Нарис С. Баран-Бутовича "Людвисарські вироби ХVІ-ХVІІ ст. у Чернігівському державному музеї (гармати та дзвони)". Спроба візуалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Нарис С. Баран-Бутовича «Людвисарські вироби ХVІ-ХVІІ ст. у Чернігівському державному музеї (гармати та дзвони)». Спроба візуалізації

Максим Блакитний

Мета статті -- візуалізація нарису Степана Баран-Бутовича «Людвисарські вироби ХVІ-ХVІІ ст. у Чернігівському державному музеї (гармати та дзвони)», який у 1930 р. надрукував Чернігівський державний музей. Події російсько-української війни і нищення окупантами пам'яток культури України вкотре доводять необхідність ретельно зберігати, вивчати й популяризувати українську культурну спадщину. Колекція гармат і дзвонів Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського формувалася протягом другої половини ХІХ -- 70-х рр. ХХ ст. Основна її частина походить із зібрання відомого українського мецената Василя Тарновського (1838--1899), у якій нараховувалося 32 гармати ХУІ--ХПІІ ст. Розпочав досліджувати дзвони Чернігівщини священник К. Карпинський (1913), який склав опис 54 дзвонів ХУИ--ХУШ ст., серед них -- 13 дзвонів XVП ст. і 41 дзвін ХШІІ ст. В. Модзалевський (1921) зазначив основні центри лиття на Чернігівщині та відомих людвисарів -- Ніжин (ливарник Олександр), Новгород-Сіверський (Іван Андрійович Котляр), Глу- хів (Йосип Балашевич, Карпо Йосипович Балашевич, Іван Васильович Горлякевич), Стародуб (Василь Якович Котляр, Тимофій Олексійович, Григорій Корнійович, Артем Корнійович, Олексій Семенович Котляр, Макар), Почеп (Григорій Яковлевич), описав дев'ять гармат, що перебували в колекціях чернігівських музеїв, та п 'ять найбільш цінних дзвонів (1630 р. із с. Шептаки, 1652 р. з м. Вороніж, 1691 р. зМглинського повіту, 1717р. з с. Заньки, 1737р. зМглинського повіту). У червні-вересні 1930 р. наукова експедиція (П. Жолтовський і Д. Чукін), досліджуючи церкви Чернігівщини, відвідала 75 населених пунктів, зафіксувала та описала 21 дзвін ХШІ--ХІХ ст. (найстаріші -- 1685 р. у селах Волосківці та Редьківка). Серед них були роботи людвисарів: Балашевича, Горлякевича, Сухари, Кініки та Романовського. Автор нарису «Людвисарські вироби ХУН--ХУШ ст. у Чернігівському державному музеї (гармати та дзвони)» С. Баран-Бутович (1877--1944) працював завідувачем історичного відділу Чернігівського державного музею, тривалий час викладав у середніх та вищих навчальних закладах, археолог, краєзнавець, ініціатор порятунку архівної та музейної збірок Чернігова в роки Другої світової війни. Наукова новизна статті полягає в тому, що вперше було розглянуто питання вивчення дзвонів на території Чернігівщини, формування колекції ливарництва Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського. Акцентовано на ролі С. Баран-Бутовича в цьому. Наголошено, що брошура «Людвисарські вироби» наводить опис 12 гармат та 8 дзвонів, які зберігалися в музеї та перебували на його обліку, згадує «дзвін 1699 р. з гербом і портретом І. Мазепи» людвисаря К. Балашевича, гармати, відлиті ним, дзвін П. Полуботка 1720 р., найстаріший датований дзвін 1629 р. із смт Ріпки, генуезьку гаубицю кінця ХП ст. (ливарник Оїоаппї Battista Gandolfo). Уперше зроблено візуалізацію нарису на основі фотографій з колекції мистецтвознавця С. Таранушенка (1889--1976), каталогу зібрання В. Тарновського (1898 р.) та поточного архіву музею. Висновки. Описи дзвонів, гармат та наявні фотографії дозволяють стверджувати, що переважна більшість витворів ливарництва, указаних у праці С. Баран-Бутовича, має українську іконографію та орнаментику. Нарис дає змогу провести чітку атрибуцію дзвонів -- 1772 р. з Борисоглібського собору Чернігова, 1784 р. -- Г. Нікітіна з Троїцького монастиря та 1786 р. -- І. Коровкіна з Єлецького монастиря. Найстарішими датованими зразками українського людвисарства на Чернігівщині є дзвін 1629 р. та гармата 1631 р., які зберігаються в Чернігівському історичному музеї ім. В.В. Тарновського. Короткий нарис С. Баран-Бутовича може слугувати чи не єдиним документальним джерелом у питанні повернення «дзвону Мазепи» до України.

Ключові слова: дзвін, гармата, музей, монастир, нарис, Чернігівщина. 1930 р. Чернігівський державний музей видав невеликий нарис свого співробітника Степана Баран-Бутовича «Людвисарські вироби ХУЛ-ХУЛІ ст. у Чернігівському держав-ному музеї (гармати та дзвони)», який і на сьогодні зберігає свою актуальність та наукову цінність.

Події російсько-української війни і нищення окупантами пам'яток культури України вкотре доводять необхідність ретельно і фахово зберігати, вивчати та популяризувати українську культурну спадщину, яку намагалися вкрасти за часів російської та радянської «імперій».

Blakytny Maksym - Ph.D. in historical sciences, deputy director for research of the V.V. Tarnovsky Chernihiv historical museum (Chernihiv).

ESSAY by S. BARAN-BUTOVYCH «LIUDVYSAR'S PRODUCTS OF THE 17^th-18^th c. IN THE CHERNIGIV STATE MUSEUM (CANNONS AND BELLS)». THE VISUALIZATION ATTEMPT

людвисарський виріб гармата дзвін

The purpose of the publication is to visualize Stepan Baran-Butovych's essay «Ludvysar wares of the ХУЛ-ХУЛ! c. in the Chernihiv state museum (cannons and bells)», which was published by the Chernihiv state museum in 1930. The events of the Russian-Ukrainian war and the destruction of Ukrainian cultural monuments by the occupiers once again prove the need to carefully preserve, study and popularize Ukrainian cultural heritage. The collection of cannons and bells of the V.V. Tarnovsky Chernihiv historical museum was formed during the second half of the 19th - 70s of the 20th c. The main part of it comes from the collection of the famous Ukrainian philanthropist Vasyl Tarnovskyi (1838-1899), which included 32 guns of the 16th-18th c. The priest K Karpinsky (1913) began researching the bells of Chernihiv Region, and he compiled a description of 54 bells of the 17th-18h c., including 13 bells of the 17th c. and 41 bells of the 18th c. V. Modzalevskyi (1921) noted the main casting centers in Chernihiv region - Nizhin, Novgorod- Siverskyi (Ivan Andriyovych Kotlyar), Glukhiv (Josyp Balashevich, Karpo Yosypovich Balashevich, Ivan Vasylovich Horlyakevich), Starodub (Vasyl Yakovych Kotlyar, Tymofiy Oleksiyovych, Hryhoriy Korniyo- vych, Artem Korniyovych, Oleksiy Semenovych Kotlyar, Makar), Pochep (Gryhoriy Yakovlevich), described nine cannons that were in the collections of Chernihiv museums and five most valuable bells (1630 from the village of Sheptaki, 1652 from the city of Voronezh, 1691 from the Mghlyna poviat, 1717 from the village of Zanky, 1737 from the Mghlyna poviat). In June-September 1930, a scientific expedition (P. Zhol- tovskyi and D. Chukin) visited 75 settlements in Chernihiv region, recorded and described 21 bells of the 17th-19th c. (the oldest ones are from 1685 in the villages of Voloskivtsi and Redkivka). Among them were the works of lyudvysars: Balashevich, Horlyakevich, Sukhara, Kinika, and Romanovsky. The author of the essay «Ludwysar wares of the 17th-18th c.» S. Baran-Butovych (1877-1944) worked as the head of the historical department of the Chernihiv state museum, taught for a long time in secondary and higher educational institutions, was an archaeologist, local historian, and initiated the rescue of archive and museum collections of Chernihiv during the World War II. The scientific novelty that is for the first time the issue of studying bells in the territory of Chernihiv region, forming the foundry collection of the V.V. Tarnovskyi Chernihiv historical museum was considered. Attention is focused on the role of S. Baran-Butovych in this. It is emphasized that the brochure «Ludvysar products» gives a description of 12 cannons and 8 bells that were stored in the museum and were on its records, it mentions «the bell of 1699 with the coat of arms and portrait of I. Mazepa» by lyudvysar K. Balashevich, the cannons cast by him, the bell of P. Polubotok of 1720, the oldest dated bell of 1629 from the town of Ripka, and a Genoese howitzer of the late 16th c. (made by Giovanni Battista Gandolfo). For the first time, the essay is visualized on the basis of photographs from the collection from the collection of art critic S. Taranushenko (1889-1976) and the current archive of the museum. Conclusions. Descriptions of bells, cannons and available photographs allow us to state that the vast majority of foundry products listed in S. Baran-Butovych's work have Ukrainian iconography and ornamentation. The sketch makes it possible to carry out a clear attribution of the bells - in 1772 from the Borysoglib Cathedral in Chernihiv, in 1784 by H. Nikitin from the Trinity Monastery, and in 1786 by I. Korovkin from the Yeletsky Monastery. The oldest dated examples of Ukrainian folk art in the Chernihiv region are the bell of 1629 and the cannon of 1631, which are kept in the V.V. Tarnovsky Chernihiv historical museum. A short essay by S. Baran-Butovych are nearly the only one documentary source on the issue of returning the «Mazepas' bell» to Ukraine.

Key words: bell, cannon, museum, monastery, sketch, Chernihiv region.

Для вивчення культури України, творчості митців, ремісників минулого в реаліях сьогодення слід залучати не тільки музейні збірки та приватні колекції як такі, що мають оригінальні речі, але й різноманітні зображальні джерела, які дають змогу обґрунтувати сталий розвиток українського мистецтва, ремісництва, що вкрай необхідно задля збереження української національної культурної спадщини, власної пам'яті.

Мистецтво ливарництва, яке розподілялося на людвисарство (лиття з міді, яке називали ще котлярством) та конвисарство (лиття з олова), набуло поширення на терені України з ХІУ ст.

Колекція гармат і дзвонів Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського формувалася протягом другої пол. ХІХ - 70-х рр. ХХ ст. Основна частина «артилерійської» колекції музею походить із зібрання відомого українського мецената Василя Тарновського (1838-1899). Так, згідно з каталогами 1898 та 1900 рр., у його збірці було вказано 32 гармати ХУІ-ХУШ ст.¹

Свого часу першим дослідником історії дзвонів Чернігівської єпархії був священник К. Карпинський, який у 1913 р. в часописі «Вера и жизнь» оприлюднив власну розвідку про найстаріші дзвони монастирів та парафіяльних церков. Матеріали були зібрані під час підготовки до ХІУ-го Археологічного з'їзду у Чернігові (оглянуто біля 150 церков переважно північних повітів єпархії). Завдяки цьому було складено опис 54 дзвонів ХУІІ- ХУІІІ ст., серед них - 13 дзвонів ХУІІ ст. і 41 дзвін ХУЛІ ст. У статті згадуються людвисарі - Іоан Андрійович і Іван Овдійович з Новгорода-Сіверського, Карп Балашевич і Іоан Васильєв із Глухова Каталог украинских древностей коллекции В.В. Тарновского. Киев, 1898. С. 48-50; Каталог музея украинских древностей В.В. Тарновского. Чернигов, 1900. Т. ІІ. С. 128. Карпинский К. Древние колокола монастырских и приходских церквей Черниговской епархии. Вера и жизнь. 1913. № 17. С. 46-56..

У 1921 р. серед матеріалів збірника секції мистецтв Українського наукового товариства відомий дослідник старовини В. Модзалевський опублікував статтю «До історії українського ліярництва», у якій подав загальне бачення розвитку ливарництва в Україні в ХУІІ-ХУІІІ ст., зазначив основні центри лиття (на Чернігівщині - це Ніжин, Новгород-Сіверський, Глухів, Стародуб, Почеп), майстрів (Іван Андрійович Котляр у Новгороді-Сіверському, Олександр у Ніжині, Василь Якович Котляр, Тимофій Олексійович, Григорій Корнійович, Артем Корнійович, Олексій Семенович Котляр, людвисар Макар у Староду- бі, Йосип Балашевич, Карпо Йосипович Балашевич, Іван Васильович Горлякевич у Глухові, Григорій Яковлевич у Почепі Імена ливарників подаємо так, як вони збереглись у документах: прізвище, ім'я, по-батькові або ім'я, по-бать- кові, або лише ім'я.), навів описи окремих гармат та дзвонів. Так, дослідник виділив дев'ять гармат, що перебували в колекціях чернігівських музеїв (вісім знаходились у Музеї українських старожитностей В. В. Тарновського) та п'ять найбільш цінних дзвонів (1630 р. - із с. Шептаки Новгород-Сіверського повіту, 1652 р. - з м. Вороніж Глухівського повіту, 1691 р. - з Мглинського повіту, 1717 р. - із с. Заньки Ніжинського повіту, 1737 р. - із Мглинського повіту), які він бачив на території Чернігівської губернії Модзалевський В. До історії українського ліярництва (про людвисарів та конвисарів). Збірник секції мистецтв Українського наукового товариства. Київ, 1921. С. 3-23..

У червні-вересні 1930 р. на Чернігівщину завітали члени наукової експедиції: мистецтвознавець П. Жолтовський (1904-1986) і Д. Чукін, що працювали під керівництвом українського мистецтвознавця Стефана Таранушенка (1889-1976). Про цю поїздку було складено відповідний звіт, який став доступний широкому загалу у 2016 р. Із нього довідуємося, що учасники експедиції відвідали 75 населених пунктів Сіверського краю для вивчення дерев'яних і мурованих церков, зафіксували та описали 21 дзвін ХУІІ-ХІХ ст., серед них - три дзвони ХУІІ ст., 14 дзвонів ХУІІІ ст., чотири дзвони ХІХ ст. (найстаріші - 1685 р. у селах Волосківці та Редьківка). Серед них були роботи людвисарів: Балашевича, Горлякевича, Сухари, Кініки та Романовського Православні церкви Сіверщини / Упоряд. І. Тарасенко; ред. Ю. Мицик. Київ, 2016. 56 с..

Автор нарису «Людвисарські вироби ХУІІ-ХУШ ст. у Чернігівському державному музеї (гармати та дзвони)» (1930 р.) С. Баран-Бутович на час виходу брошури працював завідувачем історичного відділу Чернігівського державного музею. Степан (Стефан) Гаврилович Баран-Бутович (1877-1944) - викладач, музейник, археолог, краєзнавець, ініціатор порятунку архівної та музейної збірок Чернігова в роки Другої світової війни. Народився 17 травня 1877 р. у с. Козел Чернігівського повіту (нині - Михайло-Коцюбинське Чернігівської обл.). Навчався в Чернігівському духовному училищі (1891 р.), Чернігівській духовній семінарії (1897 р.), Санкт-Петербурзькому історико-філологічному інституті (1901 р.). З 1906 р. мешкав і працював у Варшаві (Царство Польське), де вчителювали його старші брати. З 1906 по 1915 рр. викладав у гімназіях. Із другої пол. 1918 р. С. Баран-Бутович проживав у Чернігові. З жовтня 1919 р. викладав загальну історію і методику історії у Чернігівському педагогічному інституті (ЧІНО, де працював до 1934 р.).

Значну частину життя С. Баран-Бутович займався екскурсійною роботою, музейною справою та археологічними дослідженнями. Виступив одним із організаторів екскурсійної справи в Чернігові. Так, у 1920 р. при губернському відділі Народної освіти було створено екскурсійне бюро, завідувачем якого з 1923 по 1927 рр. був С. Баран-Бутович. Із 1925 р. бюро діяло при Чернігівському державному музеї. З 1923 р. Степан Гаврилович проводив екскурсії безпосередньо в музеї. Разом з іншими співробітниками музею (В. Дроздов, В. Шугаєвський) проводив реєстрацію культових пам'яток Чернігівщини. У 1927 р. С. Баран-Бутовича призначали завідувачем історичного відділу Чернігівського державного музею. Учасник Мізинської палеолітичної експедиції ВУАН (1932 р.). З січня 1933 р. за сумісництвом отримав у музеї ще й посаду завідувача відділу первісного суспільства.

Відомо, що на початку серпня 1927 р. С. Баран-Бутович вже як завідувач оглянув Домницький монастир і взяв на облік низку цінних речей Нове в нашому музеї. Червоний стяг. 1927. 5 серпня. С. 4.. Можливо, ця поїздка була здійснена разом з художником та мистецтвознавцем Борисом Пилипенком (1892-1937).

Наприкінці 20-х - поч. 30-х рр. ХХ ст. розпочинаються репресії радянської окупаційної влади проти української інтелігенції, які не оминули наукові та освітні кола Чернігова. У музейному наказі від 5 вересня 1934 р. було зазначено, що С. Баран-Бутович був звільнений за «протягування контрреволюційних, буржуазних і буржуазно-націоналістичних теорій та пропагування контрреволюційного троцькізму в експозиції музею». У серпні 1938 р. він був заарештований каральними органами НКВС як учасник антирадянської української націоналістичної організації. У 1939 р. - засуджений на 8 років, але Верховний Суд України виправдав його.

У листопаді 1941 р. староста Чернігова Є. Азаров запропонував Степану Гавриловичу очолити відділ освіти і культури Чернігова. З 1 грудня 1941 по 19 вересня 1943 рр. С. Баран-Бутович - завідувач Відділу освіти і культури Міської управи під час німецької окупації. За цей період він домігся проведення розкопок згарища історичного музею (було віднайдено понад 3 тис. експонатів, серед них - 30 гармат), створено архівне управління (облаштовані архівосховища для майже 2 млн. документальних справ кінця ХУЛІ - ХХ ст.), проведені ремонтні роботи у Спаському і Троїцькому соборах, Іллінській і Воскресенській церквах, відкриті курси німецької мови і музична початкова школа, для міської бібліотеки зібрано 150 тис. книжок, створено міський клуб (театральна трупа, хор, оркестр, танцюристи, ансамбль народних інструментів, ляльковий театр), діяв український театр ім. І. Котляревського, організовано п'ять православних громад, працював кінотеатр. Віднайдені під час розкопок згарища предмети доправлялися до колишньої музейної будівлі (Музей українських старожитностей В. Тарновського) на вулиці Тарновського № 16 (перед тим було проведено ремонт приміщення). 29 квітня 1944 р. С. Баран-Бутович був заарештований радянськими каральними органами, а 22 грудня того ж року розстріляний у Чернігові. Реабілітований у 1997 р.

Брошура «Людвисарські вироби ХУІІ-ХУШ ст. у Чернігівському державному музеї (гармати та дзвони)» має 16 сторінок (розмір - 19,8х13,8 см), була підписана до друку 9 жовтня 1930 р. (замовлення № 2026, наклад 500 одиниць). Текст поданий українською мовою. У нарисі - короткий історичний екскурс розвитку людвисарства в Західній Європі (УІ-ХУ ст.) та Україні (ХУІІ-ХУШ ст.), побіжно автор переповідає про технологічний процес виробництва, наводить опис найцікавіших 12 гармат та 8 дзвонів (написи зроблені у спрощеній формі), що зберігалися в музеї та перебували на його обліку. Зображення та фотографії відсутні. Нарис був розрахований на широке коло читачів Баран-Бутович С. Людвисарські вироби ХУІІ-ХУІІІ ст. у Чернігівському державному музеї (гармати та дзво-ни). Чернігів, 1930. 16 с.. Зазначимо, що в той же час музейник готував й інший нарис - «Чернігів як об'єкт історично-краєзнавчих екскурсій» (1931 р., видання Чернігівського державного музею і Чернігівського наукового товариства, 44 сторінки, підписано до друку 20 вересня 1930 р., замовлення № 1959, наклад 500 одиниць), де він згадує «дзвін 1699 р. з гербом і портретом І. Мазепи», дзвін П. Полуботка, гармати, зроблені К. Балашевичем Баран-Бутович С. Чернігів як об'єкт історично-краєзнавчих екскурсій. Чернігів, 1931. 44 с..

З публікації С. Баран-Бутовича довідуємося, що переважна більшість гармат походить із зібрання відомого українського мецената В. Тарновського, оскільки має відповідні порядкові номери, описи, які збігаються з каталогом 1898 р. Каталог украинских древностей коллекции В.В. Тарновского. Киев, 1898. 109 с.; Каталог музея украинских древностей В.В. Тарновского. Чернигов, 1900. Т. ІІ. 367 с. У зібранні В. Тарновського, окрім 32 гармат, було ще й 4 фортечні рушниці.

13 гармат також свого часу перебувало в колекції музею Чернігівської вченої архівної комісії Черниговский соединенный исторический музей. Каталог музея. Чернигов, 1915. С. 30-31. Пилипенко Б. Видатна пам'ятка вкраїнського людвісарства (Мазепин дзвін). Пам 'ятки України: історія та культура. 2008. № 3. С. 108-119.. Ще як мінімум дві надійшли у 1918 р. Тобто, на момент складання нарису в колекції Чернігівського державного музею могла перебувати 51 гармата ХУІ - поч. ХІХ ст. (станом на 2023 р. у музеї 55 гармат ХУІІ-ХХ ст.).'

Можна припустити, що С. Баран-Бутович міг користуватися публікацією священника К. Карпинського про дзвони Чернігівської єпархії (1913 р.). Дзвони надходили до музею наприкінці 20-х рр. ХХ ст., що було пов'язано із закриттям і ліквідацією більшовицькою окупаційною владою монастирів та церков. Один із перших дзвонів, який надійшов до музейного зібрання у 1927 р., був «Мазепин дзвін» 1699 р. (передав колишній співробітник музею, художник Б. Пилипенко - перший дослідник видатної пам'ятки кінця ХУП ст.; розстріляний у 1937 р.)¹¹. Більшість дзвонів надійшла до музею у 1930 р. (до 10 одиниць з церков та монастирів Чернігова) - дзвін Полуботка, фрагмент дзвону Борисоглібського собору (на січень 1930 р. був цілий), дзвін Нікітіна з Троїцького монастиря, дзвін Шабелика з Єлецького монастиря, інші дзвони цієї ж обителі (станом на 2023 р. у музеї 10 дзвонів та один уламок) Державний архів Чернігівської області (далі - ДАЧО). Ф. Р-67. Оп. 1. Спр. 473. Арк. 35-122.. С. Баран-Бутович міг безпосередньо приймати й описувати ці дзвони, що дало йому змогу підготувати нарис.

За приблизними оцінками на території Чернігівщини могло перебувати біля 3 тис. дзвонів різного часу виробництва, розміру, якості та художньої цінності Блакитний М. Вилучення радянською владою церковних цінностей на Чернігівщині: кампанія 1922 р. Сіве-рянський літопис. 2022. № 2. С. 36-45..

Відомо, що з початком німецько-радянської війни Чернігівський державний музей у липні 1941 р. припинив свою роботу і почав готувати експонати до евакуації. Значна частина музейної колекції була завантажена у 3 вагони й мала бути відправлена до м. Уфи. На Схід було вивезено близько 30 тис. експонатів. Під час перевезення один з вагонів загубився, і лише з часом стало відомо, що він потрапив до м. Оренбурга (тоді - Чкалов). З кінця 1941 р. і протягом 8 місяців цінності Чернігівського державного музею перебували на евакобазі у Чкалові. За час, коли музейні предмети знаходилися на її території, через жахливі умови зберігання було втрачено 9 церковних риз, 11 килимів та інших експонатів. Лише 5 червня 1942 р. історичні колекції були передані під опіку Чкаловського краєзнавчого музею. 3 листопада 1942 р. його співробітники завершили опис майна Чернігівського музею і склали відповідний акт. Усього було перевірено 51 ящик, 10 скринь, узято на облік 9 гармат, 13 дзвонів (повернуто до Чернігова лише 10 дзвонів) та 20243 експонати.

Унаслідок неналежного ставлення, жахливих умов зберігання, крадіжок, вилучення предметів, до Чернігова з Оренбурга не повернули 39 експонатів: «Мазепин дзвін» (вага понад 650 кг), килими, ризи, рушницю, дукачі, люльки, гудзики. Під час війни також була втрачена облікова фондова документація Арендар Г., Лихачова С. Чернігівський історичний музей у 20-90-ті роки. Родовід. 1996. № 2. С. 51-54; Бла-китний М. Дзвін «Голуб» та перебування експонатів Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського в. Окрім дзвону 1699 р., можливо, були вилучені ще два великі дзвони.

Провести візуалізацію публікації С. Баран-Бутовича значною мірою допомогли фотографії із зібрання С. Таранушенка, які зберігаються у Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, де є фонд відомого мистецтвознавця і музейника (№ 278), серед його матеріалів у справі № 651 («Фотографії, рисунки пам'яток архітектури та мистецтва Чернігівщини»), зустрічаємо світлини 20-30-х рр. ХХ ст.евакуації в м. Оренбург. Сіверянський літопис. 2016. № 3. С. 51-57; Блакитний М. Документи про перебування в 1941-1944 роках музейних предметів Чернігівського історичного музею в евакуації в Оренбурзі. Скарбниця української культури: Збірник наукових праць. Чернігів, 2017. Вип. 18. С. 41-66. Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (далі - ІР НБУВ). Ф. 278. Спр. 651. Також були використані фотографії з поточного архіву Чернігівського історичного музею ім. В. Тарновського, ілюстрації «Каталога украинских древностей коллекции В.В. Тарновского» (1898). Загалом, проілюстровано 18 музейних предметів з 20 описаних у нарисі (відсутні зображення двох гармат з номерами 1/19 - 1918 р. і 19/1 - 1918 р.).

Із документальних джерел довідуємося, що С. Таранушенко відвідував Чернігів кілька разів: у 1928, 1930 і 1932 рр. Принаймні, на світлинах, які, завдяки документам Державного архіву Чернігівської області, можна віднести до кінця зими - початку весни 1930 р., відображений процес зняття дзвонів у Чернігові, перевезення їх до складу Рудметалторгу та передавання окремих зразків до Чернігівського державного музею ДАЧО. Ф. Р-67. Оп. 1. Спр. 473. Арк. 35-122.. Так, на фото можна бачити ще цілий так званий «потьомкінський дзвін» 1772 р., дзвін 1786 р. І. Коровкіна з Єлецького монастиря, дзвін 1784 р. Г. Нікітіна з Троїцького монастиря, дзвін П. Полуботка 1720 р. з Вознесенської церкви Чернігова.

У пропонованій статті збережена послідовність предметів, їх інвентарні номери та основний зміст опису згідно з нарисом 1930 р. Окрім візуалізації за допомогою віднайдених фотографій, до основного тексту С. Баран-Бутовича була додана актуалізована й уточнена текстова інформація, отримана з фондової документації Чернігівського історичного музею ім. В. Тарновського, опублікованих та неопублікованих джерел.

Описи дзвонів, гармат та наявні фотографії дозволяють стверджувати, що переважна більшість витворів ливарництва, указаних у праці С. Баран-Бутовича (особливо дзвони), виконані на високому мистецькому рівні, мають українську іконографію та орнаментику. Хронологічно нарис охоплює кінець ХУІ - ХУІІІ ст. На сьогодні найстарішими датованими і відомими зразками українського людвисарства на Чернігівщині є дзвін 1629 р. та гармата 1631 р., які зберігаються в Чернігівському історичному музеї ім. В. Тарновського. Перший дзвін, який опинився у музейній колекції, був «Мазепин дзвін» (1927 р.). Нарис С. Баран-Бутовича і фотографії з колекції С. Таранушенка дають змогу провести чітку атрибуцію дзвонів: 1772 р. - із Борисоглібського собору Чернігова, 1784 р. Г. Нікітіна - із Троїцького монастиря та 1786 р. І. Коровкіна - із Єлецького монастиря.

Можемо припустити, що як завідувач відділу С. Баран-Бутович міг працювати над повним каталогом гармат і дзвонів, що зберігалися в Чернігівському державному музеї, а «Людвисарські вироби» стали його прологом та репрезентували роботу музейника над цим науковим виданням. У 1938 р., коли С. Баран-Бутовича заарештовували, то в якості доказів щодо його націоналізму в музеї були вилучені, а згодом знищені пакети з брошурами «націоналістичної літератури» співробітників, серед яких було кілька сотень примірників «Людвисарських виробів».

Короткий нарис С. Баран-Бутовича був фактично першим дослідженням колекцій ли- варництва серед музейних збірок України наприкінці 20-х рр. ХХ ст. Він може слугувати чи не єдиним документальним джерелом у складному питанні повернення «дзвону Мазепи» до України.

Під час написання статті фахову консультацію надав старший науковий співробітник Чернігівського історичного музею ім. В. Тарновського, кандидат історичних наук Ігор Ситий.

1) № 153. Гармата гадяцького полковника М. Милорадовича (зберігається в музеї). 1717 р. Україна. Майстер Карп Балашевич. Мідний сплав; лиття. L - 134 см. Калібр - 85 мм. Інв. № И-2767. На гарматі є зображення герба М. Милорадовича, позначення «Року 1717», напис «Карп Балашевич майстер». З колекції В. Тарновського - № 153.

2) № 155. Гармата гадяцького полковника І. Чарниша (зберігається в музеї). 1713 р. Україна. Майстер Карп Балашевич. Мідний сплав; лиття. L - 97 см. Калібр - 45 мм. Інв. № И-2766. Є зображення герба І. Чарниша та напис: «дал: цару: серце главу: меч кровию пише: славу:», «держит: готов: меч: без глави: кривавой брани знак ест прави», «воспой: песнь: победи: красно: хвали: царя: велегласно: соловей». З колекції В. Тарновського - № 155.

3) № 156. Частина розірваної гармати (у музеї відсутня). Майстер Карп Балашевич. Знайдена у Батурині. Вага - понад 65 кг. Посередині рельєфний картуш з написом: «Карп Иосифович делатель». З колекції В. Тарновського - № 156.

4) № 159-160. Дві подібні гармати з гербом (зберігаються в музеї). ХУІІ-ХУІІІ ст. Україна. Мідний сплав; лиття. L - 67 см. Калібр - 30 мм. Інв. № И-2733, И-2743. На казенній частині гармати зображено герб з літерами: «Я. Д. Г.». З колекції В. Тарновського - № 159, 160.

5) № 1332. Салютовка гадяцького полковника І. Чарниша (зберігається в музеї). Україна. Мідний сплав; лиття. Н - 175 мм. Калібр - 100 мм. Інв. № И-5869. З колекції В. Тарновського (каталог В. Тарновського, 1900 р., Т. ІІ, № 1265-1266).

6) № 123. Мортирка графа П. Румянцева-Задунайського (зберігається в музеї). ХУІІІ ст. Мідний сплав; лиття. L - 20 см. Калібр - 70 мм. Інв. № И-2771. На казенній частині зображено графа П. Румянцева-Задунайського і девіз: «Non solum armis» («Не лише зброєю»). З колекції музею Чернігівської вченої архівної комісії - № 658.

7) № 1/19 - 1918 р. Гармата човенного типу (у музеї відсутня). Чавунний сплав; лиття. L - 70 см. Калібр - 45 мм. На середній частині - картуш з двома овальними щитами, які тримають орли (на одному - лев з мечем, на другому - герб «Радван», одноголовий орел). Без дельфінів.

8) № 158. Гармата човенного типу (у музеї відсутня). Чавунний сплав; лиття. L - 110 см. Калібр - 37 мм. Без дельфінів, одна цапфа відбита. Знайдена поблизу с. Прохорівка Переяславського повіту. З колекції В. Тарновського - № 158.

9) № 19/1 - 1918 р. Гармата човенного типу (у музеї відсутня). Чавунний сплав; лиття. L - 48 см. Калібр - 27 мм. Без дельфінів, винград у вигляді дельфіну.

10) № 154. Гармата 3-х фунтова польова (зберігається в музеї). 1631 р. Україна (на думку О. Мальченка і П. Кулаковського, ймовірно, зроблена у Львові). Мідний сплав, лиття. L - 131,5 см. Калібр - 78 мм. Вага - понад 210 кг. Ітш. № И-2731. Має герб «Правдиць» і напис навколо нього «AG/ZG/NB». На стволі стоїть дата «1631». Придбана на території колишньої Полтавської губернії. З колекції В. Тарновського - № 154.

11) № 156 (потрібно читати як 157). Гаубиця або «Petriere» (у музеї відсутня). Кінець ХУІ ст. Італія (м. Генуя). L - 91 см. Калібр - 130 мм. Вага майже 200 кг. На казенній частині напис «С^А 4 R° 20» (позначення ваги «Cantara 4 - Rotoli 20»), навколо панівки монограма майстра «ІВ» (генуезький ливарник Оіоаппі Battista Gandolfo). Була знайдена в річці Дніпро (біля Нікополя), між колишніми - Томаківською і Микитинською січами (подібна гармата зберігається у Дніпропетровському національному історичному музеї ім. Д.І. Яворницького). З колекції В. Тарновського - № 157.

Дзвони