopic. php?id=2177].. У кількісному виразі сили захисників твердині виглядали так: полк драгунів Яна Денненмарка - 218 вершників, піхотний полк єпископа Трембіцького - 400 осіб, полки воєводи сєрадзького - 332 воїни, воєводи київського - 383 жовніри, гетьмана польного литовського - 283 вояків. Чисельність відділів виправи димової та піхоти ланової (вибранці) Руського воєводства не встановлено. Козацькі полки налічували 1000 шабель. Загін панцерних господаря Костянтина - 37 вершників, хоругва панцерна Александра Гарволінського мала у своєму складі 91 особу. Козацькі загони на службі у магнатів: Яна Токажевського - 35 вершників, Казиміра Грудзінського - 54 вершники, Станіслава Опалінського - 67 вершників Wolinski J. Relacja Dymitra Wisniowieckiego z kampanii 1676 r. // Przegl^d fflstorycznoWojskowy. Xom ІІ. Zeszyt ІІ. Warszawa, 1930. S. 297; Chowaniec Cz. Stanisiawow w 1676 roku. Stanisiawow: nakiadem autora. 1926. С. 12; Gorski K. Jаn III pod Zurawnem 1676 roku / Konstanty Gorski // Biblioteka Warszawska: Pismo miesi^czne poswi^cone nauce, literaturze, sztukom i sprawom spoiecznym. T. III. Warszawa: Drukarnia Jozefa Sikorskiego, 1896. S. 75-76; Oriowski D. Chocim 1673. Warszawa: Bellona, 2007. S. 211, 215.. Разом - 2900 воїнів.
Згідно з обчисленннями Марека Ваґнера, чисельність польсько-литовсько-козацького війська становила 2700 вояків, що не надто дисонує із визначеною, а якщо до зазначеної кількості додати не згадані надвірні хоругви Андрія і Фелікса Потоцьких, Михайла Радзивіла та Михайла Паца Wagner M. Wojna polsko-turecka w latach 1672-1676. Tom 2. Zabrze, 2010. S. 246., то розбіжність числових показників буде мінімальною.
Якщо до визначеної кількості захисників гарнізону додати кількісно невідомий чисельний особовий склад відділів ланової й димової піхоти та волонтерів, то загальна чисельність гарнізону становитиме близько 4000 воїнів, що було цілком достатньо для ефективної оборони фортеці Orlowski D. Chocim 1673. Warszawa: Bellona, 2007. S. 215..
Польський історик Даміан Орловський вважає, що турецько-татарське військо прибуло під Станіславів 21 вересня, але ця дата не узгоджується з наступним перебігом подій, тому її слід вважати хибною. Облога Станіславівської фортеці розпочалася 12 вересня 1676 р., що відповідає повідомленням джерел, з чим погоджуються інші польські дослідники, зокрема Марек Ваґнер Orlowski D. Chocim 1673. Warszawa: Bellona, 2007. S. 227; Wagner M. Wojna polskoturecka w latach 1672-1676. Tom 2. Zabrze, 2010. S. 245..
Оборона Станіславівської фортеці розпочалася тоді, коли через Дністер переправилися усі турецько-татарські сили. Оскільки із трьох боків від Бистриці Солотвинської місто оточували озера і непрохідні болота, то наступу орди найбільше сподівалися з півдня на Тисменицьку і Вірменську брами. Дубовий ліс на південному сході та пагорб з боку давнього кладовища приховували рухи ворога. 12 вересня 1676 р, як стверджує Садок Баронч, основні сили Ібрагіма-паші були вже під Станіславовом Баронч С. Пам'ятки міста Станиславова / переклад з пол. і прим. Юрія Угорчака - Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2008. С. 22..
Оточивши твердиню, османці запропонували гарнізону добровільно здатися й лише тоді, коли її захисники відкинули умови капітуляції, розпочалася облога. Наступальними діями орди керував татарський хан Селім Гірей, який спрямував атаки татарського війська на південні Тисменицьку й Вірменську брами, але обидві вони були відбиті захисниками фортеці під орудою Яна Денненмарка Orlowski D. Chocim 1673. Warszawa: Bellona, 2007. S. 217..
У результаті навальних штурмів міста були зруйновані східне й південне передмістя Станіславова. Саме тут, на невеличкому підвищенні, порослому лісом, званому Мокрець, розташувався табір турецьких військ, які надійшли Тисменицьким шляхом Wagner M. Wojna polsko-turecka w latach 1672-1676. Tom 2. Zabrze, 2010. S. 248..
Добре підготовлений захист фортеці й несподівано впертий опір захисників дали змогу Янові Денненмарку здійснювати навіть вилазки у ворожий стан. Один із таких виходів здійснили піхотинці й драгуни фортечної залоги. Під час цієї контракції було вбито двох пашів, захоплено чотири гармати та чимало спорядження. Османцям було завдано значних утрат Бондарев І. Фортеця на Волоському тракті. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2007. С. 12; Хованець Ч. Станиславів 1676 р. // Краєзнавець Прикарпаття: 2014. № 24. С. 28, 29..
Недостатня кількість джерел позбавляє змоги подати докладний перебіг облоги, але наявні матеріали підтверджують активність татар, які здійснювали напади на Тисменицьке й Заболотівське передмістя, палили тамтешні забудови, а мешканців забирали в ясир. Тим часом містяни, залучені до оборони, стійко захищали визначені їм для захисту ділянки земляних валів. Однак потужний гарматний обстріл турків завдав значних збитків місту Wagner M. Wojna polsko-turecka w latach 1672-1676. Tom 2. Zabrze, 2010. S. 248..
Довідавшись про наближення королівського війська, хан несподівано припинив атаки, зняв облогу й вирушив назустріч Собеському Orlowski D. chocim 1673. Warszawa: Bellona, 2007. S. 217.. Марек Ваґнер вважає, що відступ османських військ з-під Станіславова стався 18 вересня 1676 р., бо 19 -20 вересня турки вже захопили замок в Єзуполі Wagner M. Wojna polsko-turecka w latach 1672-1676. Tom 2. Zabrze, 2010. S. 249.. Однак, невеликий замок у Єзуполі міг штурмувати лише один із османських чи татарських загонів, а основні сили, на нашу думку, до 22 вересня 1676 р. ще тримали в облозі Станіславівську твердиню.
Наступні бойові дії проти турків мали продовження 24 вересня під Войниловом, біля Завадки і Букачівців, де замкові залоги ще оборонялися. Там Собеський громив передові османські загони. Цього ж дня турки зруйнували Галич. Не бажаючи допустити падіння Станіславівської фортеці, Ян Собеський вирішив здійснити маневр наближення польських військ до Станіславова, щоб тим самим відтягнути татарські сили на себе Wolinski J. Diarijusz МісЬа[ііа] Paca // Przegl^d Historyczno-Wojskowy / Redaktor Laskowski Otton. Wydawany przez Wojskowe Biuro Historyczne. Tom ІІ. Zeszyt 1. Warszawa, 1930. S. 152; Хованець Ч. Станиславів 1676 р. // Краєзнавець Прикарпаття: 2014. № 24. С. 28, 29.. План Собеського спрацював. Селім Гірей, довідавшись про наближення польських військ, припинив облогу Станіславова і рушив у напрямку Журавна, де було вирішено закласти оборонний табір, розташування якого давало змогу контролювати львівський напрямок Площанський В. Галицько-Руське місто Станиславів з достовірних джерел - переклад з польської Тараса Прохаська. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2009. С. 7; Wolinski J. Diarijusz МкЬа^Ь] Paca // Przegl^d Historyczno-Wojskowy / Redaktor Laskowski Otton. Wydawany przez Wojskowe Biuro Historyczne. Tom ІІ. Zeszyt 1. Warszawa, 1930. S. 152.. Зазнавши значних збитків у ході оборонних боїв, місто Станіславів за рішенням вального сейму у Варшаві від 14 січня 1677 р. було звільнено на 12 років від сплати податків, за винятком коронних Баронч С. Пам'ятки міста Станиславова / переклад з пол. і прим. Юрія Угорчака - Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2008. С. 22..
Витримавши облогу й штурми турецько-татарського війська, захисники Станіславівської фортеці затримали супротивника й дали можливість королю Яну Собеському зібрати військо й закласти оборонний табір під Журавном. Головне - ворогові було створено ненадійний тил, у якому знаходилася не здобута Станіславівська фортеця Струмінський М. Історія міста Станіслава / переклад з російської І. Бондарева та І. Монолатія. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2007. С. 21..
Таким чином, перебіг військового протистояння на території Галицької землі у вересні 1676 р. дає підстави вважати, що оборона Станіславівської фортеці тривала з 12 до 22 вересня 1676 р. й для супротивника завершилася безуспішно. Втрати сторін, на жаль, установити не вдалося. Хоча, безсумнівно, вони були значними з обох боків. Оборона фортеці супроводжувалася навальними штурмами турецького війська і татар та збройними вилазками захисників фортеці до ворожих військових позицій. Несподівані напади на ворожий табір виснажували сили османців, змушували їх бути в постійній напрузі, а захисникам додавали впевненості. Успішна оборона твердині стала можливою тому, що залога мала досвідчених командувачів, достатню кількість вояків, озброєння, спорядження, боєзапасів і харчів. Облога фортеці завдала значної шкоди місту, були спалені південне й східне передмістя з житловими та господарськими приміщеннями, чимало людей потрапило в ясир. За винятком Станіславова, Пнева, Галича, Єзуполя, Манявського скиту й ще кількох оборонних споруд, решта замків не була підготовлена до захисту.
Розглянутий фактологічний матеріал засвідчує використання ординцями випробуваних досвідом попередніх нападів стратегії і тактики воєнних дій, які мали певні особливості.
У військовому плані похід турецько-татарських військ характеризувався непередбачуваністю напрямків просування відділів, їхньою високою мобільністю, значним територіальним обширом нападу, тотальним характером та узгодженістю дій татарських чапулів.
Особливостями тактичних дій османців і ханського війська також були: наявність розвідки, маневреність, практика облаштування польових таборів («кошів») - своєрідних військових баз тощо. Королівська армія поступалася ханському війську рухливістю, здатністю до швидких одночасних дій у різних місцях, проте вона теж мала добру розвідувальну службу, вправних гармашів, відділи важких гусарів, дії яких були ефективними в лінійному наступі, тощо.
Серед тактичних прийомів ведення війни ординцями активно використовувалися тактика дроблення військових сил під час нападу, що сприяло підвищенню безпеки кінних підрозділів і давало змогу максимально збільшити грабіжницькі та руйнівні наслідки нападу. Тому у вересні 1676 р. ординські відділи з'являлися одночасно в районі Устя, Нижнева, а згодом біля Солотвина, Маняви, Коломиї. Одночасні дії татар в оперативному зрізі створювали бажаний для них ефект перебільшення супротивником кількості ханського війська.
Важливим сегментом татарського походу 1676 р. було захоплення людей у неволю (ясир), рухомого й нерухомого майна. Це було запорукою поліпшення матеріального становища ординців, давало їм зацікавленість щодо участі у наступних набігах. Для турецького султана й кримського хана воєнні походи були засобом реалізації їхніх зовнішньополітичних планів.
Водночас турецькі й татарські походи в українські землі спричиняли господарську руїну та обезлюднення краю, підвищували ризик виникнення економічної кризи в регіоні.
Оборона Станіславівської фортеці - одна з цікавих сторінок історії Станіславова, яка вартує подальшого вивчення із залученням османських джерел, повідомлень про цю подію в європейській періодиці, записках мандрівників та інших джерелах.
Важливим напрямком подальшого дослідження цієї проблеми є вивчення записів актових книг (попереджувальні королівські та гетьманські універсали, скарги шляхти про збитки, завдані наїздами); виявлення неопублікованих матеріалів у вітчизняних і зарубіжних архівах; складання на їхній основі докладних карт-схем напрямків руху османських та ординських військ; археографічне опрацювання й публікація нововиявлених документів тощо.
References
1. Baronch S. (2008). Pamiatky mista Stanyslavova / pereklad z pol. i prym. Yuriia Uhorchaka. Ivano-Frankivsk, Ukraine: Lileia-NV.
2. Bondarev I. (2007). Fortetsia na Voloskomu trakti. Ivano-Frankivsk, Ukraine: Lileia-NV.
3. Bondarev I. (2010). Istoriia Stanyslavivskoi fortetsi. Stanyslavivska fortetsia. Zbirnyk statei / uporiadnyky: Ivan Bondarev ta Zenovii Fedunkiv. Ivano-Frankivsk, Ukraine: Lileia-NV.
4. Haikovskyi S. (2007). Stanyslaviv i yoho pamiatky z davnikh chasiv: pereklad z pol. Yuriia Uhorchaka. Ivano-Frankivsk, Ukraine: Lileia-NV.
5. Hrabovetskyi V. (1993). Narysy istorii Prykarpattia. Druha polovyna XVII st. Vol. 3. Ivano-Frankivsk, Ukraine.
6. Hrabovetskyi V. (1999). Istoriia Ivano-Frankivska (Stanyslavova). Z naidavnishykh chasiv do pochatku XX stolittia. T 1. Prysviachuietsia 337-y richnytsi vynyknennia mista Ivano-Frankivska. Ivano-Frankivsk, Ukraine: Nova Zoria.
7. Hrabovetskyi V. (2003). Iliustrovana istoriia Prykarpattia. Druha polov. XVII-XVIII st. Ivano-Frankivsk, Ukraine.
8. Lukomska Z. (2004). Misto Ivano-Frankivsk - istoriia i suchasnist. Visnyk Natsionalnoho universytetu «Lvivska politekhnika». Arkhitektura. 505, рp. 197-201.
9. Lukomska Z. (2018). Mistobuduvannia Zakhidnoi Ukrainy epokhy baroko (ser. [seredyna] XVII st. - [kinets] XVIII st.). Doctor's thesis.
10. Mytsan M. (2004). Pnivskyi zamok. Zakhidnyi kurier. 41. р. 6.
11. Ploshchanskyi V. (2009). Halytsko-Ruske misto Stanyslaviv z dostovirnykh dzherel pereklad z polskoi Tarasa Prokhaska. Ivano-Frankivsk, Ukraine: Lileia-NV.
12. Svarnyk I. (1983). Ulrikh fon Verdum. Shchodennyk podorozhi...1670, 1671, 1672... cherez Korolivstvo Polske. Zhovten.10, рp. 89-105.
13. Siredzhuk P. (2014). Horodenkivska fortetsia. Yamhoriv. Literaturno-kraieznavchyi i mystetskyi almanakh. Horodenka, 24-25, рp. 162-167.
14. Stanislavivska fortetsia: Retrievedfrom URL http://uk.wikipedia.-org/wiki.
15. Struminskyi M. (2007). Istoriia mista Stanislava / pereklad z rosiiskoi I. Bondareva ta I. Monolatiia. Ivano-Frankivsk, Ukraine: Lileia-NV.
16. Tymiv I. (2018). Bytva pid Zhuravnom 1676 r. Siverianskyi litopys. Vseukrainskyi naukovyi zhurnal. 4, рp. 15-29.
17. Fedunkiv Z. (2014). Stanyslaviv na davnikh mapakh ta planakh. Ivano-Frankivsk, Ukraine: Lileia NV.
18. Fedunkiv Z. (2017). Oboronni sporudy Halytskoi zemli Ruskoho voievodstva yak obiekty kulturnoi spadshchyny (1434-1772 rr.): Candidate's thesis.
19. Khovanets Ch. (2014). Stanyslaviv 1676 r. / pereklad z pol. Yuriia Uhorchaka. Kraieznavets Prykarpattia: rehionalnyi naukovo-metodychnyi almanakh, рp. 25-29.
20. Barqcz S. (1855). Pami^tnik dziejow polskich, z aktow urz§ dowych lwowskich i r§ kopismow zebral х. Sadok Barqcz (od 1383-1799). Lwow, Poland: nakl. Manieckiego, druk. Ossolinskich.
21. Barqcz S. (1858). Pamiqtki miasta Stanislawowa. Lwow, Poland: druk. Zakl. Nar. Ossolinskich.
22. Chirowski D. (1938). Dzieje miasta Tysmienicy. Lwow, Poland.
23. Chowaniec Cz. (1926). Stanislawow w 1676 roku. Stanislawow, Poland: nakladem autora.
24. Chowaniec Cz. (1933). Sobieski w Stanislawowie. Kurier Stanislawowski, 16 wrzesnia.
25. Gorski K. (1896). Jаn III pod Zurawnem 1676 roku Biblioteka Warszawska: Pismo miesi§ czne poswi^cone nauce, literaturze, sztukom i sprawom spolecznym. Vol. III. Warszawa, Poland: Drukarnia Jozefa Sikorskiego, pp. 69-86.
26. Jan Sobieski (1962). Listy do Marysienki, oprac. Leszek Kukulski. Warszawa, Poland: Czytelnik.
27. Kluczycki F. (1876). Zurawinska. R. 1676. Pod 200-Letnia Rocznice. Krakow, Poland.
28. Lopuszanski R. (1939). Zamek Halicki. Mlody krajoznawca. Stanislawow, 3-4, pp. 7-8.
29. Materialy do dziejow wojny polsko-tureckiej 1672-1676. (1970). Studia i materialy do historii wojskowosci. Vol. XVI. P. I. Warszawa: Poland.
30. Orlowski D. (2007). Chocim 1673. Warszawa, Poland: Bellona.
31. Pajewski J. (2003). Bunczuk i koncerz. Z dziejow wojen polsko-tureckich. Poznan, Poland: Wyd-wo Poznanskie.
32. Podhorodecki L. (1987). Chanat Krymski i jego stosunki z Polskq w XV-XVIII w. Warszawa, Poland.
33. Wagner M. (2010). Wojna polsko-turecka w latach 1672-1676. Vol. 2. Zabrze, Poland.
34. Wolinski J. (1930). Diarijusz Micha[ila] Paca. Przeglq d Historyczno-Wojskowy / Laskowski Otton (Ed.). Vol. ІІ, Warszawa, Poland: Wojskowe Biuro Historyczne. pp.152 -156.
35. Wolinski J. (1930). Relacja Dymitra Wisniowieckiego z kampanii 1676 r. Przeglq d Historyczno-Wojskowy. Vol. ІІ, Warszawa, Poland. pp. 293-303.
36. Wolinski J. (1948). Od Chocimia do Zorawna (1673-1676). Sprawozdania Polskiej Akademii Umiej^tnosci. Vol. XLIX. Krakow, Poland. pp. 235-238.
37. Zielinski H. (1930). Wyprawa Sobieskiego na czambuly tatarskie. Przeglq d historycznowojskowy. Warszawa, Poland. Vol. 2, pp. 1-38.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Місто-фортеця Очаків як стратегічний та торговельний центр турецько-татарського прикордоння. Фортеця Очаків та військова діяльність І. Мазепи. Турецько-татарські політичні відносини другої половини ХVІІІ ст. Очаківські землі у російсько-турецьких війнах.
дипломная работа [101,6 K], добавлен 27.06.2014Аналіз наслідків турецько-татарських нападів в кінці XVI – першій половині XVII ст. на Українські землі. Загальна характеристика сухопутних та морських сил Османської імперії. Історичні відомості про походи козаків проти турецько-татарських нападників.
реферат [28,6 K], добавлен 18.11.2010Роки діяльності C. Палія. Допомога C. Палія польському королю Яну III Собеському. Повертаючись із закордонного походу, Палій залишився на Правобережній Україні. Мета C. Палія-відродження зруйнованого краю і захист його від турецько-татарських нападів.
реферат [26,4 K], добавлен 03.09.2008Особенности внешней политики России в периоды правления Бориса Годунова (1598-1605), Михаила Фёдоровича (1613-1645), Алексея Михайловича (1645-1676) и Федора Алексеевича (1676-1682) Романовых. Период Смутного времени. Основные реформы Петра Великого.
реферат [24,5 K], добавлен 29.11.2009Виникнення та розвиток Січі. Основні звичаї Запорізької громади. Відображення образа козака, його внутрішнього духовного світу, прагнення до волі, боротьби з турецько-татарськими нападниками, перемоги і поразки козацького війська у прислів’ях і приказках.
реферат [26,2 K], добавлен 24.11.2013Масовий похід українських кріпосних селян до Перекопу з метою поселитися в Криму і отримати волю від кріпацькоїу залежності. Відновлення національних прав українців в Російській імперії. Повстання військових поселенців Чугуївського уланського полку.
презентация [960,5 K], добавлен 29.11.2016Результати східного походу Олександра Македонського (334-324 рр. до н.е.). Особливості політики на завойованих територіях. Історичне значення і наслідки походу Олександра Македонського. Процес розпаду світової держави і створення системи нових держав.
презентация [829,6 K], добавлен 10.10.2015Розвиток фортифікаційного будування на території України. Аналіз обставин виникнення міста Кам’янця-Подільського і фортеці. Етапи будівництва Старого замку. Військово-інженерне планування Турецького мосту. Роль фортеці в козацько-турецькому протистоянні.
дипломная работа [553,1 K], добавлен 12.06.2014Богдан Хмельницький як гетьман війська запорізького. Головні причини початку Національно-визвольної війни, її цілі. Бойові дії у 1648 році. Битва під Пилявцями. Похід українського війська в Галичину. Наслідки перших битв в Національно-визвольній війні.
презентация [1,1 M], добавлен 26.11.2014Сказания об ушедших под землю зданиях. Легенды коломенской земли про Церковь на Оленьем Вражке. Утонувшая церковь: предание старого Белгорода. Поверье про шедших крестить ребенка в церковь и согрешивших по пути Кума с Кумой. Сказ о граде Китеже.
презентация [2,2 M], добавлен 02.12.2014
