Вплив українських революцій та війни на розвиток української ідентичності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Маріупольський державний університет

Вплив українських революцій та війни на розвиток української ідентичності

Тетяна Кухоцька аспірант кафедри політології та міжнародних відносин

Київ, Україна

Анотація

Досліджуються етапи становлення, процеси і проблеми формування політичної ідентичності в Україні. Зокрема, описується 4 етапи її становлення: перший - з 1991 до 2004, другий - з 2004 до 2014, третій - з 2014 до 2022, четвертий - з 24.02.2022. Особлива увага приділяється революціям та війні Росії з Україною, які безпрецедентно вплинули на становлення української нації та формування її ідентичності.

Показано, що зараз Україна перебуває на піку власного осмислення національної та політичної ідентичності. Її проявами є пряма підтримка населенням символів нації, довіра до органів влади, а особливо до Збройних сил України, її керівництва, волонтерів та різноманітних громадських організацій. Ці прояви говорять про цементування суспільних цінностей та переосмислення колективної пам'яті, віру в загальне майбутнє попри величезні міграційні процеси та важкі фінансові та енергетичні обставини життя в Україні.

Ключові слова: ідентичність, політична ідентичність, політична ідентифікація, формування політичної ідентичності.

Abstract

Tetiana Kukhotska PhD student, Chair of Political Science and International Relations Mariupol State University, Kyiv, Ukraine

THE INFLUENCE OF THE UKRAINIAN REVOLUTIONS AND WAR ON THE DEVELOPMENT OF UKRAINIAN IDENTITY

The stages of formation, processes and issues of political identity formation in Ukraine are under investigation. In particular, 4 stages of the formation of political identity in Ukraine are highlighted: 1st - from 1991 to 2004; 2nd - from 2004 to 2014, 3rd - from 2014 to 2022, and 4th - from February 24,2022. Special attention is paid to the Revolutions and the War of Russia against Ukraine, which had an unprecedented impact on the formation of the Ukrainian nation and its identity. It is shown that now Ukraine is at the peak of its understanding of political identity. Its manifestations are the direct support of the population for the symbols of the nation, trust in the authorities, and especially in the Armed Forces of Ukraine, its leadership, volunteers and various NGOs. These manifestations demonstrate the consolidation of social values and rethinking of collective memory and faith in a common future despite general migration processes and difficult financial and energy circumstances of life in Ukraine.

Keywords: identity, political identity, political identification, formation of political identity.

Вступ

Постановка проблеми. Політична ідентичність - молоде поняття в політології. Незважаючи на те, що термін «ідентичність» був уперше описаний психологом Е. Еріксоном, згодом він почав використовуватися в різних напрямках науки: культурології, соціології, філософії та політології. Якщо політичну ідентичність у середині ХХ століття американські політологи використовували виключно як прояв виборчої активності громадян, то зараз поняття політичної ідентичності є значно глибшим та багатограннішим.

Суспільні зміни, які в Україні спровокували дві революції, та війна Росії з Україною значно змінили політичні ідентифікації українців.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Як зазначено вище, поняття «політична ідентичність» є міждисциплінарним та активно використовується у філософії, соціології, психології, політології. Серед дослідників політичної ідентичності можна назвати В. Андрущенко, П. Бурдьє, З. Баумана, С. Веселовського, М. Кармазіна, С. Кисельова, В. Кулика, Т. Кучера, Г. Палій, Л. Нагорну, Н. Пашину, О. Стегній та ін., які внесли значний вклад в дослідження сутності, факторів формування, особливостей функціонування політичної ідентичності на сучасному етапі. Особливості політичної ідентичності також вивчають такі українські науковці: І. Зварич, Н. Ковтун, Ю. Павленко, Н. Пелагеша та ін.

Мета статті. Розглянути та проаналізувати вплив революцій 2004 та 2014 років в Україні та російської агресії 2022 року на формування та трансформацію політичної ідентичності українських громадян, визначити основні етапи та особливості розвитку політичної ідентичності періоду незалежності за критерієм істотних зрушень у суспільних настроях та ідентифікаціях.

Виклад основного матеріалу

На початку 90-х років країна вийшла з Радянського союзу з відсутністю досвіду реальної політичної змагальності, уставлених демократичних інститутів та пострадянськими традиціями в політичному житті. Згодом в Україні були тридцять років політичної активності. В державі розвивалася партійна система та плюралізм. Проходили вибори та революції. Засоби масової інформації переходили від пострадянських принципів подання матеріалів до всесвітньо визнаних принципів роботи з інформацією та подання її глядачеві та читачеві. Розширення кількості ЗМІ також сприяло демократизації преси. Важливу роль почало відігравати громадянське суспільство, яке розвивало громадянські інститути та вчилося впливати на політичні процеси в країні.

В той же час у світі проходили великі глобалізаційні процеси. В Європі було створено Європейський союз. В його рамках країнами-учасницями почали створюватися єдині юридичні та економічні правила для країн- учасниць. Була запроваджена єдина валюта. Більше двох десятків країн відкрили один перед одним свої кордони. ідентичність україна нація

Розглядаючи поняття «ідентичність», ми можемо говорити про те, що саме слово ідентичність походить від латинського idem - «однаковий», а identitas означає «однаковість», «ідентичність». Вперше тлумачення змісту поняття «ідентичність» ввів всесвітньо відомий психолог та психоаналітик Е. Еріксон.

Також він розмежував терміни «індивідуальна» та «колективна ідентичність», виділив різні види ідентичностей. У своїй роботі «Ідентичність: юність та криза» він говорить про ідентичність у трьох її аспектах. Як про «свідоме почуття унікальності індивіда», «несвідомий потяг до безперервності життєвого досвіду» як «солідаризації з ідеалами групи» [1]. А в науковий обіг поняття ввів З. Фрейд. У своїй праці «Психологія мас і аналіз людського Я» він оперує терміном «Ідентифікація» (ототожнення). Цей термін означає найперший прояв емоційного зв'язку з іншою особою [2].

Згодом термін перестає бути суто психологічним. Ним починають цікавитись дослідники з інших напрямків наук: культурологи, соціологи, філософи та політологи. Як різновид соціальної ідентичності в ХХ столітті серед великої кількості ідентичностей, дослідники вводять поняття «політична ідентичність». У процесі вивчення електоральних процесів в США дослідники А. Кемпбелл, Д. Стоукс, У. Міллер, Ф. Конверс осмислюють поняття політичної ідентичності. Згодом вивченням цього поняття більш ґрунтовно починають займатися в європейських країнах.

Праці і дослідження другої половини ХХ століття З. Баумана, Ф. Барта, Д. Келлнера, І. Ноймана, М. Стріхи ставили перед собою велику кількість питань: на що може впливати політична ідентичність? Які функції політичної ідентичності, що впливає на електоральний вибір громадян? Внаслідок яких процесів формується політична ідентичність?

Визначень поняття «політична ідентичність» багато, наведемо одне з них. У своїй роботі Н. Пашина зазначає: «Політична ідентичність - це політико-ціннісне самовизначення суб'єкта через ототожнення з певною політичною спільнотою, що виявляється в формуванні та відтворенні уставлених політичних практик» [3]. Процес освоєння реальності є надважливим для утворення сенсів під час групового або індивідуального виборів. Ідентичність можна розглядати як можливість групи осіб чи однієї особи свідомо підходити до створення системи цінностей та виявлення власного місця в соціумі. А це так само впливає на стиль поведінки та орієнтацію особи. Одна з головних особливостей цього поняття в тому, що воно не статичне. Допоки існують інші люди, змінюються епохи та часи, політичні погляди та зовнішні обставини, так і зміни в рамках політичної ідентичності ніколи не припиняються.

Формування політичної ідентичності в Україні корінням сягає в глибину століть. Цей процес почався в Київській Русі. В ті часи вже були уявлення про «руську землю» та «руський рід». І в добу козаччини, наприклад, у часи Богдана Хмельницького, Івана Мазепи або Григорія Сковороди. Відомі українці від Ярослава Мудрого і Володимира Мономаха до Михайла Грушевського мали власне бачення про те місце України в світі та напрямки її розвитку.

ХІХ - початок ХХ століття ознаменований великою кількістю робіт, в яких осмислюється Україна та її місце у світі. Наприклад, у творах Т. Шевченка «Тарасова ніч» та багатьох інших, роботі М. Міхновського «Самостійна Україна». Вплив таких робіт та їхніх авторів на формування української самосвідомості та української нації важко переоцінити.

Л. Нагорна у праці «Поняття «національної ідентичності» та «національна ідея» в українському термінологічному просторі» зазначає: «І все ж ще довго після первісного «самовизначення» національна ідентичність в Україні лишалася ситуаційною, химерно поєднуючись із значно поширенішою подвійною «малоросійською» ідентичністю. Те, що українська культура протягом XV-ХХ століть була включена у дві геокультурні спільноти - європейську і російську, зумовило її внутрішню двоїстість і створювало додаткові осі конфліктності. В українській національній свідомості виразно виявлялися дві орієнтації: на взаємодію з панівною культурою і на автономізацію; після 1654 року вони набрали промосковської і антимосковської форм. Питання «Росія чи Європа» постійно перебувало (і перебуває досі) в полі інтелектуальних рефлексій» [4. с, 19].

З початком послаблення агресивного впливу на політичне життя громадян радянською владою у 80-х роках ХХ століття політичні процеси в Україні почали розвиватись більш стрімко. Це було пов'язано з «перебудовою», зі зменшенням тиску на медіа, що потроху почало давати платформу для висловлювань. Звісно, ми не можемо говорити про громадянські свободи в сучасному розумінні. Ми говоримо лише про те, що відбулося послаблення, якщо порівнювати з ситуацією кілька років до того. В цей час у Радянському союзі почалися активні процеси становлення національної свідомості в радянській Україні. Почали розвиватися партійний та ідеологічний плюралізм. В Україні були створені Українська Гельсінська спілка та політичні партій, серед яких Народний рух України. Ускладнення та плюралізація суспільного життя відбивалася на структурі політичної ідентичності. Вона стає більш множинною і складною, амбівалентною і суперечливою. Ідентичність у її політичному аспекті як соціально-політичне явище та ресурс суспільних змін стала предметом дослідження багатьох українських вчених та сферою гострої конкуренції для політиків.

Апофіозом політичного процесу становлення можна вважати грудневий референдум за затвердження Акта незалежності України. В бюлетені, з текстом Акта проголошення незалежності, того дня більше ніж 90 % мешканців країни поставили галочку біля відповіді «Так, підтверджую». Варто відзначити, що всі області України та Автономна Республіка Крим віддали більше ніж 60 % голосів «За» незалежність України. В західних регіонах показник добігав 97 % [5].

На нашу думку, розвиток політичної ідентичності в Україні можна поділити на 4 основних етапи. Перший етап починається після розпаду Радянського союзу та проголошення незалежності України. Цей етап характеризується кризою політичної ідентичності. В той час у країні причин кризи ідентичності було кілька, але головними з них можна назвати «потрійним переходом» - до незалежної держави, ліберальної демократії та ринкової економіки. Разом з цим зазнали краху й ідеологічні основи СРСР і, як наслідок, громадяни опинилися перед викликом переосмислення ціннісних та моральних засад, які просувалися в суспільстві протягом багатьох десятиліть до цього.

Наприклад, Л. Панасюк описує, як різноманітні соціокультурні фактори вплинули на кризу пострадянської політичної ідентичності. Він зауважує, що саме в цей час в українському суспільстві з'явилися нові лінії розколу. Проводить таку лінію в усвідомленні українців і їхньої політичної ідентичності за мовою. Виділяє три окремі групи громадян. І серед них російськомовні українці. Говорить про дві інші - україномовні українці та російськомовні росіяни. Всі ці групи, як три великих прошарки всього українського суспільства, мають схожі між собою риси та принципові відмінності. Всі три групи жили в Україні та на початку 90-х бажали їй незалежності, до того ж ототожнювали себе саме як громадяни України (були носіями української ідентичності). Особливістю російськомовних українців стало те, що, по-перше, це досить велика група, яка на початку незалежності країни становила чи не третину населення. За політичними уподобаннями, патріотичними настроями вони були повністю з україномовними українцями. Проте за культурними ознаками - освіта, мова, культурні уподобання, вони були ближче до російськомовних росіян. Саме наявність групи російськомовних українців свідчила про те, що з уламків Радянського союзу Україна вийшла з частиною населення з подвійною ідентичністю [6].

Одна з причин, чому країна перебувала в такому стані, це фактично єдиний російсько-український культурний та інформаційний простір. Протягом 70 років СРСР у власних рамках намагався зробити усе, аби стерти культурні відмінності, знищити саме поняття української ідентичності. А до цього століттями російська пропаганда робила усе, щоб максимально стерти межі усього українського, й ідентичності в тому числі, насадити російськими символами, а частину української історії та культури присвоїти собі [7].

Науковець М. Стріха говорить про те, що головним викликом для національної ідентичності пострадянського періоду був вибір між «європейською ідентичністю» та «пострадянською». Країна стояла на порозі вибору, який визначав її подальше майбутнє. Науковець говорить про безперспективність у майбутньому, якщо вибір буде зроблений у бік Євразійського простору. М. Стріха не вірив у перспективи держави, яка буде залишатися частиною Євразії, а не прагнути в Європу. Розуміючи всю складність шляху творення себе та пошуку свого місця серед європейської спільноти, автор зазначає, що насправді вибору в країни не було. Росія Україну ніколи б не розглядала, як повноправного партнера, а лише як молодшого брата з великими ресурсними можливостями. За таких умов для Європи ми б стали лише буфером на карті, який від'єднував би їх від Росії, та потоків мігрантів, зброї, наркотиків та решти негативних явищ [8]. Як зрештою показав час, Україна мала лише ілюзію вибору. Наступні роки довели, що тільки шлях у напрямку Європи дає можливість фізичного існування країни.

Дискурс про те, якою має бути українська національна ідентичність, в якому напрямку має рухатись вся країна та багато інших питань активно дискутувалися і продовжують дискутуватися в Україні. Головне, що можна сказати з упевненістю на початок 2000-х років, те, що Україна відходила від пострадянської політичної ідентичності і поволі творила свою власну. І одну з головних ролей у цьому зіграли українські революції.

Таким чином, період з 1991 року до 2004 року можна визначити як перший етап формування української політичної ідентичності. Для цього етапу характерні процеси відходу від пострадянської держави та формування незалежної українсько-політичної системи, багатопартійність, зародження незалежної преси, дискурс про політичний курс держави до Росії чи Європи, політична двовекторність, намагання балансувати між Росією та Європою. Збільшення української мови в сегментах освіти, культури, науки та повсякденному житті українців. Проте цей процес не мав карколомних стрибків, а був швидше еволюційним.

Другий етап формування української політичної ідентичності починається з початком Помаранчевої революції 2004 року на фоні виборів Президента України. Згідно з результатами центральної виборчої комісії в другому турі президентських виборів 21.11.2004 перемогу отримує кандидат від влади Прем'єр-міністр Віктор Янукович (49,46 % голосів виборців). Його опонент у другому турі, лідер опозиції, кандидат від націонал-демократичного табору Віктор Ющенко (46,61 % голосів) [9]. У країні відбувається сплеск політичної активності. На вулицю виходить Майдан, люди не вірять у чесність підрахунків голосів і під тиском вулиці в країні проходить третій тур виборів, на яких перемагає В. Ющенко.

Перемога кандидата від націонал-демократичних сил змінила традиційну конфігурацію політичних сил у країні. Віктор Ющенко своєю політикою легітимізував геополітичний вибір України та її народу. Саме за такий вибір піднявся український народ та за цим водорозділом ідентифікував себе як європейську націю. І це так само поклало край пострадянській невизначеності. Третій президент надзвичайно багато уваги приділяв переосмисленню української історії. Було створено Український інститут національної пам'яті. На державному рівні почали відзначатися голодомор, було посмертно надано відзнаку Героя України Р. Шухевичу та С. Бандері, які в рамках радянської і російської пропаганди були ворогами та «націоналістами».

Помаранчева революція вперше згуртувала українців навколо важливих питань: куди має йти Україна. Відповідь шукали між Європою та Росією. І обрали Європу. Чи потрібна Україні друга державна мова? Як країні здобути суб'єктність у міжнародних питаннях? Адже в геополітичних розкладах Росії та США українська суб'єктність була слабкою та невираженою. Почасти через відсутність державотворчої еліти, почасти через те, що політичною нацією вона конструювалася порівняно недавно. В Україні був величезний досвід боротьби, проте не було досвіду перемоги, які б втілились у демократичні інститути.

Чинниками, які впливають на політичну ідентичність, є політична культура та політичні комунікації. Передумови революції були створені і завдяки пресі. З кінця 90-х років у країні почали з'являтися незалежні ЗМІ, інтернет-сайти та телевізійні канали, як-от інтернет-ресурс «Українська правда» та «5 канал» на телебаченні. До 2004 вони вже мали своїх прихильників, а їхні власники або були в опозиції до чинної влади, або знаходилися за кордоном. Тож, під час перших проявів громадської протестної активності саме ЗМІ почали просувати ідеї, які змушували людей виходити на Майдан.

У 2004 році країна обирала шлях демократизації. Громадяни стають активними учасниками політичного процесу, активно трансформуються політичні ідентифікації українців, що виявлялося під час виборів. Згідно з результатами виборів, що пройшли у 2006 році, до парламенту пройшли 5 партій. Якщо під час попередніх виборів 2002 року, наприклад: комуністична партія України (КПУ) набрала 19,98 %, а соціалістична партія України (СПУ) - 6,78 %, то вже у 2006 КПУ - 3,66 % і СПУ - 5,69 %. У той же час представники націонал-демократичних сил набрали левову частку голосів виборців. Наприклад, «Наша Україна» - блок націоналістичного спрямування, у складі якого були Конгрес українських націоналістів, Народний рух України, Політична партія «Народний союз наша Україна» - 13,95 %. Блок Юлії Тимошенко отримав 22,29 %, а Партія регіонів - 32,14 % [10]. Варто відзначити, що наступні вибори в Україні відбулися через рік, у 2007. І вже тоді Соціалістична партія взагалі не подолала прохідний бар'єр. Загалом цьому часу характерний тренд відходу від соціалістичної і комуністичної ідеології та демократизації суспільства.

Цьому періоду характерні велика щільність політичних процесів та активний розвиток преси. Один за одним з'являються нові телеканали. Але в цей же час було поглиблено і розкол у питанні регіональної ідентичності між сходом та заходом країни.

Але весь наступний час, з 2004 до 2014 року, виявилась недієздатність постреволюційної думки використовувати дух революції та концептуально її осмислити, нездатність закріпити перемогу державними інститутами. Як пише Д. Габдрахімов, завойована свобода не мала простору, де б могла ретельно існувати. Цьому періоду також були характерні такі явища: часті політичні та світова економічна кризи, олігархічні війни за вплив над державними органами та приватизація величезних державних підприємств - ці явища вплинули на стан політичної свідомості мешканців країни, а іноді ще більше поляризували українське суспільство [11].

Чим активніше в країні проходять політичні процеси, відбуваються сильні перетворення в свідомості громадян, тим більше шансів та можливостей для формування автентичної унікальної української національної ідентичності. Зважаючи на це, особливої уваги набувають поштовхи, що українцям надали революції 2004 та 2014 років.

Наприкінці 2013 року країна опиняється в ситуації, коли в руках однієї особи, тодішнього президента України Віктора Януковича, сконцентровано надзвичайно багато влади. Попри кількарічний рух у напрямку інтегрування з європейськими інститутами він ухвалює рішення не підписувати з Європейським Союзом угоду про асоційоване членство та угоду про вільну торгівлю. Він ухвалює рішення про рух у напрямку інтеграції з Росією. Це стало приводом для початку Євромайдану, а згодом і усунення Віктора Януковича від влади.

З Революції гідності починається, на нашу думку, третій етап розвитку політичної ідентичності в Україні. За цей час в країні відбулося багато змін у різних напрямках життя. 2 березня 2014 року набрали чинності зміни до Конституції України, згідно з якими набирає чинності варіант основного закону від 2004 року. Україна стала парламентсько-президентською республікою. Варто відзначити, що за усі ці роки з 1996 року зміни в Конституцію вносили 7 разів. Кожного разу це був процес пошуку рівноваги між гілками влади. Проте саме в 2014 році до попередньої редакції поверталися з інших міркувань. Після втечі верхівки обраної влади перед державою постало питання збереження самої держави. Росія вже вторглася на територію Донецької та Луганської областей, відбувалася окупація Криму. І перед народними депутатами стояло питання збереження держави як такої. Як результат, було ухвалено попередню редакцію головного Закону, що давало більше повноважень парламенту, а не президенту.

Саме після Революції гідності в 2014 році в країні почали не лише говорити, а й іти в напрямку люстрації. Було ухвалено закон України «Про очищення влади», заборонено діяльність комуністичної партії. А також припинила своє існування Партія регіонів. Величезну підтримку на виборах отримали партії національного спрямування, які були прихильниками європейського вектора розвитку. В 2014 році пройшли позачергові вибори. До парламенту пройшло шість партій та об'єднань. І серед них новоствореними були четверо. Троє з них були прихильниками ліберальної ідеології, проте в різних її формах. З них найбільше голосів отримали «Народний фронт» Арсенія Яценюка - 22,14 % та «Блок Петра Порошенка» - 21,82 %, замкнуло трійку лідерів «Об'єднання самопоміч» - 10,97 %. Вперше в Україні було сформовано парламентську більшість виключно з представників ліберальної ідеології [12].

Громадянська спільнота через інтернет-ресурси почала просувати необхідність заборони обіймати посади чиновникам, що були на державній службі під час попереднього режиму. З'явилися інтернет-ресурси, які на громадських засадах збирали та розповсюджували інформацію про ворогів держави, наприклад, база «Миротворець» [13]. Окремо варто відзначити феномен створення та гуртування волонтерських рухів. Країна виявилася не готова до війни, спочатку армії допомагали саме волонтери. Вони шукали та постачали засоби захисту, продукти, паливно-мастильні матеріали, форму та багато іншого.

Інтернет-ЗМІ та соцмережі набули великого значення, адже через них стало можливим впливати на політику та політиків. Саме за допомогою соцмереж активісти збиралися на майдані. Завдяки соцмережам вони гуртувалися та домовлялися про подальші кроки. «Євромайдан почався 21 листопада з поста журналіста Мустафи Найєма у Facebook» [14].

Ріст підписників у соціальних мережах відбувався в геометричній прогресії. Свої сторінки були і в політиків, і в громадських діячів, і в звичайних громадян. З появою соцмереж, щоб поставити питання політику, навіть не потрібно було бути з ним особисто знайомим. Це і спрощувало комунікацію, і в той же час давало можливість громадськості додатково тиснути на політиків та впливати на політичні процеси в країні.

Після Революції гідності та початку війни з Росією деякою мірою знизилась поляризація суспільства за регіональним принципом, мова йде про території, що не були окуповані. Росія розпочала війну в Україні, були захоплені Донецька та Луганська області та республіка Крим, але захищати країну пішли не лише мешканці сходу, де відбувалися військові дії, а й усіх інших регіонів. Таким чином, у відповідь на агресію питання напрямку розвитку держави до Європи чи Росії почало вирішуватися і в рамках загальнодержавних наративів. На європейських шальках терезів були демократичні цінності, свобода слова, громадянські цінності, на інших - силова агресія та швидке звертання демократичних свобод. І український народ обирає європейський шлях. Величезну підтримку на виборах отримали партії національного спрямування, які були прихильниками європейського вектора розвитку.

До того часу російські меседжі про схожість історичних обставин та єдиного культурного простору, захисту російської мови від «утисків» вважались нормальними і почасти могли лунати в межах України і від патріотично налаштованих громадян. Проте після початку війни почало обговорюватись поняття відмінності української політичної ідентичності від російської, її особливостей та унікальності. Окреме місце посідає тема мови. Якщо на початку 90-х в Україні було три групи українців: українці україномовні, українці російськомовні і росіяни російськомовні, то після початку війни російськомовних українців ставало все менше.

Наступним, четвертим етапом становлення української політичної ідентичності можна вважати початок повномасштабної війни Росії проти України. Агресія спровокувала в Україні, мабуть, найсильніше єднання серед громадян. Під загрозою розстрілів, катувань, постійних ракетних ударів нація згуртувалася. 24 лютого кількість людей, що навіть у побуті розмовляла українською з 40 % за 9 місяців збільшилася до 60 %. Соціолог, директор соціологічної компанії Gradus Research, Євгенія Близнюк, зауважує, що у причин такого росту кількості людей, що перейшли на українську мову, є кілька чинників. Перший - міграція мешканців Сходу на Захід через війну. Щоб асимілюватися, переселенці змушені говорити українською. Особливо сильно динаміка переходу на українську була на початку війни, згодом ці процеси послабились. Наступним чинником стало бажання українців підкреслити свою відмінність від країни-агресора [15]. Тенденції осмисленого переходу на українську мову як частини відмови від зв'язків з Росією стала відповіддю українців на один з наративів росіян. Вони прийшли зі зброєю в руках звільняти російськомовне населення. Зі свого боку населення почало активно переходити на українську мову, щоб заперечити сам факт свого навіть імовірного зв'язку з країною-агресором. Хоча надзвичайно велика кількість населення залишається двомовною, проте жодних сумнівів, носіями якої ідентичності вони є, не виникає.

Ще одне дослідження, проведене Київським міжнародним інститутом соціології 21-23 жовтня 2022 року, показало, що серед тих, хто обирає мовою спілкування українську, 63 % відчувають себе частиною опору. Таким чином, вони належать до спільної групи українців, які захищають свою державу від нападу Росії. Цим можна сказати, що вони є носіями національної ідентичності. Водночас серед людей, що відповідали російською, відсоток тих, хто відчуває себе частиною спільного опору, лише 42 % осіб. Хоча серед російськомовних більше тих, хто частково відчуває себе частиною опору, 45 % проти 30 % [16]. Це дослідження вкотре доводить, що питання мови в процесі творення національної ідентичності для України є надзвичайно важливим. З одного боку людей, які говорять українською, стає все більше, і серед них більшає людей, що відчувають себе частиною єдиної нації. Через те, що процес формування політичної ідентичності безперервний, то і людина його відчуває як безперервне осмислення себе та свого місця в соціумі.

Відбулися зміни і в інших сферах життя. Вперше держава почала перевірку діяльності церкви, що до початку війни називалась Українська православна церква Московського патріархату. Була заборонена діяльність проросійської партії ОПЗЖ «Опозиційна платформа - За життя». Все, що було пов'язано з Росією, від мови до вибору партій, які підтримували зв'язки з цією державою, усе це стало неактуальним і більшою частиною населення сприймається негативно.

В політичному житті країни відбувалися карколомні зміни, які відповідно позначилися на політичних ідентифікаціях українських громадян. Згідно з опитуванням Київського міжнародного інституту соціології, який використав дані Інституту соціології НАН України, громадянська ідентичність у країні зросла майже у два рази від 45,6 % - в 1992 році до 84,6 % - у 2022 році. Так, 84,6 % опитаних українців, відповідаючи на питання: «Ким ви себе перш за все вважаєте?», сказали, що громадянином України. Зі списку відповідей опитані могли обрати лише один варіант. 4,8 % сказали, що мешканцем села, району чи міста, в якому живуть. Отож, національна ідентичність отримала беззаперечний пріоритет серед усіх інших ідентичностей мешканців країни [17].

Висновок

У розвитку політичної ідентичності в Україні, в період незалежності, можна виділити чотири основних етапи: 1991-2004 рр., 20042014 рр., 2014-24.02.2022 рр. та сучасний етап - з 24.02.2022. Водорозділом цих етапів стали українські революції та повномасштабна війна Росії з Україною. Саме ці події мали значний вплив на динаміку та особливості розвитку політичних ідентичностей громадян України, утверджували політичні цілі та цінності, формували платформу для їхнього узгодження.

Якщо під час першого етапу головні зусилля були сконцентровані на тому, щоб позбутися пострадянського впливу на все політичне життя країни, то вже другий етап ознаменувався процесом розколу країни на схід та захід та пошуком свого політичного вектора. Для третього - характерне утвердження європейського вектора та активної розбудови громадянського суспільства, творення незалежної церкви, розвиток української мови, повний перехід освіти та ділового мовлення на українську та більш активна інтеграція в європейський, економічний і політичний простір. З 24 лютого 2022 року в Україні почався 4 етап розвитку політичної ідентичності, який остаточно поставив крапку в геополітичній орієнтації країни, визначив основні вектори розвитку. Україна подала заявку на вступ до ЄС, фактично стала тісно співпрацювати з НАТО, завоювала активні позиції у міжнародній політиці, почала просувати свою культуру та історію. Всі ці події, безумовно, вплинули на політичні ідентифікації українців, їхню політичну культуру та політичні уподобання, проте цей етап лише розпочато.

Література

1. Ериксон Е. Идентичность: юность и кризис. - М., 1996. - С.28

2. Фройд З. Психология масс и анализ человеческого Я. К., Андоріум 2020. - 132с.

3. Пашина Н. П. Формування політичної ідентичності в умовах демократичної трансформації українського суспільства. Вид-во «Ноулидж», 2013. 416 с.

4. Л.Нагорна Поняття „національна ідентичність” і „національна ідея” в українському термінологічному просторі. Політичний менеджемент 2003. с 14-30

5. Результати Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року (дані за телеграфними повідомленнями комісій). Газета Урядовий кур'єр, 1991, № 38-39;

6. Панасюк Л. В. Багатоманітність ідентичностей: вибір України. Гілея: науковий вісник. 2011. С. 448-472.

7. Р.Ключкін Проблема політичної ідентичності в умовах сучасних криз та конфліктів Науково-теоретичний альманах Грані. 2022. Том 25. No4. С. 5-10.

8. Стріха М. Перспектива української ідентичності в сучасному світі. Україна шукає свою ідентичність. Збірник статей. К.: ВБФ «Поступ», 2004. С. 46-51.

9. Центральна виборча комісія. URL: https://www.cvk.gov.ua/pls/vp2004/wp0011

10. Центральна виборча комісія. URL: https://www.cvk.gov.ua/wp-content/uploads/ 2018/10/protokol_cvk_2006.pdf

11. Габдрахімов Д. Українське суспільство жорстко поляризоване. Українські національні новини. URL: http://www.unn.com .ua/uk/news/371651 -ukrayinske-suspil stvo-georstko-polyarizovane--k.kulikov.

12. Центральна виборча комісія. URL: https://www.cvk.gov.ua/wp-content/uploads/2018/10/protokol_bmvo_ ndu_26102014.pdf

13. Електронний ресурс Миротворець URL: https://myrotvorets.center/about/

14. О.Ніколенко. 7 українських подій, які почалися з допису на Facebook. Суспільне новини. 12 грудня 2019. URL: https://suspilne.media/4322-7-ukrainskih-podij-aki-pocalisa-z-dopisu-na-facebook/

15. Близнюк Е. Мова - то є наша зброя. Тенденція переходу на українську мову. Українська правда. 10 листопада 2022. URL: https://life.pravda.com.ua/columns/2022/11/10/251226/

16. Відчуття особистої належності до національного опору. Київський міжнародний інститут соціології. 9 листопада 2022. URL: https://kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=news&id=1161&page=1

17. Показники національно-громадянської української ідентичності. Київський міжнародний інститут соціології. 16 серпня 2022. URL: https://kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=1131&page=1&fbclid=IwAR3SslE 4h467MuAC9nwKx3ZhWwqbfcP6_TZtOPOHCULYMm569wMSufTv9-o

References

2. Frojd Z. Psihologiya mass i analiz chelovecheskogo YA. [Sigmund Freud Group Psychology and the Analysis of the Ego], K., Andorium 2020. - 132 p.

3. Pashyna N. P. Formuvannia politychnoi identychnosti v umovakh demokratychnoi transformatsii ukrainskoho suspilstva [Pashina N.P. Formation of political identity in the conditions of democratic transformation of Ukrainian society]. Publishing House “Noulydzh”, 2013. 416 p

4. L.Nahorna Poniattia „natsionalna identychnist” i „natsionalna ideia” v ukrainskomu terminolohichnomu prostori [The concepts of "national identity" and"national idea" in the Ukrainian terminology]. Political management. 2003. P. 14-30

5. Rezultaty Vseukrainskoho referendumu 1 hrudnia 1991 roku (dani za telehrafnymy povidomlenniamy komisii) [The results of the All-Ukrainian Referendum on December 1, 1991 (data from telegraphic messages of the commissions]. Newspaper “Uryadovy Courier”, The Government Courier newspaper 1991, № 38-39;

6. Panasiuk L. V. Bahatomanitnist identychnostei: vybir Ukrainy [Panasiuk L.V. The diversity of identities: the choice of Ukraine]. Hileia: naukovyi Visnyk. Gilea: Scientific Bulletin. 2011. P. 448-472.

7. R.Kliuchkin Problema politychnoi identychnosti v umovakh suchasnykh kryz ta konfliktiv [Kliuchkin R. The problem of political identity in the conditions of modern crises and conflicts] Hrani. Naukovo-teoretychnyi almanakh. Hrani. Scientific and theoretical almanac. 2022. Vol. 25. No4. P. 5-10.

8. Strikha M. Perspektyva ukrainskoi identychnosti v suchasnomu sviti. [Strikha M. The perspective of Ukrainian identity in the modern world] Ukraina shukaie svoiu identychnist. Zbirnyk statei. Ukraine is searching for its identity. A collection of articles. К.: All-Ukrainian Charitable Fund «Postyp», 2004. P. 46-51.

9. Tsentralna vyborcha komisiia. Central Election Commission. URL: https://www.cvk.gov.ua/pls/vp2004/wp0011

10. Tsentralna vyborcha komisiia. Central Election Commission. URL: https://www.cvk.gov.ua/wpcontent/uploads/2018/10/protokol_cvk_2006.pdf

11. Habdrakhimov D. Ukrainske suspilstvo zhorstko poliaryzovane [Habdrakhimov D. Ukrainian society is strongly polarized]. Ukrainski natsionalni novyny. Ukrainian national news. URL: http://www.unn.com.ua/uk/news/371651 -ukrayinske-suspilstvo-georstko-polyarizovane- -k.kulikov.

12. Tsentralna vyborcha komisiia. Central Election Commission. URL: https://www.cvk.gov.ua/wp-content/uploads/2018/10/protokol_bmvo_ndu_26102014.pdf

13. Elektronnyi resurs Myrotvorets. Electronic resourc e “Myrotvorets” URL: http s://myrotvorets .center/ab out/

14. O.Nikolenko. 7 ukrainskykh podii, yaki pochalysia z dopysu na Facebook [Nikolenko O. 7 Ukrainian events that started with a post on Facebook]. Suspilne novyny. Social news. 12 грудня 2019. URL: https://suspilne.media/4322-7-ukrainskih-podij-aki-pocalisa-z-dopisu-na-facebook/

15. Blyzniuk E. Mova - to ye nasha zbroia. Tendentsiia perekhodu na ukrainsku movu. [Blyzniuk E. Language is our weapon. The trend of switching to the Ukrainian language] Ukrainska Pravda. Ukrainian Truth.10.11.2022. URL: https://life.pravda.com.ua/columns/2022/11/10/251226/

16. Vidchuttia osobystoi nalezhnosti do natsionalnoho oporu. Kyivskyi mizhnarodnyi instytut sotsiolohii. 9.11.2022 [A sense of personal belonging to the national resistance. Kyiv International Institute of Sociology. November 9,2022]. URL: https://kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=news&id=1161&page=1

17. Pokaznyky natsionalno-hromadianskoi ukrainskoi identychnosti. Kyivskyi mizhnarodnyi instytut sotsiolohii. 16 serpnia 2022 [Indicators of national-civic Ukrainian identity. Kyiv International Institute of Sociology. August 16. 2022]. URL: https://kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=1131&page=1&fbclid=IwAR3SSlE4h467MuAC9nwKx3ZhWwqbfcP6_TZtOPOHCULYMm569wMSufTv9-o

Размещено на Allbest.ru