З нових документів до історії Сіверщини (XVII-XVIII століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

З нових документів до історії сіверщини (ХУИ-ХУШ ст.) О. Юрій Мицик

Інна Тарасенко

Анотація

У публікації представлені документи І. Новицького та інших старшин.

Ключові слова: універсал, лист, гетьман, монастир.

Тут ми продовжуємо уводити до наукового обігу документацію, яка стосується Сіверщини (про наші пошуки в архівосховищах і необхідність публікації документів з історії Сіверщини вже говорилось у попередніх частинах даної статті).

Усього в цій частині статті наводяться тексти 51 документа, в т. ч. 5 у вигляді реґестів (№№ 3, 5, 6, 14, 15). Тут явно переважають документи ХVП ст. Це пояснюється тим, що ми намагалися увести до наукового обігу давніші документи, яких збереглося менше і які важче читати. Вони зберігаються переважно в Інституті рукописів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського) (далі - ІР НБУВ). Тільки 5 документів були виявлені в інших архівосховищах: три (№№ 35, 37, 42) - в Центральному державному історичному архіві України у Києві (далі - ЦДІАУК), два (№№ 14-15) - у відділі рукописів (далі - ВР) бібліотеки Ягелонського університетув Кракові (далі - БЯ).

Серед документів цієї частини нашої статті необхідно знову виділити ті, котрі доповнюють «Український Дипломатарій XVI-XVIII ст.» і «Український Православний Дипломатарій XVI-XVIII ст.», тобто документи гетьманів та іншої старшини. Тут представлені документи гетьманів Якима Сомка (наказний) (1), Івана Скоропадського (2), генеральної старшини (1), генеральних суддів Михайла Вуяхевича і Василя Кочубея (2), генерального хорунжого Якима Горленка (1), полковників: колективний лівобічних полковників (1), ніжинських Василя Золотаренко (1) та Івана Обидовського (1), прилуцького Гната Ґалаґана (1), чернігівського Оникія Силича (1); сотників: коропського (2), новомлинського (1), стародубського осавула Семена Березовського (1), царського воєводи у Ніжині Семена Шаховського (1). Один універсал написаний королем Речі Посполитої Яном Казимиром. З документів церковних ієрархів представлені листи ігумена Свято-Микільського Рихлівського монастиря Луки Григоровича (4). Адресатами листів виступають не менш значні люди: гетьман Данило Апостол (2), цар Олексій (1), охочекомонний полковник Ілля Новицький (6), ніжинський полковник Василь Золотаренко (1), охочекомонні полковники (1), чернігівський архієпископ Лазар Баранович (1), ніжинський протопоп Мефодій Филимонович (призначений у Москві як «єпископ»), князь Василь Волконський (4), канцлер Г І. Головкін та ін.

Відкриває дану публікацію випис з книг остерського замку 1629 р., котрий містить у собі купчу остерського боярина Івана Богуша літківських земель Петрові Тростяненку, також остерському боярину. Названі імена свідків - інших остерських бояр, остерського старости (Олександр Войський). Далі йде велика група документів, яка знаходиться у фондах «Сибірського приказу» та «Польських справ» Російського державного архіву давніх актів (далі - РДАДА). У 1927-1929 рр. Михайло Грушевський направив у Москву невелику групу істориків: В.С. Єфимовський (між іншим уродженець с. Берестовець Борзнянського р-ну), Д.О.Кравцов, В.Д. Юркевич та ін., яка проводила архівні пошуки («кверенди») і копіювала чи робили реґестри з найважливіших і досі невідомих документів з історії України ХVП-ХVШ ст. Цікаво, що багато таких документів вони виявили у фонді «Сибірського приказу», які помилково були до нього включені і тому були поза зоною пошуків дослідників. Ці матеріали зберігаються нині у ІР НБУВ і частину з них ми уводимо в науковий обіг, продовжуючи справу учнів і співробітників Грушевського. Тут ми друкуємо документи 1662 р., які переважно стосуються Козелецької ради, на котрій переяславського полковника Якима Сомка було проголошено наказним гетьманом, насамперед про її підготовку (3-7). У цьому головна цінність цих документів. Крім того, в них містяться дані щодо лівобічних полковників (4,12), наводяться незвісні імена (військовий суддя Тимофій Гуляницький), уточнюється час їхньої каденції, як от миргородського полковника Павла Царенка (Апостола), котрий був на цій посаді не пізніше квітня р., а досі фіксували його у такій якості у грудні того ж року (1). Можливо, під піщанським полковником (!) Костянтином, згадуваним у червні 1662 р., слід мати на увазі піщанського сотника Костя Федоровича доби Національно-визвольної війни 1648-1658 рр. (згадується під 1649 р.) (2). У відписці воєводи С. Шаховського (10) є цікаві дані про українського літописця Романа Ракушку-Романовського, котрий у цей час діяв як сотник, повертався з Москви через Глухів і повідомляв вісті про військові дії на Правобережжі, отримані від якогось глухівського козака. Тут згадується правобережний полковник Макуха (бій під Прилукою). Цей Макуха пізніше буде білоцерківським полковником у гетьмана Ханенка (1672-1674). Про Ракушку-Романовського - посла В. Золотаренка до царя Олексія йдеться й у документі № 11. замок боярин гетьманський суддя

Наступні 3 документи (13-14) стосуються походу військ Речі Посполитої 16631664 рр. на Лівобережну Україну. Першим з них є універсал короля Яна-Казимира

р., яким він звільняв від податків, чиншів тощо остерську шляхту. Тут явно відчувається намагання короля привернути на свій бік шляхту лівобічної Гетьманщини. З Остра ж був написаний і лист шляхтича Бєлінського (14), у котрому розкривалися наміри коронного війська йти походом на Батурин. Лист № 15 був писаний з табору під Коропом і у ньому змальовувалася ситуація на початку 1664 р. (події в Борзні, Коропі, Нових Млинах, Ромнах, Салтиковій Дівиці, Сосниці, Батурині). Цікаво, що сам король обмежився тим, що спалив передмістя останнього, а штурм доручив Яну Собеському, майбутньому королю, та наказному гетьману Івану Богуну.

У зібраннях ІР НБУВ ми звернули увагу на рукопис ХІХ ст., який містив копії судової книги Борзни 60-х рр. XVK ст. Частину з цих документів ми наводимо нижче (№ 16). В них проливається світло на повсякденне життя міста і згадуються й інші населені пункти (Вороніж, Шаповалівка тощо). До цих документів тематично прилягають купчі з окремих справ пізнішого часу (всього 9: №№ 23, 24, 36, 45,46, 4851). У першій з них ідеться про продаж млина на р. Борзенці наміснику Борзнянської протопопії, священику Свято-Троїцького храму, Василю Величковському, у другому (24) - про крадіжку бджіл у жителя с. Кунашівки (суч. Ніжинського р-ну). Тут згадується й Адамівка. На жаль, не можна точно сказати про яку Адамівку йдеться: чи ту, яка в Борзнянському р-ні (це більш вірогідно), чи в суч. Носівському р-ні. У купчій 1703 р. йшлося про продаж млина попадею - удовою о. Симеона, священика Свято-Микільського храму в Красному Колядині (суч. Талалаївского р-ну). Ще шість купчих (№ 45, 46, 48-51) були створені в середині-останній третині XVm ст. У перших двох ішлося про продаж землі козаками Борнянської сотні Лазарем Трубою та Василем Селезнем мешканцю Борзни Івану Круглику. У наступних двох ішлося про продаж землі козаком тієї ж сотні Омеляном Шевернею козакам Прокопу Тоцькому та Матію Шурмелю. Нарешті останні дві купчі стосуються продажу двору міщанином Новгорода-Сіверського Юрієм «Конах Карпаевим» раднику казенної палати Сергію Дергуну. Вони цікаві й тим, що проливають світло на топоніміку й склад урядовців

Новгорода-Сіверського. Борзнянщини стосується й «доношение» 1765 р. козаків Бахмацької сотні в Малоросійську колегію (47), в якому вони просили про видання указу, котрий би ствердив їхнє право власності на гаї та сіножаті. Це було викликано свавіллям обмачевського старости Купчинського в часи гетьманату Скоропадського: староста рубав козацькі гаї і косив сіно на козацьких луках. Гетьман вжив заходів, але після його смерті новий староста продовжив свавілля, а звернення козаків до Малоросійської колегії залишалися без наслідків.

У листі генеральної старшини (Петро Забіла, Іван Самойлович, Іван Домонтович, Карпо Мокрієвич) до Лазаря Барановича 1672 р. викладаються причини скинення з гетьманства Дем'яна Многогрішного (17). Наступні понад 10 листів походять з архіву охочокомонного полковника Іллі Новицького. Автором чотирьох із них (1680-1681 рр., №№ 18-21) був ігумен Свято-Микільського Рихлівського монастиря Лука Григорович. Свого часу два десятки його листів були надруковані нами в «Сіверянському літописі» (далі - СЛ) (3), але ці чотири документи не були в їхньому числі. Вони містять поздоровлення з релігійними святами, подяки за прислання подарунків і взаємні подарунки, наприклад, осетра, якого ченці спіймали в Сеймі (?!), нагадування про виконання обіцянок дати срібло на лампу чи кадильницю, коня, жита та ін.; згадки про зустрічі з Новицьким у Батурині, про поїздку ігумена Луки в Чернігів тощо. Дещо окремо стоїть судовий декрет 1686 р. генерального судді Михайла Вуяхевича (№ 23), де йдеться про села Гирявку й Карабутове на території суч. Сумщини.

Продовжуючи розгляд цієї досить великої групи документів з архіву Новицького, вкажемо насамперед на лист до нього (25) Івана Скоропадського (ще як писаря Чернігівського полку). Тут ідеться про їхню розмову в Батурині, внаслідок якої Новицький замовив позолочений келих церкві в Рудні для відомої чудотворної ікони Богородиці (про неї писали С. Величко, Д. Туптало). Руднянський священик між тим переїхав до Києва і взяв з собою ікону. Через це Скоропадський затримав келих у себе, доки в Батурин не приїде Новицький і вирішить чи в Київ його передати, чи деінде, а тим часом позолоту келиха завершать у Чернігові. Лист № 26 був писаний 1696 р. сином Новицького - Григорієм, вихованцем КМА, мазепинцем, відомим у майбутньому просвітителем сибірських народів. Лист написаний надзвичайно красивим почерком і містить вибачення за недостатню кореспонденцію.

Слід також виокремити ті документи, що стосуються маєтності Новицького - с. Нехаївки (суч. Коропського р-ну). Власне публікацію нехаївської частини кореспонденції ми вже почали в попередній частині документів щодо Сіверщини. Тут же продовжуємо публікацію листів стосовно Нехаївки і відзначаємо чотири листи старост села (Яська Остаповича та Лук'яна Василевича) до Новицького (27, 29-31). У них ідеться переважно про господарські справи (заготівля дерева для млинів, сіна, жнива жита й вівса, виробництво вапна, торгівля тютюном та горілкою, надіслання презентів, як от діжки огірків, тощо). Згадуються Понорниця (суч. Коропського р-ну), де робили неводи, Тиниця (село в суч. Бахмацькому р-ні), в степу біля якої нехаївці косили сіно. Старости пробували обернути козаків у підданих селян, навіть всупереч волі гетьмана Мазепи, що викликало гострий протест новомлинського сотника Григорія Самойловича, який погрожував у відповідь арештувати в місті нехаївських селян. З архіву Новицького походять і два листи коропівського сотника Тихона Довгаля (32, 33). Тут теж мова йде про самоуправство старости (цього разу начебто Неходовського) та про господарські справи (пивоваріння).

Наступний документ (34) містить рішення гетьманської комісії на чолі з генеральним суддею Василем Кочубеєм щодо спірних земель між жителями Олишівки (село суч. Чернігівського р-ну) на чолі з сотником (Левком Шрамченком) та Іваном Биховцем, який поставив нові копці (межові знаки). У відповідь на скаргу олишівців Мазепа послав Дмитра Чечеля (відомого пізніше полковника), котрий і встановив неправоту Биховця. Оскільки останній стояв на своєму і втягнув у конфлікт жителів сіл Грабівки, Жуківки, Смолянки (села суч.Куликівського р-ну), Топчіївки (село суч. Чернігівського р-ну), викликав скарги ніжинського протопопа Павла Пучковського, нова комісія поставила крапку на цьому конфлікті, вирішивши конфлікт на користь олишівців. Універсалом (35) ніжинського полковника Івана Обидовського стверджувалися попередні йому надання, в першу чергу гетьмана Мазепи (4). Цієї ж обителі стосується документ № 44 - свідчення омбиського боярина Сави Грушев- ського (1745 р.). Тут містяться досить точні й де в чому оригінальні дані про історію монастиря, джерелом яких були свідчення старожилів. Але ця довідка була складена з метою обернення козаків у селян, про що свідчить доданий список жителів Омбиша, які називали себе козаками, але такими нібито не були. Універсалом 1709 р. гетьмана Скоропадського (37) новомлинському жіночому монастиреві підтверджувалися права на володіння Атюшею, Пальчиками, Кербутівкою (села відповідно суч. Коропського, Бахмацького та Борзнянського р-нів), які, до речі, стверджував ще за монастирем Іван Мазепа (5).

Дуже цікавим є лист 1714 р. священика Данила Дворецького до канцлера Російської імперії Г І. Головкіна (39). Тут містяться автобіографічні дані, зокрема про батька автора, який був священиком в селі Куликівці та будівничим тамтешньої церкви свв. архістратигів Михайла й Гавриїла, про взяття Салтикової Дівиці військами Речі Посполитої у 1664 р., запустіння Куликівки. Є важливі свідчення про хворобу київського митрополита Варлаама Ясинського («очи его изнемогості»). Цей документ друкується за копією другої половини ХІХ ст., а оригінал знаходиться в РДАДА у Москві (6). Інший лист 1723 р. був створений Семеном Березовським, осавулом Стародубського полку, і містив дані про значкового товариша Стефана Косовича (№ 40). Стородубщини стосується і документ № 38 - свідчення міщан м. Почепа щодо належності ряду сіл Почепщини. Далі йдуть два листи, адресовані гетьманові Апостолу. У першому (41) прилуцький полковник Гнат Ґалаґан доводив до відома вбивство Сидора Швеця - селянина с. Дмитрівки (суч. Бахмацького р-ну) Красноколядинської сотні гусаром Христо Неделковим, очевидно, болгарином. У іншому листі (42), який не датується точно, генеральний хорунжий Яким Горленко просив підтвердити надання йому с. Заїзд у Прилуцькому полку (село суч. Прилуцького р-ну). Теж недатованим точно є документ № 43 - наказ ніжинського полкового комісара шаповалівському сотенному отаману Семену Надточію щодо поставок овець.

Насамкінець зазначимо, що підписи-автографи в документах підкреслені нами, а слова, які не вдалося прочитати - знаком (...)*. Квадратними дужками позначені пропуски в тексті через якісь дефекти (обірвана частина тексту тощо) або відновлені по смислу слова.

Сподіваємось, ці джерела будуть цікавими і краєзнавцям, оскільки проливають додаткове світло на історію населених пунктів Сіверщини, на біографії її важливих діячів, на соціально-економічну, церковну і культурну історію краю.

Джерела та література

Кривошея В.В. Українська козацька старшина.-К., 1997.- С.40.

Гаєцький.-Т.1.-С.343. о. Юрій Мицик. З документації Свято-Микільського Рихлівського монастиря ХУІІ ст.//СЛ.-2004.-№ 1.-С.12-24.

Універсали Івана Мазепи 1687-1709. - К.-Львів, 2006.-Ч.ІІ.-№ 187.

Там само. - К.- Львів, 2002.-Ч.І.-№ 100; Ч.ІІ.№ 27.

Малороссийские дела. - М., 2016. - С. 349.

1629, квітня 15. - Остер. - Випис з книг Остерського замку.

«Wypis z ksiqg zamku ostrzskiego.

Roku od Narodzenia Syna Bozego tysiqc szescset dwudziestego dziewiqtego msca kwietnia pi^tnastego dnia.

Przede mnq Aleksandrem Wojskiem, podstaroscim ostrzanskim, stawszy oczewiscie Iwan Bohusz, bojarzyn ostrszki, przyznal przedaz swoje wlasne, iz przedal rozrobek swoj wlasny niwy wszystkie z rzeczkami z sieliszczami starymi dawnymi i ze wszystkiemi pozytkami od mala do wiela, ktorych jednokolwiek sam mial i uzywal w gruncie Letkowskim i z otczynq wszystkq drzewem bortnym i ze zerczazami (?) wszystkimi mianowicie Petrowi Trostianenky, bojarynowi ostszkiemu, za pewno sume za trzydziesci kop zl. liczby litewskiej tak jemu samemu, zenie jego, dzieciom jego, jako i krewnym bliskim powinowatym jego na wieczne czasy czego si§ juz sam Bohusz zrzeka wiecznosciq, w ktorej tej kupie jego niema mu niekt prszeszkody zadnej czynic w tym gruncie wszystkim w tej otczynie w rzeczkach, w sieliszczach starych dawnych. A kto by si§ wazyl tego i przeszkode abo trudnosc jakie jemu mial zadawac, na takiego zakladam win§ na jego mosci pana starost^ ostrzskiego kop trzydziesci zl. liczby litewskiej, a na pana podstarosciego ostrzskiego kop dziesiec te wine wszystkie zaplaciwszy, ma miec prawo o to wolne na urz^dzie w zamku ostrzskim, z ktorego tego gruntu kupionego ma ten wysz pomieniony Piotr Troscianenko do zamku ostrzskiego sluzbe bojarskq odprawowac i posluszenstwo oddawac tak wlasnie, jako i inni bojary letkowskie. Przy ktorej tej przedazy i tej kupie i tym zeznaniu byli bojary ostrzskie, mianowicie Iwan Sloma Bielik, setnik ostrzski, i drugi Iwan Bielik, Jasko Tetera, Jarmula Toski (?) i innych ludzi niemalo, ktorzy tego sq dobrze wiadomi, o co prosili mie, abym te zeznanie i te kupi§ dla dalszej pami^ci kazal do ksiqg zamkowych ostrzskich zapisac, co jest zapisano. Z ktorych i ten wypis pod piecz^ciq mojq i z podpisem r^ki mojej jest wydan.

Pisan w zamku Ostrzskim roku i dnia wyszmianowanego.

Aleksander Wojski, podstarosci ostrzski, r^kq swojq».

Випис з книг остерського замку.

Року від Нароження Сина Божого тисяча шістсот двадцять девятого місяця квітня п'ятнадцятого дня.

Переді мною Олександром Войським, остерським підстаростою, ставши очевисто Іван Богуш, остерський боярин, визнав свій власний продаж, що продав свій власний розробок всієї ниви з річками, з старими давніми селищами і з усіма пожитками від мала до велика, яких тільки сам мав і уживав в Літківському ґрунті і зі всією отчиною, бортним деревомі з усіма речами (?) Петрові Тростяненку, остерському боярину, за певну суму за тридцять коп злотих литовської лічби як йому самому, його дружині, його дітям, так і його близьким родичам, на вічні часи, чого сам Богуш вічно зрікається. В котрій його купівлі ніхто не має йому чинити жодної перешкоди у всьому цьому ґрунті, в цій отчині, в річках, в старих давніх селищах. A хто б наважився на це і мав чинити йому перешкоду або якісь труднощі, на такого покладаю штраф на його мость пана остерського старосту тридцять коп злотих литовської лічби, а на пана остерського підстаросту - десять коп, цей штраф повністю заплативши, буде мати вільне право щодо цього на уряді в остерському замку З цього купленого ґрунту має вищезгаданий Петро Тростяненко нести боярську службу на остерському замку і віддавати послушенство власне так, як і інші літківські бояри. При якому цьому продажу і цій купівлі і цій заяві були остерські бояри, а саме Іван Солома Білик, остерський сотник, і другий Іван Білик, Ясько Тетеря, Ярмола Тоський (?) і немало інших людей,котрі цього добре відомі, і просили мене, щоб цю заяву і цю купівлю для ліпшої пам'яті наказав записати до остерських замкових книг, що і записано. З котрого запису і цей випис під моєю печаткою і з підписом моєї руки є виданий.

Писано в остерськім замку року і дня вищезгаданого.

Олександр Войський, остерський староста, своєю рукою».

(НБУВ. - ІР. - Ф. ІІ. - № 27807. - Тогочасна копія. Наприкінці документа намальоване коло, всередині якого написано: «Місто печати» і збоку записано копіїстом: «На сем місті підпису в подліном прочитат не можно»)

1660, грудня. - Борзна. - Купча.

«Тисеча шестьсот шостогонадесят року мсця декамврия.

Ставши пред нами явне, ясне, доброволне житель села ншего и козак Юско Циганок, презентовал нам врадові по доброволне чтосмо на нужду свою продал поля пахатного старостою загоровским, Иваном шедши на вряд наш борзненский Иляш Кисіль, оповідал нам, иж за поданям позву [...] уряду борзенского Костю Ивановичу, поповичу оленовскому, и отаману Науму Бурчаку для усправедливеня на вишей назначоний термин на день 22 августа постановилися, которих било заложено виною за нестаням правне коп 8 на его мсть пана полковника. Уряд, видячи таковое огурство в их непослушенстві, якоби розуміючи за бунти не жіючие под претекством уряду нашего, веліл для памяти записать на жаданя оного Иляша и права святому на послушних (очевидно має бути: «неслушних». - Ю.М., І.Т.). Що есть и записано августа 24 дня.

Оповідми нам любовное поеднаня Кость попович из Иляшем Киселем, иж из собою взявши міркованя в их заводе побою Кость попович принял противко Иляша Киселя прощение, а толко Иляшу міл вернуть Костю пулталяра косм[...] аж остатнего накладу міет доходить на судях права нескутечного у вимислах [...], чинячи кгвалт праву святому тиранско мордерованому в накладах, якой в напитках [...] вдвое [...] уряду, а в другое самоволне и то есмо вислухавши, по третее веліл записать, що есть и записано на жаданя их.

(НБУВ. - ІР. - Ф.ІІ - № 22918. - Тогочасна копія ХІХ ст.)

квітня 3 (березня 24).- Москва.- «Расспросные речи» капітана Олексія Невського, що привіз з Лівобічної Гетьманщини лист наказного гетьмана Якима Сомка до царя (реґест).

Число московського війська в Києві (3 511 чол.), гармати і хліба. Я виїхав з Києва 6/ІІІ, напад татар на Кобижчу. Правобережні козаки зайняли дороги до Києва; в Києві «скудость большая», цинга, мало хліба, солі, коней залишилося усього з 100. В Ніжині 9/ІІІ Невський бачився з попом «белгородського полку» Іваном Курбатовим, якого Ромодановський прислав з Лубен у Ніжин до Золотаренка - кликати його в похід на татар».

(НБУВ. - ІР. - Ф. XIV. - N° 163. - Арк. 15. - Реґест 20-хрр. ХХ ст. з московського оригіналу, який знаходиться в РДАДА (ф. «Сибірський приказ», 612. -Арк. 74)

№ 4 квітня 23 (13).- Початок листа лівобічних полковників до В.Волконського.

«Божиею милостию (царський титул) Василий Никифорович Золотаренко - ніжинский и всея Сіверьі, Иоаникий Силич - черниговский, Лазарь Горличенко - прилуцкий, Андрій Пирский - лубенский, Павел Царенко- миргородский, Василей Шабан - зінковский Войска е.ц. пр. в-ва Запорожского полковники, вкупе со всем товариством, на съезде в Козельцу в ділах е. ц. пр. в-ва на то время будучим, - в. г. нашого, е. ц. пр. в-ва, стольнику и воеводе князю Василью Богдановичю Волконскому, приятелю нашему много здравственных літ и счастливого пребывания, наипаче же душевного спасения от Всесильного Бога усердно желаем. С листов Тимофія Гуля- ницкого, судьи войскового, с Переясловля (дали[...]».

(НБУВ. - ІР. - Ф. ХІУ. - N 163. - Арк. - Копія 20-хрр. ХХ ст. з московської копії, яка знаходиться в РДАДА (ф. «Сибірський приказ», 612. - Арк. 79)

1662, квітня 23 (13).- Перша відписка М. Батюшкова В. Волконському (регест).

Полковники в Козельці кажуть: «епискуп пишет к гетману Якиму Самку: негараздо де ты, гетмане, чиниш, что ему, в.г. служиш ты изменою; да тот же наказный гетман пишет к нам в Козелец ис Переясловля, что приехали де в Переясловль из Запорожья от полковника Брюховецкого казаки. И с теми де казаками в Переясловле учинилась у государевых ратных людей ссора великая».

(НБУВ. - ІР. - Ф. ХІУ. - N 163. - Арк 49-50. - Копія 20-хрр. ХХ ст. з московської копії, яка знаходиться в РДАДА (ф. «Сибірський приказ», 612. -Арк. 78)

1662, квітня 24 (14). - Регест відписки Микифора Батюшкова до князя Василя Волконського.

Згідно з твоїм наказом я стою по сьогоднішній день в Козельці разом з наказним гетьманом Якимом Сомком. Приїхали й чернігівський, ніжинський, полтавський, миргородський, прилуцький та інші полковники й сотники. Вони чекають з Києва єпископа Мефодія.

(НБУВ. - ІР. - Ф. XIV. - № 163. - Арк 48-49. - Копія 20-хрр. ХХ ст. з оригіналу, який знаходиться в РДАДА (ф. «Сибірський приказ», 1662.- Стовбець 612.-Арк. 78)

1662, квітня 24 (14).- Початок відписки Микифора Батюшкова князю Василю Волконському.

«Господину князю Василью Богдановичю Микифор Батюшков челом бьет: приказал ты, господине, мне быть с наказным гетманом с Якимом Самком; и гетман Яким Самко и я, господине, ныне апреля по 14 д. стоим в Козельце. А черниговской, и нежинской, полтавской, и миргородской, и прилуцкой и иных многих городов полковники и сотники съехались, и стоят в Козельце ж, дожидаютца они ис Киева отца епискупа. Ведомо тебе[...]».

(НБУВ. - ІР. - Ф. XIV. - N 163. - Арк 49-50. - Копія 20-хрр. XX ст. з московської копії, яка знаходиться в РДАДА (ф. «Сибірський приказ», 612. -Арк. 83)

1662, травня 1 (квітня 21). - Козелець. - Лист Якима Сомка, наказного гетьмана, до ніжинського полковника Василя Золотаренка.

«Мні многомилостивый пане полковнику ніжинский, а мой милый приятелю!

При тебі некакие сказываютца запорозцами, в Нежыне жывучы, послов нашых, от е. ц. в-ва к нам едучых, добре потщывали, горько поминаючиы там и меня, которьіі и много о невинном напрасно говорять, что смирен, не знает де гетьманства и гетмана нужно. Прошу одноконно конем пришли в. мость его или и их ско[лько?] есть ко мні присылай на учту, не мыслячи на себя сорома; как перед тобою говорили, тож и здесь не замай говорят перед нами; полно того терпети от біздельников. Ті посланцы мои от е. ц. в-ва с милостивым словом приехали, извещаю тебі, а до войска о скорой поход желаю. Господу Богу тебя отдаю.

Писан в Козельцы в 21 д., апріля 1662. Ияким Сомко, гетман Войска е. ц. в-ва Запорозского».

(НБУВ. - ІР. - Ф. XIV. - N 163. - Арк 48. - Копія 20-хрр. XX ст. з оригіналу, який знаходиться в РДАДА (ф. «Сибірський приказ», N 612.-Арк.90)

1662, травня 15 (5). - Лист чернігівського полковника Оникія Силича до ніжинського протопопа Максима Филимоновича («єпископа» Мефодія).

«Перевод з белорусково писма.

Черниговский полковник Аникей Силич пишет преосвященному епископу, что посылал он посланника своево в Старый Быхов для проведыванья о неприятелех польского войска и воевода быховский ко мне ничего не отписал, потому что нельзя было писать, чтоб того писма ляхи не отняли. А войска под Быховым ляцкого нигде нет, оприче что от Мурашка в Быхове. И то послышав, наше войско страшитца: будет де сила наша не возьмет, то станеш де уступать из Гомеля. А гомляне тож хотят врознь розбежатца. Чтоб твоя святыня изволили писать к полковнику нежинскому, чтоб с полком своим к нам поспешился и с ыными полки, за што впрямь от е.ц. в-ва похвалу одержит, как нам Бог то доброе под Гомелем учинит, а ныне тому добрая пора есть. Да и о том воевода быховский изустно ко мне приказал, что де Быхове большой голод, да и ратные люди врознь з голоду бредут. Как бог поможет Гомель очистит, то б вольный проезд в Быхов был нашим казакам. А о походе тож своем извещаю, что дня завтрашнего даст Бог дождавшися, поеду до войска. Об чем вашей пастырской милости обо всем известивши, о благословении бью челом.

Писан в Чернигове мая в 5 д. 1662 г.

Разсмотрением пана Сомка на вашу пастырскую милость пускаю, что за твоими молитвами пастырскими что доброе господь Бог пошлет. А о мне ваша милость будь того надежен, что готов тотчас за е.ц в-во умерети, как бы не мыслил чего доброго, а сие дело и не делал бы того. А до его милости пана полковника заступаю будь, чтоб и стародубскому полку велел к Гомелю идти и всем сотником с сотнями, чтоб мы иміли как нынешняго 5 числа потом[...]».

(НБУВ. - ІР. - Ф. ІІ. № 15576. Арк. 50-51. - Копія 20-х рр. ХХ ст. з перекладу XVII ст. в справі № 612 (арк. 138) ф. Сибірського приказу РДАДА)

1662, травня 15 (5). - Відписка ніжинського воєводи С. Шаховського в Тайний приказ.

«Мая в 15 д. приехав с Москвы в Нежин Нежинского полку сотник Роман Ракушка, сказывал мне, холопу твоему, едучи он, сотник, с Москвы, в черкасском городе в Глухове ему, сотнику Роману Ракушке, сказывал глуховский козак, а как ево зовут, того он не ведает, при глуховском сотнику при Филипе Уманцу: в прошлом государь во 168 году как изменил тебе в. г. и отъехал к ляхам из обозу, от боярина и воеводы от Василья Борисовича Шереметева изменник и клятвопреступник Тимошка Цыцура, - был де он в Польше, а в нынешнем во 170 году изменник Тимошка Цыцура ис Польши с ляхами прислан в Фастов, При нем козаку и в Фастове де его поили и кормили; а из Фастова он, изменник Цыцура с ляхи подвинулся в украинные городы к Днепру, а из-за Днепра он, Цыцура, пришел в Переясловль один. И тот изменник Цыцура и его распросные речи посланы к тебе в.г. к Москве. Да в прошлом, государь, во 169 году зимою прислан был из-за Днепра от изменника от Юраски Хмельницкого полковник Макуха с ляхи и с татары и с пехотою з заднепрскими козаки на сю сторону Днепра под Прилуку, чтоб ему город Прилуку засесть, а под твоею б в. г. высокою рукою тот город не был. А в то, государь, число в Прилуке был полковник Терещенко да крапивенский полковник; и посылали до изменника Юраска Хмельницкого для ляхов и татар и заднепрских козаков они, полковники, Терещенко да кропивенский, чтоб было чем тот город Прилуку здать изменнику Юраску Хмельницкому. И в то, государь, число прилуцкой городовой отаман Лазарь Горлеченко с казаки и з мещаны, помня свое прежнее обещание и служа тебе, в. г. верно и не хотя потдатца под изменичью и бусурманскую руку, присылали козаков своих до неженского полковника до Василья Золотаренка для государь того, чтоб к ним в Прилуку на помочь из Нежина прислать твоих в.г. ратных людей и козаков, или сам бы шол (?), чтоб не пустить в город Прилуку неприятелей ляхов и татар и изменников черкас. И полковник Василей Золотаренко с твоими в. г. ратными людьми стольника и воеводы Иванова полку Лихорева и с козаки своими в Прилуку ходил и с ызменниками с Макухою полковником и с ляхи и с татары и с изменники черкасы под Прилукою бой у него был, и ляхов и татар и изменников черкас многих побил, а иные з бою побежали за Днепр; а которые в Прилуках были изменники, и тех изменников полковник Василей Золотаренко в Прилуке побрал, и оковав изменника кропивенского полковника, послал к тебе в. г. к Москве; а Терещенка выпустил на свободу за крестным целованьем, чтоб ему впредь тебе в. г. не изменить, служить верно; а на их место в Прилуке поставил полковником городового отамана Лазаря Горлеченка. А в нынешнем, государь, во 170-м году, как приходили войною на сю сторону Днепра под твои в. г. украинные, черкасские и московские городы воинские люди, крымской хан с татары и изменник Юраска Хмельницкой с черкасы и с ляхи, и в то, государь, число изменник Юраска Хмельницкой с черкасы и с ляхи и с татары приходил сам и всякими изменичьи прелестными листы прилуцкого полковника Лазаря Горлеченка обсылал, чтоб он, Лазарь, прельстился на его изменичьи прелестные листы, тебе в.г. изменил и город бы Прилуку здал. Полковник Лазарь Горлеченко, служа тебе, в.г., верно, на его изменьичьи прелести не прельстился. Дав нынешнем же, государь, во 170 году апреля в 10 д. как была рада в Козельце у наказного гетмана у Якима Сомка с полковники и с козаки, которые ему, гетману, дружили и приятны для, государь, того, чтоб его обобрали сего боку Днепра надо всеми черкасскими полки на гетманство. И в то, государь, число на той раде Лазарь Горлеченко, служа тебе, в.г., верно и радеючи обо всяких твоих в.г. делах, ему, Якиму Сомку, передо всеми полковники, которые были на той раде, говорил, чтоб без твоего в.г. указу Якими Сомка на гетманство не выбирали, ожидали б от тебя, в. г., указу посланцов тех, которые посланы с рады к тебе, в. г., к Москве ис Киева от Мефодия епископа обо всяких твоих, в.г., делах - нежинский протопоп Семион да сотники: Григорей Горькуша да Роман Ракушка. И наказной гетман Яким Сомко ронясь за то, что он, Лазарь Горлеченко, служит тебе, в. г., верно и за те слова бив его, Лазаря Горлеченка, с полковництва скинул, а на его место поставил в Прилуках полковника прежнего, изменника Терещенка. Да майя государь в 11 д. сказывал мне, холопу твоему, Мефодий епискуп, что с черкасских городов: з Гадича, з Зинкова, з Груни да з четвертого города, а как он слывет, того не упомнит, твоих в.г. воевод и ратных людей черкасы с городов выгнали. Да он же Мефодий епискуп мне, холопу твоему, сказывал, что идут с полки к Белой Церкви ляхи Родивилова войска да полк драгунова, да полк Балабанов; а изменник Юраска Хмельницкий хочет стать на Тройцын день на урочище Росаве с козаки и с ляхи и с тотары вместе».

(НБУВ. - ІР. - Ф. XIV. - № 163. - Арк. 55-56.- Копія 20-х рр. ХХ ст. з оригіналу, який знаходиться в РДАДА (ф. «Сибірський приказ», № 612.-Арк. 133-135)

1662, червня 6 (травня 27). - Ніжин. - Лист ніжинського полковника Василя Золотаренка до царя Олексія.

«170 г. июня від 10 д. к в. г. (титул) писал ніжинской полковник Василей Золо- таренко с сотником стрелецким с Федором Порошиным.

После в. г-ря имянованая и большие титлы написано:

Василей Никифорович Золотаренко, полковник Войска в.пр.ц.в-ва Запорожского ніжинский, вкупі со всім товариством, в полку Ніжинском будучим, яко вірньїе и во віки неотступные подданные, ниско до лица земли ниц перед пресвітлнм государским в. ц. пр. в-ва маестатом упадаючи, челом бьем. Любо то мы, вфные в. ц. пр. в-ва подданные, ласкою и милосердною в. ц. пр. в-ва милостию истинно обнадежены зостаем, что вы в.г., в.ц. пр. в-во, в своей ц. пр. в-ва грамоте через посланцов наших Григория Горкушу и Романа Ракушку с товарищи присланої, по нашому смиренному челобитью своих ц.пр. в-ва бояр на избрание гетмана со всіми иными в.ц.пр. в-ва ділами прислати назначили. За что ниц перед пресвгглыми в.ц.пр. в-ва стопами упадаючи, челом бьем. Однако видячи мы время нынешнее в любви непостоянное и до порухи всяких в.ц.пр. в-ва діл, усердно сміем ваших в.ц.пр. в-ва маестату ног челобитною и слезною прозьбою нашею через сее недостойное писаня наше коснутися, чтоб вы, милостивый, християнский государь царь, прислать своих ц.пр. в-ва бояр долготі не подаючи, изволили вскорі тіх своих ц.пр. в-ва бояр в войско прислать, чтоб за скорым поспіхом боярским в Козельце попсованые річи вскоре направити и чтоб тіх речей в разширение немалую болізнь нужному малоросийскому народу наносячее, не допускати, и за приіздом так ваших ц. пр. в-ва бояр и окольничого и воеводы и намістника белгородцкого, князя Григория Григорьевича Ромодановского, о котором покорне вас, в.г. в.ц. пр. в-во, просим, яко и с Низу послов запорожских, а либо и самого Брюховецкого, гетмана кошевого, расточенныя и разрозненным мысли в един любве союз службе вашей ц. пр. в-ва, полезный без мотчания собрати и соединити. Естьли з чім ті в. ц. в-ва бояре и окольничий не поспешат и в скором времяни не приідут, тогда козельская злоба не токмо умаряти и уменшатися не будет, но что разве большую смутную прибавку и горшее разширение, ваш государский в. ц. в-ва маестат оскорбляючее, а нам всім вфным в. ц. пр. в-ва подданным в неменьшее озлобление приростати чаять. Чтоб тогда то все до совершения своего злого не приходило, под то времянім (на полі приписано: «сами» - примітка копіїста. - Ю.М., І.Т.) в. ц. пр. в-ва богомольцам - преосвященным Мефодием, епископом мстиславским и оршанским, и с князем Семеном Ивановичем Шеховским, воеводою ніжинским, упросили есмо в. ц. пр. в-ва окольничого и воеводу и намісника белогородцкого, князя Григорья Григорьевича Ромодановского, чтоб он в надежду ваше ц. пр. в-ва милосердное к нам милости до тех міст нім (сами) в. ц. пр. в-ва бояря и окольничий по указу ц. в. в-ва на раду к нам прибудут, для умалення и неращирения внутренное до приходу боярского смуты, - нам сколько тысячь ратных в. ц. пр. в-ва людей на скором часі на оборону прислат. А как окольничий к нам важных в. ц. пр. в-ва людей пришлет, и вы б, вел. милосердный государь, в ц. пр. в-во, по нашему слезному нынешнему прошению того в гнів не поставили, по премудрейшим и превысочайшим государским разумом своих и то діло своей государской вірной службе причитали. Еще смиренно до лица земли упадаючи, слезне просим. Да потом вам, в. г., вашому ц. пр. в-ву, обявляю, что по указу и по повеленью в. ц. пр. в-ва тысячю осмачок ржи собрал и весь борошень и судно готово стоит, только того борошна на Запорожье для небезпечных часов отпустить нельзі; когда смиренно в. ц. пр. в-во свой государский указ ко мне прислать, где будет воля и изволение в. ц. пр. в-ва тот борошень возвратити в город князю Семену Ивановичу Шеховскому на ваших ц. пр. в-ва ратных людей отдати, чем то на иное место в. ц. пр. в-во тот запас возвратити изволите, что на Запорожье отнюдь отослати не мошно. А коль будет беспечный приход на Запорожье, то и в то время по вашому государскому указу хлебнете запасы тотчас собраны и посланы будут. И о том тоже вам в. ц. пр. в-ву ведомо чиню, что видячи я в хлебе скудных и нужных ратних в. ц. пр. в-ва людей, в Нежине на службе вашей государской будучие, по моему верному и давному разумению дал я на росход хлебных запасов две тысячи золотих польских серебряными копейками, покаместа ваш государский указ о вышреченном хлебном запасе будет; о чем с князем Семеном Ивановичем Шеховским расписался. Ту тогда верную мою и всего товариства полку Нежинского к в. г., в. ц. пр. в-ву, возвестивши и повторе слезне о скорой поспех боярских просячи, много здравственных лет вам, в. г., в. ц. пр. в-ву, яко верные и во веки неотступные подданные. А с сею грамотою послан московских стрельцов сотник Федор Мошков.

Дан в Нежине 27 мая 1662 г.

В. ц. пр. в-ву верные подданные Василий Никифорович Золотаренко, полковник Войска в. ц. пр. в-ва Запорожского нежинский, со всем товариством».

(НБУВ. - ІР. - Ф. XIV. - № 163. - Арк. 70-74. - Копія 20-хрр. ХХст. з тогочасної московської копії, яка знаходиться в РДАДА (ф. «Сибірський приказ», № 612)

червня 8 (травня 29). - Реєстр полковників Лівобічної Гетьманщини.

«Войска Запорожского полковники, которые в подданстве государя по сей стороні Днепра: киевской Василей Дворецкой, ніжинской Василей Золотаренко, миргородской Павел Царенко, лубенской Иван Парской, стародубской Петр Рославец, прилуцкой Лазарь Горлеченко, кременчюцкой Гаврило Дубовик, полтавской Кгунжол, черниговской Аникей Силич, пещанской Костянтин. Имяна полковников взяты из Посольского приказу в нынешнем во 170 году мая в 29 день».

(НБУВ. - ІР. - Ф. XIV. - № 163. - Арк 60-61. - Копія 20-хрр. XX ст. з московської копії, яка знаходиться в РДАДА (ф. «Сибірський приказ», 612. -Арк. 179)

грудня 28. - Остер. - Універсал Яна Казимира.

«(Повний королівський титул). - Ю.М., І.Т)

Oznajmujemy niniejszym listem naszym, komu o tym wiedziec b^dzie nalezalo, wszem wobec i kazdemu zosobna. Lubo z prawa pospolitego stan szlachecki od wszelkich aggrawatiej ci^zarow, podatkow i innych exactiej byl i jest zawsze wolny, atoli jednakze nam supplikowali szlachetni Gabriel i Waclaw Orlowsci, Konstanty Mozandki, Jerzy, Stephan i Pawel Odonowiczowie, Dmitr i Bogdan Zakrzewscy, Bazyli Saczko, Piotr, Andrzej i Gregorz Krzyweccy, Konstazny Bronowicki swoim i wszystkiej szlachty w traktcie Ostrzskim a wojewodztwie Kijowskim tu, na Zadnieprzu mieszkajqcych imieniem, aby im prawa, przywileje i wolnosci od najasnieszych przodkow naszych krolow polskich nadane, a pod czas przeszlych wojeni i zamieszan w tych tu krajach pogubione, odnowili i tychze ludzi jako szlachty przy wolnosciach zdawna im sluzqcych zostawali. Przeto jako wszystkich poddanych naszych suppliki laskawie przyjmujemy, tak pogotowiu ludziom stanu rycerskiego osobliwq lask§ nasz§ oswiadczajqc jako ludziom stanu szlacheckiego, prawa, przywileje i wolnosci, ktore onym i antecesorom ich zdawna sluzq, odnawiamy i swiezo daje- my. Tak aby zadnemi podatkami, czynszami, robociznami, staciami i innemi exactiami nie byli aggrawowani, ale od tych wszystkich angariej przykladem wszystkich stanu szlacheckiego ludzi wolnemi byli. Z tq jednak conditiq, aby podatki od Rzplitej uchwalone, tak jako i inszi, placili i wojn§, najazdy, czas gdy tego potrzeba b^dzie, za listami lub uniwersalami naszemi sluzyli, zadnej okkaziej wojennej nie opuszczali i w tym tak si§ sprawowali jako ich antecessorowie i sami oni dotqd post^powali, zachowujqc w tej mierze zwyczaj i sposob wyprawy na wojn§ w tych tu krajach, a osobliwie w starostwie Ostszanskim zachowali. Nadto domy, dwory, futory, uroczyszcza i inne mieszkania ich tak w starostwie Ostrzskiem, jako i gdziekolwiek b^dqce, od wszelakich zolnierzskich staty, noclegow, popasow uwalniamy, miec chcqc, aby zaden z wojsk naszych koronnych W. ks[i^]twa Litt[ewskiego] i Zaporowskich w domach i dworach ich statiej tak pieniqznych i jakichkolwiek innych wybierac, popasow, stanowisk, przechodow, noclegow czynic nie wazyl si§, ale ich przy wolnosci szlacheckiej zachowal pod ostrosciu artykulow wojsko- wych. Dajemy tez tymze ludziom wladz^ i moc domow i futorow, uroczyszcz i gruntow swoich wlasnych, ktore im (jako udajq) kozacy pozabierali, dochodzic prawem. Prawa nasze krolewskie Rzplitej, kosciola s. rzymskiego katholockiego i urodzonych starostow naszych wcale zachowu- jqc. Na co dla lepszej wiary przy podpisie r^ki naszej piecz^c koronnq przycisnqc rozkazalismy.

Dan w Ostrzu nad Desnq dnia XXVIII-o miesiqca grudnia roku Panskiego MDCLXIII-o panowania krolewstw naszych polskiego i szwedzkiego XVI roku.

Jan Kazimierz krol».

Ознаймуємо нинішнім нашим листом, кому про це буде належало знати, всім взагалі і кожному зособна. Хоча згідно із загальним правом шляхецький стан завжди був і є вільним від всіляких тягарів, податків i іншого, однак нам скаржилися шляхетні Гавриїл і Вацлав Oрловські, ^стянтин Moзанський, Юрій, Стефан i Павло Oдoнoвичі, Дмитро i Бoгдан Закшевські, Василь Сачко, Петро, Aндрій i Григорій Kривецькі, Koстянтин Броновицький від свого імені й імені всієї шляхти Oстерської округи і Kиївського воєводства тут, на Задніпрю, мешкаючої, щоб їм права, привілеї i вольності надані найяснішими нашими предками, польськими королями, aле які знищені під час минулих війн і завірюх в цих краях,відновили i цих же людей як шляхту залишили при вольностях, котрі здавна їм служили. Ми приймаємо супліку ласкаво як і всіх наших підданих, освідчуючи нашу особливу милість як людям рицарського стану, так і шляхецького стану, а права, привілеї i вольності, котрі їм і їхнім попередникам здавна служать, відновляємо і знову надаємо, щоб жодними податками, чиншами, роботизнами, стаціями та іншого не були обтяжені, aлe від всіх цих примусів були вільними як всі люди шляхецького стану. З такою однак кондицією, щоб податки, ухвалені Річчю Посполитою, як і інші, платили i на війні й нападах, коли буде час і потреба, зa нашими листами або універсалами служили, не пропускаючи жодної воєнноюказії i в цьому так діяли, як їхні попередники, зберігаючи у цьому звичайний спосіб походу на війну в цих краях, a особливо в Oстерському старостві. Надто звільняємо доми, двoри, хутори, урочища й інші їхні мешкання як у Oстерському старостві, так і будь-де, від всяких жовнірських стацій, нічлігів, попасів, прагнучи, щоб жоден з наших військ коронних, Великого князівства Литовського i Запорозьких в їхніх домах i дворах брати грошових стацій і будь-яких інших, не важився чинити попаси, постої, переходи, нічліги, aлe їх при шляхецькій вольності зберігав під суворістю військових артикулів. Також даємо цим же людям владу i силу добиватися правом повернення своїх власних домів i хуторів, урочищ i ґрунтів,котрі у них (як твердять) забрали козаки, повністю зберігаючи наші королівські права Pечі

Посполитої, свято римського католицького костьола і уродзоних наших старостів. На що для ліпшої віри при підписі нашої руки наказали притиснути коронну печатку.

Дан в Острі над Десною дня XXVIII-o місяця грудня року Божого MDCLXIII-o панування нашого королівств наших польського і шведського XVI року.

Ян Казимир король.

(НБУВ. - ІР. - Ф. XIV. - № 163. - Арк 13-15. - Копія 20-хрр. ХХ ст. з оригіналу, який знаходиться в РДАДА (ф. «Польські справи», 1663. - Стовбець ч. 13)

грудня 28. - Остер. - Реґест листа шляхтича Бєлінського до варшавського пробоща, ксьондза Щуки.

Вчора була рада. Вирішили йти до Остра, куди всі стягуються, а звідти - до Батурина, у котрому кажуть з Брюховецьким стоїть кілька тисяч москалів. Дасть Бог, ми візьмемо це місто. Ромодановський з кількома тисячами війська йде до Сосниці (?). Тетері піддалося 52 міста, перш ніж він прийшов до Гадяча, а звідти думає рухатись до Ромна, де на нього буде чекати наказ йти на Сівськ.

(БЯ. - ВР.- N 5.-С.909.-Тогочасна копія)

січня 17. - Табір польських військ під Коропом. - Реґест анонімного листа.

Король під Сосницею. Цього ж дня взяли Дівицю. Король йде на Глухів. Нові Млини, добре укріплене місто, піддалося нам, давши присягу. У ньому були посли Сірка, котрі поверталися з Москви з царськими грамотами для Сірка. В них цар обіцяв йому дати підкріплення. Ці грамоти віддали королю. У короля є й інші листи, зокрема листи Брюховецького, в котрих він повідомляє деяких полковників про великі царські підкріплення з Ромодановським й Шереметєвим, а насправді він їх не мав. Ці посли тиждень тому виїхали з Москви і мали сказати Сірку, що нема ніякого війська у полі. Йдучи повз Батурин, король хотів вибити з міста Брюховецького, але з тим було кілька тисяч московитів і сто гармат. Тому король обмежився тим, що спалив передмістя, і наші пішли далі. Король доручив пану хорунжому (Яну Собеському) і пану наказному гетьману Богуну, щоб він спробував узяти це місто, якщо буде оказія зробити це без великих втрат. 17 січня король став з військом під Коропом, де є склад всіх речей Брюховецького. Король хоче штурмом взяти це місто, оскільки воно не хоче піддаватися. Пан коронний хорунжий і пан гетьман (Павло Тетеря) з військами взяли тим часом значні міста Ромни й Борзну. Майже всі козаки відірвані від царя, трохи їх є з Брюховецьким у Батурині. Пан Вольський вернувся 16 січня з Криму. Хан дуже добре його прийняв, обіцяв під присягою стати при королівському боці.

(БЯ.-ВР.- N5.-С.912-913.-Тогочасна копія)

листопада 20 (10). - Борзна. - Судові справи.

«[...]росправу з тещею своею именъем Ганъною Хмелецкою по умертю жоны его, а дочки еи, которая з ними мешкала нерозділно в хлібі (?), аже юж по смерти небожчиной хотячися розділить. Прето мы, уряд, высылаем бурмистра Мойсия и Ярмолу Водовоза, мещанина, которые там в дому межи ними постановили учинивши, зезнали урядови в тие слова: иж Игнат за выналезком оноес (?) особ, а другое з волі своее дал ей плате былось в (...)* що тилко небожчино было и манистов двое, так внесенъное, яко и своего прыкладу, до того курту шуптуховую з гузами сребними и плахту едну з шовком, а другую черчатую. Чим оная контентуючися, юж оному Игнатові жадной турбации в мешканю его чинить не повинни на вічньїе часы. Уряд выслухавши од особ помененных зезнаня, для памети веліл в книги записати, што и записано есть.

Того ж місяця 10 дня.

На враді нашом борзненском передо мною Костантием Забілою, атаманом городовым, Иваном Рымаром, войтом и многими мещанами борзенскими, гды по учиненю досыть мещане наши именем Павел Круглик, Семен Голяк, Остап Новик и иные вороняжцом, а меновито умоцованному Василеви Чорнишови, который пленипотентом од всего местечка Воронежа был и право з помененными мещанами нашими зачал(?) в яковый способ: иж року прошлого тысеча шестсот шестдесят третего под час бытности короля полского з войском в сих наших краях а того завіхреня многих быви городы в подданство оному... (так в копії означено пропуск в оригіналі. - Ю.М., І. Т.)

Року 1664 місяця ноеврия 4 дня.

Запис Василия Якубовича на дом Васкирчин.

При бытности урожоного его мил. п. Петра Забільї, судьи енералного Войска его царского пресвітлого величества Запорозкого, на враде нашом борзненском постановившися пан Василий Якубович, мещанин борзненский, а положил урядовий запис, даный от пана Васкирченка, в котором лекговал дом свой власный, стоячий подля башты от Шаповаловки на улице пробитой, в сумі певной в трыдцати копах в заставі до часу того, яко тот его запис роборуе и актис в собі мает, до Рожества Пресвятой Богородици, который юж и пройшол под таковыми обовязками, в том же записе менуючими, у вічност и спокойное уживанье ежелибы не міл викупити. На который кгды теды припозваный Панас Выскирченко в том был (...)* если есть способный до выкупленя того своего дому, которого Василий Якубович любо час и термин минул, не зборонял, однак оный, вымовляючися неспособностю сумы, ясне и доброволне без жадного усилованю признал, иж поневаж не міл чим выкупити оного дому, едно (?) юж жадного сам уступу не хотячи міти, пущал Василию Якубовичу тот дом в посесъсию и вшъное держанье, варуючи того, абы юж жаден з повиннъих его близких и далеких до тогось дому не обзывал, позволяючи волного шафованя и повороченья к волі найліпшему его пожиткові. Урад з обополной такового зезнаня вислухавши, за потребованьем стороны до книг міских веліл записати.

Ноеврия 10 дня.

При бытности урожоного пана Петра Забшы, судьи енералного Войска его цар. прес. вел. Запор[озкого], на вряде нашом борзненском скаржилыся сотник шаповаловский Павел Павленъко на Никиту Сипъченъка о своей шкоді, сталой в дому его власном, иж речей немало будучих в его схованю скрадено, то есть шкатулку, в которой было сребра ламаного грывна, пояс срібрншй и грошей золотых пятдесят, которое скрадене сталося в року тысеча шестисот шестдесят четвертом в місяцю септеврию двадцять шестом дні. Прыпозваный Никита так же про том его шкодованю и своей шкоды менил так много: сердяг дві, поясов черцовых два, а третый гарусовый, шлих и хустка челядникові, лантух и запаска ани помененый Павел от розных людей перечул о купном срібра в Сосници в писара сосницкого именем Сергия якобы зъстосовалося до того зъгинулого Павлова, так же пояс срібрншй и ломового срібра штоколвек. Сергий теды за позвом судыйским становъши, о своей купле таковый респонс даючи, повідал, иж купил тое срібро октоврия дванадцятого дня в року нинішнем, вышей на дати положоным, у чловека з Канева прыежджаго именем Кондрата Товстого, бывшого войта каневского, который менил пояс быти власным своим, а ламаное срібро купил у казака в Козелцу. И так суд зъобополный, выслухавши жалобы шкодуючого и припозваных отгоду (?), жебы Сергий своего заводцу становил ку своему очыщеню, наказует, а Никиту Сипченъка на певную поруку, давши на прослуханье оное шкоды термін справі той на шесть недель въскладет, счо есть для памяти за приказом урядовым до книг записано.

Декаврия шостого дня.

Пры бытности урожоного п. Петра Забіли, судъи енералного Войска его царского пресвітлого величества Запорозкого, на вряде борзненском кгды Татияна, пасерба Холявчина, доходячи близкостю материзны своее на Марии Холявчисе, второй малжонце по змертю матки своее, то есть овец осмерча, з которых высведчили были трое овец у Андрия Жлуктенка якобы ее материнские. Андрий теды Жлукътенко слушный довод на тое дал, же его были отчистые овцы, зезнавал на тое Грицко Артюшенъко, Артамон Конашовский и много людей. Суд зъобополный, варуючи того, абы Татиана дівка, пасерба Холявчина, в тых овцах не турбовала, ані ся болшей не увязовала, наказует. На що з потребованьем стороны до книг есть записано.

За сотництва Тараса Забіли 1669 августа а в. (1,2-примітка копіїста. - Ю.М., І. Т.) Максима Боронивского справа.

На вряде нашом [...].

Книга справ поточневих (?) (примітка копіїста, яку він же закреслив: «Книга эта в отрывке найдена в г. Борзне помещаем ея из (...)* записи сообщены мне Н.М.Белозерским»)