Кадровий склад подільського губернського революційного трибуналу

Размещено на http://www.allbest.ru

Кадровий склад подільського губернського революційного трибуналу

Віталій Гаврищук

аспірант, ВДПУ ім. Михайла Коцюбинського

Анотація

Визначено, що радянське законодавство передбачало формування кадрового складу революційних трибуналів на антидемократичних засадах за класовим принципом з урахуванням ідеологічного та політичного факторів.

На прикладі Подільського губернського революційного трибуналу (далі - губревтрибуналу) доведено, що основним критерієм підбору кадрів губревтрибуналом була політична лояльність та приналежність до комуністичної партії. В той же час практично не враховувався рівень освіти, досвід діяльності в сфері судочинства та й навіть вік. Так, члени губернського революційного трибуналу особливо в початковий період його діяльності не мали належної освіти, досвіду роботи в органах державної влади, будучи до того представниками, здебільшого, робітничих професій. Незважаючи на те, що підбір кадрів з низьким професійно-кваліфікаційним рівнем, цілком вписувався в рамки державної ідеологічної політики, він унеможливлював не лише якісну, а й законну організацію судочинства навіть з точки зору радянського законодавства.

Обґрунтовано, що протягом більшого часу своєї діяльності установа відчувала кадровий голод як кількісно так і якісно.

Визначено комплекс причин які, в окремі періоди, в більшій чи меншій мірі, власне і зумовлювали кадрову незабезпеченість трибуналу. Серед них виокремлено:

- ідеологічні, що полягали в висуненні на посади членів губревтрибуналу, в переважній мірі, представників робітничого класу та членів комуністичної партії.

організаційні - неодноразові залучення співробітників трибуналу до різних заходів радянської влади та переведення, в тому числі незаконні, на роботу в інші державні органи та партійні організації.

військово-політичні - часті зміни військово-політичних та державних формувань в Подільській губернії.

Визначено і інші фактори що деструктивно впливали на роботу трибуналу, зокрема втручання, в тому числі незаконні, місцевого губкому та міжособистісні конфлікти між окремими членами трибуналу.

Ключові слова. Революційний трибунал, Поділля, кадровий склад, радянський суд.

Vitaliy Havryshchuk

Postgraduate student of the VSPU named after Mykhailo Kotsyubynsky, Vinnytsia, Ukraine

PERSONNEL OF THE PODILSK PROVINCIAL REVOLUTIONARY

TRIBUNAL

Abstract

The purpose of the article is to determine the legislative, organizational, legal, theoretical and ideological foundations for the formation of the staff of the Podolsk Provincial Revolutionary Tribunal. The author aimed to analyze the age, educational and professional qualification level of its members. The research methodology is characterized by the use of general scientific methods such as analysis, synthesis, induction and deduction. Also in the study were used special-historical methods: historical-chronological, historical-comparative and historical-genetic. The scientific novelty of the work is that for the first time the archival materials highlighted the peculiarities of the formation of the staff of the Podolsk Provincial Revolutionary Tribunal both in the provincial center and at the county level. The age, educational and professional qualification level of its members is analyzed. The peculiarities of the Soviet state policy in the field of staffing the judiciary and its implementation in Podillya, in particular, in the local provincial revolutionary tribunal, are studied. Conclusions. During its operation, the Podolsk Provincial Revolutionary Tribunal most of the time felt insecure both quantitatively and qualitatively. This was due to a number of reasons which, to a greater or lesser extent, affected the work of the tribunal. Among them are the ideological ones, which consisted mainly of the nomination of members of the tribunal, mostly representatives of the working class and members of the Communist Party. Among the factors that negatively affected the staffing were military-political - frequent changes in military-political and state formations in the Podolsk province. Also organizational - the repeated involvement of tribunal staff in various activities of the Soviet government and the transfer, including illegal, to work in other government agencies and party organizations. There were other factors that negatively affected the work, namely the interference (also illegal) of the local sponge and interpersonal conflicts between individual members of the tribunal.

Keywords. Revolutionary Tribunal, Podillya, staff, Soviet court.

Постановка проблеми. Одне з головних місць в системі державної влади будь-якої демократичної країни займає система судових органів покликаних реалізовувати правоохоронні функції захищаючи права і свободи людини і громадянина. Однак судова система в Україні наразі потребує реформування, передусім, в частині забезпечення кваліфікованого суддівського корпусу. Так, на початку 1921 р. Вища рада правосуддя України заявила, що нестача суддів, що здійснюють правосуддя, та дефіцит кадрів у судах є основними проблемами судової гілки влади та держави в цілому, які потребують пріоритетного вирішення. Очевидно, що проблеми формування кадрового складу та діяльність суддів спеціальних судових органів якими були революційні трибунали, не має прямої залежності з тими проблемами які спостерігаються в даний час. Однак, врахування історичного досвіду функціонування судових органів, в нових умовах є важливою та необхідною ланкою на шляху реформування судової системи України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженням діяльності Подільського губревтрибуналу займався С. Л. Сергійчук [12]. Проблематика кадрового складу ревтрибуналів знайшла своє вираження і у роботах інших авторів, в тому числі учасників та сучасників періоду їх функціонування.

Мета статті полягає у визначенні та аналізі законодавчих, нормативно- правових, теоретичних та організаційних засад формування та діяльності кадрового складу Подільського губревтрибуналу.

Виклад основного матеріалу. Після захоплення більшовиками території України на початку 1919 р. тут були утворені радянські та місцеві органи державної влади. У Вінниці яка була захоплена в березні 1919 р. як і в інших містах України був утворений губревтрибунал - особливий судовий орган для розгляду контрреволюційних та інших справ особливої підсудності. У своїй діяльності він керувався «Тимчасовим положенням про народні суди та революційні трибунали» та іншими законодавчими та нормативно- правовими актами. Так, члени ревтрибуналу обирались виконкомом із числа осіб, що відповідали умовам для радянських виборців. Члени ревтрибуналу обирались на шестимісячний строк. Губвиконком наділявся правом дострокового їх звільнення[1, с. 157]. Отже було знехтувано таким демократичним принципом як незалежність судді, що в своїй основі має, в тому числі, його незмінність. Про політичну спрямованість діяльності ревтрибуналів свідчило те, що їх склад повинен був бути, за винятком трибунальних виконавців, «чисто партійним»[2, арк. 56]. Окрім цього, вказані органи мали класовий характер. Так, голова Верховного суду СРСР, пізніше прокурор та народний комісар юстиції радянської Росії та СРСР М. Криленко свого часу відзначав, що ревтрибунали були класовими судами, знаряддям класової боротьби. Окрім того наголошував, що в сфері політичної боротьби немає і не може бути іншого крім суду того класу, який перебуває при владі[3, с. 250, 252]. Варто відзначити, що такий характер ревтрибуналів випливав із норм Конституції УСРР 1919 р. Згідно з нею участь в здійсненні державної влади належало лише «трудовим масам». Натомість, «панівні класи» були повністю позбавлені від її здійснення[4, с. 374]. губернський кадровий трибунал

На початковому етапі своєї діяльності колегія Подільського губревтрибуналу складалась із 5 членів. Згідно з постановою Подільського губвиконкому головою губревтрибуналу 26 квітня 1919 р. був призначений Є. Едельштейн. В цей же день було призначено і членів колегії якими стали Т. Григоренко, В. Топчий, Ф. Воловик, Є. Головатенко[5, арк. 5]. Голова губревтрибуналу Є. Едельштейн якому на той час було 22 роки був вихідцем із м. Тельши (нині Литва), мав середню освіту (закінчив Ризьку гімназію із золотою медаллю). Був активним діячем більшовицького руху в Україні, займаючись передусім агітаційною діяльністю та, окрім того, маючи досвід державної діяльності. Про особисті риси першого голови Подільського губревтрибуналу можна дізнатись із спогадів голови Подільського губвиконкому М. Тарногродського. Він характеризував Є. Едельштейна як обізнаного, сміливого та рішучого революціонера. Окрім того, наголошував на його пропагандистських здібностях. Все ж Є. Едельштейн недовго очолював губревтрибунал так як 23 травня 1919 р. загинув в бою з літинським отаманом Я. Шепелем[6, с. 242-246; 7, с. 234]. Однак, ще до того (з 18 травня 1919 р.) обов'язки голови губревтрибуналу почав виконувати В. Красноленський [8, арк. 140]. Він, ще до жовтневого перевороту 1917 р. і після нього був одним із активних учасників більшовицького руху на Поділлі. Зокрема, був членом місцевого партійного комітету та займався, передусім, агітаційною роботою[9, с. 92]. Характеризуючи кадровий склад Подільського губревтрибуналу загалом варто зазначити, що усі члени губревтрибуналу були членами комуністичної партії. Практично усі вони були досить молодого віку. Наприклад, В. Красноленському було лише 26 років, усім іншим членам 25 (окрім Є. Головатенка, якому було 33 роки). При цьому, варто зауважити, що члени трибуналу не мали навіть середньої освіти. Якщо голова губревтрибуналу мав вищу освіту то усі інші члени трибуналу лише початкову. Зокрема, В. Топчий та Є. Головатенко мали 2-класну народну освіту, Ф. Воловик - домашню, а Т. Григоренко закінчив церковно-приходську школу. Характеризуючи професійний досвід членів губревтрибуналу варто відзначити, що тези В. Леніна про поголовне залучення бідноти до участі в судових органах та виборність суддів із робітників та селян повністю знайшла тут своє виявлення. Так, характер попередньої діяльності членів трибуналу свідчив, про відсутність досвіду не лише в сфері судочинства, а й в державному управлінні. Зокрема до вступу в губревтрибунал, Т. Григоренко займався домашнім господарством, В. Топчий був паяльщиком по свинцю, Ф. Воловик працював водієм, а Є. Головатенко - кондитером.[8, арк. 140; 5, арк. 41-42; 10, с. 197; 11, с. 115]. Варто зазначити, що після утворення та до серпня 1919 р. кадровий склад губревтрибуналу майже не змінився. Так, 21 червня 1919 р. колегія губревтрибуналу поповнилась 43-річним

М. Рапопортом, який також був комуністом та до цього працював в агітаційно- просвітницькому відділі губвійськкомату і уже з цього часу вона нараховувала 6 осіб[8, арк. 140] [5, арк. 39, 43].

На основі вищезазначеного можна стверджувати, що основним критерієм підбору кадрів губревтрибуналом була політична лояльність та приналежність до комуністичної партії. Натомість абсолютно не враховувався рівень освіти, досвід діяльності в сфері судочинства та й навіть вік. Це суттєво позначалось на діяльності губревтрибуналу формуючи його як орган, передусім, політичної репресії з низьким рівнем організації судочинства. Тому не дивно, що, член Подільського губревтрибуналу А. Гарін пізніше писав: «Суддями в цих трибуналах були робітники і селяни, не навантажені зведеннями законів, не пройшовши юридичних факультетів, але із солідним стажем революційної боротьби, в'язниць, заслань, виконували судові функції, керуючись революційною совістю і соціалістичною правосвідомістю»[12, с. 73].

Все ж, низьку професійну кваліфікацію представників робітничого класу в якості новопризначених співробітників радянського державного апарату визнавали радянські державні та партійні діячі. Так, Л. Троцький в березні 1918 р. на Московській міській конференції РКП(б) доповідав, що пригнічене становище яке займав робітничий клас відобразилось на рівні його освіти та на відсутності тих навичок управління які були в «панівного класу» і які робітничий клас повинен був набути. Тому, ставши при владі необхідно було використати всі цінні та кваліфіковані елементи старого державного апарату технічно йому необхідних, для власних потреб[13, с. 14-15]. Дещо пізніше, 15 березня 1920 р. В. Ленін на III Всеросійському з'їзді робітників водного транспорту, відзначав, що робітники можуть утриматись при владі використавши весь досвід культурного, технічного, прогресивного капіталізму, взявши всіх цих людей на службу[14, с. 217]. В даному контексті справедливими були слова німецького економіста та соціал-демократа К. Каутського, що радянському режиму шкодило те, що він відштовхнув від себе найстійкіших та найобдарованіших представників інтелігенції. В той же час висловлював погляд на помилковість примусового залучення науково- освічених працівників в сферу розумової діяльності[15, с. 187]. Однак, саме такий спосіб практикувався радянською владою щодо працівників судових органів. Так, в квітні 1919 р. був виданий декрет РНК УСРР «Про трудову повинність спеціалістів по судовій частині». Згідно з ним працівники дорадянських судових органів та присяжної адвокатури могли бути примусово переведені на роботу в радянських судово-слідчих органах. Винних в невиконані вищезазначених вимог передбачалось притягувати до відповідальності перед революційними трибуналом[1, с. 544-545]. Пізніше, в червні 1920 р. РНК УСРР видала декрет «Про використання юристів- практиків». Згідно з ним необхідно було здійснити реєстрацію осіб з вищою юридичною освітою та досвідом роботи в судових органах та адвокатурі. Зареєстровані юристи могли бути влаштовані на роботу в державних установах які потребували юристів-практиків. Особи винні в невиконанні цього декрету вважались дезертирами[16, с. 344-348]. Ці заходи дали свої результати. Загалом, до 1920 р. серед осіб що здійснювали правосуддя в УСРР 61,3% складали співробітники державних та громадських установ Російської імперії. 80,3% із них були колишніми працівниками судових органів[17, с. 11]. Не виключенням була і Подільська губернія. Зокрема, в місцевому губревтрибуналі були також співробітники дорадянських судових установ які, однак, в нових умовах виконували лише допоміжні, діловодчі та секретарські функції. Зокрема, завідувач канцелярії С. Філіпський до встановлення радянської влади працював мировим суддею, помічник секретаря губревтрибуналу С. Наконечний працював секретарем у мировому суді, конторник Й. Хуторянський займався адвокатурою, а діловод колегії правозаступників В. Чеважевський був членом окружного суду[5, арк. 186-186 зв.].

Варто зауважити, що роботу губревтрибуналу ускладнювали вимоги військових органів про залучення його співробітників для інших заходів. Так, члени губревтрибуналу, оснарслідчі та працівники канцелярії повинні були залучатись до роботи у трудових батальйонах. Зокрема, коли 11 червня 1919 р. надійшов такий наказ на адресу 12 працівників губревтрибуналу його голова - В. Красноленський уже не перший раз клопотав перед губвоєнкомом про звільнення їх від явки, застерігаючи що без даних працівників губревтрибунал не міг функціонувати[8, арк. 111].

Подільський губревтрибунал продовжував свою діяльність до серпня 1919 р. коли об'єднані сили Директорії УНР і УГА звільнили територію Поділля від більшовиків[11, с. 215]. Після відновлення своєї діяльності влітку 1920 р. губревтрибунал не був забезпечений працівниками. Так, 19 липня 1920 р. в Вінницю з Харкова прибув М. Ровинський який будучи помічником верховного слідчого УСРР був командирований НКЮ, для зайнятя посади голови слідчої колегії Подільського губревтрибуналу. В липні 1920 р., як повідомляв голова слідчої колегії М. Ровинський, губревтрибунал уже був організований, але не функціонував з огляду на незабезпеченість співробітниками. Так, колегія губревтрибуналу складалась із трьох членів включаючи голову В. Красноленського. За партійною приналежністю усі були комуністами. Канцелярских працівників було лише двоє. Слідча комісія взагалі не була організована через відсутність необхідних працівників. Її функції виконували «якісь доповідачі» окрім інших своїх обов'язків. Дав М. Ровинський і характеристику голови губревтрибуналу В. Красноленського. За його словами голова губревтрибуналу був чесним комуністом, однак поганим організатором, неенергійним працівником, явно вираженим флегматиком, що негативно відображалось на функціонуванні губревтрибуналу. За словами М. Ровинського, з огляду на вищевказані та інші причини, губревтрибунал як важливий державний орган не користувався авторитетом. Така ситуація залишалась до вересня коли нарешті була організована слідча комісія із чотирьох членів і які, за винятком одного оснарслідчого, були комуністами. Збільшилась кількість канцелярських працівників яких було уже п'ять при колегії губревтрибуналу та стільки ж при слідчій колегії[18, арк. 10, 27]. Однак досі не були організовані колегії обвинувачів та правозаступників. Цього ж місяця губревтрибунал як і інші губернські органи влади був евакуйований в м. Гайсин. Евакуація повітових органів влади та вивільнення в результаті цього їх співробітників дала змогу тимчасово поповнити губревтрибунал працівниками, однак, без досвіду роботи в судових органах. Результатом було те, що губревтрибунал фактично не функціонував, так як в жовтні в судових засіданнях не було розглянуто жодної справи, а в листопаді лише дві. Все ж наприкінці листопада губревтрибунал як і інші губернські органи влади був реевакуйований до Вінниці. Однак і після цього фактично не функціонував через повну відсутність працівників, так як, в результаті реевакуації повітових органів їх співробітники, що тимчасово були переведені в губревтрибунал, повернулись в місця попередньої роботи. Як наслідок, до Вінниці в якості співробітників губревтрибуналу прибули лише його голова В. Красноленський та ще один член колегії. Розуміючи неможливість роботи губревтрибуналу в таких умовах В. Красноленський жорстко поставив питання перед губкомом, щодо закриття його відомства або забезпечення необхідною кількістю працівників. Спочатку голова губревтрибуналу отримав відмову, однак, пізніше частина співробітників була переведена з інших органів для роботи в губревтрибуналі за сумісництвом, хоча фактично із них працювали лише двоє: завідувач губвідділу пошти і телеграфу та завідувач губвідділом фінансів. За словами В. Красноленського, для того щоб сумісники з'являлись на судові засідання йому необхідно було вдаватися ледь не до хитрощів та погроз.[19, арк. 14-16, 29, 48, 61].

Результатом фактичної бездіяльності губревтрибуналу та інших судових органів було те, що на Поділлі спосерігалися ексцеси та самосуди, що в свою чергу призводило до антирадянських настроїв та повстань з боку місцевого населення. Це мало наслідком каральні експедиції, обстріли цілих поселень та вбивства мирних жителів. З огляду на це НКЮ в грудні 1920 р. категорично вказав Подільському губвідділу юстиції посилити роботу губревтрибуналу, в тому числі і в повітах для чого увійти в контакт з губНК та іншими органами. Незважаючи на це, в подальшому, а саме за грудень 1920 року та січень 1921 жодної справи не було розглянуто губревтрибуналом в судових засіданнях. Як повідомляв завідувач губвідділу юстиції, причиною цього була реевакуація та робота щодо відновлення діяльності губревтрибуналу[19, арк. 5, 29].

Особливо «катастрофічна» ситуація з кадровим складом Подільського губревтрибуналу склалася в 1921 р. Саме так описував становище власного відомства голова В. Красноленський в березні 1921 р. доповідаючи губюрвідділу, губревкому та губпарткому. Так, він зазначав, що губревтрибунал не мав необхідної кількості постійних членів і жодного постійного обвинувача, а в відділенні губревтрибуналу по дезертирству зовсім не рахувалось жодного члена. Так, члени губревтрибуналу працювали за сумісництвом у інших установах і не могли приділяти достатньої кількості часу для участі в розпорядчих засіданнях та судових слуханнях як, власне губревтрибуналу так і відділенню по дезертирству. Навіть єдиний постійний член губревтрибуналу був переведений на продроботу попри протести В. Красноленського. Щодо справ які накопичились то часу на їх розгляд не вистачало зовсім. Приділив увагу В. Красноленський і повітам зазначаючи, що, зокрема, в Кам'янецькому та Проскурівському повітах були закінчені та підготовлені до слухання справи, однак, не могли бути заслухані виїзними сесіями через відсутність членів губревтрибуналу які були відсутні навіть у Вінниці. Виїзні сесії віділення губревтрибуналу по дезертирству також майже не працювали незважаючи на гостру нобхідність в їх організації. В результаті голова губревтрибуналу робив висновок, що в таких умовах губревтрибунал працювати не може. Тому ставив питання про його ліквідацію, або про забезпечення його відомства хоча б мінімальною кількістю працівників при якій була б можлива «більш або менш правильна робота трибуналу». В кінцевому рахунку В. Красноленський заявив, що у разі незабезпечення губревтрибуналу хоча б 3 постійними членами та 2 обвинувачами найближчим часом, просив зняти із нього відповідальність «за неправильну роботу трибуналу»[20, арк. 5-5 зв.] [21, арк. 31]. В подальшому ситуація не змінилась і неодноразові запити В. Красноленського в губревком, губком, НКЮ і ЦК КП(б)У залишились практично безрезультатними. Все ж губкомом було переведено в губревтрибунал 5 працівників (3 оснарслідчих, одного секретаря та одного члена трибуналу), а ще один член губревтрибуналу був переведений з НКЮ. Хоча це дало змогу сформувати необхідний склад колегії трибуналу для судових засідань (голова трибуналу і два члени), все ж цього було недостатньо, адже обмежена кількість членів не дозволяла організовувати виїзні сесії. В червні 1921 р. В. Красноленський черговий раз повідомляв губревком що всі прохання про переведення працівників не виконуються, натомість, і ті працівники які залишились в губревтрибуналі вилучаються для інших заходів, що, в свою чергу, не дає можливості губревтрибуналу нормально функціонувати. Результатом усіх цих переведень було те, що в губревтрибуналі залишився працювати лише один член колегії. Тому голова губревтрибуналу черговий раз попереджав, що «якщо негайно (не на словах, а на ділі) не буде звернено увагу на трибунал то доведеться зовсім припинити роботу ... так як при такому кількісному та якісному складі працівників відповідальності за трибунал нести не можу»[20, арк. 19-19 зв., 40, 48-49, 52-52 зв.53-53 зв.].

Все ж у 1921 р. були створені законодавчі основи які давали змогу сподіватись на покращення кількісно та якісно кадрового складу Подільського губревтрибуналу. В травні 1921 р. РНК УРСР прийняла постанову «Про діяльність Нарком'юсту», в котрій вказувалось на необхідність підвищення працездатності і авторитету судових органів[12, с. 69]. 14 вересня 1921 року ВУЦВК затвердив постанову «Про укріплення та підняття авторитету органів юстиції». У ній, зокрема, вказувалося на необхідності забезпечити відділи юстиції та інші місцеві органи, включаючи і ревтрибунали, кращими силами направляючи сюди найдосвідченіших та найнадійніших працівників[22, с. 596-597]. Однак вказана постанова залишилась нереалізованою на Поділлі. Так, в останній чверті 1921 р. гостро відчувався дефіцит працівників. Зокрема, в жовтні 1921 р. колегія губревтрибуналу складалась лише із 3 членів[23, арк. 37]. Незабезпеченість працівниками частково зумовлювалося діями губкому який переводив працівників із губревтрибуналу для інших заходів без заміщення новими. Зокрема, за останню чверть 1921 р. ним було відізвано трьох членів колегії та двох оснарслідчих. Двоє членів колегії були повернені в армію як незаконно демобілізовані, а ще двоє були звільнені рішенням

губревтрибуналу. Як наслідок наприкінці 1921 р. в колегії губревтрибуналу фактично залишилось лише 2 постійних члени - голова М. Рижаков та член колегії С. Тулінов який не мав належної компетенції та жодного досвіду судової діяльності. Окрім них ще два члени колегії перебували у виїзних сесіях. Також, ще 2 члени були призначені губкомом, але номінально, так як, працюючи у інших установах, фактично, ще не розпочали виконувати свої обов'язки в якості членів колегії губревтрибуналу. Таким чином, незважаючи на те, що по штату колегія губревтрибуналу повинна була нараховувати 12 осіб у ній рахувалось 6 членів, фактично ж працювало 4 члени із них лише 2 перебували безпосередньо в колегії[24, арк. 290, 294]. Варто зауважити, що комплектування кадрового складу губревтрибуналу ускладнювалось необхідністю формувати колегію лише з членів комуністичної партії. Так, в грудні 1921 р. санкцією Верховного трибуналу УСРР була ініційована кампанія щодо звільнення губревтрибуналами співробітників які не мали партійних квитків[23, арк. 6 зв.].

В цей же час відбувались зміни в керівництві губревтрибуналу. Нажаль немає точних відомостей коли, однак в період липня-вересня 1921 р. Після В. Красноленського губревтрибунал очолив якийсь Случевський [24, арк. 296]. За сумісництвом він виконував обов'язки завідувача губвідділу юстиції[25, арк. 147]. Він мав вищу юридичну освіту та був членом КП(б)У. Пізніше, 4 жовтня 1921 р. Верховний трибунал видав наказ про призначення на посаду голови губревтрибуналу Г. Дніпрова який до того був заступником[26, арк. 104]. Однак, цього ж дня, через конфлікт з Случевським, місцевий губком виключив Г. Дніпрова з комуністичної партії та незаконно (без узгодження з Верховним трибуналом) відсторонив від посади голови губревтрибуналу, призначивши замість нього М. Рижакова[27, арк. 372-372 зв.] [23, арк. 1] [26, арк. 48]. Виникла невизначена ситуація так як Верховний трибунал зі свого боку вказав Г. Дніпрову залишатись на посаді до особливого розпорядження[23, арк. 1]. Через деякий час Г. Дніпрова все ж було поновлено в правах члена комуністичної партії, після чого його було призначено, однак, завідувачем Подільского губвідділу юстиції[24, арк. 297]. Замість нього М. Рижакова було залишено на посаді голови губревтрибуналу. Щодо новопризначеного М Рижакова то він був не місцевий, так як був уродженцем Тверської губернії РРФСР. Там же в 1918 був призначений членом колегії губернського земельного відділу. Під час планового переведення працівників РРФСР в 1919 р. був призначений членом колегії Київського губернського земельного відділу. Після того працював у відділі управління повітвиконкому в одному із повітів Полтавської губернії, а після того і головою однієї із виїзних сесій Полтавського губревтрибуналу. Згодом був переведений на Поділля для служби в місцевому губревтрибуналі. Представник Верховного трибуналу А. Васильєв який перебував у Вінниці в січні та лютому 1922 р. характеризуючи діяльність М. Рижакова на посаді голови звітував, що хоча він частково і відремонтував приміщення губревтрибуналу, однак нічого не зробив для підняття продуктивності його роботи. А. Васильєв стверджував, що в період його перебування в Вінниці жодного разу не бачив, щоб М. Рижаков «після чотирьох годин дня прочитав хоча б одну справу». Замість цього більшість справ призначених до слухання поступово знімалися з порядку денного через відсутність обвинувача, голови, членів колегії та інших працівників губревтрибуналу. Також М. Рижаков за словами А. Васильєва не давав жодних настанов співробітникам губревтрибуналу, окрім того, пізно приходив на роботу, не раніше 11 год ранку. Загалом, А. Васильєв стверджував, що М. Рижаков мало уваги приділяв губревтрибуналу. Зокрема, під його головуванням губревтрибуналом було заслухано лише 4 справи. Усі ж інші слухання відбувались за участі інших членів колегії У підсумку, оцінюючи роботу М. Рижакова на посаді голови губревтрибуналу зазначав, що він не відповідав своїй посаді. У цьому вбачав і вину Верховного трибуналу який не оцінив кандидатуру М. Рижакова та його професійні якості, затверджуючи останнього головою Подільського губревтрибуналу.[24, арк. 302 зв., 304-305, 307 зв., 308 зв.].

На початку 1922 р. колегію губревтрибуналу як і раніше продовжував очолювати М. Рижаков. Його заступником був М. Харитонов (очільник військового відділу губревтрибуналу). У складі колегії рахувались також С. Тулінов, О. Попов, Д. Лондон які були членами комуністичної партії та уже мали тривалий досвід роботи в губревтрибуналі. Окрім них, членом колегії був також А. Гарін який постійно очолював продсесію. Ще один член колегії 22-річний Ф. Сафонов на думку А. Васильєва не відповідав своїй посаді через свій молодий вік та його ще нетривале членство у комуністичній партії[24, арк. 309].

Все ж варто відзначити, що означений склад губревтрибуналу не був незмінним і продовжував змінюватися практично кожного місяця. Зокрема в січні 1922 р. колегію губревтрибуналу залишили 2 члени, а прибуло 5. В лютому колегію губревтрибуналу залишило 3 члени, а її склад поповнив лише 1 працівник. В березні колегія губревтрибуналу поповнилась двома членами С. Кобріним та С. Фроловим. [24, арк. 336-337].

7 березня 1922 р. губком, черговий раз, незаконно (без згоди ЦК КП(б)У та Верховного трибуналу) звільнив М. Рижакова з посади голови губревтрибуналу. Більше того, вся колегія губревтрибуналу була піддана партійному суду за невиконання директив губкому. Тимчасово виконуючому обов'язки голови губревтрибуналу М. Харитонову було доручено сформувати список кандидатів на зайняття посад членів губревтрибуналу та представити його на наступне засідання губкому[27, арк. 376-378]. Аналізуючи вищезазначене варто зауважити, що ініціатива щодо посилення впливу парткомів на ревтрибунали формувалась на найвищому рівні. Так, у лютому 1922 р. В. Ленін у листі до Д Курського писав про необхідність впливу через комуністичну партію на членів народних судів та ревтрибуналів для покращення їх діяльності та посилення репресій[28, с. 396-397].

19 квітня 1922 р. губревтрибунал очолив А. Рамов. Він був не місцевим, мав вищу освіту та був євреєм за національністю. Щодо складу колегії губревтрибуналу то на 1 червня 1922 р. вона нараховувала 8 осіб. Її членами були С. Кобрін, О. Попов, М. Харитонов, С. Тулінов, Д. Лондон, А. Гарін, С. Фролов та Ф. Сафонов. Традиційно, члени колегії не вирізнялись високим освітнім рівнем. Із них лише С. Фролов мав вищу освіту. Усі інші мали початкову, домашню та середню освіту. Окрім цього, переважна більшість із них не мали досвіду роботи в органах державної влади так як були робітниками та представниками так званої робітничої інтелігенції. Переважна більшість членів колегії були членами комуністичної партії[29, арк. 24, 86] [24, арк. 336 зв.-337 зв.].

Варто зауважити, що Подільський губревтрибунал і надалі зіштовхувався з проблемами якісного та кількісного забезпечення кадрами. Так, голова губревтрибуналу А. Рамов у своєму звіті від 3 травня 1922 р. адресованому Верховному трибуналу пояснював незадовільну роботу колегії трибуналу тим, що «...на чолі апарату стояли люди, що не засвоїли найпримітивніших правил і вимог триброботи»[29, арк. 1]. Окрім того, в губревтрибуналі спостерігалась незабезпеченість працівниками. Так. голова губревтрибуналу повідомляв в Верховний трибунал про відсутність 4 членів колегії та 5 оснарслідчих[24, арк. 11].

В подальшому ситуація суттєво не змінилась. Так, склад колегії губревтрибуналу змінювався щомісяця. Це зумовлювалось, передусім, вилученнями з губревтрибуналу працівників іншими державними та партійними органами. Так, в жовтні 1922 р. член колегії губревтрибуналу О. Попов був переведений в губком. Інший член колегії Д. Лондон - в губпрокуратуру. В лютому 1923 р. член колегії губревтрибуналу С. Ждан був переведений в реввійськтрибунал 1 кінного корпусу[24, арк. 240, 268, 365].

Окрім того мали місце незаконні переведення працівників з губревтрибуналу. Так, в червні 1922 р. член колегії С. Тулінов був переведений в губком, без попереднього погодження з Верховним трибуналом (переведення членів колегії губревтрибуналу на іншу роботу повинно було узгоджуватися із ЦК КП(б)У та Верховним трибуналом).[24, арк. 56] [29, арк. 82].

Замість тих співробтників які переводились для роботи в інші органи колегія губревтрибуналу часто поповнювалась співробітниками без належної кваліфікації. Так, у травні 1922 р. А. Рамов звітував Верховному трибуналу про наявність трьох членів колегії, які «на триброботу потрапили, мабуть, випадково» адже недостатньо серйозно ставились до своїх обов'язків і були для трибуналу «тягарем»[29, арк. 21 зв.]. В серпні цього ж року за рекомендацією А. Рамова Верховний трибунал затвердив тимчасовими членами колегії Я. Краснера і Д. Тінтмана які були представниками робітничих професій, безпартійними, при цьому не маючи жодного досвіду управлінської та судової діяльності. Я. Краснер до призначення в губревтрибунал працював друкарем, а Д. Тінтман - металургом.[24, арк. 107]. Не минуло й місяця як голова губревтрибуналу повідомив Верховному трибуналу, що новопризначені працівники не відповідали своїм посадам. В результаті після прохання А. Рамова та з санкції Верховного трибуналу Я. Краснер був звільнений цього ж місяця, а Д. Тінтман все ж залишився в якості тимчасового члена колегії до листопада поточного року після чого також був звільнений[29, арк. 118][24, арк. 215, 283]. Варто додати, що переводились в губревтрибунал і такі працівники які уже мали досвід роботи в радянських судових органах. Так, у липні 1922 р. колегія губревтрибуналу поповнилась М. Коганом який уже мав досвід роботи в означеному губревтрибуналі, будучи членом колегії правозаступників ще в 1919 р. Все ж, пропрацював недовго і в серпні був відкликаний губвідділом юстиції. В вересні членом губревтрибуналу було затверджено А. Марудова - колишнього члена реввійськтрибуналу 24 дивізії. В жовтні колегія губревтрибуналу поповнилась С. Жданом, який до цього був членом колегії Миколаївського губревтрибуналу. В грудні 1922 р. колегія губревтрибуналу поповнилась колишнім членом Кременчуцького губревтрибуналу. Частково штат губревтрибуналу заповнювався за рахунок народних судів та народних слідчих[24, арк. 100, 113, 116, 159, 196, 207, 320, 329].

Варто відзначити, що міжособистісні конфлікти і надалі спостерігались між членами губревтрибуналу. Так, член губревтрибуналу С. Кобрін на початку серпня 1922 р. рішенням губкому та з відома голови губревтрибуналу був переведений на продроботу, однак, знову незаконно без узгодження з Верховним трибуналом. [29, арк. 82]. Як виявилося причиною даного переведення був міжособистісний конфлікт між А. Рамовим та С. Кобріним [29, арк. 86-87].

Загалом, для розуміння змінності складу губревтрибуналу варто зауважити, що за 1922 р. його залишило 50 працівників(18 членів колегії та 24 оснарслідчих). За цей же час він був поповнений 57 працівниками(із них 23 членами колегії та 28 оснарслідчими). Таким чином в середньому за місяць в губревтрибуналі змінювалось 4 співробітники, передусім, члени колегії губревтрибуналу та оснарслідчі[24, арк. 336-338].

Окрім того, не завжди були повністю заповнені штати губревтрибуналу, що уповільнювало його роботу. Так, зокрема в жовтні 1922 р. колегія губревтрибуналу була недоукомплектована на трьох членів колегії[29, арк. 117].

В листопаді спостерігалася незаповненість колегії губревтрибуналу на 1 члена[24, арк. 284]. Варто наголосити, що губревтрибунал, щонайменше, з квітня 1921 р. по січень 1922 р. функціонував без двох заступників голови один із яких повинен був організовувати роботу військового відділення [29, арк. 20] [24, арк. 216, 269, 283-284, 334, 360]. Прохання А. Рамова про переведення такого працівника в губревтрибунал, висловлене ним в телеграмі на адресу ВУЦВК ще 24 квітня 1922 р., залишилось незадоволеним[24, арк. 3 зв.]. Також спостерігалась незабезпеченість працівниками канцелярії. Так, у травні А. Рамов повідомляв Верховному трибуналу про відсутність в губревтрибуналі досвідчених архіваріусів і діловодів, а в листопаді цього ж року про відсутність 4 секретарів[29, арк. 22][24, арк. 269].

Однак, і у разі заповненості штатів губревтрибунал не встигав розглядати усі справи. Так, у червні 1922 р. штат губревтрибуналу був повністю заповнений працівниками[24, арк. 64, 66, 68]. Однак, їх все ж не вистачало, так як губревтрибунал був переповнений справами[24, арк. 56] [29, арк. 82]. Тому, коли в липні 1922 р. постала необхідність окрім уже існуючих трьох терміново сформувати ще одну виїзну сесію в Гайсинський повіт не було кому її очолити. Усі члени колегії як і сам голова губревтрибуналу були зайняті. Лише після клопотання А. Рамова Верховний трибунал дав дозвіл для призначення на цю посаду колишнього очільника реввійськтрибуналу 24 дивізії який на той час не працював, але в результаті очолив виїзну сесію[24, арк. 103, 105, 120-121].

В січні 1923 р. губревтрибунал очолив А. Гельферіх. [24, арк. 358]. Аналізуючи перебування А. Рамова на посаді голови губревтрибуналу, варто відзначити, що його діяльність внесла позитивні зміни у його діяльність. Це зокрема відзначав член колегії А. Гарін аналізуючи діяльність губревтрибуналу за 1922 р. Він зокрема зазначав, що до призначення А. Рамова робота губревтрибуналу протікала досить інертно. Але з його приходом ситуація значно покращилась, що виявлялося, зокрема, у піднятті авторитету та престижу губревтрибуналу. До заслуг А. Рамова відносив також формування 15 виїзних сесій які своєю діяльністю охопили усю губернію. Також, серед іншого, була відновлена, за словами А. Гаріна, нормальна діяльність повітових оснарслідчих[24, арк. 330].

Висновки

Отже, протягом більшого часу своєї діяльності губревтрибунал відчував кадровий голод як кількісно так і якісно. Незабезпеченість працівниками була зумовлена рядом причин які, в окремі періоди, в більшій чи меншій мірі, впливали на роботу губревтрибуналу. Серед них варто виділити: ідеологічні, що полягали в висуненні на посади членів губревтрибуналу, в переважній мірі, представників робітничого класу та членів комуністичної партії. Так, члени губернського революційного трибуналу особливо в початковий період його діяльності не мали належної освіти, досвіду роботи в органах державної влади, будучи до того представниками, здебільшого, робітничих професій. Незважаючи на те, що підбір кадрів з низьким професійно-кваліфікаційним рівнем, цілком вписувався в рамки державної ідеологічної політики, він унеможливлював не лише якісну, а й законну організацію судочинства навіть з точки зору радянського законодавства. Серед факторів які негативно впливали на кадрове забезпечення губревтрибуналу були і військово-політичні - часті зміни військово-політичних та державних формувань в Подільській губернії. Також варто виділити і організаційні - неодноразові залучення співробітників губревтрибуналу до різних заходів радянської влади та переведення, в тому числі незаконні, на роботу в інші державні органи та партійні організації. На діяльність губревтрибуналу також впливали втручання (також незаконні) місцевого губкому та міжособистісні конфлікти між окремими членами губревтрибуналу.

Література

Собрание узаконений и распоряжений рабоче-крестьянскаго правительства Украины за 1919 / Народний комісаріат юстиції. - Киев: Печатня С. П. Яковлева, 1919. - 580 с.

ДАВіО. Ф. Р-207. Оп. 6. Спр. 1. 71 арк.

Крыленко Н. В. Революционные трибуналы в практике российской пролетарской революции / Н. В. Крыленко // Октябрьский переворот и диктатура пролетариата. Сборник статей. - М. : Гос. изд-во, 1919. - 324 с.

Чайковський А. С. Хрестоматія з історії держави і права України: Навч. Посібник / Упоряд.: А. С. Чайковський, О. Л. Копиленко, В. М. Кривоніс та ін. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 656 с.

ДАВіО. Ф. Р-207. Оп. 6. Спр. 108. 82 арк.

Тарногродский Н. Евгений Эдельштейн. (Воспоминания о его жизни и работе) / Н. Тарногродский // Летопись революции. - 1922. - № 1. - С. 242-246.

Логінов О. В. Вінниця у 1917 році. Революція у провінційному місті: краєзн. нарис /

О. В. Логінов, Л. І. Семенко. - Вінниця: Держ. картогр. ф-ка, 2011. - 263 с.

ДАВіО. Ф. Р-207. Оп. 6. Спр. 107. 201 арк.

Миллер И. Из истории Винницкой организации большевиков / И. Миллер // Летопись революции. - 1926. - № 3-4(18-19). - С. 91-105.

Ленин В.И. Полное собрание сочинений. / В. И. Ленин - М.: Политиздат, 1969. - Т.36. - 741 с.

Ленин В.И. Полное собрание сочинений. / В. И. Ленин - М.: Политиздат, 1969. - Т.38. - 579 с.

Сергійчук, С. Л. Функціонування революційного трибуналу на Поділлі у 19201923 рр. / С. Л. Сергійчук // Наук. зап. Серія : Історія / ВДПУ ім. М. Коцюбинського. - Вінниця, 2002. - Вип. 4. - С. 68-74.

Троцкий Л. Д. Труд, дисциплина, порядок спасут Социалистическую Советскую Республику: доклад на Московской городской конференции Российской Коммунистической Партии, 28 марта 1918 г. / Л. Д. Троцкий. - М.: тип. т-ва И. Д. Сытина, 1918. - 32 с.

Ленин В.И. Полное собрание сочинений. / В. И. Ленин. - М.: Политиздат, 1974. - Т.40. - 506 с.

Каутский К. Терроризм и коммунизм : пер. с нем. / К. Каутский. - Берлин: Т-во И. П. Ладыжникова, 1919. - 227 с.

Збірник узаконень та розпоряджень Всеукраїнського революційного комітету за 1919-1290 роки / Народний комісаріат юстиції. - Харків: Шоста радянська друкарня, 1921. - 790 с.

Михайленко П. П. Перший декрет про народний суд в УРСР / П. П. Михайленко. - Львів.: Видавництво Львівського ун-ту, 1957. - 28 с.

ЦДАВО. Ф. 8 . Оп. 1. Спр. 202. 67 арк.

ЦДАВО. Ф. 8 . Оп. 1. Спр. 508. 251 арк.

ДАВіО. Ф. Р-207. Оп. 3. Спр. 80. 102 арк.

ДАВіО. Ф. Р-207. Оп. 3. Спр. 82. 139 арк.

Збір законів і розпоряджень робітничо-селянського уряду України за 1921 р. / Народний Комісаріат Юстиції УРСР. Харків: Вид. НКЮ, 1921. - 703 с.

ДАВіО. Ф. Р-207. Оп. 3. Спр. 79. 37 арк.

ДАВіО. Ф. Р-207. Оп. 3. Спр. 67. 347 арк.

ЦДАВО. Ф. 24 . Оп. 1. Спр. 552. 144 арк.

ЦДАВО. Ф. 24 . Оп. 1. Спр. 549. 286 арк.

ЦДАВО. Ф. 24 . Оп. 1. Спр. 545. 452 арк.

Ленин В.И. Полное собрание сочинений. / В. И. Ленин - М.: Политиздат, 1970. -

Т.44. - 725 с.

ДАВіО. Ф. Р-207. Оп. 5. Спр. 1. 152 арк.

References:

Sobranie uzakoneniy i rasporyazheniy raboche-krestyanskago pravitelstva Ukrainyi za 1919 [Collection of laws and orders of the workers' and peasants' government of Ukraine for 1919]. (1919). КуА: Narodniy komisariat yustitsiyi. [in Russian]

DAViO. F. R-207. Op. 6. Spr. 1. 71 ark. [in Ukrainian]

Krylenko, N. V. (1919) Revolyutsionnyye tribunaly v praktike rossiyskoy proletarskoy revolyutsii [Revolutionary tribunals in the practice of the Russian proletarian revolution]. Moscow: Gos. izd-vo. [in Russian]

Chaikovskyi, A. S., O. L. Kopylenko, O. L., Kryvonis, V. M. etc. Khrestomatiia z istorii derzhavy i prava Ukrainy [А chrestomathy of the history of the state and the law of Ukraine ] (2003). Kyiv: Yurinkom Inter. [in Ukrainian]

DAViO. F. R-207. Op. 6. Spr. 108. 82 ark. [in Ukrainian]

Tarnogrodskiy, N. (1922) Evgeniy Edelshteyn. (Vospominaniya o ego zhizni i rabote) [Evgeny Edelstein. (Memories of his life and work)]. Letopis revolyutsii - Chronicle of the revolution, 1, 242-246 [in Russian]

Lohinov, O. V. & Semenko, L. I. Vinnytsia u 1917 rotsi. Revoliutsiia uprovintsiinomu misti [Vinnytsia in 1917. Revolution in a provincial town], Vinnytsia: Derzh. kartohr. f-ka. [in Ukrainian]

DAViO. F. R-207. Op. 6. Spr. 107. 201 ark. [in Ukrainian]

Miller, I. (1926) Iz istorii Vinnitskoy organizatsii bolshevikov [From the history of the Vinnitsa organization of the Bolsheviks] Letopis revolyutsii, 3-4(18-19), 91-105 [in Russian]

Lenin, V.I. (1969) Polnoye sobraniye sochineniy [Full composition of writings], (Vols. 1-55) Moscow: Politizdat [in Russian]

Lenin, V.I. (1969) Polnoye sobraniye sochineniy [Full composition of writings]. (Vols. 1-55) Moscow: Politizdat [in Russian]

Serhiichuk, S. L. (2002) Funktsionuvannia revoliutsiinoho trybunalu na Podilli u 1920-1923 rr. [Functioning of the revolutionary tribunal in Podillya in 1920-1923] Nauk. zap. Seriia : Istoriia / VDPU im. M. Kotsiubynskoho, 4, 68-74 [in Ukrainian]

Trotskiy, L. D. (1918) Trud, distsiplina, poryadok spasut Sotsialisticheskuyu Sovetskuyu Respubliku [Labor, discipline, order will save the Socialist Soviet Republic] Moscow: tip. t-va I. D. Sytina [in Russian]

Lenin, V.I. (1974) Polnoye sobraniye sochineniy [Full composition of writings]. (Vols. 1-55) Moscow: Politizdat [in Russian]

Kautskiy, K. (1919) Terrorizm i kommunizm /Terrorism and communism] Berlin: T-vo I. P. Ladyzhnikova [in Russian]

Zbirnyk uzakonen ta rozporiadzhen Vseukrainskoho revoliutsiinoho komitetu za 1919-1290 roky [Collection of legalizations and orders of the All-Ukrainian Revolutionary Committee for 1919-1290]. (1921). Kyiv: Narodnyi komisariat yustytsii. [in Ukrainian]

Mykhailenko, P. P. (1957) Pershyi dekretpro narodnyi sud v URSR [The first decree on the people's court in the USSR] Lviv: Vydavnytstvo Lvivskoho un-tu [in Ukrainian]

TsDAVO. F. 8 . Op. 1. Spr. 202. 67 ark. [in Ukrainian]

TsDAVO. F. 8 . Op. 1. Spr. 508. 251 ark. [in Ukrainian]

DAViO. F. R-207. Op. 3. Spr. 80. 102 ark. [in Ukrainian]

DAViO. F. R-207. Op. 3. Spr. 82. 139 ark. [in Ukrainian]

Zbir zakoniv i rozporiadzhen robitnycho-selianskoho uriadu Ukrainy za 1921 r. [Collection of laws and orders of the workers 'and peasants' government of Ukraine for 1921] Kharkiv: Narodnyi Komisariat Yustytsii [in Ukrainian]

DAViO. F. R-207. Op. 3. Spr. 79. 37 ark. [in Ukrainian]

DAViO. F. R-207. Op. 3. Spr. 67. 347 ark. [in Ukrainian]

TsDAVO. F. 24 . Op. 1. Spr. 552. 144 ark. [in Ukrainian]

TsDAVO. F. 24 . Op. 1. Spr. 549. 286 ark. [in Ukrainian]

TsDAVO. F. 24 . Op. 1. Spr. 545. 452 ark. [in Ukrainian]

Lenin, V.I. (1970) Polnoye sobraniye sochineniy [Full composition of writings]. (Vols. 1-55) Moscow: Politizdat [in Russian]

DAViO. F. R-207. Op. 5. Spr. 1. 152 ark. [in Ukrainian]

Размещено на Allbest.ru